Рішення

від 05.07.2023 по справі 753/15681/22

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/15681/22

провадження № 2/753/1742/23

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2023 року Дарницький районний суд м. Києва в складі

головуючого судді Колесника О.М.

при секретарі Король Н.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Національної академії прокуратури України, Тренінгового центру прокурорів України, 3-тя особа: Офіс Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу при звільненні,

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Національної академії прокуратури України в особі Ліквідаційної комісії, Тренінгового центру прокурорів України, третя особа - Офіс Генерального прокурора, про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу при звільненні.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилалась на те, що має тривалий стаж роботи у Національній академії прокуратури України, а саме з 2007 року на різних посадах, перед звільненням працювала на посаді старшого викладача відділу. За час роботи НАПУ вона неодноразово заохочувалась за сумлінне виконання своїх службових обов`язків, дисциплінарних стягнень не має.

Наказом голови Ліквідаційної комісії Національної академії прокуратури України від 24 жовтня 2022 року № 24-к її звільнено з посади старшого викладача відділу підготовки прокурорів з процесуального керівництва та криміналістичного забезпечення досудового розслідування інституту спеціальної підготовки Національної академії прокуратури України з 09 листопада 2022 року у зв`язку із ліквідацією Національної академії прокуратури України на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України.

З вказаним наказом її ознайомлено 09.11.2022 року. Вважає, що звільнення її з посади є незаконним. Так, статтею 80 Закону України «Про прокуратуру», статутом Національної академії прокуратури України передбачено, що Національна академія прокуратури України є державною установою із спеціальним статусом, що здійснює спеціальну підготовку кандидатів на посаду прокурора, підвищення кваліфікації прокурорів та функціонує при Генеральній прокуратурі України. Для ліквідації Національної академії прокуратури України потрібно, щоб припинилися відносини, пов`язані із підвищенням кваліфікації прокурорів і здійснення спеціальної підготовки кандидатів на посаду прокурора та відпала потреба в управлінні у таких відносинах, чого не відбулося. 25 вересня 2019 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», що передбачає створення на базі Національної академії прокуратури України Тренінгового центру прокурорів України без вказівки на ліквідацію Національної академії прокуратури України (п. 25 розділ ІІ «Прикінцеві та Перехідні положення»). Цим законом слова «Національна академія прокуратури України» у тексті Закону України «Про прокуратуру» замінено словами «Тренінговий центр прокурорів України», тобто мова йде про реорганізацію такої академії, проте законодавець не визначив конкретної форми її реорганізації. Згідно з новою редакцією ст. 80 Закону України «Про прокуратуру» Тренінговий центр прокурорів України є державною установою, що здійснює підвищення кваліфікації прокурорів та функціонує при Офісі Генерального прокурора. Зазначена форма не передбачає здійснення Тренінговим центром прокурорів України спеціальної підготовки кандидатів на посаду прокурора на відміну від її попередньої редакції, що стосувалася Національної академії прокуратури України.

Однак, відповідно до ч.1 ст. 33 Закону України «Про прокуратуру» та Статутів Тренінгового центру прокурорів України кандидат на посаду прокурора проходить протягом одного року спеціальну підготовку в Тренінговому центрі прокурорів України з метою отримання знань та навичок практичної діяльності на посаді прокурора, складання процесуальних документів, вивчення правил прокурорської етики.

Таким чином, ст. 80 Закону України «Про прокурату» (у новій редакції), Статуту Національної академії прокуратури України, затвердженого Радою прокурорів України 01.11.2017 і Статутів Тренінгового центру прокурорів України (у редакції згідно з наказами Генерального прокурора від 05.03.2020 № 130 та від 29.05.2020 № 243), вказує, що обидві установи мають однакові основні функції і завдання: підвищення кваліфікації прокурорів та здійснення спеціальної підготовки кандидатів на посаду прокурора.

Питання матеріального забезпечення як працівників Національної академії прокуратури України, так і Тренінгового центру прокурорів України вирішується на підставі однієї і тієї ж постанови Кабінету Міністрів України від 28.03.2011 № 329 (з відповідними змінами). Структура і штатний розпис обох установ також засвідчує, що їх діяльність спрямована на організацію і забезпечення навчального процесу та навчально-методичної підготовки до занять з прокурорами. Положення про інститут спеціальної підготовки Національної академії прокуратури України, посадова інструкція викладача відділу в Національній академії прокуратури України розкривають необхідні вміння і навички працівників, які здійснюють підготовку до занять з прокурорами, проводять такі заняття, впроваджують науково-дослідні розробки у навчальний процес, беруть участь в організації і проведенні конференцій тощо. Попри те, що Тренінговий центр прокурорів України з огляду на свій правовий статус, основні функції і завдання, є по суті правонаступником Національної академії прокуратури України, Офіс Генерального прокурора як головний розпорядник бюджетних коштів, що виділяються на підготовку та підвищення кваліфікації кадрів прокуратури, виступив ініціатором саме ліквідації Академії, а не її реорганізації.

Відповідно до інформації з витягу Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Тренінговий центр прокурорів України зареєстровано 10.03.2020 окрему юридичну особу, а Національна академія прокуратури України перебуває у стані припинення. Тренінговий центр прокурорів України знаходиться за адресою та користується засобами зв`язку Національної академії прокуратури України, яка припиняється, змінилися лише назва установи, яка надає освітні, бібліотечні і видавничі послуги.

Наказ Генерального прокурора від 11.06.2020 № 50 б «Про організацію приймання-передачі майна» засвідчує, що все майно Національної академії прокуратури України, майнові права переходять до Тренінгового центру прокурорів України, що є однією з ознак реорганізації (правонаступництво). Часткове правонаступництво у майнових правах і обов`язках засвідчує неправомірність ліквідації Національної академії прокуратури України.

Зважаючи на те, що за всіма правовими ознаками Національну академію прокуратури України було реорганізовано, а не ліквідовано, вважає, що відповідач порушив установлений законом порядок її звільнення - не виконав належним чином обов`язок щодо її подальшого працевлаштування, не встановив факту неможливості переведення її на іншу роботу до реорганізованої установи згідно вимог ч. 2 ст. 40 КЗпП України. Наведене свідчить про порушення відповідачем ч. 2 ст. 40 КЗпП України відповідно до якої звільнення працівника з підстав, визначених п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України допускається лише при неможливості перевести працівника на іншу роботу, у зв`язку із чим вважає своє звільнення на підставі п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України відповідно до наказу від 24 жовтня 2022 року № 24-к незаконним.

Відповідач, нехтуючи вимоги закону, під ліквідацією установи провів її реорганізацію, що підтверджується документами про правонаступництво новоствореної установи, там самим проігнорував законодавство про працю й порушив права позивача як працівника, звільнивши її з порушенням вимог законодавства.

Посилаючись на викладене, позивач просила суд визнати незаконним та скасувати наказ голови ліквідаційної комісії Національної академії прокуратури України від 24 жовтня 2022 року № 24-к про звільнення її з посади старшого викладача відділу підготовки прокурорів з процесуального керівництва та криміналістичного забезпечення досудового розслідування інституту спеціальної підготовки Національної академії прокуратури України, поновити позивача на посаді старшого викладача відділу підготовки прокурорів з процесуального керівництва та криміналістичного забезпечення досудового розслідування інституту спеціальної підготовки Національної академії прокуратури України або на рівнозначній посаді в Тренінговому центрі прокурорів України (у разі проведення державної реєстрації припинення Національної академії прокуратури України шляхом ліквідації). Стягнути з Національної академії прокуратури України або її правонаступника - Тренінгового центру прокурорів України на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 09 січня 2023 відкрито провадження у вказаній справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

17 лютого 2023 року від Тренінгового центру прокурорів України надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просив суд відмовити у задоволенні позову. При цьому зазначав, що позивач помилково стверджує про реорганізацію Національної академії прокуратури України в Тренінговий центрів прокурорів України, оскільки Кабінет Міністрів України як засновник вищого навчального закладу - Національної академії прокуратури України постановою від 3 березня 2020 року № 175 «Деякі питання реалізації законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» ліквідував Національну академію прокуратури України. Правонаступництво прав та обов`язків Національної академії прокуратури України Тренінговим центром прокурорів не передбачено жодним законом, а також підзаконними актами. Разом із тим, обов`язок роботодавця щодо працевлаштування працівників передбачений лише у випадку реорганізації юридичної особи. У разі ліквідації юридичної особи функції з працевлаштування вивільнених осіб покладаються на державну службу зайнятості, до якої Національна академія прокуратури України своєчасно і в повному обсязі подала звітність про вивільнення працівників у зв`язку з його ліквідацією.

27 лютого 2023 року від представника третьої особи Офісу Генерального прокурора надійшли письмові пояснення, в яких він також вказував на безпідставність та необґрунтованість позовних вимог позивача. Так, для проведення реорганізації або перейменування Національної академії прокуратури України законодавчі передумови були відсутні. Згідно з ч. 4 ст. 104 Цивільного кодексу України установа не може бути перетворена, крім випадків, передбачених законом. Приймаючи рішення про ліквідацію Національної академії прокуратури України, Кабінет Міністрів України та Офіс Генерального прокурора діяли в межах повноважень, установлених Законами України «Про управління об`єктами державної власності», «Про прокуратуру», «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури».

28 лютого 2023 року до суду надійшов відзив від Національної академії прокуратури України в якому вони просили відмовити в задоволенні позову. При цьому представник зазначив, що позивач помилково вважає, що відбулась фактична реорганізація Академії, оскільки нею не враховано, що тест на реальність ліквідації держпідприємства застосовується тільки до юридичних осіб публічного права - суб`єктів владних повноважень, Як правило, у всіх випадках «штучної» ліквідації спостерігається незмінність органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, що виступає засновником суб`єкта владних повноважень, в процесі припинення не змінюються не тільки функції і завдання ліквідованого державного органу, але й форма (порядок) здійснення таких функцій і завдань.

Крім того зазначено, що майно, яке перебувало на праві оперативного управління у Національної академії прокуратури України, не перейшло до Тренінгового центру прокурорів України, а саме звільнення позивача відбулось із дотриманням положень КЗпП України.

В судове засідання позивач не з`явилася, однак надіслала заяву про розгляд справи у її відсутніть. Крім того, у заяві позовні вимоги підтримала та просила суд їх задовольнити, з підстав викладених у позовній заяві.

Представник відповідача Тренінгового центру прокурорів України та третьої особи у судовому засіданні проти позову заперечували та просили у його задоволенні відмовити з підстав викладених у відзивах та письмових поясненнях, вважаючи законним звільнення позивача на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, оскільки відбулась ліквідація Національної академії прокуратури України без правонаступництва, а не її реорганізація, як вважає позивач.

Вислухавши пояснення представників відповідача та третьої особи, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на наступні підстави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлені обставини та відповідні їм правовідносини.

Так, згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 25 жовтня 2002 року №1582 «Про утворення Академії прокуратури України» утворено Академію прокуратури України при Генеральній прокуратурі України. Міністерству освіти і науки доручено здійснити заходи, пов`язані з утворенням Академії.

Указом Президента України від 25 жовтня 2007 року №1013/2007 «Про надання Академії прокуратури України статусу національної», ураховуючи загальнодержавне і міжнародне визнання результатів діяльності Академії прокуратури України та її вагомий внесок у розвиток національної освіти і юридичної науки, надано Академії прокуратури України статус національної і надалі іменувати її - Національна академія прокуратури України.

Рішенням Ради прокурорів України від 01 листопада 2017 року №19 затверджено Статут НАПУ у новій редакції.

Згідно з п. 1.11 Статуту до основних завдань Національної академії прокуратури України було віднесено: здійснення спеціальної підготовки кандидатів на посаду прокурора з метою отримання та удосконалення ними знань та навичок практичної діяльності на посаді прокурора, складання процесуальних документів, вивчення прокурорської етики та засвоєння правил особистої безпеки прокурора; підвищення кваліфікації працівників прокуратури, у тому числі військових прокурорів; організація та проведення наукових досліджень у галузі права з метою впровадження результатів наукової роботи та їх подальшого використання у прокурорській діяльності; взаємодія з державними органами, навчальними та науковими установами, у тому числі міжнародними для організації науково-методичного забезпечення прокурорської діяльності та діяльності державних службовців прокуратури; сприяння у діяльності органів прокурорського самоврядування та кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів.

Основним видом діяльності Академії є вища освіта (КВЕД 85.42-основний), що підтверджується даними витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Виконання завдань Академії забезпечується працівниками Академії (п. 1.13 Статуту); до працівників Академії належать керівництво Академії, науково-викладацький склад та обслуговуючий персонал (п. 3.1 Статуту).

За приписами розділу 9 Статуту припинення діяльності Академії відбувається шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації в порядку, встановленому законодавством України.

Так, судом встановлено, як свідчить запис в трудовій книжці, на підставі наказу від 11 квітня 2018 року № 298-к позивач ОСОБА_1 була призначена старшим викладачем відділу підготовки прокурорів з процесуального керівництва та криміналістичного забезпечення досудового розслідування інституту спеціальної підготовки Національної академії прокуратури України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03 березня 2020 року №175 «Деякі питання реалізації законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» Національну академію прокуратури України ліквідовано; вирішено погодитися з пропозицією Генерального прокурора, що заходи з ліквідації зазначеної Академії здійснюються Офісом Генерального прокурора; взяти до відома, що Тренінговий центр прокурорів України створюється на базі Національної академії прокуратури України, що ліквідується.

05 березня 2020 року Генеральним прокурором Рябошапкою Р.Г. прийнято наказ №129 «Про ліквідацію Національної академії прокуратури України», яким, відповідно до статей 104, 105, 110, 111 Цивільного кодексу України, статті 6 Закону України «Про управління об`єктами державної власності», статті 9 Закону України «Про прокуратуру» та пункту 25 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання реалізації законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 175 від 03 березня 2020 року, припинено НАПУ (код згідно з ЄДРПОУ 26297233) шляхом ліквідації; утворено комісію з ліквідації НАПУ; установлено, що відповідно до частини четвертої статті 105 Цивільного кодексу України з моменту призначення комісії з ліквідації до неї переходять повноваження щодо управління справами, повноваження ОСОБА_3 - ректора НАПУ, припиняються.

Відповідно до попередження Національній академії прокуратури України про вивільнення від 08 вересня 2022 року ОСОБА_1 попереджено про наступне вивільнення із займаної посади з 09 листопада 2022 року на підставі частини 1 статті 40, частини 1 статті 49-2 Кодексу законів про працю України у зв`язку з ліквідацією Академії.

Наказом голови Ліквідаційної комісії Національної академії прокуратури України від 24 жовтня 2022 року № 24-к позивача звільнено з посади з 09 листопада 2022 року у зв`язку із ліквідацією Національної академії прокуратури України на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України.

Підставою для звільнення позивача з займаної посади є ліквідація Національної академії прокуратури України.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з ч. 1 ст. 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Відповідно до ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

Згідно п. 19 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 № 9, розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п. 1 ст.40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.

Судом встановлено, що Постановою Кабінету Міністрів України від 03 березня 2020 року №175 «Деякі питання реалізації законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» Національну академію прокуратури України ліквідовано; вирішено погодитися з пропозицією Генерального прокурора, що заходи з ліквідації зазначеної Академії здійснюються Офісом Генерального прокурора; взяти до відома, що Тренінговий центр прокурорів України створюється на базі Національної академії прокуратури України, що ліквідується.

Частина 6 статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Як вбачається зі змісту оскаржуваного наказу, підставою для звільнення позивача з займаної посади слугувала ліквідація Національної академії прокуратури України.

Так, 05 березня 2020 року Генеральним прокурором Рябошапкою Р.Г. прийнято наказ №129 «Про ліквідацію Національної академії прокуратури України», яким, відповідно до статей 104, 105, 110, 111 Цивільного кодексу України, статті 6 Закону України «Про управління об`єктами державної власності», статті 9 Закону України «Про прокуратуру» та пункту 25 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання реалізації законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 175 від 3 березня 2020 року, припинено НАПУ (код згідно з ЄДРПОУ 26297233) шляхом ліквідації; утворено комісію з ліквідації НАПУ; установлено, що відповідно до частини четвертої статті 105 Цивільного кодексу України з моменту призначення комісії з ліквідації до неї переходять повноваження щодо управління справами, повноваження ОСОБА_3 - ректора НАПУ, припиняються.

За статтею 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Ліквідацією юридичною особи є спосіб її припинення, при якому припиняються всі її права, а зобов`язання мають бути виконані повністю в межах ліквідаціи?ноі? процедури (стаття 111 ЦК Украі?ни). Під реорганізацією юридичноі? особи розуміють припинення юридичноі? особи з переходом прав та обов`язків до іншоі? особи (правонаступника) в порядку загального правонаступництва (стаття 104 ЦК Украі?ни). При цьому, згідно з частиною четвертою статті 36 КЗпП Украі?ни, у разі реорганізаціі? (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується.

У випадках зміни власника підприємства (установи, організації) чи його реорганізації (злиття з іншим підприємством, приєднання до іншого підприємства, поділу підприємства, виділення з нього одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства в інше, дія трудового договору працівника продовжується (ч. 3 ст. 36 КЗпП України).

При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п.1 ст.40 КЗпП України може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де зберіглося його попереднє місце роботи.

Загальні положення щодо здійснення ліквідації юридичної особи визначені статтями 104, 105, 110, 111 Цивільного кодексу України.

Частиною першою статті 110 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа ліквідується: за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв`язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами; за рішенням суду про ліквідацію юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, за позовом учасника юридичної особи або відповідного органу державної влади; за рішенням суду про ліквідацію юридичної особи в інших випадках, встановлених законом, - за позовом відповідного органу державної влади.

Статтею 135 Господарського кодексу України встановлено, що власник майна має право одноосібно на основі належного йому (їм) майна засновувати господарські організації або здійснювати господарську діяльність в інших організаційно-правових формах господарювання, не заборонених законом, на свій розсуд визначаючи мету і предмет, структуру утвореного ним суб`єкта господарювання, склад і компетенцію його органів управління, порядок використання майна, інші питання управління діяльністю суб`єкта господарювання, а також приймати рішення про припинення заснованих ним суб`єктів господарювання відповідно до законодавства. Власник має право особисто або через уповноважені ним органи з метою здійснення підприємницької діяльності засновувати господарські організації, закріплюючи за ними належне йому майно на праві власності, праві господарського відання, а для здійснення некомерційної господарської діяльності - на праві оперативного управління, визначати мету та предмет діяльності таких організацій, склад і компетенцію їх органів управління, порядок прийняття ними рішень, склад і порядок використання майна, визначати інші умови господарювання у затверджених власником (уповноваженим ним органом) установчих документах господарської організації, а також здійснювати безпосередньо або через уповноважені ним органи у межах, встановлених законом, інші управлінські повноваження щодо заснованої організації та припиняти її діяльність відповідно до цього Кодексу та інших законів.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» управління об`єктами державної власності - це здійснення повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб. Такі повноваження можуть здійснювати не тільки органи виконавчої влади, але й органи судової та законодавчої влади.

Статтею 5 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» встановлено, що Кабінет Міністрів України є суб`єктом управління, який визначає об`єкти управління державної власності, стосовно яких виконує функції з управління, а також об`єкти управління державної власності, повноваження з управління якими передаються іншим суб`єктам управління, визначеним цим Законом. Повноваження Кабінету Міністрів України як суб`єкта управління державною власністю не є вичерпними (п. 26 ч. 2 ст. 5 згаданого Закону).

При цьому частиною 1 статті 4 цього Закону встановлено, що суб`єктами управління об`єктами державної власності, серед інших, є органи, які здійснюють управління державним майном відповідно до повноважень, визначених окремими законами.

Згідно з частиною 1 статті 8 Закону України «Про прокуратуру» Офіс Генерального прокурора здійснює управління об`єктами державної власності, що належать до сфери управління Офісу Генерального прокурора.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань приймають рішення про створення, реорганізацію і ліквідацію підприємств, установ та організацій, заснованих на державній власності.

Перелік питань, які визначаються і встановлюються виключно законами України, врегульований статтею 92 Конституції України. Створення та ліквідація державних установ, організацій та підприємств не потребує регулювання на рівні закону, за виключенням випадків, коли інше прямо визначено у Конституції України та спеціальному законі.

Так, судом встановлено, що Академія була утворена постановою Кабінету Міністрів України від 25.10.2002 №1582, закон не містить норми про те, що Національна академія прокуратури України створюється, реорганізується чи ліквідується виключно законом, тому доводи позивача про правову невизначеність з питання ліквідації Академії не підтверджуються чинним законодавством.

Зі змісту листа Національної академії прокуратури України №12/42 від 14.01.2020 на адресу Генерального прокурора та доповідної записки до нього, ректор Академії Толочко О.М. зазначав, що найбільш прийнятним вбачається спосіб припинення діяльності НАПУ шляхом її ліквідації.

Постанова Кабінету Міністрів України № 175 від 03.03.2020, якою було ліквідовано Національну академію прокуратури України, та накази Офісу Генерального прокурора щодо ліквідації Академії та створення Тренінгового центру прокурорів України не скасовані та не визнані протиправними. Наявність будь-яких судових спорів не може свідчити про протиправність чи незаконність зазначених нормативно-правових актів, які не скасовані у встановленому законом порядку.

Також, рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 лютого 2021 року по справі №640/7234/20, яке було залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.05.2021, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправними та скасування наказів Офісу Генерального прокурора від 05 березня 2020 року №129 "Про ліквідацію Національної академії прокуратури України", №130 "Про деякі питання утворення Тренінгового центру прокурорів України", №131 "Про закріплення державного майна за Тренінговим центром прокурорів".

Так, Окружний адміністративний суд м.Києва, у рішенні зазначив, що оскільки НАПУ утворено постановою Кабінету Міністрів України від 25 жовтня 2002 року №1582, суд вважає правомірним прийняття рішення про її ліквідацію цим же органом; доводи позивача стосовно того, що у Генерального прокурора були відсутні повноваження щодо ліквідації НАПУ та розпорядження її майном є безпідставними і спростовуються наведеними нормативно-правовими актами про повноваження Кабінету Міністрів України і Генерального прокурора у сфері управління державним майном.

05 березня 2020 року Генеральним прокурором Рябошапкою Р.Г. видано наказ №130 «Деякі питання утворення Тренінгового центру прокурорів України», яким відповідно до статей 9, 80 Закону України «Про прокуратуру» та пункту 25 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання реалізації законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 175 від 03 березня 2020 року, утворено Тренінговий центр прокурорів України на базі НАПУ, що ліквідується.

Відповідно до інформації з витягу Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Тренінговий центр прокурорів України зареєстровано 10.03.2020 як окрему юридичну особу, а Національна академія прокуратури України перебуває у стані припинення.

Посилання позивача на висновки Верховного Суду в справах щодо функціонального правонаступництва, не підтверджують того, що в даному випадку Тренінговий центр прокурорів України є правонаступником Національної академії прокуратури України.

Пункти 180, 181 Рекомендацій XXXI Четвертого раунду оцінки «Запобігання корупції? серед народних депутатів, суддів та прокурорів» GrecoRC4(2019)28, ухвалені 6 грудня 2019 року, на які покликається позивач, не мають відношення до питань правонаступництва (реорганізації) Національної академії прокурорів України.

При цьому, завданнями Національної академії прокуратури України були: здійснення спеціальної підготовки кандидатів на посаду прокурора з метою отримання та удосконалення ними знань та навичок практичної діяльності на посаді прокурора, складання процесуальних документів, вивчення правил прокурорської етики та засвоєння правил особистої безпеки прокурора. Підвищення кваліфікації працівників прокуратури, у тому числі і військових прокурорів. Впровадження в процес спеціальної підготовки кандидатів на посаду прокурора та підвищення кваліфікації прокурорів позитивного досвіду прокурорської діяльності (у тому числі досвіду іноземних держав), інноваційних форм викладання. Організація та проведення наукових досліджень у галузі права з метою впровадження результатів наукової роботи та їх подальшого використання у прокурорській діяльності. Взаємодія з державними органами, навчальними та науковими установами, у тому числі міжнародними, для організації науково-методичного Убезпечення прокурорської діяльності та діяльності державних службовців і прокуратури. Сприяння у діяльності органів прокурорського самоврядування та Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів. Налагодження міжнародних зв`язків і здійснення міжнародної діяльності Академії.

За дорученням Генеральної прокуратури України та зверненнями інших уповноважених органів брати участь у підготовці нормативно-правових актів, спрямованих на регулювання діяльності прокуратури.

Відповідно до Статуту Тренінгового центру прокурорів України, затвердженого наказом Генерального прокурора №243 від 29 травня 2020 року, ця державна установа здійснює: підвищення кваліфікації прокурорів; підготовку осіб, які успішно пройшли процедуру добору на посаду прокурора, спеціальну підготовку кандидатів на посаду прокурора, відповідно до Закону; підвищення кваліфікаціі? державних службовців, у тому числі органів прокуратури, з метою розвитку професіи?ноі? компетентності, а також працівників інших органів правопорядку, державних органів, установ, організації? незалежно від форми власності; добір та навчання тренерів; координацію діяльності регіональних відділень; міжнародне співробітництво.

Відповідно до п. 14 Статуту Тренінгового центру прокурорів України до тренерськоі? діяльності залучаються прокурори, а також викладачі закладів вищоі? освіти, науковці, експерти та зовнішні тренери на підставі та умовах, визначених законодавством. Залучення фахівців до тренерської діяльності здійснюється на підставі договорів цивільно-правового характеру, з оплатою у розмірах, встановлених постановами Кабінету Міністрів України № 329 від 28 березня 2011 року «Деякі питання матеріального забезпечення працівників Національної школи суддів України та Тренінгового центру прокурорів України» (чинною на дату виникнення спірних правовідносин) та №1307 від 23 грудня 2020 року «Деякі питання матеріального забезпечення працівників Тренінгового центру прокурорів України».

Крім того, відповідно до п.п. 4 п.14 Статуту Тренінгового центру прокурорів України передбачено, що Тренінговий центр прокурорів України здійснює добір та навчання тренерів (викладачів) з метою виконання завдань, зазначених в п.1-3 цього пункту (підвищення кваліфікації прокурорів, підготовку осіб, які успішно пройшли процедуру добору на посаду прокурора, підвищення кваліфікації державних службовців, у тому числі органів прокуратури, з метою розвитку професійної компетентності, а також працівників інших органів правопорядку, державних органів, установ, організацій незалежно від форм власності) -в редакції на час створення Тренінгового центру.

Доказів того, що згідно штатного розпису Тренінгового центру наявні науково-педагогічні посади передбачено можливість прийняття на роботу осіб, які б здійснювали наукову чи навчальну діяльність як науковий співробітник чи викладач, - стороною позивача суду надано не було.

А також в новій редакції, яка в п.п. 4 п.14 виключає тільки посилання: з метою виконання завдань, зазначених в п.1-3 цього пункту.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 березня 2011 року № 329 «Деякі питання матеріального забезпечення працівників Національної школи суддів України та Тренінгового центру прокурорів України» (чинної на дату виникнення спірних правовідносин), постанови Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2020 року №1307 «Деякі питання матеріального забезпечення працівників Тренінгового центру прокурорів України», а також структури Тренінгового центру і його штатного розпису, погоджених Генеральним прокурором 07.04.2020, науково-педагогічні посади у Тренінговому центрі відсутні.

Таким чином, ця державна установа в силу нормативних приписів здійснює підвищення кваліфікації прокурорів не власними силами, а залучає до цього процесу практикуючих фахівців.

Водночас відповідно до п. 3.1 Статуту Академії до працівників належали керівництво Академії, науково-викладацький склад та обслуговуючий персонал.

Науково-педагогічний працівник - вчений, який має вищу освіту не нижче другого (магістерського) рівня, відповідно до трудового договору (контракту) в університеті, академії, інституті професійно провадить педагогічну та наукову або науково-педагогічну діяльність та має відповідну кваліфікацію незалежно від наявності наукового ступеня або вченого звання, підтверджену результатами атестації у випадках, визначених законодавством (ст.1 Закону України «Про науку і науково-технічну діяльність»).

Доводи позивача про тотожність завдань, функцій, штатного розпису, структури Тренінгового центру прокурорів України і Національної академії прокурорів України, посадових обов`язків їх працівників, - не свідчать про наявність правонаступництва між відповідачами і той факт, що частина державного майна, яке раніше було закріплене за НАПУ на праві оперативного управління, була передана Тренінговому центру наказом Офісу Генерального прокурора від 11.06.2020 №50б, також не може призводити до правонаступництва прав і обов`язків ліквідованої установи, зокрема у відносинах з працівниками такої установи.

Згідно з частиною 1 статті 8 Закону України «Про прокуратуру» Офіс Генерального прокурора здійснює управління об`єктами державної власності, що належать до сфери управління Офісу Генерального прокурора, в тому числі має право створювати державні установи та передавати їм майно на праві оперативного управління.

Також суд враховує, що п. 25 Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» передбачає створення Тренінгового центру прокурорів України на базі Національної академії прокуратури України.

При цьому, ні Національна академія прокуратури України, ні Тренінговий центр прокурорів України не наділені владними повноваженнями, не відносяться до державних органів і суб`єктів державних повноважень, правовідносини із колишніми працівниками Академії є трудовими, які не пов`язані із проходженням публічної служби і порядок звільнення внаслідок ліквідації Академії регулюється трудовим законодавством.

Таким чином, зазначення в позові, як на одну з підстав для його обґрунтування, що Тренінговий центр прокурорів України є фактичним правонаступником Національна академія прокуратури України не знайшло свого підтвердження в судовому засіданні, оскільки не відповідає дійсним обставинам справи та не підтверджене жодним належним, допустимим, достовірним та достатнім доказом.

Указом Президента України від 16 червня 1995 року № 451/95 «Про Положення про національний заклад (установу) України» затверджено Положення про національний заклад (установу) України.

Пунктами 1, 2 Положення про національний заклад (установу) України це Положення визначає умови і порядок надання державному закладу (установі) України гуманітарної сфери статусу національного.

Статус національного надається закладу (установі) України, який досяг найвищих показників у своїй діяльності щодо використання інтелектуального потенціалу нації, реалізації ідеї національного відродження і розвитку України, запровадження державної мови і є провідним серед галузевої групи закладів (установ) гуманітарної сфери.

За приписами пунктів 6, 7 Положення про національний заклад (установу) України заклад (установу) може бути позбавлено статусу національного указом Президента України в разі, якщо заклад (установа) втрачає показники діяльності, передбачені у пункті 3 цього Положення.

Подання щодо позбавлення закладу (установи) статусу національного вноситься міністерством, іншим центральним органом виконавчої влади, у підпорядкуванні якого заклад (установа) перебуває, і погоджується із заінтересованим державним органом.

Проект указу з цього питання подає Кабінет Міністрів України з необхідними обґрунтуваннями.

З огляду на наведені норми Положення про національний заклад (установу) України судом встановлено, що ним встановлені підстави набуття та позбавлення закладу статусу національного. При цьому, норми вказаного Положення жодним чином не стосуються порядку та підстав ліквідації такого закладу.

Доводи позивача про наявність порушень трудового законодавства при її звільненні зводяться лише виключно правових наслідків реорганізації, проте такі доводи є безпідставними та не заслуговують на увагу суду, як на підставу задоволення позовних вимог, через відсутністю як юридичного, так і фактичного правонаступника Національної академії прокуратури України.

Верховний Суд у своїй постанові від 23.01.2018 по справі № 273/212/16-ц зазначив, що з врахуванням вимог трудового законодавства у справах, у яких оспорюється незаконність звільнення, саме відповідач повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» у разі, якщо роботодавець планує звільнення працівників у зв`язку з ліквідацією, він повинен завчасно, не пізніше як за три місяці до намічуваних звільнень надати первинним профспілковим організаціям інформацію щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також провести консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

Згідно із ст. 49-2 Кодексу законів про працю України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Державна служба зайнятості інформує працівників про роботу в тій самій чи іншій місцевості за їх професіями, спеціальностями, кваліфікаціями, а у разі їх відсутності - здійснює підбір іншої роботи з урахуванням індивідуальних побажань і суспільних потреб. У разі потреби особу може бути направлено, за її згодою, на професійну перепідготовку або підвищення кваліфікації відповідно до законодавства.

Крім того, відповідно до абз. 3 п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України «Про зайнятість населення» роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією установ, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання не пізніше ніж за два місяці до вивільнення.

Судом встановлено, що Ліквідаційна комісія Національної академії прокуратури України дотрималась законності процедури звільнення позивача відповідно до ст. 49-2 КЗпП України, що фактично і не заперечувалось стороною позивача. Зокрема, вчинила наступні дії з вивільнення працівників у зв`язку з ліквідацією: надано первинній профспілкової організації інформацію про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися та про терміни проведення звільнень; за два місяці до запланованих звільнень подано до Державної служби зайнятості звіт про заплановане вивільнення працівників за формою звітності № 4-ПН «Інформація про заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці; 08 вересня 2022 року здійснено попередження позивача про його вивільнення з 09 листопада 2022 року на підставі частини 1 статті 40, частини 1 статті 49-2 Кодексу законів про працю України у зв`язку з ліквідацією Академії.

Згідно з частиною першою статті 22 Закону Украі?ни «Про заи?нятість населення» основними завданнями центрального органу виконавчоі? влади, що реалізує державну політику у сфері заи?нятості населення та трудовоі? міграціі?, и?ого територіальних органів є: реалізація державноі? політики у сфері заи?нятості населення та трудовоі? міграціі?; сприяння громадянам у підборі підходящоі? роботи; надання роботодавцям послуг з добору працівників; участь в організаціі? проведення громадських та інших робіт тимчасового характеру; сприяння громадянам в організаціі? підприємницькоі? діяльності, зокрема, шляхом надання індивідуальних та групових консультаціи?; організація підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікаціі? безробітних з урахуванням поточних та перспективних потреб ринку праці; проведення професіи?ноі? орієнтаціі? населення тощо.

З огляду на викладене обов`язок з працевлаштування може бути покладено на власника підприємства, установи, організаціі? лише у випадку реорганізаціі? юридичноі? особи, коли права та обов`язки юридичноі? особи переходять до іншоі? особи внаслідок правонаступництва.

Вжиття роботодавцем заходів для працевлаштування працівника на іншому підприємстві чи після розірвання з працівником трудового договору відповідно до вимог частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України не є обов`язком роботодавця (такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 23 грудня 2019 року у справі N 199/742/17).

Покладення на державні установи як роботодавця у разі їх ліквідації додаткових обов`язків з працевлаштування звільнених працівників чинним законодавством не передбачене.

Відповідно до статті 11 Підрозділу D Конвенції Міжнародної організації праці № 158 "Про припинення трудових прав з ініціативи роботодавця" (ратифікованої Україною 04 лютого 1994 року) працівник, з яким намічено припинити трудові відносини, має право бути попередженим про це в розумний строк або має право на грошову компенсацію замість попередження, якщо він не вчинив серйозної провини, тобто такої провини у зв`язку з якою було б недоцільно вимагати від роботодавця продовжувати з ним трудові відносини протягом строку попередження. Коли роботодавець планує здійснити значні зміни виробництва, програми, організації, структури чи технології, котрі можуть призвести до припинення трудових відносин, він повинен якомога раніше провести з відповідними представниками працівників консультації, зокрема щодо здійснення таких змін, їхніх можливих наслідків та щодо заходів запобігання несприятливим наслідкам. У разі припинення трудових відносин з причин економічного, технічного, структурного чи аналогічного плану заходами, які відповідають умовам кожної країни і яких вживає компетентний орган, по змозі у співробітництві з роботодавцем і відповідними представниками працівників, треба сприяти найскорішому влаштуванню звільнених працівників на іншій роботі та, при потребі, набуттю ними професійної підготовки чи перепідготовки (п.25 Рекомендацій щодо припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця №166).

Статтею 1 Рекомендації визначено, що її положення можуть застосовуватись через національне законодавство або правила, колективні договори, правила внутрішнього трудового розпорядку підприємства, рішення арбітражних або судових органів чи будь-яким іншим способом, що відповідає національній практиці й підходить до національних умов.

Судом установлено, що Національна академія прокуратури України дотрималася встановленого порядку звільнення позивача, передбаченого статтями 40, 48, 49-2 КЗпП України та Законом України «Про зайнятість населення».

Щодо необхідності застосування зазначеної позивачем судової практики (висновків, наведених у постановах Верховного Суду), яка сформована у справах про поновлення на посадах в юридичних особах публічного права, які ліквідуються, суд виходить з наступного.

Під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, слід розуміти рішення у тих справах, де однаковими є предмет і підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені фактичні обставини, а також матеріально-правове регулювання спірних відносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи (постанова Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі N 910/3040/16). Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).

Так, постанови Верховного Суду України від 04.03.2014 № 21-8а14, від 28.10.2014 № 21-484а14, від 27.05.2014 № 21-108а14 стосувались випадку ліквідації регіональних митниць та створення у структурі Державної митної служби нових регіональних митниць; постанови Верховного Суду України від 31.01.2018 № 824/3229/14-а - ліквідації відділу в обласній адміністрації та утворення на його базі нового відділу з тими самим функціями і підпорядкуванням; постанови Верховного Суду від 25.06.2020 № 420/6852/18, від 14.03.2018 №802/113/16-а - ліквідації головних управлінь Міністерства внутрішніх справ України в областях та утворення головних управлінь Національної поліції з тими самими функціями і залишенням останніх у структурі Національної поліції, діяльність якої спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України; постанови Верховного Суду від 12.12.2018 № 815/436/17, від 10.10.2018 № 816/979/17 - ліквідації управлінь Державного агентства рибного господарства та утворення на їх місці нових управлінь з тими самими функціями та підпорядкуванням; постанови Верховного Суду від 07.05.2020 № 591/3048/16-а, від 20.12.2019 № 591/3053/16-а, від 13.09.2019 № 591/3065/16 від 21.03.2018 № 802/651/16-а - ліквідації управлінь державних адміністрацій та утворення на їх базі нових управлінь.

У постановах Верховного Суду України від 04.03.2014 № 21-8а14, від 28.10.2014 № 21-484а14, від 27.05.2014 № 21-108а14, від 27.03.2019 № 212/9737/15-ц, від 31.01.2018 № 824/3229/14-а та постановах Верховного Суду від 25.06.2020 № 420/6852/18, від 14.03.2018 № 802/113/16-а, від 07.05.2020 № 591/3048/16-а, від 20.12.2019 № 591/3053/16-а, від 13.09.2019 № 591/3065/16-а, від 12.12.2018 № 815/436/17, від 10.10.2018 № 816/979/17, від 21.03.2018 № 802/651/16-а йдеться про те, що у кожному із цих випадків новоутворена юридична особа публічного права - суб`єкт владних повноважень виконував ті самі функції і завдання, що й ліквідований суб`єкт без зміни способу та форми виконання завдань та здійснення функцій, оскільки йдеться про інституційну наступність.

Ні Національна академія прокуратури України, ні Тренінговий центр прокурорів України не наділені владними повноваженнями, не відносяться до державних органів і суб`єктів державних повноважень, правовідносини із колишніми працівниками Академії є трудовими, а не публічною службою, порядок звільнення внаслідок ліквідації Академії регулюється трудовим законодавством.

У постанові від 26.11.2020 у справі №640/15027/20 Шостий апеляційний адміністративний суд дійшов висновку про те, що Національна академія прокуратури України не є суб`єктом владних повноважень і не належить до органів прокуратури, а посади викладачів не відносяться до посад публічної служби.

Водночас у справах цивільної юрисдикції сформульовано висновки про те, що вжиття роботодавцем заходів для працевлаштування працівника на іншому підприємстві чи після розірвання з працівником трудового договору відповідно до вимог частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України не є обов`язком роботодавця (постанова Верховного суду від 23 грудня 2019 року у справі N 199/742/17).

При цьому, слід окремо зазначити, що посилання позивача щодо прояву до неї дискримінації з боку відповідачів, - також не знайшли свого підтвердження у ході судового розгляду, оскільки вказаному не надано жодних доказів, як і не надано доказів щодо відмови Тренінгового центру прокурорів України у працевлаштуванні на роботу позивача.

Щодо позовних вимог в частині поновлення позивача на роботі, суд дійшов до такого.

Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій ст.ст. 235, 240-1 КЗпП України.

Разом із тим, суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції інших осіб, а саме поновити позивача на роботі у новоствореній юридичній особі.

Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, під дискреційним повноваженням розуміють таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Зі змісту наведених норм вбачається, що питання призначення певної особи на посаду в установі належить до компетенції власника, який укладає трудовий договір із працівником, а тому є саме дискреційним повноваженням відповідача -Тренінгового центру прокурорів України. Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 28 березня 2019 року у справі N 755/3495/16-ц, від 17 липня 2019 року у справі N 823/5365/15, 11 червня 2020 року у справі N 804/4143/16.

За вказаних обставин, суд приходить до висновку, що звільнення позивача з займаної посади за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства, а отже відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу про його звільнення та поновлення на роботі у відповідачів.

Посилання позивача з приводу того, що Тренінговий центр прокурорів України є фактичним правонаступником Національної академії прокуратури України, не відповідають дійсним обставинам справи та не підтверджені доказами, які знаходяться в матеріалах справи.

Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтей 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи вищевикладені обставини, розглянувши справу в межах визначених позивачем предмету спору та підстав для його задоволення, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилалась позивач як на підставу для задоволення позову в частині скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, не ґрунтуються на встановлених нормах цивільного та трудового законодавства України, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні та не доведені позивачем, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову в цій частині.

Враховуючи те, що вимога позивача про стягнення середнього заробітну за час вимушеного прогулу є похідною від позовної вимоги про поновлення на роботі, вона задоволенню також не підлягає.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно із ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а в разі відмови в позові покладається на позивача.

Відповідно до статей 133, 141 ЦПК України з відповідача не підлягає стягненню на користь позивача судовий збір за подання позову, оскільки судом в позові відмовлено повністю.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 5, 40, 44, 49-2, 235, 237-1 КЗпП України, статтями 104, 111 ЦК України, Законом України «Про управління об`єктами державної власності», статтями 8, 80 Закону України «Про прокуратуру», статтею 50 Закону України «Про зайнятість населення», статтею 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», ст.ст. 2, 7, 10, 12, 13, 76-81, 89, 95, 141, 229, 258, 259, 263-266, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Національної академії прокуратури України, Тренінгового центру прокурорів України, 3-тя особа: Офіс Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу при звільненні, стягнення судових витрат відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня винесення повного тексту рішення.

Повний текст рішення виготовлено 21.07.2023 року.

Суддя :