Постанова

від 24.07.2023 по справі 947/23913/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

24 липня 2023 року

м. Київ

справа № 947/23913/20

провадження № 61-12860св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Гарська Вікторія Валеріївна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргуОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Лукинюк Володимир Васильович, на рішення Київського районного суду м. Одеси від 26 травня 2022 року у складі судді Бескровного Я. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 17 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Заїкіна А. П., Князюка О. В., Таварткіладзе О. М.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Гарська В. В. (далі - приватний нотаріус Гарська В. В.), про визнання заповіту недійсним.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_3 , після смерті якого відкрилася спадщина на квартиру АДРЕСА_1 .

У липні 2020 року вона звернулася до Київської державної нотаріальної контори м. Одеси із заявою про прийняття спадщини, де їй повідомили, що за життя її батько склав заповіт від 26 травня 2020 року, яким все своє майно заповів ОСОБА_2 .

Посилаючись на те, що за життя її батько був особою з інвалідністю 2 групи, страждав психічним розладом, зловживав спиртними напоями, а отже, на момент складання вказаного заповіту не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, позивачка просила визнати недійсним заповіт від 26 травня 2020 року, складений ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Гарською В. В., зареєстрований у реєстрі за № 269.

Короткий зміст рішень судів

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 26 травня 2022 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 17 листопада 2022 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним заповіт від 26 травня 2020 року, складений ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Гарською В. В., зареєстрований у реєстрі за № 269.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з чим погодився апеляційний суд, дослідивши зібрані у справі докази, урахувавши висновок судово-психіатричного експерта від 07 липня 2021 року № 374 та показання допитаних у судовому засіданні свідків, дійшов висновку про обґрунтованість доводів позивачки про те, що під час складання заповіту ОСОБА_3 абсолютно не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, що відповідно до частини першої статті 225 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є підставою для визнання оскаржуваного заповіту недійсним.

Суд першої інстанції додатково зазначив, що висновок судово-психіатричного експерта від 07 липня 2021 року № 374 належно обґрунтований та аргументований, його дослідницька частина узгоджується з підсумковими висновками експертизи та наявними у справі доказами. Результати експертизи містять чіткі, конкретні та категоричні висновки щодо психологічного стану заповідача на час посвідчення заповіту (26 травня 2020 року), відповідно до яких в момент посвідчення заповіту ОСОБА_3 був абсолютно неспроможний розуміти значення своїх дій та керувати ними, волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У грудні 2022 року ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Лукинюк В. В., звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою у якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просила рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з чим погодився апеляційний суд, помилково взяв до уваги висновок судово-психіатричного експерта від 07 липня 2021 року № 374, який не відповідає критеріям допустимості, достовірності та надійності.

При проведенні експертизи не забезпечено належну повноту досліджуваних матеріалів, зокрема експертам не надана медична карта амбулаторного хворого ОСОБА_3 з Комунального некомерційного підприємства «Міський психіатричний диспансер» Одеської міської ради (далі - КНП «Міський психіатричний диспансер»). Водночас саме у цьому закладі він ( ОСОБА_3 ) перебував під наглядом лікаря психіатра з 2018 року з приводу органічного емоційно-лабільного розладу, а в травні 2020 року був оглянутий лікарем-психіатром, який встановив, що ОСОБА_3 здатний адекватно усвідомлювати оточуючу дійсність, свій психічний стан та поведінку. Також експертам не надано відомостей про перебування ОСОБА_3 на наркологічному обліку.

Висновки експертів, викладені у мотивувальній частині висновку судово-психіатричного експерта від 07 липня 2021 року № 374, є суперечливими.

Зважаючи на низку хронічних захворювань, ОСОБА_3 постійно перебував під наглядом різних лікарів, неодноразово проходив стаціонарне лікування і ніхто з лікарів не вказував на наявність у нього виражених порушень психологічного стану. Питання про визнання його недієздатним чи обмежено дієздатним ніколи не виникало.

Обґрунтовуючи наявність у ОСОБА_3 виражених психопатологічних змін, експерти основним аргументом вважали наявність тяжких соматичних захворювань. У висновку від 07 липня 2021 року № 374 експерти зазначили загальнотеоретичні відомості про вплив цих захворювань на психічну діяльність, водночас вони мали встановити, які розлади фактично були у спадкодавця на час вчинення оспорюваного заповіту.

Крім того, висновок від 07 липня 2021 року № 374 не узгоджується з іншими зібраним у справі доказами, зокрема: довідкою КНП «Міський психіатричний диспансер» від 22 травня 2020 року; власноруч написаною ОСОБА_3 заявою від 26 травня 2020 року; характеристикою ОСОБА_3 , яка надана Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Невський 43» від 23 грудня 2020 року; листом Київського відділу поліції від 20 листопада 2020 року; пенсійними відомостями за період з грудня 2019 року до травня 2020 року, а також показаннями свідків.

Матеріали справи не містять доказів, які підтверджують, що на час складання оспорюваного заповіту (26 травня 2020 року) ОСОБА_3 мав хронічний, стійкий психічний розлад, тобто не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними.

Встановлений експертами діагноз не повністю відповідає чинній міжнародній класифікації хвороб 10 перегляду.

Зважаючи на наявність суттєвих недоліків висновку від 07 липня 2021 року № 374, суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно відмовили у задоволенні клопотання відповідачки про призначення повторної посмертної судово-психіатричної експертизи.

У квітні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив від ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Слободяник О. І., у якому вона просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Відзив обґрунтовано тим, що вирішуючи спір між сторонами, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, встановивши на підставі висновку судово-психіатричного експерта від 07 липня 2021 року № 374 та медичних документів наявність у спадкодавця стійкого психологічного розладу, дійшов обґрунтованого висновку про абсолютну неспроможність ОСОБА_3 у момент складення заповіту розуміти значення своїх дій та керувати ними.

ОСОБА_2 не надала належних доказів на підтвердження її доводів про те, що висновок судово-психіатричного експерта від 07 липня 2021 року № 374 є необґрунтованим та суперечить іншим матеріалам справи, а отже, не довела наявності підстав для призначення повторної судової посмертної психіатричної експертизи.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 грудня 2022 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Лукинюк В. В., на підставі пункту 4 частини другої статті 389, пункту 3 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 10 березня 2023 року заяву ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Лукинюк В. В., задоволено. Дію постанови Одеського апеляційного суду від 17 листопада 2022 року запинено до закінчення її перегляду у касаційному порядку.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Встановлені судами обставини

Суди встановили, що ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

За життя ОСОБА_3 склав заповіт від 26 травня 2020 року, посвідчений приватним нотаріусом Гарською В. В., зареєстрований у реєстрі за № 269, згідно з яким він заповів все його майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що на день його смерті належатиме йому та на що він за законом матиме право, ОСОБА_2 .

Після смерті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 відкрилася спадщина на квартиру АДРЕСА_1 .

Згідно з відомостями КНП «Міський психіатричний диспансер» (лист від 02 лютого 2021 року № 01-01-10/159) ОСОБА_3 перебував на обліку у лікаря-психіатра з 2018 року з психічним діагнозом «органічний емоційно-лабільний розлад».

Згідно з висновком судово-психіатричного експерта від 07 липня 2021 року № 374, складеного за результатами проведення комісійної експертизи, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 61 рік, за своїм психічним станом на момент складання заповіту на ім`я ОСОБА_2 (26 травня 2020 року), виявляв клінічні ознаки хронічного стійкого психічного розладу у вигляді вираженого психоорганічного синдрому, складного генезу (судинного, метаболічного, інтоксикаційного внаслідок важкої анемії), із суттєвим зниженням вольових та критичних функцій» (що відповідав діагностичним стандартам рубриці «F07.9» за Міжнародною класифікацією хвороб 10-го перегляду), який абсолютно позбавляв ОСОБА_3 здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, на час укладення заповіту 26 травня 2020 року.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (частина перша статті 1233 ЦК України).

Згідно з частинами першою, другою статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Згідно з частиною другою статті 1267 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Стаття 203 ЦК України містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти:

1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).

Відповідно до частини першої статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а у разі її смерті за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Підставою для визнання правочину недійсним на підставі, яка передбачена зазначеною нормою, повинна бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.

Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до пункту 2 частини першої статті 105 ЦПК України зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 89 ЦПК України.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц зазначено, що висновок про тимчасову недієздатність учасника правочину необхідно робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину.

Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому необхідно давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними».

Відповідно до матеріалів справи ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 27 жовтня 2020 року задоволено клопотання ОСОБА_1 про призначення посмертної судово-психіатричної експертизи.

Призначено у справі посмертну судово-психіатричну експертизу, проведення якої доручено експертам Комунальної установи «Одеський обласний медичний центр психічного здоров`я» (далі - КУ «Одеський обласний медичний центр психічного здоров`я»).

На вирішення експертизи поставлено такі питання :

чи усвідомлював ОСОБА_3 за своїм психічним станом власні дії на момент складання заповіту на ім`я ОСОБА_2 , 26 травня 2020 року;

чи міг ОСОБА_3 керувати власними діями на момент складання заповіту на ім`я ОСОБА_2 , 26 травня 2020 року.

Згідно з висновком судово-психіатричного експерта від 07 липня 2021 року № 374, складеного за результатами проведення комісійної експертизи, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 61 рік, за своїм психічним станом на момент складання заповіту на ім`я ОСОБА_2 (26 травня 2020 року), виявляв клінічні ознаки хронічного стійкого психічного розладу у вигляді «Вираженого психоорганічного синдрому, складного генезу (судинного, метаболічного, інтоксикаційного внаслідок важкої анемії), із суттєвим зниженням вольових та критичних функцій» (що відповідав діагностичним стандартам рубриці «F07.9» за Міжнародною класифікацією хвороб 10-го перегляду), який абсолютно позбавляв ОСОБА_3 здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, на час укладення заповіту - 26 травня 2020 року.

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з чим погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що висновок судово-психіатричного експерта від 07 липня 2021 року № 374 належно обґрунтований та аргументований, його дослідницька частина узгоджується з підсумковими висновками експертизи та наявними у справі доказами.

Результати експертизи містять чіткі, конкретні та категоричні висновки щодо психологічного стану заповідача на час посвідчення заповіту (26 травня 2020 року), відповідно до яких в момент посвідчення заповіту ОСОБА_3 був абсолютно неспроможний розуміти значення своїх дій та керувати ними, волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Лукинюк В. В., посилається на те, що на порушення норм процесуального права суд першої інстанції не розглянув її клопотання про призначення повторної судово-психіатричної експертизи, а суд апеляційної інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні такого клопотання.

Вирішуючи аналогічні доводи заявниці, викладені в апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції урахував відсутність протокольної ухвали або окремої ухвали, постановленої судом першої інстанції у нарадчій кімнаті, за результатами розгляду клопотання про призначення повторної посмертної судово-психіатричної експертизи, вказавши, що зазначене не є підставою для обов`язкового скасування рішення суду першої інстанції, оскільки відповідачка реалізувала своє право на повторне заявлення клопотання про призначення повторної посмертної судово-психіатричної експертизи у суді апеляційної інстанції.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 17 листопада 2022 року у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про призначення повторної судово-психіатричної експертизи відмовлено, оскільки відсутні правові підстави для призначення повторної експертизи у цій справі.

Відхиляючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про необґрунтованість висновку судово-психіатричного експерта від 07 липня 2021 року № 374, складеного за результатами проведення комісійної експертизи, суд апеляційної інстанції зазначив, що при проведенні експертизи експерти використали всі необхідні для її проведення матеріали, а саме: матеріали судової справи № 974/23913/20, витребувану медичну документацію, відомості про ОСОБА_3 , отримані від КНП «Міський психіатричний диспансер», КНП «Міська клінічна лікарня № 1», КНП «Одеська обласна клінічна лікарня», КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 4», КУ «Одеський обласний центр медико-соціальної експертизи», КУ «Одеське обласне бюро судово-медичної експертизи», Київської державної нотаріальної контори у м. Одесі.

Експерти дослідили відомості, надані КНП «Міський психіатричний диспансер» (лист від 20 лютого 2020 року № 01-01-10/159), щодо психічного діагнозу померлого ОСОБА_3 (органічний емоційно-лабільний розлад), а тому сама по собі відсутність у розпорядженні експертів медичної картки амбулаторного хворого ОСОБА_3 не вказує на необґрунтованість висновків експертів та встановленого йому діагнозу.

Суд апеляційної інстанції критично оцінив довідку дільничного психіатра від 22 травня 2020 року, у якій зазначено, що ОСОБА_3 під наглядом лікаря-психіатра не знаходиться, оскільки вона суперечить матеріалам справи та відомостям, зазначеним у листі КНП «Міський психіатричний диспансер» від 20 лютого 2020 року № 01-01-10/159.

Узагальнюючи наведене, суд апеляційної інстанції зазначив, що ОСОБА_2 не надала нових доказів та не заявляла клопотань про їх витребування, не вказала, яким конкретно матеріалам справи висновок експертів не відповідає та в чому полягає така невідповідність, а отже, не довела наявність підстав, передбачених частиною другою статті 113 ЦПК України.

У постанові Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі

№ 201/15019/14-ц зазначено, що якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Повторна експертиза призначається, коли є сумніви у правильності висновку експерта, пов`язані з його недостатньою обґрунтованістю чи з тим, що він суперечить іншим матеріалам справи, а також за наявності істотного порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи. Висновок визнається неповним, коли експерт не дав вичерпних відповідей на порушені перед ним питання, у зв`язку з чим суд має обговорити питання про призначення додаткової або повторної експертизи залежно від обставин справи.

Відповідно до частини другої статті 113 ЦПК України, якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Таким чином, процесуальним законом передбачено дві підстави для призначення судом повторної експертизи, а саме: у випадку, якщо висновок експерта суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності (див. постанову Верховного Суду від 29 грудня 2022 року у справі № 686/15304/14-ц).

Встановивши, що висновок судово-психіатричного експерта від 07 липня 2021 року № 374 належно обґрунтований та аргументований, його дослідницька частина узгоджується з підсумковими висновками експертизи та наявними у справі доказами, а також відсутність обставин, які викликають сумніви у правильності висновку судово-психіатричного експерта від 07 липня 2021 року № 374, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для призначення у справі повторної судово-психіатричної експертизи, відповідно частини другої статті 113 ЦПК України.

Узагальнюючи наведене, суди попередніх інстанцій належно дослідили зібрані у справі докази, зокрема висновок судово-психіатричного експерта від 07 липня 2021 року № 374, урахували показання свідків, допитаних у суді першої інстанції, та надали їм відповідну оцінку за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин доводи касаційної скарги про те, що судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права з посиланням на пункт 4 частини другої статті 389, пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України не знайшли свого підтвердження, оскільки фактично зводяться до незгоди заявниці із встановленими судами попередніх інстанцій обставинами справи та здійсненою ними оцінкою доказів.

Оцінюючи окремі доводи касаційної скарги щодо порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права Верховний Суд виходить з такого.

Так, заявниця зазначає, що у цій категорії справ висновок експерта має ключове значення, а право на перевірку достовірності ключового доказу є фундаментальним правом відповідача, обмеження або порушення якого свідчить про порушення принципів рівності та змагальності сторін.

Водночас значимість висновку експертизи у подібних справах не означає, що суди у всіх випадках при незгоді іншої сторони мають призначати повторні експертизи.

У цій справі з урахуванням положень частини другої статті 113 ЦПК України, змісту висновку експерта, аналізу інших доказів у сукупності суди дійшли висновку про відсутність правових підстав для призначення у справі повторної судово-психіатричної експертизи.

У зв`язку з наведеним Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про неврахування висновків, викладених Верховним Судом у постановах у справах №757/12555/14-ц, № 520/8073/16-ц щодо критеріїв перевірки висновків експертів, оскільки питання оцінки висновків експертів, наявності чи відсутності підстав для призначення повторної експертизи залежить від обставин кожної конкретної справи.

Доводи касаційної скарги про неотримання експертами картки амбулаторного хворого, відомостей про перебування ОСОБА_3 на наркологічному обліку, неврахування його фактичного стану здоров`я, перебування у полі зору лікарів, виду та стану захворювань, поведінки спадкодавця у день складання заповіту були предметом перевірки судом апеляційної інстанції, яким суд дав відповідну оцінку.

Аргументи касаційної скарги про те, що висновок експерта не містить доказів, що саме на момент складання заповіту був недієзнатним (з посиланням на постанову Верховного Суду України у справі № 6-1531цс16), невідповідність висновку експерта міжнародній класифікації хвороб, неврахування ретроспективності визнання правочину недійсним та відповідної практики Європейськовго суду з прав людини також зводяться до власного аналізу встановлених судами обставин справи, непогодження з оцінкою доказів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та їх переоцінювати згідно з положеннями статті 400 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на те, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки постанова суду апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Дія постанови Одеського апеляційного суду від 17 листопада 2022 року була зупинена ухвалою Верховного Суду від 10 березня 2023 року, а тому у зв`язку із завершенням касаційного провадження дія постанови підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Лукинюк Володимир Васильович, залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 26 травня 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 17 листопада 2022 року залишити без змін.

Поновити дію постанови Одеського апеляційного суду від 17 листопада 2022 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

А. С. Олійник

О. В. Ступак