Постанова

від 25.07.2023 по справі 823/1537/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 липня 2023 року

м. Київ

справа № 823/1537/16

касаційне провадження № К/9901/31866/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Черкаської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Черкаській області на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 15.11.2016 (суддя - Гаврилюк В.О.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.04.2017 (головуючий суддя - Кузьмишина О.М., судді - Глущенко Я.Б., Шелест С.Б.) у справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Черкаської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Черкаській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

УСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, платник) звернувся до суду з адміністративним позовом до Черкаської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Черкаській області (далі - відповідач, Інспекція, контролюючий орган), в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Інспекції від 16.06.2016 №0000992100, №0001002100.

Обґрунтовуючи вимоги, позивач зазначив, що предметом камеральної перевірки може бути лише правильність складання податкових декларацій, а не перевірка дотримання граничних строків сплати узгодженого податкового зобов`язання. Камеральна перевірка проведена Інспекцією з порушенням строків проведення такої перевірки, встановлених Податковим кодексом України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), що є підставою для скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, прийнятих за результатами проведення такої перевірки.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення ґрунтуються на акті камеральної перевірки даних позивача, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість щодо від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту та суми бюджетного відшкодування за березень 2016 року №64/23-25-13-013 від 19.05.2016, чим порушив порядок проведення камеральних перевірок, оскільки камеральній перевірці підлягає податкова звітність, а не первинні бухгалтерські документи, на підставі яких така звітність була складена відповідно до пункту 76.1 статті 76 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Позивач вказує на те, що відповідач несвоєчасно прийняв оскаржувані податкові повідомлення-рішення, що суперечить вимогам пункту 86.8 статті 86 ПК України. Зазначає, що ПК України не має жодної норми, яка б забороняла або позбавляла фізичних осіб-підприємців права на податковий кредит та/чи встановлювала право фізичної особи - підприємця на податковий кредит у залежності від ведення обліку основних засобів. Відсутність встановленого законом обов`язку фізичної особи - підприємця вести облік основних засобів не виключає наявність відповідного права у платника податку користуватись податковим кредитом. Позивач наголосив, що реєстрація транспортних засобів за фізичними особами - підприємцями, не передбачена законодавством України, тому у свідоцтві про реєстрацію транспортних засобів не може зазначатися як їх власник фізична особа - підприємець. При цьому, неможливість державної реєстрації транспортних засобів за фізичними особами - підприємцями не позбавляє права таких осіб на податковий кредит за операціями з придбання транспортних засобів, якщо були дотримані умови його формування, визначені ПК України. Позивач зазначає, що він є власником транспортного засобу, який використовує у власній господарській діяльності та відповідно має право на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплаченого при його придбанні. Позивач звертає увагу на те, що він перебуває на загальній системі оподаткування та в порядку, визначеному наказом Міндоходів від 16.09.2016 №481, веде книгу обліку доходів і витрат, в якій зафіксовані всі витрати позивача.

Черкаський окружний адміністративний суд постановою від 15.11.2016, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.04.2017, позов задовольнив повністю, визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення Інспекції від 16.06.2016 №0000992100, №0001002100.

Суди першої та апеляційної інстанцій, приймаючи рішення дійшли до висновку про правомірність включення позивачем до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачену за придбання сідельного тягача, оскільки кошти сплачувались за придбаний товар позивачем, як фізичною особою - підприємцем та позивач є власником даного транспортного засобу, використовує його у своїй підприємницькій діяльності.

Інспекція оскаржила рішення судів першої та апеляційної інстанцій до Вищого адміністративного суду України. В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме: статей 14, 17, 44, 138, 139, 198 ПК України. Скаржник вважає, що суди дійшли помилкового висновку про правомірність включення позивачем до складу податкового кредиту сум за господарською операцією по придбанню сідельного тягача, оскільки належними первинними документами не підтверджується його придбання та використання в межах господарської діяльності позивача. Скаржник доводить про наявність в нього повноважень на проведення камеральної перевірки з питань правомірності включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за господарськими операціями позивача.

Позивач у запереченнях на касаційну скаргу, посилаючись на законність і обґрунтованість судових рішень попередніх інстанцій, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 13.06.2017 відкрив провадження за касаційною скаргою Інспекції.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 27.07.2018 прийняв касаційну скаргу Інспекції до провадження та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 24.07.2023 призначив справу до касаційного розгляду в попередньому судовому засіданні на 25.07.2023.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

У справі, що розглядається, суди встановили, що позивач є фізичною особою-підприємцем, зареєстрований 04.06.1996, станом на дату складання акту перевірки та розгляду справи є платником податку на додану вартість. Видом діяльності позивача, зокрема, є вантажний автомобільний транспорт.

Контролюючим органом відповідно до пункту 200.10 статті 200 в порядку статті 76 ПК України проведено камеральну перевірку даних платника, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість щодо від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту та сумою бюджетного відшкодування за березень 2016 року, за результатами якої складено акт від 19.05.2016 №64/23-25-13-013, яким встановлені порушення вимог пункту 198.3 статті 198 ПК України, в результаті чого завищено бюджетне відшкодування з податку на додану вартість на суму 44000,00 грн, пункту 200.4 статті 200 зазначеного кодексу, внаслідок чого позивачу зменшується сума бюджетного відшкодування податку на додану вартість на 44000,00 грн.

На підставі висновків акта перевірки контролюючим органом прийняті податкові повідомлення-рішення від 16.06.2016:

№0000992100, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 44000,00 грн, застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 22000,00 грн;

№0001002100, яким позивачу зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на суму 44000,00 грн.

Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних рішень, Верховний Суд виходить із такого.

Пунктом 20.1.4 статті 20 ПК України (тут і надалі - в редакції на момент виникнення спірних правовідносин, ПК України) встановлено право контролюючих органів проводити перевірки платників податків.

Даною нормою визначено, що ці перевірки повинні проводитися в порядку, встановленому ПК України.

Відповідно до пункту 49.2 статті 49 ПК України платник податків зобов`язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об`єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є.

Пунктом 54.1 статті 54 ПК України визначено, що крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.

Згідно з підпунктом 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 ПК України камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій).

Предметом документальної перевірки є зокрема своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, що передбачено положеннями підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України.

За змістом абзацу першого підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Порядок проведення камеральної перевірки врегульовано положеннями статті 76 ПК України, пунктом 76.1 якої передбачено, що камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком.

Порядок оформлення результатів камеральної перевірки здійснюється відповідно до вимог статті 86 цього Кодексу (пункт 76.2 статті 76 ПК України)

Згідно з пунктом 86.2 статті 86 ПК України за результатами камеральної перевірки у разі встановлення порушень складається акт у двох примірниках, який підписується посадовими особами такого органу, які проводили перевірку, і після реєстрації у контролюючому органі вручається або надсилається для підписання протягом трьох робочих днів платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

Системний аналіз норм, які визначають порядок камеральної перевірки та які діяли на час проведення перевірки контролюючим органом в межах спірних правовідносин, свідчить про те, що мета камеральної перевірки - виявити в поданій звітності, інших даних систем електронного адміністрування, єдиних реєстрів, арифметичні та/або методологічні помилки, або інші відомості які призвели до заниження або завищення податкового зобов`язання або посвідчують інші реєстраційні порушення, які доводять склад податкового правопорушення.

Камеральна перевірка проводиться на систематичній основі, тобто перевіряються всі без винятку податкові декларації та уточнюючі розрахунки, подані платником, якого перевіряють.

Натомість до 01.01.2017 (до внесення змін до статті 75 ПК України) питання своєчасності нарахування та сплати усіх передбачених ПК України податків та зборів були предметом документальної перевірки, якій властиві зовсім інші ознаки в залежності від її виду (виїзна, невиїзна, планова, позапланова).

Невиконання податковим органом порядку проведення документальних планових або позапланових перевірок на виконання вимог положень статей 77, 78, 79 ПК України призводить до порушення контролюючим органом способу реалізації владних управлінських функцій та відсутності правових наслідків перевірки, яка не охоплювала на час її проведення питання своєчасності сплати грошового зобов`язання.

Зазначена правова позиція узгоджується х висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 13.06.2018 у справі №806/902/16.

Податковий орган доводить суду, що під час даної камеральної перевірки використовувались лише дані податкової звітності, що відповідає вимогам підпункту 75.1.1 статті 75 ПК України, та свідчить про правомірність проведення камеральної перевірки щодо своєчасності сплати податкового зобов`язання.

Натомість, актом перевірки встановлено неправомірність включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту, не підтвердження таких сум, відсутність документів в підтвердження правомірності включення сум до складу податкового кредиту з податку на додану вартість. Вказані факти встановлені без зазначення переліку досліджуваних документів, при тому, що такі відомості не можуть зазначатись в податкових деклараціях. Висновки акту перевірки свідчать про використання контролюючим органом і інших документів, крім даних податкової звітності, що є порушенням порядку проведення перевірки, оскільки у такому разі платник податків мав право бути повідомленим і присутнім під час проведення перевірки з реалізацією всіх гарантованих йому прав.

Своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів є предметом документальної перевірки відповідно до положень підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України, порядок та процедури проведення якої значно відрізняється від порядку проведення камеральної перевірки.

З огляду на викладене Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність у відповідача повноважень під час проведення камеральної перевірки досліджувати своєчасність правомірність визначення платником податкових зобов`язань з податку на додану вартість, оскільки камеральною перевіркою охоплюються лише показники податкової звітності, у зв`язку з чим перевірка будь-яких інших відомостей перебуває поза межами даної перевірки, тому прийняття за її результатами податкових повідомлень-рішень є протиправним.

Посилання контролюючого органу у касаційній скарзі на виявлені порушення, які зафіксовані актом перевірки, є безпідставними, оскільки відповідач не був наділений правом перевіряти своєчасність справляння платником податків узгоджених сум грошового зобов`язання в межах камеральної перевірки, чим порушив вимоги підпункту 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 ПК України, відтак акт перевірки у розумінні положень статті 74 КАС України є недопустимим доказом на підтвердження наявності складу податкових правопорушень, покладених в основу прийняття податкових повідомлень-рішень.

Щодо правомірності включення платником до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість в наслідок придбання позивачем сідельного тягача, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Підпунктом «а» пункту 185.1 статті 185 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування (ПДВ) є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Згідно з абзацами першим та другим пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/ розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів / послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (пункт 201.10 статті 201 ПК України).

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-ХІV (далі - Закон №996-ХІV).

Відповідно до статті 1 цього Закону (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною другою зазначеної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Відтак підтвердженням господарської операції виходячи з визначення Закону №996-ХІV є саме рух матеріальних активів та коштів між контрагентами, натомість первинна документація є відображенням такої операції.

Будь-який документ, виданий від імені суб`єкта господарювання (платника податків), що не був позбавлений відповідного статусу на час складення цього документа, має силу первинного документа та згідно зі статтею 44 ПК України та статтею 9 Закону №996-ХІV підтверджує дані податкового обліку суб`єкта господарювання та/або його контрагентів у тому разі, якщо цей документ містить, зокрема: достовірні дані про фактично здійснену господарську операцію та відображає її економічну суть; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Водночас інший платник податків під час використання такого документа у своєму податковому обліку повинен діяти розумно, добросовісно та з належною обачністю, а також сумніву в достовірності даних, внесених до відповідного документа своїм контрагентом, у тому числі стосовно даних щодо можливих дефектів правового статусу такого контрагента, а також щодо підпису та інших засобів ідентифікації представників контрагента, які брали участь у господарській операції.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженості дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій, позивач, як суб`єкт господарської діяльності, згідно контракту від 09.12.2015 №UA/ZAVALKO/1xXF460/09.12.15 IB придбав сідельний тягач - Е DAF XF 460 FT, який у подальшому зареєстровано за позивачем, що підтверджується відповідним свідоцтвом, який у подальшому використовувався позивачем у власній господарській діяльності.

На підтвердження використання придбаного тягача позивачем надано до суду договори про перевезення, заявки на перевезення, рахунки-фактур, товарно-транспортні накладні, акти здачі-прийняття робіт, договори-заявки.

Кошти за придбаний тягач сплачувались позивачем, як фізичною особою - підприємцем, що підтверджується копіями митної декларації та відповідного платіжного доручення.

Судовими інстанціями також установлено, що надані первинні документи відповідають вимогам Закону №996-ХІV та у повному обсязі відображають і підтверджують зміст господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Суд не приймає до уваги посилання податкового органу на реєстрацію придбаного тягача на позивача, як на фізичну особу, оскільки правилами реєстрації не передбачено його реєстрацією на суб`єкта господарювання. Зазначене не є підставою для висновків про відсутність господарської операції та неправомірність включення до складу податкового кредиту сум податку за такими операціями.

Приймаючи до уваги встановлення судовими інстанціями придбання позивачем тягача, який у подальшому використовувався позивачем у власній господарській діяльності, руху активів, колегія суддів не приймає посилання скаржника на відсутність доказів в підтвердження правовірності включення до складу податкового кредиту податку на додану вартість за таким придбанням. Зазначені доводи досліджено судами та надано їм відповідну оцінку.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Відповідач доводами касаційної скарги не спростовує висновків судів попередніх інстанцій щодо правомірності відображення у податковому обліку податкового кредиту сум податку на додану вартість за наведеними господарськими операціями. Контролюючий орган касаційною скаргою не обґрунтував і не зазначив, у чому полягає неправильне застосування судами норм матеріального права.

Відповідач у касаційній скарзі фактично просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 КАС України, якою передбачено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду не встановлено.

Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Черкаської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Черкаській області залишити без задоволення.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 15.11.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.04.2017 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова