Окрема думка

від 30.05.2024 по справі 9901/506/21

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

судді Великої Палати Верховного Суду Желєзного І. В.

у справі № 9901/506/21 (провадження № 11-125заі23)

за позовом ОСОБА_1 до Президента України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачки - Вища рада правосуддя, про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії

за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Президента України на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 20липня 2023 року (судді Чиркін С. М. , Берназюк Я. О., Єзеров А. А., Коваленко Н. В., Кравчук В. М.)

Рух справи

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовною заявою до Президента України, у якій просила:

- визнати протиправною бездіяльність Президента України щодо невидання указу про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Господарського суду міста Києва за поданням Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) від 07 вересня 2021 року № 83/0/12-21 про призначення судді на посаду;

- зобов`язати Президента України видати указ про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Господарського суду міста Києва за поданням ВРП від 07 вересня 2021 року № 83/0/12-21 про призначення судді на посаду.

Рішенням Касаційного адміністративного суду від 20 липня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов`язано Президента України відповідно до статті 80 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) розглянути подання ВРП від 07 вересня 2021 року № 83/0/12-21 про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Господарського суду міста Києва. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

За висновком суду першої інстанції, Президент України упродовж тридцяти днів (до 09 жовтня 2021 року) на виконання вимог статей 106, 128 Конституції України мав розглянути подання ВРП від 07 вересня 2021 року № 83/0/12-21 та видати указ про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Господарського суду міста Києва.

Водночас суд першої інстанції виснував, що невидання указу про призначення ОСОБА_1 на посаду судді зумовлене об`єктивними обставинами і не може свідчити про протиправність бездіяльності Президента України. Суд врахував доводи відповідача, які (як виснував суд) узгоджуються із загальновідомими фактами, що повномасштабна війна, розв`язана росією, яка супроводжується частковим захопленням суверенної території України, численними ракетними атаками, протиправними діями, направленими на фізичне знищення керівництва України, вимагає реалізації постійних заходів безпеки особисто щодо Президента України, що значною мірою обмежує його можливості фізично перебувати на робочому місці та ускладнює реалізацію його повноважень. В умовах діючого воєнного стану, введеного з 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року, Президент України надає першочергове значення питанням оборони держави, безпеки громадян України, що впливає на обсяг обов`язків глави держави та на пріоритетність прийняття ним рішень.

Разом з тим, ураховуючи конституційно визначений обов`язок участі Президента України у формуванні судової влади, а також суспільне значення належного її формування, суд зобов`язав Президента України розглянути подання ВРП від 07 вересня 2021 року № 83/0/12-21 про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Господарського суду міста Києва, визнавши, що це є ефективним способом захисту її права.

Не погодившись із цим судовим рішенням, позивачка та відповідач подали до Великої Палати Верховного Суду апеляційні скарги. ОСОБА_1 просить його скасувати та ухвалити нове - про задоволення її позову повністю. Відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції у відповідній частині та ухвалити нове - про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 повністю.

Велика Палата Верховного Суду ухвалами від 31 серпня 2023 року та від 05 вересня 2023 року відкрила апеляційні провадження за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Президента України на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 20 липня 2023 року.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Апеляційну скаргу Президента України залишено без задоволення. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 20 липня 2023 року у справі № 9901/506/21 скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог та ухвалено в цій частині нове рішення, яким позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Президента України щодо нерозгляду подання ВРП від 07 вересня 2021 року № 83/0/12-21 про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Господарського суду міста Києва. В іншій частині рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 20 липня 2023 року в справі № 9901/506/21 залишено без змін. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Президента України судові витрати на сплату судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 1 362,00 грн (одна тисяча триста шістдесят дві гривні).

Велика Палата Верховного Суду вказала, що не погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність бездіяльності Президента України щодо нерозгляду подання ВРП від 07 вересня 2021 року № 83/0/12-21 про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Господарського суду міста Києва у строк, встановлений статтею 80 Закону № 1402-VIII.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду визнала, що Президентом України допущено бездіяльність, яка полягає у нерозгляді подання ВРП про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Господарського суду міста Києва у строк більше ніж 30 днів з дня внесення подання ВРП.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що оскільки суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 20 липня 2023 року підлягає скасуванню в частині відмови в задоволенні позовних вимог з прийняттям у цій частині нового рішення про часткове задоволення позову про визнання протиправною бездіяльності Президента України щодо нерозгляду подання ВРП від 07 вересня 2021 року № 83/0/12-21 про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Господарського суду міста Києва.

Однак з таким висновком не погоджуюсь, а тому відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладаю в цій частині окрему думку.

Підстави та мотиви для висловлення окремої думки

Згідно із частиною першою статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

За частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною першою статті 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.

Статтею 102 Конституції України встановлено, що Президент України є главою держави і виступає від її імені. Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.

Повноваження Президента України визначені, зокрема, статтею 106 Конституції України.

Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов`язковими до виконання на території України (частина третя статті 106 Конституції України).

До конституційних повноважень Президента України належить також призначення на посаду судді. Згідно із частинами першою, другою статті 128 Конституції України призначення на посаду судді здійснюється Президентом України за поданням ВРП у порядку, встановленому законом. Призначення на посаду судді здійснюється за конкурсом, крім випадків, визначених законом.

Повноваження ВРПщодо внесення подання про призначення суддів визначені статтею 131 Конституції України, статтею 3 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII).

Порядок призначення на посаду судді встановлено статтею 80 Закону № 1402-VIII.

Відповідно до частини першої статті 80 Закону № 1402-VIII призначення на посаду судді здійснюється Президентом України на підставі та в межах подання ВРП, без перевірки додержання встановлених цим Законом вимог до кандидатів на посаду судді та порядку проведення добору чи кваліфікаційного оцінювання кандидатів.

Будь-які звернення щодо кандидата на посаду судді не перешкоджають його призначенню на посаду. Викладені в таких зверненнях факти можуть бути підставою для порушення Президентом України перед компетентними органами питання про проведення в установленому законом порядку перевірки цих фактів.

Президент України видає указ про призначення судді не пізніше тридцяти днів із дня отримання відповідного подання ВРП (частина друга цієї статті).

Позивачка вважає бездіяльність Президента України щодо невидання указу про її призначення на посаду судді Господарського суду міста Києва протиправною, посилаючись на те, що станом на 09 грудня 2021 року (дата її звернення до суду з позовом) подання ВРП щодо її призначення на цю посаду розглянуто не було.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово визначала, що протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень слід розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Водночас для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту несвоєчасного виконання обов`язкових дій, а важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів особи.

Самі собою строки поза зв`язком з конкретною правовою ситуацією, набором фактів, умов та обставин, за яких розгорталися події, не мають жодного значення. Сплив чи настання строку набувають (можуть набути) правового сенсу в сукупності з подіями або діями, для здійснення чи утримання від яких встановлюється цей строк.

Суд першої інстанції встановив, що позивачка пройшла передбачені Законом № 1402-VIII стадії призначення на посаду судді, а саме: рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 04 липня 2019 року № 573/ко-19 позивачку визнано такою, що відповідає займаній нею посаді судді Господарського суду міста Києва; рішенням № 1900/0/15-21 ВРП ухвалила внести Президентові України подання про призначення позивачки на посаду судді Господарського суду міста Києва; 07 вересня 2021 року, реалізуючи рішення № 1900/0/15-21, ВРП внесла Президентові України подання про призначення судді (позивачки) на посаду за № 83/0/12-21. Це подання 08 вересня 2021 року направлено до відповідача й отримано 09 вересня 2021 року.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 в Україні введений воєнний стан у зв`язку зі збройним нападом росії.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Ці обставини є загальновідомі, а тому є зрозумілою важлива роль Президента України як глави держави та Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України, виняткова завантаженість Президента України у зв`язку з об`єктивною необхідністю активної участі в зовнішніх та внутрішніх відносинах, направлених на посилення обороноздатності держави, захисту державного суверенітету, забезпечення діяльності державних інституцій в умовах війни задля перемоги.

Суд першої інстанції правильно зазначив, що в умовах війни Президент України приділяє першочергову увагу розгляду питань, пов`язаних з обороною держави, забезпеченням безпеки громадян, що впливає на обсяг обов`язків глави держави та визначення пріоритетності прийняття рішення.

Крім того, суд першої інстанції правильно вказав, що фактично збройна агресія росії почалась значно раніше виникнення спірних правовідносин у цій справі, під час так званої «гібридної, прихованої військової агресії», продовжилась на тривалий період дії військового стану.

Згідно із частиною другою статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» окупація росією окремих територій України розпочалась ще 19 лютого 2014 року.

Відповідно існуюча тривала військова агресія, воєнний стан впливають на обсяг обов`язків та внаслідок небезпеки ускладнюють реалізацію Президентом України повноважень під час всього періоду дії спірних правовідносин та визначення їх пріоритетності.

Отже, беручи до уваги зазначені вище обставини, вважаю, що невчинення відповідачем дій у передбачений законом строк наразі не має характеру протиправної бездіяльності та не може бути визнане такою, оскільки обумовлене сукупністю обставин, які об`єктивно унеможливили своєчасне вчинення відповідних дій, а не безпідставним зволіканням чи небажанням їх вчиняти.

Ураховуючи наведене, вважаю правильним висновок Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду щодо відсутності протиправної бездіяльності відповідача у спірних правовідносинах.

Таким чином, на мою думку, в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 необхідно було відмовити, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 20 липня 2023 року у справі № 9901/506/21 залишити без змін.

Суддя І. В. Желєзний