Постанова

від 12.07.2023 по справі 907/243/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2023 року

м. Київ

cправа № 907/243/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Рогач Л. І. - головуюча, Мачульський Г. М., Могил С. К.,

за участю секретаря судового засідання - Салівонського С. П.,

представників учасників справи:

прокурора - Янківського С. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 23.02.2023

(судді Орищин Г. В., Галушко Н. А., Желік М. Б.)

за позовом керівника Ужгородської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Західного офісу Держаудитслужби

до Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "КБК"

про визнання недійсними результатів переговорної процедури закупівлі та визнання недійсним договору підряду.

ВСТАНОВИВ:

1.Короткий зміст позовних вимог

1.1. Керівник Ужгородської окружної прокуратури (далі - Прокуратура) в інтересах держави в особі Західного офісу Держаудитслужби звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради (далі - Департамент), Товариства з обмеженою відповідальністю "КБК" (далі - ТОВ "КБК") про визнання недійсними результатів переговорної процедури закупівлі, визнання недійсним договору підряду від 02.11.2021 № 21-91/1217442, додаткових угод до нього та про припинення його виконання на майбутнє.

1.2. На обґрунтування позову Прокуратура зазначила про порушення інтересів держави, яке полягає в укладенні договору підряду з недотриманням вимоги пункту 5 частини другої статті 40 Закону України "Про публічні закупівлі" та статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Мотивувала позов тим, що після спливу трирічного терміну після укладення основного договору, уникнувши ще однієї процедури відкритих торгів, незаконно проведена переговорна процедура закупівлі та укладений договір про закупівлю послуг за бюджетні кошти. Крім цього, під час проведення закупівлі робіт тендерний комітет Департаменту міського господарства Ужгородської міської ради (замовника) порушив принцип недискримінації учасників, добросовісної конкуренції серед учасників, максимальної економії та ефективності, відкритості та прозорості на всіх стадіях закупівель, об`єктивної та неупередженої оцінки тендерних пропозицій та запобігання корупційним діям і зловживанням, що може призвести до протиправного витрачання коштів місцевого бюджету, унеможливити раціональне та ефективне їх використання.

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

2.1. 29.08.2018 Департамент та ТОВ "КБК" (підрядник, відповідач-2) уклали основний договір підряду № 18-97/1217442, відповідно до умов якого договірна ціна визначалася на основі кошторису та складала 30927820,44 грн.

2.2. Пунктом 2.4 договору сторони погодили, що у разі необхідності виконання додаткових робіт, не врахованих проектною документацією, підрядник зобов`язаний протягом 5 днів повідомити замовника про обставини, що призвели до виконання таких робіт, та подати замовнику пропозиції з відповідними розрахунками. Замовник протягом 5 днів розглядає зазначені пропозиції, приймає рішення по суті та повідомляє про нього підрядника.

2.3. Термін виконання робіт, за умовами пункту 3.1. договору, сторони визначили до 01.12.2019.

2.4. Під час виконання основного договору підряду 06.08.2021 Департамент затвердив дефектний акт на капітальний ремонт покриття пл. Ш. Петефі у м. Ужгород.

2.5. Цього ж дня відбулося засідання тендерного комітету Департаменту міського господарства Ужгородської міської ради, оформлене протоколом №112-21, на якому вирішено провести переговорну процедуру закупівлі додаткових будівельних робіт з капітального ремонту покриття пл. Ш. Петефі в м. Ужгороді (коригування) та провести переговори з учасником.

2.6. 21.10.2021 сторони підписали угоду про зміну договору від 29.08.2018, якою, у зв`язку зі зменшенням обсягів закупівлі, зменшили договірну ціну на суму 4536480,6 грн. Тому договірна ціна робіт, визначена на основі кошторису, склала 26391340,08 грн.

2.7. Наступного дня, 22.10.2021, відповідач-1 на вебпорталі Уповноваженого органу з питань закупівель оприлюднив оголошення про проведення переговорної процедури за об`єктом: "Капітальний ремонт покриття пл. Ш. Петефі в м. Ужгороді (коригування)" вартістю 4887310,96 грн та повідомлення про намір укласти договір з відповідачем-2 за її наслідком (ідентифікатор закупівлі UA-2021-10-22-002977-a). В цьому повідомленні вказано умовою застосування переговорної процедури закупівлі - пункт 5 частини другої статті 40 Закону України "Про публічні закупівлі". У пункті 8 повідомлення передбачене обґрунтування застосування переговорної процедури закупівлі з посиланням на експертні, нормативні, технічні та інші документи, що підтверджують наявність умов застосування переговорної процедури закупівлі, а саме робочий проект на капітальний ремонт покриття пл. Ш. Петефі в м. Ужгороді після коригування, який отримав позитивний висновок експертизи ТОВ "Експерт проект груп" від 12.10.2021 та акт дефектів на додаткові роботи від 06.08.2021.

2.8. Також оприлюднений річний план, згідно з даними якого розмір бюджетного призначення складає 4 938 668,00 грн, орієнтований початок проведення - жовтень 2021 року, умови застосування переговорної процедури закупівлі - пункт 5 частини другої статті 40 Закону України "Про публічні закупівлі" та протокол розкриття тендерних пропозицій UA-2021-10-22-002977-a, де учасником вказаний ТОВ "КБК", який відповідає кваліфікаційним критеріям, встановленим в тендерній документації. Вказано, що відсутні підстави для відмови.

2.9. 02.11.2021 був сформований звіт про результати проведення процедури закупівлі, яким передбачений строк виконання робіт до 25.12.2021 і умови оплати. Також передбачено, що учасником процедури закупівлі є ТОВ "КБК", який відповідає кваліфікаційним критеріям.

2.10. Цього ж дня, за результатами проведеної процедури закупівлі замовник уклав договір від 02.11.2021 № 21-91/1217442.

2.11. Згідно зі звітом на виконання умов договору від 02.11.2021 станом на 07.12.2021 відповідач-1 перерахував відповідачу-2 суму 4 198 214,27 грн.

2.12. Управління Західного офісу Держаудитслужби в Закарпатській області провело моніторинг закупівлі "Капітальний ремонт покриття пл. Ш. Петефі в м.Ужгороді (коригування)", за результатами якого складений висновок, яким констатоване порушення пункту 5 частини другої статті 40 Закону України "Про публічні закупівлі" під час проведення закупівлі.

2.13. Проте рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 26.05.2022 у справі № 260/7687/21 висновок про результати моніторингу процедури закупівлі від 24.11.2021 UA-2021-10-22-002977 визнаний протиправним і скасований. Рішення набрало законної сили.

3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3.1. Господарський суд Закарпатської області рішенням від 15.09.2022 відмовив у позові.

3.2. Зазначив, що переговорна процедура у спірних правовідносинах була розпочата до спливу трирічного строку дії основного договору, а дата її закінчення не має юридичного значення. Чинне законодавство, зокрема Закон України "Про публічні закупівлі", не містить положень, які б визначали дати початку переговорної процедури закупівлі. При цьому Департамент довів наявність підстав для укладення спірного договору. Прокурор також не надав доказів, які б підтверджували нецільове використання бюджетних коштів при проведенні процедури закупівлі і не обґрунтував як саме визнання недійсними результатів переговорної процедури закупівлі та визнання недійсним договору підряду вплине на швидкість та дотримання строків виконання робіт.

3.3. За висновком суду, підписання додаткового договору закупівлі за процедурою, яка розпочата на законних підставах, не береться ним до уваги як єдина та виключна підстава визнання недійсними результатів переговорної процедури та визнання недійсним відповідного договору, а задоволення позову при таких фактичних обставинах буде мати негативний результат як для інтересів місцевого самоврядування, так і для інтересів сторін. Співмірність наслідків визнання недійсним договору прокурор та позивач не обґрунтували у своїх заявах по суті справи.

3.4. Суд також вказав на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Втім Прокурор не заявляв аргументів та вимог щодо застосування до спірних правовідносин наслідків вчинення спірного правочину.

3.5. Західний апеляційний господарський суд постановою від 23.02.2023 скасував рішення суду першої інстанції та задовольнив позов.

3.6. Виходив з того, що Департамент провів переговорну процедуру поза межами строку, визначеного статтею 40 Закону України "Про публічні закупівлі", що є безумовною підставою для визнання недійсними результатів такої закупівлі та, як наслідок, є підставою для визнання недійсним договору підряду від 02.11.2021 № 21-91/1217442.

3.7. Згідно з частиною другою статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, може бути визнання правочину недійсним.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування

4.1. 28.03.2023 Департамент подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Західного апеляційного господарського суду від 23.02.2023 у справі №907/243/22, в якій просить її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

4.2. Підставами касаційного оскарження Департамент зазначив неправильне застосування судом апеляційної інстанції статті 40 Закону України "Про публічні закупівлі" щодо строків здійснення закупівлі додаткових аналогічних робіт чи послуг у того самого учасника після укладення основного договору про закупівлю. При цьому скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування пункту 5 частини другої статті 40 Закону України "Про публічні закупівлі" у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України)).

4.3. Скаржник вважає, що суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про те, що до матеріалів справи долучені належні і допустимі докази, які підтверджують, що відповідач-1 станом на 06.08.2021 не допустив порушення вимог статті 40 Закону України "Про публічні закупівлі" стосовно можливості застосування переговорної процедури закупівлі протягом трирічного строку з моменту укладення основної угоди і, як наслідок, укладення договір підряду від 02.11.2021.

4.4. Крім того, на думку скаржника, суд першої інстанції правильно звернув увагу на обрання прокурором неефективного способу захисту у спірних правовідносинах, а суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 03.12.2021 у справі №906/1061/20, а також висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 23.09.2021 у справі №904/1907/15 та від 18.01.2023 у справі №904/115/22 (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України).

4.5. На момент розгляду справи в суді апеляційної інстанції спірний договір припинив свою дію, а визнання недійсним виконаного договору без застосування наслідків такої недійсності є неефективним.

5. Позиція інших учасників справи

5.1. У відзиві Прокуратура проти задоволення скарги заперечує, просить залишити в силі постанову суду апеляційної інстанції як законну та обґрунтовану. Зазначає, що проведення неконкурентної процедури закупівлі без передбачених на те законом підстав, безумовно свідчить про порушення принципів здійснення закупівель, визначених статтею 5 Закону України "Про публічні закупівлі".

5.2. Щодо ефективності способу захисту, Прокуратура зазначає, що вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання правочину недійсним, так і вигляді самостійної вимоги. А оскільки спірний договір в повному обсязі не виконано, це дозволяє звертатись з позовом про визнання договору недійсним на майбутнє.

6. Позиція Верховного Суду

6.1. Заслухавши суддю-доповідачку, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

6.2. За частиною першою статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

6.3. Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

6.4. Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

6.5. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - обставини, якими позивач обґрунтовує свою вимогу щодо захисту права або охоронюваного законом інтересу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункт 95). При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та визначає належний, на її думку, спосіб захисту порушеного права чи інтересу. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

6.6. Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

6.7. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

6.8. Спосіб захисту опосередковується позовною вимогою, яка втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

6.9. Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

6.10. Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

6.11. Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі №209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18 (пункт 63)).

6.12. Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Сполученого Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

6.13. У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, в якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції залежить, зокрема, від характеру скарг заявника. Однак засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ від 05.05.2005 у справі "Афанасьєв проти України" (заява № 38722/02)).

6.14. Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині 2 статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі №469/1044/17).

6.15. Обрання ж позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі №925/642/19 (пункт 54), від 06.04.2021 у справі №910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі №200/606/18 (пункт 76), від 02.11.2021 у справі №925/1351/19 (пункт 6.56), від 25.01.2022 у справі №143/591/20 (пункт 8.46), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 155)).

6.16. Визнання правочину недійсним являє собою спосіб захисту, наслідком застосування якого є припинення регулятивної сили правочину як юридичного факту, тобто визнання його таким, що не породжує юридичних наслідків. Відповідно разом з цим анулюються цивільні права та обов`язки, що виникли у сторін при вчиненні правочину, або цивільні права та обов`язків припиняються на майбутнє (якщо за недійсним правочином права й обов`язки передбачалися лише на майбутнє) для недопущення розвитку на підставі правочину відповідних йому правовідносин, пов`язаних з його виконанням, а також встановлення заборони на виконання правочину.

6.17. Договір визнається недійсним з моменту вчинення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №905/1227/17 (провадження №12-112гс18, пункт 55).

6.18. Як вже зазначалося, відмовляючи у задоволенні позову, з посиланням на висновки, викладені об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.12.2021 у справі № 906/1061/20, місцевий господарський суд погодився з твердженням прокурора щодо належності обраного прокурором способу захисту, проте в контексті спірних правовідносин, дійшов висновку, що такий спосіб захисту не відповідає критерію ефективності та поновленню порушених прав держави, про які стверджує прокурор (захист порушених інтересів держави у бюджетній сфері, що полягають в ефективному використанні бюджетних коштів, дотриманні цілей бюджетних асигнувань та призначень, запобіганню виплаті коштів на виконання договору, укладеного з порушенням законодавства), адже прокурор вимог про відшкодування територіальній громаді відповідних коштів не заявляв.

6.19. У постанові від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, враховуючи необхідність формування однакового підходу щодо застосування норм матеріального права (частини третьої статті 215, частин першої-другої статті 216 ЦК України), а також з огляду на те, що основною функцією Верховного Суду як найвищого суду у системі судоустрою є забезпечення сталості та єдності судової практики, з урахуванням актуальних правових висновків, сформульованих в постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц, вважала за необхідне уточнити свій висновок в аспекті ефективності визнання недійсним договору про закупівлю у випадку, коли вимогу про проведення двосторонньої реституції не було заявлено одночасно з вимогою про визнання правочину недійсним, сформулювавши свій висновок таким чином:

"Позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом.

Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача.

Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.

Водночас, у випадку звернення прокурора в інтересах держави з позовом про визнання недійсним виконаного/частково виконаного договору про закупівлю без заявлення вимоги про застосування наслідків недійсності правочину, виключається як необхідність дослідження господарськими судами наслідків визнання договору недійсним для держави як позивача, так і необхідність з`ясування того, яким чином будуть відновлені права позивача, зокрема, обставин можливості проведення реституції, можливості проведення повторної закупівлі товару (робіт, послуг) у разі повернення відповідачем коштів, обов`язку відшкодування іншій стороні правочину вартості товару (робіт, послуг) чи збитків, оскільки обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові".

6.20. Уточнюючи висновок, викладений в пункті 5.29 постанови від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, Велика Палата Верховного Суду в пункті 154 постанови від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц звернула увагу на те, що у разі, якщо на виконання оспорюваного правочину товариством сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини першої статті 216, статті 387, частин першої, третьої статті 1212 ЦК України).

6.21. Покликаючись на висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 та від 01.03.2023 у справі №522/22473/15-ц, об`єднана палата також зазначила, що визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у частині першої статті 2 ГПК України (частині першої статті 2 Цивільного процесуального кодексу України).

6.22. Такі висновки відповідають також правовій позиції, наведеній у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 у справі № 761/26815/17, за змістом якої ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

6.23. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, ухвалене із врахуванням висновків Верховного Суду, наведених у постанові від 03.12.2021 у справі №906/1061/20, суд апеляційної інстанції не мотивував та не навів, у чому саме полягатиме відновлення порушених інтересів держави у спірних правовідносинах.

6.24. Також, визнаючи недійсними результати переговорної процедури, оформлені повідомленням про намір укласти договір, суд апеляційної інстанції не врахував, що така вимога фактично дублює вимогу про визнання недійсним договору підряду, який, власне, і є результатом проведеної процедури. Повідомлення ж про намір укласти договір є волевиявленням замовника у переддоговірних відносинах, які закінчилися у зв`язку з укладенням сторонами договору, а визнання такого повідомлення недійсним не забезпечує відновлення нічиїх порушених права та інтересів.

6.25. Колегія суддів зазначає, що, висновки, на які посилається скаржник на обґрунтування підстави касаційного оскарження, ґрунтуються передусім на висновку щодо застосування норм статей 215, 216 ЦК України, наведеному в постанові Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 906/1061/20, правові висновки з якої уточнено постановою Верховного Суду у справі № 905/77/21. Тоді як, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17).

6.26. З урахуванням вищезазначеного, оскільки прокурор у цій справі не заявляв до суду вимогу про застосування наслідків виконання недійсного правочину або стягнення збитків в дохід держави, враховуючи правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові у справі № 905/77/21, колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги про те, що обраний позивачем спосіб захисту прав не є ефективним, а наведені скаржником доводи, в цілому, є обґрунтованими, у зв`язку з чим касаційну скаргу слід задовольнити.

6.27. Оскільки обрання неефективного способу захисту є самостійною підставою для відмови в позові, то колегія суддів не вважає за необхідне робити висновок щодо питання застосування пункту 5 частини другої статті 40 Закону України "Про публічні закупівлі".

7. Висновки Верховного Суду

7.1. Згідно зі статтею 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

7.2. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

7.3. Згідно зі статтею 312 ГПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

7.4. З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов загалом правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, у зв`язку з чим касаційну скаргу слід задовольнити, постанову апеляційного господарського суду скасувати, а рішення місцевого господарського суду - залишити в силі з мотивів, наведених у цій постанові.

8. Розподіл судових витрат

8.1. Згідно зі статтею 315 ГПК України у постанові суду касаційної інстанції повинен бути зазначений розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

8.2. З огляду на приписи статті 129 ГПК судові витрати належить покласти на прокуратуру.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради задовольнити.

Постанову Західного апеляційного господарського суду від 23.02.2023 у справі №907/243/22 скасувати.

Рішення Господарського суду Закарпатської області від 15.09.2022 у справі №907/243/22 залишити в силі.

Стягнути з Закарпатської обласної прокуратури (88000, м. Ужгород, вул.Коцюбинського, 2-А, код ЄДРПОУ 02909967) на користь Департаменту міського господарства Ужгородської міської ради (88000, м. Ужгород, пл.Поштова, 3, код ЄДРПОУ 36541721) 9924 (дев`ять тисяч дев`ятсот двадцять чотири) грн судового збору за розгляд касаційної скарги.

Видачу наказу доручити Господарському суду Закарпатської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуюча Л. Рогач

Судді Г. Мачульський

С. Могил