Постанова

від 17.07.2023 по справі 305/2137/21

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 305/2137/21

П О С Т А Н О В А

Іменем України

17 липня 2023 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі:

головуючої судді Кожух О.А.,

суддів Кондора Р.Ю., Собослоя Г.Г.,

з участю секретаря Гусонька З.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відділу освіти, культури, молоді та спорту Ясінянської селищної ради Рахівського району Закарпатської області на рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 03 травня 2022 року (головуюча суддя Марусяк М.О.) у справі № 305/2137/21 за позовом ОСОБА_1 до Чорнотисянського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Ясінянської селищної ради, Відділу освіти, культури, молоді та спорту Ясінянської селищної ради про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за вимушений прогул,

в с т а н о в и в :

Короткий зміст позовної заяви

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Чорнотисянського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Ясінянської селищної ради, Відділу освіти, культури, молоді та спорту Ясінянської селищної ради про визнання незаконним наказу про відсторонення від роботи поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що вона працює соціальним педагогом в Чорнотисянському закладі загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Ясінянської селищної ради.

04.11.2021 позивачці вручено попередження про необхідність проходження щеплення проти COVID-19.

08.11.2021 їй було вручено наказ директора закладу від 08.11.2021 №81-к про відсторонення від роботи з 08.11.2021 без збереження заробітної плати, у зв`язку з відсутністю щеплення проти COVID-19.

Вважає даний наказ незаконним та таким, що порушує її трудові права. Звертає увагу суду, що ні в трудовому контракті, ні в посадові інструкції, ні в будь-якому іншому документі, що підписані між нею та відповідачем відсутнє зобов`язання щодо щеплення від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Встановлена відповідачем нова умова праці, яка необхідна для продовження нею роботи, а саме наявність щеплення від COVID-19, є фактично зміною істотних умов праці. Попередження про необхідність проходження щеплення вручено лише за декілька днів до відсторонення, у зв`язку з чим вважає, що відповідач порушив встановлені строки попередження про зміну істотнних умов праці.

У наказі про відсторонення відповідач посилається на ст.46 КЗпПУ, ч.2 ст.14 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», постанову КМУ від 09.12.2020 № 1236 та наказ від 04.10.2021 № 2153.

Відповідач не мав права відсторонювати її від роботи, оскільки відсторонення працівників від роботи з підстав відсутності у них щеплення від COVID-19 не передбачено чинним законодавством. Відповідач, відсторонюючи її від роботи, фактично примушує її до щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19, оскільки залишає їй на вибір тільки два варіанти, або прийняти щеплення від COVID-19 і, відповідно, продовжити працювати і отримувати заробітну плату, або відмовитись від щеплення і залишитись без засобів до існування, оскільки в останньому випадку їй не може виплачуватись ні допомога по безробіттю, ні допомога у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності. Згідно листа Уповноваженого з прав людини №2575941-141143/21/40 від 01.09.2021 примусове проведення вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, суперечить чинному законодавству України. Ні Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», ні іншими законами України не встановлено обов`язкового щеплення проти COVID-19, тому відсторонення працівника з підстав ч.2 ст.12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» є незаконним та безпідставним. Вказує, що наказом МОЗ України від 24.12.2020 № 3018 «Про затвердження Дорожньої карти з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» передбачено, що вакцинація буде добровільною для усіх груп населення та професійних груп. Вказувала, що не заперечує проти щеплень, однак відмовляється від примушування її до участі у медичному експеременті, оскільки вакцини проти COVID-19 не є вакцинами в традиційному значенні цього слова та є генно-інженерним продуктом.

Посилаючись на дані обставини, ОСОБА_1 просила визнати незаконним та скасувати наказ №81-к від 08.11.2021 про відсторонення від роботи та поновити її на роботі. Стягнути з Відділу освіти, культури, молоді та спорту Ясінянської селищної ради заробітну плату за вимушений прогул за період відсторонення її від роботи.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 03.05.2022 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ директора Чорнотисянського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Ясінянської селищної ради №81-к від 08.11.2021 про відсторонення від роботи ОСОБА_1 .

Стягнуто з Відділу освіти, культури, молоді та спорту Ясінянської селищної ради заробітну плату за вимушений прогул за період відсторонення ОСОБА_1 від роботи за період з 08.11.2021 по 28.02.2022 в сумі 88689,12 гривень.

Витрати по сплаті судового збору залишено за позивачем.

Короткий зміст вимог та доводи апеляційної скарги

Відділ освіти, культури, молоді та спорту Ясінянської селищної ради Рахівського району Закарпатської області подав апеляційну скаргу на рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 03.05.2022, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків обставинам справи, просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні таких позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що відсторонення ОСОБА_1 від роботи було здійснено відповідно до норм чинного законодавства, відповідало пріоритету безпеки життя і здоров`я людей. Зазначає, що втручання у приватне життя особи у вигляді обов`язку зробити щеплення ґрунтується на законі. Підставою для видачі наказу про відсторонення позивача був наказ Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 № 2153, яким затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, який опубліковано 08.10.2021, що набрав чинності через місяць після опублікування. Посилаючись на те, що наказ про відсторонення позивача видано з дотриманням законодавства, вважає безпідставною вимогу про стягнення середнього заробітку за час відсторонення. Крім цього вважає, що виплата працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу можлива лише при поновленні на роботі працівника, однак місцевий суд відмовив позивачу у поновленні на роботі.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 16.06.2022 відкрито апеляційне провадження, а ухвалою цього ж суду від 06.07.2022 справу призначено до розгляду.

Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 04.08.2022 зупинено провадження у даній справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Верховним Судом судового рішення у справі № 672/1292/21 або перегляду судового рішення у справі № 682/2645/21.

Ухвалою апеляційного суду від 07.03.2023 поновлено провадження у справі та призначено справу до розгляду.

Позиція інших учасників справи

ОСОБА_1 подала письмову заяву від 27.07.2022, у якій просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Учасники справи в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Всі учасники справи подали до апеляційного суду клопотання, в яких просили розглянути справу за їх відсутності. Судова колегія, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, розглянула справу за відсутності учасників справи. Відповідно до положень ст. 247 ч. 2 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги колегія суддів дійшла таких висновків.

Фактичні обставини справи

Встановлено, що позивач ОСОБА_1 працює соціальним педагогом в Чорнотисянськомузакладі загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Ясінянської селищної ради.

04.11.2021 ОСОБА_1 письмово повідомлено, що з 08.11.2021 на період дії карантину, встановленого КМУ, щеплення від респіраторної хвороби СОVID-19 є обов`язковим для працівників закладів освіти. Одночасно позивачу роз`яснено, що в разі відсутності документу, що підтверджує наявність профілактичного щеплення від СОVID-19 або довідки про абсолютні протипоказання її з 08.11.2021 буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати (а.с. 13).

08.11.2021 директором Чорнотисянського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Ясінянської селищної ради винесено наказ №81-к, яким відсторонено ОСОБА_1 , соціального педагога, від роботи без збереження заробітної плати з 08.11.2021 на час відсутності щеплення проти COVID-19, чи до дня надання довідки про абсолютні протипоказання, або завершення строку дії карантинних обмежень спричинених COVID-19 (а.с. 12).

Зі змісту цього наказу вбачається, що його винесено на підставі статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236».

01.03.2022 директором Чорнотисянського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Ясінянської селищної ради винесено наказ №17-К, яким до завершення воєнного стану в Україні зупинено дію наказу від 08.11.2022 №81-К «Про відсторонення від роботи без збереження заробітної плати соціального педагога ОСОБА_1 » (а.с.89).

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд та застосовані норми права

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).

Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 21 КЗпП України).

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 51 КЗпП України).

Відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (частина перша статті 46 КЗпП України).

03.02.2020 Кабінет Міністрів України ухвалив розпорядження № 93-р «Про заходи щодо запобігання занесенню і поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Постановою від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» Кабінет Міністрів України в межах усієї території України встановив карантин на період з 12 березня до 03 квітня 2020 року, та в подальшому у вказану постанову неодноразово вносились зміни зокрема, постанова викладалась у новій редакції та продовжувалась дія карантину, в тому числі, і у 2023 році.

Зокрема, Постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів», крім продовження на всій території України дії карантину, встановленого Постановою КМУ № 211, було передбачено низку обмежень.

Постановою Пленуму Верховного Суду від 29 травня 2020 року № 7 Верховний Суд звернувся з конституційним поданням до Конституційного Суду України щодо перевірки відповідності Конституції України (конституційності) підпунктів 5, 6, 7, 14 пункту 3, абзацу шостого пункту 6 постанови КМУ № 392; пунктів 10, 17 Порядку здійснення протиепідемічних заходів, пов`язаних із самоізоляцією, затвердженого постановою КМУ № 392; частин першої і третьої статті 29 Закону України від 14 листопада 2019 року № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік»; абзацу дев`ятого пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-IX «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».

Рішенням Великої палати Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 (далі - Рішення КСУ № 10-р/2020) у справі № 1-14/2020 за вказаним конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України вищезазначених норм права закрито конституційне провадження у справі щодо перевірки на відповідність Конституції України (конституційність) положень підпунктів 5, 6, 7, 14 пункту 3, абзацу шостого пункту 6 постанови КМУ № 392; пунктів 10, 17 Порядку здійснення протиепідемічних заходів, пов`язаних із самоізоляцією, затвердженого постановою КМУ № 392 на підставі пункту 5 статті 62 Закону України «Про Конституційний Суд України» - втрата чинності актом (його окремими положеннями), щодо якого порушено питання відповідності Конституції України» (пункт З резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України № 10-р/2020).

В мотивувальній частині Рішення Конституційного Суду України № 10-р/2020 зазначено, що «обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України» (абзац другий пункту 3.2 мотивувальної частини Рішення КСУ № 10-р/2020).

Наказом МОЗ від 04.10.2021 № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). У первинній редакції до цього Переліку увійшли, зокрема, працівники закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності. У наказі було передбачено, що він набирає чинності через один місяць з дня його офіційного опублікування. Вказаний наказ набрав чинності 08.11.2021.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2021 № 1096 доповнено постанову Кабінету Міністрів України № 1236 новим пунктом 41-6, який набрав чинності 08.11.2021, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;

відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Наказом МОЗ від 25 лютого 2022 року № 380, який набрав чинності 01 березня 2022 року, зупинено дію наказу МОЗ № 2153 до завершення воєнного стану в Україні, який триває в Україні з 24 лютого 2022 року відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» з подальшими змінами.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26.03.2022 №372 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України №1236, зокрема п. 41-6 постанови №1236 було доповнено абзацом такого змісту: «Положення цього пункту не застосовуються на період воєнного стану».

Таким чином, після набрання чинності цими нормативно-правовими актами і до завершення воєнного стану в Україні до працівників, які належать до Переліку №2153, не може бути застосовано відсторонення від роботи у зв`язку з відсутністю щеплення від COVID-19.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, апеляційний суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Питання правомірності відсторонення від роботи працівника, який не пройшов обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19, було на розгляді Великої Палати Верховного Суду, яка в постанові від 14 грудня 2022 року в справі № 130/3548/21 зробила висновок, що відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.

Також Велика Палата Верховного Суду зазначила, що загальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів.

За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить.

В той же час, Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення особи в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Згідно інформації про форму організації праці соціального педагога ОСОБА_1 вбачається, що на день видання 08.11.2021 Чорнотисянський ЗЗСО І-ІІІ ступенів працював в очному режимі (а.с.163).

Відповідно до посадових обов`язків соціальний педагог це педагогічний працівник, робота якого полягає у забезпеченні соціально-правового захисту учнів та попередження впливу негативних соціальних чинників на формування та розвиток особистості дитини.

Згідно посадових обов`язків соціальний педагог, зокрема, вивчає психолого-педагогічні особливості учнів, виявляє їхні потреби та інтереси, сприяє вирішенню конфліктних ситуацій, надає соціальну допомогу та підтримку. Кількість прямих і непрямих контактів протягом робочого дня може варіюватися від одного до декількох десятків (а.с.165). Соціальний педагог працює за графіком, виходячи із 40-годинного робочого тижня, має спільний кабінет із практичним психологом. Під час виконання посадових обов`язків соціальний педагог контактує з іншими учасниками освітнього процесу, але має можливість зменшити кількість необхідних особистих контактів з іншими людьми, а при дотриманні санітарно-гігієнічних вимог: носіння маски, використання захисного щитка, постійній дезінфекції рук, вірогідність зараження у навчальному закладі на COVID-19 є малоймовірним (а.с.165).

Отже, з вказаного вбачається, що відповідач не стверджує, що обіймаючи посаду соціального педагога позивач могла спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників відповідача, а навпаки зазначає, що при дотриманні санітарно-гігієнічних вимог таке поширення є малоймовірним. Також відповідачем не наведено доводів, що для соціального педагога, враховуючи специфіку його роботи, неможливо було встановити дистанційну форму роботи із застосуванням технічних засобів (як от комп`ютер, планшет, мобільний телефон). У зв`язку з чим апеляційним судом не встановлено фактів, які б свідчили про нагальність у відстороненні саме позивача від роботи.

Враховуючи наведене, вбачається, що відсторонення ОСОБА_1 від роботи, позбавлення її на час відсторонення заробітку відбулося лише з урахуванням того, що вона працювала у Чорнотисянському закладізагальної середньоїосвіти І-ІІІступенів Ясінянськоїселищної ради в зазначений період, всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19, тоді як для працівників підприємств багатьох інших галузей економіки України таке щеплення було добровільним. На думку колегії суддів, таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивачки.

Разом з тим слід зазначити, що право на вирішення питання щодо відсторонення від роботи позивача (винесення відповідного наказу) не могло виникнути раніше 08 листопада 2021 року - дня набрання чинності наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 № 2153, яким затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням.

Законодавство при регулюванні питання обов`язкового щеплення від COVID-19 не виключає працю невакцинованих працівників, оскільки передбачає можливість виконання роботи працівником, який має протипоказання до вакцинації, тому висновок відповідача про обов`язок керівників відсторонити від роботи саме з 08 листопада 2021 року усіх працівників, які не мають щеплення або довідки про протипоказання, є передчасним.

При цьому, Міністерство охорони здоров`я не встановлювало для відповідача таких строків, а за приписами законодавства усі нормативні акти підлягають виконанню не раніше дня набрання ними чинності, тому для працівників закладів загальної середньої освіти, з 08 листопада 2021 року могла бути розпочата процедура роз`яснення, проведення медичного огляду та отримання в розумний строк необхідних підтверджуючих документів щодо щеплення.

Відповідні висновки викладені у Постанові Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 159/7402/21 (провадження № 61-7176св22).

У будь-якому випадку, попри те, що МОЗ України, відтерміновуючи набрання чинності наказом на місяць з дня його опублікування, надало можливість працівникам, які підлягають обов`язковій вакцинації відповідно до Переліку № 2153, пройти медогляд та у разі, якщо немає протипоказань, здійснити вакцинацію проти COVID-19, наказ про відсторонення позивачки від роботи не міг бути винесений у день набрання нормативного акту чинності, оскільки, як зазначено вище, з 08 листопада 2021 року могла бути розпочата процедура роз`яснення, проведення медичного огляду та отримання в розумний строк необхідних підтверджуючих документів щодо щеплення. Крім того, в оскаржуваному наказі взагалі не зазначено підставу відсторонення від роботи.

За наведених обставин суд першої інстанції обґрунтовано визнав оскаржуваний наказ незаконним.

Відповідно до ч.1 ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Матеріалами справи встановлено, що позивача було відсторонено від роботи з 08.11.2021 і допущено до роботи з 01.03.2022, і за цей період відсторонення їй не виплачувалась заробітна плата.

КЗпП України не врегульовано порядок виплати втраченої у зв`язку з незаконним відстороненням заробітної плати працівникові.

Згідно із ч.1 та ч.9 ст.10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі №130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) зазначено, що: «чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. […] У разі, якщо таке відсторонення не було правомірним, роботодавець зобов`язаний здійснити працівникові визначені законодавством виплати».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2020 року в справі № 761/12073/18 (провадження № 61-13444св19) зроблено висновок, що: «у разі незаконного відсторонення працівника від роботи, він має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а не частини невиплаченої заробітної плати».

Аналогічні висновки містяться у роз`ясненні Пленуму Верховного Суду України у пункті 10 постанови від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» у якій зазначено, якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП України роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Таким чином в даному випадку підлягає застосуванню положення ст.235 КЗпП України, якою врегульовано питання виплати працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

З врахуванням наведеного, суд першої інстанції, виходячи із розміру заробітної плати за два місяці, які перебували відстороненню позивача від роботи (а.с.86) обґрунтовано стягнув на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час незаконного відсторонення, починаючи 08.11.2021 по 28.02.2022, та захистив порушені права позивача.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, підстав для скасування рішення суду - немає. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст.374, ст. 375, ст. ст.381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргуВідділу освіти,культури,молоді таспорту Ясінянськоїселищної радиРахівського районуЗакарпатської області залишити без задоволення.

Рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 03 травня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційну скаргу на постанову апеляційного суду може бути подано безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 21 липня 2023 року.

Головуюча:

Судді: