Постанова

від 18.07.2023 по справі 704/1090/21

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/901/23Головуючий по 1 інстанціїСправа №704/1090/21 Категорія: 302070000 Дьяченко Д. О. Доповідач в апеляційній інстанції Гончар Н. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2023 рокум. Черкаси

Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів:

Гончар Н.І.,Новікова О.М., Фетісової Т.Л.

секретар Пойнер В.В.

учасники справи:

представник відповідача адвокат Бабій Віталій Михайлович;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Урочище Журавське» на рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 10 квітня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Урочище Журавське», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - Центр надання адміністративних послуг Тальнівської міської ради про усунення перешкод у користуванні земельної ділянки,

в с т а н о в и в:

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_2 , після її смерті він прийняв спадщину, до складу якої увійшла і земельна ділянка, право на яку підтверджено сертифікатом ЧР № 0330654, виданим на підставі рішення Тальнівської райдержадміністрації № 198 від 02 серпня 2000 року.

Після прийняття спадщини позивач не оформив належним чином документи щодо права власності на земельну частку (пай), та зі слів односельців йому стало відомо про наявність рішення Тальнівського районного суду про визнання спадщини відумерлою, і що право власності на земельну ділянку, яка належала матері позивача, перейшло до Кривоколінської сільської ради Тальнівського району Черкаської області.

25 листопада 2014 року Апеляційним судом Черкаської області скасовано рішення Тальнівського районного суду від 10 вересня 2009 року та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні заяви Кривоколінської сільської ради Тальнівського району про визнання спадщини відумерлою.

ОСОБА_1 вказує, що він з 03 серпня 2011 року є власником земельних ділянок площею 2,1297 га та площею 1,0158 га, кадастровий номер 7124084800:01:001:0439 та 7124084800:01:001:0963, які знаходяться в адміністративних межах Кривоколінської сільської ради Тальнівського району, однак, не може їх використовувати у зв`язку із тим, що Кривоколінська сільська рада передала їх в оренду ТОВ «Урочище Журавське» та ОСОБА_3 .

Зазначає, що незаконними діями відповідачів порушено його право власності, яке підлягає захисту шляхом пред`явлення віндикаційного позову.

Із посиланням на статті 387, 1212-1214, 316, 319 ЦК України позивач просив суд усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом припинення дії договору оренди земельної ділянки № 42 від 23 жовтня 2012 року з додатковими угодам, площею 2,1297 га, яка знаходиться в адмінмежах Кривоколінської сільської ради Тальнівського району, кадастровий номер 7124084800:01:001:0439, укладеного між Кривоколінською сільською радою та ТОВ «Урочище Журавське», та зобов`язати Товариство повернути ОСОБА_1 належну йому на праві приватної власності земельну ділянку.

Рішенням Тальнівського районного суду Черкаської області від 10 квітня 2023 року позов задоволено повністю.

Усунуто перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом припинення дії договору оренди земельної ділянки №42 від 23 жовтня 2012 року з додатковими умовами про оренду земельної ділянки площею 2,1297 га, яка знаходиться в адмінмежах Кривоколінської сільської ради Звенигородського району Черкаської області, кадастровий номер 7124084800:01:001:0439, укладеного між Кривоколінською сільською радою Тальнівського (нині Звенигородського) району Черкаської області та ТОВ «Урочище Журавське» с. Криві Коліна Тальнівського (нині Звенигородського) району Черкаської області та зобов`язано ТОВ «Урочище Журавське» повернути ОСОБА_1 належну йому на праві приватної власності земельну ділянку площею 2,1297 га. кадастровий номер 7124084800:01:001:0439.

Рішення суду обґрунтоване тим, що позивач у встановленому законом порядку прийняв спадщину після смерті ОСОБА_2 та з моменту відкриття спадщини набув права власності на земельну ділянку, що належала померлій,тому позовні вимоги підлягають до задоволення.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ТОВ «Урочище Журавське» подало апеляційну скаргу та просить скасувати рішення Тальнівського районного суду від 10 квітня 2023 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

У апеляційній скарзі вказує, що суд не врахував те, що Кривоколінська сільська рада була власником земельної ділянки до 27 листопада 2017 року, коли позивач оформив право власності на земельну ділянку.

Підставою для оформлення права власності за позивачем було рішення Тальнівського районного суду від 23 червня 2015 року, згідно із яким за позивачем визнано лише право на земельну частку (пай), а потім позивач вчиняв дії, необхідні для оформлення права власності на саму земельну ділянку.

Зазначає, що договір оренди землі від 23 жовтня 2012 року не містить умов про його одностороннє припинення у зв`язку із зміною власника землі, а тому до нового власника землі перейшли зобов`язання за чинним договором оренди.

Стверджує, що ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , за життя не набула права власності на конкретно визначену земельну ділянку, тому право власності на спірну земельну ділянку позивач набув не з дня відкриття спадщини, а з 27 листопада 2017 року.

Також вказує, що судом не надана належна правова оцінка доводам відповідача, що позивач отримував орендну плату від відповідача, що підтверджує факт визнання ним договірних відносин, тобто, перехід до нього прав та обов`язків за договором оренди від 20 жовтня 2012 року зі змінами.

Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.

Заслухавши представника відповідача, який з`явився в судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до наступного.

Належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи інші учасники справи в судове засідання не з`явились, що відповідно до статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи апеляційним судом.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із матеріалами справи у серпні 2009 року Кривоколінська сільська рада звернулась до суду із заявою про визнання спадщини відумерлою, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , яка проживала в с. Криві Коліна, Тальнівського району Черкаської області. Після її смерті відкрилась спадщина на земельну ділянку, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 3,15 га, державний акт про право власності на яку ОСОБА_2 за життя не отримала.

Рішенням Тальнівського районного суду Черкаської області від 10 вересня 2009 року передано у власність територіальної громади Кривоколінської сільської ради Тальнівського району Черкаської області спадкове майно після смерті ОСОБА_2 земельну ділянку площею 3015 га, розташовану на території Кривоколінської сільської ради.

Із матеріалів справи вбачається, що Кривоколінська сільська рада на підставі Договору оренди земельної ділянки № 42 від 23 жовтня 2012 року передала в оренду ТОВ «Урочище Журавське» земельну ділянку площею 2,1297 га за межами населеного пункту в адмінмежах Кривоколінської сільської ради із відумерлих земель, що згідно рішень суду перейшли у власність територіальної громади (рілля), терміном на 1 рік з 01 вересня 2012 року по 31 серпня 2013 року (а.с. 11).

Відповідно до Додаткової угоди № 3 від 20 липня 2013 року до Договору оренди земельної ділянки від 23 жовтня 2012 року № 42 договір викладено у новій редакції та, зокрема, визначено строк оренди 49 років, з 23 жовтня 2012 року по 22 вересня 2061 року (а.с. 10).

Рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 25 листопада 2014 року скасовано рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 10 вересня 2009 року та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог (а.с. 14).

Рішенням Тальнівського районного суду Черкаської області від 23 червня 2015 року визнано за ОСОБА_1 право на земельну частку (пай) площею 3,14 га, яка належала до смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Криві Коліна, Тальнівського району на підставі сертифікату про право власності на землю серії ЧР № 0330654, виданого на підставі рішення Тальнівської райдержадміністрації № 198 від 02 серпня 2000 року (а.с. 15).

Згідно із витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ОСОБА_1 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 7124084800:01:001:0439 площею 2,1297 га., дата державної реєстрації - 27 листопада 2017 року (а.с. 8).

Позивач звертався до відповідача ТОВ «Урочище Журавське» про передання йому належної на праві власності земельної ділянки, однак, листом від 15 березня 2019 року відповідач повідомив, що він володіє та користується вказаною земельною ділянкою на підставі Договору оренди від 23 жовтня 2012 року, укладеним із Кривоколінською сільською радою, яка на момент укладення договору і додаткової угоди від 20 липня 2013 року була власником спірної земельної ділянки. Тому відповідач вважає, що до ОСОБА_1 автоматично перейшли права та обов`язки, передбачені Договором оренди, укладеним із попереднім власником.

Задовольняючи позовні вимог, суд першої інстанції обґрунтовано визначив, що внаслідок скасування рішення Тальнівського районного суду від 10 вересня 2009 року, на підставі якого сільська рада набула право власності на земельну ділянку, об`єктивно припинили свою дію і всі похідні від нього права Кривоколінської сільської ради Тальнівського району Черкаської області, зокрема, і правові підстави для передання спірної ділянки в оренду третім особам.

Як правильно встановлено судом, право власності Кривоколінської сільської ради Тальнівського району Черкаської області не перейшло до нового власника, а припинило свою дію внаслідок скасування підстави його виникнення, отже припинилося і право оренди відповідача, внаслідок чого до позивача не перейшли будь-які права та обов`язки Кривоколінської сільської ради Тальнівського району Черкаської області.

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 отримав право власності на спірну земельну ділянку в порядку спадкування після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 .

Доказів укладення будь-яких договорів оренди земельної ділянки відповідачем із померлою ОСОБА_2 матеріали справи не містять. Крім того відсутній Договір оренди і з позивачем.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що у відповідача відсутнє законне право на використання спірної земельної ділянки після припинення права власності Кривоколінської сільської ради Тальнівського району на цю земельну ділянку.

Водночас колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції щодо наявності у позивача права власності на спірну земельну ділянку з 03 серпня 2011 року.

Відповідно до статті 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до статті 67 Закону України «Про нотаріат» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством.

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Отже, набуття права власності це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти.

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина 5 статті 1268 ЦК України), проте право власності на нерухоме майно у разі прийняття спадщини виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації речового права на нерухоме майно (стаття 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Необхідно розмежовувати право на спадщину як майнове право (об`єкт спадкування) та виникнення права власності на спадкове майно як на об`єкт нерухомого майна.

Згідно з частиною першою статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до частини другої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Частиною четвертою статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті у випадках, визначених статтею 28 цього Закону, та в інших випадках, визначених законом.

Статтею 28 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено особливості державної реєстрації прав на земельні ділянки державної та комунальної власності.

З аналізу вказаних норм закону вбачається, що звернувшись із заявою до нотаріуса про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 позивач ОСОБА_1 отримав лише право на набуття права власності, а не саме право власності на нерухоме майно. Майновими правами визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовою частиною права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права та право вимоги.

Майнове право, яке можна визначити як «право очікування», є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Стаття 1268 ЦК України регулює виникнення права на нерухоме майно без дотримання вимоги державної реєстрації, проте до спірних правовідносин не застосовується, оскільки в силу закону таке майнове право не можна вважати правом власності на нерухоме майно, що входить до складу спадщини.

Вказана правова позиція викладена зокрема у постанові Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі №175/657/16-ц.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що прийнявши спадщину позивач ОСОБА_1 отримав лише право на набуття права власності на земельну ділянку, належну померлій ОСОБА_2 , а набув право власності ОСОБА_1 лише 27 листопада 2017 року з моменту державної реєстрації такого права.

Отже на час укладення Кривоколінською сільською радою Договору оренди від 23 жовтня 2012 року та додаткової угоди до нього від 20 липня 2013 року позивач мав право володіти та користуватись спірною земельною ділянкою, однак, його право власності на неї виникло лише 27 листопада 2017 року.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції застосував положення статей 321 та 1212 ЦК України.

Разом з тим за встановлених колегією суддів обставин, застосуванню підлягають положення закону про витребування спірного майна із чужого незаконного майна, на які також посилався позивач у позовній заяві.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно зі статтею 387 ЦК України власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

ЦК України передбачено як одні зі способів захисту порушених прав віндикація або реституція.

Віндикація це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника.

Віндикація це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.

Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння.

Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

При розгляді спорів про витребування власником майна із чужого незаконного володіння необхідно враховувати, що позивачем за таким позовом може бути лише власник майна, який на момент подання позову не володіє цим майном, а також особа, яка хоч і не є власником, але в якої майно перебувало у володінні за законом або договором, зокрема, на підставі цивільно-правових договорів (зберігання, майнового найму тощо), в оперативному управлінні, на праві повного господарського відання, а також інших підставах, встановлених законом (постанова Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 766/4410/17).

Крім цього сталою судовою практикою сформульований правовий висновок про те, що за змістом статті 388 ЦК України майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але надалі скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею (постанови Верховного Суду України від 24 червня 2015 року, провадження № 6-251цс15; Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року, провадження № 14-247цс18 та № 14-179цс18; від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14-ц; Верховного Суду від 28 січня 2021 року у справі № 367/8910/17).

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки ОСОБА_1 є власником спірної земельної ділянки, яка вибула з його володіння поза його волею, на підставі рішення суду, яке в подальшому було скасоване, та на підставі Договору оренди земельної ділянки, стороною якого не є позивач, належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є витребування належного останньому на праві власності майна у відповідача, який користується майном без належних на те правових підстав.

Слід відзначити, що під захистом права розуміється застосування державою примусу, спрямоване на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, компенсація витрат, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Спосіб захисту права чи інтересу може бути визначено як вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

З огляду на викладене, а також враховуючи аксіому цивільного судочинства jura novit curia - "суд знає закон", апеляційний суд вважає, що у зв`язку із тим, що судом першої інстанції застосовано не ефективний спосіб захисту, враховуючи посилання позивача у позовній заяві на відповідні норми закону щодо витребування належного позивачу майна із чужого незаконного володіння, колегія суддів приходить до висновку, що ефективним способом захисту порушених прав є саме витребування майна із незаконного володіння відповідача, а не усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом припинення дії договору оренди від 23 жовтня 2012 року та зобов`язання відповідача повернути ОСОБА_1 належну останньому на парві власності земельну ділянку.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Статтею 376 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Урочище Журавське» слід задовольнити частково; рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 10 квітня 2023 року скасувати та прийняти нове рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та витребування у Товариства з обмеженою відповідальністю «Урочище Журавське» на користь ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2,1297 га, кадастровий номер 7124084800:01:001:0439, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. В задоволенні інших позовних вимог слід відмовити.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Урочище Журавське» задовольнити частково.

Рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 10 квітня 2023 року скасувати та прийняти нове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю «Урочище Журавське» на користь ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,1297 га, кадастровий номер 7124084800:01:001:0439, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, визначених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений 20 липня 2023 року.

Судді