Постанова

від 27.09.2023 по справі 460/50707/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2023 рокуЛьвівСправа № 460/50707/22 пров. № А/857/13861/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого суддіШавеля Р.М.,

суддівКузьмича С.М. та Матковської З.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Відділу урядового фельд`єгерського зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в м.Рівному (Відділ УФЗ Держспецзв`язку в м.Рівному) на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 13.07.2023р. в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Відділу урядового фельд`єгерського зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в м.Рівному (Відділ УФЗ Держспецзв`язку в м.Рівному) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання здійснити перерахунок і виплату одноразової грошової допомоги при звільненні із врахуванням надбавки працівника режимно-секретного органу (суддя суду І інстанції: Гресько О.Р., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 13.07.2023р., м.Рівне; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: 13.07.2023р.),-

В С Т А Н О В И В:

14.12.2022р. (згідно з відомостями реєстраційної позначки суду першої інстанції) ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:

визнати протиправною бездіяльність відповідача Відділу урядового фельд`єгерського зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в місті Рівному (Відділу УФЗ Держспецзв`язку в м.Рівному) щодо неперерахунку та невиплати (з урахуванням раніше виплачених сум) ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби із врахуванням надбавки як працівнику режимно-секретного органу в розмірі 60 відсотків посадового окладу відповідно до рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 31.03.2021р. у справі № 460/9049/20;

зобов`язати відповідача Відділ УФЗ Держспецзв`язку в м.Рівному перерахувати та виплатити (з урахуванням раніше виплачених сум) ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби із врахуванням надбавки як працівнику режимно-секретного органу в розмірі 60 відсотків посадового окладу відповідно до рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 31.03.2021р. у справі № 460/9049/20;

стягнути з Відділу УФЗ Держспецзв`язку в м.Рівному на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 157607 грн.;

стягнути з Відділу УФЗ Держспецзв`язку в м. Рівному на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати в розмірі 32259 грн.;

судові витрати покласти на відповідача (а.с.1-9).

Згідно ухвали суду від 09.01.2023р. позовну заяву в частині вимог про стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 157607 грн. та стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати в розмірі 32259 грн. повернуто позивачу у зв`язку з поданням останнім заяви про відкликання вказаних позовних вимог (а.с.54 і на звороті).

Розгляд цієї справи, що віднесена процесуальним законом до справ незначної складності, проведено судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами (а.с.53 і на звороті).

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 13.07.2023р. заявлений позов задоволено; визнано протиправною бездіяльність Відділу УФЗ Держспецзв`язку в м.Рівному щодо неперерахунку та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби із врахуванням надбавки як працівнику режимно-секретного органу в розмірі 60 відсотків посадового окладу відповідно до рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 31.03.2021р. у справі № 460/9049/20; зобов`язано Відділ УФЗ Держспецзв`язку в м.Рівному перерахувати та виплатити (з урахуванням раніше виплачених сум) ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби із врахуванням надбавки як працівнику режимно-секретного органу в розмірі 60 відсотків посадового окладу відповідно до рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 31.03.2021р. у справі № 460/9049/20 (а.с.111-113).

Не погодившись із рішенням суду, його оскаржив відповідач Відділ УФЗ Держспецзв`язку в м.Рівному, який покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що у своїй сукупності призвело до невірного вирішення спору, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні заявленого позову відмовити (а.с.115-129).

В обґрунтування вимог апеляційної скарги покликається на те, що суд залишив поза увагою пояснення відповідача щодо несплати позивачем судового збору, порушення ним строків і порядку звернення до суду. Також суд не надав правової оцінки ухвалі Рівненського окружного адміністративного суду від 09.05.2022р. в справі № 460/4604/22, якою адміністративний позов ОСОБА_1 з тотожними позовними вимогами залишено без розгляду. Крім цього, ОСОБА_1 проходив військову службу не в Збройних Силах України, як зазначив суд першої інстанції, а в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України.

Окрім цього, будь-які надбавки є складовою грошового забезпечення військовослужбовця Відділу УФЗ Держспецзв`язку в м.Рівному.

Інструкція про грошове забезпечення та виплати військовослужбовцям Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, затв. наказом Адміністрації Держспецзв`язку № 151 від 13.03.2018р., визначає порядок та умови виплати грошового забезпечення та виплат компенсаційного характеру військовослужбовцям Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, як двох різних видів виплат.

Згідно вказаної Інструкції структура грошового забезпечення військовослужбовців Відділу складається із окладів та додаткових видів грошового забезпечення. Виплати компенсаційного характеру не входять до структури грошового забезпечення та є іншими видами виплат. Одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби виплачується військовослужбовцю Адміністрацією чи підрозділом Держспецзв`язку, з якого його було звільнено з військової служби, на підставі наказу про виключення військовослужбовця зі списків особового складу Держспецзв`язку.

У наказі про звільнення позивача з військової служби зазначено спірну виплату компенсаційного характеру.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до хибного висновку про те, що одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби входить до структури грошового забезпечення, яка насправді є виплатою компенсаційного характеру, що призвело до необґрунтованого застосування ним до спірних правовідносин ст.233 КЗпП України, як норми що регулює стягнення саме заробітної плати.

Вирішуючи адміністративний спір по суті, суд першої інстанції в обґрунтування задоволення позову послався на постанову КМ України № 1294 від 07.11.2007р. «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка втратила чинність на підставі постанови КМ України № 704 від 30.08.2017р. «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Також позивач пропустив строк звернення до суду з розглядуваним позовом. При цьому, жодних обставин, які були об`єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду з цим позовом позивачем не вказано і докази на їх підтвердження у матеріалах справи є відсутніми.

Позивач ОСОБА_1 скерував до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вважає її необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення. Наголошує на тому, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права та ухвалив законне і справедливе судове рішення (а.с.141-144, 145-152).

Розгляд справи в апеляційному порядку здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Як встановлено під час судового розгляду, позивач ОСОБА_1 проходив військову службу в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України.

Наказом начальника Відділу УФЗ Держспецзв`язку в м.Рівному № 11-ОС від 03.06.2020р. підполковника ОСОБА_1 , заступника начальника відділу, звільнено з військової служби згідно з пп.«б» п.2 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (за станом здоров`я), припинено контракт та виключено його зі списків особового складу з урахуванням часу на здачу справ і посади, 22.06.2020р. (а.с.10 і на звороті).

На підставі вищевказаного наказу відповідно до абз.2 п.10 постанови КМ України № 393 від 17.07.1992р. «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» позивачу виплачена одноразова грошова допомога при звільненні в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 31.03.2021р. у справі № 460/9049/20, яке залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.07.2021р., визнано протиправною бездіяльність Відділу УФЗ Держспецзв`язку в м.Рівному щодо неприйняття наказу про встановлення ОСОБА_1 надбавки за службу в умовах режимних обмежень за період з 01.03.2018р. по 14.01.2019р. в розмірі 20 відсотків та надбавки до посадового окладу як працівнику режимно-секретного органу за період з 15.01.2019р. по 22.06.2020р. в розмірі 60 відсотків посадового окладу; зобов`язано Відділ УФЗ Держспецзв`язку в м.Рівному встановити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 надбавку за службу в умовах режимних обмежень за період з 01.03.2018р. по 14.01.2019р. в розмірі 20 відсотків та надбавку до посадового окладу як працівнику режимно-секретного органу за період з 15.01.2019р. по 22.06.2020р. в розмірі 60 відсотків його посадового окладу (а.с.11-22).

На виконання вказаного рішення суду ОСОБА_1 було нараховано надбавку за службу в умовах режимних обмежень за період з 01.03.2018р. по 14.01.2019р. в розмірі 20 відсотків та надбавку до посадового окладу як працівнику режимно-секретного органу за період з 15.01.2019р. по 22.06.2020р. в розмірі 60 відсотків його посадового окладу, що підтверджується відповідною довідкою про додаткові види грошового забезпечення (а.с.34).

Позивач звернувся до відповідача із заявами про здійснення перерахунку одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби з врахуванням надбавки як працівнику режимно-секретного органу за період з 15.01.2019р. по 22.06.2020р. в розмірі 60 відсотків його посадового окладу.

Відділ УФЗ Держспецзв`язку в м.Рівному листом №63/26/01-612 від 07.12.2021р. у відповідь на звернення повідомив позивача про те, що одноразова грошова допомога при звільненні зі служби була йому нарахована та виплачена під час звільнення. Додатково зазначив, що рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 31.03.2021р. у справі № 460/9049/20 виконане в повному обсязі. Питання щодо перерахунку одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби з врахуванням надбавки як працівнику режимно-секретного органу за період з 15.01.2019р. по 22.06.2020р. в розмірі 60 відсотків посадового окладу не розглядалися (а.с.32 і на звороті).

З огляду на те, що нарахування та виплату позивачу надбавки як працівнику режимно-секретного органу за період з 15.01.2019р. по 22.06.2020р. в розмірі 60 відсотків посадового окладу відповідачем проведено на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 31.03.2021р. у справі № 460/9049/20, розрахунок одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби проведено без врахування вказаної надбавки як працівнику режимно-секретного органу в розмірі 60 відсотків посадового окладу, що стало підставою для звернення позивача до суду із розглядуваним позовом.

Приймаючи рішення по справі та задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що надбавка за службу в умовах режимних обмежень та надбавка до посадового окладу як працівнику режимно-секретного органу належить до додаткових видів грошового забезпечення, а відтак такі надбавки повинні враховуватися під час нарахування одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби.

Зважаючи на ту обставину, що вказані надбавки позивач отримав на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 31.03.2021р. у справі № 460/9049/20, тому вони не включалися до розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні у 2020 році.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для здійснення перерахунку одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням надбавки до посадового окладу як працівнику режимно-секретного органу за період з 15.01.2019р. по 22.06.2020р. в розмірі 60 відсотків посадового окладу.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильних та обґрунтованих висновків про наявність підстав для задоволення позову із визначеним способом захисту позивача, з огляду на наступне.

Приписами ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України № 2232-XII від 25.03.1992р. «Про військовий обов`язок і військову службу».

Відповідно до ч.2 ст.2 цього Закону порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов`язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з ст.40 вказаного Закону гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.

Відповідно до ч.5 ст.11 Закону України № 3475-IV від 23.02.2006р. «Про Державну службу спеціального зв`язку та захисту інформації України» на військовослужбовців Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України поширюється дія статутів Збройних Сил України та законодавство України, що встановлює загальний порядок і умови проходження військової служби.

Права, пільги та соціальні гарантії військовослужбовців визначаються Законом України № 2011-ХІІ від 20.12.1991р. «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до ч.1 ст.9 наведеного Закону держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частиною другою вказаної статті встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

01.03.2018р. вступила в дію постанова КМ України № 704 від 30.08.2017р. «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою було затверджено нові схеми тарифних розрядів військовослужбовців.

Пунктом 2 цього Порядку встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Зокрема, цією постановою установлено такі додаткові види грошового забезпечення:

надбавка за особливості проходження служби в розмірі до 100 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим (спеціальним) званням та надбавки за вислугу років, порядок та умови виплати якої визначається керівниками державних органів залежно від якості, складності, обсягу та важливості виконуваних обов`язків за посадою;

надбавка за службу в умовах режимних обмежень військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу.

Отже, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: посадовий оклад; оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Частиною 2 ст.15 Закону № 2011-XII визначено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Наказом Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України № 151 від 13.03.2018р. затверджено Інструкцію про грошове забезпечення та компенсаційні виплати військовослужбовцям Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України /Інструкція № 151/.

Пунктом 4 Інструкції № 151 визначено, що місячне грошове забезпечення - посадовий оклад, оклад за військовим званням і щомісячні додаткові види грошового забезпечення, встановлені військовослужбовцю відповідно до вимог цієї Інструкції на певну дату.

Відповідно до розділу ІІІ Інструкції № 151 до додаткових видів грошового забезпечення належать: надбавка за вислугу років, надбавка за особливості проходження служби, надбавка за службу в умовах режимних обмежень, надбавка за кваліфікацію, надбавка за кваліфікаційну категорію військовослужбовцям медичного і фармацевтичного складу, доплата за науковий ступінь, доплата за вчене звання, надбавка за почесні звання, надбавка за спортивні звання, преміювання, допомога для оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, одноразова грошова допомога після укладання військовослужбовцями першого контракту, винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту, надбавка за безперервний стаж на шифрувальній роботі, надбавка військовослужбовцям, які залучаються до підготовки рішень та висновків державних експертів з питань таємниць.

Під час судового розгляду встановлено, що позивачу була виплачена одноразова грошова допомога при звільнені в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Вказана виплата здійснена без врахування надбавки як працівнику режимно-секретного органу в розмірі 60 відсотків посадового окладу, оскільки нарахування та виплату позивачу вказаної надбавки за період з 15.01.2019р. по 22.06.2020р. в розмірі 60 відсотків посадового окладу відповідачем проведено лише на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 31.03.2021р. у справі № 460/9049/20.

Отже, матеріалами справи підтверджено та не заперечується відповідачем, що надбавка як працівнику режимно-секретного органу в розмірі 60 відсотків посадового окладу нараховувалась та виплачувалась позивачу щомісяця, що свідчить про її систематичний, а не одноразовий характер.

Разом з тим, у складі місячного грошового забезпечення, з якого була обчислена одноразова грошова допомога при звільнені позивачу, не врахована надбавка як працівнику режимно-секретного органу в розмірі 60 відсотків посадового окладу.

Як правильно зауважив суд першої інстанції, що відповідно до вимог Інструкції № 151 надбавка за службу в умовах режимних обмежень та надбавка до посадового окладу як працівнику режимно-секретного органу належить до додаткових видів грошового забезпечення, а відтак, такі надбавки повинні враховуватися при нарахуванні одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби.

Враховуючи, що вказану надбавку позивач отримав лише на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 31.03.2021р. у справі № 460/9049/20, тому вона не включалася до розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні у 2020 році.

Приймаючи до уваги наведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідач протиправно не включив позивачу до розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби надбавки як працівнику режимно-секретного органу в розмірі 60 відсотків посадового окладу.

Невключення відповідачем позивачу до розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби надбавки як працівнику режимно-секретного органу в розмірі 60 відсотків посадового окладу призвело до отримання позивачем одноразової грошової допомоги при звільненні у значно меншому розмірі, ніж це передбачено законодавством.

Щодо доводів апелянта про те, що ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду в справі № 460/4604/22 від 09.05.2022р. адміністративний позов ОСОБА_1 з тотожними позовними вимогами залишено без розгляду в порядку п.7 ч.1 ст.240 КАС України, апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до п.7 ч.1 ст.240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо провадження в адміністративній справі було відкрито за позовною заявою, яка не відповідає вимогам статей 160, 161, 172 цього Кодексу, і позивач не усунув цих недоліків у строк, встановлений судом.

За правилами ч.4 ст.240 КАС України особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення підстав, з яких позов було залишено без розгляду, має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку.

Отже, із врахуванням викладеного, залишення без розгляду адміністративного позову ОСОБА_1 з тотожними позовними вимогами в порядку п.7 ч.1 ст.240 КАС України не позбавляє його права на звернення до адміністративного суду в загальному порядку після усунення підстав, з яких позов було залишено без розгляду.

У частині дотримання позивачем строків звернення до суду із розглядуваним позовом колегія суддів висновується наступним.

Відповідно до ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною 3 ст.122 КАС України визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (ч.5 вказаної статті).

Водночас, у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).

Разом з тим, частиною 2 ст.233 КЗпП України встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15.10.2013р. № 8-рп/2013 і № 9-рп/2013.

Так, у рішенні від 15.10.2013р. № 8-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку про те, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

Верховний Суд у постановах від 28.07.2022р. у справі № 300/6805/21, від 07.02.2022р. у справі № 420/7697/21, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, дійшов висновку, що вказані поняття є рівнозначними.

Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

До «усіх виплат» (заробітна плата, компенсація за невикористані відпустки, інші виплати) також належить і виплата вихідної допомоги (що є предметом позовних вимог незважаючи на те, що відповідно до спеціального законодавства має назву одноразова грошова допомога при звільненні).

Спір у цій справі стосується перерахунку та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, на яку військовослужбовець має право згідно з умовами проходження військової служби і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, а тому не обмежується будь-яким строком звернення до суду з позовом про її перерахунок та стягнення.

З огляду на наведене, безпідставними є доводи апелянта, що на спірні правовідносини щодо нарахування та виплати одноразової грошової допомоги не розповсюджуються положення ст.233 КЗпП України та про наявність підстав для застосування положень ч.5 ст.122 КАС України.

Таким чином, строки звернення до суду із позовом про нарахування та виплату грошового забезпечення та його складових частин у період звільнення позивача з військової служби (червень 2020 року) не застосовувалися.

Законом України № 2352-IX від 01.07.2022р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» внесені зміни до норм КЗпП України.

Зокрема, частини 1 і 2 ст.233 КЗпП України викладені в новій редакції, згідно якої працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті (ч.1).

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116) (ч.2).

Згідно нової редакції ст.234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.

Закон України № 2352-ІХ від 01.07.2022р. не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, тобто, його норми не мають зворотної дії в часі.

Отже, цей Закон містить норми прямої дії та поширює свою дію тільки на ті правовідносини, які виникли та існують після набрання ним чинності, зокрема з 19.07.2022р.

Відповідно до ч.1 ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Як випливає з Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999р. № 1/99-рп, частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Відповідно зміст суб`єктивного права особи, у тому числі права особи на звернення до суду, слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент виникнення відповідного права.

Водночас неприпустимість зворотної дії нормативно-правового акта полягає в тому, що запроваджені ним нові норми не можуть застосовуватися до правовідносин, які існували до набрання ним чинності. Отже, приписи нового нормативно-правового акта не можуть змінити обсяг прав, який було встановлено попередніми нормативно-правовими актами.

Таким чином, правила обчислення строку звернення до суду працівника про стягнення належної йому заробітної плати визначаються за тими правилами, які були чинними на момент початку перебігу відповідного строку.

Тривалість строку звернення до суду не змінюється в разі подальших змін законодавства, яке регулює відповідні відносини. Тому строк звернення до суду розпочинається і закінчується з урахуванням тієї тривалості, яка передбачалася на момент початку перебігу відповідного строку.

При цьому тривалість строку звернення до суду не змінюється залежно від того, коли було реалізоване право на позов. Відповідно тривалість строку звернення до адміністративного суду не залежить від того, коли було фактично пред`явлено позов.

За таких умов підстав для застосування змін, внесених згідно Закону України № 2352-IX від 01.07.2022р. до приписів ст.233 КЗпП України, які набрали чинності з 19.07.2022р., колегія суддів не убачає.

Окрім цього, відповідно до п.1 Глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Згідно п.1 постанови КМ України № 1236 від 09.12.2020р. «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020р. до 31 грудня 2022р. на території України установлено карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020р. № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (Офіційний вісник України, 2020 р., № 23, ст. 896, № 30, ст. 1061), від 20 травня 2020р. № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (Офіційний вісник України, 2020 р., № 43, ст. 1394, № 52, ст. 1626) та від 22 липня 2020р. № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (Офіційний вісник України, 2020 р., № 63, ст. 2029).

Оскільки станом на час звернення позивача до суду карантин, встановлений КМ України, діяв, то застосування строку, визначеного ч.1 ст.233 КЗпП України, не можна вважати правильним також із цієї підстави.

Стосовно решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи позивача, наведені в позовній заяві, та відповідача, наведені у відзиві на позовну заяву, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, якими вимоги позивача задоволені у визначений спосіб.

З огляду на результат апеляційного розгляду та відповідно до ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта Відділ УФЗ Держспецзв`язку в м.Рівному.

Приймаючи до уваги викладене, суд першої інстанції правильно та повно встановив обставини справи, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судового рішення, а тому підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Відділу урядового фельд`єгерського зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в м.Рівному (Відділ УФЗ Держспецзв`язку в м.Рівному) на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 13.07.2023р. в адміністративній справі № 460/50707/22 залишити без задоволення, а вказане рішення суду без змін.

Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта Відділ урядового фельд`єгерського зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в м.Рівному (Відділ УФЗ Держспецзв`язку в м.Рівному).

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. М. Шавель судді С. М. Кузьмич З. М. Матковська Дата складання повного тексту судового рішення: 27.09.2023р.