Постанова

від 19.07.2023 по справі 927/133/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" липня 2023 р. Справа№ 927/133/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Барсук М.А.

суддів: Пономаренка Є.Ю.

Руденко М.А.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Приватного підприємства "Смолянка-Агро"

на рішення Господарського суду Чернігівської області від 23.03.2023 року

у справі №927/133/23 (суддя Моцьор В.В.)

за позовом Приватного підприємства "Автоком-Сервіс"

до Приватного підприємства "Смолянка-Агро"

про стягнення 182 938,83 грн.,-

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

Приватне підприємство "Автоком-Сервіс" звернулось до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Приватного підприємства "Смолянка-Агро" про стягнення 182 938, 83 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов договору про надання послуг з технічного обслуговування та ремонту транспортних засобів № 68 від 01 липня 2015 року.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 23.03.2023 року позовні вимоги задоволено частково.

Закрито провадження у справі в частині стягнення 80 000,00 грн. основного боргу.

Стягнуто з Приватного підприємства "Смолянка-Агро" на користь Приватного підприємства "Автоком-Сервіс" 25 469,80 грн основного боргу, 15 335,52 грн пені, 3339,60 грн 3% річних, 28 665,53 грн інфляційних втрат, 1092,16 грн судового збору та 5000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

В обґрунтування рішення суд першої інстанції зазначив, що після відкриття провадження у справі відповідачем на користь позивача в рахунок погашення основної заборгованості сплачено 80 000,00 грн, на підтвердження чого додано платіжне доручення №527 від 15.02.2023, а тому заборгованість відповідача перед позивачем за послуги з технічного обслуговування та ремонту транспортних засобів становить 25 469,80 грн.

Також суд першої інстанції здійснив власний розрахунок пені та погодився із нарахованими інфляційними втратами та 3 % річних.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Приватне підприємство "Смолянка-Агро" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Чернігівської області від 23.03.2023 року у справі №927/133/23 в частині задоволених позовних вимог та в цій частині ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що позивачем не вживались заходи досудового врегулювання спору, не вчинялись дії на зменшення збитків, а навпаки позивач очікував, щоб зросла сума збитків та звернувся із відповідним позовом. За твердженням апелянта, суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, не врахував повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України з 24.02.2022, у зв`язку з чим Чернігів та область до початку квітня 2022 були в оперативному оточенні ворога та велися бойові дії. Апелянт вказує, що суд першої інстанції міг зменшити інфляційні втрата та 3 % річних на два місяці, а саме на той час, коли були активні бойові дії на території Чернігова та Чернігівської області, та міг відмовити у задоволені позовних вимог в частині стягнення пені, оскільки позивачем було порушено приписи ст. 222 ГК України та п. 7.2. договору.

Апелянт також вказує, що сума основного боргу на момент винесення оскаржуваного рішення складає 15 469,80 грн., оскільки відповідачем в процесі розгляду справи сплачено 10 000,00 грн. Водночас, відповідні докази відповідачем не були надані до суду першої інстанції, оскільки апелянт вважав, що позивач подасть заяву про зменшення розміру позовних вимог.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №927/133/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Барсук М.А. - головуюча суддя; судді - Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А.

Згідно з ч. 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Ухвалою суду від 29.05.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства "Смолянка-Агро" на рішення Господарського суду Чернігівської області від 23.03.2023 року у справі №927/133/23 та роз`яснено сторонам, що апеляційна скарга буде розглянута без повідомлення учасників справи.

Пункт 2 частини 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи не заявлено.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Між Приватним підприємством Приватним підприємством «АВТОКОМ-СЕРВІС» (Виконавець) та Приватним підприємством «СМОЛЯНКА-АГРО» (Замовник) укладено договір про надання послуг з технічного обслуговування та ремонту транспортних засобів від 01.07.2015 № 68 (далі - Договір), відповідно до умов якого Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе зобов`язання протягом строку дії даного Договору надавати комплекс послуг з технічного обслуговування та ремонту (в подальшому послуги) транспортних засобів (в подальшому ТЗ) з встановленням запчастин і використанням супутніх товарів, необхідних при наданні вищевказаних послуг, на станції технічного обслуговування та ремонту автомобілів (в подальшому СТО) за місцезнаходженням виконавця: м. Чернігів, вул. Інструментальна, 34 (п. 1.1 Договору).

Згідно п. 3.1 Договору вартість наданих послуг та запчастин визначається на підставі тарифів та розцінок, встановлених Виконавцем за погодженням з Замовником.

Пунктом 3.2 Договору передбачено, що Замовник здійснює оплату наданих послуг Виконавцем шляхом перерахування грошових коштів у безготівковому порядку на поточний рахунок Виконавця, в строк 5 робочих днів на підставі виставленого Виконавцем рахунку. Замовником може бути здійснена оплата послуг Виконавця у готівковому порядку, шляхом внесення готівкових грошових коштів до каси Виконавця.

Відповідно до п.3.3. Договору Замовник зобов`язаний здійснити оплату:

- 100 % попередню оплату суми замовлених у Виконавця запасних частин для ремонту ТЗ (для надання Виконавцем послуг своєчасно та в повному об`ємі);

-залишку суми наданих послуг на підставі виставленого рахунку Виконавцем в порядку та на умовах, визначених даним Договором.

Даний договір набирає чинності з моменту його підписання і діє по 31.12.2016 (включно), а в частині взятих на себе зобов`язань, до повного їх виконання (п. 8.1 Договору).

У випадку якщо за 15 календарних днів до закінчення терміну дії Договору сторони не виявлять бажання припинити договірні взаємини, при відсутності у сторін взаємних претензій до виконання зобов`язань за Договором, дія Договору пролонгується на тих же умовах на один календарний рік (п.8.2. Договору).

На виконання умов договору, відповідно до актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.12.2021 № С-00003123 на суму 147 593,64 грн, від 28.12.2021 № С-00003036 на суму 810,00 грн, позивач надав відповідачу передбачені договором послуги з технічного обслуговування та ремонту транспортних засобів на загальну суму 148 403,64 грн.

Акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) відповідачем підписані не були.

На підтвердження факту надання відповідачу послуг з технічного обслуговування та ремонту транспортних засобів та відображення цієї операції в бухгалтерському обліку, позивачем надано податкові накладні №350 від 31.12.2021 та №279 від 28.12.2021, а також відповідь Головного управління ДПС у Чернігівській області №12/6/25-01-04-02-09 від 03.01.2023 на адвокатський запит №106/12 від 28.12.2022, згідно з якою ПП «Смолянка Агро» в розділі ІІ «податковий кредит» додатку 1 до податкової декларації з ПДВ, поданої за грудень 2021 року, відображено обсяг придбання на загальну суму 252 633,44 грн у ПП «АВТОКОМ-СЕРВІС», в тому числі за податковими накладними №350 від 31.12.2021 та №279 від 28.12.2021.

Позивачем було виставлено відповідачу рахунки-фактури № С-00001295 від 31.12.2021 року на суму 147 593,64 грн та № С-00001357 від 28.12.2021 на суму 810,00 грн.

Відповідачем була здійснена часткова оплата за послуги надані позивачем згідно рахунку-фактури № С-00001295 від 31.12.2021 на загальну суму 42 933,84 грн, що підтверджується платіжними дорученнями: № 5579 від 23.02.2022 на суму 5 000,00 грн; № 5631 від 21.06.2022 на суму 10 000,00 грн; № 150 від 22.08.2022 на суму 10 000,00 грн; № 164 від 29.08.2022 на суму 5 000,00 грн; № 377 від 02.12.2022 на суму 12 933,84 грн.

У зв`язку із невиконанням відповідачем своїх зобов`язань за Договором щодо своєчасної та повної оплати послуг з технічного обслуговування та ремонту транспортних засобів позивач звернувся із даним позовом до суду.

Після відкриття провадження у даній справі відповідачем сплачено 80 000,00 грн заборгованості, що підтверджується платіжним дорученням №527 від 15.02.2023.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч. ч 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Матеріали справи свідчать про те, що укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором надання послуг, згідно з якого в силу вимог ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з вимогами статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач надав відповідачу послуги з технічного обслуговування та ремонту транспортних засобів на суму 148 403,64 грн, що підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.12.2021 № С-00003123 на суму 147 593,64 грн, від 28.12.2021 № С-00003036 на суму 810,00 грн.

Відповідні акти не були підписані зі сторони відповідача, однак факт надання таких послуг апелянт в апеляційній скарзі не заперечує.

Факт надання послуг відповідачу додаткового підтверджується здійсненими відповідачем частковими оплатами за послуги надані позивачем згідно виставленого рахунку № С-00001295 від 31.12.2021 на загальну суму 42 933,84 грн, що підтверджується платіжними дорученнями: № 5579 від 23.02.2022 на суму 5 000,00 грн; № 5631 від 21.06.2022 на суму 10 000,00 грн; № 150 від 22.08.2022 на суму 10 000,00 грн; № 164 від 29.08.2022 на суму 5 000,00 грн; № 377 від 02.12.2022 на суму 12 933,84 грн. та оформленими податковими накладними.

Крім того, після відкриття провадження у справі відповідачем додатково сплачено 80 000,00 грн., на підтвердження чого додано платіжне доручення №527 від 15.02.2023, у зв`язку з чим суд першої інстанції закрив провадження у справі на підставі ст. 231 ГПК України в частині стягнення 80 000,00 грн.

Рішення суду першої інстанції апелянтом в цій частині не оскаржується.

Так, апелянт в апеляційній скарзі зазначає, що сума основного боргу на момент винесення оскаржуваного рішення складає 15 469,80 грн., оскільки відповідачем в процесі розгляду справи сплачено 10 000,00 грн., на підтвердження чого останнім до апеляційної скарги долучено платіжні інструкції № 558 від 27.2023 на суму 5 000,00 грн., № 565 від 16.03.2023 на суму 5 000,00 грн.

Відповідно до частини 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

За змістом ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Системний аналіз статей 80, 269 ГПК свідчить про те, що докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на позивача покладено обов`язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Прийняття судом (у т.ч. апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку є можливим лише у разі наявності об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи.

При цьому приписи ч. 3 ст. 269 ГПК передбачають наявність критеріїв, які є обов`язковою передумовою для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів: "винятковість випадку" та "причини, що об`єктивно не залежать від особи".

При поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає.

Вказаний висновок щодо застосування норми ст.269 ГПК викладений у постановах Верховного Суду від 07.09.2021 у справі 912/2294/20, від 06.02.2019 у справі №916/3130/17, від 18.06.2020 у справі №909/965/16, від 26.02.2019 у справі №913/632/17.

Доводи відповідача, що відповідні докази ним не були надані до суду першої інстанції, оскільки апелянт вважав, що позивач напише заяву про зменшення позовних вимог, колегія суддів відхиляє, так як стаття 2 ГПК України встановлює основні засади (принципи) господарського судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність.

Згідно зі статтею 13 вказаного Кодексу судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Тобто, з огляду на основні засади господарського судочинства, саме на відповідача покладався обов`язок доводити обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень, а саме щодо часткової сплати суми основної заборгованості.

Відповідачем не наведено причин, що об`єктивно не залежали від нього, та з яких він не міг подати відповідні докази до суду першої інстанції до ухвалення оскаржуваного рішення.

Прийняття судом апеляційної інстанції додаткових документів на стадії апеляційного провадження, за відсутності визначених ст. 269 ГПК України підстав для їх прийняття, тобто без наявності належних доказів неможливості їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від заявника, фактично порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, адже у такому випадку суд створює одному учаснику справи більш сприятливі, аніж іншому умови в розгляді конкретної справи.

Суд враховує, що одним із елементів права на суд (окрім права на доступ) є принцип процесуальної рівноправності сторін, або так званий принцип "рівної зброї" ("equality of arms"), згідно з яким кожній стороні має бути надано розумну можливість подати обґрунтування своєї позиції за умов, які б не ставили цю сторону у становище істотно невигідне по відношенню до опонента.

Цей принцип вимагає насамперед рівності сторін спору в їхніх процесуальних можливостях щодо подання доказів і пояснень у судовому провадженні (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Dombo Beheer B.V. v. The Netherlands" від 27.10.1993 та "Ankerl v. Switzerland" від 23.10.1996).

У зв`язку з чим колегія суддів дійшла до висновку, що долучені відповідачем до апеляційної скарги нові докази (які були відсутні у суду першої інстанції на час винесення оскаржуваного рішення) до розгляду колегією суддів не приймаються.

В той же час, апелянт не позбавлений можливості надати відповідні докази про часткову сплату суми тіла кредиту на стадії виконання судового рішення.

Відповідно до приписів ст. 193 ГК України та ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

З огляду на вищенаведене, оскільки невиконання грошового зобов`язання відповідачем за Договором підтверджується матеріалами справи, доказів оплати суми боргу в повному обсязі відповідач не надав, позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 25 469,80 грн. правомірно задоволена судом першої інстанції.

Стосовно нарахованих інфляційних втрат та 3 % річних колегія суддів відзначає наступне.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов`язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Перевіривши здійснений судом першої інстанції розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3339,60 грн 3% річних за період з 24.02.2022 по 13.01.2023 та 28 665,53 грн інфляційних втрат за період з лютого 2022 року по грудень 2022 року.

Щодо позовних вимог в частині стягнення пені, колегія суддів зазначає про наступне.

Згідно зі статтями 230, 231 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку відповідач зобов`язаний сплатити за невиконання чи неналежне виконання господарського зобов`язання. Якщо розмір штрафних санкцій не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

У п. 5.1. Договору сторони визначили, що за порушення строків оплати, передбачених розділом 3 даного Договору, Замовник сплачує Виконавцю пеню, що нараховується на несплачену суму, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочки оплати, за кожен день прострочення оплати.

Сторонами у п. 3.2 Договору передбачено, що Замовник здійснює оплату наданих послуг Виконавцем шляхом перерахування грошових коштів у безготівковому порядку на поточний рахунок Виконавця, в строк 5 робочих днів на підставі виставленого Виконавцем рахунку.

А тому, виходячи із умов п.3.2. Договору, відповідач повинен був оплатити надані позивачем послуги з технічного обслуговування та ремонту транспортних засобів у строк до 11.01.2022. Прострочка оплати виникла з 12.01.2022.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, позивачем при розрахунку пені не дотримано вимог ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України, у зв`язку з чим невірно визначено період прострочки виконання відповідачем взятого на себе зобов`язання щодо оплати наданих послуг.

У зв`язку з викладеним вище, судом першої інстанції на підставі власного розрахунку правомірно стягнуто пеню у сумі 15 335,52 грн за період з 24.02.2022 по 12.07.2022.

Посилання апелянта на п. 7.2. договору та ст. 222 ГК України щодо обов`язкового пред`явлення претензії при вирішенні спору в досудовому порядку колегія суддів відхиляє, оскільки чинним законодавством України не передбачена заборона звертатись з позовом до суду у випадку порушень договірних зобов`язань контрагентом без попереднього пред`явлення йому претензії. Обрання певного засобу правового захисту, в тому числі і досудового врегулювання спору, є правом а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів його використовує (аналогічна правова позиція з посиланням на Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 №15-рп/2002 у справі 1-2/2002 викладена у постанові Верховного Суду від 18.06.2019 у справі № 910/7476/18).

Колегія суддів враховує приписи ст. 4 ГПК України, яка передбачає, що відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.

Посилання апелянта на наявність форс-мажорних обставин, як на підставу для звільнення його від відповідальності за порушення договірних зобов`язань, колегія суддів відхиляє з огляду на наступне.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

У контексті приписів ст.617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з положеннями статті 218 ГК України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ст.14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно (ч.1).

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами. (ч.2)

Торгово-промислова палата України (далі - ТПП України) на своєму сайті в мережі Інтернет розмістила лист № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, що адресований «Всім кого це стосується», згідно якого на підставі ст.ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.

Таких висновків дотримується Верховний Суд у постановах від 16.07.2019р. у справі №917/1053/18, від 09.11.2021р. у справі №913/20/21, від 30.05.2022р. у справі №922/2475/21, від 14.06.2022р. у справі №922/2394/21 та у постанові від 01.06.2021р. у справі №910/9258/20.

Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності.

Тобто, при виникненні форс-мажорних обставин сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.

Колегія суддів зазначає, що листом Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, лише засвідчено загальновідому обставину з приводу військової агресії російської федерації проти України, що є обставиною непереборної сили.

Разом з цим, такий лист не є сертифікатом у розумінні положень Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" та не є документом, виданим за зверненням відповідача з приводу неможливості виконання зобов`язань перед позивачем за укладеним між сторонами договором.

Саме по собі посилання відповідача на наявність листа Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року № 2024/02.0-7.1, як на наявність обставин непереборної сили без надання відповідних доказів в підтвердження своїх доводів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин щодо неможливості виконання зобов`язання перед позивачем.

Більше того, 13.05.2022 ТПП України опублікувала на своєму сайті пояснення, що у разі необхідності сторона, яка порушила свої зобов`язання в період дії форс-мажорних обставин, має право звертатися до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП за отриманням відповідного Сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ТПП України від 18.12.2014, за кожним зобов`язанням окремо.

Таким чином, загальний лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), зумовлених військовою агресією російської федерації проти України, не відповідає вимогам конкретизації впливу відповідної форс-мажорної обставини на конкретне зобов`язання (а доведення причинно-наслідкового зв`язку в такому випадку є обов`язковим).

Відповідачем не надано доказів неможливості виконання ним свого зобов`язання з оплати отриманих послуг внаслідок настання форс-мажорних обставин, на які він посилається, як і не наведено обґрунтованих причинно-наслідкових зв`язків між введенням 24.02.2022 в Україні воєнного стану та неможливістю виконання відповідачем своїх зобов`язань за вказаним договором.

А тому є необґрунтованими доводи апелянта в частині настання форс-мажорних обставин у спірних правовідносинах, які б слугували підставою для звільнення останнього від відповідальності за порушення ним зобов`язання.

Твердження апелянта, що судом першої інстанції не було враховано норму ст. 233 ГК України, яка передбачає можливість зменшення розміру штрафних санкцій, 3 % річних та інфляційних втрат, колегія суддів відхиляє з огляду на наступне.

Згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України за рішенням суду розмір штрафу та пені може бути зменшений у виняткових випадках, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Зазначені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків. При цьому слід враховувати, що правила частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

При застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України слід мати на увазі, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку.

У даному контексті колегією суддів враховано, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами щодо існування підстав для застосування положень ст. 233 ГК України, а саме заявлений до стягнення розмір пені не можна вважати надмірно великим порівняно із сумою наданих послуг, тоді як відповідачем не наведено обґрунтованих підстав для такого зменшення неустойки, винятковості даного випадку, та не надано відповідних доказів на підтвердження цих обставин.

Стосовно зменшення розміру інфляційних втрат та 3 % річних колегія суддів наголошує, що відповідні нарахування на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.19 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17 тощо).

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18). Визначені ч.2 ст.625 ЦК право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).

Крім того, оскаржуваним рішенням стягнуто з відповідача 5 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

На підтвердження заявленого розміру витрат на правову допомогу позивач додав до матеріалів справи: договір про надання професійної правничої допомоги б/н від 19.12.2022, укладений між Приватним підприємством «АВТОКОМ-СЕРВІС» (Замовник) та Адвокатським об`єднанням «Міжнародний правовий захист» (Виконавець) в особі адвоката Вольфовського Сергія Олександровича, відповідно до умов якого Виконавець надає Замовнику правничу допомогу, пов`язану з представництвом інтересів Замовника з питань вирішення спору, що виник між Приватним підприємством «СМОЛЯНКА-АГРО» та Приватним підприємством «АВТОКОМ- СЕРВІС».

Юридичні послуга, що надаються у межах цього Договору:

-надання консультацій щодо подання Замовником позовної заяви про стягнення заборгованості;

- підготовка та підписання позовної заяви та необхідних процесуальних документів;

-представництво інтересів Замовника в суді першої інстанції.

У п. 3.1. Договору від 19.12.2022 сторони погодили, що за послуги, передбачені цим Договором, Замовником здійснюється оплата у розмірі 6000,00 грн у строк, що не перевищує 5 (п`яти) календарних днів з дати підписання даного Договору.

Сторонами складається та підписується протокол погодження договірної ціни (Додаток №1 до Договору), який є невід`ємною частиною цього Договору (п.3.2. Договору від 19.12.2022).

Про надання послуг за цим Договором сторонами підписується акт прийняття передачі наданих послуг (п.3.3. Договору від 19.12.2022).

Згідно з Протоколом погодження договірної ціни від 19.12.2022 сторонами досягнуто згоди щодо ціни Договору, яка становить 6 000,00 грн.

Сторони дійшли згоди, що розрахункова вартість однієї години надання послуг за Договором становить 50 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на день оплати, згідно Рекомендацій щодо застосування мінімальних ставок адвокатського гонорару, затверджених рішенням Ради адвокатів Чернігівської області від 16.04.2021 № 99, а саме 2684,00 грн. (прож. мін. станом на 19.12.2022)*50%=1342,00 грн. (п.2 Протоколу погодження договірної ціни від 19.12.2022).

23.12.2022 між сторонами підписано акт приймання-передачі наданих послуг, згідно з яким Виконавець з 19 грудня 2022 року по 23 грудня 2022 року надав Замовнику правничу допомогу відповідно до Договору про надання професійної правничої допомоги № б/н від 19 грудня 2022 року та Додатку №1 до Договору, а Замовник прийняв надану правничу допомогу.

Вартість послуг за період, вказаний в п.1 цього Акту, становить 6000,00 грн.

Платіжною інструкцією № 4831 від 22.12.2022 позивач сплатив Адвокатському об`єднанню 6000,00 грн адвокатських послуг згідно договору про надання правової допомоги б/н від 19.12.2022.

А тому, як вірно зазначено судом першої інстанції, позивачем доведено належним чином надання Адвокатським об`єднанням «Міжнародний правовий захист» (Виконавець) в особі адвоката Вольфовського Сергія Олександровича правничої (правової) допомоги позивачу в розмірі 6000,00 грн при розгляді справи № 927/133/23.

За змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Колегією суддів враховано, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю.

При цьому адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі №910/4201/19).

Колегія суддів відзначає, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

Відповідачем не наведено жодних заперечень стосовно неспівмірності розміру витрат позивача на оплату послуг адвоката за розгляд справи у суді першої інстанції з огляду на заявлені позовні вимоги.

А тому, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про покладення на відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн. пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За наведених вище обставин, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, наведених в оскаржуваному рішенні, а тому відсутні підстави для скасування або зміни рішення Господарського суду Чернігівської області від 23.03.2023 у справі № 927/133/23.

Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Смолянка-Агро" на рішення Господарського суду Чернігівської області від 23.03.2023 у справі № 927/133/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 23.03.2023 у справі № 927/133/23 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Поновити дію рішення Господарського суду Чернігівської області від 23.03.2023 у справі № 927/133/23.

5. Матеріали справи №927/133/23 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в порядку, визначеному ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя М.А. Барсук

Судді Є.Ю. Пономаренко

М.А. Руденко