Окрема думка

від 04.07.2023 по справі 233/4365/18

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

судді Великої Палати Верховного Суду Ситнік О. М.

щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (провадження № 14-96цс21)

за позовом Костянтинівського державного науково-виробничого підприємства «Кварсит» (далі - КДНВП «Кварсит») до Державного підприємства «Сетам» (далі - ДП «Сетам»), Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області (далі - ВПВР УДВС ГТУЮ у Донецькій області), ОСОБА_1 , за участю прокурора Військової прокуратури об`єднаних сил і третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на стороні позивача - Державного концерну «Укроборонпром» (далі - ДК «Укроборонпром») - про визнання недійсними електронних торгів, протоколу проведення електронних торгів та акта про проведені електронні торги

за касаційною скаргою ДК «Укроборонпром» на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 18 квітня 2019 року у складі судді Бєлостоцької О. В. та постанову Донецького апеляційного суду від 04 липня 2019 року у складі колегії суддів Станкової О. С., Космачевської Т. В., Мальованого Ю. М.

У серпні 2018 року КДНВП «Кварсит» звернулося до суду з позовною заявою, у якій просило визнати недійсними: проведені 28 листопада 2017 року електронні торги з реалізації арештованого нерухомого майна - приміщення готелю площею 52,3 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 ; протокол проведення електронних торгів від 28 листопада 2017 року № 299985; акт про проведені електронні торги від 12 грудня 2017 року.

Зазначило, що 02 серпня 2017 року головний державний виконавець ВПВР УДВС ГТУЮ у Донецькій області Шмаков Р. С. виніс постанову про опис та арешт майна (коштів) позивача, зокрема приміщення готелю площею 52,3 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 .

28 листопада 2017 року ДП «Сетам» без відома позивача провело електронні торги з реалізації арештованого нерухомого майна - приміщення готелю, яке є державною власністю та належить позивачу на праві господарського відання. Про це того ж дня складений протокол, а 12 грудня 2017 року - акт про проведені електронні торги.

Згідно з протоколом переможцем електронних торгів став ОСОБА_1

ДК «Укроборонпром» висловлювало незгоду стосовно реалізації (відчуження) майна позивача у листах «Щодо оцінки майна позивача» від 02 жовтня 2017 року № UOP 3.01-9116 і «Щодо реалізації майна позивача» від 11 вересня 2017 року № UOP1.012-8385.

Позивач вважав, що державний виконавець занизив стартову ціну приміщення готелю, визначивши її в розмірі 87 278,80 грн, тоді як згідно з висновком експертної оцінки вартість приміщення готелю становила 124 684,00 грн. Крім того, державний виконавець першочергово міг виставити на продаж не приміщення готелю, а інше арештоване майно - готову продукцію (товари): скло оглядове кварцове, вставки склокерамічні необроблені.

Усупереч приписам закону позивач не отримував повідомлень про дату, час, місце проведення електронних торгів і про стартову ціну, за якою описане та арештоване майно запропоноване до продажу, що суперечить правовим висновкам Верховного Суду України, викладеним у постановах від 17 грудня 2014 року у справі № 6-143цс14 і від 02 вересня 2015 року у справі № 6-813цс15.

Процедура реалізації майна на публічних електронних торгах полягає у продажу майна, тобто у забезпеченні переходу до покупця - учасника публічних електронних торгів права власності на майно боржника, на яке звернули стягнення. Тому з огляду на особливості, передбачені законодавством щодо проведення публічних електронних торгів, складення за результатами їх проведення відповідного акта є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних електронних торгах, тобто є правочином. Тому торги слід визнати недійсними через недодержання під час їх проведення вимог, визначених частиною першою статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

19 червня 2018 року ухвалою Господарського суду Донецької області закрито провадження у справі № 905/795/18 за позовом КДНВП «Кварсит» до ДП «Сетам» про визнання недійсними електронних торгів з реалізації приміщення готелю, оскільки спір не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. Господарський суд виснував, що переможцем торгів є фізична особа, тому спір слід розглядати за правилами цивільного судочинства, що відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 725/3212/16-ц.

18 квітня 2019 року рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) не вимагав отримання згоди ДК «Укроборонпром» на примусову реалізацію майна позивача. Тому доводи останнього стосовно застосування до спірних правовідносин Закону України від 21 вересня 2006 року № 185-V «Про управління об`єктами державної власності» (далі - Закон № 185-V) та Закону України від 16 червня 2011 року № 3531-VI «Про особливості управління об`єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі» (далі - Закон № 3531-VI) є неприйнятними.

За статтею 2 Закону України від 29 листопада 2001 року № 2864-III «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» (далі - Закон № 2864-III) мораторій на примусову реалізацію майна не розповсюджується на випадки примусового виконання рішень щодо виплати заробітної плати та інших виплат, що належать працівнику у зв`язку з трудовими відносинами.

Перелік майна, на яке згідно із законом не можна звернути стягнення за виконавчими документами, визначений у додатку до Закону № 1404-VIII. Приміщення готелю до цього переліку не належить.

Вартість майна, виставленого на електронні торги, зменшувалась відповідно до частини п`ятої статті 61 Закону № 1404-VIII. Тому безпідставними є доводи про заниження стартової ціни приміщення готелю.

Дії державного виконавця з визначення вартості майна боржника у виконавчому провадженні є підготовчими діями з метою проведення прилюдних торгів. Ці дії не стосуються правил проведення таких торгів і мають самостійний спосіб та строки оскарження. Тому вчинення таких дій не може бути підставою для визнання прилюдних торгів недійсними, якщо суд не визнав їх незаконними у зазначений спосіб (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02 травня 2018 року у справі № 910/10136/17).

Оскільки право власності на приміщення готелю зареєстроване у передбаченому законом порядку, у державного виконавця не було підстав для звернення до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на вказане приміщення у порядку статті 50 Закону № 1404-VIII.

Приміщення готелю не є предметом іпотеки. Тому безпідставними є доводи позивача про неповідомлення його про дату та час проведення електронних торгів.

04 липня 2019 року постановою Донецького апеляційного суду рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 18 квітня 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд керувався тим, що, вирішуючи спір про визнання електронних торгів недійсними, суди мають встановити: чи порушені вимоги порядку реалізації арештованого майна та інших норм законодавства під час цих торгів; чи вплинули на результати торгів зазначені порушення; чи порушено права та законні інтереси позивача, який оспорив результати таких торгів (див. постанову Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі № 3-242гс16).

Суд першої інстанції обґрунтовано виснував про відсутність порушення під час електронних торгів приписів Закону № 1404-VIII, Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5 (далі - Порядок № 2831/5), та інших нормативно-правових актів.

Мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств і господарських товариств розповсюджується на майно, що забезпечує ведення виробничої діяльності відповідного підприємства. Позивач не довів, як приміщення готелю забезпечувало його виробничу діяльність.

Відсутнє порушення Закону № 2864-III, оскільки кошти від реалізації приміщення готелю були спрямовані на погашення заборгованості позивача з виплати заробітної плати. Спрямування частини отриманих від реалізації цього майна коштів на сплату виконавчого збору та на витрати виконавчого провадження не є погашенням інших заборгованостей, оскільки зазначені виплати є обов`язковими за Законом № 1404-VIII.

Доводи апеляційної скарги про застосування висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі № 320/4812/15-ц, є безпідставними. У тій справі спірні правовідносини стосувалися реалізації майна державного підприємства у процедурі ліквідації за рішенням органу, уповноваженого управляти державним майном, а не у процесі виконання судового рішення.

За змістом частини першої статті 215 ЦК України підставами недійсності укладеного за результатами прилюдних торгів правочину є недодержання вимог закону в момент його вчинення, тобто безпосередньо за результатами прилюдних торгів. Тому підставами для визнання прилюдних торгів недійсними є порушення встановлених законодавством правил проведення торгів (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02 травня 2018 року у справі № 910/10136/17).

Доводи апеляційної скарги про порушення державним виконавцем шестимісячного строку, визначеного Законом № 1404-VIII для виконання рішень судів, а також про порушення черговості реалізації майна позивача є необґрунтованими. Ці обставини могли бути підставою для оскарження дій державного виконавця у порядку, встановленому законом, і не стосуються порядку проведення торгів.

У серпні 2019 року ДК «Укроборонпром» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що Закон № 185-V імперативно визначив, що нерухоме майно об`єктів державної власності, які не підлягають приватизації, є майном, обмеженим у цивільному обороті, оскільки може перебувати виключно у державній власності та відповідно належати суб`єктам державної форми власності. Тобто таке майно не може належати суб`єктам інших форм власності за винятком випадків, передбачених абзацом другим частини дев`ятої статті 11 вказаного Закону у відповідній редакції.

Закон № 185-V установив заборону звернення стягнення не тільки на майно, визначене у Переліку об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, що є додатком 1 до Закону України від 07 липня 1999 року № 847-XIV «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації», але й на те майно, відчуження якого заборонене іншими законами України (близький за змістом висновок сформулював Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 27 листопада 2018 року у справі № 910/26146/15).

Суди помилково вважали, що припис статті 11 Закону № 185-V застосовується у процесі управління та розпорядження об`єктами державної власності, а не у процесі примусового виконання судових рішень.

За змістом статті 2 Закону № 2864-III мораторій не поширюється на відчуження рухомого й іншого майна підприємства, що не забезпечує ведення виробничої діяльності, а також на продаж об`єктів нерухомого майна інших засобів виробництва, що забезпечують виробничу діяльність підприємства-боржника у процедурі його санації (див. пункт 3.3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 червня 2003 року у справі № 1-11/2003 за конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону № 2864-III (справа про мораторій на примусову реалізацію майна)).

Зведене виконавче провадження, яке стосується, зокрема, погашення заборгованості позивача перед його працівниками, має № 48373143. Натомість опис та арешт приміщення готелю державний виконавець здійснив у межах виконавчого провадження № 48941595, що підтверджує його постанова від 02 серпня 2017 року. Згідно з нею це виконавче провадження стосується виконання наказу Господарського суду Донецької області від 17 серпня 2015 року у справі № 905/872/15 про стягнення заборгованості за договором поворотної фінансової допомоги на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сана-груп». У виконавчому провадженні № 48941595 державний виконавець 16 серпня 2017 року виніс також постанову про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні.

Фактичне використання чи невикористання нерухомого майна у господарській діяльності підприємства за Законом № 2864-III не є визначальним.

Безпідставним є висновок судів першої й апеляційної інстанцій про те, що виконавчі дії були вчинені у зведеному виконавчому провадженні для погашення заборгованості із заробітної плати.

19 травня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину третю статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), оскільки вважав за необхідне відступити від висновку, викладеного у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27 листопада 2018 року у справі № 910/26146/15 і від 18 лютого 2021 року у справі № 910/14680/19, щодо неможливості відчуження об`єкта державної власності, який не підлягає приватизації.

Вважав, що для визнання торгів недійсними необхідною є наявність для цього підстав (порушення правил проведення торгів), а також встановлення того, чи порушується, не визнається або оспорюється суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Заборона, передбачена у частині дев`ятій статті 11 Закону № 185-V (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), не стосується примусового відчуження відповідного майна, а тільки добровільного.

04 липня 2023 року постановою Великої Палати Верховного Судукасаційну скаргу ДК «Укроборонпром» задоволено частково. Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 18 квітня 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 04 липня 2019 року щодо відмови в задоволенні вимог про визнання недійсними протоколу проведення електронних торгів від 28 листопада 2017 року № 299985 й акта про проведені електронні торги від 12 грудня 2017 року змінено у мотивувальних частинах з викладенням їх у редакції цієї постанови; в інших частинах щодо цих вимог оскаржені судові рішення залишено без змін.Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 18 квітня 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 04 липня 2019 року в частині вимоги про визнання недійсними проведених 28 листопада 2017 року електронних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна (приміщення готелю) скасовано, а справу у частині цієї вимоги направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

У постанові від 04 липня 2023 року Велика Палата Верхового Суду з відмовою у задоволенні вимог про визнання недійсними протоколу й акта про проведені прилюдні торги погодилася, але з інших мотивів, ніж ті, які навели суди попередніх інстанцій.

Набуття майна за результатами електронних торгів є особливим видом договору купівлі-продажу, за яким власником відчужуваного майна є боржник, а продавцями, які мають право примусового продажу такого майна, - державна виконавча служба й організатор електронних торгів. Покупцем відповідно є їхній переможець. Виходячи з наведеного, сторонами договору, оформленого за результатами проведених електронних торгів, є продавці - державна виконавча служба й організатор цих торгів, та покупець - переможець торгів.

Оскільки продаж майна на публічних торгах є правочином, то оскаржити його можна за певних умов (зокрема, у разі ефективності такого способу захисту для позивача), а не протокол як документ, який засвідчує вчинення цього правочину. Вимоги про визнання недійсними протоколу публічних торгів є неналежним і неефективним способом захисту. Такий самий підхід слід застосовувати і щодо оскарження іншого документа - акта про проведені електронні торги.

Право на витребування майна з незаконного володіння може мати як власник, так і законний користувач майна. Суди попередніх інстанцій для вирішення питання про те, який суб`єкт має право на позов і на який саме (про визнання недійсним договору купівлі-продажу чи про витребування майна), належно не дослідили, чи міг позивач бути власником приміщення готелю за встановленої інформації про те, що воно є у державній власності, та відповідно у який спосіб позивач міг би захистити своє право на це приміщення у разі його порушення.

Якщо позивач не був стороною договору купівлі-продажу, укладеного на електронних торгах, і, наприклад, вважає, що переможець торгів є недобросовісним та не набув право власності на придбане приміщення готелю, він може скористатися прямо визначеним у законі для таких спірних правовідносин способом захисту права. Для застосування вимоги про витребування майна із чужого володіння немає потреби в оскарженні електронних торгів (відповідного правочину купівлі-продажу), а також складених на їх підставі протоколу й акта про проведені електронні торги чи викладеного в окремому документі договору купівлі-продажу.

Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що придбання майна на публічних торгах не є запорукою добросовісності набувача. Тому питання про добросовісність чи недобросовісність покупця, який набув майно на торгах, слід оцінювати у кожному конкретному випадку окремо.

Суди попередніх інстанцій не оцінили відомостей про зведені виконавчі провадження № 48373143 і № 48567882, а також про винесення державним виконавцем постанов під час звернення стягнення на приміщення готелю у виконавчому провадженні № 48941595. Натомість для висновку про відповідність примусової реалізації приміщення готелю умовам Закону № 2864-III щонайменше необхідно на підставі оцінки доказів встановити, що звернення стягнення на майно позивача відбувалося за рішеннями про виплату заробітної плати й інших виплат, що належать працівнику у зв`язку із трудовими відносинами, а не те, що кошти, отримані від такої реалізації, були надалі спрямовані на погашення заборгованості за цими виплатами. Дослідивши відповідні докази, можна дати відповідь на питання про те, чи були електронні торги проведені відповідно до Закону № 2864-III і з якою метою (для примусового виконання рішень щодо виплати заробітної плати й інших виплат, що належать працівникам у зв`язку з трудовими відносинами, чи примусового виконання іншого рішення суду).

Не погоджуюся з висновками Великої Палати Верховного Суду, тому відповідно до частини третьої статті 35 ЦПК України висловлюю окрему думку.

У справі встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно право державної власності на приміщення готелю за адресою: АДРЕСА_1 на підставі рішення виконкому Костянтинівської міської ради від 18 січня 2006 року № 35 зареєстроване 01 лютого 2006 року за Костянтинівським казенним науково-виробничим підприємством «Кварсит», правонаступником майнових прав і обов`язків якого є КДНВП «Кварсит».

17 березня 2015 року постановою державного виконавця виконавчі провадження про стягнення з боржника - КДНВП «Кварсит» заборгованості на користь стягувачів об`єднано у зведене виконавче провадження № 48373143 (т. 1, а. с. 99).

02 серпня 2017 року головним державним виконавцем Шмаковим Р. С. в присутності двох понятих і представника КДНВП «Кварсит» при примусовому виконанні зведеного виконавчого провадження № 48373143, до складу якого входять 49 виконавчих проваджень, здійснено опис та арешт майна, яке належить боржнику - КДНВП «Кварсит», а саме: скла оглядового кварцового; вставок ситалокерамічних необроблених; устаткування для виробництва пластикових вікон; приміщення готелю (т. 1, а. с. 109, 110).

28 листопада 2017 року відповідно до протоколу № 299985 проведення електронних торгів відбулись електронні торги (лот № 248195) з реалізації приміщення готелю за адресою: АДРЕСА_1 , стартова ціна якого визначена в розмірі 87278,80 грн. Переможцем торгів визначено ОСОБА_1 , який запропонував найвищу цінову пропозицію - 87 278,80 грн (т. 1, а. с. 134).

05 грудня 2017 року розпорядженням № 53533262 заступника начальника відділу примусового виконання рішень грошові кошти в сумі 82 914,86 грн, які надійшли 04 грудня 2017 року на депозитний рахунок відділу при примусовому виконанні зведеного виконавчого провадження № 48373143 від реалізації арештованого майна - приміщення готелю, були спрямовані на погашення заборгованості із заробітної плати КДНВП «Кварсит» перед ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (т. 1, а. с. 136).

12 грудня 2017 року начальником ВПВР УДВС ГТУЮ у Донецькій області Буханцовим О. В. затверджено складений заступником начальника відділу Шмаковим Р. С. акт про проведені 28 листопада 2017 року електронні торги при примусовому виконанні зведеного виконавчого провадження № 48373143 за вимогами, зокрема, працівників, пов`язаних з трудовими правовідносинами, за виконавчими листами, виданими Костянтинівським міськрайонним судом Донецької області на виконання судових рішень (т. 1, а. с. 135).

Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) є сукупністю дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Правило існування єдиного зведеного виконавчого провадження у разі виконання кількох виконавчих документів про стягнення коштів з одного боржника, визначене статтею 30 Закону № 1404-VIII, спрямоване на захист прав та інтересів не окремого стягувача, а всіх стягувачів, за виконавчими документами яких здійснюється виконавче провадження щодо цього боржника, та забезпечує принцип черговості задоволення вимог стягувачів у разі недостатності стягнутої з боржника суми для задоволення вимог стягувачів.

Згідно із частиною першою статті 46 Закону № 1404-VIII у разі якщо під час розподілу грошових сум у випадку, передбаченому пунктом 3 частини першої статті 45 цього Закону, стягнутої суми недостатньо для задоволення вимог стягувачів за виконавчими документами, кошти розподіляються виконавцем між стягувачами в такій черговості:

1) у першу чергу задовольняються забезпечені заставою вимоги щодо стягнення з вартості заставленого майна;

2) у другу чергу задовольняються вимоги щодо стягнення аліментів, відшкодування збитків та шкоди, завданих внаслідок кримінального або адміністративного правопорушення, каліцтва або іншого ушкодження здоров`я, а також у зв`язку із втратою годувальника;

3) у третю чергу задовольняються вимоги працівників, пов`язані з трудовими правовідносинами;

4) у четверту чергу задовольняються вимоги стягувачів за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, вимоги щодо збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та вимоги щодо податків та інших платежів до бюджету;

5) у п`яту чергу задовольняються всі інші вимоги.

Вимоги стягувачів кожної наступної черги задовольняються після задоволення в повному обсязі вимог стягувачів попередньої черги. У разі якщо стягнутої суми недостатньо для задоволення в повному обсязі всіх вимог однієї черги, вимоги задовольняються пропорційно до належної кожному стягувачу суми. Вимоги стягувачів щодо виплати заборгованості із заробітної плати та інші вимоги, пов`язані з трудовими правовідносинами, задовольняються в порядку надходження виконавчих документів (абзац перший частини другої статті 46 Закону 1404-VIII).

У разі якщо виконавчі документи щодо виплати заборгованості із заробітної плати та інших вимог, пов`язаних із трудовими правовідносинами, надійшли протягом одного дня і стягнутої суми недостатньо для задоволення в повному обсязі всіх вимог за такими виконавчими документами, відповідні вимоги задовольняються пропорційно до належної кожному стягувачу суми (абзац другий частини другої статті 46 Закону 1404-VIII).

Таким чином, законодавством, чинним на час виникнення спірних правовідносин та на сьогодні, встановлено черговість задоволення вимог стягувачів за їх соціальною значущістю з метою урахувати інтереси усіх учасників виконавчого провадження.

Про необхідність об`єднання виконавчих проваджень щодо одного боржника у єдине зведене виконавче провадження (приєднання до зведеного виконавчого провадження) і про порядок такого об`єднання неодноразового зазначав і Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у своїх постановах від 31 березня 2020 року у справах №820/6650/17 та № 820/6650/17, від 23 липня 2020 року у справі № 817/3267/15, від 21 липня 2021 року у справі № 580/591/20 та ін.

Інститут зведеного виконавчого провадження покликаний забезпечити дотримання визначеної законом черговості, яка має на меті не лише справедливий розподіл цінностей між стягувачами, але і спрямована на виконання завдань соціального характеру, зокрема охорону інтересів незахищених верств населення.

Окрім того, існування єдиного зведеного виконавчого провадження щодо боржника запобігає виникненню ситуацій блокування роботи одного виконавця іншим та порушення прав боржника, що пов`язано з дублюванням виконавчих дій різними виконавцями, а також прав третіх осіб, які не є учасниками виконавчого провадження. Перебування виконавчих проваджень відносно одного боржника одночасно у декількох виконавців може призвести до накладення арешту та передачі на реалізацію одного й того самого майна боржника усіма такими виконавцями.

З матеріалів справи вбачається і позивачем не спростовано, що проведення електронних торгів з продажу майна КДНВП «Кварсит» відбулося в межах зведеного виконавчого провадження № 48373143 від 17 березня 2015 року про стягнення з КДНВП «Кварсит» на користь фізичних і юридичних осіб та держави заборгованості понад 8 млн. грн, серед яких є виконавчі провадження про стягнення заборгованості із заробітної плати.

Частиною першою статті 1 Закону № 2864-III (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних капіталах яких частка держави становить не менше 25 відсотків, до вдосконалення визначеного законами України механізму примусової реалізації майна.

У статті 2 Закону № 2864-III (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що для цілей цього Закону під примусовою реалізацією майна підприємств розуміється відчуження об`єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності цими підприємствами, а також акцій (часток, паїв), що належать державі в майні інших господарських товариств і передані до статутних капіталів цих підприємств, якщо таке відчуження здійснюється шляхом: звернення стягнення на майно боржника за рішеннями, що підлягають виконанню Державною виконавчою службою, крім рішень щодо виплати заробітної плати та інших виплат, що належать працівнику у зв`язку із трудовими відносинами, та рішень щодо зобов`язань боржника з перерахування фондам загальнообов`язкового державного соціального страхування заборгованості із сплати внесків до цих фондів, яка виникла до 01 січня 2011 року, та з перерахування органам Пенсійного фонду України заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Про необхідність враховувати винятки, які містяться в приписах Закону № 2864-III, щодо відсутності заборони відчуження майна державних підприємств та господарських товариств, у разі якщо стягнення заборгованості стосується, зокрема, виплати заробітної плати, неодноразово вказував і Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду (близькі за змістом висновки викладені у постанові від 28 лютого 2019 року у справі № 808/33/17).

Суди першої та апеляційної інстанцій зробили правильний висновок, що мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств і господарських товариств поширюється на майно, що забезпечує ведення виробничої діяльності відповідного підприємства. Позивач не довів, як приміщення готелю забезпечувало його виробничу діяльність. Оскільки кошти від реалізації приміщення готелю були спрямовані на погашення заборгованості позивача з виплати заробітної плати у зведеному виконавчому провадженні, відсутні підстави для висновку про визнання електронних торгів недійсними.

Висновки Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності встановлення у справі ефективного способу захисту порушеного права позивача вважаю недоречними.

КДНВП «Кварсит» звернулося до суду з позовом про визнання недійсними електронних торгів, протоколу та акта про їх проведення в порядку, визначеному Законом № 1404-VIII, з посиланням на порушення вимог закону щодо мораторію на примусову реалізацію майна державних підприємств.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизначних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до частини першої статті 650 ЦК України особливості укладення договорів на біржах, аукціонах, конкурсах тощо встановлюються відповідними актами цивільного законодавства.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (частина перша статті 655 ЦК України).

Частиною четвертою статті 656 ЦК України встановлено, що до договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.

Таким чином, правова природа продажу майна з публічних торгів дає підстави для визнання торгів недійсними за правилами визнання недійсними правочинів, зокрема, на підставі норм цивільного законодавства (статей 203, 215 ЦК України) про недійсність правочину як такого, що не відповідає вимогам закону, у разі невиконання вимог щодо процедури, порядку проведення торгів, передбачених Порядком № 2831/5.

Згідно з Порядком № 2831/5 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) електронні торги - продаж майна за принципом аукціону засобами системи електронних торгів через вебсайт, за яким його власником стає учасник, який під час торгів запропонував за нього найвищу ціну.

Відповідно до пунктів 3, 4 розділу II Порядку № 2831/5 виконавець у строк не пізніше п`яти робочих днів після ознайомлення із результатами визначення вартості чи оцінки арештованого майна готує проєкт заявки на реалізацію арештованого майна, який містить інформацію, передбачену абзацами третім - шістнадцятим пункту 2 цього розділу.

Державний виконавець направляє заявку на реалізацію арештованого майна начальнику відділу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, для підписання та передачі організатору.

У разі встановлення відповідності документів вимогам законодавства чи після приведення їх у відповідність до вимог законодавства начальник відділу державної виконавчої служби підписує (за допомогою електронного цифрового підпису або власноруч у випадку, передбаченому пунктом 4 розділу І цього Порядку) заявку на реалізацію арештованого майна та надсилає її організатору разом із документами, передбаченими абзацами четвертим - тринадцятим пункту 3 розділу II цього Порядку, в електронному вигляді через особистий кабінет відділу державної виконавчої служби для внесення інформації про проведення електронних торгів у Систему.

Перевірка змісту заявки на відповідність вимогам законодавства організатором не здійснюється. За відповідність документів, на підставі яких вноситься інформація до Системи, а також за достовірність інформації, зазначеної у заявці, відповідають посадові особи відділу державної виконавчої служби (приватний виконавець).

ДП «Сетам» розміщує інформацію в системі електронних торгів виключно на підставі документів, наданих відповідним органом державної виконавчої служби. Обов`язок організатора торгів перевіряти законність дій державного виконавця щодо передачі майна на реалізацію та достовірність інформації, зазначеної у заявці на реалізацію арештованого майна, у тому числі наявність рішень щодо заборони органу ДВС вчиняти дії по виконанню виконавчого провадження, чинним законодавством не передбачений.

Державний виконавець здійснює лише підготовчі дії з метою проведення електронних торгів, а самі електронні торги з реалізації рухомого майна організовує і проводить організатор електронних торгів.

Процедура реалізації майна на прилюдних торгах полягає у забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів за плату. Така процедура полягає в укладенні та виконанні договору купівлі-продажу. На підтвердження його укладення складається відповідний протокол, а на підтвердження виконання з боку продавця - акт про проведені прилюдні торги.

Такі висновки сформульовані у пункті 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 438/610/14-ц (провадження № 14-577цс19).

Відповідно до частин першої - п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із частинами першою та другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1884цс15, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-2988цс15 та від 22 лютого 2017 року у справі № 6-2677цс16, головною умовою, яку повинні встановити суди при вирішенні питання про визнання прилюдних торгів недійсними, є наявність порушень, що могли вплинути на результат торгів, тобто не тільки недотримання норм закону під час проведення прилюдних торгів, а й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання прилюдних торгів недійсними. Тобто для визнання судом електронних торгів недійсними необхідним є наявність підстав для визнання таких торгів недійсними (порушення правил проведення електронних торгів); встановлення того, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Згідно із частиною першою статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів (частина п`ята статті 74 Закону № 1404-VIII).

У своєму позові КДНВП «Кварсит» оскаржує як продаж приміщення готелю на електронних торгах з тих підстав, що воно є державною власністю і на нього розповсюджується заборона звернення стягнення, так і дії державного виконавця щодо заниження, на думку позивача, стартової ціни продажу нерухомого майна, а також неповідомлення позивача про дату, місце і час проведення електронних торгів і стартову ціну продажу.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Оскільки позивач дотримався передбаченого процесуальним законодавством порядку звернення до суду за захистом своїх порушених, оспорюваних чи невизнаних прав, то суд має розглянути спір по суті заявлених позовних вимог і при вирішенні спору повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установлених обставин вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

У такому зверненні може бути відмовлено виключно з підстав, визначених законом, а саме невстановлення судом порушення, оспорення чи невизнання відповідачем чи відповідачами прав позивача.

Ні Конституцією, ні жодним законом України не передбачено можливості відмови в позові у випадку, якщо спосіб захисту є неефективним чи не передбачений законом або договором, оскільки це обмежує законодавчо встановлений принцип цивільного права, за яким право на обрання певного способу захисту порушеного права належить позивачу і обмежується лише у випадках, прямо передбачених законом.

Посилання Великої Палати Верховного Суду на принцип «процесуальної економії» у пункті 29 постанови також не є доречним, оскільки не передбачений нормами ЦПК України.

Зазначаючи про те, що оскільки продаж майна на публічних торгах є правочином і оскаржити його (а не протокол та акт про проведені торги), можна тільки за певних умов (у разі ефективності такого способу), Велика Палата Верховного Суду не врахувала, що позивач оскаржує продаж приміщення готелю, який і оформлений відповідними документами - протоколом та актом про проведені електронні торги, що відповідає вимогам статей 215, 203 ЦК України.

Відповідно до акта про проведені електронні торги від 12 грудня 2017 року при примусовому виконанні зведеного виконавчого провадження № 48373143 торги проведені за вимогами, зокрема, працівників, пов`язаних з трудовими правовідносинами, за виконавчими листами, виданими Костянтинівським міськрайонним судом Донецької області на виконання судових рішень (т. 1, а. с. 135).

Відповідно до частини другої статті 388 ЦК України майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Тобто витребування майна, проданого на електронних торгах на виконання судових рішень, прямо заборонено статтею 388 ЦК України, чого Велика Палата Верховного Суду при ухваленні постанови не врахувала.

Крім того, неможливо оцінити добросовісність чи недобросовісність покупця, який набув майно на торгах, про необхідність чого наголошує Велика Палата Верховного Суду в пункті 48 постанови, оскільки покупець позбавлений можливості перевірки дотримання спеціальною установою - ДП «Сетам» та державним виконавцем порядку проведення торгів.

Про недопущення покладання на сторону додаткового обов`язку перевіряти та аналізувати обставини правомірності вибуття майна з володіння з метою встановлення добросовісності чи недобросовісності покупця зазначала Велика Палата Верховного Суду у в своїй постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19(провадження № 12-35гс21).

У справі не застосовувано Закон № 185-V до спірних правовідносин, тому Велика Палата Верховного Суду обґрунтовано визнала відсутність підстав для вирішення питання про відступ від сформульованого у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27 листопада 2018 року у справі № 910/26146/15 і від 18 лютого 2021 року у справі № 910/14680/19 висновку.

З огляду на викладене вважаю, що рішення судів попередніх інстанцій необхідно було залишити без змін з урахуванням мотивів, наведених в цій окремій думці.

Суддя О. М. Ситнік