Постанова

від 14.11.2023 по справі 461/5429/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2023 рокуЛьвівСправа № 461/5429/23 пров. № А/857/16045/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

Головуючого судді Ніколіна В.В.,

суддів Гінди О.М. , Гудима Л.Я.,

за участі секретаря судового засідання Гриньків І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 25 липня 2023 року(суддя Стрельбицький В.В., м. Львів, повний текст рішення складено 25 липня 2023 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Жидачівського відділу Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області, Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та рішення про примусове повернення,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 у липні 2023 року звернувся до суду з адміністративним позовом до Жидачівського відділу Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області, Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області, в якому просив: визнати протиправним та скасувати постанову т.в.о. начальника Жидачівського відділу ГУ ДМС України у Львівській області В. Олевич серії ПН МЛВ № 002155 від 28.06.2023 про накладення на громадянина рф ОСОБА_1 адміністративного стягнення штрафу в розмірі 5100 грн; визнати протиправним та скасувати рішення т.в.о. начальника Жидачівського відділу ГУ ДМС України у Львівській області В. Олевич від 28.06.2023 Про примусове повернення за межі України громадянина рф ОСОБА_1 . В обґрунтування позовних вимог зазначає, щопри прийнятті відповідачами оскаржуваної постанови та рішення суб`єктом владних повноважень не було дотримано принципів пропорційності, розсудливості та обґрунтованості, не доведено, що прийняті рішення є необхідними у демократичному суспільстві для досягнення легітимної мети в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 25 липня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з ухваленим судовим рішення, його оскаржив позивач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права,просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позов задовольнити. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що у своїх поясненнях, які надавав співробітникам Жидачівського відділу ГУДМС України у Львівській області, і які не внесені до протоколу від 28.06.2023 пояснював, що постійно проживає у м. Львові з 2015 року, має сім`ю жінку та малолітню дитину. Вказує, що зміст протоколу правопорушення фактично не відповідає характеру його дій, оскільки не ухилявся від виїзду з України з 05.03.2015 відкрито проживав зі своєю родиною у м. Львові. Зазначає, що у протоколі відсутнє посилання на приписи конкретного нормативного акта вимоги якого порушив ОСОБА_1 . Зазначає, що зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що під час вирішення питання про притягнення до адміністративної відповідальності не встановлювався факт наявності умислу в його діях, які були пов`язані з порушенням правил перебування на території України. Стосовно рішення від 28.06.2023 Про примусове повернення за межі України громадянина рф ОСОБА_1 зазначає, що твердження про відсутність підстав для подальшого перебування на території України є неправдивими, оскільки має законні підстави для одержання громадянства України. Зокрема зазначає, що звертався за консультацією до ГУДМС у Львівській області 20.07.2023. Вказує, що відсутність джерела існування чи підстав для подальшого перебування на території України не є підставами для примусового повернення в країну походження або третю країну за межі України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що 28 червня 2023 року головним спеціалістом Жидачівського відділу Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області Романів І.Т. складено щодо громадянина російської федерації ОСОБА_1 протокол серії ПР МЛВ № 002161. Згідно даного протоколу, встановлено 28 червня 2023 року о 16.20 год. за адресою: АДРЕСА_1 , встановлено ухилення від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування громадянином російської федерації ОСОБА_1 .

Постановою т.в.о. начальника Жидачівського відділу Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області Олевич Валерії Михайлівни серії ПН МЛВ № 002155 від 28 червня 2023, громадянина російської федерації ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 203 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 5100 грн.

Як вбачається з оскаржуваної постанови, посадовою особою Жидачівського відділу Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області, встановлено ухилення від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування громадянина російської федерації ОСОБА_1 . При розгляді справи додатково встановлено, що громадянин російської федерації ОСОБА_1 прибув на територію України 05.03.2015 через ПП «Київ» та на момент винесення оскаржуваної постанови межі України не залишив, чим порушив п. 2 Порядку, затвердженого ПКМУ № 150 від 15.02.2012.

Також, т.в.о. начальника Жидачівського відділу ГУДМС України у Львівській області В. Олевич прийнято рішення від 28.06.2023 Про примусове повернення за межі України громадянина рф ОСОБА_1 , яким зобов`язано позивача покинути територію України у термін до 18.07.2023.

Вказане рішення мотивовано тим, що ОСОБА_1 ухилявся від виїзду з України, відмітки про продовження терміну перебування на території України в паспортному документі іноземця відсутні, законне джерело існування та підстави для подальшого перебування на території України відсутні.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що з досліджених під час судового розгляду матеріалів справи, зокрема оскаржуваної постанови, встановлено те, що така в цілому відповідає вимогам чинного законодавства, винесена з дотриманням встановленої процедури на підставі належних та допустимих доказів уповноваженою особою. Крім того, стягнення призначене органом, який виніс постанову визначено у межах санкції відповідної статті КУпАП, з врахуванням фактичних обставин справи. Таке стягнення відповідає засадам його призначення. Стосовно рішення т.в.о. начальника Жидачівського відділу ГУ ДМС України у Львівській області В. Олевич від 28.06.2023 Про примусове повернення за межі України громадянина рф ОСОБА_1 вказав, що таке відповідає критеріям правомірності рішень суб`єктів владних повноважень, оскільки позивач перевищив дозволений строк перебування на території України, документів на отримання посвідки на тимчасове проживання не подав та ухилявся від виїзду з України.

Стосовно постанови т.в.о. начальника Жидачівського відділу ГУ ДМС України у Львівській області В. Олевич серії ПН МЛВ № 002155 від 28.06.2023 про накладення на громадянина рф ОСОБА_1 адміністративного стягнення штрафу в розмірі 5100 грн, апеляційний суд зазначає наступне.

Стаття 26 Конституції України передбачає, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Стаття 33 Конституції України визначає, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно статті 68 Конституції України, кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

У Конституції України та Законі України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» вказано, що здійснення іноземцями своїх прав і свобод не повинно завдавати шкоди національним інтересам України, правам, свободам і законним інтересам її громадян та інших осіб, які проживають в Україні.

Іноземці зобов`язані поважати та додержуватися Конституції і законів України, шанувати традиції та звичаї народу України.

Відповідно до п. 2 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою КМУ № 150 від 15.02.2012, іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території:

1) протягом наданого візою дозволу в межах строку дії візи в разі в`їзду осіб без громадянства чи іноземців, які є громадянами держав з візовим порядком в`їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України;

2) не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в`їзду іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в`їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України. Порядок обчислення зазначеного строку встановлюється МВС;

3) на період дії візи, але не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в`їзду за візою, оформленою до 11 вересня 2011 року.

Частина 1 статті 203 КУпАП передбачає відповідальність за порушення іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні, тобто проживання без документів на право проживання в Україні, за недійсними документами або документами, термін дії яких закінчився, або працевлаштування без відповідного дозволу на це, якщо необхідність такого дозволу передбачено законодавством України, або недодержання встановленого порядку пересування і зміни місця проживання, або ухилення від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування, неприбуття без поважних причин до визначеного місця навчання або працевлаштування після в`їзду в Україну у визначений строк, а так само порушення правил транзитного проїзду через територію України, крім порушень, передбачених частиною другою цієї статті.

Об`єктом цього правопорушення є правила перебування в Україні і транзитного проїзду через територію України іноземців та осіб без громадянства. Правовий статус, основні права, свободи та обов`язки іноземців та осіб без громадянства, які проживають або тимчасово перебувають в Україні, і порядок питань, пов`язаних з їх в`їздом в Україну або виїздом з України, регулюються Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Суб`єктом правопорушення може бути іноземець або особа без громадянства.

Суб`єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі умислу, тобто іноземець усвідомлював протиправний характер свого діяння, передбачав негативні наслідки і свідомо бажав їх настання, нелегально проживаючи на території України та ухиляючись від виїзду після закінчення строків перебування.

Частиною 1 статті 15 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» встановлений перелік документів за якими здійснюється в`їзд в Україну та виїзд з України іноземцями та особами без громадянства. Основними такими документами є паспортний документ за наявності відповідної візи, якщо інший порядок в`їзду та виїзду не встановлено законодавством чи міжнародним договором України, відповідні посвідки на постійне або тимчасове проживання, посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон, проїзний документ для виїзду за кордон тощо.

Відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», нелегальний мігрант - іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.

Головним спеціалістом Жидачівського відділу Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області Романів І.Т. складено щодо громадянина російської федерації ОСОБА_1 протокол серії ПР МЛВ № 002161. Згідно даного протоколу, встановлено 28 червня 2023 року о 16.20 год. за адресою: АДРЕСА_1 , встановлено ухилення від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування громадянином російської федерації ОСОБА_1 .

Постановою т.в.о. начальника Жидачівського відділу Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області Олевич Валерії Михайлівни серії ПН МЛВ № 002155 від 28 червня 2023, громадянина російської федерації ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 203 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 5100 грн.

Апеляційний суд зазначає, що копію постанови про накладення адміністративного стягнення було надано ОСОБА_1 в день прийняття рішення під його підпис.

З протоколом про адміністративне правопорушення та постановою про накладення адміністративного стягнення позивач був ознайомлений, про що свідчить його особистий підпис в цих документах. Факт роз`яснення прав та обов`язків підтверджується наявністю на другому аркуші протоколу підпису позивача.

Крім того в протоколі зафіксовані пояснення ОСОБА_1 щодо адміністративного правопорушення: своєчасно не покинув територію України через особисті причини.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи позивач покинув територію російської федерації та прибув в Україну 05 березня 2015 року.

Доказів про те, що позивач звертався до уповноважених органів із заявою про набуття громадянства України, визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту чи продовження терміну перебування на території України не встановлено.

Стосовно доводів апелянта про те, що він 20.07.2023 звертався за консультацією до ГУ ДМС у Львівській області з приводу набуття громадянства України, колегія суддів не бере такі до уваги, оскільки такі не підтверджені жодними доказами, та, як вказує сам ОСОБА_1 , наведене мало місце 20.07.2023, тобто після винесення оскаржуваних постанови та рішення.

Апелянт вказує на те, що зважаючи на його сімейні обставини, зокрема шлюб із громадянкою України та наявність у них спільної дитини, він не підлягає адміністративній відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення вказаного у оскаржуваній постанові.

Колегія суддів зазначає, що наведені ОСОБА_1 сімейні обставини не спростовують факту вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 203 КУпАП, оскільки чинним законодавством не передбачені виключення із загальних для усіх іноземців правил перебування на території України і не звільняють особу від відповідальності за порушення міграційного законодавства України.

Стосовно твердження апелянта про те, що у постанові про накладення адміністративного стягнення посадова особа не зазначила конкретних, винних дій, що мали б свідчити саме про ухилення від виїзду з України, апеляційний суд зазначає, що сам факт перебування позивача на території України після закінчення відповідного терміну перебування свідчить про його ухилення від виїзду з України. Відтак у посадової особи, яка винесла оскаржувану постанову, не було необхідності наводити додаткові обставини, що свідчать про ухилення позивача від виїзду з України.

Більше того, як вірно зазначив суд першої інстанції, не може залишити поза увагою тривалість терміну перебування позивача в Україні, тобто те, що позивач протягом більше ніж 8 років не вчинив жодних дій аби легалізувати своє перебування у країні.

Апеляційний суд резюмує, що дії громадянина російської федерації ОСОБА_1 порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, а саме останній ухилився від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування, порушив правила перебування в Україні, тобто перебував без документів на право проживання в Україні. Такі дії ОСОБА_1 складають об`єктивну сторону адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 203 КУпАП.

Також, окремі дефекти рішення контролюючого органу не повинні сприйматися, як безумовні підстави для висновку щодо протиправності спірного рішення і, як наслідок, про його скасування. Якщо спірне рішення прийнято контролюючим органом у межах своєї компетенції та з його змісту можна чітко встановити зміст цього рішення (зокрема, порушення законодавства, за які застосовуються відповідні санкції, та розмір останніх), таке рішення може бути визнане правомірним навіть у разі, коли не дотримано окремих елементів форми спірного рішення. Вказані позивачем недоліки протоколу про адміністративне правопорушення серії ПН МЛВ 002155 від 25.06.2023 року та оскаржуваної постанови не можуть бути самостійною підставою для визнання протиправним такого рішення за умови, якщо позивачем вчинено порушення вимог міграційного законодавства, оскільки при розгляді спорів перевага надається змісту документа порівняно з його зовнішньою формою.

Аналогічний за своєю суттю і змістом правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17 травня 2018 року у справі № 753/4366/17, від 11.09.2018 у справі № 826/11623/16, від 14.08.2018 у справі №826/15341/15.

Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Апеляційний суд дійшов висновку, що з досліджених матеріалів справи, зокрема оскаржуваної постанови, встановлено те, що така в цілому відповідає вимогам чинного законодавства, винесена з дотриманням встановленої процедури на підставі належних та допустимих доказів уповноваженою особою. Крім того, стягнення призначене органом який виніс постанову визначено у межах санкції відповідної статті КУпАП, з врахуванням фактичних обставин справи. Таке стягнення відповідає засадам його призначення. Отже, постанова Жидачівського відділу Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області серії ПН МЛВ № 002155 від 28 червня 2023 року, відповідає критеріям правомірності рішень суб`єктів владних повноважень, викладеним у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому є правомірною та не підлягає скасуванню.

Стосовно позовної вимоги про визнання протиправним та скасування рішення т.в.о. начальника Жидачівського відділу ГУ ДМС України у Львівській області В. Олевич від 28.06.2023 «Про примусове повернення за межі України громадянина рф ОСОБА_1 , слід зазначити наступне.

Частиною першою статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено, що іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство України з прикордонних питань про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Відповідно до частини другої статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в`їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в`їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення. Порядок виконання рішення про заборону щодо подальшого в`їзду в Україну визначає Кабінет Міністрів України.

Згідно частини третьої статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», один із примірників рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства видається іноземцю або особі без громадянства, стосовно яких воно прийнято. У рішенні зазначаються підстави його прийняття, порядок оскарження та наслідки невиконання. Форма рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства затверджується спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України.

Згідно п. 5. І розділу Інструкції «Про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства» (далі Інструкція), підставами для прийняття рішення про примусове повернення іноземців до країни походження або третьої країни є: дії, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; дії, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку; якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України; затримання іноземців органами охорони державного кордону у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України.

Відповідно до п. 6 І розділу Інструкції примусове повернення з підстав, передбачених пунктом 5 цього розділу, здійснюється за рішенням органів ДМС, органу охорони державного кордону (стосовно іноземців, затриманих ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), органу СБУ з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурора про підстави прийняття такого рішення, оформленням відповідних документів, доведенням цього рішення до іноземця та взяттям з нього зобов`язання про добровільний виїзд з України у визначений у рішенні строк, а також здійсненням подальшого контролю за фактичним виконанням іноземцем цього рішення.

Апеляційний суд зазначає, що іноземці мають підтверджувати законність свого перебування на території України. Законність перебування іноземця на території України підтверджується, у тому числі, наданим візою дозволом в межах строку дії візи, посвідкою на тимчасове чи постійне проживання, довідкою про звернення за захистом в Україні, дозволом на імміграцію тощо.

Згідно з матеріалами справи, 28.06.2023 року головним спеціалістом Жидачівського відділу ГУ ДМС України у Львівській області Іванною Романів прийнято рішення про примусове повернення за межі України громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та зобов`язано останнього покинути територію України у термін до 18 липня 2023 року. Дане рішення затверджене т.в.о. начальника Жидачівського відділу ГУ ДМС України у Львівській області Валерією Олевич 28 червня 2023 року.

28.06.2023 року позивачу була надана розписка, у якій повідомлено, що за порушення законодавства України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства прийнято рішення про її примусове повернення в країну походження, під його особистий підпис.

Відповідно до частини 1 статті 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн:

- де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань;

- де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання;

- де їх життю або здоров`ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя;

- де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.

Вказаний перелік підстав, є вичерпний та такий, який не підлягає розширенню.

Колегія суддів зазначає, що ОСОБА_1 не доведено що він попадає під дію зазначених вище підстав щодо заборони примусового повернення його до країни походження.

Окрім того, слід вказати, що згідно з положенням ч. 14 ст. 4 та ч. 14 ст. 5 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз`єднання сім`ї з особами, які є громадянами України, або під час перебування на законних підставах на території України у випадках, зазначених у частинах третій - тринадцятій цієї статті, уклали шлюб з громадянами України та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період до отримання дозволу на імміграцію.

Підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання у випадку, передбаченому частиною чотирнадцятою статті 4 цього Закону, є заява іноземця або особи без громадянства і документ, що підтверджує факт перебування у шлюбі з громадянином України, дійсний поліс медичного страхування.

Згідно з вимогами п. 1 та п. 17 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №322 від 25 квітня 2018 року, посвідка на тимчасове проживання є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні. Документи для оформлення посвідки подаються не пізніше ніж за 15 робочих днів до закінчення встановленого строку перебування в Україні.

Матеріалами справи встановлено, що позивач 18.04.2015 року уклав шлюб з громадянкою України ОСОБА_2 , однак у матеріалах справи відсутні будь які відомості про те, що позивач, у передбачений Порядком строк та спосіб звертався до Державної міграційної служби із заявою щодо отримання посвідки на тимчасове проживання, у зв`язку з укладенням шлюбу.

Таким чином, позивач фактично без належних на те законних підстав протягом тривалого часу перебуває на території України. Доказів, які б підтверджували обставини, настання яких передбачає застосування положень частини першої статті 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» апелянтом не надано.

Колегія суддів зауважує, що чинним законодавством не передбачено виключень із загальних для усіх іноземців правил перебування на території України і наявність сім`ї не звільняє особу від необхідності дотримання міграційного законодавства України. Факт батьківства позивача не спростовує встановлені відповідачем порушення у його діях.

Крім того, як вірно зауважив суд першої інстанції, зважаючи на наявність зареєстрованого шлюбу позивача з громадянкою України, як законної підстави залишення та подальшого перебування на території України після звернення позивача до органів міграційної служби із наданням посвідки на проживання з вказаних підстав, він матиме змогу легально перебувати на території України, не порушуючи, при цьому норм міграційного законодавства.

Аналогічна правова позиція знаходить своє відображення у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі 343/2242/16, від 10.10.2019 у справі № 2340/2910/18, від 12.08.2020 у справі №755/14023/17.

Апеляційний суд резюмує, що рішення головного спеціаліста Жидачівського відділу ГУ ДМС України у Львівській області Іванни Романів, яке затверджено т.в.о. начальника Жидачівського відділу ГУ ДМС України у Львівській області Валерією Олевич, відповідає критеріям правомірності рішень суб`єктів владних повноважень, оскільки позивач перевищив дозволений строк перебування на території України, документів на отримання посвідки на тимчасове проживання не подав та ухилявся від виїзду з України.

Отже, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову.

В підсумку, апеляційний суд переглянув оскаржуване рішення суду і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.

Міркування і твердження позивача не спростовують правильності правових висновків цього рішення, у зв`язку з чим його апеляційна скарга на рішення суду не підлягає задоволенню.

Згідно із статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 КАС України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги колегією суддів не встановлено.

Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.

Керуючись ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Галицького районного суду м. Львова від 25 липня 2023 року в справі №450/477/22- без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя В. В. Ніколін судді О. М. Гінда Л. Я. Гудим