Постанова

від 07.11.2023 по справі 200/2542/23

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2023 року справа №200/2542/23

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сіваченка І.В., суддів: Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу 45 Державної пожежно-рятувальної частини Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19 липня 2023 року (повне судове рішення складено 19 липня 2023 року) у справі № 200/2542/23 (суддя в І інстанції Голубова Л.Б.) за позовом ОСОБА_1 до 45 Державного пожежно-рятувальна частина Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до 45 Державної пожежно-рятувальної частини Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області про:

- визнання протиправною бездіяльності стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні;

- зобов`язання виплатити середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 31 травня 2018 року по 19 травня 2023 року відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.

Заявлені вимоги позивач обґрунтував тим, що проходив службу у 45 Державній пожежно-рятувальній частині Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області та відповідно до наказу № 215 о/с від 31.05.2018 звільнений зі служби у запас за п. 173, 176 підпунктом «3» (за станом здоров`я).

При цьому, за період з 01 січня 2016 року по 31 травня 2018 року йому не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення.

19.05.2023 на розрахунковий рахунок позивача нарахована індексація грошового забезпечення на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 08 листопада 2022 року по справі № 200/19491/21 у розмірі 82 320,85 грн. Вказане рішення набрало законної сили.

Тобто, 19.05.2023 відповідачем проведений остаточний розрахунок з позивачем при звільненні, а саме було нарахована на картковий рахунок суму індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 31 травня 2018 року.

Таким чином, позивач вважає, що має право відповідно до положень статей116, 117 Кодексу законів про працю Українина отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31 травня 2018 року (дата звільнення позивача зі служби у запас) по 19 травня 2023 року (по дату остаточного розрахунку за судовим рішенням).

З зазначених підстав позивач звернувся до суду з даним позовом.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 19 липня 2023 року позов задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність 45 Державної пожежно-рятувальної частини Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 .

Стягнуто з 45 Державної пожежно-рятувальної частини Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області середній заробіток за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 31 травня 2018 року по 19 травня 2023 року в розмірі 81696 (вісімдесят одну тисячу шістсот дев`яносто шість) гривень 94 копійки.

Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення місцевого суду в частині задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що позивач проходив службу в 45 ДПРЧ на посаді начальника караулу з 01.09.2017 по 31.05.2018, в період з 03.11.2016 по 31.08.2017 проходив службу у 12 ДПРЗ на посаді першого заступника начальника 12 ДПРЗ, в період з 01.01.2016 по 02.11.2016 проходив службу на посаді начальника оперативно-диспетчерського відділу у м. Краматорську ОКЦ ГУ ДСНС України у Донецькій області, що є структурним підрозділом ГУ ДСНС України у Донецькій області, вищезазначені факти не заперечувались позивачем (матеріали справи №200/19491/21).

Зауважує, що всі вищеперераховані організації є окремими самостійними юридичними особами, в яких проходив службу позивач, а отже й індексація грошового забезпечення виплачувалась позивачу 3 (трьома) різними юридичними особами. Проте, незважаючи на доводи 45 ДПРЧ в суді першої інстанції (справа №200/19491/21), а потім і в апеляційній інстанції, суди прийшли помилкового судження про періоди проходження позивачем служби в 45 ДПРЧ, а отже й сума була виплачена за весь оспорюваний період з 01 січня 2016 року по 31 травня 2018 року. 45 ДПРЧ на виконання абсурдного рішення суду добросовісно виплатила позивачу присуджену суму у розмірі 82320,85 грн., хоча вона повинна бути значно меншою.

Наголошує, що положення трудового законодавства (в тому числі й Кодексу законів про працю України) не поширюються на правовідносини, що виникають при визначенні норм оплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу, порядку такого грошового забезпечення, оскільки такі врегульовані спеціальним законодавством. Законодавець свідомо не передбачив в спеціальному законодавстві дублювання норм КЗпП, а саме ст.116,117. Виходячи з системного аналізу норм КЗпП, 45 ДПРЧ прийшла до того, що частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України визначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Вважає, що стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати індексації грошового забезпечення, враховуючи, що пройшло 4 роки.

З зазначених причин відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апеляційний розгляд здійснено в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, задовольнити частково, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено наступне.

ОСОБА_1 є громадянином України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_1 . Згідно паспортних даних позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач проходив службу у 45 Державній пожежно-рятувальній частині Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області, що не спростовується сторонами.

Відповідно до наказу № 215 о/с від 31.05.2018 звільнений зі служби у запас за п. 173, 176 підпунктом «3» (за станом здоров`я).

При цьому, за період з 01 січня 2016 року по 31 травня 2018 року йому не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення, тому позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права.

19.05.2023 на розрахунковий рахунок позивача нарахована індексація грошового забезпечення на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 08 листопада 2022 року по справі № 200/19491/21 у розмірі 82 320,85 грн. Вказане рішення набрало законної сили.

Таким чином, 19.05.2023 відповідачем проведений остаточний розрахунок з позивачем при звільненні, а саме було нарахована на картковий рахунок суму індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 31 травня 2018 року.

Статтею 43 Конституції Українипередбачено право на своєчасне одержання винагороди за працю, яке захищається законом.

Спеціальним законодавством, яке регулює питання оплати праці позивача не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення особам за час затримки розрахунку.

Відповідно доРішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 року №8-рп/2002(справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати нормиКодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Таким чином, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Слід зауважити, що непоширення норм КЗпП України на позивача стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

В той же час такі питання врегульованіКодексом законів про працю України.

Строки проведення розрахунку при звільненні та відповідальність за недотримання таких строків визначені статтями116та117 Кодексу законів про працю України.

Відповідно достатті 116 КЗпП Українипри звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановленостаттею 117 КЗпП України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спор.

Відтак, враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення позивача, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд робить висновок про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 28.01.2021 у справі №240/11214/19, від 24.12.2020 у справі №340/401/20, від 05.08.2020 у справі №826/20350/16, від 15.07.2020 у справі №824/144/16-а, від 31.10.2019 у справі №2340/4192/18, від 26.06.2019 у справі №826/15235/16, від 31.10.2019 у справі №2340/4192/18 та від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17.

При цьому, суд враховує, що за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем.

Вирішення питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу з визначенням розміру такого заробітку здійснюється за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженомуПостановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, у редакції, чинній на час спірних правовідносин (далі по тексту - Порядок №100).

Згідно з абзацом 1 пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Абзацом 3 пункту 2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до абзацу 1 пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

З матеріалів справи судом встановлено, що фактично повний розрахунок при звільненні з позивачем здійснено 19.05.2023 шляхом зарахування відповідачем на картковий рахунок позивача боргу з виплати індексації грошового забезпечення в розмірі 82 320,85 гривень. В роздруківці обслуговуючого банку вказано, що це індексація заробітної плати, а тому строк звернення до суду в цій справі позивачем не пропущений.

За таких обставин, суд першої інстанції вірно вважав, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 31 травня 2018 року по 19 травня 2023 року.

Довідку про середньоденне грошове забезпечення за два місяці перед звільненням сторонами не надано. Листом від 22.06.2023 відповідач відмовився надати довідку про середній заробіток відповідно до постанови КМУ № 100 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» на адвокатський запит позивача.

Разом з тим, судом досліджено матеріали справи №200/19491/21, з яких вбачається, що ОСОБА_1 , звільнений зі служби у запас 31.05.2018, за березень 2018 року отримав 11043,19 гривень, а за квітень 2018 року 10160,70 гривень.

Таким чином, середньоденне грошове забезпечення за два місяці перед звільненням відповідно до норм Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100, становить 530,09 гривень (21203,89 гривень (сума грошового забезпечення за два місяці, які передували звільненню)/40 днів (кількість робочих днів за березень-квітень 2018 року)).

Суд зазначає, що період часу затримки остаточного розрахунку при звільненні в даному випадку за індексації грошового забезпечення розраховується за період з 31 травня 2018 року по 19 травня 2023 року, та складає 1253 робочих дні, у зв`язку з чим сума середнього заробітку складає 664202,77 гривень (1253 робочих днів * 530,09 гривень середньоденне грошове забезпечення).

При цьому, суд звертає увагу на те, що невчасно виплачена індексація позивачу складає - 82320,85 гривень, а середній заробіток за час затримки розрахунку, складає 664202,77 гривень, що значно перевищує розмір невчасно виплачених сум.

З огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Такі висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц.

Крім того, у вказаній постанові зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Велика Палата у постанові від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц зазначила, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно достатті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні службовця незалежно від того, чи позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум підлягають задоволенню у повному обсязі чи частково.

Вказаний висновок відповідає висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19.

Отже, враховуючи правову позицію Верховного Суду, місцевий суд вважав за необхідне при визначенні розміру відшкодування врахувати наведені критерії оцінки розміру відшкодування за час розрахунку при звільненні.

Тому суд першої інстанції вважав за необхідне застосування до даних правовідносин принцип справедливості та співмірності, з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника.

Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності до подібних правовідносин викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року по справі №806/345/16, від 18 липня 2018 року у справі №825/325/16, від 04.04.2018 року у справі №524/1714/16-а.

Зокрема, істотність частки суми індексації грошового забезпечення в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 82320,85 гривень/664202,77 гривень (сума індексації грошового забезпечення/середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,123.

Сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 530,09 гривень (середньоденне грошове забезпечення) х 0,123 (істотність частки) х 1253 (робочих днів затримки розрахунку) = 81696,94 гривень.

Таким чином, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, місцевий суд вважав, що сума, яка підлягає відшкодуванню позивачу, а саме, середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату індексації грошового забезпечення) за період із 31.05.2018 по день фактичної виплати заборгованості індексації грошового забезпечення 19.05.2023, становить 81696,94 гривень.

Однак, окрім застосованого місцевим судом критерію, існують і інші, вказані в оскаржуваному рішенні, які згідно усталеної судової практики обумовлюють зменшення суми середнього заробітку, що підлягає стягненню на користь позивача.

Колегія суддів враховує, що позивач, звільнившись в травні 2018 року, за виплатою суми індексації до суду звернувся лише в грудні 2021 року, збільшивши таким чином період затримки. В свою чергу, відповідач сплатив 82 320,85 грн на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 08 листопада 2022 року по справі № 200/19491/21, що набрало законної сили 30.03.2023, без зайвих зволікань 19.05.2023.

Приймаючи до уваги наведене, враховуючи розмір заборгованості, дії позивача та відповідача, колегія суддів вважає, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 3000 грн.

Такий підхід суду узгоджується із висновком, викладеним Верховним Судом у подібних правовідносинах в постанові від 21.04.2021 у справі № 360/3574/19.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення допустив порушення норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення місцевого суду зміні.

Відповідно до положень ч.1ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані зі сплатою судового збору, за діючим процесуальним законодавством відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 250, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу 45 Державної пожежно-рятувальної частини Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області задовольнити частково.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19 липня 2023 року у справі № 200/2542/23 змінити.

В абзаці третьому резолютивної частини рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19 липня 2023 року у справі № 200/2542/23 слова і цифри «81696 (вісімдесят одну тисячу шістсот дев`яносто шість) гривень 94 копійки» замінити словами і цифрами «3000 (три тисячі) гривень».

В іншій частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19 липня 2023 року у справі № 200/2542/23 залишити без змін.

Повне судове рішення 07 листопада 2023 року.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І. В. Сіваченко

Судді А. А. Блохін

Т. Г. Гаврищук