Рішення

від 18.07.2023 по справі 922/1057/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.07.2023м. ХарківСправа № 922/1057/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Присяжнюка О.О.

при секретарі судового засідання Іванії К.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Керівника Лозівської місцевої прокуратури Харківської області(64602, Харківська область, м. Лозова, вул. Богданівська, 17 ) до Головного управління Держгеокадастру у Харківської області(61145, Харківська обл., місто Харків, Шевченківський район, вулиця Космічна, будинок 21,8-9 поверх ) , Фермерського господарства "Мамай" (64602, Харківська обл., м. Лозова, вул. Південна, буд. 10, кв. З ) 3-я особа , яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні другого відповідача - ОСОБА_1 , с. Катеринівка ( АДРЕСА_1 ) про визнання незаконними та скасування наказ за участю представників :

прокурора - Горгуль Л.В.(в режимі відеконференції)

першого відповідача - не з`явився

другого відповідача - не з`явився

представника третьої особи - не з`явився

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2020 року керівник Лозівської місцевої прокуратури Харківської області (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Харківській області) та Фермерського господарства "Мамай" (далі - ФГ "Мамай"), в якому просив:

- визнати незаконними та скасувати накази ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 22.05.2015 № 1454-СГ, від 22.05.2015 № 1455-СГ, від 22.05.2015 № 1456-СГ, від 22.05.2015 № 1457-СГ, від 22.05.2015 № 1458-СГ, від 22.05.2015 № 1459-СГ, від 22.05.2015 № 1460-СГ, від 22.05.2015 № 1461-СГ, від 22.05.2015 № 1462-СГ "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою";

- визнати незаконними та скасувати накази ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 07.07.2015 № 154-СГ, від 07.07.2015 № 155-СГ, від 07.07.2015 № 156-СГ, від 22.07.2015 № 472-СГ, від 27.07.2015 № 563-СГ, від 26.10.2015 № 2801-СГ, від 26.10.2015 № 2802-СГ, від 26.10.2015 № 2803-СГ, від 26.10.2015 № 2804-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду";

- визнати недійсним укладений між ГУ Держгеокадастру у Харківській області та ФГ "Мамай" договір оренди землі від 18.11.2015 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6323983000:01:000:0276 площею 50,3385 га, який зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 23.11.2015 № 12176656;

- визнати недійсним укладений між ГУ Держгеокадастру у Харківській області та ФГ "Мамай" договір оренди землі від 18.11.2015 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6323983000:01:000:0311 площею 10,3451 га, який зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 23.11.2015 № 12175507;

- визнати недійсним укладений між ГУ Держгеокадастру у Харківській області та ФГ "Мамай" договір оренди землі від 18.11.2015 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6323983000:01:000:0314 площею 24,8048 га, який зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 23.11.2015 № 12174211;

- визнати недійсним укладений між ГУ Держгеокадастру у Харківській області та ФГ "Мамай" договір оренди землі від 18.11.2015 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6323983000:01:000:0312 площею 8,8558 га, який зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 23.11.2015 № 12173088;

- визнати недійсним укладений між ГУ Держгеокадастру у Харківській області та ФГ "Мамай" договір оренди землі від 11.08.2015 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6323983000:01:000:0313 площею 6,7325 га, який зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 25.08.2015 № 10986730;

- визнати недійсним укладений між ГУ Держгеокадастру у Харківській області та ФГ "Мамай" договір оренди землі від 11.08.2015 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6323983000:02:000:0276 площею 50,3385 га, який зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 25.08.2015 № 10985873;

- визнати недійсним укладений між ГУ Держгеокадастру у Харківській області та ФГ "Мамай" договір оренди землі від 27.07.2015 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6323983000:02:000:0278 площею 24,9685 га, який зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 30.07.2015 № 10685863;

- визнати недійсним укладений між ГУ Держгеокадастру у Харківській області та ФГ "Мамай" договір оренди землі від 27.07.2015 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6323983000:02:000:0279 площею 7,6523 га, який зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 30.07.2015 № 10682067;

- визнати недійсним укладений між ГУ Держгеокадастру у Харківській області та ФГ "Мамай" договір оренди землі від 27.07.2015 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6323983000:02:000:0277 площею 13,5636 га, який зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 30.07.2015 № 10680696;

- зобов`язати ФГ "Мамай" повернути державі в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області земельні ділянки з кадастровими номерами: 6323983000:02:000:0277 площею 13,5636 га, 6323983000:02:000:0279 площею 7,6523 га, 6323983000:02:000:0278 площею 24,9685 га, 6323983000:02:000:0276 площею 50,3385 га, 6323983000:02:000:0313 площею 6,7325 га, 6323983000:01:000:0276 площею 50,3385 га, 6323983000:01:000:0314 площею 24,8048 га, 6323983000:01:000:0312 площею 8,8558 га, 6323983000:01:000:0311 площею 10,3451 га.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ГУ Держгеокадастру у Харківській області прийнято накази, якими незаконно передано ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) у користування (оренду) земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 197,5996 га без проведення земельних торгів (аукціону). Прокурор наголошував на тому, що ГУ Держгеокадастру у Харківській області не надало належної оцінки зверненню ОСОБА_1 та не перевірило у нього можливості та бажання створити фермерське господарство, здійснювати господарську діяльність, виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 25.06.2020, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 26.10.2020 у справі № 922/1057/20, відмовлено у задоволенні позовних вимог прокурора до ГУ Держгеокадастру у Харківській області, ФГ "Мамай" про визнання незаконними та скасування наказів, визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок та повернення земельних ділянок державі в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність порушень вимог земельного законодавства України та правомірність прийняття ГУ Держгеокадастру у Харківській області оспорюваних наказів. З огляду на чинність наказів ГУ Держгеокадастру у Харківській області про надання ОСОБА_1 в оренду земель сільськогосподарського призначення господарські суди зазначили про недоведеність прокурором підстав для визнання недійсними оспорюваних договорів оренди. Крім того, за висновком судів, також не може бути задоволена вимога прокурора про повернення земельних ділянок загальною площею 197,5996 га як похідна від вимог про визнання недійсними наказів та договорів оренди. Щодо заяви ГУ Держгеокадастру у Харківській області про застосування строків позовної давності господарський суд першої інстанції зазначив, що судом не встановлено порушень законодавства з боку відповідачів, а тому суд відмовив у задоволенні позову саме з підстав його необґрунтованості, а не з підстав пропуску строку позовної давності. З таким висновком погодився й апеляційний господарський суд.

Не погоджуючись із постановою Східного апеляційного господарського суду від 26.10.2020 та рішенням Господарського суду Харківської області від 25.06.2020 у справі № 922/1057/20, до Верховного Суду звернувся заступник керівника Харківської обласної прокуратури з касаційною скаргою, в якій просив скасувати оскаржувані судові рішення господарських судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Постановою Верховного Суд від 21.02.2023 року, касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури задоволено частково.

Постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.10.2020 та рішення Господарського суду Харківської області від 25.06.2020 у справі № 922/1057/20 змінено у мотивувальних частинах, виклавши їх у редакції цієї постанови, щодо відмови у задоволенні позовних вимог про визнання незаконними та скасування наказів Головного управління Держгеокадастру у Харківській області № 1454-СГ від 22.05.2015, № 1455-СГ від 22.05.2015, № 1456-СГ від 22.05.2015, № 1457-СГ від 22.05.2015, № 1458-СГ від 22.05.2015, № 1459-СГ від 22.05.2015, № 1460-СГ від 22.05.2015, № 1461-СГ від 22.05.2015, № 1462-СГ від 22.05.2015 "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою"; визнання незаконними та скасування наказів Головного управління Держгеокадастру у Харківській області № 154-СГ від 07.07.2015, № 155-СГ від 07.07.2015, № 156-СГ від 07.07.2015, № 472-СГ від 22.07.2015, № 563-СГ від 27.07.2015, № 2801-СГ від 26.10.2015, № 2802-СГ від 26.10.2015, № 2803-СГ від 26.10.2015, № 2804-СГ від 26.10.2015 "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду".

Постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.10.2020 та рішення Господарського суду Харківської області від 25.06.2020 у справі № 922/1057/20 у частині відмови у задоволенні інших позовних вимог скасувано. Справу № 922/1057/20 у цій частині передано на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.03.2023, для розгляду справи № 922/1057/20 визначено суддю Присяжнюка О.О.

Ухвалою господарського суду від 27.03.2023року, призначено справу до розгляду у судовому засіданні на "25" квітня 2023 р. о 11:30.

07.04.2023 року від Головного управління Держгеокадастру у Харківській області , через Електронний суд (№№ 8494/23) надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник першого відповідача , зокрема, вказує на те, що прокурором не доведено, що оспорювані накази та правочини суперечать вимогам актів цивільного законодавства, прийняті Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області з порушенням компетенції та поза межами повноважень. Також відповідача зазначає, що ані Земельним кодексом України, ані Законом України «Про фермерське господарство» вимог стосовно подання доказів наявності сільськогосподарської техніки та інших засобів обробітку земель разом із заявою про надання земельної ділянки не передбачено. Відсутність у власності ОСОБА_2 сільськогосподарської техніки для оброблення земельних ділянок не позбавляло її можливості використання такої техніки на праві користування та на інших, не заборонених законом підставах (зокрема, оренди в інших суб`єктів господарювання чи фізичних осіб).

В судовому засіданні 25.04.2023 постановлено протокольну ухвалу, відкладено підготовче засідання до 17.05.2023 о 12:00 год.

В порядку ст.ст. 120-121 ГПК України сторони повідомлені про наступне судове засідання ухвалами від 25.04.2023.

Протокольною ухвалою від 17.05.2023 року, продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів та закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 30 травня 2023 року о12:00.

В судовому засіданні 30.05.2023 постановлено протокольну ухвалу, якою закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи у судовому засіданні по суті на 27.06.2023 о 11:30 год. В порядку ст.ст. 120-121 ГПК України сторони повідомлені на наступне судове засідання ухвалами від 30.05.2023.

Протокольною ухвалою суду від 27.06.2023 року, на підставі ст. 216 ГПК України оголошено перерву в судовому засіданні на 18.07. 2023 року о(б) 12:30 год.

12.07.2023 від представника Головного управління Держгеокадастру у Харківської області, електронною поштою (Документ сформований в системі «Електронний суд» 12.07.2023) надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника першого відповідача.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає за можливе клопотання першого відповідача про розгляд заяви без участі позивача задовольнити, оскільки брати участь у судовому засіданні, відповідно до ст. 42 ГПК України, є правом учасника справи, а не обов`язком, а обов`язковість явки в судове засідання представника заявника судом не визнавалась.

У судовому засіданні, яке відбулося 18.07.2023, представник прокуратури підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі.

Представники другого відповідача та третьої особи у судове засідання не з`явились; про причину неявки суд не повідомив; про час та місце судового засідання був повідомлені належним чином, про свідчить наявні в матеріалах справи довідки про доставку документа в електронному вигляді, а саме: "Ухвала-повідомлення" від 27.06.2023 до електронного кабінету підсистеми "Електронний суд" єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС).

В ході розгляду даної справи господарським судом Харківської області, відповідно до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.

В ході розгляду справи судом було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі відповідно до приписів ч. 1 ст. 210 ГПК України, а також з урахуванням положень ч. 2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Присутні в судовому засіданні представник прокуратури погодився з тим, що судом досліджено всі докази, які надано сторонами відповідно до ст. 74 ГПК України.

За ст. 219 ГПК України, рішення у справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 18.07.2023, відповідно до ст. 240 ГПК України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Щодо правомірності представництва інтересів держави у суді прокуратурою судом встановлено таке.

Суд виходить з того, що відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.

Неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі (рішення Конституційного Суду України у від 01.04.2008 № 4-рп/2008).

Законом України за №1401-VIII від 02.06.2016 «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», який набрав чинності 30.09.2016, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, п. 3 ч. 1, якої передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі №1-1/99, державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної економічної інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не підлягають точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом.

Надмірна формалізація «інтересів держави» може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 по справі №806/1000/17).

Прокурор набуває право на реалізацію своїх функцій, визначених законом, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захист або здійснює його неналежно.

«Не здійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є належною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захист або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

У справах за позовами прокурорів, заявлених в інтересах держави в особі уповноважених органів, позивачами є відповідні уповноважені органи, а прокурор у таких справах здійснює представництво їх інтересів в суді. Статус позивача прокурор набуває лише у випадках, коли звертається з позовом в інтересах держави у разі відсутності уповноваженого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду (постанова ВСУ від 21.02.2018 у справі № 553/3280/16-а).

Поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах», означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, з спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження процесуальної дії (відповідні функції).

Згідно з ч. ч. 3, 5 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Ч. 4 ст. 53 ГПК України передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відповідно до вимог ч. З ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Частиною 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», передбачено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень.

У даному випадку порушення інтересу держави (національного, суспільного інтересу), як вказує прокурор, відбулося внаслідок ігнорування сторонами договору встановленого на законодавчому рівні порядку розпорядження земельною ділянкою в силу прагнення отримати земельну ділянку за спрощеною, пільговою процедурою без проведення земельних торгів та у не створенні фермерського господарства для роботи якого виділялась земельна ділянка.

Відповідно до ст. 14 Конституції України право власності на землю реалізується виключно відповідно до закону.

Аналогічні права на землі та порядок розпорядження ними закріплені в ст. 324 ЦК України.

Оспорювані накази видано Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області.

Відповідно до п.1 постанови Кабінету Міністрів України "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" від 10.09.2014 року №442 утворено Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, реорганізувавши Державне агентство земельних ресурсів України, шляхом перетворення.

Положення про Головне управління Держгеокадастру у Харківській області затверджене наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 03.03.2015 №21.

Згідно з п.п. 13 п.4 Положення, вказане управління, відповідно до покладених на нього завдань, розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, на території Харківської області.

З огляду на вищевикладене, як правонаступник Головного управління Держземагенства у Харківській області, відповідачем у справі є Головне управління Держгеокадастру у Харківській області.

Таким чином, враховуючи факт, що Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області є відповідачем у справі, а одна й та сама особа (орган) не може бути одночасно позивачем і відповідачем за цим же позовом, оскільки це суперечить нормам цивільного законодавства, у спірних правовідносинах відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції (згідно з ст.122 Земельного кодексу України орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції - Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, тобто відповідач), у зв`язку з чим, звертаючись із даним позовом прокурор набуває статусу позивача.

Відсутність органу державної влади, уповноваженого реагувати на порушення закону у сфері розпорядження земельними ділянками державної форми власності, у відповідності до вимог ст.131-1 Конституції України, покладає на органи прокуратури обов`язок представництва інтересів держави у спірних правовідносинах, шляхом пред`явлення та підтримання у суді відповідного позову.

Отже, викладене дає підстави суду дійти висновку, що прокурор обґрунтував належним чином підстави звернення до суду для представництва інтересів держави в даній справі.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

Розглядаючи вимогу прокурора про визнання недійсними, укладеним між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та ФГ "Мамай", договір оренди землі від 18.11.2015 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6323983000:01:000:0276 площею 50.3385 га, який зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 23.11.2015 за № 12176656;

- визнання недійсним, укладеним між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та ФГ "Мамай", договір оренди землі від 18.11.2015 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6323983000:01:000:0311 площею 10.3451 га, який зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 23.11.2015 за № 12175507;

- визнання недійсним, укладеним між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та ФГ "Мамай", договір оренди землі від 18.11.2015 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6323983000:01:000:0314 площею 24.8048 га, який зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 23.11.2015 за № 12174211;

- визнання недійсним, укладеним між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та ФГ "Мамай", договір оренди землі від 18.11.2015 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6323983000:01:000:0312 площею 8.8558 га, який зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 23.11.2015 за № 12173088;

- визнання недійсним, укладеним між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та ФГ "Мамай", договір оренди землі від 11.08.2015 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6323983000:01:000:0313 площею 6.7325 га, який зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 25.08.2015 за № 10986730;

- визнання недійсним, укладеним між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та ФГ "Мамай", договір оренди землі від 11.08.2015 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6323983000:02:000:0276 площею 50.3385 га, який зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 25.08.2015 за № 10985873;

- визнання недійсним, укладеним між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та ФГ "Мамай", договір оренди землі від 27.07.2015 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6323983000:02:000:0278 площею 24.9685 га, який зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 30.07.2015 за № 10685863;

- визнання недійсним, укладеним між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та ФГ "Мамай", договір оренди землі від 27.07.2015 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6323983000:02:000:0279 площею 7.6523 га, який зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 30.07.2015 за № 10682067;

- визнання недійсним, укладеним між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та ФГ "Мамай", договір оренди землі від 27.07.2015 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6323983000:02:000:0277 площею 13.5636 га, який зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 30.07.2015 за № 10680696, суд виходить з наступного.

З обставин справи, на які прокурор посилається як на підставу позовних вимог, вбачається, що громадянин ОСОБА_1 12.05.2015 звернувся до ГУ Держземагентства у Харківській області із заявою про надання дозволу на розробку технічної документації щодо відведення земельних ділянок орієнтовною площею 200,4035 га для ведення фермерського господарства із земель запасу та резерву сільськогосподарського призначення, яка розташована за межами населеного пункту на території Миколаївської сільської ради Лозівського району Харківської області для подальшої передачі в оренду. У заяві зазначено, що ОСОБА_1 своїм правом на отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства не скористався. До заяви додано відомості про бажаний розмір земельних ділянок, довідки з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями, викопіювання з кадастрового плану, з зазначенням бажаного місця розташування земельної ділянки, її орієнтована плаща та цільове призначення, паспорт громадянина України, картку платника податків, копію трудової книжки колгоспника, копію диплому про закінчення у 1997 році аграрного навчального закладу - Красноградського технікуму механізації сільського господарства ім, Ф.Я. Тимошенко.

Наказами ГУ Держземагентства у Харківській області № 1454-СГ від 22.05.2015, № 1455-СГ від 22.05.2015, № 1456-СГ від 22.05.2015, № 1457-СГ від 22.05.2015, № 1458-СГ від 22.05.2015, № 1459-СГ від 22.05.2019, № 1460-СГ від 22.05.2015, № 1461-СГ від 22.05.2015, № 1462-СГ від 22.05.2015 «Про надання дозволу на розроблення документації з землеустрою» ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо відведення в оренду земельних ділянок загальною орієнтовною площею 196,1595 га. розташованих за межами населених пунктів Миколаївської сільської ради на території Лозівського району Харківської області.

У подальшому, наказами ГУ Держгеокадастру у Харківській області «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду» затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж 9 (дев`ятьох) земельних ділянок загальною площею 197,5996 га в натурі (на місцевості) та передано їх ОСОБА_1 в оренду для ведення фермерського господарства строком на 49 років, у т.ч.: № 154-СГ від 07.07.2015 (кад. № 6323983000:02:000:0277 площею 13,5636 га), № 155-СГ від 07.07.2015 (кад. № 6323983000:02:000:0279 площею 7,6523 га), № 156-СГ від 07.07.2015 (кад. № 6323983000:02:000:0278 площею 24,9685 га), № 472-СГ від 22.07.2015 (кад. № 6323983000:02:000:0276 площею 50,3385 га), № 563-СГ від 27.07.2015 (кад. № 6323983000:02:000:0313 площею 6,7325 га), № 2801-СГ від 26.10.2015 (кад. № 6323983000:01:000:0276 площею 50,3385 га), № 2802-СГ від 26.10.2015 (кад. № 6323983000:01:000:0314 площею 24,8048 га), № 2803-СГ від 26.10.2015 (кад. № 6323983000:01:000:0312 площею 8,8558 га), № 2804-СГ від 26.10.2015 (кад. № 6323983000:01:000:0311 площею 10,3451 га).

Річний розмір орендної плати за користування зазначеними земельними ділянками встановлено на рівні 4 % від нормативної грошової оцінки.

На підставі виданих наказів, між ГУ Держгеокадастру у Харківській області та громадянином ОСОБА_1 укладено договори оренди земельних ділянок загальною площею 197,5996 га строком на 49 років, у т.ч.:

-18.11.2015 - щодо земельної ділянки з кад. №6323983000:01:000:0276 площею 50,3385 га (право оренди зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (далі-ДРРП) 23.11.2015 за №>12176656);

-18.11.2015 - щодо земельної ділянки з кад. №6323983000:01:000:0311 площею 10,3451 га (право оренди зареєстроване в ДРРП 3.11.2015 за 12175507);

-18.11.2015 - щодо земельної ділянки з кад. №6323983000:01:000:0314 площею 24,8048 га, (право оренди зареєстроване в ДРРП 3.11.2015 за 12174211);

-18.11.2015 - щодо земельної ділянки з кад. №6323983000:01:000:0312 площею 8,8558 га (зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 23.11.2015 за №12173088);

-11.08.2015 - щодо земельної ділянки з кад. № 6323983000:01:000:0313 площею 6,7325 га (право оренди зареєстроване в РРП 5.08.2015 за 0986730);

-11.08.2015 - щодо земельної ділянки з кад. №6323983000:02:000:0276 площею 50,3385 га (право оренди зареєстроване в ДРРП 8.2015 за №10985873);

-27.07.2015 - щодо земельної ділянки з кад. №6323983000:02:000:0278 площею 24,9685 га (право оренди зареєстроване в ДРРП30.07.2015 за №10685863);

-27.07.2015 - щодо земельної ділянки з кад. №6323983000:02:000:0279 площею 7,6523 га (право оренди зареєстроване в ДРРП 30.07.2015 за №10682067);

-27.07.2015 - щодо земельної ділянки з кад. №6323983000:02:000:0277 площею 13,5636 га (право оренди зареєстроване в ДРРП 30.07.2015 за №10680696

16.09.2015 ОСОБА_1 створено ФГ "Мамай" (код ЄДРПОУ 40014527), та зареєстровано його Статут.

04.07.2016 та 07.07.2016 між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області, ОСОБА_1 та новоствореним ФГ "Мамай" були укладені додаткові угоди до договорів оренди землі, якими змінено орендаря вищезазначених земельних ділянок з громадянина ОСОБА_1 на ФГ "Мамай" (ЄДРПОУ 40014527).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, наданої позивачем, право користування (оренди) вказаними земельними ділянками загальною площею 197, 5996 га зареєстровано за ФГ "Мамай".

Позовні вимоги прокуратури обгрунтовані тим, що ГУ Держгеокадастру у Харківській області прийнято накази, якими незаконно передано ОСОБА_1 у користування (оренду) земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 197,5996 га без проведення земельних торгів (аукціону). ГУ Держгеокадастру у Харківській області в порушення вимог ст.ст. 1, 7, 8 Закону України «Про фермерське господарство» не надало належної оцінки зверненню ОСОБА_1 та не перевірило у нього можливості та бажання створити фермерське господарство, здійснювати господарську діяльність, виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. Зокрема, залишено поза увагою обставину відсутності зареєстрованої як у громадянина ОСОБА_1 , так і у створеного ним ФГ «Мамай», власної сільськогосподарської техніки для обробітку землі значної площі (майже 200 га); не взято до уваги відсутність у ФГ «Мамай» намірів використовувати спірні земельні ділянки для ведення фермерського господарства; спірні земельні надавались Головним управлінням Держгеокадастру в області ОСОБА_1 декілька разів.

Таким чином, формальний підхід органу державної влади до розгляду питання щодо передачі земельних ділянок ОСОБА_1 призвів до невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання орендарем у користування земель без проведення земельних торгів.

Такі обставини, на думку прокурора, свідчать про порушення прав та охоронюваних законом інтересів держави і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв`язку з чим прокурор звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.

Предметом спору у даній справі є правомірність надання компетентним органом земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства та підстави набуття орендарем права користування такою земельною ділянкою.

Так, відповідно до ст. ст. 13-14 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України.

Згідно з вимогами частин першої, другої статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Статтею 124 Земельного кодексу України встановлено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (ст. ст. 125, 126 Земельного кодексу України).

Виходячи з наведених положень, Земельним кодексом України врегульовано загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування.

В той же час, окрім Земельного кодексу України, правові відносини пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств також врегульовано Законом України "Про фермерське господарство" та іншими нормативно-правовими актами України (стаття 2 цього Закону).

У таких правовідносинах Закон України "Про фермерське господарство" є спеціальним нормативно-правовим актом, а Земельний кодекс України - загальним.

Правова позиція з цього питання викладена у постанові Верховного Суду України від 03.02.2016 у справі № 6-2902цс15.

Статтею 1 Закону України "Про фермерське господарство" (в редакції станом на час прийняття 1-м відповідачем оскаржуваного наказу) визначено, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону.

За умовами статей 5, 7 Закону України "Про фермерське господарство" (станом на момент прийняття 1-м відповідачем оскаржуваного наказу) право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради. У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі. Перелік документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві, затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної аграрної політики. Земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються громадянам України у власність і надаються в оренду із земель державної або комунальної власності. Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна чи міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки.

Отже, спеціальний Закон України "Про фермерське господарство" визначає обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 ЗК України до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, у заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства потрібно зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

Статтею 8 Закону (станом на момент прийняття 1-им відповідачем оскаржуваного наказу) також встановлено, що після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

За змістом статті 12 Закону землі фермерського господарства можуть складатися із земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.

Виходячи з наведених приписів, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства. Крім того, виходячи зі змісту статей 1, 5, 7, 8, 12 згаданого Закону після укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства та проведення державної реєстрації такого господарства обов`язки орендаря цієї земельної ділянки виконує фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Аналізуючи вказане законодавство, суд зазначає, що земельні відносини, які є основою створення та діяльності фермерського господарства, проходять у динаміці два етапи: отримання засновником фермерського господарства права (власності або оренди) на землю як передумова створення фермерського господарства; створення фермерського господарства, унаслідок чого особу засновника заміщує фермерське господарство як землекористувач. Цей комплекс відносин є нерозривним, одне не існує без іншого в межах легітимної процедури створення фермерського господарства.

До того ж, при вирішенні вимог про законність рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування щодо надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягає порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства, визначений статтею 7 Закону України "Про фермерське господарство" як спеціального по відношенню до статті 123 Земельного кодексу України.

При вирішенні вимог про законність рішення відповідного органу щодо надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства та дійсність договорів, укладених на підставі таких рішень, застосуванню підлягає порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства, визначений статтею 7 Закону як спеціального по відношенню до статті 123 Земельного кодексу України.

Таким чином, за змістом статей 1, 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство" заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити сукупність передбачених частиною першою статті 7 цього Закону відомостей і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, відповідний орган (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і відомостям, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, у тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

За наслідками зазначеної перевірки відповідний орган повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. Разом з тим відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної або комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 03.02.2016 № 6-2902цс15, від 11.05.2016 № 6-2903цс15, від 18.05.2016 № 6-248цс16 та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №525/1225/15-ц.

З наявних в матеріалах справи доказів слідує, що у заяві-клопотанні до ГУ Держземагентства у Харківській області від 12.05.2015 ОСОБА_1 фактично тільки лише ствердив про те, що своїм правом на отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства він не скористався.

Матеріалами справи підтверджено, що в заяві про надання в оренду земельних ділянок всупереч вимог ч. 1 ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство» ОСОБА_1 не обґрунтовано необхідності одержання землі такої надвеликої площі з урахуванням можливості її обробітку, не вказано перспектив діяльності фермерського господарства, а також не підтверджено наявність ресурсів для залучення найманих працівників та оренди сільськогосподарської техніки.

Крім того, відповідно до протоколу загальних зборів №1 від 22.11.2016 фермерського господарства «Мамай» затверджено нову редакцію статуту фермерського господарства яким визначено засновником та головою господарства ОСОБА_3 . Таким чином, бенефіціарним власником ФГ «Мамай», заснованого 16.09.2015 ОСОБА_1 , - з 22.11.2016 став ОСОБА_3 .

З матеріалів справи також вбачається, що ОСОБА_3 уже є власником сільськогосподарських підприємств ТОВ «АГРОУСП1Х-2012» (код ЄДРПОУ 37915144) та ТОВ «ПРОМЕТЕЙ-2012»(код ЄЛРПОУ 37915045).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно. Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, сформованої щодо суб`єкта, в користуванні ТОВ «АГРОУСПІХ-2012» знаходяться 12 (дванадцять) земельних ділянок загальною площею 110.4727 га. ТОВ «Прометей-2012» - 60 земельних ділянок загальною площею 643.3963 га.

Згідно з відповіддю ГУ Держспоживслужби в Харківській області № 38- 2191 вих-19 від 20.11.2019 за ОСОБА_3 , ТОВ «Агроуспіх-2012», ТОВ «Прометей-2012» обліковуються сільськогосподарська техніка, самохідні машини та механізми.

Враховуючи вищевикладене, суд погоджується із твердженням прокурора щодо того, що дії ОСОБА_1 були спрямовані на розширення площі земель, які перебувають у користуванні ОСОБА_3 , задля отримання на його користь земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 197,5996 га за спрощеною процедурою, а саме без проведення земельних торгів (аукціону), що передбачені ст.ст. 124, 134 ЗК України.

Отже, суд констатує правомірність вимог прокурора при зверненні до господарського суду з позовною заявою в межах даної справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи. Відповідно достатті 236 ГПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Відповідно до ч. 2 ст. 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються: висновок суду про те, яка обставина, що є предметом доказування у справі, визнається судом встановленою або спростованою з огляду на більшу вірогідність відповідних доказів.

Враховуючи вищевикладені висновки, вказівки Верховного Суду, що викладені у постанові від 21.02.2023 року у цій справі, на підставі проаналізованої сукупності всіх доказів, що наявні в матеріалах справи (враховуючи ті, що не були описані у цьому рішенні, однак містяться в матеріалах справи), що представлені прокурором на підтвердження позиції щодо формального підходу органу державної влади до розгляду питання щодо передачі спірних земельних ділянок ОСОБА_1 призвів до невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання орендарем у користування земель без проведення земельних торгів, так і ті, що представлені відповідачем на підтвердження позиції стосовно того, що ОСОБА_1 на дату звернення із відповідною заявою мав аграрну освіту та достатній досвід роботи у сільському господарстві; вперше звернувся із заявою про виділення в оренду земельних ділянок для створення фермерського господарства за спрощеною (пільговою) процедурою, без проведення земельних торгів; договори оренди земельних ділянок в момент їх вчинення були спрямовані на реальне настання правових наслідків.

З огляду на вказівки Верховного Суду, що є обов`язковими під час нового розгляду, господарським суд Харківської області звернуто увагу, на заяви ОСОБА_1 , які не містять обгрунтування необхідності одержання землі такої значної площі (майже 200 га) з урахуванням можливості її обробітку, перспектив діяльності фермерського господарства. Крім того, при зверненні ОСОБА_1 із заявами до ГУ Держгеокадастру у Харківській області про надання в оренду земельних ділянок для ведення фермерського господарства ним подано копію диплому про те, що останньому присвоєно кваліфікацію «технік-механік» за спеціальністю «механізація сільського господарства». Проте, відповідно до Національного класифікатору України «Класифікатор професій» (ДК 003:2010), затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 28.07.2010 №327, кваліфікація «техніка- механіка» відноситься до розділу «технічні фахівці-механіки» та немає відношення до освіти в галузі аграрного сектору, у тому числі ведення сільського (фермерського) господарства та, відповідно, може лише застосовуватись як допоміжна галузь у сільському господарстві (сервіс, обслуговування тощо). Таким чином, освіта ОСОБА_1 у галузі «механіки» немає жодного відношення до ведення сільського (фермерського) господарства, що залишено поза увагою ГУ Держгеокадастру в області при розгляді заяви до документів заявника. Відповідно до листа ГУ Держпродспоживслужби в Харківській області від 18.10.2019 №38-1347вих-19 у громадянина ОСОБА_1 та створеного ним ФГ «Мамай» відсутня зареєстрована власна сільськогосподарська техніка.

Разом з тим, в процесі розгляду справи представниками відповідачів було подано заяву про застосування наслідків спливу позовної давності до вимог керівника Лозівської місцевої прокуратури Харківської області у даній справі. Так, на переконання відповідачів, будь-яких доказів того, що прокурор не міг довідатися про порушення законодавства при винесенні Головним управлінням Дергеокадастру у Харківській області оскаржуваного наказу раніше ніж у квітні 2019 року до суду після надходження листа від Головного управління Дергеокадастру у Харківській області від 17.04.2019 року за №10-20-14 ,2-3234/0/19 -9) не подано.

Європейський Суд з прав людини наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93 та № 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007 у справі "Фінікарідов проти Кіпру").

Таким чином, застосування інституту позовної давності є одним з інструментів, який забезпечує дотримання принципу юридичної визначеності, тому, вирішуючи питання про застосування позовної давності, суд має повно з`ясувати усі обставини, пов`язані з фактом обізнаності та об`єктивної можливості особи бути обізнаною щодо порушення її прав та законних інтересів, ретельно перевірити доводи учасників справи у цій частині, дослідити та надати належну оцінку наданим ними в обґрунтування своїх вимог та заперечень доказів.

Відповідно до частин 3, 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Частиною першою статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу), яка в силу приписів статті 257 цього Кодексу встановлюється тривалістю у три роки.

При цьому, і в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган.

Аналогічні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, від 07.11.2018 у справі № 372/1036/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 367/6105/16-ц, від 20.11.2018 у справі №372/2592/15, від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13-ц, від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19, від 17.03.2021 у справі № 922/1017/20, від 30.06.2021 у справі № 922/3274/19, від 23.10.2019 у справі № 359/6456/15-ц, на які посилався скаржник у касаційній скарзі на обґрунтування підстави оскарження.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.11.2018 у справі № 907/50/16 вказала на те, що і в разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою, уповноваженою на це, особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

У постановах Верховного Суду від 21.03.2018 у справі № 57/314-6/526-2012, від 06.02.2020 у справі № 916/2828/18 зауважено, що під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов`язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив.

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Такий висновок зазначений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.10.2020 у справі №910/16586/18.

Для правильного застосування частини 1 статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Вказаний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.04.2021 у справі № 922/3292/19.

Як встановлено судом, в обґрунтування поважності причин пропуску позовної давності прокурор вказував те, що про порушення вимог земельного законодавства під час відведення спірної земельної ділянки ОСОБА_1 органи прокуратури дізнались тільки у квітні 2019 року , тобто після отримання листа від Головного управління Дергеокадастру у Харківській області від 17.04.2019 року за №10-20-14 ,2-3234/0/19 -9).

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України", Суд зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статею 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Іліан проти Туреччини", зазначено правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Практика Європейського суду з прав людини при застосуванні положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує кожному право на звернення до суду, акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції") від 16.12.1992).

Частиною п`ятою статті 267 ЦК України передбачено, що якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Верховний Суд у постанові від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19 зазначив, що закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права у випадку подання позову з пропуском позовної давності, тому таке питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Водночас, до висновку про поважність причин пропуску позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим. Встановлення обставин, які свідчать про поважність причин пропуску позовної давності, здійснюється судом за загальними правилами доказування, визначеними процесуальним законом. Якщо суд дійде висновку про те, що позовна давність пропущена з поважної причини, то у своєму рішенні наводить відповідні мотиви з посиланням на докази на підтвердження цих висновків.

Частиною першою статі 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надаючи оцінку причинам, наведеним Прокурором в обґрунтування поважності пропуску строку звернення з позовом, суд зазначає, що прокуратурою систематично здійснюється моніторинг законності розпорядження земельними ділянками і у разі виявлення порушень чинного законодавства направляються позови до суду. Тобто, прокурор не був позбавлений можливості, з використанням повноважень, передбачених Законом України "Про прокуратуру", як чинним до 14.10.2014 так і після, своєчасно отримати від відповідного суб`єкта владних повноважень (у даному випадку - Головного управління Держгеокадастру у Харківській області) необхідну для подання позову інформацію, що фактично не спростовується прокурором.

Водночас, прокурором не доведено належними у справі доказами, чому саме із відповідним запитом до органу, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокуратура звернулася лише у 2019 року і які об`єктивні обставини перешкоджали направити органу прокуратури відповідний запит раніше та раніше звернутися до суду з відповідними позовними вимогами. Отже, починаючи з 22.05. 2015 року прокурор не був позбавлений права та можливості звернутися з відповідним позовом в межах строку позовної давності, що прокурором зроблено не було.

В позовній заяві прокурором не надано також в обґрунтування зазначених обставин будь-яких доказів. За таких обставин, суд не вважає поважними причини пропуску прокурором строку позовної давності, у зв`язку з чим відмовляє в задоволенні відповідного клопотання останнього.

Приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги керівника Лозівської місцевої прокуратури Харківської області є такими, що задоволенню не підлягають.

Частиною четвертою статті 11 Господарського процесуального кодексу України також унормовано, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994).

Так, решта доводів учасників процесу, їх письмових пояснень, поданих до матеріалів справи документів та наданих усних пояснень представників сторін були ретельно досліджені судом, і наведених вище висновків суду не спростовують.

Витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви, відповідно приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України, залишаються за Харківською обласною прокуратурою.

Керуючись статтями 124, 129, Конституції України, статтями 1, 13, 73-80, 86, 123, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач -Лозівська місцева прокуратура Харківської області(64602, Харківська область, м. Лозова, вул. Богданівська, 17 )

Перший відповідач - Головне управління Держгеокадастру у Харківської області(61145, Харківська обл., місто Харків, Шевченківський район, вулиця Космічна, будинок 21,8-9 поверх ).

Другий відповідач - Фермерське господарство "Мамай" (64602, Харківська обл., м. Лозова, вул. Південна, буд. 10, кв. З ) .

Третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні другого відповідача - ОСОБА_1 , с. Катеринівка ( АДРЕСА_1 ).

Повне рішення складено "24" липня 2023 р.

Суддя О.О. Присяжнюк