Постанова

від 26.07.2023 по справі 910/13382/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" липня 2023 р. Справа№ 910/13382/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ткаченка Б.О.

суддів: Гаврилюка О.М.

Суліма В.В.

розглянувши у письмовому проваджені матеріали справи за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Гудмед"

на рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2023

у справі №910/13382/22 (суддя - С.О.Турчин)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КИЇВ БЦ 10"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГУДМЕД"

про стягнення 213 129,80 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заявлених вимог та рух справи

Товариство з обмеженою відповідальністю "КИЇВ БЦ 10" (далі - позивач, ТОВ "КИЇВ БЦ 10") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГУДМЕД" (далі - відповідач, ТОВ "ГУДМЕД", скаржник) про стягнення 213 129,80 грн. заборгованості за договором суборенди та обслуговування від 21.12.2021, з яких 15 797,64 грн. заборгованості за послуги з відновлення офісу, 300,16 грн. інфляційних втрат, 98,68 грн. 3% річних, 1 200,62 грн. пені та 195 732,70 грн. штраф.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором суборенди та обслуговування від 21.12.2021.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.02.2023 позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ГУДМЕД" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КИЇВ БЦ 10" 15 797,64 грн. заборгованості за послуги з відновлення офісу, 300,16 грн. інфляційних втрат, 98,68 грн. 3% річних, 1 200,62 грн. пені, 195 732,70 грн. штрафу.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керувався тим, що відповідач в односторонньому порядку, без погодження позивача, ініціював дострокове розірвання договору та звільнив спірне орендоване приміщення до закінчення строку дії договору.

Короткий зміст апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Гудмед" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить суд рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2023 по справі № 910/13382/22 скасувати повністю та ухвалити нове рішення по справі, яким відмовити у задоволені позовних вимог ТОВ "Київ БЦ 10".

В обґрунтування наведеної позиції, викладеної у апеляційній скарзі відповідач зазначає, що місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, а також рішення суду першої інстанції ухвалено при неповному дослідженні доказів та з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, тому на думку відповідача, зроблені судом першої інстанції висновки не відповідають обставинам справи.

Узагальнені доводи апеляційної скарги відповідача зводяться до такого:

- при вирішенні питання припинення дії Договору відповідач дотримувався норм чинного законодавства, а саме: з урахуванням ч. 2 ст. 188 ГК України, ч. 1 ст. 651 ЦК України, відповідач листом від 04.08.2022 вих. № 04/08-22 наголосив про намір припинити дію Договору, а вже листом від 19.08.2022 відповідач просив припинити Договір відповідно до ч. 1 ст. 652 ЦК України;

- у кожному листі відповідачем було зазначено обставину на яку він посилається, маючи мету припинення Договору з посиланням на норму чинного законодавства. Крім того, не погоджуючись з позивачем, відповідач завжди надавав обґрунтовану відповідь, тоді як позивач так і не надав обґрунтувань щодо прив`язки до курсу долара, як і чому саме такий курс. Жодним листом не обґрунтовано чому позивач не погоджується припинити дію Договору;

- договір містить підстави розірвання договору чи припинення ним дії в односторонньому порядку, а саме п. 6.2. Договору визначені підстави припинення Договору в односторонньому порядку. Звісно лише за інтересів позивача, але чомусь останній не скористався цим пунктом, що призвело до конфліктної ситуації та вимушеною дією відповідача з припинення дії Договору та оренди приміщення у силу статті 607 та статті 652 ЦК України.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та письмові пояснення учасників апеляційного провадження

25.04.2023 через відділ документального забезпечення суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Узагальнені доводи відзиву зводяться до того, що чинним законодавством передбачено лише 2 причини, у зв`язку із чим відповідач із власної ініціативи в односторонньому порядку має право розірвати Договір, жодна з яких не відповідає вказаній у апеляційній скарзі ситуації, а, отже, не наділяє відповідача правом на одностороннє розірвання Договору.

27.04.2023 через відділ документального забезпечення суду від відповідача надійшла відповідь на відзив, у якій відповідач заперечує проти доводів викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

25.05.2023 через відділ документального забезпечення суду від позивача надійшли заперечення на відповідь на відзив на апеляційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2023 у справі №910/13382/22, відповідно до яких останній зазначає, що відповідач самостійно погоджується у наданих до суду документах, що він не мав права в односторонньому порядку достроково припиняти (розривати) Договір, а, відповідно, дії позивача щодо нарахування штрафу за дострокове розірвання відповідачем Договору є такими, що ґрунтуються на нормах Договору та чинного законодавства.

Також позивачем викладено клопотання про долучення до матеріалів справи нових доказів, в обґрунтування якого останній зазначає, що позивач має право на цьому етапі подати нові докази, які не надавалися під час розгляду справи у першій інстанції, враховуючи, що вказані питання судом першої інстанції не розглядалися, а вказані докази (листи) були надіслані вже після звернення з позовною заявою.

26.05.2023 через відділ документального забезпечення суду від відповідача надійшла відповідь на заперечення на відзив, відповідно до яких останній зазначає, що твердження позивача, щодо відсутності доказів та чіткої аргументації істотної зміни обставин не відповідає дійсності.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 09.03.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гудмед" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2023 у справі №910/13382/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: Ткаченко Б.О. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), судді: Гаврилюк О.М., Сулім В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.03.2023 витребувано справу № 910/13382/22 у Господарського суду міста Києва.

10.04.2023 справа № 910/13382/22 надійшла на адресу Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.04.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Гудмед" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2023 у справі № 910/13382/22. Розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання).

Розгляд клопотань учасників апеляційного провадження

Колегія суддів вказує на те, що статтею 80 ГПК України чітко врегульовано порядок і строки подання доказів учасниками справи.

Так, згідно з ч. ч. 1, 2 та 3 ст. 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу; у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів (ч. ч. 4 та 5 ст. 80 ГПК України).

У розумінні наведених положень докази, які підтверджують заявлені вимоги, мають бути подані учасниками справи одночасно з заявами по суті справи у суді першої інстанції, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена позивачем суду та належним чином обґрунтована.

У свою чергу, ст. 269 ГПК України, якою встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Системний аналіз положень ст. ст. 80 та 269 ГПК України свідчить, що докази, якими учасники справи обґрунтовують свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на учасника справи покладено обов`язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, - наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи.

Отже, така обставина як відсутність існування доказів на момент звернення до суду з відповідним позовом взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку ст. 269 ГПК України незалежно від причин неподання таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення наведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.02.2019 у справі №916/3130/17).

Частиною 8 ст. 80 ГПК України також передбачено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Водночас, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. При цьому, суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №756/1529/15-ц).

Відтак, суд апеляційної інстанції не вправі надавати оцінку вказаним доказам під час апеляційного перегляду оскаржуваного рішення, так як наведені у них обставини не були відомі суду під час розгляду спору по суті у суді першої інстанції, а отже не можуть впливати на оцінку законності чи обґрунтованості рішення.

На переконання колегії суддів, така обставина, як необхідність подання нових доказів у суді апеляційної інстанції на спростування позиції іншої сторони, викладеної в апеляційній скарзі чи відзиві, не може бути визнана поважною причиною неподання доказів у встановлений процесуальний строк.

За таких обставин суд не приймає до розгляду докази, долучені скаржником як до апеляційної скарги, так і до відповіді на відзив, а також докази додані позивачем до заперечень на відповідь на відзив.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, 21.12.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "КИЇВ БЦ 10" (далі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ГУДМЕД" (далі - клієнт) укладено договір суборенди та обслуговування (далі - договір), титульна сторінка якого містить наступні умови: номер офісу - 311; кв.м. - 18; кількість робочих місць - 5; орендна плата в місяць в дол.США без ПДВ - 1 115,1; орендна плата в місяць в грн без ПДВ - 30 408,78 грн; загальний щомісячний платіж (без ПДВ та послуг) - 30 408,78 грн; строк, на який укладається договір оренди: дата початку - 01.01.2022; дата закінчення - 31.12.2022; невід`ємними частинами цього договору є наступні додатки: Додаток 1 (Офісні умови), Додаток 2 "Правила Бізнес Центру", Додаток 3 (Акт приймання-передачі) та Додаток 4 (Інвентарний Лист). Вказані ціни є гривневим еквівалентом в доларах США суми, що підлягає сплаті в гривнях та визначається за офіційним курсом гривні до долара США, встановленим Національним банком України на день виставлення рахунку.

Відповідно до п. 1.1 Додатку № 1 до договору, за цим договором постачальник зобов`язується передати клієнту у тимчасове платне користування мебльовані офісні приміщення площею, зазначеною на титульній сторінці договору ("Приміщення") у бізнес-центрі, розташованому за адресою, зазначеною на титульній сторінці договору ("Бізнес Центр"), а також надати клієнту послуги згідно з пунктом 3 цього договору, а клієнт зобов`язується сплатити за користування такими приміщеннями та послугами відповідно до договору та додатків до нього.

У момент передачі приміщення постачальником в користування клієнта сторони підписують Акт приймання-передачі приміщення та інвентарний лист.

01.01.2022 на виконання умов договору, постачальником здано, а клієнтом прийнято приміщення №311 за Актом прийому-передачі приміщення.

У п. 1.4 Додатку 1 (Офісні умови) до договору сторони погодили, що за характером договір є договором суборенди та надання послуг, постачальник гарантує, що він має законні повноваження передавати приміщення в суборенду; приміщення не перебувають під арештом.

Згідно з п. 2.1 Додатку 1 (Офісні умови) до договору, цей договір укладено на строк, зазначений у ньому (дата набрання чинності та дата закінчення строку дії зазначені на титульній сторінці договору), та буде продовжено відповідно до пункту 2.3 цього договору на наступні періоди, що дорівнюють поточному строку, але не менше ніж на 3 місяці, доки клієнт або постачальник не припинять його (на основі попереднього письмового повідомлення відповідно до пункту 6.1 цього договору).

Відповідно до п. 4.4 Додатку 1 (Офісні умови) до договору вартість послуг з відновлення офісу при звільненні приміщення сплачується клієнтом у розмірі - 20 доларів США без урахування ПДВ, що стягується за квадратний метр кожного офісу, який займає клієнт, при виїзді клієнта або у випадку, коли клієнт із власної ініціативи вирішить переїхати в інші приміщення у межах Бізнес-Центру. Оплата послуг із відновлення офісу та/або вартості ремонту для усунення пошкоджень приміщення підлягають сплаті клієнтом у строки, зазначені у відповідних рахунках-фактурах.

Усі ціни на послуги постачальника зафіксовані у доларах США і виражені у національній грошовій одиниці - гривні. Постачальник виставляє клієнту рахунок-фактуру в українській гривні за офіційним курсом НБУ на дату виставлення такого рахунку-фактури. Усі платежі, передбачені цим договором, повинні оплачуватися впродовж строків, визначених у рахунках-фактурах, виставлених постачальником. Рахунки-фактури надсилаються клієнту на електронну адресу, вказану на титульній сторінці цього договору. Неотримання клієнтом рахунку-фактури за послуги постачальника не звільняє клієнта від оплати за послуги постачальника. Усі рахунки-фактури клієнт може знайти в своєму онлайн-обліковому записі або у застосунку Regus. (п. 4.7 Додатку 1 (Офісні умови) до договору).

У п. 6.1 Додатку 1 (Офісні умови) до договору встановлено, що постачальник або клієнт можуть припинити договір у день закінчення строку його дії або в день закінчення будь-якого періоду, на який його було подовжено або поновлено, надіславши запит на припинення договору через онлайн-обліковий запис або застосунок Regus щонайменш як за 3 календарні місяці до запланованої дати припинення.

Під час звільнення клієнтом приміщення стягуватиметься вартість послуг із відновлення офісу згідно з пунктом 4.4 цього договору (п. 6.4.1 Додатку 1 (Офісні умови) до договору).

У п. 8.4 Додатку 1 (Офісні умови) до договору сторони погодили, що за будь-яку односторонню відмову клієнта від виконання зобов`язань, у тому числі, але не виключно, дострокове розірвання клієнтом цього договору, постачальник може утримати на свою користь оплачений клієнтом Авансовий платіж згідно пункту 4.2 цього договору. Також клієнт сплачує на користь постачальника штраф у сумі, еквівалентній розміру Загальної Місячної Плати, розрахованої за весь строк до кінця дії цього договору (плюс ПДВ або будь-який інший податок, якщо застосовується).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач звернувся до позивача з листом від 19.08.2022 вих. № 19/08-22, в якому, з посиланням на приписи ст. 651, 652 ЦК України, просив вважати 31.08.2022 останнім днем оренди приміщення та надіслати проект Додаткової угоди про припинення дії договору, зобов`язань за ним та Акт приймання-передачі приміщення з оренди для підписання.

У відповідь на вказаний лист позивач листом від 25.08.2022 вих № 36 повідомив, що датою закінчення договору є 31.12.2022 та до настання вказаної дати договір не може бути припинений.

Листом від 02.09.2022 вих. № 02/09-22 відповідач надіслав позивачу для підписання Акт приймання-передачі приміщення з оренди та проект Додаткової угоди про припинення дії договору.

У листі від 07.09.2022 вих. № 07/09-22 відповідач повідомив, що 06.09.2022 повернув приміщення з оренди.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що одностороння відмова відповідача від договору є порушенням умов договору та вимог законодавства. Крім того, позивач зазначає, що при звільненні приміщення, в порушення п. 4.4. додатку 1 до договору відповідач не сплатив за послуги з відновлення офісу у розмірі 15 797,64 грн.

За порушення виконання зобов`язань позивач здійснив нарахування 300,16 грн. інфляційних втрат, 98,68 грн. 3% річних, 1200,62 грн. пені та 195 732,70 грн. штрафу.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийняті постанови

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно із ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Колегією суддів встановлено, що укладений між сторонами договір за своєю правовою природою поєднує умови договорів оренди та надання послуг.

Відповідно до ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Як встановлено ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України (надалі також - ГК України) за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно з ч. 6 ст. 283 ГК України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

У частині 1 статті 284 Господарського кодексу України законодавець серед істотних умов договору оренди визначив, зокрема, строк, на який укладається договір оренди.

Частиною 1 статті 763 Цивільного кодексу України встановлене загальне правило, за яким договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Аналогічні за змістом положення містить частина 4 статті 284 Господарського кодексу України.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, у договорі сторони погодили строк, на який укладається договір - дата початку - 01.01.2022; дата закінчення - 31.12.2022.

Закінчення строку, на який було укладено договір оренди, є однією з підстав його припинення (частина 4 статті 291 Господарського кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач звернувся до позивача з листом від 19.08.2022 вих. № 19/08-22, у якому, з посиланням на приписи ст. 651, 652 ЦК України, просив вважати 31.08.2022 останнім днем оренди приміщення та надіслати проект Додаткової угоди про припинення дії договору, зобов`язань за ним та Акт приймання-передачі приміщення з оренди для підписання.

Листом від 02.09.2022 вих. № 02/09-22 відповідач надіслав позивачу для підписання Акт приймання-передачі приміщення з оренди та підписаний зі сторони відповідача проект Додаткової угоди про припинення дії договору з 02.09.2022.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом ст.188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Згідно з частинами першою і третьою статті 291 ГК України одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених ЦК України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Тобто, з наведеного вбачається, що за загальним правилом розірвання правочину пов`язано з волевиявленням обох його сторін, а не одноособовими діями одного з контрагентів, якщо інше не встановлено домовленістю сторін або іншим законом.

Згідно з п. 6.1 Додатку 1 (Офісні умови) до договору встановлено, що постачальник або клієнт можуть припинити договір у день закінчення строку його дії або в день закінчення будь-якого періоду, на який його було подовжено або поновлено, надіславши запит на припинення договору через онлайн-обліковий запис або застосунок Regus щонайменш як за 3 календарні місяці до запланованої дати припинення.

Відхиляючи доводи апеляційної скарги стосовно правомірності дій скаржника щодо розірвання договору в односторонньому порядку, колегія суддів констатує, що зазначений договір не містить підстав розірвання договору чи припинення ним дії за ініціативи відповідача (за виключенням закінчення строку, на який він був укладений), як і не містить посилання на можливість вчинення певних дій в односторонньому порядку щодо розірвання договору до закінчення строку його дії. Можливість надіслання запиту на припинення договору передбачена лише у випадках, якщо його було продовжено або поновлено.

Таким чином, ініціатива однієї зі сторін договору щодо припинення його дії без отримання згоди на це іншої сторони в контексті наведених положень законодавства не тягне за собою таких правових наслідків, як дострокове припинення дії договору.

У контексті вищевикладеного колегія суддів також звертає увагу, що п. 6.2. Договору визначені підстави припинення Договору в односторонньому порядку саме за ініціативи позивача, а не відповідача.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ "КИЇВ БЦ 10" у відповідь на ініціативу ТОВ "ГУДМЕД" щодо припинення дії договору згоди не надавав, а ТОВ "ГУДМЕД" не зверталось до суду щодо розірвання спірного договору в судовому порядку.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що одностороннє розірвання відповідачем договору на підставі листів від 19.08.2022 вих. № 19/08-22, від 02.09.2022 вих. № 02/09-22 суперечить вимогам законодавства та є порушенням умов укладеного договору.

Як вбачається з листа від 07.09.2022 вих. № 07/09-22 відповідач повідомив, що 06.09.2022 повернув приміщення з оренди.

Щодо твердження скаржника про дострокове розірвання договору у зв`язку з істотною зміною обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, колегія суддів зазначає таке.

В апеляційній скарзі скаржник наполягає, що мав право достроково в односторонньому порядку розірвати договір суборенди та обслуговування від 21.12.2021 щодо суборенди нежитлового приміщення №311 загальною площею 18 кв м, яке знаходиться у Бізнес-центрі «Авеню 53» за адресою: м. Київ, пр-т Перемоги, 53, у зв`язку з введенням воєнного стану, що призвело до зменшення доходів останнього. На думку скаржника, зміна фінансового стану компанії є відповідно до ч.1, ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 №435-IV (надалі - ЦКУ) істотною зміною обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору.

Проте, ч. 1, ч. 2 ст. 652 ЦКУ встановлено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання.

Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

- у момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

- зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

- із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Отже, вказані положення ЦК України передбачаються, що:

- по-перше, якщо інше не встановлено договором, договір у зв`язку з вищевказаними обставинами, може бути розірваний або за угодою сторін, або за рішенням суду, проте вказана норма не наділяє жодну зі сторін договору правом на його одностороннє розірвання:

- по-друге, сторона - ініціатор розірвання договору, зобов`язана довести наявність одночасно 4-х вищевказаних умов.

Як зазначалося в позовній заяві позивача, а також неодноразово наголошувалося в листах відповідачу (з чим останній погоджується у апеляційній скарзі), Договором не передбачена одностороння відмова від Договору відповідачем, у тому числі, у зв`язку з істотною, на думку скаржника, зміною обставин, якими скаржник керувався при укладенні Договору, а позивач, у свою чергу, не надавав згоди на дострокове припинення Договору, що було відомо скаржнику та підтверджується твердженнями скаржника, викладеними в апеляційній скарзі.

Відповідно до п. 6.1 Додатку 1 до Договору, Постачальник або Клієнт можуть припинити Договір у день закінчення строку його дії або в день закінчення будь-якого періоду, на який його було подовжено або поновлено, надіславши запит на припинення Договору щонайменше як за 3 календарні місці до запланованої дати припинення

Вказаний пункт додатку до Договору передбачає два суттєві обмеження в припиненні Договору, а саме:

Договір може бути припинений лише у день закінчення його строку, який вказаний на титульній сторінці Договору, тобто 31.12.2022 (якби Договорів в майбутньому продовжувався, то в день, коли закінчується новий строк дії Договору); Договір припиняється лише за умови, що зацікавлена сторона (Постачальник або Клієнт) направить запит про припинення Договору не менше, ніж за 3 місяці до дати його закінчення, тобто у цьому випадку - не пізніше 30.09.2022.

Якщо у сукупності дві вищевказані умови не виконані сторонами Договору, то відповідно до п. 2.3 додатку 1 до Договору, Договір автоматично продовжується на той самий строк.

У свою чергу, згідно зі ст. 784 ЦКУ наймач має право вимагати розірвання договору найму, якщо:

- наймодавець передав річ, якість якої не відповідає умовам договору та призначенню речі;

- наймодавець не виконує свого обов`язку щодо проведення капітального ремонту речі.

Тобто чинним законодавством передбачено лише 2 причини, у зв`язку з чим відповідач з власної ініціативи в односторонньому порядку має право розірвати Договір, жодна з яких не відповідає вказаній в апеляційній скарзі ситуації, а, отже, не наділяє відповідача правом на одностороннє розірвання Договору.

Таким чином, як вказано вище, ні Договором, ні законом не передбачено право відповідача на одностороннє дострокове припинення (розірвання) Договору. Позивач також свою згоду на дострокове припинення Договору не надавав, відповідно відповідач мав право розірвати Договір лише шляхом звернення до суду. Вказана можливість об`єктивно існувала у відповідача, адже у серпні-вересні 2022 року судова система, незважаючи на введений воєнний стан, функціонувала, суди, в тому числі Господарський суд міста Києва, працювали та розгляд справ проводився, що підтверджується численними ухвалами та рішеннями суду, викладеними в Єдиному державному реєстрі судових рішень за вказаний період.

Проте, відповідач не скористався своїм правом звернення до суду щодо дострокового розірвання Договору, відповідно втратив своє право на розірвання Договору на підставі ч. 1, ч. 2 ст. 652 ЦКУ.

Відповідно до п. 4.4 Додатку 1 (Офісні умови) до договору вартість послуг з відновлення офісу при звільненні приміщення сплачується клієнтом у розмірі - 20 доларів США без урахування ПДВ, що стягується за квадратний метр кожного офісу, який займає клієнт, при виїзді клієнта або у випадку, коли клієнт із власної ініціативи вирішить переїхати в інші приміщення у межах Бізнес-Центру. Оплата послуг із відновлення офісу та/або вартості ремонту для усунення пошкоджень приміщення підлягають сплаті клієнтом у строки, зазначені у відповідних рахунках-фактурах.

Таким чином, колегія суддів погоджується із позицією позивача, що відповідач при звільненні приміщення повинен був сплатити послуги з відновлення офісу, відповідно до п.4.4 Додатку 1 (Офісні умови) до договору.

При цьому, всі розрахунки за договором здійснювались та належить здійснювати з нарахуванням на ціну послуг податку на додану вартість (ПДВ). Так, на титульній сторінці договору та в п.4.1 і 4.2 Додатку 1 до договору передбачено нарахування ПДВ на ціни місячної орендної плати та авансового платежу. Крім того, за пп. (іі) п.4.6 Додатку 1 до договору клієнт (відповідач) погоджується сплатити, якщо цього вимагає закон, будь-які податки, оплачені постачальником (позивач), які стосуються приміщення, у тому числі, але не лише будь-які податки на валові доходи, орендну плату та використання приміщення, гербовий збір або будь-які інші документарні податки та збори (проте, задля уникнення сумнівів, податок на прибуток підприємств, сплачений постачальником (позивачем) не повинен повторно стягуватися з клієнта.

Як зазначено вище у листі від 19.08.2022 вих. № 19/08-22 відповідач просив вважати 31.08.2022 останнім днем оренди приміщення.

Відповідно до п.4.7 Додатку 1 до договору усі рахунки-фактури клієнт може знайти у своєму онлайн-обліковому записі або у застосунку Regus.

Ураховуючи, що відповідачем було визначено останнім днем оренди 31.08.2022, позивач на підставі п.4.4, 4.7.Додатку 1 (Офісні умови) через застосунок Regus виставив відповідачу рахунок-фактуру №5519-2022-491-1 від 31.08.2022, що підтверджується роздруківкою прінт-скрін із застосунку Regus.

Відповідно до рахунку-фактури № 5519-2022-491-1 від 31.08.2022, вартість послуг з відновлення офісу становить 15 797,64 грн., строк оплати - 31.08.2022.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Суд зазначає, що відповідно до умов укладеного договору усі платежі, передбачені цим договором, повинні оплачуватися впродовж строків, визначених у рахунках-фактурах.

Одночасно колегією суддів враховано, що неотримання клієнтом рахунку-фактури за послуги постачальника не звільняє клієнта від оплати за послуги постачальника.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач зобов`язаний був сплатити за послуги відновлення офісу у розмірі 15 797,64 грн. у строк до 31.08.2022 включно.

У свою чергу, доказів оплати відповідачем вартості відновлення офісу матеріали справи не містять.

Перевіривши обґрунтованість вартості за послуги відновлення офісу, враховуючи п.4.6 договору та офіційний курс НБУ на дату виставлення рахунку-фактури, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість зазначеної в рахунку-фактурі № 5519-2022-491-1 від 31.08.2022 вартості послуг з відновлення офісу у розмірі 15 797,64 грн., у зв`язку із чим судом першої інстанції цілком правомірно та обґрунтовано стягнуто з відповідача на користь позивача15 797,64 грн.

Пунктом 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Позивач нарахував та заявив до стягнення інфляційні втрати у сумі 300,16 грн., 98,68 грн. 3% річних, 1 200,62 грн. пені, нарахування здійснені за період прострочення з 01.09.2022 по 15.11.2022.

За змістом з ч.2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч.1 ст.230 ГК України).

За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч.6 ст.231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідальність у вигляді пені встановлена сторонами в п. 8.1 договору, відповідно до якого якщо клієнт не сплачує загальну місячну плату або інші платежі, що підлягають до сплати за цим договором та усіма Додатками до нього одразу після їх отримання, постачальник має право нарахувати пеню у розмірі нуль цілих одна десята (0,1%) відсотка від простроченої суми за кожен день прострочення.

Відповідно до ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", статтею 3 якого передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, колегія суддів констатує, що застосований позивачем договірний розмір при розрахунку пені не перевищує розмір подвійної облікової ставки Національного банку України та є арифметично правильним, а тому суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтованого висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня в розмірі 1 200,62 грн.

Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та процентів річних від простроченої суми.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (пп. 3.2 п.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Перевіривши розрахунки інфляційних втрат у сумі 300,16 грн. та 3% річних у сумі 98,68 грн., колегія суддів зазначає, що вони є арифметично правильними, здійснені позивачем відповідно до вимог чинного законодавства та умов договору, а тому судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги у цій частин.

Також позивачем заявлено до стягнення з відповідача 195 732,70 грн. штрафу на підставі п. 8.4 Додатку 1 (Офісні умови) до договору.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Як вірно встановлено судом першої інстанції, у п. 8.4 Додатку 1 (Офісні умови) до договору сторони погодили, що за будь-яку односторонню відмову клієнта від виконання зобов`язань, у тому числі, але не виключно, дострокове розірвання клієнтом цього договору, постачальник може утримати на свою користь оплачений клієнтом Авансовий платіж згідно пункту 4.2 цього договору. Також клієнт сплачує на користь постачальника штраф у сумі, еквівалентній розміру загальної місячної плати, розрахованої за весь строк до кінця дії цього договору (плюс ПДВ або будь-який інший податок, якщо застосовується).

Зі встановлених вище колегією суддів обставин вбачається, що відповідач в односторонньому порядку, без погодження позивача, ініціював дострокове розірвання договору та звільнив спірне орендоване приміщення до закінчення строку дії договору.

Таким чином, колегія суддів констатує, що у даному випадку існують правові підстави для нарахування та стягнення штрафу на підставі п. 8.4 Додатку 1 (Офісні умови) до договору.

Перевіривши розрахунок штрафу, враховуючи, що офіційний курс НБУ гривні до долара США не змінювався в період з 31.08.2022 по 31.12.2022, враховуючи, що у листі від 19.08.2022 відповідач просив вважати договір розірваним з 31.08.2022, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог у частині стягнення 195 732,70 грн. штрафу.

Відхиляючи доводи апеляційної скарги щодо неправомірності нарахування штрафу, колегія суддів зазначає таке.

Скаржника посилається на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21.04.2021 у справі №552/6997/19, як на підтвердження сталої правової позиції про незаконність застосування штрафу за правомірну відмову від виконання зобов`язання або односторонню відмову від договору.

Проте, під час вищевказаного провадження розглядався позов про визнання договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру частково недійсним, визнання незаконним припинення договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру, визнання договору купівлі-продажу майнових прав дійсним, визнання права власності на майнові права.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у Постанові від 26.05.2021 у справі №910/8358/19.

Таким чином, вказане судове рішення прийнято не у подібних правовідносинах і не може підтверджувати незаконність нарахування штрафу.

Крім того, скаржник не звернувся до суду щодо визнання п. 8.4 додатку 1 до Договору недійсним, відповідно нарахування та стягнення штрафу позивачем, підстави нарахування та розмір якого встановлено п. 8.4 додатку 1 до Договору, є таким, що відповідає вимогам Договору та чинного законодавства.

Підсумовуючи все вищевикладене у сукупності, колегія суддів констатує про правомірність та обґрунтованість висновків суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.

Всі інші доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи, а також не впливають на вірне вирішення судом першої інстанції даного спору. Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення в розумінні ст. 277 ГПК України з викладених в апеляційній скарзі обставин.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, оскаржуване рішення ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2023 у справі №910/13382/22, за наведених скаржником доводів апеляційної скарги.

Розподіл судових витрат

Судовий збір розподіляється відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гудмед" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2023 у справі №910/13382/22 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2023 у справі №910/13382/22 - залишити без змін.

3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Товариством з обмеженою відповідальністю "Гудмед".

4. Матеріали справи № 910/13382/22 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, визначені статтями 287 та 288 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Б.О. Ткаченко

Судді О.М. Гаврилюк

В.В. Сулім