Рішення

від 06.07.2023 по справі 757/16836/16-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/16836/16-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2023 року Печерський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Ільєва Т.Г.,

при секретарі судових засідань Ємець Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу 757/16836/16-ц за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Люкстрейдкомпані Київ» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» про визнання осіб такими, що позбавлені права власності та звільнення приміщення, -,

ВСТАНОВИВ:

11.04.2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Люкстрейдкомпані Київ» звернулось із позовною заявою до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» про визнання осіб такими, що позбавлені права власності та звільнення приміщення.

02.07.2016 року ухвалою судду відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду.

30.07.2017 року ухвалою суду було зупинено провадження у справі до постановлення рішення у справі №757/48837/15-ц за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит», товариства з обмеженою відповідальністю «Люкстрейдкомпані Київ», про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .

02.06.2020 року представником позивача подано клопотання про відновлення провадження у справі, у зв`язку з ухваленням рішення від 29.08.2019 року по справі №№757/48837/15-ц.

Таким чином, на думку позивача, відпали обставини, які зумовлювали зупинення провадження, оскільки справа розглянута.

Так, 25.10.2021 у відповідності до розпорядження №395 було здійснено повторнний авторозподіл справи, у зв`язку зі смертю ОСОБА_3

26.10.2021 в провадження судді Ільєвої Т.Г. надійшла вказана справа, для вирішення питання про відновлення провадження.

26.10.2021 ухвалою суду справу було прийнято в провадження та призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.

13.12.2021 ухвалою суду було витребувано у Печерської районної в місті Києві державній адміністрації та у Центральному міжрегіональному управлінні ДМС у м. Києві та Київській області наступні докази, а саме надати Інформацію за якою адресою на даний час зареєстровано місце проживання: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , іпн НОМЕР_1 ); ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , іпн НОМЕР_2 ).

Також, даною ухвалою було витребувано у Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» наступні докази, а саме інформацію хто є власником квартири за адресою: АДРЕСА_2 та на якій правовій підставі він є власником цієї квартири; надати копію правовстановлюючих документів на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 .

23.08.2022 до суду надійшла заява про зміну предмету позову, в якій позивач уточнив свої вимоги, а саме вказав, що ТОВ «Люкстрейдкомпані Київ» є власником трьохкімнатної квартири АДРЕСА_3 на підставі Свідоцтва від 06.06.2014 року приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Грек А.В. за реєстровим №849. Право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ТОВ «Люкстрейдкомпані Київ» зареєстровано 06.06.2014 року, що підтверджується Витягом 22692720, внаслідок чого позивач просить суд задовольнити позовні вимоги, шляхом усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення відповідачів за адресою АДРЕСА_1 із наданням відповідачам іншого постійного жилого приміщення, а саме трьохкімнатної квартири АДРЕСА_3 .

13.03.2023 ухвалою суду закінчено підготовче судове засідання та перейдено до розгляду справи по суті.

28.04.2023 представником відповідачів подано письмові пояснення, в яких представник просив відмовити в задоволенні позовних вимог. Також, вказав, що позивачем в порушення вимог ст. 109 Житлового кодексу Української РСР, не надав іншого постійного жилого приміщення.

В судове засідання представник позивача подав заяву про те, що підтримує позовні вимоги та просив суд здійснювати розгляд справи без фіксування технічними засобами.

Представник відповідачів в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляд справи повідомлявся належним чином. Разом з цим, в черговий раз подав заяву про відкладення судового засідання.

З врахуванням даної обставини, суд звертає увагу, що відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України, суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом і неприпустимість зловживання процесуальними правами є основними засадами (принципами) цивільного судочинства (пункти 2 та 11 частини третьої статті 2 ЦПК України).

У частині четвертій статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Зацікавлена особа має лише демонструвати належне виконання всіх процесуальних заходів, які її стосуються з метою запобігання затримок, і отримання доступу до заходів національного законодавства щодо скорочення проваджень (рішення у справі «Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain» від 07 липня 1989 року, заява № 11681/85, § 35).

За приписами пункту 5 частини п`ятої статті 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Неможливість суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08 листопада 2005 року у справі № 36655/02 «Смірнова проти України», рішення ЄСПЛ від 27 квітня 2000 року у справі № 30979/96 «Фрідлендер проти Франції» (Frydlender v. France)). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ від 30 листопада 2006 року у справі «Красношапка проти України»).

З врахуванням зазначених обставин справи, на відповідачів окрім прав покладені обов`язки, а оскільки відповідачі та їх представник повторно не з`являються в судове засідання, суд прийшов до висновку про розгляд справи за їх відсутності, оскільки позивач звернувся до суду ще у 2016 році.

Відтак, у відповідачів було достатньо часу для надання чіткої своєї позиції щодо справи.

Представник третьої особи без самостійних вимог щодо предмету спору Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляд справи повідомлявся належним чином.

З`ясувавши обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд вважає, що в позовні вимоги ТОВ «Люкстрейдкомпані Київ», з урахуванням заяви про зміну предмету позову підлягають задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.

Судом встановлено, що, ТОВ «Люкстрейдкомпані Київ» є власником нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 на підставі укладеного Договору купівлі-продажу від 13.08.2014 року, укладеного між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» (продавець) та ТОВ «Люкстрейдкомпані Київ» (покупець), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Охріменко М.С. та зареєстрований в реєстрі за № 619 (надалі - Договір купівлі-продажу).

В свою чергу, ОСОБА_1 звертався до Печерського районного суду м. Києва із позовною заявою у цивільній справі №757/48837/15-ц до ТОВ «Люкстрейдкомпані Київ» та АТ «Банк «Фінанси та Кредит» про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» (продавець) та ТОВ «Люкстрейдкомпані Київ» (покупець), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Охріменко М.С. та зареєстрований в реєстрі за № 619.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 30.03.2017 року провадження у даній справі №757/16836/16-ц за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Люкстрейдкомпані Київ» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 третя особа Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» про визнання осіб такими, що позбавлені права власності та звільнення приміщення було зупинено до постановлення рішення у справі №757/48837/15-ц за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит», Товариства з обмеженою відповідальністю «Люкстрейдкомпані Київ», про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .

Після чого, ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 26.10.2021 року провадження у даній справі №757/16836/16-ц за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Люкстрейдкомпані Київ» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа: Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» про визнання осіб такими, що позбавлені права власності та звільнення приміщення було відновлено, у зв`язку із усуненням обставин, що зумовлювали його зупинення.

Оскільки провадження у даній справі №757/16836/16-ц було зупинено до набрання законної сили судового рішення у справі №757/48837/15-ц, отже обставини, встановлені у цивільній справі №757/48837/15-ц мають преюдиціальне значення для вирішення даної справи №757/16836/16-ц.

За наслідком розгляду цивільної справи №757/48837/15-ц за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит», Товариства з обмеженою відповідальністю «Люкстрейдкомпані Київ», про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 :

- Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 29.08.2019 року по справі №757/48837/15-ц було відмовлено в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ТОВ «Люкстрейдкомпані Київ», АТ «Банк «Фінанси та Кредит» про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, а також було скасовано заходи забезпечення позову.

- Постановою Київського апеляційного суду від 09.03.2021 року по справі №757/48837/15-ц було відмовлено в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 та рішення Печерського районного суду м. Києва від 29.08.2019 року по справі №757/48837/15-ц було залишено без змін.

- Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22.09.2021 року у справі №757/48837/15-ц касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 було залишено без задоволення, а рішення Печерського районного суду м. Києва від 29 серпня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 березня 2021 року було залишено без змін.

Вищевказаними рішеннями трьох інстанцій у цивільній справі №757/48837/15-ц було встановлено наступні висновки:

04.10.2007 року між АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 було укладений Кредитний договір № 1KL-M/2007 із змінами та доповненнями.

В забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором 04.10.2007 року між Власником/Іпотекодавцем - ОСОБА_1 та Іпотекодержателем - АТ «Банк «Фінанси та Кредит» було укладено Іпотечний договір, відповідно до умов якого Іпотекодавець в забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором надав нерухоме майно, а саме: квартиру під номером АДРЕСА_1 . Зазначена квартира має загальну площу 193,00 кв.м., складається з 4 (чотирьох) житлових кімнат, житловою площею 130,40 кв.м.

Відповідно до п.8.4.3. Іпотечного договору Іпотекодержатель має право звернути стягнення на Предмет іпотеки відповідно до чинного законодавства України у разі, коли в момент настання терміну виконання Іпотекодавцем зобов`язань, забезпечених іпотекою за цим договором, вони не будуть виконані.

Відповідно до п.8.4.7. Іпотечного договору Іпотекодержатель має право у разі виникнення права на звернення стягнення на Предмет іпотеки реалізувати його відповідно до вимог цього договору.

Відповідно до п.8.4.8. Іпотечного договору Іпотекодержатель має право достроково звернути стягнення на Предмет іпотеки у разі неналежного виконання Іпотекодавцем будь-яких умов Основного зобов`язання, у тому числі, але не обмежуючись переліком нижче, у разі несвоєчасної чи неповної сплати ануїтетних платежів, несвоєчасного повернення суми Основного зобов`язання, в т.ч. кредиту, процентів, комісійної винагороди, неустойки. Право на звернення стягнення на Предмет іпотеки Іпотекодержатель набуває також, якщо Іпотекодержатель, відповідно до п.3.4. Основного зобов`язання (Кредитного договору), заявить Іпотекодавцю вимогу повернути кредит та сплатити проценти, комісійну винагороду до настання строку, зазначеного у п. 3.2. Основного зобов`язання (Кредитного договору), а Іпотекодавець не виконає зазначене зобов`язання.

Відповідно до п.8.4.15. Іпотечного договору Іпотекодержатель має право обирати порядок звернення стягнення на Предмет іпотеки.

Відповідно до п.п.11.3.2. п.11 Іпотечного договору За вибором Іпотекодержателя застосовуються наведені нижче способи звернення стягнення на Предмет іпотеки та задоволення вимог Іпотекодержателя: Продаж Іпотекодержателем від свого імені Предмету іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку».

Рішенням Печерського р/с м. Києва від 10.10.2012 року по справі № 2-1170/12 за позовом АТ «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки було відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 25.06.2013 року по справі № 22-ц/796/7079/2013 апеляційну скаргу Банку було задоволено частково, рішення Печерського р/с м. Києва було скасовано та ухвалено нове рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом надання права продажу від імені Банку будь-якій особі-покупцеві предмету іпотеки, за початковою ціною, що має бути визначена на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної незалежним експертом на стадії оцінки майна під час таких дій. Надано Банку всі необхідні повноваження для здійснення продажу квартири АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 .

В подальшому рішення Апеляційного суду м. Києва від 25.06.2013 року у справі № 22-ц/796/7079/2013 було скасовано ухвалою ВССУ від 06.07.2016 р., а справу № 2/1170/12 передано на новий розгляд до Апеляційного суду м. Києва.

06.10.2016 року Апеляційним судом м. Києва по справі № 2/1170/12 було ухвалено рішення, яким в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за договором про відкриття кредитної лінії №1KL-М/2007 від 04.10.2007 року у сумі 23 658 660,58 грн. було звернуто стягнення на предмет іпотеки на квартиру із застосуванням визначеної ст. 38 Закону України «Про іпотеки» процедури продажу шляхом надання іпотекодержателю АТ «Банк «Фінанси та кредит» права на продаж предмета іпотеки від власного імені будь-якій третій особі-покупцю на його власний розсуд за ціною на рівні, не нижчому за 4 032 000 грн 00 к. з наданням АТ «Банк «Фінанси та кредит» всіх необхідних повноважень для здійснення продажу квартири.

В подальшому рішення Апеляційного суду м. Києва від 06.10.2016 року у справі № 22-ц/796/7079/2013 було скасовано ухвалою ВССУ від 06.12.2017 р., а справу № 2/1170/12 передано на новий розгляд до Апеляційного суду м. Києва.

06.02.2018 року Апеляційним судом м. Києва по справі № 2/1170/12 було винесено постанову, якою рішення Печерського районного суду міста Києва від 10.10.2012 року скасувано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позовних вимог, але у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за договором про відкриття кредитної лінії №1KL-М/2007 від 4 жовтня 2007 року у сумі 7 753 997 грн. 96 коп., яка складається із суми заборгованості по тілу кредиту у розмірі 4 544 999 грн. 92 коп., заборгованості по нарахованих відсотках у розмірі 2 708 998 грн. 04 коп., пені за простроченими нарахованими доходами за кредитом у розмірі 500 000 грн. звернути стягнення на предмет іпотеки: квартиру під номером АДРЕСА_1 загальною площею 193 м2, яка складається з чотирьох житлових кімнат, житловою площею 130,40 м2, що належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності серії НОМЕР_3 , виданого Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації 12 січня 2005 р. на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення від 29 грудня 2004 р. № 2474-С/КІ, зареєстрованого Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 14 січня 2005 р. в реєстровій книзі під реєстровим номером № 44241, із застосуванням визначеної ст. 38 Закону України «Про іпотеку» процедури продажу, шляхом надання Публічному акціонерному товариству «Банк «Фінанси та кредит» права на продаж предмета іпотеки від власного імені будь-якій третій особі-покупцю на його власний розсуд за ціною на рівні, не нижчому за 4 032 000 грн., з наданням Публічному акціонерному товариству «Банк «Фінанси та кредит» всіх необхідних повноважень для здійснення продажу квартири під номером АДРЕСА_1 .

Резолютивною частиною постанови Апеляційного суду м. Києва по справі № 2/1170/12 від 06.02.2018 року було також зазначено, що у зв`язку із виконанням рішення Апеляційного суду м. Києва від 25 червня 2013 р. та звернення стягнення на предмет іпотеки, дане судове рішення в цій частині зверненню до виконання не підлягає.

Постанова Апеляційного суду м. Києва 06.02.2018 р. по справі № 2/1170/12 набрала законної сили в день її проголошення 06.02.2018 р. та не була оскаржена до Верховного Суду, тобто є остаточною у справі № 2/1170/12.

Постанова Апеляційного суду м. Києва 06.02.2018 р. по справі № 2/1170/12 в частині того, що звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає виконанню обґрунтовано тим, що АТ «Банк «Фінанси та Кредит» виконало рішення Апеляційного суду м. Києва від 25.06.2013 р., шляхом укладання з ТОВ «Люкстрейдкомпані Київ» Договору купівлі-продажу від 13.08.2014 р.

Як вбачається з дійсних обставин та встановлено судами 3-х інстанцій у цивільній справі №757/48837/15-ц, 12.08.2013 р. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було направлено повідомлення про намір укласти Договір купівлі-продажу предмета іпотеки з будь-якою особою покупцем за вих. № 9-242200/7193.

Вказане повідомлення було отримано 30.08.2013 р., тобто за 30 днів до дати укладання Договору купівлі-продажу від 13.08.2014 р., що є належним доказом виконання Іпотекодержателем вимог ст. 38 Закону України «Про іпотеку».

Також матеріалами підтверджується, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на виконання вимог ст. 38 Закону України «Про іпотеку» було направлено звіт про розподіл коштів від продажу за вих. № 9-242200/13499 від 19.08.2014 р., який було отримано останніми 03.09.2014 р.

Крім того, з аналізу поданих сторонами доказів 07.08.2014 року Банком було направлено вимоги до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про звільнення приміщення за вих. №9-242200/12949, які були отримані ними особисто 03.09.2014 року, що також підтверджується відповідними повідомленнями про вручення поштового відправлення. З тексту даних вимог також вбачається про повідомлення Позивача про факт та результати укладення оспорюваного Договору купівлі-продажу квартири.

13.08.2014 року між продавцем - АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та покупцем - ТОВ «Люкстрейдкомпані Київ» було укладено оспорюваний Договір купівлі-продажу квартири під номером АДРЕСА_1 (надалі - квартира). Зазначена квартира має загальну площу 193,00 кв.м., складається з 4 (чотирьох) житлових кімнат, житловою площею 130,40 кв.м., відповідно до якого Продавець продав, а Покупець придбав вищезазначену квартиру за ціною у розмірі 3 986 000,00 грн. Вищевказана ціна продажу була встановлено на підставі висновку незалежного оцінювача - суб`єктом оціночної діяльності про вартість майна від 11.08.2014 року, відповідно до якої встановлено, що ринкова вартість квартири становить 3 986 000,00 грн.

Відповідно до 3 абзацу п.2 оспорюваного Договору купівлі-продажу квартири У відповідності зі ст. 38 Закону України «Про іпотеку» №898-ІV від 05.06.2003 року, Продавець, він же Іпотекодержатель за Іпотечним договором, має право для задоволення вимог на підставі Іпотечного договору від 04.10.2007 року, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Степаненко Д.В. за реєстровим №2265, а також на підставі Рішення Апеляційного суду м. Києва від 25.06.2013 року у справі №22-ц/796/7079/2013, Ухвали Апеляційного суду м. Києва від 05.11.2013 року у справі №22-ц/796/7079/2013.

Тобто вищевказаним пунктом оспорюваного Договору купівлі-продажу було зазначено, що даний Договір укладається у відповідності до:

- ст. 38 Закону України «Про іпотеку» №898-ІV від 05.06.2003 року;

- Іпотечного договору від 04.10.2007 року, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Степаненко Д.В. за реєстровим №2265;

- Рішення Апеляційного суду м. Києва від 25.06.2013 року у справі №22-ц/796/7079/2013, Ухвали Апеляційного суду м. Києва від 05.11.2013 року у справі №22-ц/796/7079/2013.

Таким чином, постановою Апеляційного суду м. Києва від 06.02.2018 року по справі №2/1170/12 визнано законність укладення Договору купівлі-продажу від 13.08.2014 р. на виконання рішення Апеляційного суду м. Києва від 25.06.2013 року по справі №2/1170/12, незважаючи на його скасування.

Вищевказані обставини не потребують окремого доказування в силу ч.4 ст. 82 ЦПК України, оскільки встановлені рішенням Печерського районного суду м. Києва від 29.08.2019 року по справі №757/48837/15-ц, постановою Київського апеляційного суду від 09.03.2021 року по справі №757/48837/15-ц та постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22.09.2021 року у справі №757/48837/15-ц.

Також, судом встановлено, що ОСОБА_1 звертався до ТОВ «Люкстрейдкомпані Київ» із другою позовною заявою про витребування майна.

За наслідком розгляду другої позовної заяви рішенням Печерського районного суду м. Києва від 21.06.2022 року по справі №757/56842/21-ц було відмовлено в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ТОВ «Люкстрейдкомпані Київ», 3-ті особи: АТ «Банк «Фінанси та Кредит» про витребування майна.

Постановою Київського апеляційного суду від 15.03.2023 року по справі №757/56842/21-ц апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 21.06.2022 року залишено без задоволення, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 червня 2022 року залишено без змін.

Відповідно до ч.4 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч.1. ст.18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Згідно ст. 129-1 Конституції України одним із засад судочинства є обов`язковість рішень суду.

Статтею 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» визначено поняття «обов`язковість судових рішень», яке полягає в тому, що судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами на всій території України.

Конституційним Судом України у п. 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 р. № 18-рп/2012 зазначено, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

Як встановлено судом, ТОВ «Люкстрейдкомпані Київ» є власником нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 на підставі Договору купівлі-продажу від 13.08.2014 року, укладеного між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» (продавець) та ТОВ «Люкстрейдкомпані Київ» (покупець), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Охріменко М.С. та зареєстрований в реєстрі за № 619.

Отже, право власності ТОВ «Люкстрейдкомпані Київ» на вищевказану квартиру підтверджується вищевказаним Договором купівлі-продажу, а також рішеннями судів у цивільній справі №757/48837/15-ц та у цивільній справі №757/56842/21-ц, які набрали законної сили, а іншого в спростування доводів суду не надано.

На даний час відповідачі - попередній власник ОСОБА_1 , а також його дружина - ОСОБА_2 продовжують протиправно користуватись вищевказаною квартирою, категорично відмовляючись добровільно її звільнити та передати ключі законному власнику - ТОВ «Люкстрейдкомпані Київ», у зв`язку із чим право власності законного власника порушені та підлягають захисту в судовому порядку.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Відповідно до частини першої ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частини першої ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до частини першої ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частини першої ст. 109 Житлового кодексу Української РСР виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Допускається виселення в адміністративному порядку з санкції прокурора лише осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення або проживають у будинках, що загрожують обвалом.

Відповідно до частини другої ст. 109 Житлового кодексу Української РСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Відповідно до частини третьої ст. 109 Житлового кодексу Української РСР звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до частини четвертої ст. 109 Житлового кодексу Української РСР виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення, є підставою для надання цим громадянам жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання відповідно до статті 132-2 цього Кодексу. Відсутність жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання або відмова у їх наданні з підстав, встановлених статтею 132-2 цього Кодексу, не тягне припинення виселення громадянина з жилого приміщення, яке є предметом іпотеки, у порядку, встановленому частиною третьою цієї статті.

Відповідно до частини першої та другої ст. 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Як встановлено судом, в той же час ТОВ «Люкстрейдкомпані Київ» є власником трьохкімнатної квартири АДРЕСА_3 на підставі Свідоцтва від 06.06.2014 року приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Грек А.В. за реєстровим №849. Право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ТОВ «Люкстрейдкомпані Київ» зареєстровано 06.06.2014 року, що підтверджується Витягом 22692720, внаслідок чого позивач просив суд задовольнити позовні вимоги, шляхом усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення Відповідачів за адресою АДРЕСА_1 із наданням Відповідачам іншого постійного жилого приміщення, а саме трьохкімнатної квартири АДРЕСА_3 .

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Судом встановлено, що ТОВ «Люкстрейдкомпані Київ», як новий власник, що придбав спірне житло, не може користуватися своєю власністю, оскільки попередні власники, які втратили право власності на житло, відмовляються виселятися з нього та протиправно чинять перешкоди законному власнику - ТОВ «Люкстрейдкомпані Київ»

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які, у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.

У своїй діяльності Європейський суд з прав людини керується принципом пропорційності, як дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття «майно» в першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

У рішенні від 07 липня 2011 року у справі «Сєрков проти України» (заява № 39766/05), яке набуло статусу остаточного 07 жовтня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом уведення в дію «законів».

Таким законом є стаття 109 ЖК УРСР, яка закріплює правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення.

У статті 6 Конвенції проголошено принцип справедливого розгляду справи, за яким кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Аналогічний принцип закріплено й у національному законодавстві, а саме статті 1 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах), згідно з якою завданнями цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Те саме міститься у статті 2 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року, згідно із частиною другою якої суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 4 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій, яка відповідає статті 5 цього Кодексу у редакції від 03 жовтня 2017 року).

Як проголошено у статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.

Невиконання кредитних зобов`язань стало підставою подання до суду позовів банками про звернення стягнення на іпотечне майно, надане за договорами забезпечення кредитів, що зумовило масове виселення колишніх власників з неповнолітніми дітьми із житла.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» внесено зміни до статті 109 ЖК УРСР, згідно з якими виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

В усталеній практиці Верховного Суду України при розгляді вказаної категорії справ, у тому числі й у постановах: від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16, роз`яснено порядок застосування статті 40 Закону № 898-IV та статті 109 ЖК УРСР.

Верховним Судом зазначено, що частина друга статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Зроблено висновок про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону України «Про іпотеку», так і норма статті 109 ЖК УРСР.

В той же час, як встановлено судом, позивач - ТОВ «Люкстрейдкомпані Київ» не є Кредитором/Іпотекодержателем відповідачів - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ані за кредитними/іпотечними зобов`язаннями, ані у даному спорі у справі №757/16836/16-ц, а отже позивач - ТОВ «Люкстрейдкомпані Київ» не звертав стягнення на спірну квартиру, а звернення стягнення на спірну квартиру здійснив Кредитор/Іпотекодержатель - АТ «Банк «Фінанси та Кредит», але враховуючи дійсні обставини та той факт, що реєстрація місця проживання відповідачів - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є: АДРЕСА_2 , отже задоволення позовних вимог позивача у даній справі не призведе до порушення права відповідачів на житло у зв`язку із наявністю у відповідачів іншого житлового приміщення для проживання, за якою зареєстроване їх місце проживання та одночасного надання відповідачам іншого постійного жилого приміщення, а саме трьохкімнатної квартири АДРЕСА_3 .

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Отже, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, саме вони є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника. Цивільним Кодексом та іншими законами може встановлюватися для захисту певних чи окремих категорій прав спеціальні способи захисту прав, а тому суд під час розгляду і вирішенні цивільної справи визначає спосіб захисту виходячи із закону, який регулює конкретні правовідносини, і тих юридичних фактів, що обумовлюють виникнення цих правовідносин та цього спору.

З врахуванням зазначеного, позовні вимоги підлягають задоволенню, а іншого строною відповідачі не було спростовано.

Відповідно до ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, з відповідачів підлягає стягненню на користь позивача документально підтверджена сплачена сума судового збору пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 2 756,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 12, 13, 81, 82, 89, 141, 158, 258, 259, 263-265, 266 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Люкстрейдкомпані Київ» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» про визнання осіб такими, що позбавлені права власності та звільнення приміщення - задовольнити.

Усунути перешкоди у користуванні майном Товариства з обмеженою відповідальністю «Люкстрейдкомпані Київ» шляхом виселення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 193,00 кв.м., житловою площею 130,40 кв.м. із одночасним наданням ОСОБА_1 та ОСОБА_2 іншого постійного жилого приміщення, а саме трьохкімнатної квартири АДРЕСА_3 .

Стягнути пропорційно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Люкстрейдкомпані Київ» суму судового збору, у розмірі 2 756,00 грн.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Люкстрейдкомпані Київ», адреса: 01042, м. Київ, вул. Паріса Лумумби, 4/6, код ЄДРПОУ 38003925.

Відповідачі:

ОСОБА_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , адреса проживання: АДРЕСА_1 , РНКОПП НОМЕР_1 .

ОСОБА_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , адреса проживання: АДРЕСА_1 , РНКОПП НОМЕР_2 .

Третя особа: Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит», адреса: 04050, м. Київ, вул. Артема, 60.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, а особою яка була відсутня при проголошенні рішення протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлений 06.07.2023 року.

СУДДЯ: Ільєва Т.Г.