Ухвала

від 13.07.2023 по справі 460/50707/22

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

з питання залишення позовної заяви без розгляду

13 липня 2023 року м. Рівне№460/50707/22

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Греська О.Р., розглянувши в письмовому провадженні процесуальне питання щодо розгляду адміністративної справи за позовом

ОСОБА_1 доВідділу урядового фельд`єгерського зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в місті Рівному про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій,В С Т А Н О В И В:

До Рівненського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Відділу урядового фельд`єгерського зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в місті Рівному (далі відповідач) про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо неперерахунку та невиплати (з урахуванням раніше виплачених сум) позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби із врахуванням надбавки як працівнику режимно-секретного органу в розмірі 60 відсотків посадового окладу відповідно до рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 31.03.2021 у справі №460/9049/20;

зобов`язання відповідача перерахувати та виплатити (з урахуванням раніше виплачених сум) позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби із врахуванням надбавки як працівнику режимно-секретного органу в розмірі 60 відсотків посадового окладу відповідно до рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 31.03.2021 у справі №460/9049/20.

Ухвалою суду від 09.01.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі; розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

До суду надійшла заява відповідача про залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку з пропущенням строку звернення до суду. Відповідач зазначає, що позивач був обізнаний, що рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 31.03.2021 у справі №460/9049/20 набрало законної сили 22.07.2021. Крім того, ОСОБА_1 був присутній у судовому засіданні Восьмого апеляційного адміністративного суду під час проголошення постанови по справі № 460/9049/20, а отже перебіг строку звернення до адміністративного суду за захистом своїх прав, свобод чи інтересів для позивача почався ще 22.07.2021. Отже, з дня набрання законної сили судовим рішенням у справі №460/9049/20 позивач вважається таким, що повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів.

Також відповідач зазначає, що ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду у справі №460/4604/22 від 09.05.2022, яка набрала законної сили, залишено без розгляду адміністративний позов позивача в частині про визнання щодо протиправною бездіяльності відповідача неперерахунку та невиплати (з урахуванням раніше виплачених сум) одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби із врахуванням надбавки за службу в умовах режимних обмежень в розмірі 20 відсотків посадового окладу та надбавки як працівнику режимно-секретного органу в розмірі 60 відсотків посадового окладу відповідно до рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 31 березня 2021 року у справі №460/9049/20; зобов`язання відповідача перерахувати та виплатити (з урахуванням раніше виплачених сум) одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби із врахуванням надбавки за службу в умовах режимних обмежень в розмірі 20 відсотків посадового окладу та надбавки як працівнику режимно-секретного органу в розмірі 60 відсотків посадового окладу відповідно до рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 31 березня 2021 року у справі №460/9049/20. Позовну заяву в частині позовних вимог у справі №460/4604/22 залишено без розгляду у зв`язку з пропуском позивачем строку звернення до суду.

Розглянувши заяву про залишення позовної заяви без розгляду та докази на її обґрунтування, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частини п`ята указаної статті Кодексу).

Водночас, у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).

Вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, суд звертає увагу на те, що обов`язок держави створити умови та гарантувати можливості для громадян заробляти собі на життя працею і своєчасно одержувати винагороду за працю є складовою її обов`язку щодо утвердження, забезпечення і гарантування прав та свобод людини і громадянина (стаття 3, частини перша, друга, сьома статі 43 Конституції України).

Частиною першою статті 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

У Рішенні від 12 квітня 2012 року №9-рп/2012 Конституційний Суд України зазначив, що гарантована Конституцією України рівність усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних правових можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод. У правовій державі звернення до суду є універсальним механізмом захисту прав, свобод та законних інтересів фізичних і юридичних осіб (абзац п`ятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини рішення).

Таким чином, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п?ятою статті 122 КАС України.

Разом з тим, частиною другою статті 233 КЗпП України (в редакції чинній на момент звільнення позивача зі служби) встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 і №9-рп/2013.

Так, у рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, дійшов висновку, що вказані поняття є рівнозначними.

Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

До «усіх виплат» (заробітна плата, компенсація за невикористані відпустки, інші виплати) також належить і виплата вихідної допомоги (що є предметом позовних вимог незважаючи на те, що відповідно до спеціального законодавства має назву одноразова грошова допомога при звільненні).

Частиною першою статті 9 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей №2011-XII від 20.12.1991 (далі Закон №2011-XII) обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

За приписами частини другої цієї ж статті до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Абзацом першим частини другої статті 15 Закону № 2011-XII визначено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Отже, спір у цій справі стосується перерахунку та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, на яку військовослужбовець має право згідно з умовами проходження військової служби і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, а тому не обмежується будь-яким строком звернення до суду з позовом про її перерахунок та стягнення.

Слід зазначити, що норми статті 233 КЗпП України слід тлумачити в більш широкому розумінні, а саме в сенсі відсутності строкових обмежень для звернення до суду з позовом з приводу належної працівникові заробітної плати.

Такий правовий висновок підтриманий у постановах Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі №807/363/18 від 16 грудня 2021 року у справі №320/2583/21, від 07 лютого 2022 року у справі №420/7697/21, від 07 червня 2022 року у справі №420/8317/21 та від 28 липня 2022 року у справі №300/6805/21.

Окрім того, суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 1 липня 2022 року №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 1 липня 2022 року №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

При цьому, з огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 1 липня 2022 року №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

Однак приписами частин третьої і п`ятої статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Наведене дає суду підстави для висновку, що до 19.07.2022 строк звернення позивача з цим позовом до суду не був обмежений будь-яким строком, а правовідносини виникли до набрання чинності змін до статті 233 КзПП України, а тому в даному випадку тримісячний строк звернення до суду не застосовується.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 13.04.2023 у справі №160/8557/22.

Разом з тим, відповідно до пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2023 року № 383 "Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 р. № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236" дію карантину через COVID-19 продовжено до 30.06.2023.

Як слідує зі змісту позовної заяви, позивач оскаржує протиправну бездіяльністю відповідача щодо нарахування та виплати позивачу одноразової грошової допомоги у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб".

При цьому позовна заява подана до Рівненського окружного адміністративного суду 14.12.2022, тобто в період дії карантину.

Враховуючи наведене, відсутні підстави вважати, що позивач пропустив строк звернення до суду.

Щодо ухвали Рівненського окружного адміністративного суду у справі №460/4604/22 від 09.05.2022, яка набрала законної сили, залишено без розгляду адміністративний позов позивача в частині неперерахунку та невиплати одноразової грошової допомоги при звільненні у зв`язку з пропуском строку звернення до суду, то суд зазначає наступне.

Відповідно до частини четвертої статті 240 КАС України особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення підстав, з яких позов було залишено без розгляду, має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку.

З врахуванням позиції Верховного суду викладеної у постановах від 13 березня 2019 року у справі №807/363/18 від 16 грудня 2021 року у справі №320/2583/21, від 07 лютого 2022 року у справі №420/7697/21, від 07 червня 2022 року у справі №420/8317/21, від 28 липня 2022 року у справі №300/6805/21 та ухвалі від 13.04.2023 у справі №160/8557/22, суд вважає, що позивачем не пропущено строк звернення до суду з даної позовною заявою.

Враховуючи викладене, заява про залишення позовної заяви без розгляду до задоволення не підлягає.

Керуючись статтями 240, 241, 248, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В :

В задоволенні заяви Відділу урядового фельд`єгерського зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в місті Рівному про залишення позовної заяви без розгляду відмовити повністю.

Ухвала набирає законної сили негайно після її підписання.

Ухвала може бути оскаржена. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст ухвали складений дата 13 липня 2023 року.

Суддя Олег ГРЕСЬКО