Рішення

від 18.07.2023 по справі 908/921/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 4/81/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.07.2023 Справа № 908/921/23

м.Запоріжжя Запорізької області

Суддя Зінченко Наталя Григорівна, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАРА ЖД», (61016, м. Харків, вул. Черкаська, буд. 15), представник позивача адвокат Качанов Євген Олександрович, (61017, м. Харків, вул. Лозівська, буд. 5)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ІМЕДІ», (69063, м. Запоріжжя, вул. Троїцька, буд. 7, кв. 5)

про стягнення 247986,84 грн.

21.03.2023 до господарського суду Запорізької області надійшла позовна б/н і б/д (вх. № 1003/08-07/23 від 21.03.2023) Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАРА ЖД», м. Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІМЕДІ», м. Запоріжжя про стягнення 247986,84 грн. заборгованості за договором про надання послуг № 22/01-21-БП від 21.01.2022, в тому числі 150000,00 грн. авансу, 56917,81 грн. пені, 36914,24 грн. інфляційних втрат та 4154,79 грн. 3 % річних.

Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.03.2023 справу № 908/921/23 за вищевказаною позовною заявою розподілено судді Зінченко Н.Г.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 17.04.2023, після усунення недоліків позовної заяви,позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/921/23 в порядку спрощеного позовного провадження, присвоєно справі номер провадження 4/81/23, вирішено здійснювати розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Наразі строк, на який введено в Україні режим воєнного стану, продовжений до 18.08.2023.

Заявлені позивачем вимоги викладені в позовній заяві та обґрунтовані посиланням ст., ст. 525, 610, 624 ЦК України, ст., ст. 193, 216-218, 223, 230, 231 ГК України, на підставі яких позивач просить позов задовольнити та стягнуті з відповідача 247986,84 грн. заборгованості за договором про надання послуг № 22/01-21-БП від 21.01.2022, в тому числі 150000,00 грн. авансу, 56917,81 грн. пені, 36914,24 грн. інфляційних втрат та 4154,79 грн. 3 % річних. Також, до попереднього (орієнтованого) розрахунку судових витрат відповідачем віднесено 1250,00 грн. витрат на правничу допомогу та 180 грн. вартість відправлення позовної заяви та додатків до неї.

Згідно з ч. 2 ст. 27 ГПК України для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи-підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на офіційному сайті Міністерства юстиції України: https://usr.minjust.gov.ua місцезнаходженням Товариства з обмеженою відповідальністю «ІМЕДІ»(ідентифікаційний номер36490599) є: 69063, м. Запоріжжя, вул. Троїцька, буд. 7, кв. 5, що відповідає юридичній адресі відповідача, зазначеній у позовній заяві.

Таким чином, суд вважає, що про дату, час та місце розгляду справи № 908/921/23 відповідач повідомлений належним чином ухвалою суду від 17.04.2023 про відкриття провадження у справі, яка 28.04.2023 отримана уповноваженою особою Товариства з обмеженою відповідальністю «ІМЕДІ», про що свідчить відмітка на повідомленні про вручення рекомендованого поштового відправлення, яке міститься в матеріалах справи.

Ухвалою суду від 17.04.2023 у справі № 908/921/23 відповідачу запропоновано у строк до 02.05.2023, але не пізніше 15 днів з дня отримання ухвали суду, подати відзив на позовну заяву і всі можливі докази у підтвердження його заперечень проти позову або його визнання.

Відповідач відзив на позовну заяву, у встановлений ухвалою суду по справі строк не надав, про поважність причин неподання відзиву суд не повідомив, правову позицію у справі не висловив.

Згідно ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

За таких обставин, суд вирішив розглянути справу за наявними матеріалами.

У відповідності до частин 2 і 3 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Отже, 17.05.2023 сплив тридцятиденний термін наданий сторонам на вчинення процесуальних дій, строк вчинення яких обмежений першим судовим засіданням. Будь-яких процесуальних заяв або заяв по суті протягом цього періоду до суду не надходило. Тому суд вважає за можливе розглянути вказану справу по суті.

Відповідно до ч., ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.

Згідно ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, приймаючи до уваги військову агресію Російської Федерації проти України, ведення на території України режиму воєнного стану, складну безпекову ситуацією в місті Запоріжжі, постійні ракетні обстріли обласного центру і, відповідно, наявність обставин, що загрожують життю, здоров`ю та безпеці працівників апарата суду та відвідувачів суду в умовах збройної агресії проти України, а також з урахуванням надмірного навантаження, яке виходить за межі фізичних можливостей, недостатньою кількістю суддів, щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування судді, яка перебуває у відрядженні і т.п.), суд першої інстанції позбавлений можливості вирішити розглянути справу у строки, передбачені національним законом, рішення прийнято без його проголошення 18.07.2023.

Розглянувши матеріали справи, суд

УСТАНОВИВ

21.01.2022Товариством з обмеженою відповідальністю «ТАРА ЖД», (Замовник, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІМЕДІ», (Виконавець, відповідач у справі) укладено Договір про надання послуг № 22/01-21-БП (надалі - Договір).

Відповідно до п.1.1 Договору Виконавець за завданням Замовника зобов`язується надати Замовнику наступні послуги (далі - послуги), спрямовані на реалізацію проекту Замовника на придбання великих м`яких контейнерів (ВМК):

1.1.1залучення фінансування (кредиту) для Замовника від одного з українських банків (АТ «АЛЬФА-БАНК», АТ «УКРЕКСІМБАНК») в порядку, в строки та на умовах, обумовлених даним договором:

1.1.2пошук та залучення поручителя, організація виставлення поручителем гарантії іноземного банку класу «інвестиційний» в якості забезпечення зобов`язань Замовника за відповідним кредитним договором.

Згідно п. 1.2. Виконавець зобов`язаний надати послугу (у тому числі підготувати та погодити бізнес-план та умови кредитування за цим бізнес-планом, у погодженому із Замовником українському банку, виходячи з умов цього договору та існуючих у цих банках умовах кредитування та кредитних ставок, а Замовник зобов`язується здійснювати оплату за надані йому послуги у строки, у порядку та на умовах, визначених у Договорі.

Основні умови фінансування, узгоджені та описані в Додатку № 1 до даного договору,План дій Виконавця викладено та Додатку № 2 до даного договору.

Відповідно до п.1.5 Договору метою надання послуг є отримання замовником кредитних ліній або позичок від українського банку траншами для придбання великих м`яких контейнерів різної вантажопідйомності на суму 2 100 000 млн. дол. США.

Пунктом 2.2 Договору сторони визначили, що завершенням надання послуг буде залучення фінансування для проекту у вигляді надходження коштів на розрахунковий рахунок Замовника, згідно з підписаним графіком фінансування проекту. З метою підтвердження факту надання послуг Виконавцем, Сторони складають відповідний Акт приймання-передачі наданих послуг, який є достатньою підставою для здійснення розрахунків з Виконавцем.

Виконавець надає Замовнику два екземпляри підписаного Акту приймання-передачі наданих послуг та Рахунок на протязі 3 (трьох) календарних днів після завершення надання послуг (п.2.3 Договору).

Згідно п. 2.6 Договору сторони узгодили, що загальний строк виконання послуг, передбачених пунктами 1.1.1 та 1.1.2 договору, до погодження умов кредитування з українським банком та отримання фінального результату у вигляді фінансування проекту, складає 30 календарних днів з моменту перерахування авансу Замовником передбаченого п.3.3 договору, та надання Виконавцю інформації, необхідної для виконання робіт.

Відповідно до п. 3.1 Договору сума винагороди Виконавця за надання послуг, передбачених п. 1.1.1 цього договору, погоджена сторонами та складає 397 440,00 грн., у тому числі ПДВ 20 %.

Пунктом 3.3 Договору сторони передбачили, що оплата винагороди Виконавця, передбаченого пунктом 3.1 цього договору, провадиться в наступному порядку:

- аванс у розмірі 150 000,00 (сто п`ятдесят тисяч) грн., протягом 3 (трьох) банківських днів, з моменту підписання цього Договору;

- наступний платіж, у розмірі 247 440,00 (двісті сорок сім тисяч чотириста сорок) гри., протягом 3 (трьох) банківських днів, після надання українським банком підтвердження про готовність фінансування Замовника. Таке підтвердження має бути оформлене письмово як парафований кредитний договір або пропозиція українського банку про готовність фінансування.

Відповідно до п. 9.1 Договору договір вступає в силу з дати його підписання сторонами та діє включно до 31.03.2022, проте не раніше повного та належного виконання сторонами своїх зобов`язань за Договором.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов п. 3.3 Договору позивачем 24.01.2022 здійснена попередня оплата шляхом перерахуванням коштів в сумі 150000,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 25 від 24.01.2022 з призначенням платежу: «Оплата рахунку № 21-01-22 від 21.01.2022 аванс за підготовку бізнес-плану, у т.ч. ПДВ 20 % - 25000, 00 грн.».

Отже, фактичні обставини справи свідчать, що позивач виконав всі умови Договору для надання відповідачем послуг обумовлених Договором.

Як встановлено судом з матеріалів справи, відповідач взяті на себе зобов`язання щодо надання послуг належним чином та у встановлені в Договорі не виконав.

24.01.2022 позивач надіслав на адресу відповідача лист за вих. № 2401 від 24.01.2022, в якому повідомив, що 24.01.2022 платіжним дорученням № 25 на рахунок відповідача були перераховані кошти в розмірі 150000,00 грн., з призначенням платежу «Оплата рахунку № 21-01-22 від 21.01.2022 аванс за підготовку бізнес-плану, у т.ч. ПДВ 20 % - 25000,00 грн.». Також, у зазначеному листі просив вважати вірним призначенням платежу: «Оплата рахунку № 21-01-22 від 21.01.2022 аванс за винагороду за залучення фінансування кредиту у т.ч. ПДВ 20 % - 25000,00 грн.».

Враховуючи невиконання відповідачем договірних відносин щодо надання послуг, 04.11.2022 позивачем на адресу відповідача надіслана Претензія за вих. № 0211 від 02.11.2022 щодо повернення 150000,00 грн. авансу та сплати штрафних санкцій за невиконання взятих на себе зобов`язань за Договором.

Зазначена претензія залишена без відповіді та задоволення.

Предметом розгляду у даній справі є вимоги про стягнення з ТОВ «ІМЕДІ» 150000,00 грн. авансу, 56917,81 грн. пені, 36914,24 грн. інфляційних втрат та 4154,79 грн. 3 % річних.

Розглянувши та проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, дослідивши надані позивачем письмові докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Правовідносини сторін врегульовані Договором про надання послуг № 22/01-21-БП від 21.01.2022, який за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Частинами 1, 2 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 901 ЦК України встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено Договором. Зазначені положення можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Як передбачено ст. 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто.

Відповідно до ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

У відповідності до частини 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст., ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших правових актів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічний припис містять п., п.1, 7 ст.193 ГК України.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (частина 2 статті 193 ГК України).

В силу приписів ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Стаття 530 ЦК України встановлює, якщо в зобов`язанні встановлений строк (дата) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (дату). Якщо строк (період) виконання боржником зобов`язання не встановлений або зазначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в любий час. Боржник повинен оплатити такий борг в семиденний строк з дня пред`явлення вимоги, якщо зобов`язання негайного виконання не витікає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вже зазначалось судом, відповідно до п. 2.6 Договору сторони узгодили, що загальний строк виконання послуг, передбачених пунктами 1.1.1 та 1.1.2 договору, до погодження умов кредитування з українським банком та отримання фінального результату у вигляді фінансування проекту, складає 30 календарних днів з моменту перерахування авансу Замовником передбаченого п.3.3 договору, та надання Виконавцю інформації, необхідної для виконання робіт.

Виходячи з умов п. 2.6 Договору послуги Виконавець повинен був надати послуги до 23.02.2022 включно (30 календарних днів з моменту перерахування авансу).

Як встановлено судом з матеріалів справи, відповідач взяті на себе зобов`язання щодо надання послуг належним чином та у встановлений в Договорі строк не виконав. Отже, починаючи з 24.02.2022 відповідач (Виконавець послуг) є таким, що прострочив виконання зобов`язань за Договором.

Відповідачем зазначені факти належними і допустимими доказами, в розумінні ст., ст. 76, 77 ГПК України, не спростовані.

Матеріали справи свідчать, що станом на час звернення позивача до суду з позовом у даній справі відповідач не повернув позивачу суму авансу.

Глава 50 ЦК України передбачає підстави та умови припинення зобов`язання, зокрема, статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

На час розгляду справи доказів повернення відповідачем грошових коштів сплачених позивачем в якості авансу в сумі 150000,00 грн. суду не надано, з огляду на що суд вбачає підстави для задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 150000,00 грн. авансу за Договором про надання послуг № 22/01-21-БП від 21.01.2022.

В силу приписів статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Нормами ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Нормами статті 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язань може забезпечуватися згідно з законом або договором, зокрема, неустойкою.

Згідно ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Частиною 1 статті 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до частини 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.

Отже, наведеною нормою закону встановлені альтернативні підстави визначення розміру штрафних санкцій і передбачена можливість обрання їх розміру сторонами договору.

За приписами ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Так, відповідно до п. 6.6 Договору сторони обумовили, що у разі невиконання Виконавцем своїх зобов`язань за Договором в строки передбачені п. 2.6. Договору, Виконавець сплачує Замовнику штраф в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення виконання, але не більше 3% від суми фінансування, що залучається.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. (ч. 2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Тобто, за своєю правовою природою, виходячи з порядку нарахування неустойки, сторонами фактично в п.6.6 Договору передбачена пеня.

Як вже зазначалося раніше, приймаючи до уваги умови Договору, строк виконання відповідачем зобов`язань за Договором - до 23.02.2022 включно.

Факт невиконання відповідачем взятих на себе за умовами Договору зобов`язань щодо надання позивачу послуг матеріалами справи доведений.

У зв`язку із цим позивачем заявлена вимога про стягнення з відповідача 56917,81 грн. пені, яка розрахована за період з 23.02.2022 по 25.01.2023.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку, що вказаний розрахунок є неправильним, оскільки при розрахунку пені позивачем неправильно, виходячи з умов Договору, визначено строк виконання зобов`язання, коли відповідач повинен був надати послуги, а саме - 30 календарних днів з моменту перерахування авансу, тобто - до 23.02.2022 включно.

Отже, починаючи з 24.02.2022 відповідач (Виконавець послуг) є таким, що прострочив виконання зобов`язань за Договором.

Крім того, розрахунок пені здійснений без урахування вимог ч. 6 ст. 232 ГК України.

Згідно проведеного судом перерахунку стягненню з відповідача підлягає пеня в розмірі 25 191,78 грн. за період з 24.02.2022по 24.08.2022.

З урахуванням викладеного, вимога про стягнення з відповідача пені заявлена обґрунтовано та підлягає задоволенню судом частково в розмірі 25 191,78 грн. В іншій частині вимог про стягнення пені в задоволені позову відмовляється.

Позивачем також на підставі ст. 625 ЦК України, заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3 % річних в розмірі 4154,79 грн. за період з 23.02.2022 по 25.01.2023, стосовно яких суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно із частиною 2 статті 1214 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Відповідно до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду України від 15.04.2015 у справі № 910/2899/14 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17.

Також слід врахувати, що згідно висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 910/22034/15, стаття 625 ЦК України поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань.

З урахуванням зазначеного, у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних та втрати від інфляції від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України.

Приймаючи до уваги вище наведені висновки суду, вимогу про стягнення з відповідача 3 % річних заявлено позивачем обґрунтовано.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Судом перевірений за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» розрахунок 3 % річних, наданий позивачем, та встановлено, що розрахунок позивачем виконаний неправильно,оскільки при розрахунку 3 % річних позивачем неправильно, виходячи з умов Договору, визначено строк виконання зобов`язання, коли відповідач повинен був надати послуги, а саме - 30 календарних днів з моменту перерахування авансу, тобто - до 23.02.2022 включно.

Отже, починаючи з 24.02.2022 відповідач (Виконавець послуг) є таким, що прострочив виконання зобов`язань за Договором.

Згідно проведеного судом перерахунку стягненню з відповідача підлягає 3 % річних в розмірі 4 142,47 грн. за період з 24.02.2022 по 25.01.2023.

З урахуванням викладеного, вимога про стягнення з відповідача 3 % річних заявлена обґрунтовано та підлягає задоволенню судом частково в розмірі 4 142,47 грн. В іншій частині вимог про стягнення 3 % річних в задоволені позову відмовляється.

Що стосується інфляційних втрат, слід зазначити наступне.

Індекс інфляції це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Згідно рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених у листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р, при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця.

Позивачем заявлена вимога про стягнення 36914,24 грн. інфляційних втрат, які розраховані за період з березня 2022 по січень 2023 року.

Дослідивши та перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, судом встановлено, що розрахунок позивачем виконаний неправильно, оскільки при розрахунку інфляційних втрат позивачем допущені помилки при розрахунку втрат від інфляції.

Згідно проведеного судом перерахунку стягненню з відповідача підлягають інфляційні витрати в розмірі 35991,66грн. за період з березня 2022 по січень 2023 року.

З урахуванням викладеного, вимога про стягнення з відповідача інфляційних втрат заявлено обґрунтовано та підлягає задоволенню судом частково в розмірі 35991,66 грн. В іншій частині вимог про стягнення інфляційних втрат в задоволені позову відмовляється.

Відповідно до ч., ч. 1-4 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 74 ГПК України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Позивач надав всі необхідні докази в обґрунтування позовних вимог.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, проти позову не заперечив, належними доказами доводи позивача не спростував.

На підставі викладеного, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими, заснованими на законі, доведеними та такими, що підлягають частково в частині стягнення з відповідача на користь позивача 150000,00 грн. авансу, 25 191,78грн. пені, 4 142,47 грн. 3 % річних і 35991,66 грн. інфляційних втрат. В іншій частині позовних вимог в задоволенні позову відмовляється.

Що стосується витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

В додатку до позовної заяви позивачем до попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат віднесено 1250,00 грн. витрат на правову допомогу (розмір адвокатського гонорару відповідно до умов Договору про надання професійної правничої допомоги №01/23 від 03.01.2023) та 180 грн. вартість відправлення позовної заяви та додатків до неї.

Відповідно до статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частини 1, 2 ч. 2 статті 126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 ГПК України).

Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Зі змісту ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

В підтвердження витрат на послуги адвоката в сумі 1250,00 грн. позивачем додано до матеріалів справи: копію Договору про надання професійної правничої допомоги № 01/23 від 03.01.2023, укладеного з адвокатом Качановим Є.О., копію Ордеру на надання правової допомоги Серія АХ № 1114829 від 03.01.2023. Також суду надано копію платіжної інструкції кредитового переказу № 41 від 27.01.2023 на суму 1250,00 грн., що підтверджує сплату позивачем витрат, необхідних для надання правничої допомоги в сумі 1250,00 грн.

В п. 5.1 Договору про надання професійної правничої допомоги № 01/23 від 03.01.2023 розмір гонорару за цим Договором Сторони узгодили у розмірі 1250,00 грн., передоплата за який сплачується протягом 30 календарних днів з моменту підписання цього договору.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі Баришевський проти України від 26.02.2015, п.п. 34-36 рішення у справі Гімайдуліна і інших проти України від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі Меріт проти України від 30.03.2004 заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. У зв`язку з цим суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 ГПК України).

Відповідач заперечень щодо розміру заявлених позивачем витрат на правничу допомогу не навів.

Суд враховує, що п. 5.1 Договору про надання професійної правничої допомоги № 01/23 від 03.01.2023 сторони узгодили порядок оплати наданих послуг у фіксованому розмірі - 1250,00 грн.

За правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 28.12.2020 у справі № 640/18402/19 та від 20.01.2021 у справі № 357/11023/18, розмір гонорару адвоката, встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним.

Втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях ст.627 ЦК України, принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану роботу, закріпленому у статті 43 Конституції України. Аналогічну правову позицію викладено в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19.

Правомірність та дійсність понесення позивачем відповідних витрат підтверджується матеріалами справи.

Розмір наведених витрат на професійну правничу допомогу адвоката суд визнав співмірним заявленим у позові вимогам.

На підставі викладеного, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача суму витрат на послуги адвоката в розмірі 1250,00 грн.

Згідно зі ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача, пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст., ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАРА ЖД», м. Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІМЕДІ»,м. Запоріжжя задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІМЕДІ», (69063, м. Запоріжжя, вул. Троїцька, буд. 7, кв. 5, ідентифікаційний код юридичної особи 36490599) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАРА ЖД», (61016, м. Харків, вул. Черкаська, буд. 15, ідентифікаційний код юридичної особи 39650369) 150000 (сто п`ятдесят тисяч) грн. 00 коп. авансу, 25 191 (двадцять п`ять тисяч сто дев`яносто одну) грн. 78 коп. пені, 4 142 (чотири тисячі сто сорок дві) грн. 47 коп. 3 % річних, 35991 (тридцять п`ять тисяч дев`ятсот дев`яносто одну) грн. 66 коп. інфляційних втрат, 1 250 (одну тисячу двісті п`ятдесят) грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу та 3 229 (три тисячі двісті двадцять дев`ять) грн. 89 коп. судового збору. Видати наказ.

3. В задоволенні решті позовних вимог відмовити.

Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст. ст. 240, 241 ГПК України « 18» липня 2023 р.

Суддя Н.Г. Зінченко

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Центрального апеляційного господарського суду через господарський суд Запорізької області, а у разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.