Постанова

від 24.07.2023 по справі 910/10267/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" липня 2023 р. Справа№ 910/10267/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Суліма В.В.

Майданевича А.Г.

за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Солід Теплоінвест»

на рішення Господарського суду міста Києва

від 19.04.2023 (повний текст складено 25.04.2023)

у справі №910/10267/22 (суддя - Спичак О.М.)

за позовом Київського національного університету будівництва і архітектури

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Солід Теплоінвест»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву

про стягнення 105 827,62 грн.

Відповідно до ч. 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімум для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Розглянувши справу в порядку ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст поданої заяви та рух справи

04.10.2022 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Київського національного університету будівництва і архітектури з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Солід Теплоінвест» про стягнення 105827,62 грн, з яких 67159,70 грн основного боргу, 7518,34 грн 3% річних та 31149,58 грн інфляційних втрат.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідач у порушення умов укладеного між сторонами договору оренди №7817 від 20.10.2017 не у повному обсязі сплатив орендну плату, у зв`язку з чим у останнього виникла заборгованість у розмірі 54164,21 грн. Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 6066,11 грн та інфляційні втрати у розмірі 25181,36 грн. Також позивач зазначає, що відповідачем не у повному обсязі було відшкодовано позивачу відповідно до умов договору №02/2017-К від 20.04.2017 вартість витрат балансоутримувача, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 12995,49 грн. Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 1452,23 грн та інфляційні втрати у розмірі 5968,22 грн.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.04.2023 у справі №910/10267/22 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Солід Теплоінвест» на користь Київського національного університету будівництва і архітектури суму основного боргу у розмірі 57 928,16 грн, 3% річних у розмірі 7 148,30 грн, інфляційні втрати у розмірі 28 882,05 грн та судовий збір у розмірі 2 202,74 грн. В іншій частині позову відмовлено.

3. Надходження апеляційної скарги на розгляд Північного апеляційного господарського суду

Не погодившись з ухваленим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Солід Теплоінвест» 12.05.2023 (згідно відмітки УДППЗ «Укрпошта» на конверті, у якому надійшла апеляційна скарга) звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить прийняти її до розгляду, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2023 у справі №910/10267/22 та ухвалити нове рішення, яким відмовити повністю Київському національному університету будівництва і архітектури у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.05.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Солід Теплоінвест» передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Коротун О.М., судді: Сулім В.В., Майданевич А.Г. Вказана судова колегія ухвалою від 19.05.2023 відкрила апеляційне провадження у справі №910/10267/22 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Солід Теплоінвест» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2023 та призначила її до розгляду у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників.

09.06.2023 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, який суд апеляційної інстанції прийняв в порядку ст. 263 ГПК України.

Апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції було розглянуто в розумний строк в розумінні ст. 6 Конвенції, з незалежних від суду причин, з урахуванням поведінки сторін, враховуючи дію воєнного стану в Україні, а також інші чинники.

4. Вимоги апеляційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів

Апелянт не погоджується з оскаржуваним рішенням, вважає його таким, що прийнято з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, при неповному з`ясуванні судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених в рішенні, обставинам справи, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Так, апелянт зазначає, що суд першої інстанції не врахував ту обставину, що позивачем було пропущено строк позовної давності. З урахуванням тієї обставини, що позивач нарахував заборгованість, починаючи з жовтня 2017, а звернувся із позовом лише 04.10.2022.

Окрім цього скаржник зазначив, що судом при ухваленні оскаржуваного рішення не було надано належну оцінку тим обставинам справи, що відповідач добросовісно та в порядку, передбаченому договором оренди №7817 від 20.10.2017 та законодавством, вчинив всі дії, спрямовані на повернення з оренди майна. При цьому позивач у порушення норм національного законодавства не здійснив приймання- передачі майна з оренди.

Водночас, за доводами апелянта, законодавство України не надає орендодавцю/балансоутримувачу права не приймати з оренди майно з підстав, на які посилається позивач в своїх заявах. За наведених обставин відповідач не вбачає підстав для нарахування витрат на утримання майна з 21.03.2020.

Також судом при ухваленні оскаржуваного рішення, не було надано належну оцінку тим обставинам справи, що в супереч п. 9.3. договору №02/2017-К від 20.04.2017, положенням п. 2 ст. 222 ГК та ст. 19 ГПК позивач не вирішив спір шляхом переговорів та в супереч прямо обумовлених положень договору №02/2017-К від 20.04.2017 передав спір в суд без попереднього врегулювання спірних питань, які виникли з договірних правовідносин.

А тому апелянт просив рішення суду першої інстанції скасувати з прийняттям нового - про відмову в позові повністю.

5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Позивач у поданому відзиві заперечує проти доводів апеляційної скарги, вважає її необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. Також сторона зазначила, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про продовження строку позовної давності на період карантину та воєнного стану.

А тому позивач просив залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції - без змін.

6. Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини справи; обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначення відповідно до них правовідносин

Як правомірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 20.04.2017 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Солід Теплоінвест» (орендар) укладено договір оренди №7817 нерухомого майна, що належить до державної власності, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно загальною площею 33,82 кв.м., а саме: залізобетонний фундамент ФМ-5 (площа 13,73 кв.м.), залізобетонний фундамент ФМ-7 (площа 12,25 кв.м.), залізобетонний фундамент ФМ-6 (площа 5,14 кв.м.), частину фасадів під розміщення кронштейнів для кріплення тепломережі - 2,7 кв.м., що розміщені за адресою: 03680, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 31, що перебуває на балансі Київського національного університету будівництва і архітектури (балансоутримувач), вартість якого визначена згідно з висновком про вартість станом на 30.11.2016 і становить 290929,00 грн без ПДВ.

Відповідно до п. 2.1 договору оренди №7817 від 20.10.2017 орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі майна.

Відповідно до п. 10.1 договору оренди №7817 від 20.10.2017 договір укладено строком на 2 роки 11 місяців, що діє з 20.04.2017 по 20.03.2020 включно.

За актом приймання-передачі від 20.04.2017 орендодавець передав, а орендар (відповідач) прийняв відповідно до умов договору оренди №7817 від 20.10.2017 в строкове платне користування державне нерухоме майно загальною площею 33,82 кв.м., а саме: залізобетонний фундамент ФМ-5 (площа 13,73 кв.м.), залізобетонний фундамент ФМ-7 (площа 12,25 кв.м.), залізобетонний фундамент ФМ-6 (площа 5,14 кв.м.), частину фасадів під розміщення кронштейнів для кріплення тепломережі - 2,7 кв.м., що розміщені за адресою: 03680, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 31.

За актом приймання-передачі (повернення) майна від 19.12.2018 відповідач повернув орендодавцю державне нерухоме майно загальною площею 31,12 кв.м., а саме: залізобетонний фундамент ФМ-5 (площа 13,73 кв.м.), залізобетонний фундамент ФМ-7 (площа 12,25 кв.м.), залізобетонний фундамент ФМ-6 (площа 5,14 кв.м.), що розміщені за адресою: 03680, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 31.

В подальшому, 24.01.2019 було укладено договір №7817/1 про внесення змін до договору оренди №7817 від 20.10.2017, в якому сторони дійшли згоди, що орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно загальною площею 2,7 кв.м., а саме: частину фасадів під розміщення кронштейнів для кріплення тепломережі - 2,7 кв.м., що розміщені за адресою: 03680, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 31, що перебуває на балансі Київського національного університету будівництва і архітектури (балансоутримувач), вартість якого визначена згідно з висновком про вартість станом на 30.11.2016 і становить 26649,00 грн без ПДВ.

Вказаним договором сторони погодили, що він вступає в силу з 14.12.2018 і діє протягом всього строку дії договору.

Також сторони дійшли згоди, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою КМУ від 04.10.1995 №786, і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку - грудень 2018 року - 415,67 грн.

Також судом першої інстанції правомірно встановлено, що 20.04.2017 між Київським національним університетом будівництва і архітектури (балансоутримувач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Солід Теплоінвест» (орендар) укладено договір №02/2017-К про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю, відповідно до умов якого балансоутримувач забезпечує обслуговування, експлуатацію майна, що знаходиться за адресою: м. Київ, проспект Повітрофлотський, буд. 31, а також утримання прибудинкової території, а орендар бере участь у витратах балансоутримувача на виконання вказаних робіт пропорційно до займаної площі орендованого майна.

Відповідно до п. 1.2 договору №02/2017-К від 20.04.2017 орендар користується орендованим майном, яке складається з залізобетонних фундаментів ФМ-5, ФМ-6, ФМ-7 та частини фасадів будівлі, загальною площею 33,82 кв.м.

Згідно з п. 5.1 договору №02/2017-К від 20.04.2017 договір укладено строком на 2 роки та 11 місяців, що діє з 20 квітня 2017 року до 20 березня 2020 року.

ПОЗИЦІЯ ПІВНІЧНОГО АПЕЛЯЦІЙНОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ

7. Мотиви, з яких виходить Північний апеляційний господарський суд, та застосовані ним положення законодавства

Стаття 11 ЦК України відносить до підстав виникнення цивільних прав і обов`язків завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 цього Кодексу).

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), є порушенням зобов`язання (стаття 610 ЦК України). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (частина перша статті 611 цього Кодексу).

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Згідно з ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно з ч. 1 ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Щодо доводів апеляційної скарги про неправомірне нарахування орендної плати з 21.03.2020, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Як вбачається з позовної заяви, позивач просив стягнути орендну та плату та за договором № 7817 та за договором № 02/2017-К за період з квітня 2017 та по червень 2022 (за договором оренди) та по вересень 2022 (за договором № 02/2017-К).

Водночас, суд апеляційної інстанції зазначає, що суд першої лише частково задовольнив позовні вимоги та дійшов наступних висновків.

Так, судом першої інстанції правомірно встановлено, що за період з квітня 2017 року по червень 2022 року позивачем нараховано відповідачу орендну плату (50%) у загальному розмірі 71745,09 грн.

Разом з цим, місцевий господарський суд правомірно зазначив, що нарахування відповідачу орендної плати з 21.03.2020 - є неправомірним , зважаючи на наступні обставини.

Як вбачається з матеріалів справи, отримавши від відповідача заяву про закінчення строку дії оренди за договором оренди №7817 від 20.10.2017 та акт приймання-повернення майна, третя особа (орендодавець) направила акт для підписання позивачу (балансоутримувачу). Однак, позивач акт приймання-повернення майна не підписав з тих причин, що у відповідача наявна заборгованість.

Водночас, зважаючи на викладені обставини, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що законодавством України не надано орендодавцю / балансоутримувачу права не приймати з оренди майно з підстав існування в орендаря заборгованості зі сплати орендної плати. В такому випадку орендодавець/балансоутримувач має право стягувати з орендаря заборгованість зі сплати орендної плати.

При цьому, Закон України «Про оренду державного та комунального майна», який набрав чинності 27.12.2019 та введений в дію 01.02.2020, не містить норм про автоматичну пролонгацію договору оренди комунального/державного майна на той самий строк та на тих самих підставах.

До того ж, відповідно до ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», який набрав чинності 27.12.2019 та введений в дію 01.02.2020, підставою для відмови у продовженні договору оренди є заборгованість зі сплати орендної плати більше трьох місяців. Таким чином, суд зазначає, що орендні правовідносини за договором оренди №7817 від 20.10.2017 припинились 20.03.2020 (у зв`язку з закінченням строку оренди).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач добросовісно та в порядку, передбаченому договором оренди №7817 від 20.10.2017 та законодавством, вчинив всі дії, спрямовані на повернення з оренди майна.

За наведених обставин суд першої інстанції правомірно зазначив, що відсутні підстави для нарахування відповідачу як неустойки (на підставі ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України), так і орендної плати з 21.03.2020 відмовлено. Отже, позивач має право нараховувати відповідачу орендну плату за період з квітня 2017 року по 20 березня 2020 року.

Таким чином із мотивувальної частини рішення суду першої інстанції вбачається, що в задоволенні позовних вимог про стягнення орендної плати, починаючи з 21.03.2020. А тому доводи апелянта в цій частині не приймаються судом апеляційної інстанції як такі, що не підтверджуються ані матеріалами справи, ані судовим рішенням.

Разом з цим, щодо нарахованих річних та інфляційних втрат, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В цій частині суд апеляційної інстанції зазначає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №910/4590/19 зроблено висновок, що стягнення інфляційних і річних процентів, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди. Інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання. Тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою.

Так, перевіривши розрахунок 3% річних за прострочення сплати відповідачем орендної плати за договором оренди №7817 від 20.10.2017, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо його часткової необґрунтованості, оскільки позивач здійснював нарахування 3% річних на орендні платежі, нараховані з 21.03.2020.

За таких обставин, суд першої інстанції здійснив власний розрахунок, який перевірений судом апеляційної інстанції, відповідно до якого обґрунтованим розміром 3% річних за договором оренди №7817 від 20.10.2017, що підлягають стягненню з відповідача, є 5 696,07 грн. та 3% річних у розмірі 1452,23 грн за договором №02/2017-К від 20.04.2017).

Таким чином, позовні вимоги Київського національного університету будівництва і архітектури в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Солід Теплоінвест» 3% річних у загальному розмірі 7518,34 грн правомірно задоволені судом першої інстанції на суму 7148,30 грн (3% річних у розмірі 5 696,07 грн за договором оренди №7817 від 20.10.2017 за період з 16.10.2017 по 30.09.2022 по кожному платежу окремо.

Крім того, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати у загальному розмірі 31149,58 грн (інфляційні втрати у розмірі 25 181,36 грн за договором оренди №7817 від 20.10.2017 та інфляційні втрати у розмірі 5 968,22 грн за договором №02/2017-К від 20.04.2017).

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат за прострочення сплати відповідачем орендної плати за договором оренди №7817 від 20.10.2017, суд першої інстанції також дійшов обґрунтованого висновку щодо його часткової необґрунтованості, оскільки позивач здійснював нарахування на орендні платежі, нараховані з 21.03.2020.

За таких обставин, місцевий господарський суд здійснивши власний розрахунок, який був перевірений судом апеляційної інстанції з підстав, заявлених скаржником, визнає обґрунтованим розміром інфляційних втрат за договором оренди №7817 від 20.10.2017, у розмірі 22 913,83 грн. та у розмірі 5968,22 грн за договором №02/2017-К від 20.04.2017, що нараховані по кожному платежу окремо, починаючи з 26.11.2017 по 30.09.2022.

Водночас, щодо застосування строку позовної давності, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Відтак, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Предметом спору у справі є періодичні платежі, а отже строк позовної давності застосовується щодо кожного періоду (місяця), за який виникла заборгованість.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем заявлено до стягнення з відповідача заборгованість, строк сплати якої настав, починаючи з жовтня 2017 року.

В той же час, відповідно до п. 12 Перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

11.03.2020 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», якою установив з 12 березня 2020 року до 3 квітня 2020 року на усій території України карантин. В подальшому постановами Кабінету Міністрів України строк карантину на всій території України неодноразово продовжувався та станом на час звернення до суду з позовною заявою не закінчився.

Разом з цим, щодо заборгованості, яка виникла за спірний період з квітня 2017 року, то закінчення строку позовної давності щодо цих вимог припало на період дії карантину, а отже строк позовної давності відповідно до п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України продовжено і він не сплив на момент звернення до суду. Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Верховного Суду від 13 липня 2023 року у справі № 910/14550/17.

Таким чином, з урахуванням продовження строку позовної давності на підставі вказаних вище норм матеріального права, суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги про стягнення суми основного боргу у розмірі 57 928 грн 16 коп., а також похідні вимоги: 3% річних у розмірі 7148 грн 30 коп., інфляційні втрати у розмірі 28882 грн 05 коп. за вказані в мотивувальній частині постанови періоди.

Інші доводи апеляційної скарги не обґрунтовані підставами апеляційного оскарження, та не спростовують наведених в рішенні висновків та не впливають на них. Аргументи, наведені у апеляційній скарзі, не можуть бути підставами для скасування постановленого у справі судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального права та зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин.

А тому апеляційну скаргу у даній справі слід залишити без задоволення як необґрунтовану, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін, оскільки останнє було прийнято з дотриманням вимог ГПК України. Суд апеляційної інстанції зазначає, що підстав для виходу за межі вимог та доводів апеляційної скарги (в розумінні ч. 4 ст. 269 ГПК України) не встановлено.

8. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення. Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 276 ГПК України).

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про часткову обґрунтованість заявлених до стягнення позовних вимог.

Таким чином, на підставі ст. 2, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276 ГПК України - суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність залишення апеляційної скарги у даній справі без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

9. Судові витрати

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги по суті, понесені судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції (судовий збір) покладаються на скаржника в порядку ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. 2, 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 281, 282 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Солід Теплоінвест» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2023 у справі №910/10267/22 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2023 у справі №910/10267/22 - залишити без змін.

3. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом рішення у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.

4. Матеріали справи №910/10267/22 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді В.В. Сулім

А.Г. Майданевич