Постанова

від 24.11.2023 по справі 240/34560/22

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/34560/22

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Чернова Г.В.

Суддя-доповідач - Біла Л.М.

24 листопада 2023 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Білої Л.М.

суддів: Матохнюка Д.Б. Гонтарука В. М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці та Управління Держпраці у Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20 липня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці та Управління Держпраці у Житомирській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом до Управління Держпраці у Житомирській області та до Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ №357-к від 30.11.2022 про звільнення з посади Начальника відділу нагляду в АПК та СКС Управління Держпраці у Житомирській області з 01.12.2022 у зв`язку із ліквідацією державного органу, відповідно до п. 1-1 ч.1 ст. 87 Закону України "Про державну службу";

- поновити на роботі на рівнозначній посаді Заступника начальника управління - начальника відділу Управління інспекційної діяльності у Житомирській області Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці з 02.12.2022 року по день фактичного поновлення на роботі;

- стягнути з відповідачів заробітну плату за весь час вимушеного прогулу.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 20 липня 2023 року позов задоволено частково.

А саме, суд визнав протиправним та скасував наказ Управління Держпраці у Житомирській області №357-к від 30.11.2022 про звільнення позивача з посади начальника відділу нагляду в АПК та СКС Управління Держпраці у Житомирській області з 01.12.2022 у зв`язку із ліквідацією державного органу, відповідно до п. 1-1 ч.1 ст. 87 Закону України "Про державну службу", поновив позивача на посаді начальника відділу нагляду в АПК та СКС Управління Держпраці у Житомирській області з 02.12.2022 та стягнув з Управління Держпраці у Житомирській області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 02.12.2022 по 20.07.2023 в сумі 95 538,30 гривень, з вирахуванням при виплаті встановлених законом податків і зборів.

Рішення суду в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць допущено до негайного виконання .

В задоволенні решти позовних вимог судом першої інстанції відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідачі звернулися з апеляційними скаргами, в яких просять скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

В обґрунтування доводів апеляційних скарг вказують, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Позивач, скориставшись правом подання письмових заперечень на апеляційну скаргу, надіслав на адресу суду відзив, в якому заперечив проти задоволення апеляційних скарги відповідачів.

Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить наступних висновків.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, наказом від 25.11.2021 року № 322-к позивач був призначений на посаду Начальника відділу нагляду в АПК та СКС Управління Держпраці у Житомирській області, як такий, що пройшов конкурс і визнаний його переможцем на заняття вакантної посади державної служби в Управлінні Держпраці у Житомирській області, що підтверджується копією трудової книжки, доданої до позову та довідкою №6748 від 26.10.2021 року.

28.01.2022 року відповідно до наказу № 10-к від 19.01.2022 року позивача було попереджено про можливе звільнення з посади у зв`язку із прийняттям Постанови КМУ № 14 від 12.01.2022 року "Про деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці", а саме у зв`язку з ліквідацією Управління Держпраці у Житомирській області, в Вінницькій області, у Хмельницькій області та створення Центрально - західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці.

Наказом № 357-к від 30.11.2022 року позивача було звільнено з посади Начальника відділу нагляду в АПК та СКС Управління Держпраці у Житомирській області з 01.12.2022 року у зв`язку із ліквідацією державного органу, відповідно до п.1-1 ч.І ст. 87 Закону України «Про державну службу» .

Позивач, не погоджуючись з наказом відповідача №357-к від 30.11.2022 року та з метою його скасування, звернувся до суду з даним позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що фактично, мала місце не ліквідація, а реорганізація органів служби з питань праці зі створенням нових міжрегіональних управлінь служби з питань праці, що передбачає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 02.12.2022 (наступний день за днем звільнення) по 20.07.2023 (день ухвалення судом рішення про поновлення на посаді).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.

Спеціальним законом, що регулює відносини, які виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, є Закон України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII).

Частиною п`ятою статті 22 Закону № 889-VIII (у редакції Закону № 117-IX) передбачено, що у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 41 Закону № 889-VIII, державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей може бути переведений без обов`язкового проведення конкурсу на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 83 Закону № 889-VIII державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб`єкта призначення.

Підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення у відповідності до ч. 1 ст. 87 Закону № 889-VIII є:

1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу;

1-1) ліквідація державного органу;

2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування;

3) отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності;

4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.

Відповідно до ч. 3 ст. 87 Закону № 889-VIII суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому, враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

У відповідності до пункту 1 частини першої цієї статті державний службовець звільняється у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.

Як встановлено з матеріалів справи,

Судом встановлено, що спір у цій справі виник у зв`язку зі звільненням позивача наказом №357-к від 30.11.2022 року відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII, у зв`язку з ліквідацією Управління Держпраці у Житомирській області, з припиненням державної служби.

Підставою для прийняття рішення про звільнення позивача, реалізованого спірним наказом, слугувала постанова КМ України № 14 від 12.01.2022 року, якою вирішено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної служби з питань праці, у тому числі - Управління Держпраці у Житомирській області.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 12.01.2022 року №14 "Деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці" (далі - Постанова КМУ № 14) постановлено ліквідувати, у тому числі, й відповідача.

В подальшому, наказом Державної служби України з питань праці від 05.12.2022 № 235 Управлінню Держпраці у Житомирській області, Управлінню Держпраці у Хмельницькій області та Управлінню Держпраці у Вінницькій області наказано припинити з 06.12.2022 року здійснення повноважень та виконання функцій з реалізації державної політики у відповідних сферах.

Порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією України та законом.

Відповідно до частин першої, п`ятої статті 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 110 ЦК України юридична особа ліквідується за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв`язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами.

Відповідно до частини п`ятої статті 5 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" від 17 березня 2011 року № 3166-VI (далі - Закон № 3166-VI) міністерство, інший центральний орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.

Згідно з частинами першою та четвертою статті 13 Закону № 3166-VI територіальні органи міністерства утворюються як юридичні особи публічного права в межах граничної чисельності державних службовців та працівників міністерства і коштів, передбачених на утримання міністерства, ліквідовуються, реорганізовуються за поданням міністра Кабінетом Міністрів України.

Територіальні органи міністерства набувають статусу юридичної особи з дня внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців запису про їх державну реєстрацію як юридичної особи та припиняються як юридичні особи з дня внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців запису про державну реєстрацію їх припинення.

Механізм здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів визначено Порядком здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженим Постановою КМ України від 20 жовтня 2011 року № 1074 (далі - Порядок № 1074).

Пунктами 5, 6, 7, 8 цього Порядку передбачено, що орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.

Права та обов`язки органів виконавчої влади переходять: у разі злиття органів виконавчої влади - до органу виконавчої влади, утвореного внаслідок такого злиття; у разі приєднання одного або кількох органів виконавчої влади до іншого органу виконавчої влади - до органу виконавчої влади, до якого приєднано один або кілька органів виконавчої влади; у разі поділу органу виконавчої влади -- до органів виконавчої влади, утворених внаслідок такого поділу; у разі перетворення органу виконавчої влади - до утвореного органу виконавчої влади; у разі ліквідації органу виконавчої влади і передачі його завдань та функцій іншим органам виконавчої влади - до органів виконавчої влади, визначених відповідним актом Кабінету Міністрів України.

Майнові права та обов`язки органів виконавчої влади у разі їх злиття, приєднання або перетворення переходять правонаступникові на підставі передавального акта, а у разі їх поділу - згідно з розподільчим балансом. У разі ліквідації органу виконавчої влади складається ліквідаційний баланс. Кабінет Міністрів України приймає рішення щодо подальшого використання нерухомого майна органу виконавчої влади, що ліквідується, та визначає суб`єкта управління підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління такого органу.

Внаслідок реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) органів виконавчої влади припиняється той орган виконавчої влади, майнові права та обов`язки якого переходять його правонаступникам.

Суд першої інстанції доцільно зауважив, що ліквідація юридичної особи публічного права, на відміну від ліквідації юридичних осіб приватного права, має певні особливості, що обумовлені відмінностями в їхньому правовому статусі.

Так, правонаступництво у сфері управлінської діяльності органів державної влади (публічне правонаступництво) передбачає повне або часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) до іншого або внаслідок припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції (постанова Верховного Суду у від 12 червня 2018 року у справі № 2а-23895/09/1270).

Правова позиція з питань публічного правонаступництва, а саме визначення обставин припинення юридичної особи, які фактично відбулися у межах спірних правовідносин: ліквідація чи реорганізація, вже висловлювалась Верховним Судом в аналогічних спорах (постанови від 22.04.2021 року у справі № 440/395/20, від 17.06.2021 року у справі № 240/455/20).

Так, Верховний Суд виходив з того, що особливістю ліквідації державного органу як юридичної особи публічного права є те, що одночасно з його ліквідацією припиняється й реалізація державою функцій, покладених на цей орган.

Ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженою на це особою.

У цьому акті має бути наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їхньої передачі іншим органам виконавчої влади.

Якщо таке обґрунтування наведене, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні, то саме посилання на те, що особа ліквідується, є недостатнім.

Відтак, Верховний Суд дійшов висновку, що для вирішення питання про те, що саме мало місце - ліквідація юридичної особи публічного права чи її реорганізація, необхідно надати оцінку правовому акту, який став підставою ліквідації, зокрема на предмет того, чи припинено виконання функцій ліквідованого органу, чи покладено виконання цих функцій на інший державний орган виконавчої влади.

Ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган мова йде фактично про його реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а передбачає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Ця позиція підтримана Верховним Судом, зокрема, у постановах від 12 грудня 2018 року у справі № 826/25887/15, від 17 липня 2019 року у справі № 820/2932/16, від 26 травня 2021 року у справі № 140/90/20 та інш.

У постанові від 22 січня 2020 року у справі № 2а-15057/09/2670 Верховний Суд указав, що публічне правонаступництво органів державної влади є окремим, особливим видом правонаступництва, під таким терміном розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов`язків одного суб`єкта права іншому. При цьому, обов`язок щодо відновлення порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права. Такий підхід про перехід до правонаступника обов`язку відновити порушене право відповідає принципу верховенства права, оскільки метою правосуддя є ефективне поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів.

У цьому разі, при реорганізації до правонаступника переходять права та обов`язки юридичної особи, які стосуються не лише майнових правовідносин, але і правовідносин з приводу проходження публічної служби, зокрема, в частині продовження дії трудового договору з працівниками.

Такий підхід ґрунтується на конституційних принципах безперервності процесу державного управління та відповідальності держави перед людиною за свою діяльність.

Як встановлено судом першої інстанції та було підтверджено в ході апеляційного перегляду справи, у Постанові Кабінету Міністрів України №14 від 12.01.2022 року «Деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці», як у розпорядчому акті органу державної влади, не наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій Державної служби з питань праці або передачі їх іншим органам виконавчої влади. Натомість, передбачено об`єднання (злиття) кількох територіальних органів з питань праці, що припиняються, в новий (міжрегіональний) територіальний орган з питань праці, повноваження якого поширюються на декілька адміністративно-територіальних одиниць (областей).

Як вже зазначено вище, Пунктом 3 вказаної Постанови серед іншого визначено, що територіальні органи Державної служби з питань праці, які ліквідуються згідно з пунктом 1 цієї постанови, продовжують здійснювати повноваження та функції, покладені на зазначені органи, до завершення здійснення заходів, пов`язаних з утворенням міжрегіональних територіальних органів Державної служби з питань праці і прийняттям рішення про можливість забезпечення здійснення такими органами повноважень та функцій територіальних органів, що ліквідуються. Таке рішення приймається Державною службою з питань праці після здійснення заходів, пов`язаних із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань даних про міжрегіональні територіальні органи Державної служби з питань праці, що утворені згідно з пунктом 2 цієї постанови, затвердження положень про них, структур, штатних розписів, кошторисів та заповненням 30 відсотків вакансій

В свою чергу, відповідно до Положення про Центрально-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці, затвердженого наказом Державної служби з питань праці від 23.09.2022 року № 141, та Положення про управління Держпраці у Житомирській області, основними завданнями цих управлінь є: реалізація державної політики у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Таким чином, завдання і функції відповідача були передані новоутвореному міжрегіональному територіальному органу.

За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що фактично, мала місце не ліквідація, а реорганізація органів служби з питань праці зі створенням нових міжрегіональних управлінь служби з питань праці, що передбачає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

При цьому, вжите у ч. 3 ст. 87 Закону №889-VIII слово "пропонує", означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби покладається обов`язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець на розсуд суб`єкта призначення не залишив.

Як встановлено судом першої інстанції та наразі не спростовано апелянтом, в порушення наведеної норми відповідач жодної посади, як рівнозначної так і нижчої, позивачеві не пропонував, хоча такий обов`язок у відповідача наявний в силу прямої вказівки закону і не ставиться в залежність від того, чи висловлює працівник будь-які заперечення після отримання повідомлення про наступне вивільнення, чи ні.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про недотримання відповідачем встановленої законодавством процедури при вирішенні питання щодо звільнення позивача, а відтак наявності підстав для визнання протиправним та скасування оскаржуваного наказу.

Положеннями ч. 1 ст. 235 Кодексу Законів про працю Українипередбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Як встановлено з матеріалів справи, Управління Держпраці в Житомирській області перебуває у стані припинення, про що внесено відповідний запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а отже, враховуючи всі вище викладені обставини, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність поновлення позивача з 12.12.2022 на посаді начальника відділу нагляду в АПК та СКС Управління Держпраці у Житомирській області, що свідчитиме про ефективний спосіб захисту порушеного права позивача.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то слід зазначити таке.

Приписами ч. 2 ст. 235 Кодексу законів про працю України визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно з п. 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично відпрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (далі - Порядок №100).

Відповідно до п. 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відтак, судова колегія доходить до переконання, що вимога про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 02.12.2022 (наступний день за днем звільнення) по 20.07.2023 (день ухвалення судом рішення про поновлення на посаді) також підлягає задоволенню.

При цьому, суд апеляційної інстанції також погоджується і з сумою середнього заробітку, що обрахована судом першої інстанції та стягнута на користь позивача, оскільки вказаний обрахунок здійснений у відповідності до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 року №100 та на підставі наявної в матеріалах справи довідки Управління Держпраці у Житомирській області №ЖТ/3/2093-22 від 09.12.2022.

В контексті викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Інші доводи апеляційних скарг встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

При цьому, надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, судова колегія враховує, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційні скарги Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці та Управління Держпраці у Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20 липня 2023 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.

Головуючий Біла Л.М. Судді Матохнюк Д.Б. Гонтарук В. М.