Постанова

від 19.07.2023 по справі 910/533/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" липня 2023 р. Справа№ 910/533/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Агрикової О.В.

Козир Т.П.

при секретарі судового засідання Линник А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "АВ ІНДАСТРІАЛ ГРУП"

на рішення Господарського суду міста Києва від 14.03.2023

у справі № 910/533/22 (суддя Бондаренко-Легких Г. П.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АВ ІНДАСТРІАЛ ГРУП"

до Державної служби України з надзвичайних ситуацій

про стягнення 2 373 216, 32 грн,

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АВ ІНДАСТРІАЛ ГРУП" (далі - Товариство) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення з Державної служби України з надзвичайних ситуацій (далі - ДСНС) 9797168,95 грн штрафних санкцій, з яких: 4 287 418, 74 грн - пеня, 4 144 835,52 грн - штраф, 1 012 524,11 грн - інфляційні втрати та 352 390,58 грн - 3 % річних, посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором №21-5/4 про закупівлю пожежних автомобілів для пожежегасіння та проведення рятувальних робіт згідно з ДК 021:2015 код 34140000-0 (Великовантажні мототранспортні засоби) від 22.06.2021 в частині своєчасної оплати поставленого товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.01.2022 залишено позовну заяву без руху.

07.02.2022 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, якою останній усунув недоліки встановлені ухвалою суду від 20.01.2022. Разом з тим, в заяві про усунення недоліків позову позивач, перевіривши власні розрахунки штрафних санкцій, скориставшись наданим йому пунктом 2 частини 2 статті 46 ГПК України, зменшив розмір позовних вимог та просить стягнути з відповідача 2 373 216,32 грн, а з них: 1 008 301,63 грн пені, 1012524,11 грн інфляційних втрат, 352 390,58 грн 3% річних.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.03.2023 у справі №910/533/22 позов Товариства задоволено частково та стягнуто на його користь з ДСНС 97975,55 грн 3% річних та 1 469,63 грн судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи вказане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що сторони умовами договору погодили поетапне виконання зобов`язань за умови внесення попередньої оплати. Вирішуючи спір, суд дійшов висновку, що право позивача здійснити дострокову поставку товару не змінювало погодженого сторонами пунктом 2.2. договору та Календарним планом (додаток 2 до договору) порядку виконання відповідачем обов`язку з оплати продукції, у зв`язку з чим у відповідача не виникло обов`язку дострокового виконання зобов`язання з оплати поставленого товару. Зважаючи на встановлене, судом відмовлено у задоволенні вимоги про стягнення інфляційних втрат; відмовлено у задоволенні вимоги про стягнення пені, оскільки умовами договору №21-5/4 від 22.06.2021 не передбачено відповідальності замовника у вигляді сплати пені за неналежне виконання грошового зобов`язання; здійснено власний розрахунок 3% річних.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Товариство звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить частково скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким стягнути з ДСНС 1012524,11 грн інфляційних втрат та 254 415,03 грн 3% річних.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині прийняте за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, які суд визнав встановленими, невідповідності висновків суду дійсним обставинам справи та порушення норм процесуального права.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, Товариство вказало, що згідно умов пункту 3.2. договору було здійснено дострокову поставку продукції у кількості 8 одиниць, які відповідач повинен оплатити впродовж 5-ти банківських днів після факту поставки, що відповідає умовам пункту 2.2. договору, втім кошти за достроково поставлену продукцію надійшли на рахунок позивача лише 26.11.2021. Дострокова поставка відбувалась за згодою відповідача з погодженням строків поставки, що не заперечувалось останнім. Умовами договору не передбачена інша оплата за поставлену продукцію в межах етапів та за поставлену продукцію достроково, а тому відповідач повинен був виконати умови абзацу 2 пункту 2.2. договору та оплатити за поставлену продукцію достроково протягом 5 банківських днів на підставі належним чином оформлених актів приймання-передачі продукції, бо кошти на оплату по договору вже були взяті відповідачем, як бюджетне зобов`язання без будь-якого поділу на оплату в межах етапу чи оплату достроково поставленої продукції. Також умовами договору не передбачена оплата достроково поставленої продукції тільки після повного виконання позивачем 3-х етапів поставки продукції, а відповідачем повної оплати за них. Саме календарним планом оплати та поставки продукції передбачена етапність 21 одиниці продукції та 46 одиниць продукції до 24.12.2021, а тому суд першої інстанції дійшов невірного висновку про відсутність підстав оплати достроково поставленої продукції між першим виконаним етапом та отриманням передплати на виконання другого етапу поставки продукції, бо будь-яка поставка 46 одиниць до 24.12.2021 не може вважатися достроково поставленою, тому саме умовами договору передбачена дострокова поставка саме між виконаним етапом та неотриманою передплатою на виконання іншого етапу. В абзаці 1 пункту 2.2. договору іде мова про попередню оплату у розмірі 30%, а не оплату за фактичну поставку продукції за відповідними етапами по мірі надходження коштів. На думку апелянта, відповідач прострочив виконання зобов`язання по оплаті товару за актами приймання-передачі від 21.09.2021 та від 28.09.2021 у зв`язку з чим повинен нести відповідальність, передбачену статтею 625 ЦК України. Порушення норм процесуального права було зумовлене продовженням судом першої інстанції строку на подання відзиву без відповідного клопотання відповідача на стадії розгляду справи по суті, що є порушенням статей 177, 178, 182 ГПК України.

В апеляційній скарзі скаржником також викладено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, обґрунтоване отриманням оскаржуваного рішення в електронному вигляді лише 31.03.2023, через особистий електронний кабінет в системі "Електронного суду".

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.04.2023 апеляційну скаргу Товариства передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Агрикової О.В., ОСОБА_1.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.04.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/533/22. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги позивача на рішення Господарського суду міста Києва від 14.03.2023 у справі № 910/533/22 до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.

08.05.2023 матеріали справи № 910/533/22 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.

Враховуючи, що суддя ОСОБА_1. перебував у відпустці з 01.05.2023 по 14.05.2023, питання щодо подальшого руху вищевказаної апеляційної скарги має здійснюватися після виходу судді ОСОБА_1. з відпустки.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.05.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства на рішення Господарського суду міста Києва від 14.03.2023 у справі №910/533/22; розгляд апеляційної скарги призначено на 14.06.2021; відповідачу встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу до 02.06.2023. У цій ухвалі також зазначено, що клопотання позивача про поновлення строку на апеляційне оскарження не розглядалося, оскільки позивачем не було пропущено строк на апеляційне оскарження.

Відповідач скористався правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), та надав відзив на апеляційну скаргу позивача з клопотанням про поновлення строку на його подання, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно до частини 1 та 4 статті 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.05.2023 встановлено відповідачу строк на подання відзиву - до 02.06.2023.

09.06.2023 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу.

Колегією суддів встановлено, що відзив відповідача був надісланий засобами поштового зв`язку та був зданий до відповідного відділення пошти 02.06.2023.

За частиною 7 статті 116 ГПК України строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здані на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв`язку.

З огляду на подання відзиву на апеляційну скаргу позивача в останній день строку, встановленого ухвалою суду апеляційної інстанції від 15.05.2023, клопотання ДСНС про поновлення строку на подання зазначеної заяви по суті спору не підлягає задоволенню.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, відповідач наголошував на тому, що ані пункт 3.2., ані інші положення договору не містять зобов`язання ДСНС здійснювати розрахунки в іншому порядку, ніж у розділі ІІ договору, до якого не було внесено жодних змін. Безпідставними є вимоги позивача до ДСНС щодо здійснення оплати до моменту здійснення фактичного постачання продукції за І-ІІІ етапами попередньої оплати та до надходження ДСНС коштів на зазначені цілі, оскільки це прямо суперечить умовам договору та статті 49 Бюджетного кодексу України. Таким чином, ДСНС було дотримано вимоги чинного законодавства та договору щодо розміру та порядку сплати, а тому позовні вимоги, зокрема, щодо стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Доводи позивача про порушення норм процесуального права є безпідставними, оскільки питання долучення відзиву було вирішено на стадії підготовчого провадження, Товариство скористалося своїм право та подало відповідь на відзив, відтак право позивача не було порушене.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.06.2023 розгляд апеляційної скарги позивача на рішення Господарського суду міста Києва від 14.03.2023 у справі №910/533/22 відкладено на 19.07.2023.

Службовою запискою головуючого судді та розпорядженням Північного апеляційного господарського суду від 18.07.2023 у зв`язку з рішенням Вищої ради правосуддя від 13.07.2023 №708/0/15-23 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Північного апеляційного господарського суду у відставку, призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/533/22.

Відповідно до Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.07.2023 апеляційну скаргу у справі № 910/533/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Агрикової О.В., Козир Т.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.07.2023 апеляційну скаргу Товариства на рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2023 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва 10.03.2023 у справі № 910/8427/22, прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Агрикової О.В., Козир Т.П., та призначено розгляд апеляційної скарги на 19.07.2023.

У судовому засіданні 19.07.2023 представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду скасувати та постановити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Представник відповідача проти вимог апеляційної скарги заперечив, вважає її безпідставною та необґрунтованою, у зв`язку з чим просив суд апеляційної інстанції відмовити в її задоволенні, а судове рішення залишити без змін.

19.07.2023 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Разом із цим, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частини 4 статті 269 ГПК України).

Враховуючи межі перегляду справи судом апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає, що предметом апеляційного перегляду у даній справі є рішення суду першої інстанції лише в частині відмови у стягненні 1 012 524,11 грн інфляційних втрат та 254415,03 грн 3% річних. Не є предметом апеляційного перегляду питання укладення договору, кількості поставленого товару та відмови у задоволенні позову в частині стягнення 1 008 301,63 грн пені.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 22.06.2021 між Товариством (далі по тексту договору - постачальник, виконавець) та ДСНС (далі за текстом договору - замовник) було укладено договір №21-5/4 про закупівлю Пожежних автомобілів для пожежегасіння та проведення рятувальних робіт згідно з ДК 021:2015 код 34140000-0 Великовантажні мототранспортні засоби.

Ціна договору становить 495 899 964,00 гривень, в тому числі ПДВ 82 649 994, 00 грн відповідно до тендерної пропозиції та специфікації. Ціна за одиницю товару з ПДВ становить 7 401 492,00 грн (пункт 2.1. договору в редакції додаткової угоди №1/21-9/5 від 22.06.2021).

Пунктом 2.2. договору передбачено, що замовник, керуючись вимогами абзацу першого пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 №1070 "Деякі питання здійснення розпорядниками (одержувачами) бюджетних коштів попередньої оплати товарів, робіт і послуг, що закуповуються за бюджетні кошти" та пункту 15-1постанови Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 №641 "Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", здійснює попередню оплату постачальнику у розмірі 30% суми договору на строк до трьох місяців поетапно по мірі надходження коштів з Державного бюджету на рахунок замовника відповідно до Календарного плану оплати та поставки продукції (додаток 2).

Після поставки продукції замовнику на суму попередньої оплати остаточний розрахунок здійснюється протягом 5-ти (п`яти) банківських днів після постачання продукції, платежами у розмірах фактично поставленої продукції на підставі належним чином оформлених актів приймання-передачі продукції.

Пунктом 2.4. договору визначено, що попередня оплата здійснюється протягом 5-ти (п`яти) банківських днів на підставі рахунку-фактури шляхом спрямування замовником бюджетних коштів постачальнику на небюджетні рахунки відкриті на його ім`я в органах Державної казначейської служби в установленому законодавством порядку, з подальшим використанням зазначених коштів постачальником виключно з таких рахунків на цілі, визначені цим договором.

Відповідно до пункту 3.2. договору продукція має бути поставлена замовнику у повному обсязі до 24.12.2021. Допускається дострокова поставка частини продукції або продукції у повному обсязі, про що постачальник повинен повідомити замовника письмово за три робочі дні.

Згідно з Календарним планом оплати та поставки продукції, що є додатком №2 до договору сторони погодили етапи поставки та оплати продукції.

Відповідачем було внесено 30 % попередньої оплати за поставку продукції згідно Календарного плану.

Датою поставки є дата підписання акта приймання-передачі продукції сторонами за формою, затвердженою Наказом Міністерства фінансів України від 13.09.2016 №818, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07.10.2016 за №1336/29466 (пункт 4.7. договору).

Позивач стверджує, що ним було поставлено товар на суму попередньої оплати згідно І-ІІІ етапів поставки, передбачених Календарним планом, що є додатком №2 до Договору.

Згідно з пунктом 12.6. договору постачальник забезпечує виконання своїх зобов`язань за Договором у розмірі 1,5 % від суми Договору гарантією від 09.06.2021 №KIEG296041983, виданого АТ "Перший Український міжнародний банк" на суму 7438500,00 грн.

Позивач стверджує, що відповідно до умов пункту 3.2. договору постачальник, в тому числі, має право здійснити дострокову поставку частини продукції, про що постачальник повідомляв замовника/відповідача листами за вих. №123 від 15.09.2021, №126 від 20.09.2021.

Так, окрім поставки продукції на суму попередньої оплати, позивачем також поставлено:

21.09.2021 було достроково поставлено 4 одиниці продукції загальною вартістю 29605968, 00 грн, що підтверджується актами приймання-передачі продукції.

28.09.2021 було достроково поставлено 4 одиниці продукції загальною вартістю 29605968, 00 грн, що підтверджується актами приймання-передачі продукції.

12.11.2021 згідно акту приймання-передачі було поставлено 5 одиниць продукції на суму 37 007 460, 00 грн.

29.11.2021 згідно акту приймання-передачі було поставлено 1 одиницю продукції на суму 7 401 492, 00 грн.

09.12.2021 згідно акту приймання-передачі було поставлено 4 одиниці продукції на суму 29 605 968, 00 грн.

13.12.2021 згідно акту приймання-передачі було поставлено 2 одиниці продукції на суму 14 802 984, 00 грн.

16.12.2021 згідно акту приймання-передачі було поставлено 3 одиниці продукції на суму 22 204 476, 00 грн.

17.12.2021 згідно акту приймання-передачі було поставлено 2 одиниці продукції на суму 14 802 984, 00 грн.

У зв`язку з простроченням строку оплати 25 одиниць продукції за вищевказаними актами, передбаченим пунктом 2.2. договору, Товариство звернулося з даним позовом до суду про стягнення з відповідача 2 373 216,32 грн, а саме 1 008 301,63 грн пені, 1012524,11 грн інфляційних втрат, 352 390,58 грн 3% річних.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог, а доводи апеляційної скарги вважає необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, зважаючи на наступне.

Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків, тобто дослідити відповідні умови договору з зазначенням своїх висновків за результатами такої оцінки у прийнятому судовому рішенні.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.05.2023 у справі №914/4127/21.

У зв`язку з викладеним, колегія суддів зазначає, що за правовою природою укладений сторонами договір є договором поставки, за яким, відповідно до статті 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 цієї статті визначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Отже, укладення Товариством та ДСНС договору від 22.06.2021 №21-5/4 було спрямоване на отримання останнім товару та одночасного обов`язку по здійсненню його оплати у встановлений договором строк.

За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Положеннями статті 691 та частини 1 статті 692 ЦК України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначено судом вище, згідно з абзацом 1 пункту 2.2. договору замовник, керуючись вимогами абзацу першого пункту 2 постанови Кабінету міністрів України від 04.12.2019 №1070 "Деякі питання здійснення розпорядниками (одержувачами) бюджетних коштів попередньої оплати товарів, робіт і послуг, що закуповуються за бюджетні кошти" та пункту 151 постанови Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 №641 "Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", здійснює попередню оплату постачальнику у розмірі 30% суми договору на строк до трьох місяців поетапно по мірі надходження коштів з Державного бюджету на рахунок замовника відповідно до Календарного плану оплати та поставки продукції (додаток 2).

Після поставки продукції замовнику на суму попередньої оплати остаточний розрахунок здійснюється протягом 5-ти (п`яти) банківських днів після постачання продукції, платежами у розмірах фактично поставленої продукції на підставі належним чином оформлених актів приймання-передачі продукції (абзац 2 пункту 2.2. договору).

Календарним планом, що є додатком №2 до договору сторони погодили сплату 30% попередньої оплати та поставку товару наступними етапами:

І етап - строк попередньої оплати продукції - серпень, розмір попередньої оплати - 2 % від вартості договору, кількість продукції - 2 одиниці, строк/термін поставки продукції - протягом трьох місяців з дати здійснення попередньої оплати партії продукції;

ІІ етап - строк попередньої оплати продукції - вересень, розмір попередньої оплати - 11 % від вартості договору, кількість продукції - 7 одиниць, строк/термін поставки продукції - протягом трьох місяців з дати здійснення попередньої оплати партії продукції;

ІІІ етап - строк попередньої оплати продукції - жовтень, розмір попередньої оплати - 17 % від вартості договору, кількість продукції - 12 одиниць, строк/термін поставки продукції - протягом трьох місяців з дати здійснення попередньої оплати партії продукції;

Кінцевий строк поставки решти 46 одиниць товару - до 24.12.2021. Розрахунок за кожну партію продукції здійснюється на підставі актів приймання-передачі.

Отже, сторони узгодили поставку 67 одиниць продукції по 7 401 492,00 грн за кожну одиницю.

Умовами договору та додатками до нього сторони погодили поетапне виконання власних зобов`язань, зокрема, оплата 21-ої одиниці продукції за І-ІІІ етапом поставки здійснюється на умовах попередньої оплати.

Оплата решти поставленої продукції здійснюється по факту поставки, а саме протягом 5-ти банківських днів після постачання продукції у розмірах фактично поставленої продукції на підставі належним чином оформлених актів-приймання передачі продукції.

Пунктом 2.4. договору передбачено, що попередня оплата здійснюється протягом 5-ти (п`яти) банківських днів на підставі рахунку-фактури шляхом спрямування замовником бюджетних коштів постачальнику на небюджетні рахунки відкриті на його ім`я в органах Державної казначейської служби в установленому законодавством порядку, з подальшим використанням зазначених коштів постачальником виключно з таких рахунків на цілі визначені цим договором.

Відповідачем було внесено 30 % попередньої оплати за поставку продукції згідно І-ІІІ етапів Календарного плану (додаток №2 до договору), а саме:

28.08.2021 від відповідача надійшла попередня оплата у розмірі 9 917 999,28 грн, що становить 2 % від вартості Договору №21-5/4 на виготовлення 2 одиниць продукції.

29.09.2021 від відповідача надійшла попередня оплата у розмірі 54 548 996,04 грн, що становить 11 % від вартості Договору №21-5/4 на виготовлення 7 одиниць продукції.

19.10.2021 від відповідача надійшла попередня оплата у розмірі 84 302 993,88 грн, що становить 17 % від вартості Договору №21-5/4 на виготовлення 12 одиниць продукції.

Як зазначає позивач та не заперечує відповідач, на суму попередньої оплати (155431332,00 грн) позивачем було здійснено поставку 21-ї одиниці продукції, що підтверджується актами приймання-передачі від 15.09.2021, 13.10.2021, 26.10.2021, 29.10.2021, 08.11.2021.

В даному випадку, спірними є поставки 25 одиниць продукції, що відбулись за актами приймання-передачі, проте оплачена ДСНС з порушенням термінів оплати продукції:

від 21.09.2021 - достроково поставлено 4 одиниці продукції загальною вартістю 29 605 968, 00 грн;

від 28.09.2021 - достроково поставлено 4 одиниці продукції загальною вартістю 29 605 968, 00 грн;

від 12.11.2021 - поставлено 5 одиниць продукції на суму 37 007 460,00 грн;

від 29.11.2021 - поставлено 1 одиницю продукції на суму 7 401 492,00 грн;

від 09.12.2021 - поставлено 4 одиниці продукції на суму 29 605 968,00 грн;

від 13.12.2021 - поставлено 2 одиниці продукції на суму 14 802 984,00 грн;

від 16.12.2021 - поставлено 3 одиниці продукції на суму 22 204 476,00 грн;

від 17.12.2021 - поставлено 2 одиниці продукції на суму 14 802 984,00 грн.

Отже, 21.09.2021 та 28.09.2021 було здійснено дострокову поставку 8 одиниць продукції й, на думку скаржника, оплата вказаної продукції відбулась з простроченням строку оплати передбаченого пункту 2.2. договору.

Згідно з приписами статті 531 ЦК України боржник має право виконати свій обов`язок достроково, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

За загальним правилом, передбаченим у статті 531 ЦК України, виконання обов`язку достроково є правом боржника, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Як наслідок, виконання обов`язку боржником достроково є належним виконанням, якщо заборона не зумовлена договором, актами цивільного законодавства, сутністю зобов`язання або звичаями ділового обороту. При цьому в договорі між боржником та кредитором може бути встановлена процедура здійснення права на дострокове виконання.

Згідно з пунктом 3.2. договору допускається дострокова поставка частини продукції або продукції у повному обсязі, про що постачальник повинен повідомити замовника письмово за три робочі дні.

Відповідно до абзацу 2 пункту 2.2. договору після поставки продукції замовнику на суму попередньої оплати, остаточний розрахунок здійснюється протягом 5-ти (п`яти) банківських днів після постачання продукції, платежами у розмірах фактично поставленої продукції на підставі належним чином оформлених актів приймання-передачі продукції.

Із системного тлумачення умов договору вбачається, що положення абзацу 2 пункту 2.2. договору щодо остаточного розрахунку за фактично поставлену протягом 5-ти (п`яти) банківських днів підлягають застосуванню після постачання товару на суму попередньої оплати (21-ї одиниці товару на суму 155 431 332,00 грн - 30 % суми договору).

Кінцева поставка товару на суму попередньої оплати згідно календарного плану (додаток 2 до договору) відбулась згідно акту приймання-передачі від 08.11.2021.

Отже, обов`язок по оплаті фактично поставленого товару протягом 5-ти банківських днів виник у ДСНС після 08.11.2021, тобто всі здійснені поставки після зазначеної дати мали б бути оплачені протягом 5 банківських днів.

При цьому, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що право позивача здійснити дострокову поставку товару не змінює погодженого сторонами пунктом 2.2. договору та календарним планом (додаток 2 до договору) порядку виконання відповідачем обов`язку з оплати продукції, згідно якого оплата вартості фактично поставленого товару можлива лише після завершення поставки товару за І-ІІІ етапом на суму попередньої оплати.

Як визнається самим позивачем, дострокові поставки 8 одиниць від 21.09.2021 та 28.09.2021, мали місце в період, коли поставки продукції на суму попередньої оплати згідно календарного плану за І-ІІІ етапом повністю не відбулись.

За статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У зв`язку з вищевикладеним, ДСНС не було зобов`язане сплачувати вартість поставленого 21.09.2021 та 28.09.2021 одиниць товару протягом 5 банківських днів на підставі абзацу 2 пункту 2.2. договору.

Також, колегія суддів зазначає, що умовами договору не врегульовано питання оплати достроково поставленої продукції під час І-ІІІ етапів за календарним планом (додаток №2 до договору), а реалізація Товариством свого права на дострокову поставку продукції не зумовлює виникнення зустрічного обов`язку по оплаті такого товару.

Здійснюючи дострокову поставку 8 одиниць товару 21.09.2021 та 28.09.2021, позивач діяв на власний ризик, усвідомлюючи відсутність обов`язку відповідача по її оплаті у строк, передбачений абзацом 2 пункту 2.2. договору.

Отже, помилковими є твердження позивача, що строк оплати достроково поставленої продукції згідно акту приймання-передачі від 21.09.2021 настав 28.09.2021, а за актом приймання-передачі від 28.09.2021 - 05.10.2021, оскільки такі дострокові поставки здійснені поза межами етапів поставки за І-ІІІ етапом на суму попередньої оплати.

Як вбачається з матеріалів справи, визнається самим апелянтом та не заперечується відповідачем, 26.11.2021 на рахунок позивача від відповідача надійшла сума у розмірі 125825364,00 грн, в яку входить у тому числі 8 одиниць продукції, які поставлені згідно актів приймання-передачі від 21.09.2021 та 28.09.2021 по 4 одиниці товару.

З огляду на обставини встановлені вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що така оплата відбулась без допущення прострочення зі сторони відповідача.

Щодо інших актів приймання-передачі продукції, а саме з 12.11.2021-17.12.2021, то колегія суддів з урахуванням умов абзацу 2 пункту 2.2. договору, погоджується з висновком суду першої інстанції, що строк оплати вартості поставленої продукції настав у розмірах фактично поставленого товару впродовж 5-ти банківських днів після дати поставки, оскільки, поставка за такими актами відбулась після 08.11.2021 (остання поставка на суму попередньої оплати згідно І-ІІІ етапу).

При цьому, обов`язок відповідача з оплати вартості поставленої продукції вважаться виконаним з моменту надходження коштів на розрахунковий рахунок позивача, а не з дати платіжного доручення як стверджує відповідач.

Отже, строк оплати вартості поставленої продукції в силу абзацу 2 пункту 2.2. договору сплив:

згідно акту від 21.09.2021 на суму 29 605 968,00 грн - 15.11.2021, проте оплата надійшла на рахунок позивача лише 26.11.2021 (платіжне доручення №26 від 24.11.2021).

згідно акту від 12.11.2021 на суму 37 007 460,00 грн - 19.11.2021, проте оплата надійшла на рахунок позивача лише 26.11.2021 (платіжне доручення №26 від 24.11.2021).

згідно акту від 29.11.2021 на суму 7 401 492,00 грн - 06.12.2021, проте оплата надійшла на рахунок позивача лише 22.12.2021 на суму 5 842 099,07 грн (платіжне доручення №41 від 21.12.2021), а решта 1 559 392,93 грн лише 28.12.2021 (платіжне доручення №44 від 23.12.2021).

згідно акту від 09.12.2021 на суму 29 605 968,00 грн - 16.12.2021, проте оплата надійшла на рахунок позивача лише 28.12.2021 (платіжне доручення №47 від 23.12.2021).

згідно акту від 13.12.2021 на суму 14 802 984,00 грн - 20.12.2021, проте оплата надійшла на рахунок позивача лише 28.12.2021 (платіжне доручення №48 від 23.12.2021).

згідно акту від 16.12.2021 на суму 22 204 476,00 грн - 23.12.2021, проте оплата надійшла на рахунок позивача лише 28.12.2021 (платіжне доручення №49 від 23.12.2021).

згідно акту від 17.12.2021 на суму 14 802 984,00 грн - 24.12.2021, проте оплата надійшла на рахунок позивача лише 28.12.2021 (платіжне доручення №50 від 23.12.2021).

Таким чином, відповідач порушив строк оплати вартості поставленої продукції по вищезгаданим актам, а отже зобов`язаний понести відповідальність, передбачену договором та законом за прострочення виконання грошового зобов`язання.

За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, від 10.04.2018 у справі №910/10156/17.

Грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 ЦК України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов`язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов`язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц, від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц.

Зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відтак, вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №910/4590/19.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно розрахунку інфляційних втрат, що наведений в заяві про усунення недоліків позову (т. 1, а. с. 112), вбачається, що інфляційні втрати нараховані за несвоєчасну сплату коштів за актами приймання-передачі від 21.09.2021 та 28.09.2021, за якими здійснювалась дострокова поставка 8 одиниць продукції.

Оскільки встановлено відсутність факту прострочення відповідачем оплати вартості продукції за вищевказаними актами на дострокову поставку, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення похідних (додаткових) позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 1 012 524,11 грн.

Згідно детального розрахунку 3 % річних, що наведений в заяві про усунення недоліків позову (т. 1, а. с. 112), вбачається, що позивач також просить стягнути з відповідача в тому числі нараховані 3 % річних за актами приймання-передачі від 21.09.2021 та 28.09.2021, за якими здійснювалась дострокова поставка 8 одиниць продукції.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення 3 % річних за такими актами з аналогічних підстав, зазначених для відмови у стягненні інфляційних втрат.

Також, здійснивши перевірку розрахунку 3 % річних за іншими актами, факт прострочення оплати за якими судом констатовано вище, суд, встановив, що проведений позивачем розрахунок є арифметично помилковим, оскільки до періоду прострочення позивачем включено дати фактичних оплат.

З огляду на прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання, перевіривши наданий позивачем розрахунок процентів за відповідні періоди, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 97 975, 55 грн 3% річних.

Таким чином, позовна вимога про стягнення зазначеної компенсаційної виплати підлягає задоволенню у вищезазначеному розмірі, а у задоволенні вимоги про стягнення 254 415,03 грн 3% річних суд правомірно відмовив.

Як було раніше зазначено, на думку апелянта, порушення судом першої інстанції норм процесуального права полягає в поновлення строку для подачі відзиву на стадії розгляду справи по суті.

За частиною 8 статті 165 ГПК України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк для подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.

Згідно з частиною 1 статті 178 ГПК України у строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, відповідач має право надіслати:

1) суду - відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову;

2) позивачу, іншим відповідачам, а також третім особам - копію відзиву та доданих до нього документів.

Ухвалою від 05.05.2022 про відкриття провадження у справі №910/533/22 Господарський суд міста Києва встановив строк для подачі відзиву - 15 днів з дня вручення даної ухвали.

Колегією суддів встановлено, що копія зазначеної ухвали була отримана відповідачем 12.05.2022, що підтверджується оригіналом рекомендованого повідомлення про вручення №0105491870903 (т.1, а.с. 240).

Таким чином, останнім днем для подачі відзиву є 27.05.2022.

Колегією суддів встановлено, що відзив на позов був поданий через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва 25.07.2022.

Отже, відзив на позов був поданий з пропуском строку на його подачу.

Проте, у вказаній заяві по суті спору ДСНС просило суд поновити строк для його подачі.

У судовому засіданні 22.11.2022 суд задовольнив зазначене клопотання відповідача та поновив строк для подання відзиву.

За частинами 1, 2 статті 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Отже, строк для подання відзиву може бути продовжений, а не поновлений, оскільки процесуальний строк для подання відзиву встановлений судом.

Згідно з абзацом 2 частини 2 статті 277 ГПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до частини 3 статті 277 ГПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо:

1) справу розглянуто неповноважним складом суду;

2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими, якщо апеляційну скаргу обґрунтовано такою підставою;

3) справу (питання) розглянуто господарським судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою;

4) суд прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі;

5) судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у рішенні;

6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу;

7) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

Незважаючи на порушення строку для подачі відзиву, Товариство скористалося своїм процесуальним правом та надало відповідь на відзив, який був прийнятий судом першої інстанції та врахований при вирішення справи №910/533/22.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що порушення порядку розгляду клопотання про поновлення строку для подачі відзиву не призвело до неправильного вирішення справи та не є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Разом з тим, саме позивач повинен довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог та які підтверджують факт порушення/невизнання його права відповідачем.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на встановлені обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог.

Доводи апелянта щодо невідповідності висновків суду першої інстанції встановленим обставинам справи не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції, а наявні в матеріалах справи докази свідчать про обґрунтованість викладених в оскаржуваному рішенні висновків суду.

При цьому, колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судом апеляційної інстанції, інші доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не беруться до уваги, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 14.03.2023 у справі №910/533/22 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального права, а порушення норм процесуального права не призвело до неправильного вирішення справи та не є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції. Отже, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга Товариства має бути залишена без задоволення.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні, на підставі статті 129 ГПК України, покладається на апелянта.

Керуючись ст. ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АВ ІНДАСТРІАЛ ГРУП" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.03.2023 у справі №910/533/22 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.03.2023 у справі №910/533/22 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/533/22 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду відповідно до статей 286-291 ГПК України.

Повний текст постанови складено 21.07.2023.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді О.В. Агрикова

Т.П. Козир