Постанова

від 18.07.2023 по справі 904/6739/20

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.07.2023 року м. Дніпро Справа № 904/6739/20 (948/500/21)

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Чередка А.Є. (доповідач)

суддів: Коваль Л.А., Мороза В.Ф.,

при секретарі судового засідання: Ліпинському М.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Машівка-Агро-Альянс"

на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 21.03.2023р. (суддя Соловйова А.Є.) у справі №904/6739/20(948/500/21)

за позовом ОСОБА_1 , м. Полтава

до відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю "Приват-Агро-Альянс", м. Дніпро

відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю "Машівка-Агро-Альянс", смт. Машівка, Полтавська обл.

про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації

ВСТАНОВИВ:

До Машівського районного суду Полтавської області надійшла заява ОСОБА_1 до Товариства з обмеженої відповідальністю "Приват-Агро-Альянс" про витребування з чужого незаконного володіння земельної ділянки площею 5,96 га та повернення її власнику.

Ухвалою Машівського районного суду Полтавської області від 30.06.2021 справу №948/500/21 передано до Господарського суду Дніпропетровської області для розгляду в межах справи №904/6739/20 про банкрутство Товариства з обмеженої відповідальністю "Приват-Агро-Альянс".

12.01.2022 до Господарського суду Дніпропетровської області надійшла уточнена позовна заява, в якій ОСОБА_1 просила витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю Приват-Агро-Альянс та Товариства з обмеженою відповідальністю "Машівка-Агро-Альянс" земельну ділянку площею 5,96 га, кадастровий номер 5323083800:00:003:0219, розташовану на території Машівської селищної об`єднаної територіальної громади та повернути її в натурі власнику ОСОБА_1 ; скасувати державну реєстрацію права оренди земельної ділянки кадастровий номер 5323083800:00:003:0219 від 27.02.2012 за №532300004000663; стягнути з відповідача судові витрати по сплаті судового збору, витрат на правничу допомогу та вартість проведених експертних досліджень; стягнути з ТОВ "Приват-Агро-Альянс" на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 50 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на те, що належна позивачці на праві власності земельна ділянка використовується без її згоди, оскільки договір оренди землі нею не укладався, що підтверджується висновком експертного дослідження від 24.05.2021 №ЕД-19/117-21/5507-ПЧ.

Крім того, позивачка вказує, що протиправними діями керівництва товариства з обмеженою відповідальністю Приват-Агро-Альянс були порушені її права як власника земельної ділянки, що відобразилося на психологічному стані та звичайному способі життя, внаслідок чого заявниці спричинено моральну шкоду.

Як на правову підставу позову ОСОБА_1 посилається на приписи ст.ст.23, 387, ч.1 ст.1212, ст.1213 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 21.03.2023 у даній справі позовну заяву задоволено; витребувано у Товариства з обмеженою відповідальністю "Машівка-Агро-Альянс" на користь ОСОБА_1 земельну ділянку площею 5,96 га, кадастровий номер 5323083800:00:003:0219, розташовану на території Машівської селищної об`єднаної територіальної громади; скасовано державну реєстрацію Договору оренди землі від 18.01.2010, яка проведена у Відділі Держкомзему у Машівському районі Полтавської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 27.02.2012 за №532300004000663; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Машівка-Агро-Альянс" на користь ОСОБА_1 2 270,00 грн судового збору; провадження в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Приват-Агро-Альянс" закрито.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 Закону України Про оренду землі є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга цієї ж статті).

Ухвалою господарського суду від 05.07.2022 по справі №904/6739/20 юридичну особу Товариство з обмеженою відповідальністю "Приват-Агро-Альянс" ліквідовано, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про закриття провадження у даній справі частині позовних вимог до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Приват-Агро-Альянс" на підставі п. 6 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

Позивачем не надано жодних доказів, які необхідні для встановлення розміру факту наявності моральної шкоди, тому вимоги в цій частині є недоведеними та необґрунтованими.

Не погодившись із вказаним рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю Машівка-Агро-Альянс звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду скасувати в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення, яким у задоволення позовних вимог відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги заявник посилається на те, що суд першої інстанції не врахував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 26.10.2022 у справі №227/3760/19-ц, в якій зазначено: За змістом законодавчого регулювання, наведеного як у загальних положеннях про правочини, так і в спеціальних приписах глави 58 ЦК України, якщо договір оренди (найму) будівлі хоча й має ознаки неукладеного, але виконувався обома його сторонами, то така обставина захищає відповідний правочин від висновку про неукладеність і в подальшому він розглядається як укладений та чинний, якщо тільки не є нікчемним чи оспорюваним з інших підстав.

Тобто суду необхідно встановити не просто факт використання спірного майна орендарем, а й те, чи сплачував орендар за таке використання орендодавцю та його правонаступникам і чи приймали вони таку оплату.

У разі якщо договір виконувався обома сторонами (зокрема, орендар користувався майном і сплачував за нього, а орендодавець приймав платежі), то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір оренди вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше).

Скаржник вважає, що із пояснень ОСОБА_1 можна дійти однозначного висновку, що навіть за відсутності підпису позивача в договору оренди землі від 18.01.2010, він все одно виконувався обома його сторонами більше 10 років, оскільки ТОВ Приват-Агро-Альянс використовувало земельну ділянку за цільовим призначенням, а ОСОБА_1 отримувала за це орендну плату.

Посилання позивачки на те, що про наявність договору оренди землі із відповідачем-1 вона дізналась лише в 2018 році, не відповідають дійсності, оскільки не підтверджені жодними доказами.

Враховуючи, що договір оренди землі від 18.10.2010 фактично виконувався впродовж багатьох років, суд першої інстанції дійшов хибних висновків про те, що договір слід кваліфікувати як неукладений, і як наслідок про обґрунтованість позовної вимоги про витребування земельної ділянки. У задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту, оскільки неможливо витребувати земельну ділянку та скасувати державну реєстрацію договору, який на сьогодні фактично є дійсним та чинним.

Задовольняючи вимогу про скасування державної реєстрації договору оренди землі від 18.01.2010, судом першої інстанції не взято до уваги, що Порядок ведення Книги записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі, затвердженого постановою №1021, втратив чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України №1051 від 17.10.2012 Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру. Таким чином, на сьогодні скасування державної реєстрації договорів оренди землі не передбачено нормами чинного законодавства, а тому рішення суду в цій частині є незаконним.

Апелянт вважає за необхідне включити до апеляційної скарги на рішення від 21.03.2023 також і заперечення на ухвалу від 27.12.2022, оскільки суд дійшов хибного висновку про відмову у задоволенні клопотання ТОВ Машівка-Агро-Альянс про передачу справи до іншого суду. Внаслідок фактичного вибуття ТОВ Приват-Агро-Альянс зі складу учасників справи даний спір слід було передати до розгляду суду за місцезнаходженням земельної ділянки, тобто до Машівського районного суду Полтавської області. Той факт, що після ліквідації ТОВ Приват-Агро-Альянс та закриття провадження в частині позовних вимог до цього підприємства, спір повинен був бути переданий до іншого суду, також підтверджується тим, що ТОВ Машівка-Агро-Альянс залишається належним користувачем спірної земельної ділянки та єдиним відповідачем у справі.

Відзиву на апеляційну скаргу позивачем до матеріалів справи не надано.

Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч.3 ст.263 Господарського процесуального кодексу України).

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 02.05.2023 апеляційну скаргу залишено без руху. Скаржнику наданий строк для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме подання до апеляційного суду належних доказів доплати судового збору у сумі 3 405,00 грн.

На виконання вказаної ухвали від скаржника надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги та долучення до матеріалів апеляційної скарги витребуваних судом доказів.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 22.05.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Машівка-Агро-Альянс" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.03.2023; розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 27.06.2023 о 11:00 годин.

27.06.2023 в судовому засіданні оголошено перерву до 18.07.2023р. о 12:20 годин.

18.07.2023 у судове засідання з`явився представник відповідача-2, який надав відповідні пояснення.

Позивач наданим йому правом участі у судовому засіданні не скористався та не забезпечив явку повноважного представника, про час та місце судового засідання був повідомлений апеляційним судом, що підтверджується відповідними матеріалами справи.

Враховуючи вищенаведене, приймаючи до уваги, що явка представників учасників справи в судове засідання апеляційним судом не визнавалася обов`язковою, а їх неявка не перешкоджає апеляційному перегляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за наявним складом учасників справи.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, судова колегія апеляційного суду дійшла до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 5,96 га, кадастровий номер 5323083800:00:003:0219 на підставі державного акту про право власності на земельну ділянку серія ЯЖ №356360 на території Михайлівської сільської ради Машівського району Полтавської області. Право власності на земельну ділянку підтверджується Витягом з державного земельного кадастру про земельну ділянку, номер витягу НВ-5315428792020 від 29.01.2020.

18.01.2010 між ОСОБА_1 (надалі - позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю Приват-Агро-Альянс (надалі - відповідач-1) в особі директора товариства Сидоренка І.І. складений договір оренди землі, який зареєстрований відділом Держкомзему в Машівському районі Полтавської області 27.02.2012.

Відповідно до акту прийому передачі об`єкта оренди за договором оренди, в якому відсутня дата, земельна ділянка передана в оренду площею 5,96 га кадастровий номер земельної ділянки 5323083800:00:003:0219 Товариству з обмеженою відповідальністю Приват-Агро-Альянс.

Згідно витягу з Державного земельного кадастру на земельну ділянку №НВ 5315428792020 від 29.01.2020: власник - ОСОБА_1 , орендар - Товариство з обмеженою відповідальністю Приват-Агро-Альянс, строк дії речового права 16 років, дата закінчення строку дії речового права - 27.02.2028, дата державної реєстрації речового права - 26.06.2019.

ОСОБА_1 стверджує, що вказаний договір оренди землі від 18.01.2010 вона отримала на руки в кінці 2018 року від керівника ТОВ Приват-Агро-Альянс. До цього часу ОСОБА_1 не була ознайомлення з даним договором та не підписувала його.

Позивач зауважила, що раніше діяв інший договір оренди земельної частки (паю) №М - 245с від 01.08.2004, який укладений між ОСОБА_1 та ТОВ Компанія Фармко терміном на 10 років, зареєстрований Михайлівською сільською радою 03.09.2004.

Термін дії договору №М - 245с від 01.08.2004 складав 10 років.

Пунктом 4.1 договору №М - 245 с від 01.08.2004 встановлено строк закінчення дії договору 01.08.2014.

За умовами п.4.5 договору оренди землі від 01.08.2004, якщо жодна сторона, в термін 2 (два) місяці до закінчення цього договору не заявить про намір його розірвати, даний договір автоматично продовжується на термін 5 (п`ять) років.

Оскільки питання про розірвання договору сторонами не ставилось, ОСОБА_1 вважала, що строк дії договору продовжено автоматично до 2019 року.

Проте, наприкінці 2018 року позивач дізналася, що її земельна ділянка перебуває у користуванні іншого товариства, а саме ТОВ Приват-Агро-Альянс.

Ознайомившись з договором оренди землі від 18.01.2010, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ Приват-Агро-Альянс в особі директора товариства ОСОБА_2 , та зареєстрованого у відділі Держкомзему в Машівському районі Полтавської області 27.02.2012 за номером 53230001000663 та доданими документами, позивачем з`ясовано, що в графі місце проживання фізичної особи - невірно зазначено місце проживання ОСОБА_1 , а саме: замість м. Полтава записано с. Михайлівка; в графі орендодавець стоїть не підпис ОСОБА_1 ; в акті прийому-передачі об`єкта оренди за договором оренди без дати і номера, в графі орендодавець - не підпис ОСОБА_1 .

Отже позивач зазначає, що договір оренди землі від 18.01.2010 підписано іншою особою, а не ОСОБА_1 оскільки про існування вказаного договору, до кінця грудня 2018, їй відомо не було.

Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-5315428792020 від 29.01.2020 належна позивачу земельна ділянка площею 5,9598 гектарів знаходиться в оренді Товариства з обмеженою відповідальністю Приват-Агро-Альянс. місцезнаходження: Дніпропетровська область, м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, 12,3.

Відповідно відомостей про земельні ділянки, що передаються в суборенду, належна ОСОБА_1 земельна ділянка кадастровий номер 5323083800:00:003:0219 знаходиться в суборенді ТОВ Машівка-Агро-Альянс.

ОСОБА_1 зазначає, що не надавала згоди на передачу земельної ділянки в суборенду та не укладала договору оренди з ТОВ Машівка-Агро-Альянс, про що свідчить відповідь ТОВ Машівка-Агро-Альянс за №149 від 24.02.2020 на запит адвоката Сідько С.І.

Згідно банківської виписки АТ КБ "Приватбанк" за 2018, 2019 роки, ОСОБА_1 надходили грошові кошти за оренду землі від ТОВ Машівка-Агро-Альянс.

Позивач зазначає, що належна їй земельна ділянка використовувалась без її згоди, оскільки договір оренди землі, з нею не укладався, що підтверджується висновком експертного дослідження від 24.05.2021 №ЕД - 19/117-21/5507-ПЧ доданого до позовної заяви.

Положеннями частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України до завдань господарського судочинства віднесено справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Порушенням уважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюється судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 Господарського процесуального кодексу України).

За змістом статей 15,16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді із застосуванням способів захисту, які передбачені частиною другою статті 16 цього Кодексу. Частиною другою статті 20 Господарського кодексу України визначено способи захисту прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16. Тобто це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі №310/11024/15-ц та від 01.04.2020 у справі №610/1030/18.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі №910/3907/18, від 09.02.2021 у справі №381/622/17 та від 02.02.2021 у справі №925/642/19.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають враховувати його ефективність. Це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. The UnitedKingdom) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) виснував, що зазначена норма Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення саме порушеного права особи, яка звернулася за судовим захистом.

Васюта С.М. у поданому до суду позові, зокрема, просить витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю Приват-Агро-Альянс та Товариства з обмеженою відповідальністю "Машівка-Агро-Альянс" земельну ділянку площею 5,96 га, кадастровий номер 5323083800:00:003:0219, розташовану на території Машівської селищної об`єднаної територіальної громади та повернути її в натурі власнику ОСОБА_1 , а також скасувати державну реєстрацію права оренди земельної ділянки кадастровий номер 5323083800:00:003:0219 від 27.02.2012 за №532300004000663.

Вказані позовні вимоги обґрунтовані посиланням на те, що належна позивачці на праві власності земельна ділянка використовується без її згоди, оскільки договір оренди землі нею не укладався.

Згідно з частиною четвертою статті 124 Земельного кодексу України (тут і надалі в редакції чинній на момент укладення договору оренди землі від 18.01.2010) передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Відповідно до ч.1 ст.205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 Цивільного кодексу України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 14 Закону України Про оренду землі (тут і надалі в редакції чинній на момент укладення договору оренди землі від 18.01.2010) договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

За частиною першою статті 15 Закону України Про оренду землі істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку (частина перша статті 16 Закону України Про оренду землі).

У разі якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, заволоділа ним.

Статтею 1213 Цивільного кодексу України передбачено, що набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Загальні положення про зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави встановлені ч.1 ст.1212 Цивільного кодексу України де зазначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст.125 Земельного кодексу України).

Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону (ч.5 ст.126 Земельного кодексу України).

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09.09.2009 за №1021 Про затвердження порядків ведення Поземельної книги і Книги записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі, що діяла до 01.01.2013, реєстрація договорів оренди земельних ділянок, здійснювалась територіальними органами земельних ресурсів шляхом внесення відомостей до Поземельної книги та записів до Книги записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі, які складали Державний реєстр земель.

Відповідно до змін до законодавства України, які набули чинності 01.01.2013, ст. 18 і 20 виключені із Закону України "Про оренду землі", також втратила чинність постанова Кабінету Міністрів України №1021.

Натомість, з цієї дати почали діяти ч. 5 ст. 6 Закону Про оренду землі (право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону) та ч. 3 ст. 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації).

Таким чином, до 01.01.2013 здійснювалась державна реєстрація договорів оренди землі. Після вказаної дати проводиться державна реєстрація права оренди земельних ділянок у Державному реєстрі речових прав.

При цьому законодавством не було передбачено автоматичного перенесення відомостей про реєстрацію договорів оренди земельних ділянок з Державного реєстру земель до Державного реєстру прав, що призвело до того, що у Державному реєстрі прав відсутня інформація про чинні правовідносини оренди земельних ділянок, права на які виникли до 2013 року.

Згідно п.1 ч.1 ст.2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

В силу ч.3 ст. 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень права оренди за договорами, які зареєстровано у встановленому законом порядку до 2013 року є дійсними і не потребують будь-якої додаткової реєстрації, в тому числі в державному реєстрі прав на нерухоме майно.

У постанові від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. У такому випадку власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсного змісту правовідносин, які склалися у зв`язку із фактичним використанням земельної ділянки. Ефективним способом захисту права, яке позивач вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема, шляхом заявлення вимоги про повернення таких земельних ділянок.

Ефективним способом захисту та таким, що забезпечує реальне відновлення порушеного права у випадку реєстрації неукладеного між сторонами договору оренди, є усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом скасування державної реєстрації (аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 05.08.2020 у справі № 125/702/17, від 01.12.2021 у справі № 656/239/18, від 05.04.2022 у справі № 143/1441/18, від 11.11.2022 у справі № 394/486/21, від 06.04.2023 у справі № 388/964/21).

Для з`ясування обставин щодо підписання ОСОБА_1 договору оренди земельної ділянки від 18.01.2010, ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 14.02.2022 було призначено комплексну судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено Дніпропетровському науково-дослідному інституту судових експертиз.

Згідно з висновком експерта за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи, було встановлено, що підписи від імені ОСОБА_1 у наступних документах: у графі "орендодавець" договору оренди землі від 18.01.2010 (примірник наданий представником позивача); у графі "орендодавець" договору оренди землі від 18.01.2010 (примірник наданий представником відповідача-1); у графі "землевласник (орендодавець)" акту погодження меж земельної ділянки кадастровий номер 5323083800:00:003:0219 від 24.01.2012 (примірник, наданий представником відповідача-1); у графі "орендодавець" акту від 18.01.2010 прийому-передачі об`єкта оренди за договором оренди від 18.01.2010 №ю/н (примірник, наданий представником відповідача-1), виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Встановивши, що підпис від імені ОСОБА_1 у договорі оренди землі від 18.01.2010 виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою, що підтверджено висновком експертів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про неукладеність цього правочину, у зв`язку з відсутністю волевиявлення позивача на його укладання.

Оскільки договір оренди землі від 18.01.2010 є неукладеним, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду про наявність правових підстав для усунення перешкод у користуванні спірною земельною ділянкою шляхом її витребування на користь власника та скасування державної реєстрації договору оренди.

При цьому, колегія суддів враховує, що реєстрація неукладеного між сторонами договору оренди не відповідає вимогам закону та порушує права, законні інтереси позивача на розпорядження власністю. Обраний позивачкою спосіб захисту шляхом скасування державної реєстрації є ефективним, тому задоволення позову в цій частині забезпечить реальне відновлення порушеного права.

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи скаржника щодо отримання ОСОБА_1 орендної плати за спірну земельну земельну ділянку, у зв`язку з чим, на думку відповідача, з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду у справі №227/3760/19-ц, виключається кваліфікація цього договору як неукладеного.

Так, судом перешої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 нараховано та виплачено орендну плату за користування земельною ділянкою кадастровим номером 5323083800:00:003:0219 в наступному розмірі (після вирахування всіх податків та збрів): 2011 рік - 3 550,00 грн у грошовій формі; 2012 рік - 7 753,00 грн у грошовій формі; 2013 рік - 7 753,40 грн у грошовій формі; 2014 рік - 7 753,21 грн у грошовій формі; 2015 рік - 9 512,86 грн у грошовій формі; 2016 рік - 23 316,20 грн у грошовій формі; 2017 рік - 17 488,48 грн у грошовій формі; 2018 рік - 11 005,30 грн у грошовій формі; 2019 рік - 11 005,30 грн у грошовій формі. Що стосується плати за 2018-2019 роки, то у позовній заяві позивачка не заперечує отримання орендної плати за вказані періоди від ТОВ Машівка-Агро-Альянс.

Відповідно до частини другої статті 205 Цивільного кодексу України правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Верховний Суд у постанові від 23.12.2020 у справі № 358/509/17 зазначив, що доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) проявляється, зокрема, у кваліфікації певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину (наприклад, прийняття оплати за товар за договором купівлі-продажу) як волевиявлення, яке свідчить про вчинення правочину, зокрема про його схвалення, однак конклюдентними діями може підтверджуватися лише укладення договору в усній формі.

Між тим, статтею 18 Закону України Про оренду землі договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації. Зазначена норма виключає можливість укладення спірного договору шляхом вчинення конклюдентних дій, бо такий договір не може бути зареєстрований.

Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації (ч.1 ст.210 Цивільного кодексу України).

Отже, враховуючи конкретні встановлені судами обставини справи, що розглядається, колегія суддів не вбачає підстав для застосування доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) до правовідносин, що склалися між сторонами у цій справі.

Крім цього, не підписання Васютою С.М. спірного договору оренди землі свідчить про не узгодження сторонами істотних умов цього договору, зокрема строку його дії, що виключає його визначення, як укладеного (вчиненого).

Суд апеляційної інстанції також вважає безпідставними заперечення скаржника на ухвалу від 27.12.2022 про відмову у задоволенні клопотання ТОВ Машівка-Агро-Альянс про передачу справи до іншого суду.

Так, ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 05.07.2022 у справі № 904/6739/20, зокрема, затверджено ліквідаційний баланс та звіт ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Приват-Агро-Альянс"; ліквідовано юридичну особу Товариство з обмеженою відповідальністю "Приват-Агро-Альянс"; провадження у справі закрито.

Разом з цим, Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 20.01.2021 у справі № 5017/2833/2012 звернув увагу, що у разі закриття/припинення провадження в справі про банкрутство, розгляд спорів, стороною в яких є боржник, у межах справи про банкрутство завершується їх розглядом по суті суддею, якому були передані такі справи автоматизованою системою документообігу суду, з ухваленням відповідного судового рішення, що узгоджується з принципом "незмінності складу суду", задля недопущення створення для сторін перешкод у реалізації права на судовий захист і загрози сутності гарантованого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод права сторін на доступ до суду та ефективний засіб захисту упродовж розумного строку.

Вказані висновки відповідають положеннями частини другої статті 31 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої, справа, прийнята судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому суду, за винятком випадків, коли внаслідок змін у складі відповідачів справа відноситься до виключної підсудності іншого суду.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов обгрунтованого висновку про відсутність підстав для передачі справи до іншого суду.

В решті рішення суду першої інстанції не оскаржується, а тому відповідно до приписів ч. 1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України судом апеляційної інстанції не переглядається.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів апеляційного суду вважає доводи апеляційної скарги апелянта безпідставними, а оскаржуване рішення господарського суду, таким, що відповідає чинному законодавству, отже підстави передбачені ст. 277 ГПК України, для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення господарського суду відсутні.

Згідно з ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 6 810,00 грн. покладаються на скаржника.

З підстав наведеного та керуючись ст.ст. 255, 269, 270, 271, 275-284, 287 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Машівка-Агро-Альянс" - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.03.2023 у справі №904/6739/20(948/500/21) - залишити без змін.

Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повна постанова складена та підписана 24.07.2023р.

Головуючий суддя А.Є. Чередко

Суддя Л.А. Коваль

Суддя В.Ф. Мороз