Рішення

від 11.07.2023 по справі 120/3698/23

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

11 липня 2023 р. Справа № 120/3698/23

Вінницький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Чернюк Алли Юріївни,

за участю:

секретаря судового засідання Сивак Марії Миколаївни

представника позивача Волошенюк Оксани Валеріївни

представника відповідача Дубіцької Тетяни Вікторівни

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейдгрін" до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Трейдгрін" до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за липень, серпень 2022 року. За результатами вказаної перевірки, відповідачем 30.11.2022 року складено акт №10611/02-32-07-03/44133393, на підставі якого стосовно позивача винесено податкове повідомлення-рішення від 29.12.2022 року №000114890703. Позивач вважає зазначене податкове повідомлення-рішення відповідача протиправним, тому з метою його скасування звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 10.04.2023 року відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

01.05.2023 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог та просив відмовити в задоволенні позову.

12.05.2023 року представником позивача подано заяву про збільшення позовних вимог, в якій вона просила додатково визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача №0106260703 від 15.12.2022 року.

Ухвалою від 24.05.2023 року задоволено клопотання представника позивача про збільшення позовних вимог. Даною ухвалою також закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

05.06.2023року представником відповідача подано до суду заяву, в якій вона виклала свої заперечення щодо заяви позивача про збільшення позовних вимог та просила відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

04.07.2023 року представник позивача подала клопотання про стягнення з відповідача витрат на послуги адвоката.

11.07.2023 року від представника відповідача надійшли заперечення щодо вказаного клопотання представника позивача.

В судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечувала.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Відповідно до наказу ГУ ДПС у Вінницькій області від 19.10.2022 року № 3200к, на підставі направлень, виданих ГУ ДПС у Вінницькій області від 15.11.2022 року № 4292 головним державним інспектором відділу планових перевірок управління податкового аудиту ГУ ДПС у Вінницькій області Іриною Кривонос; від 15.11.2022 року № 4298 головним державним інспектором Вінницького відділу перевірок платників управління податкового аудиту ГУ ДПС у Вінницькій області Іриною Рашайдою, була проведена позапланова виїзна документальна перевірка ТОВ «ТРЕЙДГРІН» щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за липень, серпень 2022 року у податковій декларації з податку на додану вартість № 9162438839 від 19.08.2022 року з урахуванням уточнюючого розрахунку від 11.10.2022 року № 9203753851 за липень та № 9187251568 від 19.09.2022 року з урахуванням уточнюючих розрахунків від 06.10.2022 року № 9201731331, від 06.10.2022 року № 9201786903, від 11.10.2022 року № 9203758115 за серпень (надалі іменується «Декларація») від`ємного значення з податку на додану вартість, у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету, з урахуванням від`ємного значення, задекларованого у попередніх звітних періодах та поданих уточнюючих розрахунків.

За результатами вищезазначеної перевірки був складений Акт документальної позапланової виїзної перевірки щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні від`ємного значення з ПДВ, у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету від 30.11.2022 року 10611/02-32-07-03/44133393

Як зазначено у вказаному акті, перевіркою дотримання податкового законодавства при декларуванні за липень, серпень 2022 року у Декларації від`ємного значення з ПДВ, у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету, встановлено порушення платником податків п. 185.1 ст. 185, п. 186.1, п. 187.1, п. 188.1 ст. 188 ПК України, оскільки ним завищено від`ємне значення з ПДВ, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на суму 3 086 356 грн. (р. 21 Декларації «Сума від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду») за серпень 2022 року

Позивач, не погоджуючись із висновками, зазначеними в Акті перевірки, 14.12.2022 року направив на адресу відповідача Заперечення, однак, листом № 28703/6/02-32-07-01-14 від 27.12.2022 року його повідомлено про залишення даних заперечень без задоволення.

На підставі акта від 30.11.2022 року №10611/02-32-07-03/44133393 відповідачем стосовно позивача винесено податкове повідомлення-рішення від 29.12.2022 року №000114890703.

Окрім того, відповідно до наказу ГУ ДПС у Вінницькій області від 16.09.2022 року № 2648к, від 20.10.2022 року № 3225к, на підставі направлень, виданих ГУ ДПС у Вінницькій області від 24.10.2022 року № 3847 головним державним інспектором Вінницького відділу перевірок платників управління податкового аудиту ГУ ДПС у Вінницькій області Віктором Дмитриком; від 01.11.2022 року № 4044 начальником Могилів-Подільського відділу перевірок платників управління податкового аудиту ГУ ДПС у Вінницькій області Світланою Стасишеною; від 01.11.2022 року № 4045 головним державним інспектором Могилів-Подільського відділу перевірок платників управління податкового аудиту ГУ ДПС у Вінницькій області Юлією Цибуляк була проведена позапланова виїзна документальна перевірка ТОВ «ТРЕЙДГРІН» щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за лютий 2022 року у податковій декларації з податку на додану вартість від 21.03.2022 року № 9042904943 від`ємного значення з ПДВ, у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету, з урахуванням від`ємного значення, задекларованого у попередніх звітних періодах та поданих уточнюючих розрахунків.

За результатами вищезазначеної перевірки був складений Акт документальної позапланової виїзної перевірки щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні від`ємного значення з ПДВ, у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «ТРЕЙДГРІН» щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за лютий 2022 року від`ємного значення з податку на додану вартість, у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету, з урахуванням від`ємного значення задекларованого у попередніх звітних періодах та поданих уточнюючих розрахунків від 08.11.2022 року 9565/02-32-07-03/44133393.

Як зазначено в акті від 08.11.2022 року, перевіркою дотримання податкового законодавства при декларуванні у Декларації за лютий 2022 року від`ємного значення з ПДВ, яке визначено з урахуванням від`ємного значення з ПДВ, з урахуванням від`ємного значення, задекларованого у попередніх звітних періодах та поданих уточнюючих розрахунків, встановлено порушення платником податків п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 п. 200.4 ст. 200, п. 201.1 п. 201.10. ст. 201 ПК України, в результаті чого Товариством завищено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (р. 21 Декларації) за лютий 2022 року на 382 174 грн.

Позивач, не погоджуючись із висновками, зазначеними в Акті перевірки, 25.11.2022 року направив на адресу відповідача Заперечення, однак, листом № 27100/6/02-32-07-09-15 від 08.12.2022 року його повідомлено про залишення даних заперечень без задоволення

На підставі акта від 08.11.2022 року 9565/02-32-07-03/44133393 відповідачем стосовно позивача винесено податкове повідомлення-рішення від 15.12.2022 року №0106260703.

Не погоджуючись з прийнятими контролюючим органом податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи та визначаючись щодо позовних вимог, суд виходить з наступного.

Статтею 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 67 Конституції України визначає, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України від 02.12.2010 року № 2755-VI (далі за текстом Податковий кодекс України).

Згідно з пунктом 41.1 статті 41 Податкового кодексу України контролюючими органами є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову, державну митну політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, законодавства з питань сплати єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган (далі - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику), його територіальні органи.

За змістом пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

За положеннями підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Відповідно до підпункту 78.1.12 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України документальна позапланова перевірка здійснюється у разі якщо контролюючим органом вищого рівня в порядку контролю за діями або бездіяльністю посадових осіб контролюючого органу нижчого рівня здійснено перевірку документів обов`язкової звітності платника податків або матеріалів документальної перевірки, проведеної контролюючим органом нижчого рівня, і виявлено невідповідність висновків акта перевірки вимогам законодавства або неповне з`ясування під час перевірки питань, що повинні бути з`ясовані під час перевірки для винесення об`єктивного висновку щодо дотримання платником податків вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Рішення про проведення документальної позапланової перевірки в цьому випадку приймається контролюючим органом вищого рівня лише у тому разі, коли стосовно посадових осіб контролюючого органу нижчого рівня, які проводили документальну перевірку зазначеного платника податків, розпочато службове розслідування або їм повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.

Згідно з пунктом 86.1 статті 86 Податкового кодексу України результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

В акті перевірки зазначаються як факти заниження, так і факти завищення податкових зобов`язань платника (пункт 86.10 статті 86 Податкового кодексу України).

У свою чергу, положеннями пункту 86.8 статті 86 Податкового кодексу України передбачено, що податкове повідомлення-рішення приймається керівником контролюючого органу (його заступником) протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень (за результатами фактичної перевірки - з дня реєстрації (надходження) акта такої перевірки до контролюючого органу за основним місцем обліку платника податків), а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.

З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що здійснення перевірки є необхідною передумовою для прийняття податкових повідомлень-рішень у разі встановлення контролюючим органом порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється податковими органами, тому за відсутності проведеної перевірки як юридичного факту у контролюючого органу відсутня компетенція на прийняття податкового повідомлення-рішення.

Така компетенція не виникає в силу самого лише факту вчинення платником податків податкового правопорушення. Для визначення контролюючим органом грошових зобов`язань платникові податків шляхом прийняття податкового повідомлення-рішення у зв`язку з допущеними таким платником порушеннями необхідно дотриматися певних умов, а саме - спочатку провести податкову перевірку.

Отже, нормами Податкового кодексу України з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів встановлені умови та порядок проведення перевірок. Невиконання цих вимог призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

Аналогічна правова позиція висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, зокрема, у постановах від 27 січня 2015 року (справа № 21-425а14), від 16 лютого 2016 року (справа №826/12651/14) та у постанові Верховного Суду від 17 березня 2018 року (справа №1570/7146/12), від 20 грудня 2018 року (справа № 815/1851/15).

Надаючи оцінку акту перевірки від 30.11.2022 року №10611/02-32-07-03/44133393 та винесеного на підставі нього податковому повідомленню-рішенню від 29.12.2022 року №000114890703, суд зазначає наступне.

Так, у вищезазначеному акті відповідач зазначає, що перевіркою встановлено, що на порушення п. 185.1 ст. 185, п. 186.1 ст. 186, п. 187.1 ст. 187 та п. 188.1 ст. 188 ПК України, Позивач у червні 2022 року здійснило операцію відвантаження ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) соняшника без нарахування податку на додану вартість, в результаті чого занизило базу оподаткування податком на додану вартість на 22 045 400 грн. та відповідно суму податкового зобов`язання з податку на додану вартість за червень 2022 року на 3 086 356 грн.

У відповідності до положень пункт 185.1. ст. 185 ПК України, об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу у володіння та користування лізингоодержувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; ґ) виключено; д) виключено; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.

Згідно пункту 186.1. ст. 186 ПК України місцем постачання товарів є: а) фактичне місцезнаходження товарів на момент їх постачання (крім випадків, передбачених у підпунктах "б" і "в" цього пункту); б) місце, де товари перебувають на час початку їх перевезення або пересилання, у разі якщо товари перевозяться або пересилаються продавцем, покупцем чи третьою особою; в) місце, де провадиться складання, монтаж чи встановлення, у разі якщо товари складаються, монтуються або встановлюються (з випробуванням чи без нього) продавцем або від його імені.

Якщо постачання товарів здійснюється для споживання на борту морських та повітряних суден або у поїздах на ділянці пасажирського перевезення, що здійснюється в межах митної території України, місцем постачання вважається пункт відправлення пасажирського транспортного засобу.

Ділянкою пасажирського перевезення, що здійснюється в межах митної території України, вважається ділянка, на якій відбувається таке перевезення без зупинок за межами митної території України між пунктом відправлення та пунктом прибуття пасажирського транспортного засобу.

Пункт відправлення пасажирського транспортного засобу - перший пункт посадки пасажирів у межах митної території України, у разі потреби - після зупинки за межами митної території України.

Пункт прибуття транспортного засобу на митній території України - останній пункт на митній території України для посадки/висадки пасажирів на митній території України (пункту 186.1.1. ст. 186 ПК України).

Відповідно до пункт 187.1 ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. Для документів, складених в електронній формі, датою оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку, вважається дата, зазначена у самому документі як дата його складення відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", незалежно від дати накладення електронного підпису.

За операціями з виконання підрядних будівельних робіт суб`єкти підприємницької діяльності (підрядники та субпідрядники) можуть застосовувати касовий метод податкового обліку відповідно до підпункту 14.1.266 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу.

За операціями з першого постачання житла (об`єктів житлової нерухомості), неподільного житлового об`єкта незавершеного будівництва / майбутнього об`єкта житлової нерухомості застосовується касовий метод податкового обліку відповідно до підпункту 14.1.266 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу.

Пункт 188.1. ст. 188 ПК України передбачає, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку, який нараховується відповідно до підпунктів 213.1.9 і 213.1.14 пункту 213.1 статті 213 цього Кодексу, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), за винятком:

товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню;

газу, який постачається для потреб населення;

електричної енергії, ціна на яку склалася на ринку електричної енергії.

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв`язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних від простроченої суми та інфляційні витрати, відшкодування шкоди, у тому числі відшкодування упущеної вигоди за рішеннями міжнародних комерційних та інвестиційних арбітражів або іноземних судів, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов`язань.

До бази оподаткування включаються вартість товарів/послуг, які постачаються (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету та/або суми відшкодування орендодавцю - бюджетній установі витрат на утримання наданого в оренду нерухомого майна, на комунальні послуги та на енергоносії), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо отримувачем товарів/послуг, поставлених таким платником податку.

У випадках, передбачених статтею 189 цього Кодексу, база оподаткування визначається з урахуванням положень статті 189 цього Кодексу.

Однак, як слідує з акта перевірки від 30.11.2022 року №10611/02-32-07-03/44133393, посилаючись на вищезазначені норми ПК України, відповідач проігнорував вимоги абзацу першого пункту другого частини четвертої розділу ІІІ «Зміст акта (довідки) документальної перевірки» Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 20 серпня 2015р. № 727 (в редакції наказу міністерства фінансів України від 22 грудня 2021р. № 702) зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 жовтня 2015р. за № 1300/27745, де зазначається, що у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті документальної перевірки фактом порушення необхідно, зокрема, викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів (міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування), що порушені платником податків, зазначити період (календарний день, місяць, квартал, півріччя, три квартали, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, при здійсненні якої вчинено це порушення.

Натомість, відповідач, здійснив посилання на пункти статей ПК України, які містять цілу низку абзаців та підпунктів різного характеру, що унеможливлює здійснити достовірний аналіз його правової позиції й чітко зрозуміти, які саме норми ПК України були порушені позивачем, на думку відповідача.

Разом з тим, у пункті першому розділу І «Загальні положення» Порядку № 727 зазначено, що цей Порядок розроблено відповідно до вимог ПК України для застосування посадовими особами контролюючого органу при оформленні результатів документальних перевірок платників податків (у розумінні статті 15 ПК України) (далі платники податків) дотримання податкового, валютного законодавства, законодавства про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі законодавство з єдиного внеску) та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Відповідно до абзацу першого пункту другого розділу І «Загальні положення» Порядку № 727, акт документальної перевірки це документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки та відображає її результати.

Пунктом третім розділу І «Загальні положення» Порядку № 727 передбачено, що цим Порядком визначаються основні вимоги до форми та змісту акта (довідки) документальної перевірки, інформативних додатків до акта (довідки) документальної перевірки, порядку його (її) підписання, реєстрації та зберігання.

Згідно абзацу другого пункту п`ятого розділу ІІ Порядку № 727, обов`язково наводиться в акті документальної перевірки інформація щодо фактів та обставин, які підтверджують та доводять наявність вини платника податків (з детальним їх описом; дослідженням, яке доводить, що платник податків мав можливість для дотримання правил та норм, встановлених Податковим кодексом, проте не вжив достатніх заходів для їх дотримання; документами та інформацією, яка підтверджує наявність вини платника податків), а також інформація щодо пом`якшуючих обставин або обставин, що звільняють від фінансової відповідальності платника податків

У разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті документальної перевірки фактом порушення необхідно зазначити інформацію щодо фактів та обставин, які підтверджують та доводять наявність вини платника податків (з детальним їх описом; дослідженням, яке доводить, що платник податків мав можливість для дотримання правил та норм, встановлених Кодексом, проте не вжив достатніх заходів для їх дотримання; документи та інформацію, яка підтверджує наявність вини платника податків), а також інформацію щодо наявності пом`якшуючих обставин або обставин, що обтяжують або звільняють від фінансової відповідальності платника податків (абзац третій пункту другого частини четвертої розділу ІІІ «Зміст акта (довідки) документальної перевірки» Порядку № 727).

Однак, в порушення вказаних вимог законодавства, відповідачем не було відображено в акті перевірки відповідних обставин.

Крім того, в акті перевірки відповідач стверджує, що порушення позивачем норм ПК України відбулося внаслідок того, що позивач у червні 2022 року здійснив операцію відвантаження ФОП ОСОБА_1 соняшнику без нарахування податку на додану вартість, в результаті чого занизив базу оподаткування податком на додану вартість на 22 045 400 грн. та відповідно суму податкового зобов`язання з податку на додану вартість за червень 2022 року на 3 086 356 грн.

В Акті перевірки відповідач підтверджує наявність Договору поставки № 21 від 27.10.2021р., Додаткової угоди від 28.10.2021р. й Додаткової угоди від 29.06.2022 року, укладених між Позивачем й ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), а також первинних документів (видаткових накладних й накладних на повернення)

Однак, надаючи характеристику господарським операціям позивача з ФОП ОСОБА_1 , відповідач зазначає:

1. Визначення процесу повернення позивачем ФОП ОСОБА_1 . Товару як «операція відвантаження»;

2. Повернення позивачем ФОП ОСОБА_1 «зовсім іншого товару» так, як повертався соняшник, придбаний у інших постачальників по іншій ціні;

3. Повернення позивачем ФОП ОСОБА_1 «інший подібний товар, придбаний у інших постачальників».

Надаючи характеристику господарським операціям Позивача з ФОП ОСОБА_1 , Відповідач проаналізував, за наданими Позивачем документами, господарські операції Позивача щодо руху предмету Договору поставки (соняшник), з чого вбачається, що соняшник, поставлений ФОП ОСОБА_1 . Позивачу, у подальшому був повернутий останнім ФОП ОСОБА_1 .

Не зважаючи на те, що між позивачем й ФОП ОСОБА_1 29 червня 2022 року була укладена Додаткова угода до Договору поставки № 21 від 27 жовтня 2021р., якою Сторони домовились про те, що у зв`язку із тим, що станом на момент виникнення права вимоги на оплату за Товар через настання форс-мажорних обставин (початок військового стану з 24.02.2022 року) ринкові ціни на Товар зменшилися і Сторони не дійшли згоди щодо даного питання, Покупець (Позивач) погодився повернути Товар, однорідний поставленому, а Постачальник (ФОП ОСОБА_1 ) погодився його прийняти й вивезти зі складу Покупця (Позивача) за власний рахунок. Якість Товару, що повертається відповідає вимогам розділу 2 «ЯКІСТЬ ТОВАРУ» Договору, зокрема ДСТУ 4694:2006 «Соняшник, Олійна сировина, Технічні умови» та підтверджується відповідними документами, Відповідач наполягає, що така «господарська операція по своїй суті є операцією обміну подібними запасами (подібними товарами), з чого робить висновок, що такі відносини є договором міни (бартеру).

Надаючи оцінку відповідним доводам відповідача, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до ст. 1 Господарського кодексу України (ГК України) цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб`єктами господарювання, а також між цими суб`єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Статтею 2 ГК України передбачено, що учасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Згідно із ст. 3 ГК України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями.

Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини.

Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб`єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності.

Під організаційно-господарськими відносинами у цьому Кодексі розуміються відносини, що складаються між суб`єктами господарювання та суб`єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю.

Внутрішньогосподарськими є відносини, що складаються між структурними підрозділами суб`єкта господарювання, та відносини суб`єкта господарювання з його структурними підрозділами.

За приписами ст. 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Основними видами господарських зобов`язань є майново-господарські зобов`язання та організаційно-господарські зобов`язання.

Сторони можуть за взаємною згодою конкретизувати або розширити зміст господарського зобов`язання в процесі його виконання, якщо законом не встановлено інше.

Відповідно до ст. 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтею 175 ГК України передбачено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Суб`єктами майново-господарських зобов`язань можуть бути суб`єкти господарювання, зазначені у статті 55 цього Кодексу, негосподарюючі суб`єкти - юридичні особи, а також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією. Якщо майново-господарське зобов`язання виникає між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами, зобов`язаною та управненою сторонами зобов`язання є відповідно боржник і кредитор.

Статтею 179 ГК України унормовано, що майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно із ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов`язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.

За приписами ст. 181 ГК України господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 263 ГК України господарсько-торговельною є діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання у сфері товарного обігу, спрямована на реалізацію продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання, а також допоміжна діяльність, яка забезпечує їх реалізацію шляхом надання відповідних послуг.

Залежно від ринку (внутрішнього чи зовнішнього), в межах якого здійснюється товарний обіг, господарсько-торговельна діяльність виступає як внутрішня торгівля або зовнішня торгівля.

Господарсько-торговельна діяльність може здійснюватися суб`єктами господарювання в таких формах: матеріально-технічне постачання і збут; енергопостачання; заготівля; оптова торгівля; роздрібна торгівля і громадське харчування; продаж і передача в оренду засобів виробництва; комерційне посередництво у здійсненні торговельної діяльності та інша допоміжна діяльність по забезпеченню реалізації товарів (послуг) у сфері обігу.

Господарсько-торговельна діяльність опосередковується господарськими договорами поставки, контрактації сільськогосподарської продукції, енергопостачання, купівлі-продажу, оренди, міни (бартеру), лізингу та іншими договорами.

Статтею 264 ГК України передбачено, що матеріально-технічне постачання та збут продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання як власного виробництва, так і придбаних у інших суб`єктів господарювання, здійснюються суб`єктами господарювання шляхом поставки, а у випадках, передбачених цим Кодексом, також на основі договорів купівлі-продажу.

Законодавством можуть бути передбачені особливості поставки окремих видів продукції виробничо-технічного призначення або виробів народного споживання, а також особливий порядок здійснення поставки продукції для пріоритетних державних потреб.

Основні вимоги щодо укладення та виконання договорів поставки встановлюються цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

Згідно із ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Сторонами договору поставки можуть бути суб`єкти господарювання, зазначені у пунктах 1, 2 частини другої статті 55 цього Кодексу.

Сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.

Статтею 266 ГК України унормовано, що предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.

Статтею 694 ЦК України передбачено, що договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу. Якщо покупець прострочив оплату товару, проданого в кредит, продавець має право вимагати повернення неоплаченого товару.

Статтею 177 ЦК України передбачено, що об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Статтею 184 ЦК України встановлено, що є речі, визначені індивідуальними або родовими ознаками. Річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною.

За приписами п. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, у Постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2014р. у справі № 29/441-09 зазначено, що відповідно до частини другої статті 184 ЦК України річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною. Отже, зернові, зернобобові та олійні культури, визначені у контракті, вимірюються числом, вагою та мірою, якість яких визначається державними стандартами України, наділені родовими ознаками і можуть бути замінені урожаєм наступного року, тому висновок Вищого господарського суду України щодо незамінності спірної сільськогосподарської продукції не відповідає вимогам законодавства.

Отже, на переконання суду, відповідачем не правильно кваліфіковано правовідносини між позивачем та його контрагентом, оскільки соняшник є річчю, що визначена саме родовими ознаками, а тому є замінною й вимірюється лише вагою якість якої визначається державними стандартами України.

Крім того, відповідачем не враховано, що згідно із:

- ст. 715 ЦК України за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов`язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар.

- ст. 293 ГК України за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов`язується передати другій стороні у власність, повне господарське відання чи оперативне управління певний товар в обмін на інший товар.

- пп. 14.1.10 п. 14.1 ст. 14 ПК України, бартерна (товарообмінна) операція - господарська операція, яка передбачає проведення розрахунків за товари (роботи, послуги) у негрошовій формі в рамках одного договору.

Вищезазначені положення законодавства не відповідають юридичній природі Договору поставки № 21 від 27.10.2021р., який був укладений позивачем й ФОП ОСОБА_1 і тому не можуть бути до нього застосовані.

Так, як стверджує позивач та підтверджується матеріалами справи, за Договором поставки № 21 від 27.10.2021р. Товар був проданий в кредит, однак позивач за нього не розрахувався, а тому постачальник (Продавець) зажадав повернення неоплаченого Товару.

Відповідач у своєму Листі № 28703/6/02-32-07-01-14 від 27.12.2022 року також зазначає, що ФОП ОСОБА_1 не є платником податку на додану вартість (використовує спрощену систему оподаткування за ставкою 5%), а тому під час придбання у нього Товару (соняшник) у Позивача відсутній податковий кредит.

А при постачанні ФОП ОСОБА_1 подібного товару соняшник, у позивача виникає податкове зобов`язання.

Однак, як підтверджується матеріалами справи позивач не поставляв ФОП ОСОБА_1 товар, а повернув той, що був не оплачений.

Водночас, у Додатковій угоді від 29.06.2022 року до Договору поставки № 21 від 27.10.2021р. мова іде про повернення Товару, однорідного поставленому, а не подібний.

За таких обставин у позивача не виникає податкове зобов`язання.

На підставі вищезазначеного, суд вважає обґрунтованими доводи позивача щодо протиправності акта перевірки від 08.11.2022 року №10611/02-32-07-03/44133393 та винесеного на підставі нього податкового повідомлення-рішення від 29.12.2022 року №000114890703, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Надаючи оцінку акту перевірки від 30.11.2022 року №9565/02-32-07-03/44133393 та винесеного на підставі нього податковому повідомленню-рішенню від 15.12.2022 року №0106260703, суд зазначає наступне.

Як зазначено в акті від 08.11.2022 року, перевіркою дотримання податкового законодавства при декларуванні у Декларації за лютий 2022 року від`ємного значення з ПДВ, яке визначено з урахуванням від`ємного значення з ПДВ, з урахуванням від`ємного значення, задекларованого у попередніх звітних періодах та поданих уточнюючих розрахунків, встановлено порушення платником податків п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 п. 200.4 ст. 200, п. 201.1 п. 201.10. ст. 201 ПК України, в результаті чого Товариством завищено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (р. 21 Декларації) за лютий 2022 року на 382 174 грн.

Пунктом 2 розділу І Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань податкового, валютного, та іншого законодавства платниками податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 20 серпня 2015 року № 727 (в редакції наказу Міністерства фінансів України від 22 грудня 2021р. № 702) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 жовтня 2015 року № 1300/27745 (надалі іменується «Порядок № 727») унормовано, що акт документальної перевірки - документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки та відображає її результати.

За приписами пункту 3 розділу ІІ Порядку № 727, акт документальної перевірки має містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного законодавства, законодавства з єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи (далі - податкове, валютне та інше законодавство, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи).

Відповідно до п. 4 розділу ІІ Порядку № 727 в акті документальної перевірки викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності платника податків, які стосуються фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Пунктом 5 розділу ІІ Порядку № 727 передбачено, що факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об`єктивно та повною мірою з посиланням на первинні документи, регістри податкового та бухгалтерського обліку, фінансової та іншої звітності, інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, ведення/складання яких передбачено законодавством, або отримані від інших суб`єктів господарювання, органів державної влади, у тому числі іноземних держав, правоохоронних органів, а також податкову інформацію, що підтверджує наявність зазначених фактів.

Обов`язково наводиться в акті документальної перевірки інформація щодо фактів та обставин, які підтверджують та доводять наявність вини платника податків (з детальним їх описом; дослідженням, яке доводить, що платник податків мав можливість для дотримання правил та норм, встановлених Податковим кодексом, проте не вжив достатніх заходів для їх дотримання; документами та інформацією, яка підтверджує наявність вини платника податків), а також інформація щодо пом`якшуючих обставин або обставин, що звільняють від фінансової відповідальності платника податків.

Однак, в порушення вказаних вимог законодавства, відповідачем не було відображено в акті перевірки відповідних обставин.

Акт це службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансового-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на орган державної податкової служби. А якраз доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, здійсненні безпосередньо Товариством, даний Акт і не містить, тому що шаблонне викладення Контролюючим органом норм законодавства, не підтверджене жодним конкретним документом.

Однак, як слідує з матеріалів справи, не зважаючи на те, що позивачем під час перевірки були надані всі документи, що передбачені законодавством для виду господарської операції, якою він займається, відповідач в акті перевірки згадав лише про наявність Договору поставки № 20 від 21.10.2021р. й податкових накладних.

В акті перевірки не згадується як про видаткові накладні, які підтверджують реальність господарських операцій позивача, так і про банківські виписки, за якими відслідковується реальний рух активів Позивача/Товариства та документи бухгалтерського обліку, якими здійснювалося оприбуткування соняшника високо олеїнового.

Водночас, жодних зауважень щодо відсутності у позивача первинних документів, які підтверджують спірні господарські операції та/або їх невідповідність вимогам чинного законодавства, в акті не зроблено.

У пункті 2.6. Акту перевірки відповідач зазначає, що позивач в охоплених перевіркою звітних періодах здійснював експортні операції олії соняшникової дезодорованої, рафінованої, вимороженої за ставкою 0%, Макуха соняшникового.

В абзаці другому сторінки шостої Акту перевірки відповідач вказує на те, що перевіркою відображених у рядку 2 Декларацій «Операції з вивезення товарів за межі митної території України» показників за лютий 2022 року у загальній сумі 37 868 358 грн. встановлено, що позивачем здійснювались операції із реалізації соняшникової олії та макухи соняшникової за межі митної території України, відповідно до оформлених вантажно-митних декларацій.

Проведеною перевіркою відображеного показника за лютий 2022 року в сумі 37 868 358 грн. на підставі таких документів: декларацій з ПДВ з додатками та з урахуванням уточнюючих розрахунків, журналів-ордерів та рахунках бухгалтерського обліку 362 «Розрахунки з іноземними покупцями», 311 «Розрахунковий рахунок», 70 «Доходи від реалізації» з субрахунками 71 «Інший операційний дохід», 79 «Фінансові результати», 31 «Рахунки в банках», 643 «Податкові зобов`язання», реєстри виданих податкових накладних, митних декларацій, податкових накладних з продажу товарів (робіт, послуг), не встановлено заниження або завищення задекларованих Товариством показників у рядку 2 Декларації «Операції з вивезення товарів за межі митної території України».

Отже, визнаючи експортні операції з поставки позивачем олії соняшникової й макуха соняшникового своїм покупцям за зовнішньоекономічними контрактами, відповідач ставить під сумнів господарські операції позивача із закупівлі сировини для виготовлення такої олії й макуха, а саме соняшника.

Водночас, податкові накладні, що були подані ТОВ «АГРО-БАЙКІВ» (код ЄДРПОУ 41496173) до реєстрації за результатами господарських операцій з Позивачем/Товариством, мають статус «зареєстровано за рішенням комісії», відповідно до чого ТОВ «АГРО-БАЙКІВ» (код ЄДРПОУ 41496173) подано до ДПС пояснення та копії первинних документів щодо підтвердження господарських операцій з реалізації соняшника високо олеїнового на адресу Позивача/Товариства та документального підтвердження походження реалізованого соняшника.

Отже, реєстрація відповідних податкових накладних ДПС України підтверджує реальність даних господарських операцій.

Окрім того, в Акті перевірки відсутні будь-які факти, що свідчать про порушення саме позивачем податкового законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на Відповідача

Так, згідно із п. 61.1 ст. 61 ПК України, податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотриманню законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Згідно з пп.14.1.181. п.14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом У цього Кодексу.

Згідно з п.198.1. ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товару (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній територій України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п.198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.1. ст. 198 ПК України передбачена норма про те, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку із: придбанням або виготовлення товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Податковий кодекс України передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв`язку з придбанням товарів (послуг) це не підтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями.

Зокрема, згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтвердження митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За результатами перевірки в Акті перевірки не встановлено фактів відсутності у Товариства податкових накладних, або наявність податкових накладних, оформлених з порушенням вимог статті 201 ПК України.

Необхідною умовою для віднесення сплачених (нарахованих) у ціні товарів сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів, вартість яких відноситься до валових витрат Товариства. Отже, для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість витрати платника щодо сплати (нарахування) відповідної суми податку у складі ціни товару мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції та є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Додатково варто вказати, що в Листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року № 742/11/13-11 зазначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість, належить з`ясувати, зокрема, такі обставини, як рух активів у процесі здійснення господарської операції. При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» активи це ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до отримання економічних вигод у майбутньому. Економічна вигода, у свою чергу, це потенційна можливість отримання підприємством грошових коштів від використання активів.

Акт перевірки містить докази на підтвердження фактичного здійснення Товариством господарських операцій із постачальником, зокрема, наявність договору, видаткових, податкових й товарно-транспортних накладних, документів, які підтверджують рух коштів у межах договірних відносин, що були складені під час здійснення господарських операцій та досліджені під час перевірки.

Також слід зауважити, що вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитися у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто, якщо контрагент не виконав свого зобов`язання щодо сплати податку до бюджету або подання податкової звітності, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку контрагентом чи неподання ним звітності (у тому числі в наслідок ухилення) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності здійснення господарської операції.

На момент укладення договору та його виконання ТОВ «АГРО-БАЙКІВ» (код ЄДРПОУ 41496173) було зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, що підтверджується самим Контролюючим органом в Акті перевірки.

Отже, позивач володів достовірною інформацію щодо господарської компетенції (сукупність господарських прав та обов`язків) постачальників, передбаченої статтею 55 Господарського кодексу України, наявність якої є достатньою для підтвердження його статусу суб`єкта господарювання.

Якщо контрагент не виконав свого зобов`язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення позивача права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

З Акту перевірки не вбачається, що відповідачем виявлені порушення саме позивачем чинного законодавства в процесі формування податкового кредиту.

Не зважаючи на те, що у самому Акті перевірки Контролюючий орган підтверджує наявність Договору поставки, укладеного між Товариством й ТОВ «АГРО-БАЙКІВ» (код ЄДРПОУ 41496173), відповідно до якого позивач придбав у свого контрагента соняшник, оформлені належним чином видаткові накладні, здійснення Товариством оплати за соняшник, товарно-транспортних накладних, а також належну реєстрацію податкових накладних за такими господарськими операціями, відповідач робить припущення про те, що позивачем неправомірно включено до складу податкового кредиту суми ПДВ на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «АГРО-БАЙКІВ» (код ЄДРПОУ 41496173) без фактичного здійснення господарських операцій.

Таке припущення обґрунтовується відповідачем тим, що ТОВ «АГРО-БАЙКІВ» (код ЄДРПОУ 41496173) на переконання контролюючого органу не здійснювало реальну господарську діяльність із своїми контрагентами, а, значить, й позивачу соняшник не поставлявся.

Проте, викладена Відповідачем інформація щодо господарської діяльності ТОВ «АГРО-БАЙКІВ» (код ЄДРПОУ 41496173) із своїми контрагентами жодним чином не стосується господарської діяльності позивача, який несе відповідальність виключно за власну господарську діяльність та не відношення до порушень інших суб`єктів господарювання.

На переконання суду, можливі порушення податкового законодавства зі сторони постачальників можуть мати негативні наслідки виключно для таких порушників, а не для Товариства, яке не може нести відповідальність за дотримання законодавства іншими суб`єктами господарювання.

Відсутність у контрагентів майна, трудових ресурсів, належного ведення господарських та фінансових справ тощо не є підставою для висновків про порушення саме позивачем податкового законодавства.

Так, у статті 627 Цивільного кодексу України зазначається, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахування вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 264 ГК України матеріально-технічне постачання та збут продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання як власного виробництва, так і придбаних у інших суб`єктів господарювання, здійснюються суб`єктами господарювання шляхом поставки, а у випадках, передбачених цим Кодексом, також на основі договорів купівлі-продажу.

Статтею 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення. Сторонами договору поставки можуть бути суб`єкти господарювання, зазначені у пунктах 1, 2 частини другої статті 55 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним.

Презумпція правомірності правочину є важливою гарантією реалізації прав учасників суспільних відносин. Вона полягає у припущені, що особа, вчиняючи правочин, діє правомірно. Своїм підґрунтям встановлення презумпції правомірності правочину має визначальний принцип приватного права «Дозволено все, що прямо не заборонено законом», а також такі засади цивільного права як свобода договору, свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, справедливість, добросовісність, розумність цивільного законодавства, що закріплені у ст.3 ЦК України.

Згідно із цими засадами припускається, що особа може реалізовувати своє право свободи договору, яке полягає у можливості укладати договори (або утримуватись від їх укладення) і визначати їх зміст на свій розсуд відповідно до досягнутої з контрагентом домовленості. При цьому не вимагається прямої вказівки на правомірність таких дій в акті цивільного законодавства: достатньо, що закон не визначає ці дії як заборонені.

Бухгалтерські документи це не форма угоди, це документи, які підтверджують сам факт виконання сторонами своїх цивільно-правових і господарсько-правових зобов`язань (ч. 8 ст. 193 ГК України і ст.ст. 527, 545 ЦК України). Такі документи не мають ознак правочину, визначених ст. 202 ЦК України, тобто не є діями, спрямованими на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні товару (послуги) та зменшення суми оподаткованого доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, зміст послуг, що надають тощо. При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податку у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце.

При розгляді даної справи, суд вважає за необхідне врахувати правову позицію, викладену Верховним Судом у постановах від 26.06.2018р. у справі № К/9901/27855/18, від 19.06.2018р. № К/9901/3749/18, від 27.03.2028р. № 816/809/17 про те, що «збирання податкової інформації є етапом контрольно-перевірочної роботи та не передбачає здійснення контролюючим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства та аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника, оскільки питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджується контролюючим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов`язаних з нарахуванням і сплатою податку. Записи у інформаційних базах контролюючого органу до первинних або інших документів, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку платників податків не відносяться, відповідно, сама по собі така інформація не є належним доказом по справі».

Таким чином, інформація про контрагента Позивача з автоматизованих інформаційних систем органів ДПС може бути підставою для висновків щодо реальності господарських операцій лише у сукупності з іншими доказами, що підтверджують неможливість конкретного контрагента приймати участь у здійсненні конкретної господарської операції, що в даному випадку відсутнє.

На підставі вищезазначеного, суд вважає обґрунтованими доводи позивача щодо протиправності акта перевірки від 30.11.2022 року №9565/02-32-07-03/44133393 та винесеного на підставі нього податкового повідомлення-рішення від 15.12.2022 року №0106260703, а тому позовні вимоги в цій частині також підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення даного адміністративного позову та скасування податкових повідомлень рішень №0106260703 від 15.12.2022 року та №000114890703 від 29.12.2022 року, винесених Головним управлінням ДПС у Вінницькій області стосовно Товариство з обмеженою відповідальністю "Трейдгрін"

Визначаючись щодо розподілу судових витрат суд зазначає, що відповідно до положень статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частиною 1, 7 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до частини 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Таким чином, документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі № 826/1216/16 та постанові Верховного Суду від 17.09.2019 року у справі № 810/3806/18.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 вказаного Закону договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Частиною третьою статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" передбачено, що до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

За положеннями статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Зміст наведених вище положень законодавства дає підстави для висновку про те, що адвокатський гонорар може існувати у двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

На підтвердження понесення позивачем витрат на правничу допомогу представником позивача надано: договір про надання правової допомоги від 04 квітня 2023 року, платіжне доручення № 144 від 05.04.2023 року на суму 5 000,00 грн, договір про надання правової допомоги від 22 березня 2023 року, платіжне доручення № 86 від 22.03.2023 року на суму 5 000,00 грн, ордер на надання правничої (правової) допомоги від 22.03.2023 року, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія ВН № 000116

Як вбачається з наданих документів, сторони домовились, що розмір гонорару адвоката становить 5000 грн по кожному договору в загальній сумі 10000 грн.

Доказами понесення відповідних витрат на правничу допомогу є платіжне доручення № 144 від 05.04.2023 року на суму 5 000,00 грн та платіжне доручення № 86 від 22.03.2023 року на суму 5 000,00 грн, відповідно до яких позивач здійснив оплату по договорах про надання правової допомоги від 22.03.2023 року та від 05.04.2023 року в загальному розмірі десять (десять тисяч) гривень.

Дослідивши зміст наданих доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу, суд доходить висновку, що понесені витрати дійсно пов`язані саме з розглядом даної справи, підтверджені документально, є співмірними зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт.

З огляду на викладене, понесені позивачем витрати на правову допомогу у сумі 10000,00 грн. підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Також, відповідно до частини 1 статті 139 КАС України сплачений позивачем при зверненні до суду судовий збір підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Вінницькій області №000114890703 від 29.12.2022 року.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Вінницькій області №0106260703 від 15.12.2022 року.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейдгрін" сплачений при зверненні до суду судовий збір в розмірі 26840,00 (двадцять шість тисяч вісімсот сорок гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Вінницькій області.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейдгрін" понесені витрати на правничу допомогу в сумі 10000,00 грн. (десять тисяч гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Вінницькій області.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Трейдгрін" (вул. Хмельницьке шосе, 2А, оф. 711, м. Вінниця, Вінницька область, 21036, код ЄДРПОУ: 44133393)

Відповідач: Головне управління ДПС у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, Вінницька область, 21028, код ЄДРПОУ: ВП 44069150)

Повний текст рішення складено 21.07.2023 року.

СуддяЧернюк Алла Юріївна