Ухвала

від 21.07.2023 по справі 910/2313/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

про відмову у видачі дублікату ухвали

м. Київ

21.07.2023Справа № 910/2313/16

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши матеріали

за заявою стягувача - Акціонерного товариства "Укртрансгаз"

про видачу дубліката ухвали Господарського суду міста Києва від 28.04.2016 року

у справі № 910/2313/16

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Харківтрансгаз"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сучасні українські нафтогазові технології"

про стягнення 19 854,41 грн.

без участі представників сторін

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Харківтрансгаз" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сучасні українські нафтогазові технології" про стягнення коштів у розмірі 19 854,41 грн., з яких 11 932,40 грн. - пеня, 7 922,01 грн. - 7 % штрафу, а також стягнення судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 1 378,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору №1503000010 від 27.02.2015 в частині своєчасного виконання послуг з ремонтування та технічного обслуговування електронного та оптичного устаткування, внаслідок чого позивачем нарахновано пеню та штраф у вище зазначеному вище розмірі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.02.2016 порушено провадження у справі № 910/2313/16.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.04.2016 року затверджено мирову угоду, укладену 27 квітня 2016 року між позивачем - Публічним акціонерним товариством "Укртрансгаз" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Харківтрансгаз" та відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Сучасні українські нафтогазові технології" у справі №910/2313/16, в якій відповідач визнав свої зобов`язання по сплаті суми боргу перед позивачем у сумі нарахованої пені у розмірі 11 932,40 грн. та 7 % штрафу у розмірі 7 922,01 грн. всього на загальну суму 19 854,41 грн. Також Відповідач зобов`язався сплатити суму понесених позивачем судових витрат у розмірі 1 378,00 грн. Всього загальна сума боргу складає 21 232,41 грн. В резолютивній частині ухвали про затвердження мирової угоди зазначено, що дана ухвала дійсна для пред`явлення до виконання протягом року (до 28.04.2017 року).

Поряд із цим, стягувачем - Акціонерним товариством "Укртрансгаз" через канцелярію суду подано 07.06.2023 року заяву №1001ВИХ-23-4666 від 01.06.2023 року про визнання поважною причиною пропуску строку, який надається для пред`явлення виконавчого документа до виконання, поновлення пропущеного строку на пред`явлення до виконання ухвали Господарського суду міста Києва від 28.04.2016 року у справі № 910/2313/16 та видачу дублікату ухвали Господарського суду міста Києва від 28.04.2016 року у справі № 910/2313/16, у зв`язку з втратою виконавчого документа.

Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 07.06.2023 року про видачу дублікату ухвали Господарського суду міста Києва від 28.04.2016 року у справі № 910/2313/16 України передані на розгляд судді Селівону А.М.

Розглянувши заяву стягувача про видачу дублікату ухвали Господарського суду міста Києва від 28.04.2016 року у справі № 910/2313/169 суд зазначає, що згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішення за застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерела права.

Право на судовий розгляд, гарантований ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), захищає також виконання остаточних та обов`язкових судових рішень, які в країні, що поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи при цьому шкоди одній зі сторін (п. 35 рішення Європейського суду з прав людини від 20.06.2004 року в справі "Півень проти України").

Отже, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий захист.

Відповідно до ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов`язковість рішень суду.

Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно з мотивувальною частиною рішення Конституційного Суду України №16-рп/2009 від 30.06.2009 року виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової держави.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 р. №18-рп/2012).

У п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 року у справі №11-рп/2012 зазначено, що невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 193 ГПК України ухвала про затвердження мирової угоди є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України "Про виконавче провадження". У разі невиконання затвердженої судом мирової угоди ухвала суду про затвердження мирової угоди може бути подана для її примусового виконання в порядку, передбаченому законодавством для виконання судових рішень.

Відповідно до частини 1 статті 327 ГПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Згідно ч. 3 ст. 327 ГПК України наказ, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами. Наказ, судовий наказ, ухвала суду мають відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом.

У частині 1 статті 6 Конвенції закріплено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду" (див. рішення від 19.03.1997 зі справи "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece); рішення від 20.07.2004 зі справи "Шмалько проти України").

Так, 15.12.2017 року набрав чинності Закон України від 03.10.2017 року №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким зокрема, Господарський процесуальний кодекс України викладений в новій редакції.

Відповідно до пункту 9 частини 1 розділу XI перехідних положень Господарського процесуального кодексу України в новій редакції від 15.12.2017 року, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно п. 19.4 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України (в редакції закону № 2147-VIII від 03.10.2017 року) у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання. Про видачу дубліката виконавчого документа постановляється ухвала у десятиденний строк з дня надходження заяви.

При цьому суд зазначає, що ГПК України не надає права відмовити в задоволенні заяви про видачу дубліката наказу (ухвали про затвердження мирової угоди) з мотивів її необґрунтованості та не зобов`язує стягувача наводити причини втрати виконавчого документа. За встановлення факту невиконання судового рішення видача дубліката наказу/ухвали не порушує прав боржника та не покладає на нього додаткових зобов`язань, оскільки дублікат останнього має повністю відтворювати втрачену ухвалу про затвердження мирової угоди, у тому числі містити й дату його видачі. Натомість відсутність виконавчого документа у стягувача унеможливлює виконання рішення суду та порушує його права.

Водночас, обов`язковою умовою видачі дубліката наказу/ухвали є звернення до суду із такою заявою в межах встановленого законом строку для пред`явлення його до виконання або його поновлення за рішенням суду.

Аналогічна правова позиція викладена постановах Верховного Суду від 10.09.2018 року у справі №5011-58/9614-2012, від 21.01.2019 у справі №916/215/15-г, від 23.05.2019 у справі №5023/1702/12.

Суд наголошує, що за приписами процесуального закону умовами, які свідчать про наявність підстав для видачі дублікату наказу/ухвали господарським судом, є, зокрема, відсутність спливу строку, встановленого для пред`явлення виданого наказу до виконання.

Тобто, першочергово при розгляді заяви про видачу дубліката виконавчого документа господарський суд вважає за необхідне дослідити питання про закінчення/незакінчення строку для пред`явлення останнього до виконання, оскільки від останнього залежить можливість вирішення судом питання про видачу дублікату втраченого наказу.

Відповідно до ч 1 ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 329 ГПК України у разі пропуску строку для пред`явлення наказу, судового наказу до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено. Заява про поновлення пропущеного строку подається до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, і розглядається в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Їхня неявка не є перешкодою для вирішення питання про поновлення пропущеного строку. Суд розглядає таку заяву в десятиденний строк. Про поновлення строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання суд постановляє ухвалу.

Як встановлено судом, з матеріалів справи та наданої заяви стягувача, останній зазначає, що Постановою державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києва Лазюком Д.М. від 06.08.2019 року відкрито виконавче провадження № 59719911, при цьому відповідної постанови про відкриття виконавчого провадження стягувач не отримував, про обставини відкриття виконавчого провадження Товариству стало відомо з відомостей Автоматизованої системи виконавчого провадження та внаслідок чого подано до відповідного органу примусового виконання запит від 27.04.2023 року про направлення постанови про відкриття провадження й надання відомостей щодо ходу виконання.

В подальшому, як зазначає стягувач в поданій суду заяві, органом Державної виконавчої служби на запит Товариства надано супровідним листом, який отримано 08.05.2023 року, копію постанови у ВП № 59719911 від 24.10.2019 року про повернення виконавчого документа стягувачу згідно п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження". Зокрема, за змістом постанови встановлено, що кошти для задоволення вимог стягувача на рахунках боржника відсутні, транспортних засобів за боржником та нерухомого майна, на яке можливо звернути стягнення, не зареєстровано, тобто здійснені державним виконавцем заходи щодо розшуку майна боржника виявились безрезультатними, у зв`язку з чим виконавчий документ повернуто стягувачу.

Відповідно до частин 1 та статті 11 Закону України "Про виконавче провадження" строки у виконавчому провадженні - це періоди часу, в межах яких учасники виконавчого провадження зобов`язані або мають право прийняти рішення або вчинити дію. Строки у виконавчому провадженні встановлюються законом, а якщо вони не визначені законом - встановлюються виконавцем. Будь-яка дія або сукупність дій під час виконавчого провадження повинна бути виконана не пізніше граничного строку, визначеного цим Законом.

Стадія виконавчого провадження, як завершальна стадії судового процесу, має встановлені законом строкові межі.

Зокрема, така стадія починається після видачі виконавчого документу стягувачу та закінчується фактичним виконанням судового рішення або із спливом строку пред`явлення виконавчого документу до виконання, оскільки якщо цей строк пропущено, виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання (пункт 2 частини 4 статті 4 Закону України "Про виконавче провадження").

Тобто, за межами цього строку виконавчі дії не вчиняються, а строк виконавчого провадження, як завершальної стадії судового процесу, спливає одночасно із строком пред`явлення виконавчого документу до виконання.

Відповідно до частини першої статті 22 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній на момент набрання законної сили ухвали Господарського суду міста Києва від 28.04.2016 року у справі № 910/2313/16) виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання, зокрема, протягом року, якщо інше не передбачено законом.

У пункті 1 частини другої статті 22 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній на момент набрання законної сили ухвали Господарського суду міста Києва від 28.04.2016 року) передбачалося, що строки, зазначені у частині першій цієї статті, встановлюються для виконання судових рішень - з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а в разі якщо судове рішення підлягає негайному виконанню, - з наступного дня після його постановлення.

Конституція України закріпила принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (ч. 1 ст. 58). Це означає, що дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом (пункт 4 Рішення Конституційного Суду України від 05 квітня 2001 року у справі № 3-рп/2001).

Водночас, відповідно до п. 5 Розділу XIII Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 року № 14041-VIII, який набрав чинності 05.10.2016 року, виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.

За змістом ст. 12 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 року № 14041-VIII, який набрав чинності 05.10.2016 року, виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців. Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.

Тлумачення пункту 5 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII від 02 червня 2016 року свідчить, що він застосовується тільки до виконавчих документів, строк пред`явлення до виконання за якими не сплинув на час набрання чинності законом № 1404-VIII від 02 червня 2016 року. Для пункту 5 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення не передбачено зворотної дії в часі і можливості застосування норм закону № 1404-VIII від 02 червня 2016 року до виконавчих документів, пред`явлення до виконання за якими сплинув на час набрання ним чинності.

Аналогічний по суті висновок зроблений в постановах Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 905/6977/13, від 02 травня 2018 року у справі № 5016/149/2011(17/6) та від 01.08.2018 року у справі № 553/1951/14-ц.

Беручи до уваги вищезазначене та строк пред`явлення до виконання ухвали суду від 28.04.2016 року про затвердження мирової угоди не сплив станом на день набрання законної сили нової редакції Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 року № 14041-VIII, який набрав чинності 05.10.2016 року, відповідно, застосуванню в даному випадку підлягають приписи вказаного закону щодо трирічного строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, відтак враховуючи дату постанови 24.10.2019 року про повернення виконавчого документа стягувачу, право на звернення з заявою про видачу дублікату ухвали про затвердження мирової угоди сплив 24.10.2022 року, а тому, за висновками суду, на дату звернення стягувача з заявою про видачу дубліката наказу у справі № 910/2313/16 строки такого пред`явлення спливли.

Згідно п. 1 ч. 4 ст. 12 Закону України "Про виконавче провадження" строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі пред`явлення виконавчого документа до виконання.

За приписами ч. 5 вказаної статті у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У пункті 30 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи "Щодо якості судових рішень" міститься положення, згідно з яким дотримання принципів змагальності та рівності сторін є необхідними передумовами сприйняття судового рішення як належного сторонами, а також громадськістю.

Принцип змагальності необхідно розглядати як основоположний компонент концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та принцип ефективної участі.

Пункт 4 ст. 129 Конституції України змагальність сторін прямо пов`язує зі свободою в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Наразі, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за таким підходом сама концепція змагальності втрачає сенс.

Так, згідно висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони та одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За приписами ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зокрема, реалізуючи права і виконуючи процесуальні обов`язки суб`єкти звернення повинні діяти добросовісно та повідомляти суду достовірну інформацію щодо обставин та фактів, позаяк протилежне надає суду підстави для сумнівів в добропорядності сторін та їх представників.

Згідно рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі "Пономарьов проти України" сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правам та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду 08 червня 2021 року у справі № 918/333/13-г.

Натомість, як встановлено судом, жодних доказів попереднього звернення до державного виконавця щодо примусового виконання ухвали у справі № 910/2313/16, в тому числі надсилання на поштову адресу або електронну адресу Державної виконавчої служби звернення, окрім примірника самого запиту, стягувачем суду не надано та матеріали справи не містять.

Відтак, враховуючи обставини звернення заявника до органу Державної виконавчої служби з метою примусового виконання ухвали про затвердження мирової угоди від 28.04.2016 року, стягувач як сторона виконавчого провадження повинен слідкувати за станом останнього, в тому числі шляхом ознайомлення протягом часу тривалості виконавчого провадження з його матеріалами, моніторингу Автоматизованої системи виконавчого провадження, суд доходить висновку, що стягувач протягом достатньо тривалого і нічим не виправданого, окрім особистої пасивної поведінки, як після повернення йому виконавчого документа (ухвали суду про затвердження мирової угоди) постановою від 24.10.2019 року, так і після закінчення строку для його повторного пред`явлення - не проявив ініціативу і інтерес щодо обставин реалізації виконання даної ухвали у справі № 910/2313/16.

За таких обставин, зважаючи на надані заявником докази у їх сукупності, які не доводять поважних причин пропуску заявником строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, і розглядаючи заяву в межах зазначених заявником обставин, суд не знаходить підстав для поновлення строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, у зв`язку з чим, відповідно, за висновками суду також відсутні підстави для видачі дублікату втраченого виконавчого документа.

Таким чином, враховуючи строк пред`явлення ухвали Господарського суду міста Києва від 28.04.2016 року у справі № 910/2313/16 до виконання, дату звернення стягувача до суду із заявою про видачу дублікату та відсутність підстав поновлення пропущеного строку на пред`явлення до виконання поза межами такого строку, суд дійшов висновку, що заява стягувача - Акціонерного товариства "Укртрансгаз" про поновлення пропущеного строку пред`явлення до виконання ухвали Господарського суду міста Києва від 28.04.2016 року у справі № 910/2313/16 та про видачу дублікату вказаної ухвали є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 232 - 235, п. 19.4. розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

УХВАЛИВ:

1. В задоволенні заяви стягувача - Акціонерного товариства "Укртрансгаз" про поновлення пропущеного строку на пред`явлення до виконання ухвали Господарського суду міста Києва від 28.04.2016 року у справі № 910/2313/16 та про видачу дублікату ухвали Господарського суду міста Києва від 28.04.2016 року у справі № 910/2313/16 відмовити.

Дана ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в порядку та строки встановлені ст.ст. 255, 256 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя А.М.Селівон