Постанова

від 25.07.2023 по справі 340/4492/22

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 липня 2023 року

Київ

справа №340/4492/22

адміністративне провадження №К/990/12857/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Васильєвої І.А., Яковенка М.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу № 340/4492/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЖЕРЕЛО-2» до Головного управління ДПС у Кіровоградській області, Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЖЕРЕЛО-2» на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2022 року (суддя - Кармазина Т. М.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2023 року (головуючий суддя - Юрко І. В., судді: Чабаненко С. В., Чумак С. Ю.) в частині відмови у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу,

ВСТАНОВИВ:

28 вересня 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ДЖЕРЕЛО-2» (далі - позивач, ТОВ «ДЖЕРЕЛО-2» звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у Кіровоградській області (далі - ГУ ДПС), Державної податкової служби України (далі - ДПС України), в якому просило визнати протиправними та скасувати Рішення комісії ГУ ДПС з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та зобов`язати ДПС України їх зареєструвати. Також позивач просив покласти судові витрати з відповідачів, в тому числі стягнути з них витрати на правничу допомогу в сумі 33000 грн.

Кіровоградський окружний адміністративний суд рішенням від 22 листопада 2022 року адміністративний позов задовольнив, здійснив розподіл судових витрат: стягнув на користь ТОВ «ДЖЕРЕЛО-2» сплачений судовий збір в сумі 9924 грн за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС. Водночас у стягненні витрат на правничу допомогу у сумі 33000 грн відмовив.

Третій апеляційний адміністративний суд за наслідками розгляду апеляційних скарг ГУ ДПС (в частині задоволених позовних вимог), ТОВ «ДЖЕРЕЛО-2» (в частині відмови у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу) ухвалив постанову від 22 березня 2023 року, якою апеляційні скарги залишив без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відмовляючи у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції виходив з того, що на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивач надав копії: договору про надання правничої допомоги № 12-09.22 від 12 вересня 2022 року, ордеру від 12 вересня 2022 року, рахунку фактури від 12 вересня 2022 року на суму 33000 грн, свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю (т. 1 а. с. 35, 37-40). Суд зазначив, що пунктом 4.1 даного договору про надання правничої допомоги сторонами погоджено, що ціна адвокатських послуг становить 33000 грн. Згідно з пунктом 4.3 даного договору оплату (передоплату) надання Адвокатським об`єднання правової (правничої) допомоги Клієнт проводить протягом 15 днів з дня виставлення рахунку. Відповідно до рахунку фактури від 12 вересня 2022 року на суму 33000 грн, такий рахунок виставлено ще 12 вересня 2022 року, проте, не надано доказів оплати цієї суми, як і не надано детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат.

Суд апеляційної інстанції погодився з такою позицією суду першої інстанції. Також зазначив, що всупереч вимогам частини сьомої статті 139 КАС України позивач та/або його представник до ухвалення рішення судом першої інстанції не подав заяву про надання доказів на підтвердження витрат з правничої допомоги протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. Не подавав позивач та/або його представник і докази на підтвердження витрат з правничої допомоги до прийняття судом рішення у справі. Відповідно, за відсутності таких доказів в матеріалах справи на час прийняття судом першої інстанції рішення, а також за відсутності відповідної заяви про надання таких доказів протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у стягненні витрати на правничу допомогу в сумі 33000 грн. Суд звернув увагу, що 25 листопада 2022 року позивач подав до суду першої інстанції клопотання про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на правничу допомогу, до якого долучив, зокрема Акт №1 прийому адвокатських послуг до договору від 12 вересня 2022 року, копію платіжного доручення від 12 вересня 2022 року №35 на суму 33000 грн. Вказане клопотання було предметом розгляду суду першої інстанції та ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2022 року в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення відмовлено. Зазначена ухвала суду в апеляційному порядку не оскаржена.

За позицією суду апеляційної інстанції зазначені у клопотанні представника відповідача від 25 листопада 2022 року докази на підтвердження витрат на правничу допомогу не повинні прийматися до уваги, оскільки такі докази не подані в установлений строк (до прийняття рішення по суті) та скаржник в апеляційній скарзі не обґрунтував неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від нього. Суд звернув увагу, що усі документи сформовані ще у вересні 2022 року, тобто до ухвалення рішення суду першої інстанції.

Не погодившись з судовими рішеннями в частині задоволених позовних вимог, ГУ ДПС подало касаційну скаргу, однак, Верховний Суд ухвалою від 19 квітня 2023 року відмовив у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

ТОВ «ДЖЕРЕЛО-2» подало касаційну скаргу на судові рішення, у якій висловлено незгоду із судовими рішеннями виключно в частині відмови у стягненні витрат на професійну правничу допомогу у сумі 28500 грн. Скаржник просить ухвалити нове рішення у відповідній частині про стягнення з відповідачів витрат на правничу допомогу в сумі 28500 грн, а в іншій частині постанову апеляційного суду залишити без змін.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що справа була розглянута в порядку письмового провадження без проведення судових дебатів, а відтак зазначення в самій позовній заяві вимоги про стягнення з відповідачів витрат на правничу допомогу у сумі 33000 грн може вважатися дотриманням вимог частини сьомої статті 139 КАС України (з урахуванням позиції, що викладена в додатковій постанові Верховного Суду від 18 серпня 2021 року у справі № 300/3178/20). На переконання позивача, суд не надав належної оцінки доказам понесених судових витрат на правничу допомогу, які були здійснені позивачем у зв`язку із судовим розглядом даної справи. Вважає, що факт отримання правничої допомоги та її вартість підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, а відповідачі взагалі не заперечували проти стягнення таких витрат.

Верховний Суд ухвалою від 19 квітня 2023 року відкрив касаційне провадження за цією скаргою, визнавши обґрунтованими посилання позивача на наявність винятку, передбаченого підпунктом «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Суд зазначив, що під час касаційного перегляду судових рішень перевірці підлягають доводи позивача про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права і не врахування правової позиції Верховного Суду, висловленої у додатковій постанові від 18 серпня 2021 року у справі №300/3178/20, що за своїм змістом відповідає підставі для касаційного оскарження судових рішень, передбаченій пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

08 травня 2023 року від ГУ ДПС надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому відповідач, посилаючись на те, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, вважає, що витрати на правничу допомогу в сумі 33000 грн належним чином не підтверджуються та є очевидно завищеними. Просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а судові рішення в частині відмови у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу - залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і дотримання ними норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частин першої і третьої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Колегія суддів вважає за необхідне окреслити межі касаційного перегляду, оскільки у цій справі позивачеві відмовлено у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу у самому судовому рішенні по суті заявлених позовних вимог, а в подальшому - відмовлено в ухваленні додаткового судового рішення з такого питання.

Ухвала Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2022 року про відмову у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення позивачем не оскаржувалася ані в апеляційному, ані в касаційному порядках, а відтак, зазначене судове рішення не підлягає перегляду під час цього касаційного перегляду.

У даному випадку предметом касаційного перегляду є рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2022 року, залишене без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2023 року, в частині відмови у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу, а відтак, ключовим питанням у цій справі, яке складає межі перевірки судом касаційної інстанції правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і дотримання ними норм процесуального права, є наявність/відсутність підстав для розгляду судом першої інстанції питання про відшкодування судових витрат на правничу допомогу саме при ухваленні судового рішення від 22 листопада 2022 року, а не відповідно до вимог частини сьомої статті 139, частин третьої-п`ятої статті 143, статті 252 КАС України (після ухвалення судового рішення). Як наслідок, у випадку наявності підстав для розгляду зазначеного питання при ухваленні судового рішення від 22 листопада 2022 року, варто вирішити питання правильності висновків судів попередніх інстанцій про недоведеність розміру заявлених витрат як підстави для відмови у відповідному відшкодуванні.

Вирішуючи зазначені питання, колегія суддів вважає за необхідне першочергово звернути увагу, що сам факт отримання позивачем правової допомоги не ставився під сумнів судами попередніх інстанцій. Спірним було лише питання наявності/відсутності підстав для відшкодування їх у сумі 33000 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів при ухваленні судом першої інстанції рішення у справі.

Верховний Суд у постанові від 20 грудня 2019 року у справі № 240/6150/18, ухваленої у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду, здійснив комплексний аналіз статей 132, 134, 244, 252 КАС України і висловив правову позицію про те, що судове рішення має містити відповіді на всі заявлені позивачем (третьою особою) вимоги, зазначити у разі потреби їх розмір, а також вирішити питання про негайне виконання та про судові витрати (вимога повноти рішення). Процесуальний інститут додаткового рішення дозволяє виправляти помилки суду, спричинені недотриманням цієї вимоги. Таким чином, питання розподілу судових витрат та способу виконання судового рішення, у разі вирішення питання про право, є обов`язком суду, що вирішується за результатами розгляду справи в залежності від того, яке рішення приймається судом. Додатковими судовими рішеннями є додаткове рішення, додаткова постанова чи додаткова ухвала, якими вирішуються окремі правові вимоги, котрі не вирішені основним рішенням, та за умови, якщо з приводу позовних вимог досліджувались докази (для рішень, постанов) або вирішені не всі клопотання (для ухвал). Крім того, додаткові рішення можуть прийматися, якщо судом при ухваленні основного судового рішення не визначено способу його виконання або не вирішено питання про судові витрати. Додаткове судове рішення є невід`ємною складовою основного судового рішення.

У постанові від 19 березня 2020 року у справі № 640/6209/19 Верховний Суд також зазначав, що за загальним правилом, питання розподілу судових витрат вирішується судом у судовому рішенні, яким закінчується розгляд справи. Разом з тим, КАС України передбачені випадки, коли суд може вирішити питання розподілу судових витрат після ухвалення рішення по суті позовних вимог, а саме: 1) якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат (частина третя статті 143); 2) у випадку постановлення ухвали про закриття провадження у справі, залишення позову без розгляду або ухвалення рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням суд вирішує питання про розподіл судових витрат не пізніше десяти днів з дня ухвалення відповідного судового рішення, за умови подання учасником справи відповідної заяви і доказів, які підтверджують розмір судових витрат (частина шоста статті 143); 3) якщо це питання не було вирішено (пункт 3 частини першої статті 252). Таким чином, у випадку, якщо суд при ухваленні судового рішення по суті спору з певних причин не вирішив питання про судові витрати, або відкладення вирішення цього питання було ініційовано стороною у справі, таке питання підлягає вирішенню шляхом ухвалення судом додаткового судового рішення в порядку, визначеному статтею 252 КАС України.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Частинами третьою-п`ятою статті 143 КАС України встановлено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу.

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду в ухвалі від 07 липня 2023 року у справі № 340/2823/21 зробив такі правові висновки. Частина сьома статті 139, частини третя, четверта статті 143 КАС України містять приписи, які дозволяють стороні надати суду докази, які підтверджують витрати на правничу допомогу, протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи, але за умови, що ця сторона зробить про це відповідну заяву до закінчення судових дебатів. Вказівка у частині сьомій статті 139, частині третій статті 143 КАС України на судові дебати, до закінчення яких сторона може заявити суду прохання (вимогу, клопотання) про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, потрібно розуміти не як єдино можливу стадію розгляду справи по суті, на якій дозволяється повідомити суду про цю обставину. Це є останнім етапом - перед виходом суду до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи - для того, щоб сторона могла заявити про необхідність подати докази на підтвердження розміру понесених витрат, які підлягають розподілу за наслідками розгляду справи. Передбачена процесуальними нормами можливість подати суду протягом п`яти днів докази на підтвердження витрат на правничу допомогу з метою розподілу цих витрат й ухвалення з цього питання додаткового судового рішення є не способом заявити суду про необхідність вирішення цього питання (про яке сторона не висловлювалася раніше), а механізмом довести суду факт понесення цих витрат, як умову для їх розподілу. Коли йдеться про розподіл витрат, понесених на професійну правничу допомогу, то ініціювати це питання має сторона, яка понесла ті витрати, й для цього треба щонайменше заявити/повідомити суду касаційної інстанції про необхідність їх розподілу за наслідками розгляду справи. Власне з цим - з об`єктивованою формою вираження наміру сторони щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу ще до завершення розгляду справи (чи то в порядку письмового провадження, чи в судовому засіданні) - пов`язується можливість як потім подати протягом п`яти днів докази на підтвердження цих витрат, так і ухвалення на цій підставі додаткового судового рішення відповідно до статті 252 КАС України.

У цій ухвалі Верховний Суд зазначив, що з наведених міркувань він не може погодитися з підходом, який висловлений у постанові Верховного Суду від 18 серпня 2021 року у справі № 300/3178/20, а тому посилання скаржника на зазначену додаткову постанову суду колегія суддів не може прийняти до уваги.

Водночас колегія суддів звертає увагу, що зазначена ухвала Верховного Суду постановлена з питання ухвалення додаткового судового рішення щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу [понесених у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції] в умовах, що про розподіл таких витрат сторона не заявила у касаційній скарзі, однак, заявила у позовній заяві. Верховний Суд дійшов висновку, що оскільки у касаційній скарзі не було заявлено про необхідність розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, суд касаційної інстанції при ухваленні постанови за наслідками касаційного перегляду не мав підстав і, відповідно, не міг вирішувати зазначене питання. У зв`язку з викладеним Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для застосування абзацу третього частини сьомої статті 139 КАС України і залишення без розгляду заяви сторони про ухвалення додаткового судового рішення у справі №340/2823/21 щодо розподілу витрат, пов`язаних з наданням професійної правничої допомоги, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Колегія суддів враховує зазначені висновки об`єднаної палати, однак, враховуючи, що вони сформульовані у правовідносинах, які не є повністю аналогічними тим, що є предметом цього касаційного розгляду, вважає за необхідне у розвиток зазначеного правозастосування, а також враховуючи, що касаційне провадження було відкрито у цій справі з метою формування єдиної правозастосовчої практики, сформулювати такі висновки.

Як вже зазначалося, системний аналіз вищенаведених норм права, а також наявних висновків Верховного Суду дає підстави для висновку, що під час розгляду справи судом першої інстанції останній зобов`язаний у судовому рішенні, яким закінчується розгляд справи, вирішити питання розподілу усіх судових витрат, про які заявила сторона, з урахуванням результату розгляду справи. За загальним правилом, усі докази понесених судових витрат мають бути надані сторонами до закінчення розгляду справи. Однак, у випадку, якщо сторона з певних причин не може надати такі документи, ця сторона повинна зробити відповідну заяву до закінчення розгляду справи і надати відповідні докази протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. У такому випадку суд першої інстанції не має правових підстав для розгляду питання про розподіл судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, у судовому рішенні, яким закінчується розгляд справи, а його вирішення відкладається не більше ніж як на п`ятнадцять днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Слід зазначити, що для зазначеного випадку пункт 4 частини шостої статті 246 КАС України встановлює, що у резолютивній частині рішення суду вказується про призначення судового засідання для вирішення питання про судові витрати, дату, час і місце його проведення; строк для подання стороною, за клопотанням якої таке судове засідання проводиться, доказів щодо розміру понесених нею судових витрат.

Відповідно, в межах ключового питання у цій справі під час перевірки дотримання судом першої інстанції норм процесуального права при ухваленні судового рішення по суті позовних вимог перевірці і оцінці підлягають такі обставини (у сукупності): (1) наявність безпосередньої правової вимоги про здійснення розподілу судових витрат, пов`язаних із розглядом справи; (2) наявність відповідної заяви про надання доказів понесених судових витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Відсутність першої з цих обставин унеможливлює взагалі вирішення судом питання про розподіл судових витрат як у судовому рішенні за результатом розгляду справи, так і в порядку, визначеному статтею 252 КАС України. Відсутність же другої обставини (за наявності першої) унеможливлює відкладення відповідно до вимог частин третьої-п`ятої статті 143 КАС України вирішення питання про судові витрати, пов`язані із розглядом справи, у зв`язку з чим є підставою для вирішення судом цього питання саме у судовому рішенні, яким закінчується розгляд справи, на підставі наявних в матеріалах справи доказів.

Застосовуючи зазначені висновки до правовідносин, що виникли у цій справі, колегія суддів зазначає, що згідно з матеріалами справи, позов подано через підсистему «Електронний суд» 28 вересня 2022 року і в ньому відсутні посилання як на частину сьому статті 139 КАС України, так і взагалі на необхідність відкладення питання про судові витрати на правничу допомогу. Водночас заявлено вимогу про стягнення судових витрат з відповідачів, в тому числі витрат на правничу допомогу у сумі 33000 грн. Варто відзначити, що безпосередньо в позові зазначено, що надається копія платіжного доручення №35 від 12 вересня 2022 року, однак, згідно з переліком додатків і фактично наданих документів, відповідне платіжне доручення не було долучено до позовної заяви, що також підтверджується матеріалами електронної справи, сформованої судом першої інстанції. Також у позові зазначено, що Акти приймання-передачі будуть надані під час розгляду справи.

Кіровоградський окружний адміністративний суд ухвалою від 03 жовтня 2022 року прийняв позовну заяву до розгляду і обрав форму адміністративного судочинства - спрощене позовне провадження без виклику учасників справи (т. 2 а.с. 103). Електронний примірник цієї ухвали суду представник позивача - адвокат Степанюк О. А. отримав 03 жовтня 2022 року (т. 2 а.с. 108, 109).

Колегія суддів вважає, що безперечно, розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику осіб не дає особі цілковитого розуміння, у який саме день розгляд справи буде закінчено, однак, не позбавляє особу права подати відповідну заяву зокрема одночасно із поданням позову, відповіді на відзив, особливо після отримання копії ухвали про відкриття провадження у справі, у якій зазначено про обрану форму адміністративного судочинства - спрощене позовне провадження без виклику осіб або з таким викликом. Це обґрунтовується тим, що вже на цьому етапі, виходячи, навіть, з умов договору про надання правничої допомоги, сторона вже має бути обізнана про те, які докази вона має можливість подати, а які - ні через наявність певних причин.

Також з матеріалів справи вбачається, що 18 листопада 2022 року позивач подав відповідь на відзив, у якому немає жодних заяв про те, що докази понесення судових витрат на правничу допомогу будуть надані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Тобто, до 22 листопада 2022 року (ухвалення судового рішення, яким закінчено розгляд справи) позивач не здійснював будь-яких заяв/клопотань про намір скористатися правом на подання доказів для підтвердження заявлених судових витрат на професійну правничу допомогу протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення.

Водночас, як вже зазначалося, саме висловлений стороною намір подати певні докази на підтвердження вартості заявлених судових витрат після ухвалення судового рішення є обставиною, яка дозволяє суду першої інстанції не вирішувати відповідне питання у судовому рішенні, яким закінчується розгляд справи.

Відповідно, колегія суддів вважає, що в межах цієї справи у суду першої інстанції не було правових підстав для відкладення розгляду питання про судові витрати відповідно до вимог частин третьої-п`ятої статті 143 КАС України, а відтак, вирішуючи це питання в рішенні від 22 листопада 2022 року, суд першої інстанції у повному обсязі дотримався вимог процесуального закону.

Вирішуючи похідне питання, колегія суддів виходить з того, що на час ухвалення Кіровоградським окружним адміністративним судом рішення від 22 листопада 2022 року у суду першої інстанції були у розпорядженні такі документи: копія Договору про надання правової (правничої) допомоги №12-09.22 від 12 вересня 2022 року, а також копія рахунку-фактури №СФ-0000110 від 12 вересня 2022 року для оплати юридичних послуг у загальній сумі 33000 грн.

За умовами Договору ціна адвокатських послуг становить 33000 грн без ПДВ. Ціна включає в себе підготовку всіх правових документів під час розгляду справи у суді та надання іншої правової (правничої) допомоги згідно з пунктом 1.2 Договору. Ціна не включає в себе розмір судового збору та інших видів судових витрат, що визначені в пунктах 2 - 5 частини третьої статті 132 КАС України (пункт 4.1).

Водночас відповідно до пункту 4.2 Договору сторони погодили, що кількість, вартість та обсяг надання адвокатських послуг (правової (правничої) допомоги) визначається Адвокатським об`єднанням з урахуванням позиції Клієнта та обставин розгляду справи у судах. Надання адвокатських послуг фіксується актом (актами) наданих послуг, що підписується Сторонами. У разі необхідності здійснення особистого представництва інтересів Клієнта у судовому засіданні Клієнт окремо оплачує Адвокатському об`єднанню витрати, що пов`язані із прибуттям адвоката до суду. Розмір таких витрат погоджується сторонами у додатковій угоді до цього Договору.

Пунктом 4.3 Договору передбачено, що оплату (передоплату) надання Адвокатським об`єднанням правової (правничої) допомоги Клієнт проводить протягом 15 днів з дня виставлення рахунку.

Отже, за умовами Договору сторони визначили його ціну на рівні 33000 грн, однак, із застереженням, що кількість, вартість та обсяг надання адвокатських послуг (правової (правничої) допомоги) визначається Адвокатським об`єднанням з урахуванням позиції Клієнта та обставин розгляду справи у судах і фіксується актом (актами) наданих послуг.

У зв`язку з цим доводи позивача, викладені у касаційній скарзі, про те, що за умовами договору сторони визначили фіксований розмір гонорару адвоката є безпідставними і спростовуються змістом самого Договору. Тим більш, що позивач у касаційній скарзі ставить питання про стягнення не 33000 грн, а 28500 грн на підставі Акта №1 прийому адвокатських послуг від 21 листопада 2022 року, якого у розпорядженні суду першої інстанції станом на час ухвалення рішення від 22 листопада 2022 року не було.

Колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 29 жовтня 2020 року у справі № 686/5064/20, від 05 березня 2021 року у справі № 200/10801/19-а, від 16 березня 2021 року у справі №520/12065/19, постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, відповідно до якої відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Таке правозастосування випливає з нової процедури відшкодування витрат на професійну правову допомогу, імплементованої у КАС України з 15 грудня 2017 року.

Водночас, у постанові від 30 квітня 2020 року у справі №826/4466/18 Верховний Суд, застосовуючи положення КАС України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, виходив з істотного значення умов договору про надання правничої допомоги щодо порядку проведення розрахунків за ним. Тобто, якщо на час розгляду питання про розподіл витрат на правову допомогу такі витрати вже мали б бути оплачені, то надання зазначених документів узгоджується з приписами частини третьої статті 134 КАС України.

У цій справі суди попередніх інстанцій цілком обґрунтовано звернули увагу на те, що за умовами Договору №12-09.22 від 12 вересня 2022 року сторони погодили, що оплата адвокатських послуг має бути проведена протягом 15 днів з дня виставлення рахунку. Оскільки рахунок-фактура №СФ-0000110 виставлений 12 вересня 2022 року, то відповідна сплата мала відбутися до 27 вересня 2022 року, а відтак, відповідні докази позивач вже мав можливість подати разом із позовною заявою (яку подано 28 вересня 2022 року), як і мав достатньо часу до 22 листопада 2022 року (дата закінчення розгляду справи) для їх подання суду першої інстанції. Однак, цього не зробив.

Позивач у касаційній скарзі наполягає на тому, що оплата відбулася 12 вересня 2022 року, про що свідчить платіжне доручення №35, яке наявне в матеріалах справи (т. 2 а.с.171), однак, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що наявність такого доказу не дає підстав вважати, що суд першої інстанцій неправильно застосував норми матеріального права чи порушив норми процесуального права під час вирішення питання про розподіл судових витрат в рішенні від 22 листопада 2022 року, оскільки станом на цей день в матеріалах справи такий доказ, а так само і Акт №1 від 21 листопада 2022 року, був відсутній.

Колегія суддів вважає, що саме поведінка позивача, яка виразилася у ненаданні доказів понесення судових витрат на правничу допомогу, які вже були наявні станом на час ухвалення судового рішення, а так само у неповідомленні суду про їх надання після ухвалення судового рішення, зумовила відмову у їх відшкодуванні з відповідачів, а тому надання відповідних доказів в подальшому не може виправдовуватися процедурою, закріпленою у частині сьомій статті 139, частинах третьої-п`ятої статті 143, статті 252 КАС України, яка застосовується за наявності підстав, чітко визначених у цих нормах.

У зв`язку з викладеним колегія суддів вважає, що в межах цієї справи суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального прави та/або порушення норм процесуального права при вирішенні питання розподілу судових витрат у судовому рішенні, яким закінчено розгляд справи.

Посилання скаржника на те, що відповідачі не заперечували проти стягнення судових витрат на правову допомогу, колегія суддів вважає безпідставними, адже наявність/відсутність з боку іншої сторони заперечень проти відшкодування витрат на професійну правничу допомогу має значення виключно для вирішення питання про співмірність заявлених до відшкодування судових витрат на правову допомогу як це передбачено частиною сьомою статті 134 КАС України, однак, не впливає на обов`язок суду при вирішенні питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу застосовувати вимоги частин першої-четвертої статті 134 КАС України і перевіряти заявлені витрати на відповідність іншим, окрім співмірності, критеріям.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного, касаційна скарга, в межах її доводів, не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 341, 345, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЖЕРЕЛО-2» залишити без задоволення.

Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2022 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2023 року у справі № 340/4492/22 в частині відмови у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу - залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.

СуддіМ.М. Гімон І.А. Васильєва М.М. Яковенко