Постанова

від 06.07.2023 по справі 545/374/22

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 545/374/22 Номер провадження 22-ц/814/2631/23Головуючий у 1-й інстанції Стрюк Л.І. Доповідач ап. інст. Пилипчук Л. І.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2023 року м.Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя Пилипчук Л.І.,

судді Дряниця Ю.В., Чумак О.В.,

секретар Владіміров Р.В.,

з участю представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Ковтун О.П., представника відповідача Полтавської обласної військової адміністрації Ворони Л.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , поданою в її інтересах представником - адвокатом Захаровим Тарасом Григоровичем,

на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 16 листопада 2022 року, постановлене суддею Стрюк Л.І.,

у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Полтавської обласної державної адміністрації про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним та скасування розпорядження голови Полтавської обласної державної адміністрації,

в с т а н о в и в:

01.02.2022 ОСОБА_2 звернулася в суд із указаним позовом, змінивши предмет позову заявою від 20.07.2022. В обґрунтування підстав позову зазначає, що є власником земельних ділянок з кадастровими номерами 5324085200:00:007:0034, 5324085200:00:007:0031, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства. Земельні ділянки знаходяться поблизу траси Київ-Харків, і доступ, в тому числі до проїзду автомобільного транспорту та с/г техніки, до вказаних ділянок був через земельну ділянку, яка була вільною та не перебувала у будь-чиїй власності. У 2020 році на земельній ділянці, через яку позивач мала доступ до власних ділянок, розпочалися будівельні роботи, у тому числі почалось будівництво забору. Наявність забору по периметру земельної ділянки фактично позбавила її можливості вільного доступу та використання власних земельних ділянок.

Земельна ділянка, якою вона раніше користувалась для проїзду, була сформована та на неї зареєстровано право власності за Полтавською облдержадміністрацією, а згодом передана в оренду ОСОБА_1 для ведення індивідуального садівництва. Передання в оренду вказаної земельної ділянки порушує права позивача, як суміжного землевласника.

Зазначає, що розпоряджатись земельною ділянкою із цільовим призначенням: для індивідуального садівництва в силу вимог закону має центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи - Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області. Отже, Полтавська ОДА не є належним розпорядником вказаної земельної ділянки, і відповідно не мала законних підстав для укладення договору оренди землі зі ОСОБА_1 , у тому числі, без проведення аукціону, що є окремим порушенням вимог ЗК України. Із підстав викладеного, з метою захисту порушеного права, просить:

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки кадастровий номер 5324085200:00:007:0043, категорія земель: землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, цільове призначення: для індивідуального садівництва, що знаходиться на території Супрунівської сільської ради Полтавської області, укладений між Полтавською облдержадміністрацією та ОСОБА_1 строком на 49 років;

- визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Полтавської обласної державної адміністрації від 27.10.2017 №706 «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 », розподілити судові витрати.

Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 16.11.2022 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 - відмовлено.

Рішення районного суду вмотивовано тим, що вимоги позову є безпідставними, а обраний позивачем спосіб захисту порушеного права неналежним.

Із таким рішенням не погодилася позивачка та в її інтересах представник - адвокат Захаров Т.Г. оскаржив його в апеляційному порядку. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування усіх обставин справи, просить рішення районного суду скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

Зазначає, що при постановленні оскаржуваного рішення суд не надав оцінки доводам позивача щодо неможливості передання у користування фізичній особі земельної ділянки за категорією: землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, як такого, що суперечить вимогам ч.1 ст.65 ЗК України.

Доводить, що земельна ділянка, договір оренди щодо якої оскаржується, сформована із порушенням вимог ЗК України в частині визначення цільового призначення «для індивідуального садівництва», що регульовано главою 5 ЗК України, тоді як вид цільового призначення «землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення» окремо врегульовано главою 13 ЗК України.

Щодо наявності порушеного законного інтересу посилається на положення ст.ст.55, 124 Конституції України, ст.ст.1,4 ЦПК України, ч.2 ст.16 ЦК України. Зазначає, що побачивши, як на сусідній ділянці будується паркан, позивачка зверталася до усіх уповноважених органів з приводу відновлення порушеного права щодо якого заявлено спір, але їй було роз`яснено право звернутися в суд.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 30.03.2023 відкрито апеляційне провадження у вказаній справі за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , поданою в її інтересах представником - адвокатом Захаровим Т.Г., на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 16.11.2022; у справі закінчено підготовчі дії та призначено її до судового розгляду із повідомленням сторін, про що постановлена ухвала апеляційного суду від 31.03.2023.

10.05.2023 до Полтавського апеляційного суду надійшов відзив відповідача Полтавської обласної військової адміністрації на апеляційну скаргу, яку просить залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, як законне та обґрунтоване.

Вважає, що факт укладення договору оренди землі між Полтавською ОДА та ОСОБА_1 не порушує прав та законних інтересів позивача, яка не наділена правом втручатися у державно-правові відносини, оскільки не є заінтересованою особою в цих договірних відносинах.

Зазначає, що предметом позову в цій справі є намір позивача відновити доступ (прохід) до належних їй земельних ділянок через земельну ділянку відповідача, навколо якої будується огорожа. Отже предметом позову є не законність використання земельної ділянки відповідачем, а можливість доступу позивача до належних їй земельних ділянок. При цьому у вимогах позову позивач не ставить питання про повернення земельної ділянки у первісне становище, тоді як саме по собі визнання договору оренди недійсним не призведе до його автоматичного відновлення. Крім того, позивач не заявляє позовну вимогу про скасування державної реєстрації речового права оренди земельної ділянки. Отже, за будь-яких обставин орендар не втратить право оренди цієї земельної ділянки.

Указує на відсутність доказів, які б свідчили про порушене право позивача на доступ до належних їй земельних ділянок.

05.07.2023 до Полтавського апеляційного суду надійшов відзив представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Ковтун О.П. на апеляційну скаргу, яку просить відхилити.

Представник позивача адвокат Захаров Т.Г. в судове засідання не з`явився, надавши суду заяву про відкладення судового засідання з підстав його відрядження.

Вирішуючи заявлене клопотання про відкладення розгляду справи та можливість її розгляду за даної явки, колегія суддів приймає до уваги наступне.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

За змістом позиції Верховного Суду, сформованої у справі від 01.10.2020 №361/8331/18, якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.

У цій справ виклик сторін, зокрема представника позивача, здійснено в порядку ч.ч.6,7 ст.128 ЦПК України, поважність причин неявки адвоката, зумовлена його відрядженням, що не ґрунтується на доказах, а тому не є поважною причиною для відкладення розгляду справи. При цьому колегія суддів враховує, що представником позивача реалізовано своє право на викладення відповідних аргументів в апеляційній скарзі, а тому зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), розгляд апеляційним судом справи у відсутності позивача та його представника не призведе до порушення їх права на справедливий суд у межах розумних строків судового провадження.

У суді апеляційної інстанції представники відповідачів ОСОБА_1 та Полтавської ОВА заперечили проти задоволення апеляційної скарги з підстав, викладених у відзивах на неї, наполягаючи на законності оскаржуваного судового рішення.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд встановив наступне.

Судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_2 є власницею земельних ділянок: кадастровий номер 5324085200:00:007:0034 та 5324085200:00:007:0031, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, розташовані на території Супрунівської сільської ради Полтавського району./а.с.6-12 т.1/.

05.10.2015 ОСОБА_1 звертався до голови Полтавської ОДА із заявою про розробку проекту землеустрою орієнтовно 3,0 гектара для садівництва за межами населеного пункту на території Супрунівської сільської ради./а.с.93 т.1/.

Розпорядженням голови Полтавської ОДА від 02.11.2015 №573 ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки державної власності орієнтовно 3,0 гектара для ведення індивідуального садівництва без права забудови./а.с.94 т.1/.

Згідно інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, у Державному земельному кадастрі 13.10.2016 зареєстрований проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок, сформовано земельну ділянку з кадастровим номером 5324085200:00:007:0043, цільове призначення: 01.05 для індивідуального садівництва, площа земельної ділянки фактично склала 2,5149 га, відомості про суб`єкта речового права на земельну ділянку ОСОБА_1 /а.с.16 т.1/.

Розпорядженням Полтавської ОДА «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 » від 27.10.2017 №706 зазначена земельна ділянка передана останньому в користування; сторонами дана обставина не заперечується.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 03.07.2018 державна реєстрація земельної ділянки 5324085200:00:007:0043 у реєстрі речових прав на нерухоме майно земельна ділянка здійснена 15.03.2017. У відповідності до цього ж витягу 26.06.2018 державним реєстратором КП «Реєстратор» Полтавської обласної ради зареєстрований договір оренди землі від 26.06.2018 між Полтавською обласною державною адміністрацією та ОСОБА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 5324085200:00:007:0043, площа 2,5149 га, строк оренди 49 років./а.с.173-175 т.1/

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №182004642 земельну ділянку кадастровий номер 5324085200:00:007:0031, власником якої є ОСОБА_2 зареєстровано в реєстрі 18.09.2019, що також підтверджується Інформаційною довідкою з державного земельного кадастру.

При постановленні рішення, районний суд виходив із того, що на час реєстрації за позивачем права власності на земельну ділянку кадастровий номер 5324085200:00:007:0031 відповідач ОСОБА_1 вже більше року користувався орендованою ним земельною ділянкою, що спростовує твердження позивача, що така земельна ділянка була вільною та не перебувала у власності до 2020 року.

На момент передачі земельної ділянки в користування ОСОБА_1 , Полтавська ОДА була її законним розпорядником, чиї повноваження чітко визначені ч.5 ст.122 ЗК України, ст.4 Закону України «Про оренду землі».

При цьому суд визнав дотриманою процедуру укладення договору оренди, оскільки дозвіл на розробку проекту землеустрою був наданий ОСОБА_1 до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів» від 18.02.2016, а тому була відсутня вимога закону щодо проведення аукціону.

Також суд визнав, що спосіб захисту, обраний позивачем, не є ефективним для захисту її порушеного права у спірних правовідносинах. Так, позивач зазначає про порушення її прав, як власника земельної ділянки, які виникли внаслідок спорудження відповідачем огорожі на суміжній земельній ділянці та проведенням будівельних робіт, що створило перешкоди у доступі до належної їй земельної ділянки.

Отже, фактично спір виник з приводу правовідносин щодо користування земельними ділянками. Тому обраний позивачем спосіб захисту не є у даному випадку ефективним, оскільки не відповідає змісту права, характеру оспорення та не стосується відновлення права позивача на доступ до належних їй земельних ділянок.

За таких обставин суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову з підстав обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права.

Апеляційний суд з такими висновками суду першої інстанції погоджується. При цьому враховує наступне.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Таким чином, визнання незаконними рішень суб`єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі №925/642/19 сформовано висновок, що порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Відповідно до статті 152ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно позиції Верховного Суду, сформованої у справі №922/2155/18 від 22.06.2020 щодо застосування наведеної норми закону, способи захисту прав на земельні ділянки та визначені процесуальним законом вимоги щодо ефективності способу захисту права, позивач у спорі про захист прав на земельну ділянку може пред`явити будь-яку позовну вимогу, яка не передбачена законом або договором, а суд може захистити порушене право у заявлений спосіб, але за умови, що такий спосіб захисту прав на земельну ділянку, обраний позивачем, відновлює (захищає) порушене право позивача або нівелює негативні для нього наслідки у зв`язку з порушенням права, тобто, є ефективним способом захисту і виключає у подальшому необхідність пред`явлення інших позовів для захисту (відновлення) порушеного права.

Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку, зокрема, у визначені законом способи, є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод в користуванні, користування з порушенням законодавства, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо).

Із матеріалів справи убачається, що спірні правовідносини виникли між сторонами з приводу користування належними їм земельними ділянками, зокрема, можливості доступу позивача до її земельних ділянок, що межують із земельною ділянкою відповідача, який збудував паркан по периметру земельної ділянки, тим самим, фактично позбавивши її можливості вільного доступу та використання власних земельних ділянок.

Установивши викладене, апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції, що обраний позивачем спосіб захисту є неефективним, оскільки задоволення вимоги про скасування рішення ОМС про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 та визнання недійсним договору оренди ним такої земельної ділянки, не може призвести до захисту або відновлення порушеного речового права позивача (у разі його наявності), зокрема, усунення перешкод у здійсненні її законного права користування чи розпорядження належними їй земельними ділянками (ст.391). Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі №924/1220/17, а також постанові Верховного Суду від 27.10.2021 у справі №916/1769/20.

Доводи апеляційної скарги викладеного не спростовують, зводяться до загального цитування положень Конституції України, ЦК та ЦПК України, а також вжиття позивачем заходів досудового врегулювання спору, який має бути негаторним.

Твердження позивача, що поза увагою районного суду залишилася неможливість передання у користування фізичній особі земельної ділянки за категорією «землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення», колегія суддів відхиляє. Оскільки матеріалами справи підтверджено, що набута відповідачем на праві оренди земельна ділянка має цільове призначення «для ведення індивідуального садівництва», що відповідає змісту розпорядження Полтавської ОДА щодо формування земельної ділянки та технічній документації з землеустрою КВЦПЗ 01.05, а також змісту оскаржуваного правочину (п.п.14,15 договору оренди). При цьому за змістом листа ГУ Держгеокадастру у Полтавській області від 11.08.2021 №21-16-0-41-5650/2-21 - не встановлено порушень вимог земельного законодавства під час використання земельної ділянки. Цільове призначення такої земельної ділянки не змінювалося, що виключає підстави застосування до спірних правовідносин положень ч.1 ст.65 ЗК України.

Доводи апеляційної скарги, що земельна ділянка, договір оренди щодо якої оскаржується, сформована із порушенням вимог ЗК України в частині визначення цільового призначення, колегія суддів відхиляє. Так, спірна земельна ділянка виділялася ОМС відповідачу із земель запасу 16.00 (код за КВПЦЗ) та після її відведення змінила цільове призначення - для ведення індивідуального садівництва (код цільового використання - 01.05). Така земельна ділянка знаходиться в охоронній зоні повітряної лінії 10 Кв «Івашки», що є власністю ПАТ «Полтаваобленерго», суміжного землекористувача, яким погоджено проект землеустрою із визначенням її допустимого напрямку використання відповідно до встановлених законом вимог щодо використання земель відповідної категорії та визначеного виду цільового призначення.

Інші доводи апеляційної скарги позивачки не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, що обраний нею спосіб захисту порушеного права не є ефективним, а вимоги такого позову не ґрунтуються на законі. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення районного суду без змін.

Керуючись ст.ст.367,368,374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану в її інтересах представником - адвокатом Захаровим Тарасом Григоровичем, - залишити без задоволення.

Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 16 листопада 2022 року залишити без змін.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь держави 1488,60 грн. судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 17.07.2023.

Головуючий суддя Л.І. Пилипчук

Судді Ю.В. Дряниця

О.В. Чумак