Рішення

від 25.07.2023 по справі 910/4954/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25.07.2023Справа № 910/4954/23За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "САФАРІ ТРЕЙД"

до Фізичної особи-підприємця Цатенко Станіслава Миколайовича

про стягнення 39254,68 грн.

Суддя Сташків Р.Б.

Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передано указану позовну заяву про стягнення з Фізичної особи-підприємця Цатенко Станіслава Миколайовича (далі -відповідач) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "САФАРІ ТРЕЙД" (далі - позивач) боргу та санкцій за договором поставки №99/21 від 26.04.2021, разом у сумі, що дорівнює вказаній вище ціні позову, у зв`язку з неналежним виконанням Відповідачем своїх зобов`язань повністю та вчасно оплатити поставлений йому товар.

Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідач не скористався наданим йому законом правом подати письмові заперечення проти позову (відзив), або будь-які інші письмові заперечення чи пояснення по справі та/або заяви процесуального характеру.

До матеріалів справи (до позовної заяви) залучені докази виконання позивачем вимог ст. 172 ГПК України - надіслання відповідачу копії позовної заяви та копій доданих до неї документів листом з описом вкладення.

Судом також були вчинені всі належні дії для повідомлення відповідача про відкриття судом провадження у справі, оскільки відповідна ухвала суду про відкриття провадження у справі надсилалися на адресу місцезнаходження відповідача, яка вказана у позові та зазначена у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Із залученого до матеріалів справи конверта, у якому відповідачу направлялася копія ухвали суду про відкриття провадження вбачається, що конверти були повернуті суду поштою із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Інформації щодо наявності у відповідача іншої поштової адреси у суду та позивача відсутні.

Верховний Суд у постанові №755/17944/18 (61-185св23) від 10.05.2023 вказав, що довідка поштового відділення із позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв`язку «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду, зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.

Відтак, відповідач вважається повідомленим про відкриття провадження у справі належним чином, оскільки судом було виконано всі покладені на нього обов`язки, а відповідач, натомість, проявив процесуальну бездіяльність.

За відсутності відзиву у даній справі суд вирішує спір за наявними матеріалами на підставі ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази та оцінивши їх в сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

Між позивачем як постачальником та відповідачем як покупцем укладено договір поставки №99/21 від 26.04.2021 (далі - Договір) за умовами якого постачальник зобов`язується поставляти та передавати у власність покупця продукцію, а покупець приймати та оплачувати продукцію в асортименті, кількості та за цінами, викладеним у Додатках до цього Договору, які є невід`ємною частиною Договору.

Відповідно до п. 2.2 Договору фактична кількість, асортимент Продукції, що підлягає поставці покупцеві, визначаються сторонами в узгоджених замовленнях та оформлюється видатковою накладною, яка є невід`ємною частиною цього Договору.

За умовами п. 5.4 Договору поставка продукції оформлюється видатковою накладною, яка є невід`ємною частиною цього Договору. В накладній, зазначаються: дата поставки, асортимент, кількість та ціна Товару, а також загальна сума, що підлягає оплаті Покупцем за поставлений Товар.

Сторони визначили в п. 6.2 Договору, що право власності та всі ризики стосовно Продукції переходить в момент фактичної передачі Продукції Постачальником Покупцю та супроводжується підписанням видаткової накладної.

Згідно з п. 7.6 Договору розрахунки за кожну партію продукції здійснюються не пізніше ніж через 7 (сім) календарних днів з моменту отримання продукції покупцем. Незалежно від призначення платежу покупець, у першу чергу оплачує продукцію, що поставлена йому раніше (продукція, поставлена по наступній видатковій накладній оплачується покупцем лише після повної оплати загальної суми вартості продукції, поставленої за попередньою видатковою накладною).

Як стверджує позивач, на виконання умов Договору ним було поставлено відповідачу продукцію за видатковими накладними №5982 від 08.02.2022 на суму 3509 грн, №6682 від 14.02.2022 на суму 4580 грн, №7196 від 16.02.2022 на суму 2718 грн, №7640 від 21.02.2022 на суму 3783 грн, №8152 від 23.02.2023 на суму 9069,80 грн. Однак відповідачем не було оплачено отриману ним продукцію за видатковими накладними №5982, №6682, №7196, №7640, №8152 загалом на суму 23659,80 грн.

Звертаючись до суду із даним позовом позивач просить суд стягнути з відповідача боргу у сумі 23659,80 грн за Договором, а також 3963,65 грн пені, 5000 грн штрафу, 5882,39 грн інфляційних втрат та 748,84 грн 3% річних нарахованих за пропущення строків оплати продукції.

Частиною 1 статті 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 2 статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з частиною 1 статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статтями 525, 526, 530 ЦК України, статтею 193 ГК України зобов`язання мають виконуватися належним чином та у встановлений строк відповідно до закону, інших правових актів, договору. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі статтею 77 вказаного кодексу обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина перша).

Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Шабельник проти України" (заява № 16404/03) від 19.02.2009 зазначається, що хоча стаття 6 (Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) гарантує право на справедливий судовий розгляд, вона не встановлює ніяких правил стосовно допустимості доказів як таких, бо це передусім питання, яке регулюється національним законодавством (див. рішення у справі "Шенк проти Швейцарії" від 12.07.1998 та у справі "Тейшейра ді Кастру проти Португалії" від 09.06.1998).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 ГПК України).

Принцип належності доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Верховний Суд відзначає, що правило належності доказів обов`язкове не лише для суду, а й для осіб, які є суб`єктами доказування (сторони, треті особи), і подають докази суду. Питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

Так, на підтвердження того, що позивачем було здійснено поставку продукції відповідачу за Договором до позовної заяви було долучено копії видаткових накладних №5982 від 08.02.2022 на суму 3509 грн, №6682 від 14.02.2022 на суму 4580 грн, №7196 від 16.02.2022 на суму 2718 грн, №7640 від 21.02.2022 на суму 3783 грн, №8152 від 23.02.2023 на суму 9069,80 грн.

Як вбачається з наведених вище видаткових накладних, зі сторони покупця вони підписані особою «Санченко Т.М.», однак жодних доказів (доручення, довіреність) на підтвердження того, що ця особа уповноважена від імені Фізичної особи-підприємця Цатенко Станіслава Миколайовича отримувати продукцію за Договором не надано. Також за умовами Договору не передбачено, що ця особа мала право від імені відповідача приймати продукцію чи була найманим працівником відповідача.

Фактично за видатковими накладними продукцію було отримано невідомою особою «Санченко Т.М.», тоді як, за умовами Договору покупцем є Фізична особа-підприємець Цатенко Станіслав Миколайович.

Приймаючи до уваги наведене вище, надані позивачем видаткові накладні не приймаються судом як належні докази на підтвердження факту отримання саме відповідачем продукції на спірну суму за Договором, а тому підстав для задоволення вимог позову немає.

Враховуючи, що вимоги про стягнення 3963,65 грн пені, 5000 грн штрафу, 5882,39 грн інфляційних втрат та 748,84 грн 3% річних є похідними від основного зобов`язання, то суд також відмовляє у задоволенні цих вимог також.

Судові витрати, відповідно до статті 129 ГПК України, покладаються на позивача.

Керуючись статтями 86, 129, 167, 129, 232, 233, 237, 238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У позові відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.

Суддя Сташків Р.Б.