Рішення

від 24.07.2023 по справі 367/544/23

ІРПІНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 367/544/23

Провадження №2/367/3186/2023

РІШЕННЯ

Іменем України

24 липня 2023 року м. Ірпінь

Ірпінський міський суд Київської області

у складі головуючого судді: Одарюка М.П.,

за участю секретаря судового засідання: Довгополої І.В.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача: ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 367/544/23 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання попереднього договору про придбання квартири недійсним та стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Ірпінського міського суду Київської області з позовом до відповідача про визнання попереднього договору недійсним та стягнення коштів. Посилався на те, що 13 квітня 2020 року між ним та відповідачем був укладений попередній договір, предметом якого був намір укласти в майбутньому, в строк не пізніше ІІ кварталу 2025 року, укласти договір купівлі - продажу квартири за будівельним АДРЕСА_1 , у нотаріальній формі на умовах, визначених цим договором. Квартира продавалась в розстрочку на п`ять років, за ціною 24000,00 грн м.кв. будинок АДРЕСА_2 , в якому значиться спірна квартира було здано в експлуатацію в грудні 2020 року. Підпунктом 4.4.4. пункту 4.4 попереднього договору зазначено, що Сторона 2 (позивач) зобов`язується після здачі будинку в експлуатацію прийняти від Сторони 1 (відповідач) квартиру згідно Акту приймання - передачі, але останнього позивачу відповідачем не надавалось. Позивач сплатив відповідачу на підставі попереднього договору купівлі - продажу квартири у відповідності до п.3.1, 3.2 - 280215,00 грн. В зв`язку з не отриманням від відповідача належним умов для проживання та несприятливими умовами договору, позивачем була подана заява від 01.07.2020 року до відповідача про розторгнення попереднього договору від 13.04.2020 року. Відповіді на вказану заяву позивач не отримав.17.11.2022 року позивачем була подана до відповідача ще одна заява про розірвання попереднього договору та повернення коштів. 26 грудня 2022 року відповідач надав відповідь, в якій вказав, що повернення коштів буде здійснено згідно з заявою на підставі договору. Пунктом 5.8 попереднього договору передбачено, що повернення коштів Стороною 1 здійснюється протягом 90 днів з дня отримання нею відповідної вимоги від Сторони 2. Але представник ЖК « Сяйво-2», юрист, вказав, що кошти будуть повертатися з моменту розірвання договору, тобто з 26 грудня 2022 року, але коштів може і не буди і не має впевненості коли вони будуть. Позивач знаходячись під впливом тяжких обставин, уклав попередній договір на придбання житла на вкрай невідних для нього умовах та цей не може повернути сплачені при цьому грошові кошти, а тому змушений звернутися до суду з відповідним позовом.

Представник позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування вказує, що позивач зазначає, що підставою даного позову є те, що останній знаходився під впливом тяжких обставин, уклав Договір на придбання житла на вкрай невигідних умовах.

Відповідач не погоджується з наявністю таких підстав, які в розумінні ст. 233 ЦК України могли б бути підставою для визнання недійсним Договору виходячи з наступного.

Згідно із вимогами ст. 203 ЦК України, для чинності правочину, його зміст не може суперечити нормам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, моральним засадам суспільства; волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямованим на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання у момент вчинення правочину стороною або сторонами вимог встановлених частинами третьою (вільність волевиявлення учасників правочину та відповідність його їх внутрішній волі), п`ятою (реальність настання правових наслідків, що обумовлені ним) ст. 203 ЦК України.

Згідно п.4.5.2- 4.5,6. Договору сторони підтвердили, що: укладення Договору відповідає їхнім інтересам; Волевиявлення щодо укладення та виконання Договору є вільним, усвідомленим та відповідає їхній внутрішній волі; Умови Договору їм зрозумілі та відповідають реальній домовленості між ними; договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені ним; договором зафіксовано всі істотні умови, необхідні для договору даного виду.

Згідно ч. 2 ст. 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Згідно п.4.5.7 Договору сторони підтверджують дійсність попереднього договору незважаючи, що він не укладений в нотаріальній формі.

Відповідно до ч ст. 233 ЦК України правочин, який вчинений особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину . Відповідно до судової практики суд задовольняє позов про визнання такого правочину недійсним, якщо мають місце дві умови: 1) особа вчиняє правочин під впливом тяжкої для неї обставини, під якою розуміють важке майнове становище, яке виражається у відсутності засобів, необхідних для нормального існування людини і це може стосуватися як самої фізичної особи, так і членів її сім`ї; 2) умови правочину вкрай невигідні для цієї особи.

Відповідач вважає, що вищенаведені підстави застосування ст. 233 ЦК України, позивачем є безпідставними та надуманими.

Окрім того, як свідчить тлумачення частини першої статті 233 ЦК України умовами, існування яких надає підстави особі звертатися до суду, а суду - виносити рішення про визнання правочину недійсним є:

а) наявність тяжкої обставини, що «змусила» особу вчинити правочин;

б) те, що цей правочин було вчинено на вкрай невигідних умовах.

Тобто для визнання правочину недійсним, на підставі частини першої статті 233 ЦК України, необхідна сукупність вказаних умов. Такий висновок підтверджується вживанням законодавцем в частині першій статті 233 ЦК України сполучника «і», за допомогою якого відбувається поєднання вказаних умов.

Також, необхідним критерієм для визнання правочину недійсним, з підстав передбачених вище, є доведення в судовому процесі нерозривного причинно наслідкового зв`язку між тяжкими обставинами та вчиненням спірного правочину, який вчиняється виключно для усунення та/або зменшення тяжких обставин, тобто основний акцент необхідно зробити на об`єктивній та суб`єктивній стороні. Верховний суд України чітко констатує: «Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах».

Тому відповідач вважає, що позивач, який оскаржує правочин, не довів, що за відсутності тяжких обставин правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах, а просто намагається, після того як відповідач погодився розірвати договір та повернути кошти, отримати через судове рішення додаткову вигоду від розірвання Договору.

Підставою для подання позову, що розглядається у даній справі є вчинення оскаржуваного правочину позивачем під впливом тяжкої для нього обставини і на вкрай невигідних умовах, чим скористався відповідач.

На думку відповідача ці три підстави для визнання договору недійсними є взаємовиключними, що ще раз підтверджує лише намір позивача визнати даний договір недійсним з метою отримання від відповідача через судове рішення додаткову вигоду від розірвання договору нарахувавши інфляційні втрати у розмірі 96146,07грн., 3% річних в розмірі 11 395,43грн. та моральну шкоду в розмірі 20 000 грн,

В зв`язку з тим, що після того як відповідач погодився розірвати договір та повернути кошти позивачу, позивач з надуманих та безпідставних підстав звернувся з даним позовом до суду. Відповідач був вимушений для захисту своїх прав звернутися до послуг адвоката і тому очікує понести у зв`язку з розглядом даної справи в суді першої інстанції витрати у розмірі 10 000 грн.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Як вбачається з матеріалів справи 13 квітня 2020 року між ним та відповідачем був укладений попередній договір, предметом якого був намір укласти в майбутньому, в строк не пізніше ІІ кварталу 2025 року, укласти договір купівлі - продажу квартири за будівельним АДРЕСА_1 , що будується на земельній ділянці: площею 0,2 га, кадастровий номер 3210900000:01:175:0190 за АДРЕСА_3 , у нотаріальній формі на умовах, визначених цим договором (пункт 1.1 договору, а.с.21).

Пунктом 3 попереднього договору передбачено, що в підтвердження наміру придбати Об`єкт та з метою забезпечення оформлення договору купівлі - продажу (Основного договору), Сторона 2 передала, а Сторона 1 прийняла до підписання цього договору платіж у розмірі 12 000 (дванадцять тисяч) гривень 00 копійок. Сторони домовились між собою про те, що подальший розрахунок за Об`єкт Сторона 2 зобов`язується здійснити на користь Сторони 1 в порядку розстрочення платежу на ступним чином: 96000 ( дев`яносто шість тисяч) гривень 00 копійок , протягом 8 (восьми) місяців по 12000 (дванадцять тисяч) гривень 00 копійок, в строк не пізніше «20» травня, червня, липня,

серпня, вересня, жовтня, листопада, грудня 2020 року, та 782 400 (сімсот вісімдесят дві тисячі чотириста) гривень 00 копійок, протягом 51 місяців по 15 341 гривень 18 копійок «20» січня, лютого, березня, квітня, травня, червня, липня, серпня, вересня, жовтня, листопада, грудня 2021 року та «30» січня, лютого, березня, квітня, травня, червня, липня,

вересня, жовтня, листопада, грудня 2022 року, та «25» січня, лютого, березня, квітня, травня,

червня липня, серпня, вересня, жовтня, листопада, грудня 2023 року, та «25» січня, лютого, березня, квітня, травня, червня липня, серпня, вересня, жовтня, листопада, грудня 2024 року

та «25» січня, лютого, березня 2025 року. Всі розрахунки за дим Договором здійснюються в гривні.

Додатковою угодою № 1 від 05.05.2019,додатковою угодою № 2 від 15.06.2020, додатковою угодою № 3 від 06.07.2020, додатковою угодою № 4 від 17.08.2020, додатковою угодою № 5 від 11.09.2020, додатковою угодою № 6 від 22.10.2020, додатковою угодою № 7 від 11.11.2020, додатковою угодою № 8 від 16.12.2020, додатковою угодою № 9 від 16.01.2021, додатковою угодою № 10 від 06.02.2021, додатковою угодою № 11 від 06.03.2021, додатковою угодою від 26.04.2021, додатковою угодою № 13 від 08.05.2021,додатковою угодою № 14 від 08.06.2021, додатковою угодою № 15 від 26.06.2021, додатковою угодою № 16 від 26.08.2021, додатковою угодою № 17 від 18.09.2021, додатковою угодою № 18 від 23.10.2021, додатковою угодою № 19 від 24.11.2021, додатковою угодою № 20 від 24.12.2021, додатковою угодою № 21 від 15.01.2021 позивачем на виконання п. 3 попереднього договору було передано , а відповідачем було прийнято грошові кошти у розмірі 280215,00 грн ( а.с.26-46).

Пунктом 7.1 попереднього договору від 13 квітня 2020 року визначено, що договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до повного належного виконання Сторонами своїх зобов`язань.

В обґрунтування своєї позовної заяви про визнання правочину недійсним, позивач посилався на недодержання в момент вчинення правочину вимог ЦК України.

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або "вражати" договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

Усталеним у судовій практиці та цивілістичній доктрині є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані.

У ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою "текстуальної" недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах "нікчемний", "є недійсним". Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не "породжує" (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2021 року у справі № 740/3852/19 (провадження № 61-7745св21) зазначено, що "відповідно до частини другої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Однак, у випадку невизнання іншою стороною такої недійсності правочину в силу закону та за наявності відповідного спору вимога про встановлення нікчемності може бути пред`явлена до суду окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У такому разі суд своїм рішенням не визнає правочин недійсним, а лише підтверджує його недійсність у силу закону у зв`язку з її оспоренням та невизнанням іншими особами. Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину".

Відповідно до положень ст. 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору.

Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства.

Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.

Так у Договорі про наміри сторони зобов`язалися не пізніше конкретного строку укласти (нотаріально посвідчити) договір купівлі-продажу нерухомого майна.

Отже оспорюваний договір про наміри за своїм змістом та істотними умовами відповідає вимогам ст. 635 ЦК України, а тому є попереднім договором купівлі-продажу нерухомого майна.

Згідно з вимогами ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За правилами ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до положень ч.1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

За правилами ч.1 ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Ураховуючи вищенаведені положення цивільного законодавства у їх сукупності та взаємному зв`язку слід дійти висновку, що попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна підлягає нотаріальному посвідченню, а у разі недотримання цієї вимоги закону, є нікчемним.

Отже укладений між сторонами Договір про наміри щодо купівлі-продажу нерухомого майна, який за своїм змістом є попереднім договором купівлі-продажу нерухомого майна, не посвідчений нотаріально, а тому є нікчемним.

Відповідно до роз`яснень п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06 листопада 2009 року правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

За правилами ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.

Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою.

Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

В даній справі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору є підставою для визнання оспорюваного договору нікчемним, визнання його недійсним не суперечить принципу диспозитивності, оскільки з пояснень позивача вбачається, що останній просив визнати попередній договір недійсним, а не нікчемним.

Статтею 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до ч.1, ч.3 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Зазначені положення ст.1212 ЦК України є загальними щодо спеціальних, передбачених абз. 2 ч. 1 ст. 216 ЦК України.

Частиною 1 ст. 216 ЦК України встановлено, що у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

У зв`язку з вищезазначеним, суд вважає, що кошти отримані відповідачем за оспорюваним правочином підлягають поверненню позивачу.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Верховного Суду від 30 січня 2019 року в справі № 922/175/18).

За змістомстатті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення`індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти. Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.

Відповідна правова позиція Верховного суду України, наведена у постанові № 6-284цс17 від 01 березня 2017 року.

Згідно п. 2 Інформаційного листа ВГСУ від 17 липня 2012 року за № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розрахову-ватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції виконується шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення виплати заборгованості.

Судом перевірено розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, з урахуванням чого зроблено висновок про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Стосовно позовних вимог позивача про стягнення моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Поняття моральної (немайнової) шкоди і порядок її відшкодування визначається ст. 25 ЦК України.

Зокрема, підставами для відшкодування моральної шкоди можуть бути порушення майнових, особистих немайнових прав особи, а також зобов`язань у випадках, передбачених договором або законом.

Спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень; у випадках, передбачених Цивільним кодексом та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди; при порушенні зобов`язань, які підпадають під дію Закону України «Про захист прав споживачів» чи інших законів, що регулюють такі зобов`язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)'' від 31.03.1995 р. (зі змінами та доповненнями) під моральною шкодою потрібно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явиш. заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб.

Згідно з ч. 2 ст. 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом чи/або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відшкодування моральної шкоди - це вчинення стосовно людини, котрій спричинено таку шкоду порушенням її загально соціальних (природних) прав чи свобод, певних дій, які спрямовані на усунення або ж послаблення у неї негативних психічних станів і процесів, викликаних приниженням її гідності внаслідок цього порушення

Право на відшкодування моральної шкоди закріплено і в Конституції України, згідно з якою громадяни мають право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди: завданої збиранням, зберіганням, використанням і поширенням недостовірної інформації про громадянина та членів його сім`ї; завданої громадянам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади; завданої безпідставним засудженням громадян; завданої фізичним і юридичним особам актами і діями, які визнані Конституційним Судом неконституційними.

Право на відшкодування моральної шкоди виникає за наявності передбачених законом умов або підстав відповідальності за заподіяну шкоду.

Виходячи з аналіз уст. 1167 ЦК України "Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду", зобов`язання з відшкодування моральної шкоди виникає за наявності: моральної шкоди як наслідку порушення особистих немайнових прав або посягання на інші нематеріальні блага; неправомірних рішень, дій чи бездіяльності заподіювана шкоди; причинного зв`язку між неправомірною поведінкою і моральною шкодою;вини заподіювана шкоди.

Як зазначено у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 р. № 4, у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями (бездіяльністю) її заподіяно та якими доказами вона підтверджується. Факт заподіяння моральної шкоди повинен довести заявник.

В позовній заяві приводиться лише оціночне судження позивача щодо завдання йому моральної шкоди яка полягає в тому, що позивач відчуває нервове напруження, переживання та страждання,які спричинені діями відповідача, що призвело до погіршення стану здоров`я, однак позивачем не надано належних та допустимих доказів, судом не встановлено, що з вини відповідача спричинена моральна шкода, відсутній причинний зв`язок між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вина останнього в її заподіянні.

Крім того, стягнення моральної шкоди позивач пов`язує із визнанням недійсності договору на підставі впливу тяжких обставин, однак судом встановлено, що правочин є нікчемним, отже, не може бути визнаний недійсним, у зв`язку з чим підстава для стягнення моральної шкоди також відпала.

Аналізуючи зібрані докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є безпідставними, не знайшли підтвердження в судовому засіданні, тому не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись, ст. ст. 4, 11, 76-78, 141, 263, 265, 268 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_4 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 основну суму боргу в розмірі 280215 (двісті вісімдесят тисяч двісті п`ятнадцять) гривень 00 копійок, інфляційні втрати у розмірі 96146 (дев`яносто шість тисяч сто сорок шість) гривень 07 копійок та 3% річних у розмірі 11395 (одинадцять тисяч триста дев`яносто п`ять) гривень 43 копійки, а всього 387756 (триста вісімдесят сім тисяч сімсот п`ятдесят шість) гривень 50 копійок.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судовий збір у сумі 3 877,57 (три тисячі вісімсот сімдесят сім) гривень 57 копійок.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reyestr.court.gov.ua

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подачі у 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

- позивач - ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , фактичне місце проживання АДРЕСА_4 та місце реєстрації: АДРЕСА_5

- відповідач - ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_6

Головуючий суддя М.П. Одарюк

Повний текст рішення виготовлено 24 липня 2023 року.