Рішення

від 19.07.2023 по справі 357/11099/16-а

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 липня 2023 року м. Київ № 357/11099/16-а

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В., розглянув у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Узинський цукровий комбінат»

до Узинської міської ради

третя особа Головне управління ДПС у Київській області

про визнання незаконним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

До Білоцерківського міськрайонного суду Київської області звернулось Товариства з додатковою відповідальністю «Узинський цукровий комбінат» з позовом до Узинської міської ради, в якому просить суд визнати незаконним та скасувати рішення тридцять п`ятої сесії шостого скликання Узинської міської ради Білоцерківського району Київської області від 21 липня 2015 року, в частині внесення змін до рішення міської ради від 31 грудня 2014 року №31-340 «Про затвердження Положень та ставок місцевих податків і зборів на території міста Узин», зокрема пункту 4.2 «Ставка земельного податку на земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб`єктів господарювання (крім державної та комунальної власності) встановлюється у розмірі 3 (трьох) відсотків від їх нормативної грошової оцінки».

Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17.02.2017 у справі № 357/11099/16-а позов задоволено.

Визнано незаконним та скасовано рішення тридцять п`ятої сесії шостого скликання Узинської міської ради Білоцерківського району Київської області від 21 липня 2015 року, в частині внесення змін до рішення Узинської міської ради від 31 грудня 2014 року № 31-40 «Про затвердження Положень та ставок місцевих податків і зборів на території міста Узин», зокрема пункту 4.2. «Ставка земельного податку за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб`єктів господарювання (крім державної та комунальної власності) встановлюється у розмірі 3 (трьох) відсотків від їх нормативної грошової оцінки».

Стягнуто з Узинської міської ради Білоцерківського району Київської області на користь ТДВ «Узинський цукровий комбінат», понесені витрати на сплату судового збору в розмірі 1 378,00 грн.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.07.2017 у справі № 357/11099/16-а апеляційні скарги Узинської міської ради Білоцерківського району Київської області та Білоцерківської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління у Київській області залишено без задоволення. Постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 лютого 2017 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 23.06.2022 у справі № 357/11099/16-а касаційні скарги Узинської міської ради та Білоцерківської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління у Київській області задоволено.

Постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 лютого 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2017 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.

Скасовуючи постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 лютого 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2017 року, Верховний Суд вказав, що «…Здійснюючи розгляд справи, суди встановили, що оскаржуване позивачем рішення прийнято 21 липня 2015 року, проте, при цьому не з`ясували дати оприлюднення цього рішення (у тому числі на офіційному сайті Ради). В той же час, ані під час відкриття провадження у справі, ані під час її розгляду судом першої інстанції питання дотримання/пропуску Товариством строку звернення до суду з позовом у даній справі не досліджувалось та не вирішувалось. Суд же апеляційної інстанції, надаючи оцінку доводам апеляційних скарг щодо пропуску позивачем такого строку, виходив лише з того спірне рішення Ради не було належним чином та своєчасно оприлюднено, не встановивши, як вже вказувалось, точної дати і способу його доведення до відома суб`єктів господарювання.».

Додатково Верховний Суд зазначив, що: «…В контексті наведеного, поза увагою судів залишились й положення статті 99 КАС України (в редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) стосовно того, що при обчисленні строку звернення до суду слід враховувати не лише день, коли особа дізналася, але й коли повинна була та могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.».

Також суд зауважив, що «…Разом з тим, апеляційний суд прийшов до помилкового висновку про віднесення оспорюваного рішення Ради до регуляторних актів та, як наслідок, розповсюдження на спірні правовідносини положень Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Так, оскаржуване рішення Ради виконує, насамперед, функцію наповнення місцевого бюджету й не змінює порядок адміністрування місцевих податків та зборів, компетенцію контролюючих органів тощо, не формулює власні регулятивні механізми, а тому й не має регуляторного впливу, оскільки лише на підставі, за правилами та на виконання відповідних приписів ПК України, закріплених у його статті 12, визначає елементи податку, зокрема, об`єкт оподаткування, платника податку, розмір ставки, податковий період та інші обов`язкові елементи, визначені статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (підпункт 12.3.2 пункту 12.3 статті 12 ПК України).

Рішення органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів напряму ідентифіковані законодавцем саме як нормативно-правові акти з питань оподаткування місцевими податками та зборами (пункт 12.5 статті 12 ПК України) і жодної правової регламентації стосовно віднесення таких актів до регуляторних не містять ані ПК України, ані Закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».».

Протоколом автоматизованого розподілу справ між суддями справу передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Пановій Г.В.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.07.2022 суд прийняв до провадження адміністративну справу № 357/11099/16-а за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Узинський цукровий комбінат» до Узинської міської ради, третя особа Білоцерківська об`єднана державна податкова інспекція ГУ у Київській області про визнання незаконним та скасування рішення.

Суд ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, розпочато підготовку справи до судового розгляду та призначено підготовче засідання на 30.08.2022.

Також суд витребував від позивача: письмові пояснення щодо строку звернення до суду з даним позовом; від відповідача: докази на підтвердження оприлюднення спірного рішення тридцять п`ятої сесії шостого скликання Узинської міської ради Білоцерківського району Київської області від 21 липня 2015 року, в частині внесення змін до рішення міської ради від 31 грудня 2014 року №31-340 «Про затвердження Положень та ставок місцевих податків і зборів на території міста Узин», зокрема пункту 4.2 «Ставка земельного податку на земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб`єктів господарювання крім державної та комунальної власності) встановлюється у розмірі 3 (трьох) відсотків від їх нормативної грошової оцінки».

В обґрунтування позову позивач зазначив, що 21 липня 2015 року на тридцять п`ятій сесії шостого скликання Узинської міської ради Білоцерківського району Київської області було прийнято рішення про внесення змін до рішення міської ради від 31 грудня 2014 року № 31-340 «Про затвердження Положень та ставок місцевих податків і зборів на території міста Узин». Даним рішенням внесено зміни у додаток № 2 Положення про встановлення плати за землю, зокрема пункт 4.2. викладено в наступній редакції: «Ставка земельного податку за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб`єктів господарювання (крім державної та комунальної власності) встановлюється у розмірі 3 (трьох) відсотків від їх нормативної грошової оцінки». Позивач вважає, що дії відповідача та оскаржуване рішення в цій частині є незаконними, такими, що порушують права позивача, оскільки суперечать вимогам підпункту 275.3.1 пункту 275.3 статті 275 та пункту 271.2 статті 271 Податкового кодексу України, якими встановлено спеціальний порядок набрання чинності рішень рад щодо затвердження ставок податку за земельні ділянки, а тому позивач звернувся до суду з даним позовом. 04 жовтня 2016 року на адресу позивача надійшов лист від Білоцерківської ОДПІ № 9680/10-02-12-02 від 30 вересня 2016 року в якому зазначено, що позивачем невірно розрахована сума земельного податку за 2016 рік, яка повинна становити не 1%, а 3% від нормативно-грошової оцінки землі. Про такі зміни в орендній платі, які були визначені відповідачем, позивачу не було відомо, а тому й подавалась декларація в розмірі 1% від нормативно-грошової оцінки землі. Тому прийняття такого рішення Узинською міською радою та не повідомлення позивача про зміни в розмірі земельного податку призвело до порушення останньою прав позивача, що підлягають відновленню. Позивач просив суд визнати незаконним та скасувати рішення тридцять п`ятої сесії шостого скликання Узинської міської ради Білоцерківського району Київської області від 21 липня 2015 року, в частині внесення змін до рішення міської ради від 31 грудня 2014 року № 31-340 «Про затвердження Положень та ставок місцевих податків і зборів на території міста Узин», зокрема пункту 4.2. «Ставка земельного податку за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб`єктів господарювання (крім державної та комунальної власності) встановлюється у розмірі 3 (трьох) відсотків від їх нормативної грошової оцінки».

Відповідач правом на подання письмового відзиву на позов не скористався, будь яких заяв чи клопотань щодо позову не надав.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30.08.2023 суд продовжив строк проведення підготовчого провадження в адміністративній справі № 357/11099/16-а та відклав підготовче засідання в адміністративній справі №57/11099/16-а.

Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04.10.2022 суд відклав підготовче засідання у справі №357/11099/16-а на 27.10.2022.

Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.10.2022 закрито підготовче засідання у справі № 357/11099/16-а та призначене судове засідання на 28.11.2022.

Судове засідання, призначене у справі на 28.11.2022 знято з розгляду у зв`язку з відсутністю електроенергії, наступне судове засідання призначене у справі на 16.01.2023.

У судове засідання, призначене у справі на 16.01.2023 учасники справи не з`явились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду справи у передбачений законодавством строк, явку уповноважених представників до суду не забезпечили. Водночас, судом встановлено, що на адресу суду надійшла заява представника позивача про розгляд справи у порядку письмового провадження, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Враховуючи викладене, протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду 16.01.2023 суд ухвалив подальший розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.07.2023 суд замінив третю особу у справі № 357/11099/16-а - Білоцерківську об`єднану державну податкову інспекцію ГУ у Київській області на правонаступника - Головне управління ДПС у Київській області (відокремлений підрозділ ДПС України, ідентифікаційний код 44096797; місцезнаходження: 03151, м. Київ, вул. Святослава Хороброго, 5-А).

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Позивач у своїй господарській діяльності користується земельними ділянками на праві постійного користування, що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею ІІ-КВ № 000494 від 14 лютого 1997 року, який був виданий Узинською міською радою народних депутатів Білоцерківського району Київської області.

Рішенням Ради № 31-340 від 31 грудня 2014 року «Про затвердження Положень та ставок місцевих податків і зборів на території міста Узин» орендна плата за використання землі була встановлена на рівні 1% від нормативно-грошової оцінки землі.

Річна сума земельного податку за 2016 рік позивачем визначена згідно із вказаним рішенням та внесена до відповідної декларації, яка подана до Білоцерківської ОДПІ.

04 жовтня 2016 року Товариством від податкового органу отримано лист № 9680/10-02-12-02 від 30 вересня 2016 року, в якому вказано про неправильний розрахунок річної суми земельного податку за 2016 рік (не 3 %, а 1 % від нормативно-грошової оцінки землі).

Так, 21 липня 2015 року на тридцять п`ятій сесії шостого скликання Ради прийнято рішення «Про внесення змін до рішення Узинської міської ради від 31 грудня 2014 року №31-340 «Про затвердження Положень та ставок місцевих податків і зборів на території міста Узин» та пункт 4.2 згаданого рішення викладено в наступній редакції: «Ставка земельного податку за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб`єктів господарювання (крім державної та комунальної форми власності), встановлюються у розмірі 3 (трьох) відсотків від їх нормативної грошової оцінки».

В рішенні вказано, що воно набуває чинності з 01 січня 2016 року.

Водночас, Білоцерківською об`єднаною державною податковою інспекцією головного управління ДФС у Київській області на підставі рішення відповідача від 21 липня 2015 року прийнято податкове повідомлення рішення № 0017831202 від 11 листопада 2016 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем «земельний податок з юридичних осіб» у розмірі 2 481 037,80 грн., з яких: 1 984 830,24 грн. - за основним платежем та 496 207,56 грн. - за штрафними санкціями.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2016 року у справі № 810/4099/16, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2017 року, задоволено позов Товариства та визнано протиправним і скасовано зазначене податкове повідомлення-рішення.

Не погоджуючись із рішенням відповідача від 21 липня 2015 року, Товариство звернулось до суду з позовом у даній справі.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно п.1.1. ст.1 Податкового кодексу України, податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно п.п. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до п.п.14.1.72 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

Відповідно до ст. 269 Податкового кодексу України, платниками земельного податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.

Відповідно до п.270.1 статті 270 Податкового кодексу України, об`єктами оподаткування земельним податком є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Відповідно до ст. 4 Податкового кодексу України, податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах, зокрема, рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу; презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу; стабільність - зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Відповідно до п. 4.3 ст. 4 Податкового кодексу України, податкові періоди та строки сплати податків та зборів установлюються, виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів, з урахуванням зручності виконання платником податкового обов`язку та зменшення витрат на адміністрування податків та зборів.

А, згідно п. 4.4 ст. 4 Податкового кодексу України, установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Відповідні повноваження, їх розмежування між Верховною Радою та місцевими радами, зокрема, щодо установлення місцевих податків, визначені ст. 12 ПК України.

Відповідно до ст. 8 Податкового кодексу України, в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені цим Кодексом і є обов`язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов`язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

При цьому, особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради.

Верховна Рада України встановлює тільки перелік дозволених до впровадження місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а власне встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв, - є компетенцією відповідних місцевих рад.

Тобто безпосереднє встановлення місцевих податків, у тому числі і податку на майно, віднесено ПК України до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.

Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також пунктом 24 частини 1 статті 26 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» та статті 143 Конституції України.

Відповідно до пунктів 10.1 та 10.2 статті 10 Податкового кодексу України, до місцевих податків належить податок на майно. Місцеві ради обов`язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Таким чином, плата за землю належить до місцевих податків, особливості введення якого передбачені ст. 12 Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України, сільські, селищні, міські ради та ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом, а саме п.п.12.3.1 п. 12.3 ст. 12 ПК України.

Відповідно до п.п.12.3.2 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України, при прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов`язково визначаються об`єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов`язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.

Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів, що передбачено п.п.12.3.3 п. 12.3 ст. 12 ПК України.

Відповідно п.п.12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України, рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Суд враховує, що відповідно до п.п.12.3.5 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України, у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов`язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Суд звертає увагу на те, що згідно з п. 12.5 ст.12 Податкового кодексу України, офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року; при цьому опублікування рішення органу місцевого самоврядування про встановлення транспортного податку, як місцевого податку, пізніше 15 липня року, є підставою для застосування відповідних норм оподаткування не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Відповідно до ст. 3 Бюджетного кодексу України, бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Отже якщо рішення місцевої ради про встановлення/зміну місцевих податків буде прийнято пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки, та/або не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок.

За змістом статті 265 Податкового кодексу України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Пунктом 269.1 статті 269 Податкового кодексу України визначено, що платниками земельного податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.

Об`єктами оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності (підпункти 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270 ПК України).

Згідно з пунктами 271.1 (підпункти 271.1.1, 271.1.2) та 271.2 статті 271 Податкового кодексу України базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Як було зазначено Верховним Судом у постанові від 23.06.2022 року, в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 10 грудня 2021 року у справі № 940/2301/18 зазначено, що як у Податковому кодексі України, так і в Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні», або будь-якому іншому акті законодавства немає норм, якими б був визначений спосіб оприлюднення рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків та зборів, не встановлено обов`язку опубліковувати ці рішення у офіційних друкованих виданнях та/або у друкованих засобах масової інформації відповідних рад, у місцевих друкованих засобах масової інформації.

Для застосування рішення про встановлення місцевих податків у 2016 році, у тому числі плати за землю, таке рішення мало бути прийнято місцевою радою до 15.07.2015 року. Зазначене вбачається з аналізу норм Бюджетного кодексу України та Податкового кодексу України.

Частини перша, п`ята, абзац перший частини одинадцятої, частина дванадцята статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначають, що Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо органом чи посадовою особою не встановлено пізніший строк введення цих актів у дію. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування підлягають обов`язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації». Проекти актів органів місцевого самоврядування оприлюднюються в порядку, передбаченому Законом України «Про доступ до публічної інформації», крім випадків виникнення надзвичайних ситуацій та інших невідкладних випадків, передбачених законом, коли такі проекти актів оприлюднюються негайно після їх підготовки. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються у порядку, встановленому Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Як було зазначено Верховним Судом у постанові від 23.06.2022 № 357/11099/16-а «…оскаржуване рішення Ради виконує, насамперед, функцію наповнення місцевого бюджету й не змінює порядок адміністрування місцевих податків та зборів, компетенцію контролюючих органів тощо, не формулює власні регулятивні механізми, а тому й не має регуляторного впливу, оскільки лише на підставі, за правилами та на виконання відповідних приписів ПК України, закріплених у його статті 12, визначає елементи податку, зокрема, об`єкт оподаткування, платника податку, розмір ставки, податковий період та інші обов`язкові елементи, визначені статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (підпункт 12.3.2 пункту 12.3 статті 12 ПК України).

Рішення органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів напряму ідентифіковані законодавцем саме як нормативно-правові акти з питань оподаткування місцевими податками та зборами (пункт 12.5 статті 12 ПК України) і жодної правової регламентації стосовно віднесення таких актів до регуляторних не містять ані ПК України, ані Закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Податкові правовідносини унормовуються, насамперед, ПК України, положення якого можуть бути змінені виключно шляхом внесення змін до нього відповідними законами України, а усі нормативно-правові акти, які входять до складу податкового законодавства України, повинні прийматися на підставі, за правилами та на виконання цього Кодексу.

Закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» ПК України не віднесено до актів податкового законодавства України, які наведені у статті 3 цього Кодексу за вичерпним і остаточним переліком, який розширеному тлумаченню не підлягає.

Таким чином, податкові відносини є окремим і самостійним різновидом відносин, урегульованих, окрім Конституції України, спеціальними актами законодавства за вичерпним і остаточним переліком, не належать ані до господарських відносин, ані до адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання, про які іде мова у Законі України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Такі висновки знайшли відображення у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 10 грудня 2021 року у справі № 0940/2301/18.».

Крім того, пунктом 4 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» встановлено, що у 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів, які прийняті на виконання цього Закону, не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Пункт 2 частини першої, частини друга, третя статті 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації». Розпорядники інформації зобов`язані оприлюднювати: нормативно-правові акти, акти індивідуальної дії (крім внутрішньоорганізаційних), прийняті розпорядником, проекти рішень, що підлягають обговоренню, інформацію про нормативно-правові засади діяльності.

Інформація, передбачена частиною першою цієї статті, підлягає обов`язковому оприлюдненню невідкладно, але не пізніше п`яти робочих днів з дня затвердження документа. У разі наявності у розпорядника інформації офіційного веб-сайту така інформація оприлюднюється на веб-сайті із зазначенням дати оприлюднення документа і дати оновлення інформації.

Проекти нормативно-правових актів, рішень органів місцевого самоврядування, розроблені відповідними розпорядниками, оприлюднюються ними не пізніш як за 20 робочих днів до дати їх розгляду з метою прийняття.

Стаття 22 Закону України «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації». Закони України, постанови Верховної Ради України, укази та розпорядження Президента України, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, постанови Верховного Суду України та Конституційного Суду України, рішення органів місцевого самоврядування, інші нормативно-правові акти публікуються в офіційних виданнях (відомостях, бюлетенях, збірниках, інформаційних листках тощо) та друкованих засобах масової інформації відповідних органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Недержавні друковані засоби масової інформації мають право оприлюднювати офіційні документи органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до законодавства України і на засадах, передбачених укладеною угодою між цими органами та редакціями друкованих засобів масової інформації.

Відповідно до приписів частини першої, другої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Разом з тим, згідно частини першої, другої статті73 Кодексу адміністративного судочинства України Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема відповідачем на підтвердження опублікування оспорюваного рішення у засобах масової інформації було надано до суду скрін-шот з офіційного сайту Узинської міської ради та її виконавчих органів за 22 липня 2015 року, де о 08-38 год. було здійснено розміщення Рішення «Про внесення змін до рішення Узинської міської ради» від 31.12.2014 №31-340 «Про затвердження Положень та ставок місцевих податків і зборів на території міста Узин» від 21.07.2015 № 35-375.

Приписами частини першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на викладені обставини судом встановлено, що оспорюване рішення «Про внесення змін до рішення Узинської міської ради» від 31.12.2014 №31-340 «Про затвердження Положень та ставок місцевих податків і зборів на території міста Узин» від 21.07.2015 № 35-375 було опубліковане на сайті ради 21 липня 2015 року, тобто після 15 липня 2015 року.

З огляду на викладене судом встановлено, що відповідачем у даному випадку не було дотримано приписів 12.5 Податкового кодексу України, яким обумовлено, що офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.

Так, пунктом 12.3.4 Податкового кодексу України обумовлено, що рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Відповідно до правової позиції, зазначеної в рішенні Європейського Суду з прав людини від 20.10.2011 року у справі «Рисовський проти України», в якому Суд зазначив, що принцип «належного урядування», зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.

Враховуючи встановлені судом обставини справи, з огляду на приписи чинного законодавства враховуючи ту обставину, що спірне рішення про встановлення місцевих податків і зборів у 2016 році на території міста Узин було оприлюднене 21 липня 2015 року, тобто після 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, отже таке рішення підлягало застосовуванню з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок.

На думку суду, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, покладений на нього обов`язок доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, не виконано та не доведено правомірність та законність своїх дій при прийнятті спірного рішення, оскільки відповідачем не було належними доказами доведено в суді оприлюднення рішення до 15 липня 2015 року та доведення його до відома платників податку, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи позов підлягає задоволенню.

У пункті 1 частини другої статті 245 КАС зазначено, що, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень.

Згідно з частиною дев`ятою статті 264 КАС суд може визнати нормативно-правовий акт протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та нечинним повністю або в окремій його частині.

За положеннями статті 265 КАС резолютивна частина рішення суду про визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання рішенням законної сили.

З огляду на викладене, враховуючи наведені правові норми, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправним та нечинним рішення тридцять п`ятої сесії шостого скликання Узинської міської ради Білоцерківського району Київської області від 21 липня 2015 року, в частині внесення змін до рішення Узинської міської ради від 31 грудня 2014 року № 31-340 «Про затвердження Положень та ставок місцевих податків і зборів на території міста Узин», зокрема пункту 4.2. «Ставка земельного податку за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб`єктів господарювання (крім державної та комунальної власності) встановлюється у розмірі 3 (трьох) відсотків від їх нормативної грошової оцінки».

Щодо обставин дотримання позивачем строку звернення до суду варто зазначити наступне.

Предметом спору у справі є вимоги щодо визнання незаконним та скасування рішення тридцять п`ятої сесії шостого скликання Узинської міської ради Білоцерківського району Київської області від 21 липня 2015 року, в частині внесення змін до рішення міської ради від 31 грудня 2014 року № 31-340 «Про затвердження Положень та ставок місцевих податків і зборів на території міста Узин», зокрема пункту 4.2 «Ставка земельного податку на земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб`єктів господарювання (крім державної та комунальної власності) встановлюється у розмірі 3 (трьох) відсотків від їх нормативної грошової оцінки».

Як було встановлено у Постанові Верховного Суду від 23.06.2022 у цій справі, оспорюване рішення є нормативно-правовим актом.

Приписами частин першої, другої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) обумовлено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення передбачених законом вимог. Для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень щодо справ, зазначених у пункті 5 частини першої статті 183-2 цього Кодексу, встановлюється 15-денний строк, який обчислюється з дня виявлення суб`єктом владних повноважень підстав для звернення до адміністративного суду. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, письмових пояснень позивача та клопотання про визнання причини пропуску строку звернення до суду поважними та поновлення строку звернення до суду Товариство з додатковою відповідальністю «Узинський цукровий комбінат» про існування оскаржуваного рішення стало відомо 04 жовтня 2016 року з листа Білоцерківської ОДПІ № 9680/10-02-12-02 від 30 вересня 2016 року «Про надання інформації (пояснень та їх документальних підтверджень)», в якому зазначено про те, що позивачем невірно розрахована річна сума земельного податку за 2016 рік, яка повинна становити не 1% а 3% від нормативної грошової оцінки землі.

Водночас, згідно відомостей штампу вхідної кореспонденції Білоцерківського міськрайонного суду Київської області позивач звернувся з даним позовом до суду 07.10.2016.

З урахуванням того, що позивач звернувся до суду на протязі шестимісячного строку з моменту коли дізнався про порушене право, суд дійшов висновку, що позивачем дотримано приписи статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема у строки визначені чинним законодавством подано позов до суду.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 1378,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 07.10.2016 № 455.

Таким чином, судові витрати щодо сплати судового збору підлягають присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та нечинним рішення тридцять п`ятої сесії шостого скликання Узинської міської ради Білоцерківського району Київської області від 21 липня 2015 року, в частині внесення змін до рішення Узинської міської ради від 31 грудня 2014 року № 31-340 «Про затвердження Положень та ставок місцевих податків і зборів на території міста Узин», зокрема пункту 4.2. «Ставка земельного податку за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб`єктів господарювання (крім державної та комунальної власності) встановлюється у розмірі 3 (трьох) відсотків від їх нормативної грошової оцінки».

3. Зобов`язати Узинську міську раду Білоцерківського району Київської області невідкладно після набрання рішенням законної сили опублікувати резолютивну частину рішення суду у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено відповідно до вимог статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України.

4. Стягнути з Узинської міської ради Білоцерківського району Київської області на користь ТДВ «Узинський цукровий комбінат», понесені витрати на сплату судового збору в розмірі 1378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) грн. 00 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Панова Г. В.