Рішення

від 19.07.2023 по справі 200/2542/23

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 липня 2023 року Справа№200/2542/23

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Голубової Л.Б., розглянувши за правилами спрощеного (письмового) позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до 45 Державної пожежно-рятувальної частини Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області

про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до 45 Державної пожежно-рятувальної частини Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області про:

- визнання протиправною бездіяльності стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні;

- зобов`язання виплатити середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 31 травня 2018 року по 19 травня 2023 року відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.

Заявлені вимоги позивач обґрунтував тим, що проходив службу у 45 Державній пожежно-рятувальній частині Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області та відповідно до наказу № 215 о/с від 31.05.2018 звільнений зі служби у запас за п. 173, 176 підпунктом «3» (за станом здоров`я).

При цьому, за період з 01 січня 2016 року по 31 травня 2018 року йому не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення.

19.05.2023 року на розрахунковий рахунок позивача нарахована індексація грошового забезпечення на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 08 листопада 2022 року по справі № 200/19491/21 у розмірі 82 320,85 грн. Вказане рішення набрало законної сили.

Тобто, 19.05.2023 року відповідачем проведений остаточний розрахунок з позивачем при звільненні, а саме було нарахована на картковий рахунок суму індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 31 травня 2018 року.

Таким чином, позивач вважає, що має право відповідно до положень статей116,117 Кодексу законів про працю Українина отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31 травня 2018 року (дата звільнення позивача зі служби у запас) по 19 травня 2023 року (по дату остаточного розрахунку за судовим рішенням).

З зазначених підстав позивач звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 09 червня 2023 року вказаний позов залишено без руху у зв`язку із невідповідністю вимогам ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України та надано строк для усунення недоліків.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 19 червня 2023 року продовжено строк для усунення недоліків адміністративного позову, встановлених ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 09 червня 2023 року.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 28 червня 2023 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (письмового провадження).

Відповідачем надано письмовий відзив від 11.07.2023 року. В обґрунтування незгоди з позовними вимогами зазначає, що позивач проходив службу в 45 ДПРЧ на посаді начальника караулу з 01.09.2017 по 31.05.2018, в період з 03.11.2016 по 31.08.2017 проходив службу у 12 ДПРЗ на посаді першого заступника начальника 12 ДПРЗ, в період з 01.01.2016 по 02.11.2016 проходив службу на посаді начальника оперативно-диспетчерського відділу у м. Краматорську ОКЦ ГУ ДСНС України у Донецькій області, що є структурним підрозділом ГУ ДСНС України у Донецькій області, вищезазначені факти не заперечувались позивачем (матеріали справи №200/19491/21).

Зауважує, що всі вищеперераховані організації є окремими самостійними юридичними особами, в яких проходив службу позивач, а отже й індексація грошового забезпечення виплачувалась позивачу 3 (трьома) різними юридичними особами. Проте, незважаючи на доводи 45 ДПРЧ в суді першої інстанції (справа №200/19491/21), а потім і в апеляційній інстанції, суди прийшли помилкового судження про періоди проходження позивачем служби в 45 ДПРЧ, а отже й сума була виплачена за весь оспорюваний період з 01 січня 2016 року по 31 травня 2018 року. 45 ДПРЧ на виконання абсурдного рішення суду добросовісно виплатила позивачу присуджену суму у розмірі 82320,85 грн., хоча вона повинна бути значно меншою.

Наголошує, що положення трудового законодавства (в тому числі й Кодексу законів про працю України) не поширюються на правовідносини, що виникають при визначенні норм оплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу, порядку такого грошового забезпечення, оскільки такі врегульовані спеціальним законодавством. Законодавець свідомо не передбачив в спеціальному законодавстві дублювання норм КЗпП, а саме ст.116,117. Виходячи з системного аналізу норм КЗпП, 45 ДПРЧ прийшла до того, що частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України визначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Вважає, що стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати індексації грошового забезпечення, враховуючи, що пройшло 4 роки.

З зазначених причин відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до положень статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України даний предмет спору віднесено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження, враховуючи, що відповідача у відповідності до норм законодавства повідомлено про наявність позову.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 є громадянином України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_1 . Згідно паспортних даних позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач проходив службу у 45 Державній пожежно-рятувальній частині Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області, що не спростовується сторонами.

Відповідно до наказу № 215 о/с від 31.05.2018 звільнений зі служби у запас за п. 173, 176 підпунктом «3» (за станом здоров`я).

При цьому, за період з 01 січня 2016 року по 31 травня 2018 року йому не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення, тому позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права.

19.05.2023 року на розрахунковий рахунок позивача нарахована індексація грошового забезпечення на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 08 листопада 2022 року по справі № 200/19491/21 у розмірі 82 320,85 грн. Вказане рішення набрало законної сили.

Таким чином, 19.05.2023 року відповідачем проведений остаточний розрахунок з позивачем при звільненні, а саме було нарахована на картковий рахунок суму індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 31 травня 2018 року.

Статтею 43 Конституції Українипередбачено право на своєчасне одержання винагороди за працю, яке захищається законом.

Згідно зстаттею 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XIIдержава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно достатті 1 Закону № 2011-XIIсоціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Згідно з частинами другою та третьоюстатті 9 Закону № 2011-XIIдо складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.

Слід зауважити, що непоширення нормКодексу законів про працю Українина військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Разом з тим, вказаними вище нормативними актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення особам за час затримки розрахунку.

Відповідно доРішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 року №8-рп/2002(справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати нормиКодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Таким чином, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Слід зауважити, що непоширення нормКЗпП Українина військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

В той же час такі питання врегульованіКодексом законів про працю України.

Строки проведення розрахунку при звільненні та відповідальність за недотримання таких строків визначені статтями116та117 Кодексу законів про працю України.

Відповідно достатті 116 КЗпП Українипри звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановленостаттею 117 КЗпП України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спор.

Відтак, враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд робить висновок про можливість застосування норм статті116та117 КЗпП Українияк таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 28.01.2021 у справі №240/11214/19, від 24.12.2020 у справі №340/401/20, від 05.08.2020 у справі №826/20350/16, від 15.07.2020 у справі №824/144/16-а, від 31.10.2019 у справі №2340/4192/18, від 26.06.2019 у справі №826/15235/16, від 31.10.2019 у справі №2340/4192/18 та від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17.

При цьому, суд враховує, що за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем.

Вирішення питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу з визначенням розміру такого заробітку здійснюється за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженомуПостановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, у редакції, чинній на час спірних правовідносин (далі по тексту - Порядок №100).

Згідно з абзацом 1 пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Абзацом 3 пункту 2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до абзацу 1 пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

З матеріалів справи судом встановлено, що фактично повний розрахунок при звільненні з позивачем здійснено 19.05.2023 року шляхом зарахування відповідачем на картковий рахунок позивача боргу з виплати індексації грошового забезпечення в розмірі 82 320,85 гривень. В роздруківці обслуговуючого банку вказано, що це індексація заробітної плати, а тому суд не бере до уваги твердження відповідача про застосування строків звернення до суду, оскільки процесуальних строків на стягнення заробітної плати законодавчо не встановлено.

За таких обставин, суд вважає, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 31 травня 2018 року по 19 травня 2023 року.

Довідку про середньоденне грошове забезпечення за два місяці перед звільненням сторонами не надано. Листом від 22.06.2023 року відповідач відмовився надати довідку про середній заробіток відповідно до постанови КМУ № 100 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» на адвокатський запит позивача.

Разом з тим, судом досліджено матеріали справи №200/19491/21 з яких вбачається, що ОСОБА_1 , звільнений зі служби у запас 31.05.2018 року, за березень 2018 року отримав 11043,19 гривень, а за квітень 2018 року 10160,70 гривень.

Таким чином, середньоденне грошове забезпечення за два місяці перед звільненням відповідно до норм Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100, становить 530,09 гривень (21203,89 гривень (сума грошового забезпечення за два місяці, які передували звільненню)/40 днів (кількість робочих днів за березень-квітень 2018 року)).

Суд зазначає, що період часу затримки остаточного розрахунку при звільненні в даному випадку за індексації грошового забезпечення розраховується за період з 31 травня 2018 року по 19 травня 2023 року, та складає 1253 робочих дні, у зв`язку з чим сума середнього заробітку складає 664202,77 гривень (1253 робочих днів*530,09 гривень середньоденне грошове забезпечення).

При цьому, суд звертає увагу на те, що невчасно виплачена індексація позивачу складає - 82320,85 гривень, а середній заробіток за час затримки розрахунку, складає 664202,77 гривень, що значно перевищує розмір невчасно виплачених сум.

З огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Такі висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц.

Крім того, у вказаній постанові зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Велика Палата у постанові від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц зазначила, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно достатті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні службовця незалежно від того, чи позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум підлягають задоволенню у повному обсязі чи частково.

Вказаний висновок відповідає висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 30.11.2020 року у справі №480/3105/19.

Отже, враховуючи правову позицію Верховного Суду, суд вважає за необхідне при визначенні розміру відшкодування врахувати наведені критерії оцінки розміру відшкодування за час розрахунку при звільненні.

Тому суд вважає за необхідне застосування до даних правовідносин принцип справедливості та співмірності, з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника.

Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності до подібних правовідносин викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року по справі №806/345/16, від 18 липня 2018 року у справі №825/325/16, від 04.04.2018 року у справі №524/1714/16-а.

Зокрема, істотність частки суми індексації грошового забезпечення в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 82320,85 гривень/664202,77 гривень (сума індексації грошового забезпечення/середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,123.

Сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 530,09 гривень (середньоденне грошове забезпечення) х 0,123 (істотність частки) х 1253 (робочих днів затримки розрахунку) = 81696,94 гривень.

Таким чином, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд вважає, що сума, яка підлягає відшкодуванню позивачу, а саме, середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату індексації грошового забезпечення) за період із 31.05.2018 року по день фактичної виплати заборгованості індексації грошового забезпечення 19.05.2023 року, становить 81696,94 гривень.

Відповідно до п.10 ч.2 ст.245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст. 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

За вказаних обставин, суд дійшов висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню враховуючи п.10 ч.2 ст.245 КАС України, шляхом:

- визнання протиправною бездіяльність 45 Державної пожежно-рятувальної частини Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 ;

- стягнення з 45 Державної пожежно-рятувальної частини Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 31 травня 2018 року по 19 травня 2023 року в розмірі 81696,94 гривень.

За вимогами ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно частини 3 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України у виняткових випадках залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як десять, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Відповідно до частини 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

На підставі положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», ст.ст. 2, 17, 77, 90, 139, 242-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до 45 Державної пожежно-рятувальної частини Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області (84205, Донецька область, м. Дружківка, вул. Соборна, буд. 2, код ЄДРПОУ 38176455) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність 45 Державної пожежно-рятувальної частини Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 .

Стягнути з 45 Державної пожежно-рятувальної частини Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області (код ЄДРПОУ 38176455) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) середній заробіток за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 31 травня 2018 року по 19 травня 2023 року в розмірі 81696 (вісімдесят одну тисячу шістсот дев`яносто шість) гривень 94 копійки.

Стягнути з 45 Державної пожежно-рятувальної частини Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області (код ЄДРПОУ 38176455) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати з судового збору у розмірі 1073 (одну тисячу сімдесят три) гривні 60 копійок.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 19 липня 2023 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Л.Б. Голубова