Рішення

від 20.07.2023 по справі 240/34560/22

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2023 року м. Житомир справа № 240/34560/22

категорія 106030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі: судді Чернової Г.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрально-західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, Управління Держпраці у Житомирській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом у якому просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ №357-к від 30.11.2022 про звільнення його з посади Начальника відділу нагляду в АПК та СКС Управління Держпраці у Житомирській області з 01.12.2022 у зв`язку із ліквідацією державного органу, відповідно до п. 1-1 ч.1 ст. 87 Закону України "Про державну службу";

- поновити його на роботі на рівнозначній посаді Заступника начальника управління - начальника відділу Управління інспекційної діяльності у Житомирській області Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці з 02.12.2022 року по день фактичного поновлення на роботі.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 12.01.2022 № 14 "Деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці" фактично має місце не ліквідація, а реорганізація територіальних органів Держпраці, а тому до процедури звільнення повинні застосовуватися норми Закону, які регламентують процедуру звільнення у зв`язку з реорганізацією. Зазначив, що його звільнення відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" у зв`язку з ліквідацією Управління Держпраці у Житомирській області здійснено без законних підстав та з із порушенням вимог чинного законодавства.

Ухвалою від 04 січня 2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження.

27 січня 2023 року Управління Держпраці у Житомирській області подало відзив у якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог з наступних підстав. Відповідно до постанови КМ України №14 від 12.01.2022 Управління Держпраці у Житомирській області підлягає саме ліквідації, а отже позивача обґрунтовано звільнено з державної служби на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 87 Закону № 889. звернуло увагу, що при ліквідації діяльність припиняється без правонаступництва, тобто без переходу прав та зобов`язань юридичної особи, що ліквідується, до інших.

02 лютого 2023 року Центрально-західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці подало відзив відповідно до якого просить В обґрунтування правової позиції зазначає про безпідставність посилання позивача на наявність у нього переважного права на залишення на роботі; про дотримання процедури щодо належного персонального попередження про наступне звільнення; про відсутність підстав для поновлення позивача на посаді.

21 лютого 2023 року позивачем подано відповідь на відзив у якому з підстав викладених у позовній заяві просить задовольнити його вимоги повністю.

Після з`ясування позиції учасників справи та дослідження наявних у матеріалах справи доказів, судом без виходу до нарадчої кімнати було винесено протокольну ухвалу про перехід до подальшого розгляду справи в порядку письмового провадження.

Судом встановлено, наказом від 25.11.2021 року № 322-к ОСОБА_1 був призначений на посаду Начальника відділу нагляду в АПК та СКС Управління Держпраці у Житомирській області, як такий що пройшов конкурс і визнаний його переможцем на заняття вакантної посади державної служби в Управлінні Держпраці у Житомирській області, що підтверджується копією трудової книжки доданої до позову та довідкою №6748 від 26.10.2021 року.

28 січня 2022 року відповідно до наказу № 10-к від 19.01.2022 року ОСОБА_1 було попереджено про можливе звільнення з посади у зв`язку із прийняттям Постанови КМУ № 14 від 12.01.2022 року " Про деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці, а саме у зв`язку з ліквідацією Управління Держпраці у Житомирській області, в Вінницькій області, у Хмельницькій області та створення Центрально - західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці. Копію наказу мені не видано, тому є необхідність у його витребуванні для підтвердження зазначеної обставини.

Наказом № 357-к від 30.11.2022 року позивача було звільнено з посади Начальника відділу нагляду в АПК та СКС Управління Держпраці у Житомирській області з 01.12.2022 року у зв`язку із ліквідацією державного органу, відповідно до п.1-1 ч.І ст. 87 Закону України «Про державну службу» .

Разом із тим, не погоджуючись зі своїм звільненням, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Право громадян України на працю і гарантії держави в правовому захисті працездатним громадянам від незаконного звільнення також закріплені у статях 2, 5-1 Кодексу законів про працю України.

При вирішені спору суд виходить із того, що спеціальним законом, що регулює відносини, які виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, є Закон України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII).

Частинами 1 - 3 статті 5 Закону № 889-VIIІ встановлено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Частиною 5 статті 22 Закону № 889-VIII (у редакції Закону № 117-IX) передбачено, що у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 41 Закону № 889-VIII, державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей може бути переведений без обов`язкового проведення конкурсу на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 83 Закону № 889-VIII державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб`єкта призначення.

Згідно із частиною 1 статті 87 Закону № 889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є:

1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; 1-1) ліквідація державного органу;

2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування;

3) отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності;

4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.

За змістом частини 3 статті 87 Закону № 889-VIII суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.

Порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією України та законом.

Відповідно до частин 1, 5 статті 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 110 ЦК України юридична особа ліквідується за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв`язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами.

Відповідно до частини 5 статті 5 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" від 17 березня 2011 року № 3166-VI (далі - Закон № 3166-VI) міністерство, інший центральний орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.

Згідно з частиною 1 статті 13 Закону № 3166-VI територіальні органи міністерства утворюються як юридичні особи публічного права в межах граничної чисельності державних службовців та працівників міністерства і коштів, передбачених на утримання міністерства, ліквідовуються, реорганізовуються за поданням міністра Кабінетом Міністрів України.

За змістом частини 4 статті 13 Закону № 3166-VI територіальні органи міністерства набувають статусу юридичної особи з дня внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців запису про їх державну реєстрацію як юридичної особи та припиняються як юридичні особи з дня внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців запису про державну реєстрацію їх припинення.

Постановою КМ України від 20 жовтня 2011 року № 1074 затверджено Порядок здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (далі - Порядок № 1074, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який визначає механізм здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (далі - органи виконавчої влади) та їх територіальних органів.

Пунктами 5, 6, 7, 8 цього Порядку передбачено, що орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.

Права та обов`язки органів виконавчої влади переходять: у разі злиття органів виконавчої влади - до органу виконавчої влади, утвореного внаслідок такого злиття; у разі приєднання одного або кількох органів виконавчої влади до іншого органу виконавчої влади - до органу виконавчої влади, до якого приєднано один або кілька органів виконавчої влади; у разі поділу органу виконавчої влади -- до органів виконавчої влади, утворених внаслідок такого поділу; у разі перетворення органу виконавчої влади - до утвореного органу виконавчої влади; у разі ліквідації органу виконавчої влади і передачі його завдань та функцій іншим органам виконавчої влади - до органів виконавчої влади, визначених відповідним актом Кабінету Міністрів України.

Майнові права та обов`язки органів виконавчої влади у разі їх злиття, приєднання або перетворення переходять правонаступникові на підставі передавального акта, а у разі їх поділу - згідно з розподільчим балансом. У разі ліквідації органу виконавчої влади складається ліквідаційний баланс. Кабінет Міністрів України приймає рішення щодо подальшого використання нерухомого майна органу виконавчої влади, що ліквідується, та визначає суб`єкта управління підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління такого органу.

Внаслідок реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) органів виконавчої влади припиняється той орган виконавчої влади, майнові права та обов`язки якого переходять його правонаступникам.

В даному ж випадку спір, який предметом розгляду в даній справі, виник у зв`язку зі звільненням позивача з державної служби відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII, у зв`язку з ліквідацією Управління Держпраці у Житомирській області.

Підставою для прийняття рішення про звільнення позивача, реалізованого спірним наказом, слугувала постанова КМ України № 14 від 12.01.2022 року, якою вирішено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної служби з питань праці, у тому числі - Головного управління Держпраці у Житомирській області.

При цьому, обґрунтовуючи вимоги даного позову, позивач наполягає у тому, що оскільки в Головному управлінні Держпраці у Житомирській області фактично відбулася не ліквідація, а реорганізація, яка супроводжувалася змінами в організації праці, роботодавець зобов`язаний був дотриматися процедури вивільнення працівників у зв`язку з реорганізацією, визначеною законодавством про працю.

В свою чергу, представник відповідача вказує на те, що у спірному випадку має місце ліквідація Головного управління Держпраці у Житомирській області без визначення правонаступника, що у свою чергу виключало обов`язок запропоновувати йому іншу рівнозначну та/або нижчу посаду.

З цього приводу варто зазначити, що ліквідація юридичної особи публічного права, на відміну від ліквідації юридичних осіб приватного права, має певні особливості, що обумовлені відмінностями в їхньому правовому статусі.

Правонаступництво у сфері управлінської діяльності органів державної влади (публічне правонаступництво) передбачає повне або часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) до іншого або внаслідок припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції (постанова Верховного Суду у від 12 червня 2018 року у справі № 2а-23895/09/1270).

Верховний Суд в аналогічних спорах вже вирішував питання публічного правонаступництва для цілей визначення обставин припинення юридичної особи, які фактично відбулися у межах спірних правовідносин: ліквідація чи реорганізація (наприклад, постанови від 22 квітня 2021 року у справі № 440/395/20, від 17 червня 2021 року у справі № 240/455/20).

Відповідаючи на це питання, Верховний Суд виходив з того, що особливістю ліквідації державного органу як юридичної особи публічного права є те, що одночасно з його ліквідацією припиняється й реалізація державою функцій, покладених на цей орган.

Ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженою на це особою.

У цьому акті має бути наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їхньої передачі іншим органам виконавчої влади.

Якщо таке обґрунтування наведене, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні, то саме посилання на те, що особа ліквідується, є недостатнім.

Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку, що для вирішення питання про те, що саме мало місце - ліквідація юридичної особи публічного права чи її реорганізація, необхідно надати оцінку правовому акту, який став підставою ліквідації, зокрема на предмет того, чи припинено виконання функцій ліквідованого органу, чи покладено виконання цих функцій на інший державний орган виконавчої влади.

Підґрунтям такого підходу є правова позиція Верховного Суду України, сформована у постановах від 17 жовтня 2011 року у справі № 21-237а11, від 04 березня 2014 року у справі № 21-8а14, від 27 травня 2014 року у справі № 21-108а14, від 28 жовтня 2014 року у справа №21-484а14, від 19 січня 2016 року у справі №810/1783/13-а, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган мова йде фактично про його реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а передбачає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Ця позиція підтримана Верховним Судом, зокрема, у постановах від 12 грудня 2018 року у справі № 826/25887/15, від 17 липня 2019 року у справі № 820/2932/16, від 26 травня 2021 року у справі № 140/90/20.

У постанові від 22 січня 2020 року у справі № 2а-15057/09/2670 Верховний Суд вказав, що публічне правонаступництво органів державної влади є окремим, особливим видом правонаступництва, під таким терміном розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов`язків одного суб`єкта права іншому. При цьому, обов`язок щодо відновлення порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права. Такий підхід про перехід до правонаступника обов`язку відновити порушене право відповідає принципу верховенства права, оскільки метою правосуддя є ефективне поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів.

У цьому разі, при реорганізації до правонаступника переходять права та обов`язки юридичної особи, які стосуються не лише майнових правовідносин, але і правовідносин з приводу проходження публічної служби, зокрема, в частині продовження дії трудового договору з працівниками.

Такий підхід ґрунтується на конституційних принципах безперервності процесу державного управління та відповідальності держави перед людиною за свою діяльність.

В даному ж випадку, встановлено, що у постанові Кабінету Міністрів України № 14 від 12.01.2022 року "Деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці" як у розпорядчому акті органу державної влади, не наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій Державної служби з питань праці або передачі їх іншим органам виконавчої влади. Натомість передбачено об`єднання (злиття) кількох територіальних органів з питань праці, що припиняються, в новий (міжрегіональний) територіальний орган з питань праці, повноваження якого поширюються на декілька адміністративно-територіальних одиниць (областей).

Пунктом 3 вказаної Постанови серед іншого визначено, що територіальні органи Державної служби з питань праці, які ліквідуються згідно з пунктом 1 цієї постанови, продовжують здійснювати повноваження та функції, покладені на зазначені органи, до завершення здійснення заходів, пов`язаних з утворенням міжрегіональних територіальних органів Державної служби з питань праці і прийняттям рішення про можливість забезпечення здійснення такими органами повноважень та функцій територіальних органів, що ліквідуються. Таке рішення приймається Державною службою з питань праці після здійснення заходів, пов`язаних із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань даних про міжрегіональні територіальні органи Державної служби з питань праці, що утворені згідно з пунктом 2 цієї постанови, затвердження положень про них, структур, штатних розписів, кошторисів та заповненням 30 відсотків вакансій.

При цьому, як визначено Положенням про Центрально-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці, затвердженого наказом Державної служби з питань праці від 23.09.2022 року №141 так і Положенням про управління Держпраці у Вінницькій області, затвердженого наказом Державної служби з питань праці від 03.08.2018 року № 84, основними завданнями цих управлінь є: реалізація державної політики у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Тому, фактично, мала місце не ліквідація, а реорганізація органів служби з питань праці зі створенням нових міжрегіональних управлінь служби з питань праці, що передбачає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Як вже встановлено судом, 28.01.2022 позивач був попереджений про наступне вивільнення на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 87 Закону № 889-VІІІ, а з 12.12.2022 звільнений із займаної посади.

На момент звільнення позивача вже був ухвалений Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби" № 1285-ІХ від 23.02.2021, яким внесені зміни до Закону України "Про державну службу", зокрема, частину третю статті 87 Закону № 889-VIII викладено в такій редакції:

"3. Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду".

При цьому, вжите у частині третій статті 87 Закону № 889-VIII слово "пропонує", визначає те, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби покладається обов`язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець на розсуд суб`єкта призначення не залишив.

В порушення наведеної норми відповідач жодної посади, як рівнозначної так і нижчої, позивачу не пропонував. Вказана обставина не заперечується представником відповідача.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про недотримання відповідачем встановленої законодавством процедури при вирішенні питання щодо звільнення позивача, тому позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування оскаржуваного наказу є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Поряд з цим, відповідно до статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено. Працівник не вправі вимагати поновлення його на роботі на заново утвореному підприємстві, якщо він не був переведений туди в установленому порядку.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 28.02.2019 у справі № 817/860/16 та від 03.10.2019 у справі № 826/10460/16.

Скасування наказу про звільнення позивача, передбачає поновлення його на посаді, з якої останній незаконно звільнений.

Судом встановлено, що Головне управління Держпраці у Житомирській області перебуває в стані припинення, про що внесений відповідний запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Отже, враховуючи скасування наказу про звільнення позивача, та те, що Головне Управління Держпраці у Житомирській області станом на день вирішення справи не припинено, вважаючи на те, що звільнення позивача відбулось із порушенням процедури звільнення, позивач, в силу вимог частини 1 статті 235 КЗпП України підлягає поновленню на попередній роботі, а саме, на посаді начальника відділу нагляду в АПК та СКС Управління Держпраці у Житомирській області з 02.12.2022, що свідчитиме про ефективний спосіб захисту порушеного права позивача.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більш як за один рік (частина 2 статті 235 Кодексу законів про працю України).

Відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" середній заробіток працівника визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати (надалі - Порядок №100).

За приписами абзацу 3 пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Пунктом 3 Порядку визначено складові, які враховуються при обчисленні середньої заробітної плати. Натомість, у пункті 4 Порядку йдеться про виплати, що не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати.

Особливості обрахунку розміру середньої заробітної плати за останні два місяці роботи наведено у пункті 8 Порядку, згідно із яким нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відтак підлягає задоволенню вимога позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 02.12.2022 (наступний день за днем звільнення) по 20.07.2023 (день ухвалення судом рішення про поновлення на посаді).

Довідкою Управління Держпраці у Житомирській області вих. №ЖТ/3/2093-22 від 09.12.2022 підтверджується те, що у жовтні 2022 року та у листопаді 2022 року (два останні календарні місяці роботи, що передували звільненню) позивачу нарахована заробітна плата в загальній сумі 24898,27 грн.

Протягом двох місяців, які передували події звільнення позивачем відпрацьовано 43 робочі дні.

Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу з 02.12.2022 по 20.07.2023 (дата постановлення судового рішення), враховуючи середньоденний заробіток 579,02 грн. та кількість робочих днів - 165, становить 95 538,30 грн., який підлягає стягненню на користь позивача та з якого відповідачем мають бути відраховані податки та обов`язкові платежі.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до пункту 3 частини 1 статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Враховуючи вищевикладені положення КАС України, суд вважає за необхідне зазначити, що рішення в частині поновлення позивача на посаді, а також в частині стягнення з Управління Держпраці у Житомирській області на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах одного місяця слід допустити до негайного виконання.

Частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Крім того, у справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно зі статтею 90 цього Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єктів владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що позовні вимоги належить задовольнити частково.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (ч. 3 ст. 139 КАС України).

Спір, який є предметом розгляду у даній справі стосується поновлення позивача на роботі, що свідчить про те, що останній був звільнений від сплати судового збору за звернення до суду із даним позовом.

З огляду на викладене, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача надміру сплаченого ним судового збору, на переконання суду, відсутні.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Центрально-західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці (вул. Кам`янецька, 74,Хмельницький,Хмельницька область,29013, код ЄДРПОУ 44791105) Управління Держпраці у Житомирській області (вул. Шевченка, 18-а, Житомир, 10008, код ЄДРПОУ 39790560) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Управління Держпраці у Житомирській області №357-к від 30.11.2022 про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу нагляду в АПК та СКС Управління Держпраці у Житомирській області з 01.12.2022 у зв`язку із ліквідацією державного органу, відповідно до п. 1-1 ч.1 ст. 87 Закону України "Про державну службу".

Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу нагляду в АПК та СКС Управління Держпраці у Житомирській області з 02.12.2022.

Стягнути з Управління Держпраці у Житомирській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 02.12.2022 по 20.07.2023 в сумі 95 538,30 гривень, з вирахуванням при виплаті встановлених законом податків і зборів.

Допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Г.В. Чернова