Постанова

від 12.07.2023 по справі 334/8158/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

12 липня 2023 року

м. Київ

справа № 334/8158/17

провадження № 61-3442св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Форум»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_4 ,

треті особи:Департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради, Відділ по Дніпровському району служби (управління) у справах дітей Запорізької міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Форум» на постанову Запорізького апеляційного суду від 08 лютого 2023 рокуу складі колегії суддів: Онищенка Е. А., Кухаря С. В., Крилової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Форум» (далі - ТОВ «НВФ «Форум») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_4 , треті особи: Департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради, Відділ по Дніпровському району служби (управління) у справах дітей Запорізької міської ради, про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом виселення без надання іншого житла і зняття з реєстрації місця проживання.

Позовна заява мотивована тим, що 26 липня 1993 року ОСОБА_1 був прийнятий на посаду каменяра до малого підприємства - науково-виробнича фірма «Форум». Після перереєстрації підприємства, ОСОБА_1 залишився працювати на тій самій посаді у ТОВ«Науково-виробнича фірма «Форум».

28 грудня 1993 року між ТОВ «Науково-виробнича фірма «Форум» та ОСОБА_1 було укладено договір найму житлового приміщення, а саме: кварири АДРЕСА_1 (далі - квартира).

Згідно з пунктом 1.1. вказаного договору наймодавець (ТОВ «Науково-виробнича фірма «Форум») передав наймачу ( ОСОБА_1 ) та членам його сім`ї: ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 у користування трикімнатну квартиру.

28 грудня 1993 року на підставі поданих заступником директора з кадрів та збуту ТОВ «Науково-виробнича фірма «Форум» заяв, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 були зареєстровані у зазначеній квартирі.

Розділом 2 договору найму житлового приміщення визначено обов`язки сторін у договорі, зокрема, пунктом 2.1. передбачено передачу квартири у безстрокове користування наймача або одному з перелічених членів його сім`ї, якщо наймач ( ОСОБА_1 ) пропрацює у фірмі не менше 15 років.

25 квітня 1997 року, згідно з наказом № 378 ОСОБА_1 був звільнений з посади оператора-переробника дільниці ТОВ «Науково-виробнича фірма «Форум», а 01 квітня 1998 року згідно з наказом № 96, ОСОБА_1 був прийнятий на посаду пресувальника лому та відходів металу на ТОВ «Науково-виробнича фірма «Форум».

13 лютого 2002 року згідно з наказом за № 850 ОСОБА_1 був звільнений з посади ливарника за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України.

Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 за власним бажанням розірвав трудові відносини з ТОВ «НВФ «Форум», пропрацювавши на підприємстві загалом 7 років 7 місяців 12 днів.

Оскільки умовою проживання ОСОБА_1 та членів його сім`ї у квартирі була робота за трудовим договором з ТОВ «НВФ «Форум» протягом визначеного договором найму житлового приміщення строку і ця умова була порушена, то з 13 лютого 2002 року ОСОБА_1 та члени його сім`ї втратили право на безстрокове користування квартирою.

Також вказувало, що відповідно до підпункту б) пункту 2.2. договору найму житлового приміщення, наймач зобов`язується протягом погодженого строку не проводити обмін наданого житлового приміщення, не здавати його в піднайм та не вселяти в нього інших осіб, крім перерахованих у пункту 1.1. договору.

Проте, наймач порушив умови договору найму, зареєструвавши місце проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_2 без згоди власника нерухомого майна.

28 липня 2017 року ТОВ «НВФ «Форум» листом від 27 липня 2017 року ОСОБА_1 було направлено повідомлення про відмову наймодавця від договору найму житлового приміщення та його розірвання з 30 жовтня 2017 року та зобов`язано передати товариству за актом приймання-передачі квартиру, знятись з реєстрації місця проживання, шляхом подання відповідної заяви до органу реєстрації. Проте, наймач відмовляється добровільно повернути квартиру.

Ураховуючи наведене, ТОВ «НВФ «Форум» просило суд: усунути перешкоди у здійсненні ним права користування та розпорядження нерухомим майном - квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 з цієї квартири без надання іншого житлового приміщення; зобов`язати Департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради зняти з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 вказаних осіб.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 14 лютого 2022 року у складі судді Козлової Н. Ю. позов ТОВ «Науково-виробнича фірма «Форум» задоволено.

Усунуто перешкоди у здійсненні ТОВ «Науково-виробнича фірма «Форум» права користування та розпорядження нерухомим майном - квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.

Зобов`язано Департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради зняти з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 .

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду мотивовано тим, що умовою проживання відповідачів у квартирі була робота ОСОБА_1 у ТОВ «НВФ «Форум» не менше 15 років. Оскільки він за власним бажання звільнився з роботи, пропрацювавши лише близько 7 років, то втратив право проживання у квартирі.

Крім того, ОСОБА_1 порушив умови договору найму, зареєструвавши місце проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_2 без згоди власника нерухомого майна.

Суд послався на захист права власності, дослідив пропорційність втручання у право відповідачів з огляду на рішення Європейського суду з прав людини.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Запорізького апеляційного суду від 08 лютого 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_4 , задоволено.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 14 лютого 2022 року скасовано та прийнято постанову наступного змісту.

У задоволенні позову ТОВ «Науково-виробнича фірма «Форум» відмовлено.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що умовами договору найму передбачено три випадки, коли право безстрокового використання квартири залишається за наймачем: якщо наймач пропрацює на фірмі не менше 15 років; у випадку переведення наймача за угодою сторін на іншу роботу; у зв`язку з неможливістю виконання роботи за станом здоров`я в результаті виробничої травми. Оскільки ОСОБА_1 був звільнений з ТОВ «Науково-виробнича фірма «Форум» у зв`язку з переведенням за взаємною згодою сторін, то за ним залишилося право безстрокового найму квартири й він і його сім`я не можуть бути виселені без надання іншого житлового приміщення.

Крім того, наймач не порушив умови договору найму, зареєструвавши місце проживання малолітньої дитини без згоди власника нерухомого майна.

Апеляційний суд дослідив обставини справи на предмет втручання у право відповідачів з огляду на статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у березні 2023 року до Верховного Суду, ТОВ «Науково-виробнича фірма «Форум», посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення й залишити в силі рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 14 лютого 2022 року.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що умовами договору найму передбачено єдину умову для безстрокового найму житлового приміщення - необхідність пропрацювати у ТОВ «Науково-виробнича фірма «Форум» не менше 15 років, що ОСОБА_1 виконано не було. Тобто, найм відповідачем квартири пов`язувався саме з його роботою на підприємстві, проте він звільнився за власним бажанням, не пропрацювавши вказаний термін.

Посилається на відповідну практику Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду.

Крім того, вважає, що умови договору найму, за якими переведення на іншу роботу не припиняє право користування квартирою, стосуються переведення на цьому самому підприємстві, у той час, як ОСОБА_1 був переведений в інше підприємство, хоча і за згодою позивача.

Вважає, що судовим рішенням апеляційного суду порушуються права товариства на захист права власності.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У квітні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує, що її доводи є необґрунтованими, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін,

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 квітня 2023 року відкрито провадження у справі та витребувано справу із суду першої інстанції.

18 квітня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2023 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно з договором купівлі-продажу від 27 жовтня 1992 року, укладеним між колективним малим підприємством науково-виробнича фірма «Форум» та громадянином ОСОБА_8 , колективне мале підприємство - науково-виробнича фірма «Форум» придбало квартиру АДРЕСА_1 .

У зв`язку з прийняттям та набранням чинності Законом України «Про господарські товариства» колективне мале підприємство науково-виробнича фірма «Форум», на підставі укладеного між учасниками установчого договору від 10 листопада 1993 року, було реорганізоване у ТОВ «Науково-виробнича фірма «Форум» та на підставі розпорядження виконавчого комітету Запорізької міської ради народних депутатів від 10 грудня 1993 року № 1817р проведено реєстрацію підприємства.

26 липня 1993 року згідно з наказом підприємства № 404 ОСОБА_1 був прийнятий на посаду каменяра до малого підприємства - науково-виробнича фірма «Форум». А після перереєстрації підприємства, ОСОБА_9 залишився працювати на тій же посаді у ТОВ «Науково-виробнича фірма «Форум».

Згідно з пунктом 1.1 вказаного договору наймодавець (ТОВ «Науково-виробнича фірма «Форум») передав наймачу ( ОСОБА_1 ) та членам його сім`ї: ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 у користування трикімнатну квартиру.

28 грудня 1993 року на підставі поданих заступником директора з кадрів та збуту ТОВ «Науково-виробнича фірма «Форум» заяв, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 були зареєстровані у зазначеній квартирі.

Розділом 2 договору найму житлового приміщення визначено обов`язки сторін у договорі, зокрема, пунктом 2.1 передбачено передачу квартири у безстрокове користування наймача або одному з перелічених членів його сім`ї, якщо наймач ( ОСОБА_1 ) пропрацює у фірмі не менше 15 років.

Другим абзацом пункту 2.1 договору передбачено, що у випадку переведення наймача за угодою сторін на іншу роботу або у зв`язку з неможливістю виконання роботи за попередньою посадою за станом здоров`я в результаті отриманої виробничої травми зайнята квартира залишається у користування наймача (Том 1, а. с. 13 ).

Відповідно до підпункту б) пункту 2.2. договору найму житлового приміщення, наймач зобов`язується протягом погодженого строку не проводити обмін наданого житлового приміщення, не здавати його в піднайм та не вселяти в нього інших осіб, крім перерахованих у пункті 1.1 договору.

25 квітня 1997 року згідно з наказом № 378 ОСОБА_1 був звільнений з посади оператора-переробника дільниці ТОВ «НВФ «Форум», а 01 квітня 1998 року, згідно з наказом № 96 ОСОБА_1 був прийнятий на посаду пресувальника лому та відходів металу на ТОВ «НВФ «Форум».

13 лютого 2002 року згідно з наказом № 850 ОСОБА_1 був звільнений з посади ливарника за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України.

Згідно з відомостей департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради від 13 лютого 2017 року № 04-07/4/2277 за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровані: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ТОВ «Науково-виробнича фірма «Форум» вказує, що судом апеляційної інстанції застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга ТОВ «Науково-виробнича фірма «Форум» задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Судове рішення суду апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло.

Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.

Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та протоколи до неї, а також практику ЄСПЛ як джерело права.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства та на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно зі статтею 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Кожній особі, окрім інших прав, гарантовано право на повагу до її житла, яке охоплює, насамперед, право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Це покладає на Україну в особі її державних органів зобов`язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення ЄСПЛ у справі PowellandRayner v. the U.K. від 21 лютого 1990 року). Такий загальний захист поширюється як на власника квартира (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24 листопада 1986 року), так і на наймача (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18 лютого 1999 року).

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у це право (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. theUnitedKingdom), заява № 19009/04, пункт 50; рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» («KryvitskaandKryvitskyv.Ukraine») заява № 30856/03, пункт 41).

Пунктом 2 статті 8 Конвенції визначено підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених в пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.

Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

За статтею 160 СК України місце проживання дитини визначається за місцем проживання батьків.

Відповідно до статті 6 СК України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.

Згідно із частинами другою, третьою статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків.

Відповідно до частин першої статті 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» встановлено обов`язок батьків або інших законних представників зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження.

За згодою власника будинку (квартири) член його сім`ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім`ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно (частина друга статті 156 ЖК України).

Жодна дитина не може бути об`єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання (стаття 16 Конвенції ООН про права дитини).

Повно та всебічно встановивши обставини справи, пославшись на наведені норми права, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позов ТОВ «Науково-виробнича фірма «Форум» є необґрунтованим, оскільки ОСОБА_1 у встановленому порядку, передбаченому умовами договору найму з позивачем, здобув право безстрокового використання квартири, тому його та членів його сім`ї виселення з неї без надання іншого житла є незаконним. Суд апеляційної інстанції також правильно вказав, що вселення малолітньої дитини без згоди власника майна не є порушенням договору в силу закону.

Суд апеляційної інстанції, з висновками якого погоджується колегія суддів Верховного Суду, правильно вказав, що, виконавши умови, зазначені у договорі найму ОСОБА_1 набув право користування квартирою.

Доводи заявника про те, що умови договору найму, за якими переведення на іншу роботу не припиняє право користування квартирою, стосуються переведення на цьому самому підприємстві, у той час, як ОСОБА_1 був переведений в інше підприємство, ним не доведені, оскільки договір найму такого чіткого посилання не має. А у разі неоднозначного тлумачення умов договору, вони тлумачаться проти того, хто готував договір (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17)).

Верховний Суд, ураховує правовідносини, які склалися між сторонами на основі договору найму, які передбачають декілька підстав залишення у постійному користуванні наймача спірної квартири а також справедливий баланс між інтересами сторін.

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Статтею 825 ЦК України врегульовано розірвання договору найму житла.

Згідно зі статтею 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду (частини перша, друга цієї статті).

У статті 114 ЖК України передбачено підстави виселення з наданням громадянам іншого жилого приміщення.

Частиною третьою статті 116 ЖК України передбачено, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав, а саме без відповідного рішення про надання їм цього приміщення та відповідно ордера на житлове приміщення. Виселення цих осіб пов`язане з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України), тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8 Конвенції, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.

Розглядаючи справу «Кривіцька та Кривіцький проти України» (№ 8863/06), ЄСПЛ у рішенні від 02 грудня 2010 року установив порушення статті 8 Конвенції, зазначивши, що в процесі прийняття рішення щодо права заявників на житло останні були позбавлені процесуальних гарантій. Установлено порушення національними судами прав заявників на житло, оскільки суди не надали адекватного обґрунтування для відхилення аргументів заявників стосовно застосування відповідного законодавства та не здійснили оцінку виселення в контексті пропорційності застосування такого заходу.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ втручання держави в право власності на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції.

Зокрема, згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (заява № 43768/07)).

Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Вказані правові висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц (провадження № 14-298цс19).

Правові висновки Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, на які посилається заявник у касаційній скарзі, не спростовують правильність висновків апеляційного суду, оскільки у цій справі встановлені інші фактичні обставини.

Отже, доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі заявника доводи були предметом дослідження в апеляційному суді з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Форум» залишити без задоволення.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 08 лютого 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець С. Ф. Хопта