Постанова

від 09.12.2024 по справі 357/11099/16-а

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 357/11099/16-а Головуючий у 1-й інстанції: Панова Г.В.

Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В.,

за участю секретаря Шляги А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 19.07.2023 у справі за адміністративним позовом товариства з додатковою відповідальністю «Узинський цукровий комбінат» до Узинської міської ради, третя особа - Головне управління Державної податкової служби у Київській області про визнання незаконним та скасування рішення, -

В С Т А Н О В И В:

В 2016 році товариство з додатковою відповідальністю «Узинський цукровий комбінат» звернулося до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовом, в якому просило:

- визнати протиправним та нечинним рішення тридцять п`ятої сесії шостого скликання Узинської міської ради Білоцерківського району Київської області від 21 липня 2015 року в частині внесення змін до рішення Узинської міської ради від 31 грудня 2014 року № 31-340 «Про затвердження Положень та ставок місцевих податків і зборів на території міста Узин», зокрема, пункту 4.2. «Ставка земельного податку за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб`єктів господарювання (крім державної та комунальної власності) встановлюється у розмірі 3 (трьох) відсотків від їх нормативної грошової оцінки»;

- зобов`язати Узинську міську раду Білоцерківського району Київської області невідкладно після набрання рішенням законної сили опублікувати резолютивну частину рішення суду у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено відповідно до вимог статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17.02.2017 у справі № 357/11099/16-а позов задоволено:

- визнано незаконним та скасовано рішення тридцять п`ятої сесії шостого скликання Узинської міської ради Білоцерківського району Київської області від 21 липня 2015 року, в частині внесення змін до рішення Узинської міської ради від 31 грудня 2014 року № 31-40 «Про затвердження Положень та ставок місцевих податків і зборів на території міста Узин», зокрема пункту 4.2. «Ставка земельного податку за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб`єктів господарювання (крім державної та комунальної власності) встановлюється у розмірі 3 (трьох) відсотків від їх нормативної грошової оцінки».

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.07.2017 у справі № 357/11099/16-а апеляційні скарги Узинської міської ради Білоцерківського району Київської області та Білоцерківської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління у Київській області залишено без задоволення, а постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 лютого 2017 року - без змін.

Постановою Верховного Суду від 23.06.2022 у справі № 357/11099/16-а касаційні скарги Узинської міської ради та Білоцерківської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління у Київській області задоволено; постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 лютого 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2017 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.

Скасовуючи постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 лютого 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2017 року, Верховний Суд вказав, що «…Здійснюючи розгляд справи, суди встановили, що оскаржуване позивачем рішення прийнято 21 липня 2015 року, проте, при цьому не з`ясували дати оприлюднення цього рішення (у тому числі на офіційному сайті Ради). В той же час, ані під час відкриття провадження у справі, ані під час її розгляду судом першої інстанції питання дотримання/пропуску товариством строку звернення до суду з позовом у даній справі не досліджувалось та не вирішувалось. Суд же апеляційної інстанції, надаючи оцінку доводам апеляційних скарг щодо пропуску позивачем такого строку, виходив лише з того, що спірне рішення ради не було належним чином та своєчасно оприлюднено, не встановивши, як вже вказувалось, точної дати і способу його доведення до відома суб`єктів господарювання.». Додатково Верховний Суд зазначив, що: «…В контексті наведеного, поза увагою судів залишились й положення статті 99 КАС України (в редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) стосовно того, що при обчисленні строку звернення до суду слід враховувати не лише день, коли особа дізналася, але й коли повинна була та могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.». Також суд зауважив, що «…Разом з тим, апеляційний суд прийшов до помилкового висновку про віднесення оспорюваного рішення ради до регуляторних актів та, як наслідок, розповсюдження на спірні правовідносини положень Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». Так, оскаржуване рішення ради виконує, насамперед, функцію наповнення місцевого бюджету й не змінює порядок адміністрування місцевих податків та зборів, компетенцію контролюючих органів тощо, не формулює власні регулятивні механізми, а тому й не має регуляторного впливу, оскільки лише на підставі, за правилами та на виконання відповідних приписів ПК України, закріплених у його статті 12, визначає елементи податку, зокрема, об`єкт оподаткування, платника податку, розмір ставки, податковий період та інші обов`язкові елементи, визначені статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (підпункт 12.3.2 пункту 12.3 статті 12 ПК України). Рішення органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів напряму ідентифіковані законодавцем саме як нормативно-правові акти з питань оподаткування місцевими податками та зборами (пункт 12.5 статті 12 ПК України) і жодної правової регламентації стосовно віднесення таких актів до регуляторних не містять ані ПК України, ані Закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».».

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 19.07.2023 позов задоволено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням Головне управління Державної податкової служби у Київській області звернулося із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що позивач у своїй господарській діяльності користується земельними ділянками на праві постійного користування, що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею ІІ-КВ № 000494 від 14 лютого 1997 року, який був виданий Узинською міською радою народних депутатів Білоцерківського району Київської області.

Рішенням Ради № 31-340 від 31 грудня 2014 року «Про затвердження Положень та ставок місцевих податків і зборів на території міста Узин» орендна плата за використання землі була встановлена на рівні 1% від нормативно-грошової оцінки землі.

Річна сума земельного податку за 2016 рік позивачем визначена згідно із вказаним рішенням та внесена до відповідної декларації, яка подана до Білоцерківської ОДПІ.

04 жовтня 2016 року товариством від податкового органу отримано лист № 9680/10-02-12-02 від 30 вересня 2016 року, в якому вказано про неправильний розрахунок річної суми земельного податку за 2016 рік (не 3 %, а 1 % від нормативно-грошової оцінки землі).

Так, 21 липня 2015 року на тридцять п`ятій сесії шостого скликання Ради прийнято рішення «Про внесення змін до рішення Узинської міської ради від 31 грудня 2014 року №31-340 «Про затвердження Положень та ставок місцевих податків і зборів на території міста Узин» та пункт 4.2 згаданого рішення викладено в наступній редакції: «Ставка земельного податку за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб`єктів господарювання (крім державної та комунальної форми власності), встановлюються у розмірі 3 (трьох) відсотків від їх нормативної грошової оцінки».

В рішенні вказано, що воно набуває чинності з 01 січня 2016 року.

Водночас, Білоцерківською об`єднаною державною податковою інспекцією головного управління ДФС у Київській області на підставі рішення відповідача від 21 липня 2015 року прийнято податкове повідомлення рішення № 0017831202 від 11 листопада 2016 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем «земельний податок з юридичних осіб» у розмірі 2 481 037,80 грн., з яких: 1 984 830,24 грн. - за основним платежем та 496 207,56 грн. - за штрафними санкціями.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2016 року у справі № 810/4099/16, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2017 року, визнано протиправним і скасовано зазначене податкове повідомлення-рішення.

Не погоджуючись із рішенням тридцять п`ятої сесії шостого скликання Узинської міської ради Білоцерківського району Київської області від 21 липня 2015 року, товариство з додатковою відповідальністю «Узинський цукровий комбінат» звернулось до суду з даним адміністративним позовом.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що оскільки відповідачем не було оприлюднено рішення до 15 липня 2015 року та доведено його до відома платників податку, то відповідачем не було дотримано приписів 12.5 Податкового кодексу України, яким обумовлено, що офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті, у зв`язку із чим позов підлягає задоволенню. Також, суд першої інстанції зауважив, що позивачем було дотримано приписи статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема, позов подано до суду у строки визначені чинним законодавством.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що оскаржуване рішення прийнято судом першої інстанції з ненаданням належної оцінки нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення, судом порушено правильність застосування норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, щодо визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.

Згідно п.п. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до п.п.14.1.72 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

Відповідно до ст. 269 Податкового кодексу України, платниками земельного податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.

Відповідно до п.270.1 статті 270 Податкового кодексу України, об`єктами оподаткування земельним податком є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Відповідно до ст. 4 Податкового кодексу України, податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах, зокрема, рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу; презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу; стабільність - зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Відповідно до п. 4.3 ст. 4 Податкового кодексу України, податкові періоди та строки сплати податків та зборів установлюються, виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів, з урахуванням зручності виконання платником податкового обов`язку та зменшення витрат на адміністрування податків та зборів.

Згідно п. 4.4 ст. 4 Податкового кодексу України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Відповідні повноваження, їх розмежування між Верховною Радою та місцевими радами, зокрема, щодо установлення місцевих податків, визначені ст. 12 ПК України.

Відповідно до ст. 8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені цим Кодексом і є обов`язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов`язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

При цьому, особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради.

Верховна Рада України встановлює тільки перелік дозволених до впровадження місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а власне встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв, - є компетенцією відповідних місцевих рад.

Тобто, безпосереднє встановлення місцевих податків, у тому числі і податку на майно, віднесено ПК України до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.

Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також пунктом 24 частини 1 статті 26 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» та статті 143 Конституції України.

Відповідно до пунктів 10.1 та 10.2 статті 10 Податкового кодексу України, до місцевих податків належить податок на майно. Місцеві ради обов`язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Таким чином, плата за землю належить до місцевих податків, особливості введення якого передбачені ст. 12 Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 12.3 ст.12 Податкового кодексу України, сільські, селищні, міські ради та ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом, а саме п.п.12.3.1 п. 12.3 ст. 12 ПК України.

Відповідно до п.п.12.3.2 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України, при прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов`язково визначаються об`єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов`язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.

Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів, що передбачено п.п.12.3.3 п. 12.3 ст. 12 ПК України.

Відповідно п.п.12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України, рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Відповідно до п.п.12.3.5 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України, у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов`язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Колегія суддів звертає увагу на те, що згідно з п. 12.5 ст.12 Податкового кодексу України, офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року; при цьому опублікування рішення органу місцевого самоврядування про встановлення транспортного податку, як місцевого податку, пізніше 15 липня року, є підставою для застосування відповідних норм оподаткування не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Відповідно до ст. 3 Бюджетного кодексу України, бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Отже, якщо рішення місцевої ради про встановлення/зміну місцевих податків буде прийнято пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки, та/або не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок.

За змістом статті 265 Податкового кодексу України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Пунктом 269.1 статті 269 Податкового кодексу України визначено, що платниками земельного податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.

Об`єктами оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності (підпункти 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270 ПК України).

Згідно з пунктами 271.1 (підпункти 271.1.1, 271.1.2) та 271.2 статті 271 Податкового кодексу України базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Як було зазначено Верховним Судом у постанові від 23.06.2022, в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 10 грудня 2021 року у справі № 940/2301/18 зазначено, що як у Податковому кодексі України, так і в Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні», або будь-якому іншому акті законодавства немає норм, якими б був визначений спосіб оприлюднення рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків та зборів, не встановлено обов`язку опубліковувати ці рішення у офіційних друкованих виданнях та/або у друкованих засобах масової інформації відповідних рад, у місцевих друкованих засобах масової інформації.

Для застосування рішення про встановлення місцевих податків у 2016 році, у тому числі плати за землю, таке рішення мало бути прийнято місцевою радою до 15.07.2015. Зазначене вбачається з аналізу норм Бюджетного кодексу України та Податкового кодексу України.

Частини перша, п`ята, абзац перший частини одинадцятої, частина дванадцята статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначають, що Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо органом чи посадовою особою не встановлено пізніший строк введення цих актів у дію. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування підлягають обов`язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації». Проекти актів органів місцевого самоврядування оприлюднюються в порядку, передбаченому Законом України «Про доступ до публічної інформації», крім випадків виникнення надзвичайних ситуацій та інших невідкладних випадків, передбачених законом, коли такі проекти актів оприлюднюються негайно після їх підготовки. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються у порядку, встановленому Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Як було зазначено Верховним Судом у постанові від 23.06.2022 № 357/11099/16-а «…оскаржуване рішення Ради виконує, насамперед, функцію наповнення місцевого бюджету й не змінює порядок адміністрування місцевих податків та зборів, компетенцію контролюючих органів тощо, не формулює власні регулятивні механізми, а тому й не має регуляторного впливу, оскільки лише на підставі, за правилами та на виконання відповідних приписів ПК України, закріплених у його статті 12, визначає елементи податку, зокрема, об`єкт оподаткування, платника податку, розмір ставки, податковий період та інші обов`язкові елементи, визначені статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (підпункт 12.3.2 пункту 12.3 статті 12 ПК України).

Рішення органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів напряму ідентифіковані законодавцем саме як нормативно-правові акти з питань оподаткування місцевими податками та зборами (пункт 12.5 статті 12 ПК України) і жодної правової регламентації стосовно віднесення таких актів до регуляторних не містять ані ПК України, ані Закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Податкові правовідносини унормовуються, насамперед, ПК України, положення якого можуть бути змінені виключно шляхом внесення змін до нього відповідними законами України, а усі нормативно-правові акти, які входять до складу податкового законодавства України, повинні прийматися на підставі, за правилами та на виконання цього Кодексу.

Закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» ПК України не віднесено до актів податкового законодавства України, які наведені у статті 3 цього Кодексу за вичерпним і остаточним переліком, який розширеному тлумаченню не підлягає.

Таким чином, податкові відносини є окремим і самостійним різновидом відносин, урегульованих, окрім Конституції України, спеціальними актами законодавства за вичерпним і остаточним переліком, не належать ані до господарських відносин, ані до адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання, про які іде мова у Законі України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Такі висновки знайшли відображення у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 10 грудня 2021 року у справі № 0940/2301/18».

Крім того, пунктом 4 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» встановлено, що у 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів, які прийняті на виконання цього Закону, не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Пункт 2 частини першої, частини друга, третя статті 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації». Розпорядники інформації зобов`язані оприлюднювати: нормативно-правові акти, акти індивідуальної дії (крім внутрішньоорганізаційних), прийняті розпорядником, проекти рішень, що підлягають обговоренню, інформацію про нормативно-правові засади діяльності.

Інформація, передбачена частиною першою цієї статті, підлягає обов`язковому оприлюдненню невідкладно, але не пізніше п`яти робочих днів з дня затвердження документа. У разі наявності у розпорядника інформації офіційного веб-сайту така інформація оприлюднюється на веб-сайті із зазначенням дати оприлюднення документа і дати оновлення інформації.

Проекти нормативно-правових актів, рішень органів місцевого самоврядування, розроблені відповідними розпорядниками, оприлюднюються ними не пізніш як за 20 робочих днів до дати їх розгляду з метою прийняття.

Стаття 22 Закону України «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації» (в редакції на момент прийняття відповідачем спірного рішення ) визначає, що Закони України, постанови Верховної Ради України, укази та розпорядження Президента України, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, постанови Верховного Суду України та Конституційного Суду України, рішення органів місцевого самоврядування, інші нормативно-правові акти публікуються в офіційних виданнях (відомостях, бюлетенях, збірниках, інформаційних листках тощо) та друкованих засобах масової інформації відповідних органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Недержавні друковані засоби масової інформації мають право оприлюднювати офіційні документи органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до законодавства України і на засадах, передбачених укладеною угодою між цими органами та редакціями друкованих засобів масової інформації.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, відповідачем на підтвердження опублікування оспорюваного рішення у засобах масової інформації було надано скрін-шот з офіційного сайту Узинської міської ради та її виконавчих органів за 22 липня 2015 року, де о 08-38 год. було здійснено розміщення рішення «Про внесення змін до рішення Узинської міської ради» від 31.12.2014 № 31-340 «Про затвердження Положень та ставок місцевих податків і зборів на території міста Узин» від 21.07.2015 № 35-375.

З огляду на викладені обставини, вбачається, що оспорюване рішення «Про внесення змін до рішення Узинської міської ради» від 31.12.2014 №31-340 «Про затвердження Положень та ставок місцевих податків і зборів на території міста Узин» від 21.07.2015 № 35-375 було опубліковане на сайті ради 21 липня 2015 року, тобто після 15 липня 2015 року.

З огляду на викладене судом першої інстанції правильно встановлено, що відповідачем у даному випадку не було дотримано приписів 12.5 Податкового кодексу України, яким обумовлено, що офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.

Так, пунктом 12.3.4 Податкового кодексу України обумовлено, що рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

У пункті 1 частини другої статті 245 КАС зазначено, що, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень.

Згідно з частиною дев`ятою статті 264 КАС суд може визнати нормативно-правовий акт протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та нечинним повністю або в окремій його частині.

За положеннями статті 265 КАС резолютивна частина рішення суду про визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання рішенням законної сили.

З огляду на викладене, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не виконано та не доведено правомірність та законність своїх дій при прийнятті спірного рішення, оскільки відповідачем не було належними доказами підтверджено оприлюднення рішення до 15 липня 2015 року та доведення його до відома платників податку, а тому суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про наявність підстав для визнання протиправним та нечинним рішення тридцять п`ятої сесії шостого скликання Узинської міської ради Білоцерківського району Київської області від 21 липня 2015 року, в частині внесення змін до рішення Узинської міської ради від 31 грудня 2014 року № 31-340 «Про затвердження Положень та ставок місцевих податків і зборів на території міста Узин», зокрема пункту 4.2. «Ставка земельного податку за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб`єктів господарювання (крім державної та комунальної власності) встановлюється у розмірі 3 (трьох) відсотків від їх нормативної грошової оцінки».

Щодо питання дотримання позивачем строку звернення до суду колегія суддів зазначає наступне.

Предметом спору у даній справі є вимоги щодо визнання незаконним та скасування рішення тридцять п`ятої сесії шостого скликання Узинської міської ради Білоцерківського району Київської області від 21 липня 2015 року, в частині внесення змін до рішення міської ради від 31 грудня 2014 року № 31-340 «Про затвердження Положень та ставок місцевих податків і зборів на території міста Узин», зокрема пункту 4.2 «Ставка земельного податку на земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб`єктів господарювання (крім державної та комунальної власності) встановлюється у розмірі 3 (трьох) відсотків від їх нормативної грошової оцінки».

Як було встановлено у постанові Верховного Суду від 23.06.2022 у цій справі, оспорюване рішення є нормативно-правовим актом.

Приписами частин першої, другої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) обумовлено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення передбачених законом вимог. Для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень щодо справ, зазначених у пункті 5 частини першої статті 183-2 цього Кодексу, встановлюється 15-денний строк, який обчислюється з дня виявлення суб`єктом владних повноважень підстав для звернення до адміністративного суду. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, письмових пояснень позивача та клопотання про визнання причини пропуску строку звернення до суду поважними та поновлення строку звернення до суду товариство з додатковою відповідальністю «Узинський цукровий комбінат» про існування оскаржуваного рішення стало відомо 04 жовтня 2016 року з листа Білоцерківської ОДПІ № 9680/10-02-12-02 від 30 вересня 2016 року «Про надання інформації (пояснень та їх документальних підтверджень)», в якому зазначено про те, що позивачем невірно розрахована річна сума земельного податку за 2016 рік, яка повинна становити не 1 % а 3 % від нормативної грошової оцінки землі.

Водночас, згідно відомостей штампу вхідної кореспонденції Білоцерківського міськрайонного суду Київської області позивач звернувся з даним позовом до суду 07.10.2016.

З урахуванням того, що позивач звернувся до суду на протязі шестимісячного строку з моменту коли дізнався про порушене право, колегія суддів вважає, що позивачем дотримано приписи статті 99 КАС України.

При цьому, проаналізувавши доводи та аргументи апеляційної скарги відповідача, колегія суддів вважає, що вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позову та вважає, що судом першої інстанції повно встановлено фактичні обставини справи, правильно визначено норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню.

Крім того, як зазначено у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», §58, рішення від 10.02.2010).

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 244, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 19.07.2023 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Ганечко О.М.

Кузьменко В.В.

Повний текст постанови виготовлений 11.12.2024.