Рішення

від 25.07.2023 по справі 461/5429/23

ГАЛИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа №461/5429/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 липня 2023 року місто Львів

Галицький районний суд міста Львова у складі:

головуючого судді Стрельбицького В.В.,

за участю секретаря судового засідання Рожко Ю.С.,

представника відповідача Горбаня О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові справу за адміністративним позовом

позивач громадянин російської федерації ОСОБА_1

( АДРЕСА_1 )

представник позивача адвокат Сірий Андрій Володимирович

(79000, м. Львів, вул. Антоненка-Давидовича, 9/51)

до

відповідач Жидачівський відділ Головного управління

Державної міграційної служби України у Львівській області

(81701, Львівська область, м. Жидачів, вул. Вокзальна, 6),

відповідач Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області

(79007, м. Львів, вул. Січових Стрільців, 11, ЄДРПОУ: 37831493)

про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та рішення про примусове повернення,

встановив:

Позиції сторінтаучасниківсправи,заяви,клопотання, інші процесуальні дії у справі.

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом у якому просить:

-визнати протиправним та скасувати постанову т.в.о. начальника Жидачівського відділу ГУ ДМС України у Львівській області В. Олевич серії ПН МЛВ № 002155 від 28.06.2023 про накладення на громадянина рф ОСОБА_1 адміністративного стягнення штрафу в розмірі 5100 грн;

-визнати протиправним та скасувати рішення т.в.о. начальника Жидачівського відділу ГУ ДМС України у Львівській області В. Олевич від 28.06.2023 «Про примусове повернення за межі України громадянина рф ОСОБА_1 .

В обґрунтування позову покликається на те, що він - ОСОБА_1 , є громадянином рф, але його мати - ОСОБА_2 народилася в Україні у 1954 році, а також похована у Чернігівській обл., поряд із його дідом - ОСОБА_3 , 1935 р.н., та його бабою - ОСОБА_4 , 1930 р.н., які усе життя проживали у Чернігівській обл. Його дядько (рідний брат його матері) - ОСОБА_5 , 1955 р.н., постійно проживає у Чернігівській обл., є громадянином України, також його рідний брат - ОСОБА_6 , 1973 р.н., постійно мешкає у м. Ніжин Чернігівської обл., також є громадянином України, його двоюрідна сестра ОСОБА_7 , 1979 р.н. постійно проживає у м. Києві, також є громадянкою України. Зазначає, що його батько помер більше тридцяти років тому, відтак він багато років не спілкується із родиною з його сторони, його мати повернулася до України, отже фактично уся його родина проживає в Україні. Через вказані обставини він постійно приїжджав до України протягом багатьох років, зокрема у дитинстві влітку відвідував своїх бабу та діда, у дорослому віці кожного року відвідував своїх рідних, оскільки власної родини (дружини, дітей) в рф не мав, фактично у росії він лише працював.

Також, позивач вказує, що 05.03.2015 року він вкотре прибув до м. Києва та з дотриманням вимог законодавства України оформив в`їзд на територію України через ПП «Київ», що визнається відповідачами. До України прибув з метою утворення сім`ї, оскільки його на той час фактична дружина - громадянка України ОСОБА_8 мешкала у м. Львові, була вагітною, а він був батьком цієї дитини. У подальшому - 18.05.2015 вони уклали із ОСОБА_8 шлюб. У цьому шлюбі у них народилася дитина - ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Таким чином, з березня 2015 року він постійно проживає у АДРЕСА_1 . Вказана квартира на праві приватної власності належить його дружині - ОСОБА_10 , дитина проживає разом із ними у вищевказаній квартирі.

Позивач зазначає, що протягом останніх шести років займається підприємницькою діяльністю - вантажними перевезеннями, фактично цим утримує свою сім`ю, оскільки його дружина не працює. 28.06.2023 працівники Жидачівського відділу ГУ ДМС України у Львівській області склали відносно позивача протокол про адміністративне правопорушення серії ПР МЛВ № 002161 та постанову про накладення адміністративного стягнення серії ПН МЛВ № 002155 щодо накладення на нього штрафу у розмірі 5 100 грн. Обидва ці документи прийняті у зв`язку із допущенням з його боку ухилення від виїзду за межі України «після закінчення відповідного терміну перебування». Окрім рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності т.в.о. начальника Жидачівського відділу ГУ ДМС України у Львівській області В. Олевич також ухвалила рішення від 28.06.2023 «Про примусове повернення за межі України громадянина рф ОСОБА_1 », яким позивача зобов`язано покинути територію України у термін до 18.07.2023.

Позивач вважає вищезазначені постанову та рішення від 28.06.2023 незаконними, такими, що порушують приписи чинного законодавства України, положення міжнародних договорів згода на виконання яких надана Україною, а також практику ЄСПЛ у подібних правовідносинах.

Так, позивач стверджує, що жодного конкретного порушення та доказів його вчинення оскаржувана постанова, а так само і протокол про адміністративне правопорушення серії ПР МЛВ №002161 від 28.06.2023, не містять. На думку позивача, вказані документи (рішення) мають формальний характер, свідчать про відсутність аналізу та оцінки обставин справи у даному конкретному випадку.

Окрім того, позивач вказує, що як у протоколі про адміністративне правопорушення серії ПР МЛВ № 002161 від 28.06.2023, так і у оскаржуваній постанові серії ПН МЛВ № 002155 від 28.06.2023 про накладення на нього адміністративного стягнення, відсутній виклад його позиції з приводу обставин справи, зокрема посилання на існуючі сімейні відносини із громадянами України та діяльність з перевезення вантажів, якою він утримує свою родину в Україні. На думку позивача, оскаржувані документи мають однобічний та упереджений характер, ухвалені за відсутності повного, всебічного та об`єктивного дослідження доказів, що суперечить завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення визначених ст. 245 КУпАП. Зокрема, всупереч вимогам даної норми обставини сімейного статусу позивача при прийнятті таких рішень не досліджувались та не оцінювались.

Крім того, позивач зазначає, що під час вирішення питання про притягнення його до адміністративної відповідальності не встановлювався факт наявності умислу у його діях, які були пов`язані з порушенням правил перебування на території України, а відповідно, як наслідок, і наявність складу адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 203 КУпАП. Окрім цього, у постанові про накладення адміністративного стягнення від 28.06.2023 посадова особа не зазначила конкретних, винних дій, що мали б свідчити саме про ухилення від виїзду з України, які конкретно він вчинив та за які передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 203 КУпАП. Зокрема, відповідачами не вказано на вчинення з його боку будь-яких дій, що суперечили б інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку або ж створювали загрозу порушення прав та інтересів громадян України, відсутні докази його асоціальної чи протизаконної поведінки.

З врахуванням викладеного, вважає, що при прийнятті відповідачами оскаржуваної постанови та рішення суб`єктом владних повноважень не було дотримано принципів пропорційності, розсудливості та обґрунтованості, не доведено, що прийняті рішення є необхідними у демократичному суспільстві для досягнення легітимної мети в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

На підставі наведеного, просить позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою від 10.07.2023 року відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами встановленими статтею 286 КАС України.

18 липня 2023 року від представника відповідача Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області Горбаня О.В., на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник відповідача просив відмовити в задоволенні заявлених вимог. Наводячи свою позицію, представник відповідача зазначив, що оскаржувані постанова та рішення є обґрунтованими, винесені на підставі та у порядку передбаченому законодавством.

25 липня 2023 року позивач подав до суду додаткові письмові пояснення, у яких зазначив, що він не ухилявся від виїзду з України, а також звернув увагу суду на недоліки складеного відносно нього протоколу про адміністративне правопорушення серії ПР МЛВ № 002161 від 28.06.2023 та оскаржуваної постанови.

Позивач тайого представник, коженокремо, в ході розгляду справи позовні вимоги підтримали з підстав наведених у позовній заяві. В судове засідання 25.07.2023 не з`явилися, у додаткових письмових поясненнях позивач просив проводити подальший розгляд справи за його відсутності.

Представник відповідача Головного управлінняДержавної міграційноїслужби Україниу Львівськійобласті Горбань О.В., в судовому засіданні позовні вимоги заперечив з підстав наведених у відзиві.

Відповідач Жидачівський відділ Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області (уповноважений представник) в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Неявка відповідача, який є суб`єктом владних повноважень, відповідно до вимогст. 205 КАС України,не є перешкодою для розгляду справи, а тому суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи за відсутності відповідача (уповноваженого представника), враховуючи також те, що поважних причин неявки в судове засідання відповідачем не наведено.

Суд зауважує, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

За наведених обставин, з метою дотримання розумних строків розгляду справи та враховуючи, що відповідач (уповноважений представник) не з`явився у судове засідання, обізнаний про наявність даного адміністративного позову в провадженні суду, а також повідомлявся про місце, час, дату розгляду справи, що підтверджується матеріалами справи, суд вважає можливим провести розгляд справи у його відсутності.

При цьому, також виходжу з того, що положення Закону України «Про правовий режим воєнного стану» покладають на суд обов`язок продовжувати здійснювати правосуддя в умовах введення воєнного стану, за наявності такої можливості та встановлюють те, що повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені. При цьому, скорочення чи прискорення будь-яких формсудочинства прямо забороняється Законом.

Фактичні обставини, встановлені судом, зміст спірних правовідносин, докази, оцінка доводів учасників справи, норми права та мотиви їх застосування та незастосування.

Судом встановлено, що 28 червня 2023 року головним спеціалістом Жидачівського відділу Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області Романів І.Т. складено щодо громадянина російської федерації ОСОБА_1 протокол серії ПР МЛВ № 002161. Згідно даного протоколу, встановлено 28 червня 2023 року о 16.20 год за адресою: АДРЕСА_2 , встановлено ухилення від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування громадянином російської федерації ОСОБА_1 .

Постановою т.в.о.начальника Жидачівськоговідділу Головногоуправління Державноїміграційної службиУкраїни уЛьвівській областіОлевич ВалеріїМихайлівни серіїПН МЛВ№ 002155від 28червня 2023,громадянина російськоїфедерації ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 203 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 5100 грн.

Як вбачається з оскаржуваної постанови, посадовою особою Жидачівського відділу Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області, встановлено ухилення від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування громадянина російської федерації ОСОБА_1 . При розгляді справи додатково встановлено, що громадянин російської федерації ОСОБА_1 прибув на територію України 05.03.2015 через ПП «Київ» та на момент винесення оскаржуваної постанови межі України не залишив, чим порушив п. 2 Порядку, затвердженого ПКМУ № 150 від 15.02.2012.

Стаття 26 Конституції України передбачає, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Стаття 33 Конституції України визначає, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно статті 68 Конституції України, кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

У Конституції України та Законі України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» вказано, що здійснення іноземцями своїх прав і свобод не повинно завдавати шкоди національним інтересам України, правам, свободам і законним інтересам її громадян та інших осіб, які проживають в Україні.

Іноземці зобов`язані поважати та додержуватися Конституції і законів України, шанувати традиції та звичаї народу України.

Відповідно до п. 2 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою КМУ № 150 від 15.02.2012, іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території:

1) протягом наданого візою дозволу в межах строку дії візи в разі в`їзду осіб без громадянства чи іноземців, які є громадянами держав з візовим порядком в`їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України;

2) не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в`їзду іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в`їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України.Порядокобчислення зазначеного строку встановлюється МВС;

3) на період дії візи, але не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в`їзду за візою, оформленою до 11 вересня 2011 року.

Частина 1 статті 203 КУпАП передбачає відповідальність за порушення іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні, тобто проживання без документів на право проживання в Україні, за недійсними документами або документами, термін дії яких закінчився, або працевлаштування без відповідного дозволу на це, якщо необхідність такого дозволу передбачено законодавством України, або недодержання встановленого порядку пересування і зміни місця проживання, або ухилення від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування, неприбуття без поважних причин до визначеного місця навчання або працевлаштування після в`їзду в Україну у визначений строк, а так само порушення правил транзитного проїзду через територію України, крім порушень, передбаченихчастиною другоюцієї статті.

Об`єктом цього правопорушення є правила перебування в Україні і транзитного проїзду через територію України іноземців та осіб без громадянства. Правовий статус, основні права, свободи та обов`язки іноземців та осіб без громадянства, які проживають або тимчасово перебувають в Україні, і порядок питань, пов`язаних з їх в`їздом в Україну або виїздом з України, регулюються Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Суб`єктом правопорушення може бути іноземець або особа без громадянства.

Суб`єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі умислу, тобто іноземець усвідомлював протиправний характер свого діяння, передбачав негативні наслідки і свідомо бажав їх настання, нелегально проживаючи на території України та ухиляючись від виїзду після закінчення строків перебування.

Частиною 1 статті 15 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» встановлений перелік документів за якими здійснюється в`їзд в Україну та виїзд з України іноземцями та особами без громадянства. Основними такими документами є паспортний документ за наявності відповідної візи, якщо інший порядок в`їзду та виїзду не встановлено законодавством чи міжнародним договором України, відповідні посвідки на постійне або тимчасове проживання, посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон, проїзний документ для виїзду за кордон тощо.

Відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», нелегальний мігрант - іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.

Як вбачається з матеріалів справи позивач покинув територію російської федерації та прибув в Україну 05 березня 2015 року.

Доказів про те, що позивач звертався до уповноважених органів із заявою про набуття громадянства України, визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту чи продовження терміну перебування на території України в ході розгляду справи не встановлено.

Суд відхиляє доводи позивача про те, що він 20.07.2023 звертався за консультацією до ГУ ДМС у Львівській області з приводу набуття громадянства України, оскільки такі не підтверджені жодними доказами, та, як вказує сам позивач, наведене мало місце 20.07.2023, тобто після винесення оскаржуваних постанови та рішення.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач вважає, що зважаючи на його сімейні обставини, зокрема шлюб із громадянкою України та наявність у них спільної дитини, він не підлягає адміністративній відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення вказаного у оскаржуваній постанові.

Наведені у позовній заяві сімейні обставини позивача не спростовують факту вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 203 КУпАП, оскільки чинним законодавством не передбачені виключення із загальних для усіх іноземців правил перебування на території України і не звільняють особу від відповідальності за порушення міграційного законодавства України.

Щодо твердження позивача про те, що у постанові про накладення адміністративного стягнення посадова особа не зазначила конкретних, винних дій, що мали б свідчити саме про ухилення від виїзду з України, суд зазначає, що сам факт перебування позивача на території України після закінчення відповідного терміну перебування свідчить про його ухилення від виїзду з України. Відтак у посадової особи, яка винесла оскаржувану постанову, не було необхідності наводити додаткові обставини, що свідчать про ухилення позивача від виїзду з України.

Більше того, не може залишити поза увагою суд і тривалість терміну перебування позивача в Україні, тобто те, що позивач протягом більше ніж 8 років не вчинив жодних дій аби легалізувати своє перебування у країні.

Таким чином, дії громадянина російської федерації ОСОБА_1 порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, а саме останній ухилився від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування, порушив правила перебування в Україні, тобто перебував без документів на право проживання в Україні. Такі дії ОСОБА_1 складають об`єктивну сторону адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 203 КУпАП.

Також суд зазначає, що окремі дефекти рішення контролюючого органу не повинні сприйматися як безумовні підстави для висновку щодо протиправності спірного рішення і, як наслідок, про його скасування. Якщо спірне рішення прийнято контролюючим органом у межах своєї компетенції та з його змісту можна чітко встановити зміст цього рішення (зокрема, порушення законодавства, за які застосовуються відповідні санкції, та розмір останніх), таке рішення може бути визнане правомірним навіть у разі, коли не дотримано окремих елементів форми спірного рішення. Вказані позивачем недоліки протоколу про адміністративне правопорушення серії ПН МЛВ 002155 від 25.06.2023 року та оскаржуваної постанови не можуть бути самостійною підставою для визнання протиправним такого рішення за умови, якщо позивачем вчинено порушення вимогміграційного законодавства, оскільки при розгляді спорів перевага надається змісту документа порівняно з його зовнішньою формою.

Аналогічний за своєю суттю і змістом правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17 травня 2018 року у справі № 753/4366/17, від 11.09.2018 у справі № 826/11623/16, від 14.08.2018 у справі №826/15341/15.

Розглядаючи скаргу на постанову у справі про адміністративне правопорушення, суд повинен перевірити: чи накладено адміністративне стягнення правомочним органом; чи є в діях даної особи ознаки проступку, за який законом передбачена адміністративна відповідальність, і вина у його вчиненні; чи не сплив строк давності для притягнення до адміністративної відповідальності; чи правильні висновки органу (посадової особи), який виніс постанову, про тяжкість вчиненого проступку і обтяжуючі обставини; чи враховані пом`якшуючі обставини, майновий стан винного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцією та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначеніКонституцієюта законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 245КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Згідно до ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі письмових, речових і електронних доказах, висновків експертів, показів свідків.

Виходячи із норм викладених у ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оцінюючи доводи позивача та відповідача, дотримуючись стандартів мотивування судами своїх рішень, суд у даній справі враховує позиції Європейського суду з прав людини неодноразово висловленої у відповідних рішеннях про те, що не можна тлумачити п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент під час обґрунтування судами своїх рішень.

Відповідно дост. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинено і обвинувачена особа є винною у його вчиненні.

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону.

Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих суду доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення (в даному випадку суть правопорушення наведена у постанові) має пояснювати усі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення, тобто в даному випадку версії Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за інкримінованим обвинуваченням.

Крім того, у п. 2 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено згідно закону. У розумінніКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року, притягнення особи до адміністративної відповідальності розцінюється як «кримінальне обвинувачення», оскільки адміністративні правопорушення мають ознаки, притаманні «кримінальному обвинуваченню» у значенні ст. 6 Конвенції.

Зважаючи на суть правопорушення, його характер, санкцію, наведені положення можуть бути застосовані і у даній справі.

Суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумним сумнівом» і така доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.

Так, з досліджених під час судового розгляду матеріалів справи, зокрема оскаржуваної постанови, встановлено те, що така в цілому відповідає вимогам чинного законодавства, винесена з дотриманням встановленої процедури на підставі належних та допустимих доказів уповноваженою особою. Крім того, стягнення призначене органом який виніс постанову визначено у межах санкції відповідної статті КУпАП, з врахуванням фактичних обставин справи. Таке стягнення відповідає засадам його призначення.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про те, що постанова Жидачівського відділу Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області серії ПН МЛВ № 002155 від 28 червня 2023 року, відповідає критеріям правомірності рішень суб`єктів владних повноважень, викладеним у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому є правомірною та не підлягає скасуванню.

Щодо вимоги позивача про визнання протиправним та скасування рішення т.в.о. начальника Жидачівського відділу ГУ ДМС України у Львівській області В. Олевич від 28.06.2023 «Про примусове повернення за межі України громадянина рф ОСОБА_1 , суд виходить з наступних доводів та мотиів.

Частиною першою статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено, що іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство України з прикордонних питань про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Відповідно до частини другої статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в`їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в`їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення. Порядок виконання рішення про заборону щодо подальшого в`їзду в Україну визначає Кабінет Міністрів України.

Згідно частини третьої статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», один із примірників рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства видається іноземцю або особі без громадянства, стосовно яких воно прийнято. У рішенні зазначаються підстави його прийняття, порядок оскарження та наслідки невиконання. Форма рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства затверджується спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України.

Згідно п. 5. І розділу Інструкції «Про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства» (далі Інструкція), підставами для прийняття рішення про примусове повернення іноземців до країни походження або третьої країни є: дії, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; дії, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку; якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України; затримання іноземців органами охорони державного кордону у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України.

Відповідно до п. 6 І розділу Інструкції примусове повернення з підстав, передбачених пунктом 5 цього розділу, здійснюється за рішенням органів ДМС, органу охорони державного кордону (стосовно іноземців, затриманих ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), органу СБУ з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурора про підстави прийняття такого рішення, оформленням відповідних документів, доведенням цього рішення до іноземця та взяттям з нього зобов`язання про добровільний виїзд з України у визначений у рішенні строк, а також здійсненням подальшого контролю за фактичним виконанням іноземцем цього рішення.

28.06.2023 року головним спеціалістом Жидачівського відділу ГУ ДМС України у Львівській області Іванною Романів прийнято рішення про примусове повернення за межі України громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та зобов`язано останнього покинути територію України у термін до 18 липня 2023 року. Дане рішення затверджене т.в.о. начальника Жидачівського відділу ГУ ДМС України у Львівській області Валерією Олевич 28 червня 2023 року.

28.06.2023 року позивачу була надана розписка, у якій повідомлено, що за порушення законодавства України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства прийнято рішення про її примусове повернення в країну походження, під його особистий підпис.

Відповідно до частини 1 статті 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн:

- де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань;

- де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання;

- де їх життю або здоров`ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя;

- де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.

Вказаний перелік підстав, є вичерпний та такий, який не підлягає розширенню.

Проте, позивачем не доведено що він попадає під дію зазначених вище підстав щодо заборони примусового повернення його до країни походження.

Відповідно до п.1 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 року №360 (далі - Положення), Державна міграційна служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

Згідно п. 2 Положення, Державна міграційна служба у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Окрім того, слід зазначити, що згідно з положенням ч. 14 ст. 4та ч. 14 ст. 5Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»,іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз`єднання сім`ї з особами, які є громадянами України, або під час перебування на законних підставах на території України у випадках, зазначених у частинах третій - тринадцятій цієї статті, уклали шлюб з громадянами України та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період до отримання дозволу на імміграцію.

Підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання у випадку, передбаченому частиною чотирнадцятоюстатті 4 цього Закону, є заява іноземця або особи без громадянства і документ, що підтверджує факт перебування у шлюбі з громадянином України, дійсний поліс медичного страхування.

Згідно з вимогами п. 1 та п. 17 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України №322 від 25 квітня 2018 року, посвідка на тимчасове проживання є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні. Документи для оформлення посвідки подаються не пізніше ніж за 15 робочих днів до закінчення встановленого строку перебування в Україні.

Судом встановлено, що позивач 18.04.2015 року уклав шлюб з громадянкою України ОСОБА_11 , однак у матеріалах справи відсутні будь які відомості про те, що позивач, у передбачений Порядком строк та спосіб звертався до Державної міграційної служби із заявою щодо отримання посвідки на тимчасове проживання, у зв`язку з укладенням шлюбу.

Суд звертає увагу на те, що позивач фактично без належних на те законних підстав протягом тривалого часу перебуває на території України. Доказів, які б підтверджували обставини, настання яких передбачає застосування положень частини першої статті 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» позивачем не надано.

Суд вважає за доцільне наголосити на тому, що чинним законодавством не передбачено виключень із загальних для усіх іноземців правил перебування на території України і наявність сім`ї не звільняє особу від необхідності дотримання міграційного законодавства України.

Суд зазначає, що факт батьківства позивача не спростовує встановлені відповідачем порушення у його діях.

Крім того, суд підкреслює, що, зважаючи на наявність зареєстрованого шлюбу позивача з громадянкою України, як законної підстави залишення та подальшого перебування на території України після звернення позивача до органів міграційної служби із наданням посвідки на проживання з вказаних підстав, він матиме змогу легально перебувати на території України, не порушуючи, при цьому норм міграційного законодавства.

Аналогічна правова позиція знаходить своє відображення у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі 343/2242/16, від 10.10.2019 у справі № 2340/2910/18, від 12.08.2020 у справі №755/14023/17.

Оцінюючи доводи сторін стосовно посилання на практику судів касаційної інстанції, суд, виходячи з встановлених в ході розгляду обставин, вважає, що саме наведена вище практика, яка покладена в основу даного рішення, є найбільш релевантною до правовідносин у цій справі, а тому саме ці висновки Верховного Суду можуть бути застосовані та враховані у даній справі.

Виходячи з наведеного, суд вважає, що рішення головного спеціаліста Жидачівського відділу ГУ ДМС України у Львівській області Іванни Романів, яке затверджено т.в.о. начальника Жидачівського відділу ГУ ДМС України у Львівській області Валерією Олевич, відповідає критеріям правомірності рішень суб`єктів владних повноважень, оскільки позивач перевищив дозволений строк перебування на території України, документів на отримання посвідки на тимчасове проживання не подав та ухилявся від виїзду з України. Відтак, суд дійшов висновку, що рішення відповідача, як суб`єкта владних повноважень є законним, вчиненими у відповідності до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України, ч. 3 ст. 2 КАС України.

Відповідно до вимог пункту 1 ч. 3ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення.

З урахування вищенаведеного, суд приходить до висновку, що позовну заяву позивача слід залишити без задоволення.

Згідност. 139 КАС України, судові витрати слід залишити за позивачем.

Керуючись ст.ст. 241-246,286, 288 КАС України,суд,

ухвалив:

Позовну заяву громадянинаросійської федерації ОСОБА_1 доЖидачівського відділуГоловного управлінняДержавної міграційноїслужби Україниу Львівськійобласті,Головного управлінняДержавної міграційноїслужби Україниу Львівськійобласті проскасування постановипро накладенняадміністративного стягненнята рішенняпро примусовеповернення вкраїну походження залишити без задоволення.

Постанову т.в.о. начальника Жидачівського відділу ГУ ДМС України у Львівській області В. Олевич серії ПН МЛВ № 002155 від 28.06.2023 про накладення на громадянина рф ОСОБА_1 адміністративного стягнення штрафу в розмірі 5100 грн та рішення т.в.о. начальника Жидачівського відділу ГУ ДМС України у Львівській області В. Олевич від 28.06.2023 «Про примусове повернення за межі України громадянина рф ОСОБА_1 залишити без змін.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Галицький районний суд м. Львова протягом десяти днів з дня складення судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач громадянин російської федерації ОСОБА_1

( АДРЕСА_1 );

представник позивача адвокат Сірий Андрій Володимирович

(79000, м. Львів, вул. Антоненка-Давидовича, 9/51);

відповідач Жидачівський відділ Головного управління

Державної міграційної служби України у Львівській області

(81701, Львівська область, м. Жидачів, вул. Вокзальна, 6);

відповідач Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області

(79007, м. Львів, вул. Січових Стрільців, 11, ЄДРПОУ: 37831493);

представник відповідача Горбань Олександр Володимирович

(79007, м. Львів, вул. Січових Стрільців, 11, ЄДРПОУ: 37831493)

Повний текст судового рішення складений 25.07.2023 року.

Головуючий суддя В.В. Стрельбицький