Ухвала

від 26.07.2023 по справі 904/2472/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

26 липня 2023 року

м. Київ

cправа № 904/2472/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий, судді: Баранець О.М., Кондратова І.Д.

за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.

розглянувши касаційну скаргу Приватного підприємства "Філінг"

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області

(суддя - Мельниченко І.Ф.)

від 20.12.2022

та постанову Центрального апеляційного господарського суду

(головуючий суддя - Верхогляд Т.А., судді: Вечірко І.О., Парусніков Ю.Б.,)

від 20.03.2023

у справі № 904/2472/22

за позовом Приватного підприємства "Філінг"

до Фізичної особи-підприємця Набоки Леонори Василівни

про розірвання договору,

за участю представників учасників справи:

позивача - Шестерня Н.О.

відповідача - не з`явилися

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Приватне підприємство "Філінг" (далі - ПП "Філінг") звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Набоки Леонори Василівни (далі - ФОП Набока Л.В.), в якому просить визнати договір оренди нежитлового приміщення (будівлі) від 01.07.2021 розірваним з 07.04.2022.

1.2. Позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що 07.04.2022 за адресою орендованого приміщення відбулася пожежа, в результаті якої було пошкоджено орендоване приміщення, подальше користування ним стало неможливим, що позбавило позивача права на реалізацію його комерційних цілей.

Позивач звернувся до відповідача для розірвання договору оренди нежитлового приміщення (будівлі) від 01.07.2021, проте останній відмовився розірвати спірний договорі, чим порушив права позивача.

2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 20.12.2022 у справі №904/2472/22 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

2.2. Рішення мотивовано тим, що:

- позивачем не наведено в позові та не підтверджено належними доказами наявності правових підстав для визнання спірного договору розірваним з 07.04.2022;

- позивач фактично просить встановити юридичний факт розірвання договору в минулому, однак встановлення юридичного факту виходить поза межі компетенції господарського суду, тому що в такому випадку суд не здійснює захист порушеного або оспорюваного права чи законного інтересу суб`єкта господарювання;

- обраний позивачем спосіб захисту порушеного права в даному випадку є неналежним та неефективним; реалізація відновлення прав позивача через припинення правовідношення може відбуватися шляхом розірвання відповідного договору, а не визнання його розірваним з певної дати.

При прийнятті рішення, місцевим господарським судом враховано правову позицію стосовно неналежності та неефективності обраного позивачем способу захисту порушеного права Верховного Суду, викладеної у постановах від 13.02.2018 у справі №916/849/18, від 29.09.2021 у справі №910/17079/19.

2.3. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 20.03.2023 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.12.2022 у справі №904/2472/22 залишено без змін.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи

3.1. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 20.12.2022 та постановою Центрального апеляційного господарського суду від 20.03.2023 у справі №904/2472/22, Приватне підприємство "Філінг" подало касаційну скаргу, якою просить оскаржувані рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

3.2. Підставами касаційного оскарження Приватне підприємство "Філінг" визначило пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.3. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

3.4. Підставою касаційного оскарження Приватне підприємство "Філінг" зазначило пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважало, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20 (щодо застосування статті 652 Цивільного кодексу України), від 26.02.2020 у справі №910/4391/19 (щодо застосування статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Також посилається на висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №924/1473/15 та від 04.12.2019 у справі №917/1739/17 стосовно покладення обов`язку з надання правової кваліфікації спірним правовідносинам та визначення правової норми, яка підлягає застосуванню, на суд.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Між Приватним підприємством "Філінг" (орендар) та Фізичною особою-підприємцем Набока Леонорою Василівною (орендодавець) укладено договір оренди нежитлового приміщення (будівлі) від 01.07.2021.

Відповідно до пункту 1.1.1 договору орендодавець передає, а орендар бере в тимчасове платне користування для реалізації своїх комерційних цілей наступні приміщення, розташовані в нежитловому будинку за адресою: м. Кривий Ріг, Дніпршосе, 20/18.

Будівля (приміщення) має наступні характеристики:

Загальна площа приміщень, що здаються в оренду: 2,8 кв.м., включаючи підсобне приміщення кв.м.;

- автономне опалення;

- електрика (220 і 380В);

- газ;

- вода;

- каналізація;

- телефон ( номер телефону).

А також частина окремого будинку складу за адресою: вул. Дніпршосе 20/26, площ. 10 кв.м (пункт 1.1.2 договору).

Приміщення, які здаються в оренду, надаються орендарю для розміщення офісу та використання під склад, для зберігання будівельних матеріалів (розділ 2 договору).

Відповідно до пункту 4.1 договору приміщення та майно, що здається в оренду, повинні бути передані орендодавцем та прийняті орендарем протягом 2-х днів з моменту укладання договору.

Передача приміщень та майна, що здаються в оренду, здійснюється за актом приймання-передачі, підписання якого свідчить про фактичну передачу такої оренди (пункт 4.3 договору).

Термін оренди 3 роки з дати підписання сторонами акту приймання-передачі орендарем об`єкта оренди (пункт 8.1 договору).

Пунктом 9.1 договору сторони визначили, що цей договір підлягає односторонньому розірванню з обов`язковим повідомленням іншої сторони про це рішення в письмовій формі не пізніше 1 (одного) місяця.

В пункті 9.2 сторонами встановлено, що договір може бути розірваний орендодавцем в терміновому порядку, без попереднього повідомлення про це, у разі невиконання зобов`язань за цим договором.

Відповідно до акту прийому-передачі від 01.07.2021 орендодавець передав, а орендар прийняв нежитлове приміщення-частину будівлі площею: 2,8 кв.м, що розташована за адресою: вул. Дніпршосе, 20/18, м. Кривий Ріг, 50086, а також Дніпршосе, б. 20/26, площею 10 кв.м.

Звертаючись з даним позовом позивач обґрунтовує свої позовні вимоги наступним.

07.04.2022 за адресою орендованого приміщення, а саме: м. Кривий Ріг, вул. Дніпровське шосе, 20/18 відбулася пожежа, на підтвердження чого позивачем надано акт про пожежу від 07.04.2022.

В результаті вказаної події було пошкоджено орендоване приміщення, що позбавило позивача можливості для реалізації його комерційних цілей, адже приміщення передавалися саме для використання їх під склад, для зберігання будівельних матеріалів.

Позивач вказує, що дана обставина позбавила його того, на що він розраховував при укладенні договору.

З огляду на вказані обставини, позивачем 16.06.2022 на адресу відповідача надіслано повідомлення та угоду про розірвання спірного договору оренди.

Відповідач у відповіді вих.№ 169/88 від 05.07.2022 відмовив у розірванні договору оренди на запропонованих позивачем умовах.

Таким чином, позивач, посилаючись на норми статті 202 Господарського кодексу України та статті 652 Цивільного кодексу України, просить суд визнати спірний договір розірваним з 07.04.2022.

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, яким керувався суд

5.1. Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.2. Верховний Суд у постанові від 17.01.2023 у справі №910/20309/21 зазначив, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, статтею 287 Господарського процесуального кодексу України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

5.3. Приватне підприємство "Філінг" підставою касаційного оскарження зазначає пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду щодо їх застосування у подібних правовідносинах.

5.4. У контексті статті 287 Господарського процесуального кодексу України для встановлення подібності правовідносин враховується склад таких правовідносин, а саме: суб`єкт, об`єкт та зміст (взаємні права та обов`язки). Разом з тим наявності простої тотожності цих трьох критеріїв замало і врахування лише їх не завжди є правильним. Тому, судова практика визнає судовими рішеннями у подібних правовідносинах такі рішення, де подібними є: 1) предмети спору, 2) підстави позову, 3) зміст позовних вимог, 4) встановлені судом фактичні обставини, а також має місце 5) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Положення статті 287 Господарського процесуального кодексу України спрямовано на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 визначила наступні критерії подібності правовідносин у розумінні норм процесуального законодавства.

Для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 389 (пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України; пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України) та пункту 5 частини першої статті 396 Цивільного процесуального кодексу України (пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України; пункту 5 частини першої статті 339 Кодексу адміністративного судочинства України) таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи (див. постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)). Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

Задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин) Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 конкретизувала:

- висновок про те, що така подібність означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу правовідносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин) (викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32), від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38), від 11.04.2018 у справі № 910/12294/16 (пункт 16), від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40), у постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 910/8956/15, від 06.09.2017 у справі № 910/3040/16, від 13.09.2017 у справі № 923/682/16 тощо);

- висновок про те, що під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, за змістом яких тотожними, аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин (викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 373/1281/16-ц, від 16.05.2018 у справі № 760/21151/15-ц, від 29.05.2018 у справах № 305/1180/15-ц і № 369/238/15-ц (реєстровий номер 74842779), від 06.06.2018 у справах № 308/6914/16-ц, № 569/1651/16-ц та № 372/1387/13-ц, від 20.06.2018 у справі № 697/2751/14-ц, від 31.10.2018 у справі № 648/2419/13-ц, від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11, від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц тощо).

Здійснена Великою Палатою Верховного Суду конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому, слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Відповідно, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

5.5. У справі, що переглядається, відповідно до позовної заяви предметом позову є вимога ПП "Філінг" до ФОП Набоки Л.В. визнати договір оренди нежитлового приміщення (будівлі) від 01.07.2021 розірваним з 07.04.2022.

Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно із положеннями статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Визначення предмета та підстав позову є правом позивача, у той час як встановлення його обґрунтованості - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, і саме у такий спосіб здійснюється "право на суд", яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом. Отже, обрання позивачем способу захисту, який не відповідає ні змісту правовідносин, не здатний відновити порушені права з огляду на відсутність механізму виконання такого рішення, є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позову. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 04.04.2023 у справі №902/311/22, від 08.11.2022 у справі №917/304/21, від 19.01.2022 у справі №910/6899/21.

Верховний Суд у постанові від 29.09.2021 справі №910/17079/19 зазначив, що аналіз приписів статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України дає підстави стверджувати про те, що ними не передбачено такого способу захисту права та інтересу, як визнання договору розірваним (припиненим), позаяк реалізація такого способу захисту, як зміна або припинення правовідношення, може відбуватися шляхом розірвання відповідного договору. Подібні висновки також викладені у постанові Верховного Суду від 13.02.2018 у справі № 916/849/17.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що предметом первісного позову в цій справі є конкретно сформульована вимога про визнання договору оренди нежитлового приміщення розірваним з 07.04.2022. Тобто фактично підприємство просило встановити юридичний факт розірвання договору в минулому.

З урахуванням викладеного, суди попередніх інстанцій зазначили, що встановлення юридичного факту виходить поза межі компетенції господарського суду, оскільки в цьому випадку суд не здійснює захист порушеного або оспорюваного права чи законного інтересу суб`єкта господарювання. Таким чином, за висновком судів, цей спосіб захисту не відповідає змісту порушеного права та не забезпечує його поновлення, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

5.6. Проаналізувавши зазначені скаржником постанови Верховного Суду, колегія суддів зазначає наступне.

ПП "Філінг" зазначило пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважало, що судами попередніх інстанцій не вірно застосовано положення статті 652 Цивільного кодексу України, без урахування висновку щодо її застосування, викладеного у постанові Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20.

Відповідно до статті 652 Цивільного кодексу України, на неоднакове застосування якої посилається скаржник, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

У разі розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання договору виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв`язку з виконанням цього договору.

Зміна договору у зв`язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

У справі №912/3323/20 товариство звернулося із позовом до ФОП, в якому просило розірвати договір найму (оренди) нежитлового приміщення у зв`язку з настанням форс-мажору та істотною зміною обставин, яким сторони керувалися в момент укладення договору. В обґрунтування своїх вимог ТОВ послалося на введення з 12.03.2020 на території України карантину, дія якого неодноразово продовжувалась рішеннями Кабінету Міністрів України. У зв`язку з запровадженням карантинних заходів ТОВ зазнало значних економічних втрат, зменшило обсяги діяльності по всій Україні на 40%, не отримало ліцензію, діяльність аптечного пункту в орендованому приміщенні так і не розпочало, що є істотною зміною обставин, та є підставою для дострокового розірвання договору оренди, укладеного між сторонами. Верховний Суд погодився із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність умов, визначених частиною другою статті 652 Цивільного кодексу України, дотримання яких необхідне для розірвання договору на підставі істотної зміни обставин.

Натомість у справі, що переглядається, предметом позову підприємство визначило вимогу визнати договір оренди нежитлового приміщення (будівлі) від 01.07.2021 розірваним з 07.04.2022.

При цьому, колегія суддів зазначає, що оскільки предметом позову у даній справі є конкретно сформульована вимога "про визнання договору розірваним з 07.04.2022", то доводи скаржника, якими він намагається завуалювати її як вимогу про розірвання договору, Верховний Суд відхиляє.

Не приймаються також посилання скаржника на висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №924/1473/15 та від 04.12.2019 у справі №917/1739/17 стосовно покладення обов`язку з надання правової кваліфікації спірним правовідносинам та визначення правової норми, яка підлягає застосуванню, на суд, оскільки предмет та підстави позову визначаються та можуть в установленому порядку змінюватися тільки позивачем, тоді як суд позбавлений права на відповідну процесуальну ініціативу (подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 24.01.2023 у справі № 902/156/22, від 25.01.2022 у справі № 916/2675/15, від 23.11.2021 у справі № 910/9761/20, від 29.09.2021 у справі №910/17079/19).

Крім того, підприємство вважає, що судами попередніх інстанцій застосовано положення статті 86 Господарського процесуального кодексу України без урахування висновку щодо її застосування, викладеного у постанові Верховного Суду від 26.02.2020 у справі №910/4391/19.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У справі №910/4391/19 за позовом ФОП до товариства предметом спору було стягнення заборгованості з оплати за користування орендованим майном, неустойки в порядку частини другої статті 785 Цивільного кодексу України за невиконання обов`язку з повернення майна та нарахованих сум інфляційних та річних. Верховний Суд, застосовуючи положення статті 86 Господарського процесуального кодексу України та направляючи справу на новий розгляд, виходив з того, що судами попередніх інстанцій не надано оцінки наведеним поясненням та доказам, які подавалися на підтвердження надсилання додаткових повідомлень про відмову від договору оренди.

Проте, у справі, що переглядається, підставою для відмови у задоволенні позову визначено невірно обраний позивачем спосіб захисту. Оскільки невірно обраний спосіб захисту порушеного права виключає дослідження та вирішення судом заявлених позовних вимог по суті (пункт 29 постанови Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №911/269/19), оцінка аргументів сторони щодо обґрунтованості позовних вимог по суті спору має бути зроблена у мотивувальній частині судового рішення в разі звернення позивачів до суду у спорі про право із застосуванням належного способу захисту.

5.7. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

З огляду на те, що підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилася, касаційне провадження підлягає закриттю на підставі пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 234, 235, 296, 300, 301 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Приватного підприємства "Філінг" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.12.2022 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.03.2023 у справі №904/2472/22.

2. Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Студенець

Судді О. Баранець

І. Кондратова