Ухвала

від 28.11.2023 по справі 910/533/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

28 листопада 2023 року

м. Київ

cправа № 910/533/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Колос І.Б., Малашенкової Т.М.,

за участю секретаря судового засідання - Пасічнюк С.В.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "АВ ІНДАСТРІАЛ ГРУП",

представник позивача - Середа Р.С., адвокат (ордер від 11.09.2023 № 1063885),

відповідач - Державна служба України з надзвичайних ситуацій,

представник відповідача - Ігнатенко В.І (у порядку самопредставництва),

розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "АВ ІНДАСТРІАЛ ГРУП"

на рішення Господарського суду міста Києва від 14.03.2023 (головуючий суддя Бондаренко-Легких Г.П.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.07.2023 (головуючий Мальченко А.О., судді: Агрикова О.В., Козир Т.П.)

у справі № 910/533/22

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "АВ ІНДАСТРІАЛ ГРУП" (далі - Товариство)

до Державної служби України з надзвичайних ситуацій (далі - Служба)

про стягнення 2 373 216,32 грн.

За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство звернулось до суду з позовом до Служби [з урахуванням заяви про усунення недоліків у позовній заяві, в якій Товариство, перевіривши власні розрахунки штрафних санкцій та скориставшись наданим йому пунктом 2 частини другої статті 46 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) правом, зменшило розмір позовних вимог] про стягнення 2 373 216,32 грн, з яких: 1 008 301,63 грн пені, 1 012 524,11 грн інфляційних втрат, 352 390,58 грн 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Службою зобов`язань за договором про закупівлю пожежних автомобілів для пожежегасіння та проведення рятувальних робіт згідно з ДК 021:2015 код 34140000-0 (Великовантажні мототранспортні засоби) від 22.06.2021 № 21-5/4 (далі - Договір) в частині своєчасної оплати поставленого товару.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.03.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.07.2023, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто із Служби на користь Товариства 97 975,55 грн 3% річних та 1 469,63 грн судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що

- сторони умовами Договору погодили поетапне виконання зобов`язань за умови внесення попередньої оплати;

- право Товариства здійснити дострокову поставку товару не змінювало погодженого сторонами пунктом 2.2 Договору та Календарним планом (додаток 2 до Договору) порядку виконання Службою обов`язку з оплати продукції, у зв`язку з чим у відповідача не виникло обов`язку дострокового виконання зобов`язання з оплати поставленого товару;

- умовами Договору не передбачено відповідальності замовника у вигляді сплати пені за неналежне виконання грошового зобов`язання;

- розрахунок 3% річних є арифметично неправильним.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Товариство звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій (з урахуванням заяви про усунення недоліків касаційної скарги), посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, та на те, що судами при прийнятті оскаржуваних рішень не враховано висновки, викладені у постановах Верховного Суду, які ухвалені в інших справах у подібних правовідносинах, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 1 012 524,11 грн інфляційних втрат, 254 415,03 грн 3% річних і в скасованій частині ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги у цій частині задовольнити та скасувати постанову апеляційного суду у повному обсязі, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що:

- ухвалюючи оскаржувані рішення, суди не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 28.01.2020 у справі № 910/6981/19, від 12.07.2023 у справі № 910/5080/21, від 14.12.2018 у справі № 914/809/18, від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21, від 16.08.2023 у справі № 910/6654/22, від 09.08.2023 у справі № 201/6750/16, від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18, від 05.07.2019 у справі № 910/4994/18, від 03.06.2022 у справі № 922/2115/19, від 29.01.2020 у справі № 916/922/19, від 10.12.2020 у справі № 910/14900/19, від 26.05.2022 у справі № 910/14900/19, від 22.08.2023 у справі № 910/14570/21, від 07.07.2022 у справі № 910/1801/21 щодо застосуванням положень статей 76, 77, 78, 79, 86 ГПК України у подібних правовідносинах;

- судами не досліджено зібрані у справі докази.

Служба подала відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить відмовити у задоволенні касаційної скарги.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження з огляду на таке.

За приписами пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Товариство у касаційній скарзі посилається на те, що ухвалюючи оскаржувані рішення суди не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 28.01.2020 у справі № 910/6981/19, від 12.07.2023 у справі № 910/5080/21, від 14.12.2018 у справі № 914/809/18, від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21, від 16.08.2023 у справі № 910/6654/22, від 09.08.2023 у справі № 201/6750/16, від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18, від 05.07.2019 у справі № 910/4994/18, від 03.06.2022 у справі № 922/2115/19, від 29.01.2020 у справі № 916/922/19, від 10.12.2020 у справі № 910/14900/19, від 26.05.2022 у справі № 910/14900/19, від 22.08.2023 у справі № 910/14570/21, від 07.07.2022 у справі № 910/1801/21 щодо застосуванням положень статей 76, 77, 78, 79, 86 ГПК України у подібних правовідносинах.

Так, у справах:

- № 924/233/18 Верховний Суд, направляючи справу на новий розгляд, виходив з того, що судами не було з`ясовано повно та всебічно, чи отримувались покупцем податкові накладні при здійсненні операцій зі спірних поставок товару у період вересня-листопада 2017 року на підставі наявних в матеріалах справи оспорюваних видаткових накладних; чи відображались у податкових зобов`язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця такі податкові накладні; чи формувався відповідачем, як покупцем, податковий кредит за фактом поставки товару на підставі спірних видаткових накладних, чи подавалися покупцем уточнюючі декларації щодо безпідставного нарахування податкового кредиту продавцем за оспорюваними накладними;

- № 910/18036/17 Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, погодився з їх висновком про те, що рахунки позивача закриті відповідачем 23.10.2017. Прийнявши до уваги пункти 6.4 та 6.5 договору, суди дійшли висновку про те, що договір № zф1i8c банківського рахунку від 05.06.2008 укладений між публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" та товариством з обмеженою відповідальністю "Газ інвест" є припиненим;

- № 917/1307/18 Верховний Суд, скасовуючи постанову апеляційного суду та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції з мотивів, викладених у постанові Верховного Суду, виходив з того, що позивачем не доведено стверджувальної ним обставини - укладення між сторонами Договору поставки саме 27.03.2018, оскільки встановлені у справі обставини точної дати підписання договору з боку позивача встановити не дозволяють, то саме останній у цьому випадку несе ризик настання пов`язаного з цим процесуального наслідку у вигляді відмови в позові. У зв`язку з чим висновки суду апеляційної інстанції про виникнення у відповідача зобов`язання з поставки товару до 10.04.2018 не ґрунтуються на встановлених цим же судом обставинах справи;

- № 902/761/18 Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, погодився з їх висновком про те, що попри встановлений факт протиправного, без правовстановлюючих документів, використання відповідачем орендованих позивачем земельних ділянок шляхом посіву озимого ріпаку, позивач не довів належними та допустимими доказами реальність упущеної вигоди, що неодержані доходи не є абстрактними і могли бути реально отримані ним на ту суму, яка заявлена в позові. Позивачем не надано доказів того, що неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток у заявленому розмірі, а також того, що позивач мав намір посіяти саме соняшник (рахунки на оплату насіння тощо). Щодо сум орендної плати, то відсутні докази фактичного понесення позивачем цих витрат, що виключає відшкодування фактичних майнових втрат в якості збитків;

- № 917/2101/17 Верховний Суд, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції, зазначив про те, що суд апеляційної інстанції, враховуючи обов`язковість вказівок касаційного суду, дослідив відповідність звіту про оцінку майна № 001-17022017 від 17.02.2017 вимогам Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", Національного стандарту та встановив таке: (1) стан об`єкта визначався згідно даних, які були отримані оцінювачем при візуальному огляді, ознайомленні з об`єктом оцінки за його місцем розташуванням, спостереженні, вивченні технічної документації, а також інших даних, наданих замовником; (2) оскільки оцінювача не було допущено на територію, де розташовані об`єкти оцінки, останній здійснив візуальний огляд об`єкта оцінки на місці, що дозволило визначити їх наявність, зовнішній вигляд та стан; (3) в якості бази оцінки оцінювачем обрана ринкова вартість майна; (4) при здійсненні оцінки використовувався порівняльний підхід, проаналізовано відповідний сегмент ринку в частині пропозицій на продаж нерухомості та вже виконаних угод купівлі-продажу, які найбільш подібні до оцінюваного об`єкту. За висновком експерта ринкова вартість предмета іпотеки станом на 17.02.2017 становила 2 500 002,73 грн, що і стало фактичною ціною придбання іпотекодержателем у власність предмета іпотеки. Одночасно суд відхилив як такий, що не спростовує висновків звіту про оцінку від 17.02.2017, наданий позивачем висновок судової оціночно-будівельної експертизи від 24.04.2017 № 13835/5572, за якою ринкова вартість предмета іпотеки складає 7 482 400 грн, з посиланням на те, що вказана експертиза була проведена через два місяця після проведення оцінки майна від 17.02.2017, а також вже після переходу права власності на майно, а за матеріалами справи неможливо встановити, чи відбувалися зміни зі спірним майном у вказаний проміжок часу;

- № 910/6981/19 Верховний Суд, скасовуючи постанову апеляційного суду та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, яким позов задоволено частково; стягнуто з ТОВ ?МТ Сова? на поточний рахунок Організації на користь ПП ?Світова музика? 19 210,00 грн компенсації за порушення майнових авторських прав; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено, погодився з правомірністю посилання суду на приписи статей 7, 15, 31- 33, 45, 47, 48, 50, 52 Закону України ?Про авторське право і суміжні права?, частини першої, пункту 2 частини шостої Розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України ?Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав? та статей 204, 426, 427, 435, 440, 441, 443 ЦК України та висновками суду про те, що публічне виконання спірного музичного твору відбулося без отримання відповідного дозволу на його використання та без виплати авторської винагороди;

- № 910/5080/21 Верховний Суд, скасовуючи постанову апеляційного суду та направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, виходив з того, що суд першої інстанції позов задовольнив визначивши наведені позивачем обставини та докази такими, що підтверджують наявність підстав для внесення змін до контракту в частині строків поставки продукції, тоді як апеляційний господарський суд рішення місцевого господарського суду скасував з посиланням на ненадання позивачем доказів, які підтверджують істотну зміну обставин, що впливають на своєчасне виконання ним зобов`язань за контрактом. Однак, наведені висновки апеляційного господарського суду за результатом перегляду рішення місцевого господарського суду та оцінки заявлених вимог позивача Суд вважає передчасними та помилковими, зробленими без належного з`ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення питання наявності/відсутності підстав для внесення змін до контракту;

- № 914/809/18 Верховний Суд, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції, зазначив про те, що суд апеляційної інстанції дійшов правильних висновків про відсутність підстав для повернення позовної заяви, оскільки враховуючи положення статей 75-79 ГПК України, у місцевого господарського суду була можливість розглянути справу на підставі наявних доказів, а у разі необхідності витребувати їх оригінали для огляду в судовому засіданні від відповідачів та третьої особи-2;

- № 916/3027/21 Велика Палата Верховного Суду, скасовуючи постанову апеляційного суду та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, виходила з того, що відсутність у сторін цього судового спору належним чином оформлених первинних документів, які би підтверджували факт поставки будівельного профілю відповідачем позивачу, не усуває обов`язок позивача заперечувати проти доводів відповідача про здійснення спірної поставки шляхом надання всіх наявних у нього доказів на спростування кожного заявленого відповідачем аргументу (зокрема, надання доказів на спростування аргументів відповідача про те, що будівельний профіль був використаний ОСОБА_1. під час реконструкції на замовлення директора позивача Редіна К. К. у квартирах за адресами: АДРЕСА_1 , приміщення 2006 в ЖК "Морська симфонія" та АДРЕСА_2, що цей профіль був поставлений саме відповідачем, а не іншою особою, або що цей профіль був оплачений саме платежами від імені ТОВ "Кот Групп", здійсненими 05, 12 січня та 19 лютого 2021 року, а не в інший спосіб). Цього позивачем у справі зроблено не було. За таких обставин місцевий господарський суд оцінив подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку у їх сукупності. Натомість апеляційний суд обмежився констатацією відсутності у відповідача первинних документів на поставку товару та відсутністю трудових відносин між позивачем та ОСОБА_1., а також доручення останньому на отримання товару від відповідача. Враховуючи наведене, достатньо підставними та обґрунтованими є висновки місцевого суду про те, що поставка ТОВ ?Профіль-Інвест? будівельного профіля, оплаченого ТОВ ?Кот Групп?, скоріше була, ніж ні;

- № 910/6654/22 Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, погодився з їх висновком про те, що матеріали справи не містять доказів щодо погодження сторонами істотних умов договору підряду. Надані позивачем до матеріалів справи докази не підтверджують обставин виконання ним на замовлення відповідача робіт з ремонту побутових приміщень на суму 912 403,64 грн;

- № 201/6750/16 Верховний Суд, скасовуючи постанову апеляційного суду та направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, виходив з того, що апеляційний суд: не врахував, що наявність самого судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором за наведеними вище положеннями законодавства не є підставою для припинення грошового зобов`язання боржника і припинення іпотеки та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством; при визначенні розміру заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок заборгованості), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду;

- № 904/4156/18 Велика Палата Верховного Суду, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, погодилась з їх висновками про те, що у договорі, який є підставою позовних вимог, у тому числі стягнення неустойки, сторони не встановили розмір пені за порушення виконання грошового зобов`язання, а частина шоста статті 231 Господарського кодексу України не встановлює конкретного розміру (відсотку) пені, а лише встановлює порядок його визначення у договорі виходячи з облікової ставки Національного банку України. У частині стягнення відсотків річних суд апеляційної інстанції, врахувавши положення статей 252, 253, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, дійшов правильного висновку, що місцевий господарський суд неправильно визначив період нарахування, а відтак здійснив їх власний перерахунок. Водночас погодився з правильністю розрахунку позивачем інфляційних втрат;

- № 910/4994/18 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, та направляючи справу на новий розгляд, виходила з того, що при вирішенні спорів щодо фіктивності правочину предмет доказування у кожній конкретній справі складає певну сукупність фактів, які мають матеріально-правове значення, встановлення яких необхідне для винесення судом законного та обґрунтованого рішення у справі. Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить, насамперед, від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування у справі, який може змінюватися в процесі її розгляду. Отже, зважаючи на те, що спірним у цій справі є, зокрема, існування самої можливості у відповідача надавати позивачу послуги за Договором, суд касаційної інстанції вважає передчасними висновки судів попередніх інстанцій про доведеність надання послуг за Договором лише на підставі актів приймання-передачі наданих послуг та доказів оплати цих послуг Банком. Сам лише факт складання та підписання сторонами таких актів не є безумовним свідченням реальності господарських операцій за договором, якщо інші обставини свідчать про недостовірність інформації, зазначеної у цих документах. Суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, зазначеного не врахували, обставин фактичного надання відповідачем позивачу послуг за спірним договором належним чином не досліджували, у зв`язку з чим дійшли передчасного висновку щодо відмови в позові як за основними, так і за похідними вимогами банку;

- № 922/2115/19 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції, якою рішення суду першої інстанції змінено шляхом викладення його резолютивної частини в новій редакції, погодилась з її висновками про те, що матеріалами справи підтверджується лише наявність заборгованості відповідача перед позивачем за поставку товару в лютому - березні 2019 року згідно з додатками №№ 1-9 до договору на суму 361 731,15 грн. Поставка товару згідно з додатками №№ 10-15 до договору у квітні-травні 2019 року на загальну суму 3 276 573,00 грн не підтверджується первинними документами та є недоведеною. Фактом підтвердження господарської операції є первинні документи, які скаржником не були надані до суду, а не податкові декларації, які підтверджують лише порядок оподаткування цієї операції, оскільки сам факт вчинення оподаткування не свідчить про наявність господарської операції;

- № 916/922/19 Верховний Суд, направляючи справу на новий розгляд, виходив з того, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (як-то: обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця). У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару. Поза межами судового дослідження залишилось те, чи відповідно до вимог абз.9 ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" містили наведені видаткові накладні такі обов`язкові реквізити, як дату їх складання; назву підприємства, від імені якого складено документи і якому здійснюється поставка за цими накладними; зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; особисті підписи в графі "відвантажив" та "отримав", та чи засвідчені ці дані відтиском печаток сторін. Встановивши наявність відбитку печатки відповідача на спірних документах та, враховуючи, що відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на договорах, актах, суди мають дослідити питання встановлення обставин, що печатка була загублена відповідачем, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа. З`ясування відповідних питань і оцінка пов`язаних з ними доказів має істотне значення для вирішення такого спору, оскільки це дозволило б з максимально можливим за даних обставин ступенем достовірності ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних господарських операцій (тобто чи співпадає така особа з відповідачем у даній справі, чи ні);

- № 910/14900/19 (постанова від 10.12.2020) Верховний Суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, в частині позовних вимог про стягнення 368 124,70 грн боргу з урахуванням індексу інфляції, 27 631,52 грн пені, 14 459,08 грн штрафу та в частині зустрічних позовних вимог, та направляючи справу у цій частині на новий розгляд, виходив з того, що висновки судів попередніх інстанцій про доведеність факту поставки товару за спірними видатковими накладними, що ґрунтуються лише на підставі податкових накладних і декларацій сторін, за відсутності дослідження та встановлення обставин та доказів реального руху товарів за спірними поставками, є передчасними та такими, що зроблені з порушенням норм процесуального права, що унеможливило встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення спору у цій справі. Акт звірки розрахунків, на який послався позивач за первісним позовом як на доказ поставки товару у 2018 році, є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтери підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій, відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом у справі, не доводить факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом. Отже суди попередніх інстанцій помилково взяли до уваги (навіть в якості непрямого доказу) наданий позивачем за первісним позовом акт звірки розрахунків за 2018 рік за відсутності в матеріалах справи інших доказів реальної поставки товару, залишили поза увагою те, що підписаний між сторонами у справі акт звірки стосується виключно поставки товару у 2018 році та не має відношення до спірної поставки товару у 2019 році, за якою позивач за первісним позовом заявляє до стягнення заборгованість, про що обґрунтовано зазначив скаржник;

- № 910/14900/19 (постанова від 26.05.2022) Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, зазначив, що приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції врахував дані податкової звітності, в яку не було внесено зміни ТОВ "Тінторетто" у встановленому законом порядку та строк, а також враховуючи той факт, що ТОВ "Тінторетто" не було доведено в чому полягала відмінність механізму погодження поставок, які ТОВ "Тінторетто" визнає та які не визнає, та з урахуванням приписів ГПК України дійшов висновку про доведеність факту поставки спірної продукції за видатковими накладними на загальну суму 492 363,02 грн. Водночас, оскільки видаткова накладна від 31.01.2019 №РН-0000098 на суму 153 057,52 грн була частково оплачена на суму 145 768,02 грн, тому суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення первісних позовних вимог. Що стосується зустрічних позовних вимог, то суд першої інстанції вказав на недоведеність обґрунтованості підстав, на які ТОВ «Тінторетто» посилається заявляючи свої вимоги. Апеляційний господарський суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, погодився з такими висновками суду та зазначив, що останнім дотримано обов`язок щодо надання оцінки аргументам учасників справи, що відносяться до предмету спору, та не вбачає порушення останнім норм процесуального права в частині надання оцінки доводам скаржника. До того ж, у оскаржуваному судовому рішенні належним чином зазначені підстави, на яких останнє ґрунтується, що відповідає усталеній практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя;

- № 910/14570/21 Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, погодився з їх висновками про те, що надані позивачем договір від 21.05.2018, додаток від 20.06.2018 № 1 "Загальні відомості про об`єкт" до вказаного договору, акт виконаних робіт за серпень 2018 року від 05.09.2018 № 1/1 і договір взаємовідносин сторін від 11.07.2018 не є належними, допустимими та вірогідними доказами реального надання відповідачу послуг з обслуговування будинку та прибудинкової території у серпні 2018 року на суму 1 225 797 грн, оскільки:

1) виходячи зі змісту норм Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, надання послуги з обслуговування житлових будинків має підтверджуватися низкою технічних документів та актів, у тому числі договорами зі спеціалізованими організаціями, що забезпечують виконання тієї частини послуг з утримання, що потребує спеціальних дозволів або ліцензування діяльності, тобто тих послуг, які ПП "Будинки столиці" не могло виконувати самостійно: вивезення побутових відходів, технічне обслуговування ліфтового обладнання, технічне обслуговування протипожежних систем та систем диспетчеризації, забезпечення електропостачання до будівлі для загальнобудинкових потреб (освітлення місць загального користування, електропостачання ліфтового інженерного та обладнання тощо). Натомість позивач не надав будь-яких доказів на підтвердження фактичного виконання робіт з обслуговування об`єкта та понесення підприємством витрат на проведення обслуговування об`єкта в спірний період на суму 1 225 797 грн;

2) наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, а саме: договір про компенсацію витрат за електропостачання від 07.08.2018, договір оренди від 01.08.2018, договір про надання послуг з прибирання від 16.08.2018 № 3, договір № 209-ТПВ про надання комплексу послуг по збиранню та вивезенню твердих побутових доходів, договір поставки від 17.08.2018 № 08.179/18-1, договір про надання послуг з сервісного обслуговування та розміщення обладнання від 01.08.2018 № СО-180801, договір про надання послуг з охорони від 17.08.2018 № 36, договір про надання юридичних послуг від 30.07.2018, що укладені з обслуговуючими організаціями, та відповідні первинні бухгалтерські документи (рахунки та банківські виписки) свідчать про те, що починаючи з 01.07.2018 і впродовж спірного періоду (серпень 2018 року) ОСББ "ХШ Мега 19" отримувало послуги з обслуговування будинку від інших обслуговуючих організацій, а не від ПП "Будинки столиці";

3) виконання позивачем господарських операцій з надання відповідачу в серпні 2018 року послуг на суму 1 225 797 грн не підтверджено податковими накладними та квитанціями, що містяться в податковому обліку позивача;

4) всупереч вимогам частини четвертої статті 179 Господарського кодексу України та постанови Кабінету Міністрів України № 484 наявний в матеріалах справи додаток № 1 до договору від 21.05.2018 не відповідає типовій формі договору про надання послуг з управління будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд, оскільки містить лише загальний опис площі та визначення тарифу. При цьому матеріали справи не містять доказів на підтвердження складання та підписання замовником і виконавцем будь-якого акта приймання-передачі об`єкта та документації на будинок;

- № 910/1801/21 Верховний Суд, скасовуючи постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 250 000,00 грн штрафу та залишаючи в силі у цій частині рішення суду першої інстанції, виходив з того, що, встановивши обставини невиконання відповідачем зобов`язання, передбаченого договором зі збільшення кількості підписників на відповідні (резервні) профілі/акаунти (перелік яких буде надано замовником) в кількості не менше 50 000 осіб/підписників на кожний профіль/акаунт, враховуючи принцип свободи договору та обов`язковість договору, беручи до уваги те, що ФОП Черкашина А.В. взяла на себе відповідне зобов`язання, проте не виконала його, - місцевий господарський суд дійшов заснованого на законі висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 250 000,00 грн. штрафу, передбаченого пунктом 4.2 договору.

При цьому у даній справі № 910/533/22 судами встановлено, що положення абзацу другого пункту 2.2 Договору, щодо остаточного розрахунку за фактично поставлену продукцію протягом 5-ти (п`яти) банківських днів, підлягають застосуванню після постачання товару на суму попередньої оплати (21-ї одиниці товару на суму 155 431 332,00 грн - 30 % суми договору).

Кінцева поставка товару на суму попередньої оплати згідно з календарним планом (додаток 2 до Договору) відбулась за актом приймання-передачі від 08.11.2021.

Отже, обов`язок по оплаті фактично поставленого товару протягом 5-ти банківських днів виник у Служби після 08.11.2021, тобто всі здійснені поставки після зазначеної дати мали б бути оплачені протягом 5 банківських днів.

При цьому, право Товариства здійснити дострокову поставку товару не змінює погодженого сторонами пунктом 2.2 Договору та календарним планом (додаток 2 до Договору) порядку виконання відповідачем обов`язку з оплати продукції, згідно якого оплата вартості фактично поставленого товару можлива лише після завершення поставки товару за І-ІІІ етапом на суму попередньої оплати.

Як визнається самим Товариством, дострокові поставки 8 одиниць від 21.09.2021 та 28.09.2021, мали місце у період, коли поставки продукції на суму попередньої оплати згідно календарного плану за І-ІІІ етапом повністю не відбулись.

У зв`язку з викладеним, суди дійшли висновку, що Служба не була зобов`язана сплачувати вартість поставленого 21.09.2021 та 28.09.2021 одиниць товару протягом 5 банківських днів на підставі абзацу другого пункту 2.2 Договору.

Крім того, умовами Договору не врегульовано питання оплати достроково поставленої продукції під час І-ІІІ етапів за календарним планом (додаток №2 до Договору), а реалізація Товариством свого права на дострокову поставку продукції не зумовлює виникнення зустрічного обов`язку по оплаті такого товару.

Здійснюючи дострокову поставку 8 одиниць товару 21.09.2021 та 28.09.2021, Товариство діяло на власний ризик, усвідомлюючи обов`язки Служби з оплати у строк, передбачений абзацом другим пункту 2.2 Договору.

Судами встановлено, що 26.11.2021 на рахунок Товариства від Служби надійшла сума у розмірі 125 825 364,00 грн, в яку входить у тому числі 8 одиниць продукції, які поставлені згідно з актами приймання-передачі від 21.09.2021 та 28.09.2021 по 4 одиниці товару.

З огляду на вказане, суди дійшли висновку, що така оплата відбулась без допущення прострочення зі сторони Служби.

Що ж до інших актів приймання-передачі продукції, а саме з 12.11.2021-17.12.2021, то суди з урахуванням умов абзацу другого пункту 2.2 Договору, дійшли висновку про те, що строк оплати вартості поставленої продукції настав у розмірах фактично поставленого товару впродовж 5-ти банківських днів після дати поставки, оскільки, поставка за такими актами відбулась після 08.11.2021 (остання поставка на суму попередньої оплати згідно І-ІІІ етапу).

Судами встановлено, що строк оплати вартості поставленої продукції в силу абзацу другого пункту 2.2 Договору сплив:

- згідно з актом від 21.09.2021 на суму 29 605 968,00 грн - 15.11.2021, проте оплата надійшла на рахунок позивача лише 26.11.2021 (платіжне доручення №26 від 24.11.2021).

- згідно з актом від 12.11.2021 на суму 37 007 460,00 грн - 19.11.2021, проте оплата надійшла на рахунок позивача лише 26.11.2021 (платіжне доручення №26 від 24.11.2021).

- згідно з актом від 29.11.2021 на суму 7 401 492,00 грн - 06.12.2021, проте оплата надійшла на рахунок позивача лише 22.12.2021 на суму 5 842 099,07 грн (платіжне доручення №41 від 21.12.2021), а решта 1 559 392,93 грн лише 28.12.2021 (платіжне доручення №44 від 23.12.2021).

- згідно з актом від 09.12.2021 на суму 29 605 968,00 грн - 16.12.2021, проте оплата надійшла на рахунок позивача лише 28.12.2021 (платіжне доручення №47 від 23.12.2021).

- згідно з актом від 13.12.2021 на суму 14 802 984,00 грн - 20.12.2021, проте оплата надійшла на рахунок позивача лише 28.12.2021 (платіжне доручення №48 від 23.12.2021).

- згідно з актом від 16.12.2021 на суму 22 204 476,00 грн - 23.12.2021, проте оплата надійшла на рахунок позивача лише 28.12.2021 (платіжне доручення №49 від 23.12.2021).

- згідно з актом від 17.12.2021 на суму 14 802 984,00 грн - 24.12.2021, проте оплата надійшла на рахунок позивача лише 28.12.2021 (платіжне доручення №50 від 23.12.2021).

Таким чином, Служба порушила строк оплати вартості поставленої продукції по вказаним актам, а отже зобов`язана понести відповідальність, передбачену договором та законом за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, що наведений в заяві про усунення недоліків позову, суди встановили, що інфляційні втрати нараховані за несвоєчасну сплату коштів за актами приймання-передачі від 21.09.2021 та 28.09.2021, за якими здійснювалась дострокова поставка 8 одиниць продукції.

Оскільки встановлено відсутність факта прострочення Службою оплати вартості продукції за вказаними актами на дострокову поставку, суди дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення похідних (додаткових) позовних вимог про стягнення інфляційних втрат у розмірі 1 012 524,11 грн.

Також перевіривши розрахунок 3 % річних, який наведений в заяві про усунення недоліків позову, суди встановили, що Товариство просить стягнути із Служби, у тому числі, нараховані 3 % річних за актами приймання-передачі від 21.09.2021 та 28.09.2021, за якими здійснювалась дострокова поставка 8 одиниць продукції, тому суди дійшли висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення 3 % річних за такими актами з аналогічних підстав, зазначених для відмови у стягненні інфляційних втрат.

Здійснивши перевірку розрахунку 3 % річних за іншими актами, суди встановили, що проведений Товариством розрахунок є арифметично помилковим, оскільки до періоду прострочення ним включено дати фактичних оплат.

З огляду на прострочення Службою виконання грошового зобов`язання, перевіривши наданий Товариством розрахунок процентів за відповідні періоди, суди дійшли висновку, що із Служби на користь Товариства підлягають стягненню 97 975, 55 грн 3% річних.

Таким чином, проаналізувавши зміст наведених скаржником постанов, Верховний Суд відхиляє як помилкові доводи скаржника про те, що оскаржувані судові рішення прийняті без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, оскільки встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин у вказаних скаржником справах і у справі, яка переглядається, є різними; у кожній із зазначених справ суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин і фактично-доказової бази, тобто, дійшли певних конкретних висновків з урахуванням наданих сторонами усіх доказів, що виключає подібність правовідносин у вказаних справах за змістовним критерієм. При цьому, з`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

Що ж до визначення подібності правовідносин у справах, то Верховний Суд враховує правову позицію, викладену в мотивувальній частині постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Стосовно доводів скаржника про те, що суд не дослідив зібрані у справі докази, колегія суддів зазначає, що обов`язковою умовою для застосування пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України є висновок про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу. При цьому у даній справі заявлені скаржником підстави для касаційного оскарження судового рішення згідно з пунктом 1 частини другої статті 287 цього Кодексу є необґрунтованими.

Таким чином, Верховний Суд вважає безпідставними доводи скаржника про те, що суди не дослідили зібрані у справі докази, оскільки зазначені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшли свого підтвердження.

Водночас касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема пунктами 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено), покладається на скаржника.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Керуючись статтею 234 та пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України, Верховний Суд

У Х В А Л И В :

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "АВ ІНДАСТРІАЛ ГРУП" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.03.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.07.2023 у справі № 910/533/22.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя І. Колос

Суддя Т. Малашенкова