Рішення

від 25.07.2023 по справі 910/6030/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25.07.2023Справа № 910/6030/23Суддя Господарського суду міста Києва Морозов С.М. розглянувши без повідомлення сторін у спрощеному позовному провадженні справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Леко Некст", м. Рівне

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рукарго", м. Київ

про стягнення 7 650,76 грн -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

19.04.2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Леко Некст" (позивач) звернулось до суду з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рукарго" (відповідач) суми боргу в розмірі 6 500,00 грн, суми інфляційних втрат в розмірі 968,50 грн та суми 3% річних в розмірі 182,26 грн, у зв`язку з неоплатою відповілачем виконаних позивачем траспортно-експедиційних послуг.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.04.2023 року матеріали справи №910/6030/23 було передано на розгляд судді Морозову С.М.

Ухвалою від 26.04.2023 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Леко Некст" було залишено без руху та надано позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви.

10.05.2023 року від позивача до суду надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Згідно з п. 1 ч. 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються що малозначні справи.

Частиною 1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.05.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами.

05.06.2023 року судом отримано від відповідача відзив на позовну заяву, в якому він зазначає, що договір між сторонами не укладався, а лише укладено було заявку №801957. Відповідач також вказав, що позивачем не надано жодного документа, який би свідчив про те, що на виконання вимог заявки він направив належним чином оформлений пакет документів, який є підставою для оплати.

14.06.2023 року від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що згідно доданих до позовної заяви документів очевидно, що рлзивач надав для відповідача транспортно-експедиційні послуги.

Відповідач правом на подачу до суду заперечень на відповідь на відзив не скористався.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалв справи, сторонами укладено Договір перевезення вантажу шляхом підписання Заявки №801957 від 17.02.2021 року.

Відповідно до вказаної заявки ТОВ «Рукарго» (експедитор) доручає ТОВ «Леко Некст» (перевізник) здійснити перевезення вантажу об`ємом 86 м.куб. за маршрутом Львів-Ізяслав автомобілем НОМЕР_1 / НОМЕР_2 (водій ОСОБА_1 ) із датою завантаження 18.02.2022 року та датою розвантаження 19.02.2022 року.

Вартість перевезення згідно Заявки №801957 від 17.02.2021 року складає 6 500,00 грн.

Пунктом 1 Заявки №801957 від 17.02.2021 року зазначено, що розрахунки здійснюються після отримання від перевізника договору з мокрою печаткою, копії реєхстраційних документів, рахунку, товарно-транспортної накадної з відсіткою вантажоотримувача про отримання вантажу, акту виконаних робіт (надання послуг, даної заявки завіреного печаткою та підписом перевізника, податкової накладної оформлених належним чином.

Позивачем долучено також до матеріалів справи товарно-транспортну накладну №б/н від 18.02.2022 року, відповідно до якої автомобілем НОМЕР_1 / НОМЕР_2 (водій ОСОБА_1 ) здійснено перевезення вантажу замовника ТОВ «Зелений парк» (вантажовідправник - ТОВ «Вторма ЮА») із пункту навантаження в м. Львів в пункт розвантаження м. Ізяслав.

В подальшому позивачем зареєстровано податкову накладну №73 від 19.02.2022 року.

Позивач зазначає, що у вз`язк уз неоплатою відповідачем вартості наданих послуг, позивачем було направлено відповідачу претензію №14 від 16.06.2022 року про сплату заборгованості в розмірі 6 500,00 грн.

Звертаючись до суду позивач просить стягнути з відповідача наявну суму заборгованості в розмірі 6 500,00 грн, суму інфялційних втрат в розмірі 968,50 грн та суму 3% річних в розмірі 182,26 грн.

Заперечуючи проти позовних вимог відповідач вказав, що позивачем не надано жодного документа, який би свідчив про те, що на виконання вимог заявки він направив належним чином оформлений пакет документів, який є підставою для оплати.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Норми вказаної статті кореспондуються з положеннями ст. 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною 1 статті 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (частина 2 статті 638 ЦК України).

Згідно частини 1 статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до частини 1 статті 641 ЦК України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (частиною 2 статті 642 ЦК України).

Судом встановлено, що між Сторонами був укладений договір перевезення вантажу у спрощений спосіб.

Відповідно до частин 1, 2 статті 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення. Загальні умови визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно з ч. 1 ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Аналогічні положення містяться в ч. 1 ст. 307 Господарського кодексу України.

Так, відповідно до заявки №801957 від 17.02.2021 року ТОВ «Рукарго», як експедитор, доручив ТОВ «Леко Некст» (перевізник) здійснити перевезення вантажу об`ємом 86 м.куб. за маршрутом Львів-Ізяслав автомобілем НОМЕР_1 / НОМЕР_2 (водій ОСОБА_1 ) із датою завантаження 18.02.2022 року та датою розвантаження 19.02.2022 року (вартість перевезення згідно Заявки №801957 від 17.02.2021 року складає 6 500,00 грн).

При цьому, як встановлено судом в заявці не визначено сторонами замовника та отримувача вантажу.

В долученій до матеріалів справи товарно-транспортній накладну №б/н від 18.02.2022 року, зазначено, що перевезення вантажу автомобілем НОМЕР_1 / НОМЕР_2 (водій ОСОБА_1 ) здійснювалось за замовленням ТОВ «Зелений парк», а вантажовідправником є ТОВ «Вторма ЮА».

Однак, в заявці №801957 від 17.02.2021 року не міститься інформації щодо того, що перевезення здійснювалось за замовленням ТОВ «Зелений парк», а вантажовідправником є ТОВ «Вторма ЮА», як і в товарно-транспортній накладній №б/н від 18.02.2022 року не зазначено, що експедитором є ТОВ «Рукарго».

Як зазначено у ч. 4 п. 1 інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/928/2012 від 17.07.2012, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар і строк виконання відповідного грошового зобов`язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України (аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 21.04.2011 у справі №9/252-10).

При цьому слід зазначити, що вимоги Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні щодо правильності оформлення первинних документів передбачають наявність в документах такого реквізиту, як інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції лише альтернативно такому обов`язковому реквізиту, як особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 19.04.2016 у справі №21-4985а15.

Як встановлено вищенаведеними нормами, факт здійснення господарської операції підтверджується оформленням первинного документу, тобто шляхом підписанням відповідачем первинного документу про здійсненна господарської операції, а саме акту виконаних робіт, підписання якого передбачено п. 1 погодженої сторонами заявки №801957 від 17.02.2021 року.

З матеріалів справи не вбачається зв`язку між заявкою №801957 від 17.02.2021 року та товарно-транспортною накладною №б/н від 18.02.2022 року та, відповідно, не випливає їх пов`язаності між собою.

З огляду на викладене, залишається невстановленою обставина факту перевезення вантажу згідно товарно-транспортної накладної №б/н від 18.02.2022 року саме за погодженою сторонами заявкою №801957 від 17.02.2021 року.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із п. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до п. п. 1- 3 ч. 1 ст. 237 ГПК при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Суд в ході розгляду справи звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23 серпня 2016 року у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

За приписами ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином суд зобов`язаній надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

В процесі розгляду справи сторони доводили суду існування різних (протилежних) обставин, які, на їх думку, мали значення для справи і на які вони посилалися як на підставу своїх вимог або заперечень.

Втім, Суд дійшов висновку про те, що позивачем не доведено обставин, викладених у позовній заяві, хоч йому було створено усі можливості для цього, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Сторонами чітко передбачено в Заявці №801957 віл 17.02.2021 року, що факт отримання послуг з перевезення підтверджується актом виконаних робіт.

Матеріали справи не містять належних доказів в підтвердження зазначених позивачем в позовній заяві обставин, з огляду на що, вимоги позивача є недоведеними.

Враховуючи викладене вище, оцінивши надані учасниками справи доказі в їх сукупності, господарський суд дійшов висновку про необґрунтованість доводів позивача та, відповідно, відсутність підстав для задоволення позовних вимог в справі №910/6030/23.

Судовий збір позивача, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, зважаючи на відмову в задоволенні позовних вимог, залишається за позивачем.

Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Залишити за Товариством з обмеженою відповідальністю "Леко Некст" судовий збір, сплачений до державного бюджету.

3. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

4. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя С. МОРОЗОВ