Рішення

від 12.07.2023 по справі 495/6637/23

БІЛГОРОД-ДНІСТРОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

рішення

ІМЕНЕМ УКрАЇНи

Справа № 495/6637/23

Номер провадження 2/495/3340/2023

12 липня 2023 рокум. Білгород-Дністровський

Білгород - Дністровський міськрайонний суд Одеської області в складі:

головуючого - одноособово судді Боярського О.О.,

при секретарі Червинській І.В.,

за участю позивача - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Білгород-Дністровський в порядку загального позовного провадження в підготовчому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , тертя особа - орган опіки та піклування виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради Одеської області про розірвання шлюбу, позбавлення батьківських, -

В С Т А Н О В И В:

Стислий виклад позиції позивача.

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 в якому просить суд:

- розірвати шлюб, між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , укладений та зареєстрований 26 жовтня 2022 року у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис №533.

- позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьківських прав відносно малолітніх доньок ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Свою заяву позивач обґрунтовує тим, що між ним, та відповідачкою ОСОБА_2 зареєстровано шлюб 26 жовтня 2022 року, що підтверджується Свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого 26 жовтня 2022 року Білгород-Дністровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис №533.

Від шлюбу сторони мають дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданого 09.03.2023 року Білгород-Дністровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис №68; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 , виданого 09.03.2023 року Білгород-Дністровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис №238.

Позивач зазначає, що на теперішній час шлюбні відносини між ним та відповідачкою ОСОБА_2 фактично припинені, сторони мешкають окремо, примирення не можливо через розбіжності у поглядах на життя та відсутність любові та поваги, що є підставою для розірвання шлюбу.

Також ОСОБА_1 вказує, що спільні малолітні діти ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживають разом з ним за адресою: АДРЕСА_1 . Діти знаходяться на повному утриманні позивача. Позивач матеріально забезпечує доньок, піклується про них.

Позивач має власне житло, в якому створені належні умови для проживання дітей та їх розвитку. Тобто з боку позивача, на його думку, відсутні виключні обставини, які 6 унеможливлювали проживання доньок разом з батьком чи негативно впливали на їх виховання та розвиток.

Відповідачка ОСОБА_2 станом на теперішній час як мати належним чином не виконує свої батьківські обов`язки по вихованню дітей, не цікавиться їх життям, здоров`ям та розвитком, наведене свідчить про самоусунення відповідачки від виконання батьківських обов`язків по вихованню та утриманню малолітніх дітей.

Також позивач вказує, що відповідачка ОСОБА_2 на протязі тривалого часу проживає окремо, не виходить на контакт з ним та з дітьми. ОСОБА_2 залишила малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на виховання Позивача, самоусунулась від виконання своїх батьківських прав.

Обґрунтовуючи позов ОСОБА_1 зазначає, що намагався змінити ставлення відповідачки до дітей, натомість ОСОБА_2 повідомила позивачу, що не бажає займатися вихованням малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та оформила нотаріальну відмову від своїх батьківських прав відносно дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

На підставі наведеного просить задовольнити позов.

Процесуальні дії.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 26 червня 2023 року провадження по справі було відкрито за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позов підтримав, просив суд задовольнити вимоги у повному обсязі.

Відповідачка ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася. В матеріалах справи міститься нотаріально засвідчена заява ОСОБА_2 про розгляд справи без її участі, відповідно до якої вказує, що вона визнає у повному обсязі позовну заяву ОСОБА_1 до неї, погоджується з обставинами, викладеними у позові, насідки визнання позову їй роз`яснені та зрозумілі. Просить справу розглядати без її участі. Вказує, що зміст ст. 166 Сімейного кодексу України щодо наслідків позбавлення батьківських прав їй відомий.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився.

У відповідності до ч.ч. 3, 4 ст. 200 ЦПК України, за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем. Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 206, 207 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Відповідно до ч.3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Фактичні обставини справи.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що заявлені вимоги підлягають задоволенню із наступних підстав.

Судом було встановлено, що між ОСОБА_1 та відповідачкою ОСОБА_2 зареєстровано шлюб 26 жовтня 2022 року, що підтверджується Свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого 26 жовтня 2022 року Білгород-Дністровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис №533.

Від шлюбу сторони мають дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданого 09.03.2023 року Білгород-Дністровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис №68; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 , виданого 09.03.2023 року Білгород-Дністровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис №238.

Позивач зазначає, що на теперішній час шлюбні відносини між ним та відповідачкою ОСОБА_2 фактично припинені, сторони мешкають окремо, примирення не можливо через розбіжності у поглядах на життя та відсутність любові та поваги, що є підставою для розірвання шлюбу.

Також ОСОБА_1 вказує, що спільні малолітні діти ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживають разом з ним за адресою: АДРЕСА_1 . Діти знаходяться на повному утриманні позивача. Позивач матеріально забезпечує доньок, піклується про них.

Позивач має власне житло, в якому створені належні умови для проживання дітей та їх розвитку. Тобто з боку позивача, на його думку, відсутні виключні обставини, які 6 унеможливлювали проживання доньок разом з батьком чи негативно впливали на їх виховання та розвиток.

Відповідачка ОСОБА_2 станом на теперішній час як мати належним чином не виконує свої батьківські обов`язки по вихованню дітей, не цікавиться їх життям, здоров`ям та розвитком, наведене свідчить про самоусунення відповідачки від виконання батьківських обов`язків по вихованню та утриманню малолітніх дітей.

Також позивач вказує, що відповідачка ОСОБА_2 на протязі тривалого часу проживає окремо, не виходить на контакт з ним та з дітьми. ОСОБА_2 залишила малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на виховання Позивача, самоусунулась від виконання своїх батьківських прав.

Обґрунтовуючи позов ОСОБА_1 зазначає, що намагався змінити ставлення відповідачки до дітей, натомість ОСОБА_2 повідомила позивачу, що не бажає займатися вихованням малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Відповідачкою ОСОБА_2 було оформлено у нотаріуса заяву, згідно з якою, перебуваючи при здоровому розумі, ясній пам`яті та діючи добровільно, розуміючи значення своїх дій, без будь-якого примусу як фізичного так і морального, цією заявою ОСОБА_2 сповіщає, що вона згодна з позбавленням батьківських прав відносно доньок ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у зв`язку із неможливістю здійснювати догляд за дітьми, про усі правові наслідки позбавлення батьківських прав та про те, що вона не звільняється від обов`язку утримання дітей ознайомлена.

Під час розгляду справи відповідачка ОСОБА_2 позов ОСОБА_5 та обставини, на які позивач посилається, обґрунтовуючи вимоги, визнала у повному обсязі.

Позиція суду та оцінка аргументів сторін.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст.51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.

Відповідно до статей 21, 24 Сімейного кодексу України, шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Такі положення національного законодавства України відповідають статті 16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10.12.1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім`ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.

Частинами 3, 4 статті 56 Сімейного кодексу України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

Згідно ст. 105 Сімейного кодексу України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду.

Відповідно до ч.3 ст. 109 Сімейного кодексу України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей.

Згідно ч.1 ст. 110 Сімейного кодексу України, позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

Відповідно до ч.2 ст.112 Сімейного кодексу України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше сумісне проживання подружжя та збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їх дітей, які мають істотне значення.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з частинами восьмою, дев`ятою статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України "Про охорону дитинства").

Згідно із ст.12 Закону України "Про охорону дитинства" на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).

Згідно з ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:

1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;

2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини;

3) жорстоко поводяться з дитиною;

4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;

5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування бродяжництва;

6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Відповідно до п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 20 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Згідно з абз. 2 п. 18 вищезгаданої постанови Пленуму Верховного Суду України, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Позбавлення батьківський прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Ухилення від виконання юридичного обов`язку - завжди акт свідомої поведінки, оскільки особа має реальну можливість виконати його, але не вчиняє відповідних дій. Так, батько чи мати вважатимуться такими, що ухиляються від обов`язку по вихованню дитини, коли вони не проявляють до неї щонайменшої батьківської турботи, хоча мають таку можливість.

Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Позбавлення батьківських прав є заходом відповідальності батьків за невиконання або неналежне виконання ними своїх батьківських обов`язків. Головною метою такого заходу є захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей і стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов`язків. Ухилення батьків від виховання дитини, як підстава до позбавлення батьківських прав можлива лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Пунктом 16 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30.03.2007 р. "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" зазначеної постанови роз`яснено, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Оскільки сторони однією сім`єю не проживають, поновити шлюбно-сімейні стосунки наміру не мають, подальше сумісне проживання сторін і збереження шлюбу є неможливим та суперечить їх інтересам, суд приходить до висновку про необхідність розірвати шлюб між сторонами.

Окрім того, судом встановлено, що відповідачці ОСОБА_2 , як матері неповнолітніх дітей, в провину ставиться ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню малолітніх доньок ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що є правовою підставою для позбавлення батьківських прав (пункт 2 частини першої статті 164 СК України), що зазначив і позивач у позовній заяві.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що при розгляді справи знайшли підтвердження обставини, що відповідачка за власною ініціативою самоусунулася від виконання своїх батьківських обов`язків по відношенню до малолітнього малолітніх доньок ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , без поважних причин залишивши їх без материнської уваги та турботи, при цьому має місце відсутність перешкод у спілкуванні з дітьми та позивачем доведено, що поведінка відповідачки відносно її дітей є свідомим нехтуванням нею своїми батьківськими обов`язками, що свідчить про наявність підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав.

Виходячи із оцінки доказів у справі таке ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків, суд вважає свідомим та умисним, що дає підстави для обрання крайнього заходу у вигляді позбавлення батьківських прав.

Разом з тим, суд вважає за необхідне роз`яснити відповідачу, що позбавлення батьківських прав не позбавляє відповідачку права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав в разі зміни свого ставлення до дітей, своєї поведінки та усунення обставин, що були підставою позбавлення батьківських прав.

Стосовно позовних вимог щодо позбавлення відповідачки батьківських прав відносно неповнолітніх дітей суд зазначає, що позивач просить позбавити відповідачку батьківських прав відносно дочок ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а відповідачка надає згоду на це, яка зазначена в заяві про визнання позову. У зв`язку із чим суд приходить до висновку, що якщо під час розгляду справи батьки дитини дійшли згоди з приводу вказаного питання, звертатися до органу опіки та піклування щодо отримання висновку не є потрібним, оскільки на це потрібен значний час, що може призвести до затягування розгляду справи.

Суд бере до уваги те, що висновок органу опіки та піклування щодо розв`язання спору є дорадчим документом та не тягне за собою виникнення будь-яких прав чи обов`язків для суб`єктів відповідних правовідносин і не має обов`язкового характеру. Він не породжує прямих юридичних наслідків для сторін та безпосередньо не впливає на їх права й обов`язки, тобто є фактично джерелом доказування при наявності цивільного спору, оскільки несе виключно інформативний характер і на відміну від рішень органу опіки та піклування має рекомендаційний характер. Цьому документу може бути надана лише оцінка в сукупності з іншими доказами у справі при вирішенні по суті питання, для якого він був складений.

Подібні правові висновки викладені у Постанові Верховного Суду від 16 лютого 2022 року справа № 742/710/19; Постанові від 28 січня 2021 року у справі № 753/6498/15-ц; Постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 500/6325/17.

Висновки за результатами розгляду справи

Дослідивши наявні у справі докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов до переконання про те, що оскільки сторони однією сім`єю не проживають, поновити шлюбно-сімейні стосунки наміру не мають, та враховуючи той факт, подальше сумісне проживання сторін і збереження шлюбу є неможливим та суперечить їх інтересам та інтересам дітей, суд вважає необхідним розірвати шлюб між сторонами. Окрім того, суд дійшов до переконання про те, що у ході розгляду справи встановлено беззаперечні докази повного відсторонення відповідачки ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню та утриманню дітей, тому враховуючи спірні цивільно-правові відносини між учасниками справи, які вирішуються тільки в судовому порядку, оцінивши достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, вимоги норм матеріального та процесуального права, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про позбавлення батьківських прав є обґрунтованими, підтверджуються належними доказами, а тому підлягають задоволенню, у зв`язку із чим слід позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітніх доньок ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Керуючись ст. ст. 2, 4, 5, 10, 90, 258, 259, 263, 265, 268, 293 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , тертя особа - орган опіки та піклування виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради Одеської області про розірвання шлюбу, позбавлення батьківських - задовольнити.

Розірвати шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований 26 жовтня 2022 року у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис №533.

Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьківських прав відносно малолітніх доньок ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя О.О.Боярський