Постанова

від 26.07.2023 по справі 904/808/23

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.07.2023 року м.Дніпро Справа № 904/808/23

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Чус О.В. (доповідач),

судді Дармін М.О., Орєшкіна Е.В.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Криворіжпостачбуд" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.04.2023 (повне рішення складено 20.04.2023, суддя Татарчук В.О.) у справі № 904/808/23

за позовом Криворізької міської ради, м. Кривий Ріг

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Криворіжпостачбуд", м.Кривий Ріг

про стягнення коштів за користування земельною ділянкою

ВСТАНОВИВ:

Криворізька міська рада звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Криворіжпостачбуд" про стягнення 120962,82 грн за користування земельною ділянкою комунальної власності з кадастровим номером 1211000000:03:160:0110 за період з 01.03.2020 по 31.12.2021.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Криворіжпостачбуд", фактично користуючись у період з 01.03.2020 до 31.12.2021 без достатньої правової підстави земельною ділянкою з кадастровим номером 1211000000:03:160:0110, за рахунок Криворізької міської ради - власника земельної ділянки, зберегло у себе кошти, які мало заплатити за користування вказаною земельною ділянкою на рівні орендної плати.

Правовою підставою позову позивач зазначає, серед іншого, ч.1 ст.1212 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 20.04.2023 у даній справі позовні вимоги Криворізької міської ради про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Криворіжпостачбуд" 120962,82 грн за користування земельною ділянкою комунальної власності з кадастровим номером 1211000000:03:160:0110 за період з 01.03.2020 по 31.12.2021 задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Криворіжпостачбуд" на користь Криворізької міської ради 120962,82 грн - за користування земельною ділянкою комунальної власності з кадастровим номером 1211000000:03:160:0110 за період з 01.03.2020 по 31.12.2021, 2684,00 грн витрат по сплаті судового збору.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що відповідач як фактичний користувач спірної земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Не погодившись з вказаним рішенням, через систему Електронний суд Товариство з обмеженою відповідальністю "Криворіжпостачбуд", звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким, в задоволені позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, заявник зазначає, що суд першої інстанції в порушення норм процесуального права не надав належної правової оцінки відповіді Криворізької міської ради на відзив на позовну заяву ТОВ Криворіжпостачбуд, не включивши дані про надання позивачем такого документу до рішення суду та незаконно позбавив відповідача права надати відповідні заперечення на зазначену відповідь.

Скаржник стверджує, що неможливість застосування до спірних правовідносин ст.1212 Цивільного кодексу України підтверджується тим, що між сторонами на стадії укладання договору оренди земельної ділянки від 19.01.2010 було досягнуто згоди з усіх істотних умов, пов`язаних з порядком використання земельної ділянки, розміру плати як в період дії договору оренди земельної ділянки, так і після його закінчення в разі неповернення земельної ділянки за актом приймання-передачі. Так, відповідно до п.21 договору оренди земельної ділянки від 02.02.2010 №041010800077 неповернення земельної ділянки у зазначений в договорі термін не звільняє орендаря від сплати орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою. Плата за фактичне користування земельною ділянкою вноситься у розмірах, визначених розділом орендна плата цього договору. Нарахування орендної плати припиняється з дати оформлення акту приймання-передачі (повернення) земельної ділянки.

В суді першої інстанції сторонами не надано жодних доказів, що протягом строку дії договору його умови були змінені і позивач помилково вважав, що з моменту закінчення дії строку договору відповідач вчинив начебто протиправні дії з безпідставного збереження коштів.

За таких обставин відповідач вважає, що позивачем невірно обрано спосіб захисту порушеного права.

У наданій позивачем довідки податкового органу чітко визначено, що розмір задекларованих зобов`язань платником плати за землю відповідачем у спірний період повністю відповідає розміру зобов`язань, які сплатив відповідач у даний період і орган, уповноважений державою на здійснення контрольних функцій відповідно до приписів податкового кодексу України наданням доказів у справі підтвердив, у повному обсязі виконання зобов`язань з плати за землю без жодних заперечень як в частині правомірності та повноти нарахування такої плати та своєчасності і розміру її внесення відповідачем у справі.

Скаржник звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що відповідач нараховував та сплачував зобов`язання з плати за землю розраховані за показниками встановлені в додатку до рішення Криворізької міської ради від 26.06.2019 №3897 Про встановлення ставок плати за землю та пільг щодо земельного податку на території місті Кривого Рогу у 2020 році у розмірі 0,9% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що підлягає застосуванню для визначення плати за землю у спірний період щодо земельних ділянок за видом цільового призначення як 11.03 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд будівельних організацій і підприємств. Позивач вважав такий розрахунок невірним і саме з цих підстав виник спір.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення господарського суду залишити без змін.

Позивач зазначає, що розмір заявлених до стягнення коштів на підставі ст.1212 Цивільного кодексу України є повністю тотожним розміру орендної плати, яка підлягала б сплаті за договором оренди від 19.01.2010, адже розмір та сума плати за землю за використання земельних ділянок комунальної власності є врегульованою.

Враховуючи п.12 договору, в якому сторони досягли домовленості та визначили порядок і спосіб перегляду розміру та суми орендної плати у конкретно визначених випадках без внесення змін у договір оренди земельної ділянки, на думку позивача, під час обрахування орендної плати застосуванню підлягають рішення Криворізької міської ради від 24.06.2015 №3728 Про затвердження технічної документації з нормативно грошової оцінки земель міста Кривого Рогу, рішення Криворізької міської ради від 26.06.2019 №3897 Про встановлення ставок плати за землю та пільг щодо земельного податку на території м.Кривого Рогу у 2020 році та рішення Криворізької міської ради від 30.06.2020 №4799 Про встановлення ставок плати за землю та пільг щодо земельного податку на території м.Кривого Рогу у 2021 році, якими затверджено середню базову вартість 1 кв.м. земель міста, станом на 01.01.2014 та встановлено ставки плати за землю у відповідному періоді.

Твердження відповідача про незаконне відступлення міської ради від домовленостей є безпідставними та вказує на недобросовісне виконання відповідачем обов`язків землекористувача в частині повної сплати за користування земельною ділянкою.

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 09.06.2021 №2607012021 вбачається, що строк дії укладеного між сторонами договору оренди земельної ділянки становив до 02.02.2020, а отже беззаперечним є факт відсутності у період з 01.03.2020 до 31.12.2021 у відповідача зареєстрованого права оренди земельної ділянки.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09.11.2021 у справі №904/1680/20 дійшла висновку, що у випадку використання землекористувачем сформованої земельної ділянки комунальної власності, якій присвоєно окремий кадастровий номер, без оформлення договору оренди власник такої земельної ділянки (орган місцевого самоврядування, який представляє інтереси територіальної громади) може захистити своє право на компенсацію йому вартості неотриманої орендної плати в порядку ст.1212 Цивільного кодексу України.

Відносно листа Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 23.12.2021 та тверджень відповідача про повне виконання ним зобов`язань з плати за землю позивач вказує, що з урахуванням ст.191, п.54.1 ст.54 Податкового кодексу України, відсутність заборгованості по узгодженим грошовим зобов`язанням із плати за землю не дає підстав вважати належним виконанням відповідачем грошових зобов`язань, адже розмір сум податкового та/або грошового зобов`язання, що визначається ним самостійно в податковій декларації, є суто суб`єктивним та у даному конкретному спорі свідчить про неправильне обчислення (заниження) суми зобов`язання зі сплати за фактичне використання спірної земельної ділянки.

Позивачем при здійсненні розрахунку розміру безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати правомірно застосовано ставку 2,5% від нормативної грошової оцінки земель міста відповідно до рішень Криворізької міської ради.

У додаткових поясненнях позивач вказує, що відповідач, посилаючись на те, що позивачем невірно обрана ставка орендної плати встановлена рішенням Криворізької міської ради від 26.06.2019 № 3897, де за кодом 11.02. вона складає 2,5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а за кодом 11.03. 0,9 %, не надає повної інформації щодо зміни цільового призначення спірної земельної ділянки, яке відбулось 02.05.2023, тобто за межами періоду заявленого до стягнення.

При цьому, зміна 02.05.2023 цільового призначення земельної ділянки з кадастровим номером 1211000000:03:160:0110 була проведена на підставі ст.20 Земельного кодексу України за заявою відповідача, без прийняття Криворізькою міською радою відповідного рішення.

У додаткових поясненнях відповідач зазначає, що позиція позивача про зміну відповідачем цільового призначення земельної ділянки з 02.05.2023 не відповідає вимогам земельного законодавства України.

Усі земельні ділянки, які на час розгляду справи перебувають у користуванні ТОВ Криворіжпостачбуд оформлені за цільовим призначенням як 11.03, що повністю відповідає функціональній господарській діяльності відповідача як підприємства, що віднесено до будівельних організацій, іншої діяльності юридичної особи і за цих обставин будь-які доводи пов`язані зі зміною у використанні земельної ділянки починаючи з 02.05.2023 є безпідставними, так як функціональне та цільове призначення спірної земельної ділянки є нерозривно пов`язаною з діяльністю суб`єкта, що здійснює підприємницьку діяльність на певній земельній ділянці.

Згідно до протоколу автоматичногорозподілу судової справи між суддямивід 11.05.2023 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі головуючий суддя Чус О.В., судді Орєшкіна Е.В., Кощеєв І.М.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 15.05.2023 відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження до Центрального апеляційного господарського суду матеріалів справи №904/808/23. Доручено Господарському суду Дніпропетровської області надіслати до Центрального апеляційного господарського суду матеріали справи № 904/808/23.

17.05.2023 матеріали справи №904/808/23 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 18.05.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Криворіжпостачбуд" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.04.2023 у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, в порядку письмового провадження.

09.06.2023 до суду апеляційної інстанції надійшло клопотання відповідача про надання додаткових доказів, а саме: копії витягу з Державного земельного кадастру від 03.05.2023 №НВ-9919495812023; копії листа-відповіді Департаменту регулювання містобудівної діяльності та земельних відносин з додатками від 12.04.2003 №20/02-08/1083 на заяву від 30.03.2023 №73534-2023; роздруківку з кабінету зареєстрованого користувача системи Електронні сервіси Державного земельного кадастру про реєстрацію Державним земельним кадастром України заяви від 20.04.2023 №1200151382023, за якою сформовано витяг з Державного земельного кадастру від 02.05.2023 №НВ-5100437132023; актуальні дані станом на 08.06.2023 на 13 годин 12 хвилин про зареєстровані в розділі Інформація Державного земельного кадастру про право власності на речові права на земельну ділянку з кадастровим номером 1211000000:03:160:0110; роздруківки з кабінету зареєстрованого користувача системи Електронні сервіси Державного земельного кадастру про відсутність в системі державного кадастру даних щодо заяви ЗВ-1200030832023 від 27.01.2023, яка зазначена як підстава для формування витягу з Державного земельного кадастру за №НВ-0000130582023.

Колегія суддів не приймає до розгляду надані відповідачем додаткові докази, оскільки відповідачем не доведено неможливості подання копії листа-відповіді Департаменту регулювання містобудівної діяльності та земельних відносин з додатками від 12.04.2003 №20/02-08/1083 на заяву від 30.03.2023 №73534-2023 до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Інші додаткові докази не існували на момент ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.07.2023 у даній справі визначено колегію суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Чус О.В, судді Дармін М.О., Орєшкіна Е.В.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи та надані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 19.01.2010 між Криворізькою міською радою (орендодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю Криворіжпостачбуд (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами п.1 якого, орендодавець на підставі рішення міської ради від 14.10.2009 №3538 надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку промисловості, транспорту, зв`язку, оборони та іншого призначення для розміщення існуючого складу готової продукції, яка знаходиться на вул.Леоніда Бородича, 7 в Довгинцівському району м.Кривого Рогу.

В оренду передається земельна ділянка площею 0,3000 га (п.2 договору).

На земельній ділянці розміщені об`єкти нерухомого майна будівля складу згідно із реєстраційним посвідченням від 09.01.2002 №2856 (п.3 договору).

Кадастровий номер земельної ділянки: 1211000000:03:160:0110 (п.4 договору).

За умовами п.6 договору договір укладено на 5 років. Після закінчення строку договору орендар, який належно виконував обов`язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за два місяці до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію. Поновлення договору здійснюється на підставі ухваленого орендодавцем відповідного рішення.

Згідно з п.7 договору річна орендна плата вноситься орендарем виключно у грошовій формі незалежно від результатів діяльності орендаря у трикратному розмірі земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю", на підставі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, виконаного Управлінням Деркомзему у м.Кривий Ріг Дніпропетровської області, на рахунок Управління держказначейства у м.Кривому Розі.

Відповідно до п.9 договору орендна плата вноситься щомісячно протягом 30-ти календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного місяця. За неповний календарний місяць орендна плата сплачується за дні фактичного користування земельною ділянкою. Строки платежу не є сталими і можуть змінюватись відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України" на поточний рік.

За умовами п.10 договору розмір нормативної грошової оцінки не є сталим і змінюється у зв`язку з проведенням її щорічної індексації та на підставі інших вимог діючого законодавства. Орендар самостійно зобов`язується щорічно відповідно до інформації Держкомзему про коефіцієнт індексації грошової оцінки земель, опублікований в засобах масової інформації, здійснювати індексацію грошової оцінки земельної ділянки. Зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки та її індексація проводиться без внесення змін та доповнень до договору.

Згідно з п.11 договору обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку здійснюється з урахуванням її цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, за затвердженою Кабінетом Міністрів формою, що заповнюється під час укладання або зміни умов договору чи продовження його дії.

У п.12 договору передбачено, що розмір та сума орендної плати переглядається без внесення змін до договору у разі: зміни умов господарювання, передбачених договором (включно зі зміною мети використання або цільового призначення земельної ділянки); зміни (збільшення або зменшення) розмірів річної плати за землю, базової вартості 1 кв. м земель міста, розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджується документами; в інших випадках, передбачених законодавством та договором.

Земельна ділянка промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення передається в оренду для розміщення існуючого складу готової продукції (п.15 договору).

Передача земельної ділянки орендарю здійснюється у п`ятиденний термін після державної реєстрації договору за актом її приймання-передачі (п.17 договору).

Після припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, в якому він одержав її в оренду (п.18 договору).

Пунктом 19 договору передбачено, що повернення земельної ділянки здійснюється за актом приймання-передачі (повернення).

Відповідно до п. 21 договору неповернення земельної ділянки не звільняє орендаря від сплати орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою. Плата за фактичне користування земельною ділянкою вноситься у розмірах, визначених розділом "Орендна плата" договору. Нарахування орендної плати припиняється з дати оформлення акта приймання-передачі (повернення) земельної ділянки.

За умовами п.33 договору орендар зобов`язаний, зокрема: систематично сплачувати орендну плату у повному обсязі в установлений договором строк; по закінченню терміну оренди, припиненню чи розірванню договору оренди земельну ділянку привести в належний стан для подальшого використання та повернути орендодавцю з оформленням акту приймання-передачі (повернення) земельної ділянки.

Дія договору припиняється у разі, зокрема закінчення строку, на який його було укладено (п.37 договору).

Згідно з п.45 договору цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Договір зареєстрований у Криворізькому відділі Дніпропетровської регіональної філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 02.02.2010 №041010800077.

02.02.2010 сторони підписали акт приймання-передачі земельної ділянки за умовами якого орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду земельну ділянку з кадастровим номером 1211000000:03:160:0110, площею 0,3000 га, яка розташована на вул. Леоніда Бородича, 7 в Довгинцівському районі м. Кривого Рогу.

16.02.2015 між сторонами укладено додаткову угоду №2015061 відповідно до умов якої, термін дії договору оренди земельної ділянки (державна реєстрація від 02.02.2010 №041010800077) продовжено на 5 років до 02.02.2020.

Право оренди земельної ділянки, кадастровий номер 1211000000:03:160:0110, що виникло на підставі договору оренди земельної ділянки від 19.01.2010, зареєстровано за відповідачем 13.05.2015 (номер запису про інше речове право 9705994), строк дії 02.02.2020, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №321777640 від 02.02.2023.

Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-0001189042022 від 31.10.2022 земельна ділянка площею 0,3000га з кадастровим номером 1211000000:03:160:0110, що розташована за адресою: Дніпропетровська область, м.Кривий Ріг, вул. Леоніда Бородича, 7 (далі спірна земельна ділянка), належить до комунальної власності територіальної громади міста Кривого Рогу. Цільовим призначенням земельної ділянки є 11.02 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості; категорія земель землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Державну реєстрацію земельної ділянки проведено 02.02.2010 Криворізьким міським відділом ДРФ ДП "ЦДЗК".

Відповідно до реєстраційного посвідчення КП "Криворізьке бюро технічної інвентаризації" від 09.01.2002 вбачається, що власником окремо розташованої будівлі складу за адресою Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Леоніда Бородича, 7 є Товариство з обмеженою відповідальністю "Криворіжпостачбуд".

За офіційною інформацією Головного управління ДПС у Дніпропетровській області ТОВ "Криворіжпостачбуд" за користування спірною земельною ділянкою у заявленому періоді сплачено 27140,78 грн за 2020 рік та 36187,70 грн за 2021 рік (листи №13679/5/04-36-04-09-09 від 23.05.2022, №44886/5/04-36-04-09-09 від 23.12.2021 з додатком).

Рішенням Криворізької міської ради від 26.06.2019 №3897 "Про встановлення ставок плати за землю та пільг із земельного податку на території м. Кривого Рогу у 2020 році", яке набуло чинності 01.01.2020, встановлені ставки плати за землю на території м. Кривого Рогу на 2020 рік, у тому числі, ставки земельного податку та розмір орендної плати за землю в залежності від цільового призначення земельної ділянки згідно з Класифікацією видів цільового призначення земель, затвердженою наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 № 548, додаток 2 до рішення.

Рішенням Криворізької міської ради від 30.06.2020 №4799 "Про встановлення ставок плати за землю та пільг із земельного податку на території м. Кривого Рогу у 2021 році", яке набуло чинності 01.01.2021, встановлені ставки плати за землю на території м. Кривого Рогу на 2021 рік, у тому числі, ставки земельного податку та розмір орендної плати за землю в залежності від цільового призначення земельної ділянки згідно з Класифікацією видів цільового призначення земель, затвердженою наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 № 548 додаток 2 до рішення.

За даними витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку від 10.03.2020 №415434 цільове призначення земельної ділянки, що використовується відповідачем за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Леоніда Бородича, 7, кадастровий номер 1211000000:03:160:0110, віднесено до 11.02 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, що відповідає розміру ставки орендної плати 2,5% від нормативної грошової оцінки земель міста (рядок 11.02 в Додатку 2 до рішення ради №3897 від 26.06.2019 та рішення ради №4799 від 30.06.2020).

За розрахунком позивача відповідачем за період з 01.03.2020 до 31.12.2021 збережено без достатньої правової підстави кошти у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою площею 0,3000га з кадастровим номером 1211000000:03:160:0110 у сумі 120962,82грн.

В основу розрахунку покладено: нормативну грошову оцінку земельної ділянки згідно з витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 10.03.2020 №415434 4020900,00грн; ставку орендної плати за землю від нормативної грошової оцінки земель міста згідно з рішеннями Криворізької міської ради №3897 від 26.06.2019 та №4799 від 30.06.2020 2,5%; річну орендну плату 100522,50грн (4020900,00 х 2,5% = 100522,50); місячну орендну плату 8376,88грн (100522,50/12 місяців = 8376,88), загальної суми яка підлягала сплаті за період з 01.03.2020 до 31.12.2021 у розмірі 184291,30грн та фактично сплаченою відповідачем за наведений період у розмірі 63328,48грн.

Позивач вважає, що відповідач - фактичний користувач земельної ділянки з кадастровим номером 1211000000:03:160:0110, який без достатньої правової підстави за рахунок Криворізької міської ради зберіг у себе кошти та мав заплатити їх за користування нею нарівні орендної плати за період з 01.03.2020 до 31.12.2021, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки (позивачу) на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Положеннями частини першої статті 2 Господарського процесуального кодекс України до завдань господарського судочинства віднесено справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Порушенням уважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюється судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 Господарського процесуального кодексу України).

За змістом статей 15,16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді із застосуванням способів захисту, які передбачені частиною другою статті 16 цього Кодексу. Частиною другою статті 20 Господарського кодексу України визначено способи захисту прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16. Тобто це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі №310/11024/15-ц та від 01.04.2020 у справі №610/1030/18.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі №910/3907/18, від 09.02.2021 у справі №381/622/17 та від 02.02.2021 у справі №925/642/19.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають враховувати його ефективність. Це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).

Предметом спору у даній справі є вимога позивача про стягнення з відповідача грошових коштів, несплачених останнім за користування зазначеною земельною ділянкою у період з 01.03.2020 до 31.12.2021 під час припинення дії договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до ч.1 ст.13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до статті 80 Земельного кодексу України суб`єктами права власності на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

За частиною першою статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно зі ст.26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні та ст.12 Земельного кодексу України до повноважень міських рад у галузі земельних відносин належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу, організація землеустрою, здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства.

Статтею 116 Земельного кодексу України становлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до статей 122, 123, 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

За приписами частини 1 статті 134 Земельного кодексу України земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до частини 2 статті 134 Земельного кодексу України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

Частинами 1 та 2 статті 120 Земельного кодексу України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст.125 Земельного кодексу України).

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (ст.126 Земельного кодексу України).

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику (постанова Верховного Суду від 27.09.2022 у справі № 922/423/19, від 20.09.2022 у справі № 922/3684/20, від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20).

Положення глави 15, статей 120, 125, 206 Земельного кодексу України, ст.1212 Цивільного кодексу України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташовано цей об`єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об`єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об`єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними (подібний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17).

Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України (аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц та від 20.09.2018 у справі № 925/230/17).

З огляду на викладене, із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, а тому саме із цієї дати у власника об`єкта нерухомого майна виникає обов`язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано. При цьому до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.

Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію, що для вирішення спору щодо стягнення з власника об`єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів на підставі положень статей 1212-1214 Цивільного кодексу України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об`єкт розташовано необхідно, насамперед, з`ясувати: 1) фактичного користувача земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянками у відповідний період, або наявність правової підстави для використання земельної ділянки у такого фактичного користувача; 2) площу земельної ділянки; 3) суму, яку мав би отримати власник земельної ділянки за звичайних умов, яка безпосередньо залежить від вартості цієї ділянки (її нормативно-грошової оцінки); 4) період користування земельною ділянкою комунальної власності без належної правової підстави (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20, постанови Верховного Суду від 10.02.2020 у справі № 922/981/18, від 09.02.2021 у справі №922/3617/19, від 16.08.22 у справі № 922/2095/21).

Таким чином, встановлення саме вказаних вище обставин входить до предмета доказування у межах вирішення спору у цій справі.

Відповідно до частини першої статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно із частинами першої - четвертої та дев`ятої статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій, сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі (аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 922/1646/20 та від 04.03.2021 у справі № 922/3463/19).

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-0001189042022 від 31.10.2022 земельній ділянці площею 0,3000 га що розташована за адресою: Дніпропетровська область, м.Кривий Ріг, вул. Леоніда Бородича, 7 присвоєно кадастровий номер 1211000000:03:160:0110 та відомості про неї зареєстровано у Державному земельному кадастрі 02.02.2010.

Таким чином спір у цій справі стосується сформованої земельної ділянки, а тому відсутні сумніви щодо розміру цієї земельної ділянки.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Криворіжпостачбуд" є власником окремо розташованої будівлі складу за адресою Дніпропетровська область, м.Кривий Ріг, вул. Леоніда Бородича, 7.

Встановлені обставини свідчать про те, що відповідач як власник нерухомого майна у спірний період із 01.03.2020 до 31.12.2021 користувався земельною ділянкою, на якій це майно розташоване, за відсутності оформленого згідно з вимогами чинного законодавства права користування земельною ділянкою, не сплачуючи коштів за користування нею.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Статтею 13 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно із частинами 1, 2 статті 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Згідно з положеннями підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку: для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки. Для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено, - у розмірі не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області.

У підпункті 288.5.2 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України передбачено, що річна сума орендної плати не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Щодо розміру позовних вимог, то Верховний Суд неодноразово зазначав, що основою для її визначення для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель.

За приписами частини 4 статті 5, абзацу 3 частини 1 статті 13 Закону України "Про оцінку земель", нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру, зокрема, орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Підставою для проведення оцінки земель (бонітування ґрунтів та нормативної грошової оцінки земельних ділянок) є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування (ч.1 ст.15 Закону України Про оцінку земель).

Статтею 18 Закону України Про оцінку земель встановлено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться: розташованих у межах населених пунктів незалежно від їх цільового призначення - не рідше ніж один раз на 5-7 років; розташованих за межами населених пунктів земельних ділянок сільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 5-7 років, а несільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 7-10 років. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться юридичними особами, які є розробниками документації із землеустрою відповідно до Закону України "Про землеустрій".

Відповідно до частини другої статті 20 і частини третьої статті 23 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки - це роздруковані за допомогою програмного забезпечення актуальні дані про земельну ділянку, які є у Державному земельному кадастрі та технічній документації з нормативної грошової оцінки земель станом на певну дату. Витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом проведення такої оцінки та визначати дані про таку оцінку як на момент його видачі, так за попередній період за умови, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період.

Положення Податкового кодексу України і законодавство про оцінку земель визнають належними доказами на обґрунтування оцінки землі довідку, витяг з Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки, яка є об`єктом плати за землю, та технічну документацію на земельну ділянку, виготовлену компетентним органом.

Судом першої інстанції встановлено, що розмір заявлених позовних вимог грунтується на витязі з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки по вул.Леоніда Бородича, 7 у м.Кривому Розі від 11.03.2020 №97-4-0.22-869/165-20, підготовленого відділом у Криворізькому районі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, з урахуванням ставки орендної плати 2,5% від нормативно грошової оцінки земель міста від нормативної грошової оцінки земель м.Кривого Рогу, розмір якої визначений відповідними рішеннями Криворізької міської ради №3897 від 26.06.2019 та №4799 від 30.06.2020. Відповідно до цього витягу спірна земельна ділянка зареєстрована за категорією земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оброни та іншого призначення; цільове призначення земельної ділянки - 11.02; нормативно грошова оцінка земельної ділянки складає 4 020 900,00 грн.

Враховуючи викладене, приймаючи до уваги набуття відповідачем права власності на нерухоме майно, а також користування ТОВ Кривріжпостачбуд у період з 01.03.2020 по 31.12.2021 без достатніх на те правових підстав сформованою земельною ділянкою, на якій розташована ця нерухомість, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в розмірі 120 962,82 грн.

Колегія суддів вважає безпідставними доводи скаржника про наявність між сторонами договірних відносин у період з 01.03.2020 по 31.12.2021, що виключає застосування ст.1212 Цивільного кодексу України.

Так, строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років (ч.1 ст.19 Закону України "Про оренду землі").

Договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено (ч.1 ст.31 Закону України Про оренду землі).

Аналогічні положення про те, що договір оренди землі припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено, містить п.37 договору оренди земельної ділянки від 19.01.2010.

Відповідно до п.1 додаткової угоди про продовження терміну дії договору оренди земельної ділянки (державна реєстрація від 02.02.2010 №041010800077) та внесення змін до нього від 16.02.2015, термін дії договору оренди земельної ділянки продовжено на 5 років до 02.02.2020.

За приписами ч.6 ст.33 Закону України Про оренду землі у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із: власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності); уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).

Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку (частина 8 статті 33 Закону України Про оренду землі).

Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді (частина 11 статті 33 Закону України Про оренду землі).

Без укладення додаткової угоди до договору оренди землі завершення процедури поновлення такого договору було неможливим. Така угода має ознаки не тільки зобов`язального, але й речового договору, оскільки засвідчує волю сторін на передання земельної ділянки у тимчасове володіння орендареві на новий строк. Тому зазначена додаткова угода згідно з пунктом 1 частини 1 статті 27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є підставою для державної реєстрації права оренди на новий строк. Саме з цією реєстрацією закон пов`язує виникнення права оренди (стаття 125 Земельного кодексу України). Тому не можна вважати, що поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною 6 статті 33 Закону України Про оренду землі, є автоматичною пролонгацією орендних правовідносин.

Оскільки відповідачем не надано доказів укладення додаткової угоди про продовження терміну договору оренди землі, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що у період з 01.03.2020 по 31.12.2021 між позивачем та відповідачем не існувало договірних правовідносин стосовно користування останнім спірною земельною ділянкою.

Апеляційний господарський суд відхиляє доводи скаржника про те, що відповідач нараховував та сплачував зобов`язання з плати за землю розраховані за показниками встановлені в додатку до рішення Криворізької міської ради від 26.06.2019 №3897 Про встановлення ставок плати за землю та пільг щодо земельного податку на території місті Кривого Рогу у 2020 році у розмірі 0,9% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що підлягає застосуванню для визначення плати за землю у спірний період щодо земельних ділянок за видом цільового призначення як 11.03.

Відповідно до частини другої статті 20 Земельного кодексу України зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Матеріали справи не містять, а відповідачем не надано доказів зміни цільового призначення спірної земельної ділянки на момент виникнення спірних правовідносин.

Інші доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі не спростовують законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права під час ухвалення рішення судом апеляційної інстанції не встановлено. В зв`язку з цим апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції має бути залишене без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання позову та апеляційної скарги на підставі положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 129, 236, 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Криворіжпостачбуд" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.04.2023 у справі № 904/808/23 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.04.2023 у справі №904/808/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення у порядку та випадках, передбачених ст.287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя О.В. Чус

Суддя М.О. Дармін

Суддя Е.В. Орєшкіна