Рішення

від 20.07.2023 по справі 9901/506/21

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

РІШЕННЯ

Іменем України

20 липня 2023 року

м. Київ

справа №9901/506/21

адміністративне провадження № П/9901/506/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді: Чиркіна С.М.,

суддів: Берназюка Я.О., Єзерова А.А., Коваленко Н.В., Кравчука В.М.,

за участю:

секретаря судового засідання Грабовської Т.О.,

учасників справи:

позивача - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження позов ОСОБА_1 до Президента України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Вища рада правосуддя про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

І. РУХ СПРАВИ

ОСОБА_1 звернулась до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Президента України, в якому просила:

визнати протиправною бездіяльність Президента України щодо не видання Указу про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Господарського суду міста Києва за поданням Вищої ради правосуддя про призначення судді на посаду від 07 вересня 2021 року № 83/0/12-21;

зобов`язати Президента України видати Указ про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Господарського суду міста Києва за поданням Вищої ради правосуддя про призначення судді на посаду від 07 вересня 2021 року № 83/0/12-21.

Ухвалою Верховного Суду від 13 грудня 2021 року відкрито провадження у справі.

Відповідач позов не визнав, скористався наданим статтею 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) правом та надав відзив, який надійшов до суду 04 січня 2022 року. У вказаному відзиві відповідач зазначив, що позов необхідно залишити без розгляду на підставі частини третьої статті 123 КАС України, оскільки позивачкою пропущений строк звернення з позовом до суду.

Ухвалою Суду від 28 липня 2022 року, з урахуванням додаткових пояснень позивачки, відмовлено у задоволенні клопотання представника Президента України про залишення без розгляду позову ОСОБА_1 до Президента України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії.

Ухвалою Верховного Суду від 19 січня 2023 року, з урахуванням конституційного статусу та законодавчо визначеної ролі у формуванні та забезпеченні діяльності доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, до участі у справі в якості третьої особи на стороні позивача долучена Вища рада правосуддя.

Також ухвалою від 19 січня 2023 року, з метою повного та об`єктивного розгляду справи у Президента України та Офісу Президента України витребувано інформацію щодо стану розгляду подання Вищої ради правосуддя про призначення судді ОСОБА_1 на посаду.

09 лютого 2023 року від Вищої ради правосуддя надійшли пояснення та заява про розгляд справи за відсутності представника Вищої ради правосуддя.

Ухвалою Суду від 16 лютого 2023 року визнано обов`язковою явку представника Президента України у судове засідання та витребувано інформацію щодо подальшого руху проекту Указу Президента України про призначення судді ОСОБА_1, переданого Директоратом з питань правової політики Офісу Президента України 16 вересня 2021 року до керівництва Офісу Президента України. Встановлений строк для виконання цієї ухвали щодо надання доказів до 02 березня 2023 року.

Проте, у визначений строк ухвалу суду в повному обсязі не було виконано. З урахуванням думки позивачки, яка категорично заперечувала проти вжиття додаткових заходів з виконання ухвали суду, та наданих представником відповідача пояснень, колегія суддів вирішила розглядати справу на підставі наявних доказів.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що Указом Президента України від 23 травня 2013 року № 302/2013 «Про призначення суддів» позивачка була призначена на посаду судді Господарського суду Луганської області строком на п`ять років.

31 серпня 2021 року Вища рада правосуддя (далі - ВРП) прийняла рішення № 1900/0/15-21 «Про внесення Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Господарського суду міста Києва».

Проте, на виконання вимог частини 2 статті 80 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Президент України не видав указ про призначення судді з дня надходження подання ВРП.

Позивачка вважає бездіяльність Президента України протиправною, оскільки у останнього відсутні підстави не видавати указ про призначення її на посаду судді.

Позивачка у судовому засіданні підтримала позовні вимоги, пояснила, що пройшла визначені законом процедури призначення на посаду судді безстроково. Із достеменно невідомих причин Президент України вже протягом тривалого часу не розглядає подання ВРП.

Вважає, що оскільки за період з моменту надходження подання ВРП до Офісу Президента минуло більше року, відповідно був час для підготовки проекту та підпису Указу, про що опосередковано свідчать Укази стосовно інших суддів, які проходили співбесіду одночасно або пізніше за неї.

Позивачка наголошувала на відсутності підстав для витребування будь-яких додаткових доказів, оскільки їх достатньо для розгляду справи по суті.

Також наголосила, що весь цей час легітимно сподівалася, що Президент України підпише указ про її призначення на посаду судді.

Розгляд справи неодноразово відкладався, в першу чергу, у зв`язку із неявкою представника відповідача та витребуванням судом додаткових доказів, які представник відповідача не надав на виконання ухвали суду про відкриття провадження, ухвал про витребування доказів та вимог статті 77 КАС України.

В судове засідання, яке відбулось 09 березня 2023 року, вперше з`явився представник відповідача, який наголосив на невизнанні позову.

Представник відповідача підтвердив суду, що подання ВРП стосовно ОСОБА_1 надійшло до Офісу Президента України 08 вересня 2021 року, було опрацьовано відповідними службами та 16 вересня 2021 року проект указу був переданий керівництву Офісу для подальшого підпису Президентом України.

Із покликанням на правову позицію щодо оцінки бездіяльності, сформовану Великою Палатою Верховного Суду у справах № 800/304/17, № 800/426/17 (П/9901/137/18), відповідач стверджував, що відсутня протиправна бездіяльність Президента України.

Представник відповідача наголосив, що Указом Президента від 24 лютого 2022 року в Україні було введено воєнний стан. В умовах військового часу додатково до сталих нагальних питань додались такі важливі питання, як керівництво Збройними Силами України, військовими формуваннями, постійними засіданнями РНБО, постійними засіданнями Ставки Верховного Головнокомандувача, які мають виконуватись виключно Президентом України.

На переконання представника відповідача, воєнний стан та регулярні ракетні атаки росії впливають на заходи безпеки, у тому числі і особисто Президента України, що у свою чергу обмежує його фактичне перебування на робочому місці.

Стверджує, що ситуація, яка склалась в країні внаслідок військової агресії росії, вимагає активної участі Президента України у зовнішньополітичних процесах для забезпечення перемоги України. Підставами для такого висновку є аналіз актів Президента України, які видаються протягом останнього року, практично усі ці акти за поодинокими винятками тим чи іншим способом стосуються забезпечення обороноздатності держави або стосуються питань війни.

Акцентує увагу на тому, що наведені обставини свідчать про виняткову завантаженість Президента України, з огляду на триваючу збройну агресію росії проти України та необхідність першочергового розгляду питань, пов`язаних з обороною держави, захистом державного суверенітету, територіальної цілісності України, які, на його переконання, є першочерговими в контексті статті 102 Конституції України.

Враховуючи наведене, вважає, що не вчинення відповідачем дій у передбачений законом строк, тобто не видання указу про призначення позивачки на посаду судді, наразі немає характеру протиправної бездіяльності і не може бути визнано таким, оскільки обумовлено сукупністю обставин, які об`єктивно унеможливили своєчасне вчинення відповідних дій, а не безпідставне зволікання чи небажання вчинити такі дії.

Представник відповідача наголосив, що єдиною перешкодою для підпису та відповідно видання Указу про призначення ОСОБА_1 на посаду судді є щільний графік Президента України, пов`язаний в першу чергу, із відбиттям збройної агресії росії.

Вважає, що наведене не призводить до порушень прав позивачки та не свідчить про її дискримінацію, оскільки такі обставини викликані об`єктивними перешкодами.

Водночас представник відповідача не зміг надати пояснень щодо подальшого руху проекту Указу Президента України про призначення ОСОБА_1 , переданого Директоратом з питань правової політики Офісу Президента України 16 вересня 2021 до керівництва Офісу Президента України, та виконання ухвали суду від 16 лютого 2023 року.

Своєю чергою позивачка не погодилась із поясненнями представника відповідача і наголосила, що відповідач допускає відносно неї непропорційну дискримінацію, оскільки підписував укази щодо призначення суддів, подання щодо яких надійшли до Офісу Президента України пізніше ніж подання ВРП щодо позивачки.

У додаткових письмових поясненнях від 20 березня 2023 року позивачка зазначила, що за допомогою народного депутата України ОСОБА_2 отримала інформацію стосовно суддів, щодо яких Вищою радою правосуддя було ухвалено рішення про внесення подання Президенту України в рамках процедури, передбаченої підпунктом 3 пункту 2 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо відрядження суддів та врегулювання інших питань забезпечення функціонування системи правосуддя в період відсутності повноважного складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України" № 679-ІХ та щодо яких Президентом України відповідно було видано Указ про призначення на посаду судді».

Відповідно до інформації, наведеної у листі - відповіді Вищої ради правосуддя на депутатське звернення, остання на виконання вимог Закону № 679-ІХ ВРП внесла Президентові України подання про призначення на посади 125 суддів, з яких Указами Президента України призначено на посади 99 суддів.

Також із посиланням на інформацію, надану третьою особою, наголосила, що Президентом України було видано 99 указів щодо призначення суддів на посади у межах процедури, яка передбачена підпунктом 3 пункту 2 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо відрядження суддів та врегулювання інших питань забезпечення функціонування системи правосуддя в період відсутності повноважного складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України» (Закон №679-ІХ). Із яких Президентом України було видано 23 укази про призначення суддів, подання ВРП щодо яких були внесені пізніше, ніж щодо позивачки.

Стверджує, що вказані подання були складені 28.09.2021 (пункт 107-108 таблиці), 01.11.2021 (пункт 9 та 101-106 таблиці), 12.11.2021, 22.11.2021, 26.11.2021 та 13.12.2021 (пункти 110-119, 121, 123-125 таблиці), а відповідні Укази Президента України видані 29.11.2021, 01.12.2021 та 13.12.2021.

Звертає увагу, що рішення ВРП про внесення Президентові України подання про призначення на посаду суді позивачки було прийняте 31 серпня 2021 року, проте відповідний указ відсутній.

22 березня 2023 року до Суду надійшло клопотання представника Президента України про зупинення провадження у справі № 9901/506/21 та надання часу для вжиття заходів щодо примирення сторін у справі. У клопотанні зазначено, що наявні підстави для примирення сторін у цій справі.

10 квітня 2023 року на адресу Суду надійшли додаткові пояснення представника відповідача, у яких він послався на судову практику щодо дотримання строків виконання певних зобов`язань суб`єктами владних повноважень. Стверджує, що самі по собі строки поза зв`язком із конкретною правовою ситуацією, набором фактів, умов та обставин, за яких розгорталися події, не мають жодного значення. Сплив чи настання строку набувають (можуть набути) правового сенсу лише в сукупності з подіями або діями, для здійснення чи утримання від яких встановлюється цей строк.

Ухвалою суду від 20 липня 2023 року відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача про примирення, у зв`язку із відсутністю відповідно до вимог частини 4 статті 236 КАС України відповідного клопотання від обох сторін та не зазначення відповідачем умов примирення.

В судове засідання 20 липня 2023 року представник відповідача не з`явився, надіслав клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із завантаженням та участю в інших судових засіданнях в Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду, водночас клопотання не містить будь-якого обґрунтування, за якими саме критеріями надається перевага іншим судовим процесам.

Проте, за інформацією уповноваженої особи апарату суду, станом на 10-11 годину 20 липня 2023 року, в Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду, відсутні слухання в інших відкритих судових засіданнях за позовами до Президента України.

У зв`язку із наведеним, з урахуванням вимог статті 205 КАС України, Суд визнав неявку представника відповідача неповажною, та у зв`язку із систематичною неявкою представника відповідача, вирішив розглядати справу за його відсутності.

Водночас Суд протягом тривалого розгляду справи зробив все можливе та необхідне для того, щоб Президент України як суб`єкт призначення судді на посаду був обізнаний про розгляд справи № 9901/506/21 в суді та мав можливість викласти свою позицію щодо неї.

ІІІ. УСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши пояснення третьої особи та наявні письмові матеріали справи, Суд встановив таке.

Указом Президента України від 23 травня 2013 року № 302/2013 ОСОБА_1 була призначена на посаду судді Господарського суду Луганської області строком на п`ять років (а.с.12-15).

Указом Президента України від 06 вересня 2013 року № 503/2013 ОСОБА_1 була переведена з посади судді Господарського суду Луганської області на посаду судді Господарського суду міста Києва (а. с. 16-18).

23 травня 2018 року п`ятирічний строк повноважень судді ОСОБА_1 закінчився.

Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 01 лютого 2018 року було призначено кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді ОСОБА_1

04 липня 2019 року Вища кваліфікаційна комісія суддів України, у складі колегії, прийняла рішення № 573/ко-19, у якому зазначено:

визначити, що суддя Господарського суду міста Києва ОСОБА_1 за результатами кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді набрала 740,375 бала;

визнати суддю Господарського суду міста Києва ОСОБА_1 такою, що відповідає займаній посаді;

рішення набирає чинності відповідно до підпункту 4.10.8 пункту 4.10 розділу IV Регламенту Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

07 серпня 2019 року ВККС із покликанням на пункт 4.13.10 Регламенту ВККС, яке передбачає виправлення допущених описок, прийняла рішення № 737/ко-19, у якому зазначено: внести зміни в рішення Комісії від 04 липня 2019 року № 573/ко-19, замінивши в тексті рішення слова та цифри «підпункту 4.10.8» словами та цифрами «підпункту 4.10.5».

31 серпня 2021 року ВРП ухвалила рішення № 1900/0/15-21 "Про внесення Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Господарського суду міста Києва" (далі рішення № 1900/0/15-21, а. с. 19-23).

В рішенні № 1900/0/15-21, у тому числі, наголошено на наявності висновку ГРД щодо не доброчесності позивачки, проте рішенням ВККС України № 573/ко-19 від 04 липня 2019 року, прийнятим у складі колегії, визначено, що суддя Господарського суду міста Києва ОСОБА_1 за результатами оцінювання набрала 740,375 бала та є такою, що відповідає займаній посаді.

З огляду на викладене, Вища рада правосуддя, із посиланням на статтю 131 Конституції України, підпункти 2, 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, пунктом 20 розділу XII Закону України «Про судоустрій і статус суддів», підпункт 3 пункту 2 розділу II Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та у зв`язку із відсутністю повноважного складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України», керуючись статтями 3, 36 абзацом шостим пункту 13 розділу III «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про Вищу раду правосуддя», вирішила внести подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Господарського суду міста Києва.

Своєю чергою у поданні вказано, що за результатами розгляду матеріалів стосовно ОСОБА_1 . ВРП не встановлено обставин, які відповідно до закону могли б бути підставою для відмови у внесенні Президентові України подання про призначенння на посаду судді.

07 вересня 2021 року за результатами ухваленого рішення № 1900/0/15-21 від 31 серпня 2021 року, ВРП внесла Президентові України подання про призначення судді на посаду за № 83/0/12-21, яке супровідним листом від 07 вересня 2021 року № 26018/0/9-21 направлене до Офісу Президента України (а. с. 34, 35).

Оскільки станом на 09 грудня 2021 року (час звернення до суду) подання ВРП не розглянуто, позивачка вважає бездіяльність Президента України щодо не видання указу про її призначення на посаду протягом місяця з моменту отримання подання ВРП протиправною, у зв`язку з чим звернулась до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Під час розгляду справи судом встановлено, що згідно з інформацією, зазначеною в реєстрі на відправлення № 44 від 08 вересня 2021 року, подання передано на відправлення до Офісу Президента України, зокрема, за № № 26018/0/9-21, 83/0/12-21, що надсилається через Головне управління урядового фельд`єгерського зв`язку Держспецзв`язку Вищою радою правосуддя згідно з договором № 103-18/Д (а.с.36).

На підставі інформації, наявній у листі ВРП № 28505/0/9-21 від 26 листопада 2021 року, судом встановлено, що остання внесла Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді від 07 вересня 2021 року № 83/0/12-21, яке супровідним листом від 07 вересня 2021 року № 26018/0/9-21 направлене до Офісу Президента України разом із рішенням від 31 серпня 2021 року № 1900/0/15-21 (а.с.33).

23 листопада 2021 року адвокат позивачки направив запит на адресу Офісу Президента України щодо дати надходження подання ВРП про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Господарського суду міста Києва (а.с.29).

Відповідно до інформації з офіційного сайту Укрпошти, відповідне поштове відправлення (адвокатський запит) було отримано Офісом Президента України 25 листопада 2021 року (трекінг за номером, вказаним у накладній - 0101137733227)(а.с. 32).

Згідно із відповіддю заступника Керівника Офісу Президента України від 30 листопада 2021 року № 45-01/25000, подання надійшло до Офісу Президента України 09 вересня 2021 року та перебуває на опрацюванні (а.с.58).

Судом вживались заходи щодо повного об`єктивного розгляду справи, у тому числі, шляхом витребування у відповідача доказів щодо надання відповідей на запит та отримання подання Вищої ради правосуддя.

На виконання ухвали Суду від 29 вересня 2022 року, відповідач надав копію листа Вищої ради правосуддя № 26018/0/9-21 від 07 вересня 2021 року вх. № 139/49271-02 від 09 вересня 2021 року, копію подання Вищої ради правосуддя № 83/0/12-21 від 07 вересня 2021 року вх. №139/49272-01 від 09 вересня 2021 року.

13 лютого 2023 року за вх. П/9901/506/21-Д11 на виконання ухвали Суду від 19 січня 2023 року від Головного управління представництва інтересів Президента України в судах Директорату з питань правової політики Офісу Президента України надійшла інформація щодо стану розгляду подання Вищої ради правосуддя про призначення судді ОСОБА_1 на посаду судді. Так, за інформацією Департаменту документального забезпечення Офісу Президента України, за результатами аналізу СЕД АСКОД лист Вищої ради правосуддя за вих. № 26018/0/9-21 від 7 вересня 2021 року (вх. № 139/49271-02) та подання Вищої ради правосуддя за вих. № 83/0/12-21 від 7 вересня 2021 року (вх. №139/49272-01) стосовно призначення ОСОБА_1 на посаду судді Господарського суду міста Києва зареєстровані в Офісі Президента України 9 вересня 2021 року. Підготовлений профільними структурними підрозділами Офісу Президента України та погоджений проект Указу Президента України «Про призначення судді» передано керівництву Офісу Президента України для подальшої доповіді Президенту України.

Отже, подання Вищої ради правосуддя № 83/0/12-21 від 07 вересня 2021 надійшло до Офісу Президента України 09 вересня 2021 року.

Зазначена інформації цілком корелюється із поясненнями представника відповідача в судовому засіданні.

Проте, інформації про подальших рух проекту указу представником відповідача суду не надано.

Згідно із інформацією, зазначеною у відповіді Вищої ради правосуддя на депутатське звернення, згідно із Законом № 679-ІХ ВРП внесла Президентові України подання про призначення на посади 125 суддів, з яких указами Президента України призначено на посади 99 суддів.

Також Президентом України було видані укази про призначення 99 суддів на посади у межах процедури, яка передбачена підпунктом 3 пункту 2 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо відрядження суддів та врегулювання інших питань забезпечення функціонування системи правосуддя в період відсутності повноважного складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України» № 679-ІХ.

Водночас Президентом України було видано 23 укази про призначення суддів, щодо яких подання ВРП були внесені пізніше, ніж щодо позивачки:

Так, вказані подання були складені 28.09.2021 (пункт 107-108 таблиці), 01.11.2021 (пункт 9 та 101-106 таблиці), 12.11.2021, 22.11.2021, 26.11.2021 та 13.12.2021 (пункти 110-119, 121, 123-125 таблиці), а відповідні Укази Президента України видані 29.11.2021, 01.12.2021 та 13.12.2021.

Водночас рішення ВРП про внесення Президентові України подання про призначення на посаду судді ОСОБА_1 було прийняте 31 серпня 2021 року, проте відповідний указ відсутній.

Своєю чергою представник відповідача не надав суду відповіді щодо причин та підстав розгляду відповідачем подань ВРП про призначення суддів, які надійшли пізніше ніж подання щодо позивачки та не розгляду подання щодо ОСОБА_1

IV ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА, ОЦІНКА ДОКАЗІВ ТА МОТИВИ УХВАЛЕНОГО РІШЕННЯ

Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, бездіяльності Кабінету Міністрів України визначені статтею 266 КАС України.

За приписами частини 2 статті 266 КАС України адміністративні справи, зазначені у пунктах 1-3, 5 частини першої цієї статті, розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження Верховним Судом у складі колегії Касаційного адміністративного суду не менше ніж з п`яти суддів.

Відповідно до частини 4 статті 47 КАС України відповідач має право визнати позов повністю або частково, подати відзив на позовну заяву.

Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Водночас за приписами частини 2 цієї статті в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Також Суд враховує, що згідно із частиною 3 статті 79 КАС України, відповідач повинен подати суду докази разом із поданням відзиву.

Відповідно до частини 4 статті 159 КАС України подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Стаття 162 КАС України визначає вимоги до відзиву, згідно із якими у відзиві, у тому числі, (…) зазначається вимоги та обставини, які визнаються відповідачем, заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права.

Згідно із частиною 5 цієї статті відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дасть змогу відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив до початку першого підготовчого засідання у справі.

На виконання зазначеної норми, в ухвалі Суду про відкриття провадження відповідачу встановлений п`ятнадцятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву та доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, а також документів, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів позивачу.

Як зазначено вище, у відзиві № 08/2-04/477 від 29 грудня 2021 року відповідач висловився лише щодо строку звернення позивачки до суду.

Подальші пояснення представника відповідача в судових засіданнях 09.03.2023, 23.03.2023 та письмові пояснення від 09.03.2023, 20.03.2023 зводяться до дати надходження подання до Офісу Президента України, підготовки та передачі уповноваженими працівниками відповідного проекту указу керівництву Офісу для подальшого підпису Президентом України та неможливості видання указу внаслідок щільного графіку Президента України, який пов`язаний із відбиттям збройної агресії росії.

З урахуванням висловленої відповідачем позиції щодо строку звернення позивача до суду, наданих в судовому засіданні усних пояснень про невизнання позову, колегія суддів вважає, що в контексті вимог частини 4 статті 159 КАС України, у суду відсутні підстави розцінювати таку позицію відповідача, як визнання позову.

Водночас з урахуванням пояснень сторін, нереалізованої заяви про примирення та досліджених доказів, судом встановлено, що у відповідача відсутні застереження щодо правового статусу подання про призначення судді на посаду від 07 вересня 2021 № 83/0/12-21 та правових наслідків його надходження до Президента України.

Також Суд встановив, що станом на дату подання позову та час розгляду справи у суду відсутня інформація про видання Президентом України указу за результатами розгляду подання Вищої ради правосуддя про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Господарського суду міста Києва та відсутня об`єктивна інформація щодо підстав не прийняття зазначеного указу.

За таких встановлених обставин, з урахуванням вимог статей 90, 242 КАС України, колегія суддів зазначає таке.

Статтею 6 Основного Закону визначено, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 102 Конституції України Президент України є главою держави і виступає від її імені. Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.

За змістом частини третьої статті 106 Конституції України Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов`язковими до виконання на території України.

Статтею 128 Конституції України передбачено, що призначення на посаду судді здійснюється Президентом України за поданням Вищої ради правосуддя в порядку, встановленому законом.

Отже, Основним Законом України передбачена обов`язковість існування одних органів державної влади і можливість утворення інших, чітко визначено суб`єктів і порядок формування кожного органу державної влади, сферу його діяльності та/або предмет відання.

Також в Основному Законі України закріплений виключний перелік посадових осіб, у призначенні та звільненні яких безпосередньо бере участь Президент України.

Реалізація повноважень Президента України стосовно формування складу суддівського корпусу здійснюється виключно шляхом видання Указів про призначення суддів.

Отже, Президент України при вирішенні питань утворення, формування органів державної влади та унормування їхньої діяльності, зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, як це встановлено статтею 19 Основного Закону України та неодноразово наголошував Конституційний Суд України у своїх рішеннях.

Водночас, відповідно до пункту 31 частини першої статті 106 Конституції України, повноваження Президента України визначаються лише Основним Законом України.

Юридичні позиції щодо визначення повноважень Президента України виключно Конституцією України висловлені в рішеннях Конституційного Суду України від 13.06.2019 №5-р/2019, 15.09.2009 N21-рп/2009, від 10.04.2003 N7-рп/2003, від 07.04.2004 N9-рп/2004, від 16.05.2007 N1-рп/2007.

Правовідносини, які виникли між сторонами у цій справі з приводу призначення на посаду судді, врегульовані нормами Конституції України та Законами України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі також Закон № 1402-VIII), від 21 грудня 2016 року «Про Вищу раду правосуддя» (далі також Закон № 1798-VIII).

Своєю чергою, відповідно до статті 80 Закону України № 1402-VIII призначення на посаду судді здійснюється Президентом України на підставі та в межах подання Вищої ради правосуддя, без перевірки додержання встановлених цим Законом вимог до кандидатів на посаду судді та порядку проведення добору чи кваліфікаційного оцінювання кандидатів.

Президент України видає указ про призначення судді не пізніше тридцяти днів із дня отримання відповідного подання Вищої ради правосуддя.

Будь-які звернення щодо кандидата на посаду судді не перешкоджають його призначенню на посаду. Викладені в таких зверненнях факти можуть бути підставою для порушення Президентом України перед компетентними органами питання про проведення в установленому законом порядку перевірки цих фактів.

Отже, призначення на посаду судді здійснюється Президентом України на підставі та в межах подання Вищої ради правосуддя.

Як зазначено вище, рішення ВККС від 04 липня 2019 року № 573/ко-19 містить застереження щодо набрання чинності відповідно до підпункту 4.10.8 пункту 4.10 розділу IV Регламенту Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Згідно із статтею 88 Закону № 1402-VIII Вища кваліфікаційна комісія суддів України ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або не підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.

Якщо Громадська рада доброчесності у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, то Вища кваліфікаційна комісія суддів України може ухвалити рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане не менше ніж одинадцятьма її членами.

Повноваження Вищої кваліфікаційної комісії суддів України визначені статтею 93 Закону України № 1402-VIII.

Згідно із частиною 61 статті 93 Закону України № 1402-VIII Вища кваліфікаційна комісія суддів України затверджує більшістю голосів від її складу, визначеного цим Законом, регламент, який визначає порядок роботи Комісії в межах, встановлених цим Законом.

Відповідно до підпункту 4.10.8 пункту 4.10 розділу ІV Регламенту за результатами співбесіди Комісія у складі колегії ухвалює рішення про підтвердження або не підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.

У разі ухвалення рішення про підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді, за наявності висновку, ухвалюється протокольне рішення про винесення на розгляд Комісії у пленарному складі питання щодо підтримки зазначеного рішення відповідно до вимог абзацу другого частини першої статті 88 Закону.

Отже, з урахуванням застережень, які містяться в рішенні ВККС від 04 липня 2019 року № 573/ко-19, рішення колегії набирає чинності відповідно до підпункту 4.10.8 пункту 4.10 розділу IV Регламенту Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та статті 88 Закону України № 1402-VIII у пленарному складі, якщо таке рішення підтримане не менше ніж одинадцятьма її членами.

В подальшому рішенням ВККС від 07 серпня 2019 року № 737/ко-19 були внесені зміни в рішення ВККС від 04 липня 2019 року № 573/ко-19 щодо заміни в тексті рішення слова та цифри «підпункту 4.10.8» словами та цифрами «підпункту 4.10.5».

Пункт 4.10.5 регламенту викладений в наступній редакції 4.10.5. «за результатами співбесіди Комісія у складі колегії ухвалює рішення про підтвердження або не підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.

Рішення про підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді набирає чинності з дня ухвалення цього рішення у разі, якщо воно буде підтримане не менше ніж одинадцятьма членами Комісії згідно з абзацом другим частини першої статті 88 Закону або у разі надходження до Комісії рішення Громадської ради доброчесності про скасування відповідного висновку до моменту його розгляду Комісією у пленарному складі. У разі надання Громадською радою доброчесності до Комісії рішення про скасування висновку до моменту його розгляду Комісією у пленарному складі питання щодо набрання чинності рішенням про підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді розглядається Комісією відповідно до абзацу першого підпункту 4.13.3 пункту 4.13 цього Регламенту.

Своєю чергою рішення ВРП № 1900/0/15-21 прийнято відповідно до підпункту 3 пункту 2 розділу II Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», згідно із яким Вища рада правосуддя у період відсутності повноважного складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України ухвалює без рекомендації чи подання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України рішення про внесення Президенту України подання про призначення на посаду судді, повноваження якого припинилися у зв`язку із закінченням строку, на який його було призначено, якщо до набрання чинності цим Законом колегією Вищої кваліфікаційної комісії суддів України було визнано суддю таким, що відповідає займаній посаді.

За твердженнями третьої особи, викладеними в письмових поясненнях на адресу суду, розгляд матеріалів та прийняття рішення від 31 серпня 2021 року № 1900/0/15-21 «Про внесення Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Господарського суду міста Києва» Вища рада правосуддя ухвалила повноважним складом.

Подання Вищої ради правосуддя № 83/0/12-21 від 07 вересня 2021 та підстави його прийняття не є предметом спору у цій справі, проте ці обставини враховуються судом, як наявний юридичний факт.

Також надана позивачкою інформація щодо дотримання чи порушення черговості розгляду подань та видання указів не є предметом спору у справі та враховується судом лише в контексті наявності у відповідача можливості видати указ про призначення ОСОБА_1 на посаду судді.

В контексті предмету спору встановлено, що подання № 83/0/12-21 від 07 вересня 2021 року надійшло до Офісу Президента України 09 вересня 2021 року.

Колегія суддів враховує, що відповідно до пункту 28 частини першої статті 106 Конституції України, Президент України створює у межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби.

На виконання повноважень, визначених пунктом 28 частини першої статті 106 Конституції України, Указом Президента України від 25 червня 2019 року № 436/2019 затверджене Положення про Офіс Президента України (далі - Положення № 436).

Згідно із пунктом 1 Положення № 436 Офіс Президента України (далі - Офіс) є постійно діючим допоміжним органом, утвореним Президентом України відповідно до пункту 28 частини першої статті 106 Конституції України.

Відповідно до пункту 3 Положення № 436 основними завданнями Офісу є організаційне, правове, консультативне, інформаційне, експертно-аналітичне та інше забезпечення здійснення Президентом України визначених Конституцією України повноважень.

За приписами підпунктів 5, 10 пункту 4 Положення № 436 Офіс відповідно до покладених на нього завдань опрацьовує і подає на підпис Президентові України проекти указів, Президента України, у тому числі (…), про призначення на посаду судді.

Своєю чергою положення про Офіс та його структуру затверджує Президент України за поданням Керівника Офісу Президента України.

Отже, Офіс є постійно діючим допоміжним органом, утвореним відповідачем для забезпечення його діяльності, у тому числі, з метою виконання повноважень визначених Конституцією України.

Колегія суддів вважає, що невиконання в повному обсязі ухвал Суду від 19 січня 2023 року та 16 лютого 2023 року є питанням внутрішньої організації органу, який забезпечує діяльність Президента України.

Проте, це не перешкоджає розгляду справи по суті, оскільки судом встановлена достатня кількість доказів, які у своїй сукупності дозволяють повно та об`єктивно встановити обставини справи та надати правову оцінку доводам сторін.

Також колегія суддів враховує, що в контексті вимог статті 77 КАС України, відповідачем не надано інформації щодо об`єктивних перешкод або інформації щодо неотримання подання про призначення позивачки на посаду судді безпосередньо відповідачем.

З урахуванням обраного позивачкою способу захисту, ключовим питання у справі є встановлення наявності або відсутності бездіяльності Президента України щодо не видання Указу про призначення ОСОБА_1 на посаду судді та наявності підстав для зобов`язання видати відповідний указ .

Велика Палата Верховного Суду в своїх постановах неодноразово визначала, що протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень слід розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Водночас для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту несвоєчасного виконання обов`язкових дій, а важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів особи.

Самі по собі строки поза зв`язком із конкретною правовою ситуацією, набором фактів, умов та обставин, за яких розгорталися події, не мають жодного значення. Сплив чи настання строку набувають (можуть набути) правового сенсу в сукупності з подіями або діями, для здійснення чи утримання від яких встановлюється цей строк. Така правова позиція була викладена у постановах Верховного Суду України від 13 червня 2017 року у справі № 12-1393а17 і Великої Палати Верховного Суду від 19 квітня 2018 року у справі № П/9901/137/18 (800/426/17), від 27.02.2020 у справі № 800/304/17.

Колегія суддів враховує, що у разі незгоди й оскарження позивачем дій чи бездіяльності, бездіяльність Президента України під час вирішення питання про призначення судді на посаду може бути предметом судового контролю.

Отже, з урахуванням вимог частини 2 статті 2 КАС України, оцінка правомірності дій , бездіяльності Президента України в межах предмету спору здійснюється з урахуванням всіх обставин у тому числі враховується його участь у забезпечення обороноздатності країни та своєчасне виконання установами, які забезпечують діяльність Президента України своїх функцій.

В цьому контексті колегія суддів враховує посилання представника відповідача на дію воєнного часу та пов`язані з ним об`єктивні обставини, які, на думку відповідача, впливають на оцінку предмету спору та результат його розгляду, та зазначає таке.

Так, колегія суддів враховує, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 в Україні введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022.

Закон України від 12 травня 2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» (далі також Закон № 389-VIIІ) визначає зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб .

У подальшому відповідними Законами України «Про затвердження Указів Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався.

На час розгляду справи, з урахуванням Закону України від 2 травня 2023 року 3057-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 1 травня 2023 року № 254/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» в Україні діє воєнний стан.

Згідно зі статтею 1 Закону України № 389-VIII воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

В контексті приписів частини 3 статті 78 КАС України, судом визнаються загальновідомими та такими, що не потребують доказування обставини виняткової завантаженості Президента України пов`язані із його активною участю у зовнішньополітичних та внутрішніх процесах, направлених на посилення обороноздатності держави, захисту державного суверенітету, територіальної цілісності України для забезпечення перемоги України.

Також Суд бере до уваги пояснення представника відповідача щодо необхідності приділяти Президентом України першочергову увагу розгляду питань пов`язаних з обороною держави, забезпеченням безпеки громадян та Президента України від збройної агресії росії.

Водночас згідно із статтею 10 Закону № 389-VIII у період дії воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Національного банку України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, судів, органів прокуратури, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, розвідувальних органів та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність.

Частинами першою та четвертою статті 26 Закону № 389-VIII встановлено, що правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.

Статтею 64 Конституції України передбачено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені у тому числі статтею 55 цієї Конституції.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

В контексті частини 3 статті 78 КАС України суду відомо, що введення на території України воєнного стану не зупинило діяльності інституцій, визначених статтею 10 Закону № 389-VIII, відповідно оцінка діяльності цих органів має вирішуватись в кожному конкретному випадку окремо.

Отже, гарантоване Конституцією право на судовий захист не може бути обмеженим в умовах воєнного стану.

Водночас невід`ємною складовою судового захисту є судовий корпус, який складається із суддів здатних відправляти правосуддя, у тому числі, в цих умовах.

Згідно із частиною 2 статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», окупація росією окремих територій України розпочалась ще 19 лютого 2014 року.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що фактично збройна агресія росії почалась значно раніше виникнення спірних правовідносин, які виникли під час так званої «гібридної, прихованої військової агресії» та продовжилась на тривалий період дії військового стану.

Відповідно існуюча тривала військова агресія, воєнний стан впливають на обсяг обов`язків та внаслідок небезпеки ускладнюють реалізацію Президентом України повноважень під час всього періоду дії спірних правовідносин та визначення їх пріоритетності.

Своєю чергою, статтею 131 Конституції України передбачено, що Вища рада правосуддя є конституційним органом до повноважень якої, у тому числі (…), відноситься внесення подання про призначення судді на посаду.

Закон України «Про Вищу раду правосуддя» визначає статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності Вищої ради правосуддя.

Згідно із цим Законом Вища рада правосуддя є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

В контексті предмета спору, з урахуванням вищенаведених обставин, повноваження Президента України та Вищої ради правосуддя щодо формування суддівського корпусу та забезпечення незалежності судової влади є однією із гарантій забезпечення загального механізму демократичного суспільства - системи стримувань та противаг, які існують у тому числі в період воєнного часу.

Суд вважав за доцільне залучення ВРП до участі у справі в якості третьої особи на стороні позивача через те, що саме цей конституційний орган повинен безпосередньо опікуватися своєчасністю призначення суддів за поданнями ВРП. Активна роль ВРП у подібних судових справах має сприяти усуненню причин та умов, що зумовлюють такий стан речей.

За такого правового регулювання та встановлених обставин, упродовж тридцяти днів, до 09 жовтня 2021 року, глава держави на виконання вимог статей 106, 128 Конституції України мав розглянути подання Вищої ради правосуддя № 83/0/12-21 та видати указ про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Господарського суду міста Києва.

Отже, Президент України не виконав обов`язок розглянути подання Вищої ради правосуддя про призначення судді на посаду від 07 вересня 2021 року № 83/0/12-21.

Також, незважаючи на прийняті судом неодноразові заходи по витребуванню доказів щодо надходження підготовленого профільними структурними підрозділами Офісу Президента України проекту Указу Президента України на реалізацію подання Вищої ради правосуддя за вих. № 83/0/12-21 від 07 вересня 2021 року (вх. №139/49272-01) стосовно призначення ОСОБА_1 на посаду судді «Про призначення судді» до Президента України, суду відповідна інформація не була надана. Позивачка заперечувала проти вжиття додаткових заходів щодо отримання цієї інформації.

Отже, з урахуванням встановлених обставин, наявності військової збройної агресії, у суду відсутні належні та допустимі докази надходження проекту відповідного Указу до Президента України, відповідно відсутні переконливі докази можливості виконати відповідачем покладені на нього обов`язки своєчасно, відповідно у суду відсутні беззастережні підстави прийняти рішення про зобов`язання відповідача прийняти певне рішення.

Водночас колегія суддів вважає обґрунтованими пояснення представника відповідача, яке узгоджується із загальновідомими фактами, що повномасштабна військова агресія, яка супроводжується частковим захопленням суверенної території України, чисельними ракетними атаками росії, протиправними діями направленими на фізичне знищення керівництва України, вимагають реалізації постійних заходів безпеки особисто щодо Президента України. Це значною мірою обмежує Президента України в можливості фізично перебувати на робочому місці та безперечно ускладнює реалізацію повноважень.

З огляду на ці обставини, Суд вважає, що не видання Указу про призначення ОСОБА_1 на посаду судді з 24 лютого 2022 по теперішній час зумовлене зазначеними вище об`єктивними обставинами і не може свідчити про протиправність бездіяльності Президента України на час ухвалення рішення у справі. Тому у частині вимоги про визнання бездіяльності Президента України протиправною слід відмовити.

З метою виконання вимог частини 1 статті 2 КАС України, суд також звертає увагу на таке.

ЄСПЛ у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» (заява № 11901/02, п.77) зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як на практиці, так і за законом. Існування такого засобу повинно бути достатнім не тільки в теорії, але й на практиці, без чого йому бракуватиме необхідної доступності та ефективності.

З урахуванням наведеного, «ефективний засіб правового захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації на практиці, не відповідає розглядуваній нормі міжнародного договору.

За приписами частини 2 статі 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Відповідно до статті 3 Конституції України головним обов`язком держави є утвердження і забезпечення прав і свобод людини. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (стаття 8 Конституції України).

Тим самим створено механізм реалізації конституційного права особи на судовий захист прав і свобод людини і громадянина. Конституція України гарантує і забезпечує людині і громадянину право на звернення до суду за захистом своїх прав чи свобод.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Згідно із частиною 1 статті 102 Конституції України Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.

У справі, що розглядається, рішення суду направлено на забезпечення судового захисту прав позивачки на своєчасне зайняття посади судді відповідного суду, водночас Президент України, як гарант, у тому числі (…) права на працю, має його реалізувати за відповідною процедурою.

Враховуючи Конституційно визначений обов`язок участі Президента України у формуванні судової гілки влади, а також суспільне значення належного формування цієї гілки влади, з урахуванням вимог частини другої статті 9 КАС України, колегія суддів вважає за необхідне для ефективного захисту прав, у сфері публічно-правових відносин, задовольнити позов частково, застосувавши належний спосіб захисту шляхом зобов`язання Президента України розглянути подання ВРП від 07 вересня 2021 року № 83/0/12-21 про призначення ОСОБА_1 на посаду судді.

За такого правового регулювання та встановлених обставин, часткове задоволення позову шляхом зобов`язання Президента України розглянути подання Вищої ради правосуддя про призначення судді на посаду від 07 вересня 2021 року № 83/0/12-21 буде належним способом захисту прав позивача.

Судові витрати зі сплати судового збору відповідно до вимог частини 3 статті 139 КАС України підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно задоволеним немайновим вимогам.

На підставі викладеного, керуючись статями 244-250, 255, 266, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Президента України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Вища рада правосуддя про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Зобов`язати Президента України відповідно до статті 80 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» розглянути подання Вищої ради правосуддя від 07 вересня 2021 року № 83/0/12-21 про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Господарського суду міста Києва.

В задоволенні іншої частини позову відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Президента України (01220, м. Київ, вул. Банкова, 11) судовий збір у розмірі 908,00 гривень, сплачений згідно з квитанцією № 77476 (дата здійснення операції: 07.12.0221), оригінал якої знаходиться у матеріалах справи.

Рішення суду може бути оскаржене протягом 30 днів з дня складання повного тексту шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Судом апеляційної інстанції у даній справі є Велика Палата Верховного Суду.

Судове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 25 липня 2023 року.

Головуючий суддя: С.М. Чиркін

Судді: Я.О. Берназюк

А.А. Єзеров

В.М. Кравчук

Н.В. Коваленко