Окрема думка

від 20.06.2023 по справі 633/408/18

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

судді Великої Палати Верховного Суду Ситнік О. М.

на постанову Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18 (провадження № 14-86цс22)

за позовом заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу, скасування рішення, зобов`язання повернути земельну ділянку

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 10 листопада 2020 року у складі колегії суддів Бурлака І. В., Зарошевського О. М., Яцини В. Б.

У листопаді 2018 року заступник керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 звернувся до суду з позовом, у якому зазначив, що розпорядженням голови Печенізької районної державної адміністрації від 20 листопада 2012 року № 453, з урахуванням розпорядження від 14 листопада 2013 року № 30, надано в оренду ОСОБА_2 дві земельні ділянки загальною площею 101,8581 га (рілля) для ведення фермерського господарства, зокрема: земельну ділянку № 1 площею 39,5459 га з кадастровим номером 6324681000:02:001:1061 та земельну ділянку № 2 площею 62,3122 га з кадастровим номером 6324681000:02:001:1062.

30 грудня 2014 року між Головним управлінням Держземагентства у Харківській області (далі - ГУ Держземагентства) та ОСОБА_2 укладено два договори оренди землі, відповідно до яких зазначені вище земельні ділянки передані ОСОБА_2 в оренду на 49 років для ведення фермерського господарства.

15 липня 2015 року ОСОБА_2 створено та зареєстровано Фермерське господарство «Олта-А» (далі - ФГ «Олта-А»), у тому числі, на зазначених двох земельних ділянках.

02 вересня 2015 року ОСОБА_2 звернулась до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (далі - ГУ Держгеокадастру) з клопотанням про поділ земельних ділянок.

10 вересня 2015 року ГУ Держгеокадастру надало відповідний дозвіл № 19-20-11-7633/0/19-15, на підставі якого ОСОБА_2 провела поділ земельної ділянки площею 62,3122 га з кадастровим номером 6324681000:02:001:1062.

01 березня 2016 року на підставі заяви ОСОБА_2 як фізичної особи від 10 лютого 2016 року з нею укладено додаткову угоду до договору оренди землі від 30 грудня 2014 року, відповідно до якої пункт 2 договору викладено в такій редакції: в оренду передаються 13 земельних ділянок загальною площею 62,3122 га з кадастровими номерами з № 6324681000:02:001:1067 по 6324681000:02:001:1079 (площею від 4,6746 га по 5,2368 га), у тому числі земельна ділянка з кадастровим номером 6324681000:02:001:1071 площею 4,6902 га.

02 квітня 2016 року відбулись загальні збори засновників та членів ФГ «Олта-А», під час яких прийнято рішення провести приватизацію наведених вище земельних ділянок, які перебувають у користуванні ФГ «Олта-А».

08 квітня 2016 року члени ФГ «Олта-А» подали до ГУ Держгеокадастру заяви про передачу їм у приватну власність відповідних земельних ділянок та 04 травня 2016 року управлінням видано 12 наказів, якими передано у власність фізичним особам 12 земельних ділянок, у тому числі, наказом № 3620-СГ передано у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 63246781000:02:001:1071 площею 4,6902 га. 01 червня 2016 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на цю земельну ділянку.

08 жовтня 2016 року проведені загальні збори засновників та членів ФГ «Олта-А», під час яких прийнято рішення про виключення ОСОБА_1 зі складу членів фермерського господарства, а 17 січня 2017 року - про ліквідацію господарства.

Таким чином, на думку прокурора, метою отримання земельних ділянок було не створення та ведення фермерського господарства одноосібно або з членами родини, а отримання їх безкоштовно, за пільговою процедурою поза конкурсом, без проведення земельних торгів, з подальшою їх приватизацією.

Ураховуючи викладене, прокурор просив: визнати незаконним та скасувати наказ ГУ Держгеокадастру від 04 травня 2016 року № 3620-СГ «Про передачу земельної ділянки у власність»; зобов`язати ОСОБА_1 повернути у відання держави в особі ГУ Держгеокадастру земельну ділянку площею 4,6902 га (кадастровий номер 6324681000:02:001:1071); скасувати рішення державного реєстратора Печенізької районної державної адміністрації Гаспаряна Г. А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 01 червня 2016 року № 28946817.

13 листопада 2019 року рішенням Печенізького районного суду Харківської області в задоволенні позову прокурора відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що ОСОБА_1 набув право власності на спірну земельну ділянку на законних підставах та відповідно до вимог Земельного кодексу України (далі - ЗК України) і Закону України від 19 червня 2003 року № 973-IV «Про фермерське господарство» (далі - Закон № 973-IV), а прокурором не доведено порушення прав та інтересів держави.

10 листопада 2020 року постановою Харківського апеляційного суду апеляційну скаргу заступника прокурора Харківської області задоволено. Рішення Печенізького районного суду Харківської області від 13 листопада 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову. Визнано незаконним та скасовано наказ ГУ Держгеокадастру від 04 травня 2016 року № 3620-СГ «Про передачу земельної ділянки у власність». Зобов`язано ОСОБА_1 повернути у відання держави в особі ГУ Держгеокадастру земельну ділянку площею 4,6902 га (кадастровий номер 6324681000:02:001:1071). Скасовано рішення державного реєстратора Печенізької районної державної адміністрації Харківської області Гаспаряна Г. А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 01 червня 2016 року № 29846817.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ГУ Держгеокадастру, передаючи у власність ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства земельну ділянку в розмірі частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства на підставі спрощеної процедури, без проведення земельних торгів, не пересвідчилось у його спроможності вести фермерське господарство, тобто самостійно виробляти (вирощувати) товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією, відповідно до задекларованої в заяві мети, не перевірило чи не є така заява штучним створенням фермерського господарства з метою спрощеного, пільгового отримання земельної ділянки для використання її іншими суб`єктами господарювання в обхід передбаченої законом процедури - проведення прилюдних торгів.

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Харківського апеляційного суду від 10 листопада 2020 року, у якій просить скасувати зазначену постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, повертаючи земельну ділянку у відання держави в особі ГУ Держгеокадастру, обрав неналежний спосіб судового захисту, оскільки такий спосіб не відповідає ні віндикаційному, ні негаторному, тому не може бути задоволений. Крім того, заявник послався на те, що інші вимоги прокурора не є ефективним способом захисту порушеного права, відтак відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, задоволенню також не підлягають.

Також ОСОБА_1 наголосив на відсутності у прокурора повноважень на пред`явлення цього позову до суду та на вирішення апеляційним судом питання про права та обов`язки особи (ФГ «Олта-А»), яка не була залучена до участі у справі.

05 вересня 2022 року ухвалою Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду керувалася тим, що ключовим питанням у справі, що переглядається, є застосування статті 32 ЗК України та статті 13 Закону № 973-IV у контексті, чи має право член фермерського господарства на виділення йому у власність земельної частки - паю із земель фермерського господарства.

Вважає, що член фермерського господарства має право отримати безоплатно у власність частину земельної ділянки, що перебуває в користуванні фермерського господарства.

Проте Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 03 листопада 2021 року у справі № 817/1911/17 (провадження № К/9901/61297/18) зробив протилежний за змістом висновок, а саме про те, що право на безоплатну передачу у власність земельних ділянок із земель, що надавалися в користування засновнику для створення фермерського господарства, не виникає в жодного члена фермерського господарства, у тому числі засновника.

Колегія суддів об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає, що наведений підхід, висловлений Касаційним адміністративним судом, де-факто встановлює заборону на приватизацію землі фермерського господарства, наданої йому в користування. Це може призвести до анулювання прав членів фермерського господарства, передбачених у статті 32 ЗК України та статті 13 Закону № 973-IV.

Крім того, в зазначеній постанові суду закладається суперечність між цими статтями та пунктом «а» частини першої статті 121 ЗК України. Адже, з одного боку, кожен громадянин (безвідносно до того, чи є він членом фермерського господарства) має право на безоплатну передачу йому земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства (тобто будь-якої ділянки) - у розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної міської ради, де знаходиться фермерське господарство (п. «а» частини першої статті 121 ЗК України), а з іншого боку, така ж особа, яка є членом фермерського господарства, не має права на приватизацію земельної ділянки, що перебуває в користуванні фермерського господарства і на якій вона працює.

З урахуванням викладеного колегія суддів об`єднаної палати Касаційного цивільного суду зазначила про необхідність відступу від висновків щодо застосування норм права в подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 03 листопада 2021 року у справі № 817/1911/17 (провадження № К/9901/61297/18).

20 червня 2023 року постановою Великої Палати Верховного Суду касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Харківського апеляційного суду від 10 листопада 2020 року скасовано в частині визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Харківській області «Про передачу земельної ділянки у власність» від 04 травня 2016 року № 3620-СГ та в частині скасування рішення державного реєстратора Печенізької районної державної адміністрації Харківської області Гаспаряна Г. А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 29846817 від 01 червня 2016 року. Ухвалено в цій частині нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Харківській області «Про передачу земельної ділянки у власність» від 04 травня 2016 року № 3620-СГ та про скасування рішення державного реєстратора Печенізької районної державної адміністрації Харківської області Гаспаряна Г. А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 29846817 від 01 червня 2016 року. Постанову Харківського апеляційного суду від 10 листопада 2020 року в частині зобов`язання ОСОБА_1 повернути у відання держави в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області земельну ділянку площею 4,6902 га (кадастровий номер 6324681000:02:001:1071) змінено, викладено мотивувальну частину у редакції цієї постанови, а резолютивну частину в такій редакції: «Витребувати з володіння ОСОБА_1 на користь держави земельну ділянку площею 4,6902 га (кадастровий номер 6324681000:02:001:1071)». Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова мотивована тим, що член фермерського господарства, який отримав земельну ділянку у користування для створення фермерського господарства і раніше не набув права на земельну частку (пай), може цю (отриману ним) земельну ділянку приватизувати у межах розміру земельної частки (паю) за умови припинення права користування нею фермерським господарством. Якщо ж член фермерського господарства не отримував у користування земельну ділянку для його створення, а лише увійшов до складу членів цього господарства, він має право отримати у власність земельну ділянку у передбаченому законом розмірі, проте в загальному порядку, зокрема із земель, які не перебувають у власності чи користуванні фермерського господарства.

Цим висновком Велика Палата Верховного Суду конкретизувала висновок, викладений у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 03 листопада 2021 року у справі № 817/1911/17, від 11 листопада 2021 року у справі № 817/67/18, від 30 серпня 2022 року у справі № 912/1520/21, від 11 листопада 2021 року у справі № П/811/2084/17, від 14 грудня 2021 року у справі № 560/8837/20, від 27 липня 2022 року у справі № 816/1919/17 та ін.

Велика Палата Верховного Суду вказала, що вимоги про визнання незаконним (недійсним) і скасування рішення органу влади про надання земельної ділянки у власність і про скасування державної реєстрації такого права за певних умов можна розглядати як вимоги про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, якщо саме ці рішення та реєстрація створюють відповідні перешкоди. У справі № 633/408/18 мета прокурора спрямована на відновлення власником володіння спірною земельною ділянкою. Тому не є належними й ефективними способами захисту вимоги визнати незаконним і скасувати наказ ГУ Держгеокадастру в Харківській області «Про передачу земельної ділянки у власність» від 04 травня 2016 року № 3620-СГ та скасувати рішення державного реєстратора Печенізької районної державної адміністрації Гаспаряна Г. А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 28946817 від 01 червня 2016 року.

З урахуванням мети позову, який заявив прокурор, і його обґрунтування, вимогу зобов`язати ОСОБА_1 повернути у відання держави в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області земельну ділянку площею 4,6902 га (кадастровий номер 6324681000:02:001:1071) слід розуміти як вимогу про витребування цієї ділянки з володіння ОСОБА_1 на користь власника. Зміни під час провадження у справі в адміністративно-територіальному устрої та перехід права розпорядження певними земельними ділянками від держави до територіальної громади не впливають на можливість задоволення цього позову та виконання рішення суду на користь належного суб`єкта (територіальної громади).

ОСОБА_1 у заяві не зазначив про наявність у нього як фізичної особи, яка бажає створити фермерське господарство, матеріальних та трудових ресурсів для ефективного здійснення фермерської діяльності. Після передачі у власність спірної земельної ділянки ОСОБА_1 фермерську діяльність не здійснював, а передав останню в оренду ФОП ОСОБА_3 . Тому поведінка ОСОБА_1 щодо спірної земельної ділянки не є добросовісною.

ГУ Держгеокадастру у Харківській області, передаючи ОСОБА_1 у власність для ведення фермерського господарства земельну ділянку на підставі спрощеної процедури, без проведення земельних торгів, не пересвідчилося в дійсності його спроможності та намірах вести фермерське господарство - самостійно виробляти (вирощувати) товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією, відповідно до задекларованої у заяві мети, та чи не є така заява штучним використанням процедури отримання земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства поза передбаченим законом обов`язковим проведенням земельних торгів, зокрема для використання цієї ділянки іншими суб`єктами господарювання. Тому поведінка ГУ Держгеокадастру у Харківській області у спірних правовідносинах теж не була добросовісною.

Передачу спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 із подальшою реєстрацією за ним права власності Велика Палата Верховного Суду визнала незаконною. Втручання у право ОСОБА_1 на мирне володіння спірною земельною ділянкою ґрунтується на законі, легітимною метою такого втручання є публічні інтереси у контролі за раціональним використанням сільськогосподарських земель, які є обмеженим природним ресурсом.

Не погоджуюся з висновками Великої Палати Верховного Суду, тому відповідно до частини третьої статті 35 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) висловлюю окрему думку.

Закон № 973-IV визначає правові, економічні та соціальні засади створення та діяльності фермерських господарств як прогресивної форми підприємницької діяльності громадян у галузі сільського господарства України. Зазначений Закон спрямований на створення умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання й охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України.

З аналізу вимог статей 1, 8, 12, 19, 20 Закону № 973-IV (у редакції, чинній на час вирішення питання про передачу земельної ділянки в оренду ОСОБА_2 для ведення фермерського господарства) вбачається, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію на земельних ділянках, наданих їм в оренду для ведення фермерського господарства. При цьому фермерське господарство створюється після набуття громадянином, який виявив бажання створити фермерське господарство, права користування земельною ділянкою. Землі фермерського господарства складаються, у тому числі із земельних ділянок, що використовується ним на умовах оренди. Право користування такими земельними ділянками зазначається в його статуті, який має містити відомості про земельну ділянку, а також термін, на який передається це майнове право (пункт 6.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 927/79/19 (провадження № 12-21гс20)).

Згідно зі статтею 5 Закону № 973-IV право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Громадяни, що створили фермерське господарство, мають право облаштувати житло в тій частині наданої для ведення фермерського господарства земельної ділянки, з якої забезпечується зручний доступ до всіх виробничих об`єктів господарства. Якщо житло членів фермерського господарства знаходиться за межами населених пунктів, то вони мають право на створення відокремленої фермерської садиби, якій надається поштова адреса. Відокремленою фермерською садибою є земельна ділянка разом з розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями, яка знаходиться за межами населеного пункту. Для облаштування відокремленої садиби фермерському господарству надається за рахунок бюджету допомога на будівництво під`їзних шляхів до фермерського господарства, електро- і радіотелефонних мереж, газо- і водопостачальних систем.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 973-IV (у редакції, чинній на час вирішення питання про передачу земельної ділянки в оренду ОСОБА_2 для ведення фермерського господарства) для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

За вимогами статті 8 Закону № 973-IV (у редакції, чинній на час державної реєстрації фермерського господарства) після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

Отже, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Після отримання ОСОБА_2 у встановленому ЗК України порядку в оренду земельних ділянок для ведення фермерського господарства 15 липня 2015 року створено ФГ «Олта-А», що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

З моменту державної реєстрації ФГ «Олта-А» є фактичним користувачем земельних ділянок, отриманих в оренду ОСОБА_2 для ведення фермерського господарства(аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного суду в постанові від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц).

У постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 320/5724/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 Господарського кодексу України. Після укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства та проведення державної реєстрації такого господарства користувачем орендованої земельної ділянки є саме фермерське господарство.

У пунктах 22, 23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц зазначено, що передбачені законом особливості надання фізичній особі земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства підтверджують те, що таку ділянку можна було безоплатно отримати лише для створення відповідного господарства, після чого її використання можливе було тільки для ведення селянського (фермерського) господарства, тобто для вироблення, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції. Таку діяльність здійснює саме селянське (фермерське) господарство, а не його засновник. Іншими словами, після набуття засновником селянського (фермерського) господарства права постійного користування земельною ділянкою для ведення такого господарства та проведення державної реєстрації останнього постійним користувачем зазначеної ділянки стає селянське (фермерське) господарство. Державна реєстрація права постійного користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства за його засновником не змінює вказаного висновку, оскільки після державної реєстрації такого господарства саме воно як суб`єкт підприємницької діяльності могло використовувати відповідну ділянку за її цільовим призначенням, тобто бути постійним користувачем.

Отже, обов`язки землекористувача здійснює ФГ «Олта-А», а не його засновник. Тому право користування земельними ділянками належить усьому фермерському господарству, тобто всім його членам у рівній мірі, незалежно від часу набуття такого членства.

Згідно з частиною першою статті 31 ЗК України, частиною першою статті 12 Закону № 973-IV землі фермерського господарства можуть складатися із:

а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі;

б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності;

в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Відповідно до частини першої статті 32 ЗК України громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.

За частиною першою статті 13 Закону № 973-IV члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю) (частина друга статті 13 Закону № 973-IV).

Тобто членам фермерського господарства надано право на приватизацію земельної ділянки, яка передана в користування фермерському господарству. Такими, що надані фермерському господарству, вважають і земельні ділянки, які передали голові фермерського господарства для його створення.

Член фермерського господарства має право отримати безоплатно у власність частину земельної ділянки, що перебуває в користуванні фермерського господарства. Іншими словами, не лише особа, якій раніше була надана в користування земельна ділянка для ведення фермерського господарства, має право на отримання у власність частини чи цілої земельної ділянки, оскільки така земельна ділянка була їй відведена саме з метою створення фермерського господарства, але і інші члени фермерського господарства.

Тому висновок про неможливість приватизації земельної ділянки, переданої у користування фермерському господарству, не ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

Настільки обмежувальне тлумачення цих норм зумовлює порушення прав членів фермерського господарства і його голови та унеможливлює отримання земельної ділянки у власність осіб, які господарюють на цій землі, що не може переслідувати легітимну мету та не забезпечує дотримання прав особи.

В Україні після прийняття 20 грудня 1991 року Закону України № 2009-XII «Про селянське (фермерське) господарство» і по сьогодні, з урахуванням нового Закону № 973-IV, голова та члени фермерського господарства наділені правом приватизації земельної ділянки, наданої у користування (оренду) фермерського господарства, і протягом усього часу тривав процес приватизації.

Зазначене відповідає і стратегії розвитку сільськогосподарського виробництва, і розширенню кількості фермерських господарств як основи такого виробництва.

Норми щодо права засновника та членів фермерського господарства на приватизацію земельної ділянки, наданої у користування фермерського господарства, є чіткими, зрозумілими і набуття права власності на частку у такій земельній ділянці може бути обмежено лише у випадку, якщо член фермерського господарства вже набув право на земельну ділянку сільськогосподарського призначення в порядку її приватизації.

Порядок набуття права на землю громадянами та юридичними особами регламентований главою 19 ЗК України.

Відповідно до частин першої, другої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Частиною четвертою статті 116 ЗК України (тут і далі - у редакції, чинній на момент звернення ОСОБА_1 із заявою про передачу земельної ділянки у власність) передбачено, що передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, проводиться один раз по кожному виду використання.

Норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам визначені у статті 121 ЗК України. Відповідно до пункту «а» частини першої цієї статті громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульовано статтею 118 ЗК України (тут і далі - у редакції, чинній на момент звернення ОСОБА_1 із заявою про передачу земельної ділянки у власність).

Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення, зокрема, фермерського господарства в межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, клопотання подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею (частина шоста статті 118 ЗК України).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проєктів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (частина сьома статті 118 ЗК України).

Згідно із частиною восьмою статті 118 ЗК України проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується у порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини першої статті 186-1 ЗК України (тут і далі - у редакції, чинній на момент звернення ОСОБА_1 із заявою про передачу земельної ділянки у власність) проєкт землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин.

Згідно із частиною четвертою статті 186-1 ЗК України розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, - завірені ним копії проєкту.

Органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проєкту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері (частина п`ята статті 186-1 ЗК України).

Відповідно до частини шостої статті 186-1 ЗК України підставою для відмови у погодженні проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

У частині сьомій статті 186-1 ЗК України встановлено, що органам, зазначеним у частинах першій - третій цієї статті, при погодженні проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки забороняється вимагати: додаткові матеріали та документи, не включені до проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідно до статті 50 Закону України від 22 травня 2003 року № 858-IV «Про землеустрій» (далі - Закон № 858-IV); надання погодження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки будь-якими іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями; проведення будь-яких обстежень, експертиз та робіт.

Кожен орган здійснює розгляд та погодження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки самостійно та незалежно від погодження проєкту іншими органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, у визначений законом строк.

Відповідно до частини дев`ятої статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Підставою відмови у затвердженні проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів (частина тринадцята статті 123 ЗК України).

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що розроблений проєкт землеустрою підлягає погодженню та затвердженню відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування. У разі прийняття рішення про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність одночасно вирішується питання про надання земельної ділянки у власність.

Згідно із частиною четвертою статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

08 квітня 2016 року до ГУ Держгеокадастру звернувся ОСОБА_1 із заявою про передачу у власність земельної ділянки площею 4,6902 га з кадастровим номером 6324681000:02:001:1071, яка розташована за межами населених пунктів Борщівської сільської ради на території Печенізького району Харківської області для ведення фермерського господарства із земель державної власності, які перебувають у користуванні ФГ «Олта-А» на підставі договору оренди земельної ділянки від 30 грудня 2014 року, укладеного з ГУ Держземагентства.

До вказаної заяви було додано: договір оренди земельної ділянки від 30 грудня 2014 року; додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 01 березня 2016 року; витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку; довідку про середній розмір земельної частки (паю) на території Борщівської сільської ради Печенізького району Харківської області; протокол № 4 загальних зборів членів ФГ «Олта-А» від 02 квітня 2016 року; статут ФГ «Олта-А»; відомості з ЄДРПОУ; виписку з державної реєстраційної служби; паспорт; ідентифікаційний код.

04 травня 2016 року за результатами розгляду заяви та доданих до неї документів відповідно до статей 15-1, 22, 31, 32, 79-1, 116, 118, 121, 122 ЗК України, Закону № 973-IV, Положення про Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 03 березня 2015 року № 21, ГУ Держгеокадастру видало наказ № 3620-СГ «Про передачу земельної ділянки у власність», на підставі якого громадянину - члену ФГ «Олта-А» ОСОБА_1 передано у власність для ведення фермерського господарства земельну ділянку площею 4,6902 га (кадастровий номер 6324681000:02:001:1071), що розташована за межами населених пунктів Борщівської сільської ради на території Печенізького району Харківської області.

Згідно з інформацією від 03 липня 2015 року № 27-20.27-04-1510/2-15, наданою відділом Держземагентства у Печенізькому районі Харківської області, розмір середньої земельної частки (паю) із земель колишнього Колективного сільськогосподарського підприємства «Печенізький» на території Печенізької селищної ради Печенізького району Харківської області становить 5,76 га.

ГУ Держгеокадастру у Харківській області перевірило надані громадянином - членом фермерського господарства, а отже, таким, що має досвід роботи у сільському господарстві, документи, в межах розміру земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території селищної ради, де знаходиться фермерське господарство, і в передбаченому земельним законодавством порядку передало у власність ОСОБА_1 земельну ділянку.

Згідно із частиною першою статті 50 Закону № 858-IV проєкти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.

У частині другій статті 79-1 ЗК України передбачено, що формування земельних ділянок здійснюється, у тому числі, шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера (частини третя, четверта статті 79-1 ЗК України).

У частині другій статті 79-1 ЗК України передбачені такі варіанти формування земельних ділянок: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проєктами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проєктами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проєктами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом; за проєктами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

У 2015 році Державним підприємством «Центр державного земельного кадастру» розроблено технічну документацію із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок державної власності, наданих в оренду ФГ «Олта-А» для ведення фермерського господарства на території Борщівської сільської та Печенізької селищної ради Печенізького району Харківської області з кадастровими номерами 6324681000:02:001:1062; 6324655100:01:004:0142.

У процесі поділу сформовано 13 земельних ділянок, на кожну з яких, у тому числі на земельну ділянку площею 4,6902 га (кадастровий 6324681000:02:001:1071), відкрито Поземельну книгу.

Земельна ділянка, передана у власність ОСОБА_1 , була сформована відповідно до вимог частини другої статті 79-1 ЗК України шляхом поділу, що спростовує доводи прокурора на необхідність розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Прокурором, на підставі належних та достовірних доказів не доведено наявності підстав для мотивованої відмови ГУ Держгеокадастру в задоволенні заяви ОСОБА_1 про передачу у власність земельної ділянки, а також факту використання спірної земельної ділянки не за цільовим призначенням. Доказів, що спірна земельна ділянка не оброблялася, суду також не надано.

Стаття 123 ЗК України та норми Закону № 973-IV, що регулюють порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності, не передбачать обов`язку розпорядника земель перевіряти виробничі потужності фермерського господарства. Тому відсутність у ФГ «Олта-А» зареєстрованої сільськогосподарської техніки не свідчить про те, що це господарство створено фіктивно, з метою отримання додаткових земельних ділянок на позаконкурсній основі.

Встановлення державними органами будь-яких непередбачених земельним законодавством додаткових кваліфікуючих вимог до фермера або його заяви для отримання ним земельної ділянки для ведення фермерського господарства є дискримінацією за ознакою майнового стану.

Будь-яка дискримінація заборонена, а тому такий дискримінаційний підхід прокурора суперечить нормам матеріального права та порушує вимоги статті 14 Конвенції, відповідно до якої користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» (Sporrong et Lonnroth c. Suede) будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які, у свою чергу, мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.

У рішенні від 07 липня 2011 року у справі «Серков проти України» (пункти 42-44) ЄСПЛ зазначив, що національне законодавство має відповідати вимозі «якості» закону, щоб воно було доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним у застосуванні.

У рішенні від 26 вересня 2005 року у справі «Салов проти України» ЄСПЛ зауважив, що однією з вимог, яка постає з вислову «передбачений законом», є передбачуваність відповідних заходів. Та чи інша норма не може вважатися «законом», якщо її не сформульовано з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку: він повинен мати можливість (за необхідності й належної правової допомоги) передбачити наслідки, до яких може призвести певна дія.

Відповідно до підпункту 5.4 пункту 5 Рішення Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 у справі про постійне користування земельними ділянками з конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності та недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакового застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці та неминуче призводить до сваволі.

ОСОБА_1 набув право власності на земельну ділянку на законних підставах відповідно до вимог земельного законодавства, прокурор не довів факту порушення прав та інтересів держави, а позбавлення відповідача права на земельну ділянку є явно непропорційним, оскільки тягне позбавлення особи власності та можливості вести діяльність, яка б забезпечила потреби і його, і членів його сім`ї, тому вважаю, що позов прокурора задоволенню не підлягає.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду в постанові від 03 листопада 2021 року у справі № 817/1911/17 за позовом ОСОБА_4 до Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області, третя особа - Фермерське господарство «Ровіна», про визнання незаконною відмови, зобов`язання вчинити певні дії зробив висновок, що право на безоплатну передачу у власність земельних ділянок із земель, що надавалися в користування засновнику для створення фермерського господарства, не виникає в жодного члена фермерського господарства, в тому числі засновника.

Вважаю, що наявні підстави для відступу від висновків Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду в постанові від 03 листопада 2021 року у справі № 817/1911/17, вказавши, що член фермерського господарства має право отримати безоплатно у власність частину земельної ділянки, що перебуває в користуванні фермерського господарства.

Апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права, порушив норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи та скасування законного й обґрунтованого рішення суду першої інстанції, тому вважаю, що Велика Палата Верховного Суду мала касаційну скаргу задовольнити, рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Суддя О. М. Ситнік