Постанова

від 22.06.2023 по справі 940/751/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 940/751/20

Апеляційне провадження №22-ц/824/213/2023

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 червня 2023 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Журби С.О.,

суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,

за участю секретаря Михайлюк Ю.В.,

розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тетіївського районного суду Київської області від 20 вересня 2022 року у справі за позовом першого заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адмністрації, державного підприємства «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс» до Білоцерківської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним державного акта та скасування запису про його державну реєстрацію, витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2020 року заступник керівника Білоцерківської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації та державного підприємства «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс» звернувся до суду з позовом про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним державного акта та скасування запису про його державну реєстрацію, витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

В обґрунтування позову зазначив, що в ході досудового розслідування кримінального провадження № 42019111030000302 від 14.11.2019 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 197-1 КК України, було встановлено порушення вимог земельного законодавства під час відведення у власність та користування земель лісогосподарського призначення ДП «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс».

Так, розпорядженням Тетіївської районної державної адміністрації від 24.02.2010 року № 98 ОСОБА_1 було надано у власність земельну ділянку площею 1,6473 га, кадастровий номер 3224686200:02:009:0017, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Скибинецької сільської ради Тетіївського району Київської області. На підставі даного розпорядження було видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 910432 від 15 серпня 2011 року, який зареєстрований за № 322460001000642. Вказане розпорядження Тетіївської районної державної адміністрації від 24.02.2010 року № 98 прийнято всупереч вимогам Земельного та Лісового кодексів України, оскільки надана ОСОБА_1 земельна з кадастровим номером 3224686200:02:009:0017 перебуває у постійному користуванні ДП «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс» та відноситься до земель лісового фонду, а відповідних рішень про вилучення її із постійного користування та зміни цільового призначення прийнято не було. Враховуючи, що спірна земельна ділянка вибула з володіння держави всупереч вимогам законодавства, волі власника та постійного користувача ділянки, тому незаконно відчужене майно підлягає поверненню його власнику.

У зв`язку з вищевикладеним просив суд:

- визнати незаконним та скасувати розпорядження Тетіївської районної державної адміністрації Київської області від 24.02.2010 року за № 98 «Про передачу ОСОБА_1 у власність земельної ділянки, яка розташована на території Скибинецької сільської ради за межами населеного пункту, для ведення особистого селянського господарства», яким ОСОБА_1 надано у власність земельну ділянку площею 1,6473 га, кадастровий номер 3224686200:02:009:0017, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Скибинецької сільської ради Тетіївського району Київської області;

- визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 910432 від 15 серпня 2011 року, виданий ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 1,6473 га, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Скибинецької сільської ради Тетіївського району Київської області,та скасувати його реєстрацію за № 322460001000642;

- витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації та у постійне користування державного підприємства «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс» земельну ділянку площею 1,6473 га, кадастровий номер 3224686200:02:009:0017, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Скибинецької сільської ради Тетіївського району Київської області, а також стягнути з відповідачів судові витрати по справі.

Рішенням Тетіївського районного суду Київської області від 20 вересня 2022 року позов задоволено частково; визнано незаконним та скасовано розпорядження Тетіївської районної державної адміністрації Київської області від 24.02.2010 року за № 98 «Про передачу гр. ОСОБА_1 у власність земельної ділянки, яка розташована на території Скибинецької сільської ради за межами населеного пункту, для ведення особистого селянського господарства», яким ОСОБА_1 надано у власність земельну ділянку площею 1,6473 га, кадастровий номер 3224686200:02:009:0017, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Скибинецької сільської ради Тетіївського району Київської області; визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 910432 від 15 серпня 2011 року, виданий ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 1,6473 га, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Скибинецької сільської ради Тетіївського району Київської області, та скасувати його реєстрацію за № 322460001000642; витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації та у постійне користування державного підприємства «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс» земельну ділянку площею 1,6473 га, кадастровий номер 3224686200:02:009:0017, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Скибинецької сільської ради Тетіївського району Київської області; вирішено питання судового збору.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, щооскаржуване рішення вважає незаконним та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та є помилковими. У зв`язку з цим апелянт просив апеляційний суд оскаржуване рішення скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення про відмову у задоволення позову.

27.02.2023 року до Київського апеляційного суду від Київської обласної державної адміністрації надійшов відзив на апеляційну скаргу.

В судове засідання 22.06.2023 року відповідачі не з`явились, про розгляд справи належним чином повідомлялись, про причини неявки суд не повідомили, клопотання про відкладення розгляду справи до суду не надали.

Згідно вимог ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

В ході розгляду справи судом встановлено, що до 2001 року оспорювана земельна ділянка входила до складу земель, що належали на праві колективної власності АТ «Скибенці».

Тетіївська районна рада народних депутатів рішенням № 11 XXII скликання від 17.03.1995 року затвердила розроблений Київським відділенням Інституту землеустрою проект роздержавлення та приватизації земель АТ «Скибенці» та рішенням № 3 від 17.03.1996 року передала у колективну власність АТ «Скибенці» 1665,1 га земель та у постійне користування 443.7 га земель.

Розпорядженням Тетіївської районної державної адміністрації від 24.02.2010 року № 98 ОСОБА_1 було надано у власність земельну ділянку площею 1,6473 га, кадастровий номер 3224686200:02:009:0017, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Скибинецької сільської ради Тетіївського району Київської області.

На підставі даного розпорядження на ім`я ОСОБА_1 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 910432 від 15 серпня 2011 року, який зареєстрований за № 322460001000642.

Задовольняючи позов частково суд першої інстанції виходив із того, що прокурором було доведено факт того, що спірна земля відноситься до земель лісового господарства.

Колегія суддів апеляційного суду не погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне:

Ст. 12 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. При цьому сторона самостійно несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Обов`язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів міститься і в ст. 81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами. При цьому сторона сама визначає обсяг та достатність доказів, що надає до суду, а витребування таких доказів судом самостійно без наявності передбачених законом підстав у чітко визначених випадках було б порушення принципу змагальності сторін в судовому процесі, що є неприпустимим.

В основу своєї позиції у даній справі прокурор поклав твердження про те, що спірна земля відносяться до категорії земель лісу, відтак не могла бути передана у власність відповідача.

Враховуючи положення ст. 12 та ст. 81 ЦПК України, задля того, щоб наведена позиція могла бути прийнята судом, на її доведення прокурором мали б бути представлені до матеріалів справи належні та допустимі докази, і лише на підставі дослідження таких доказів суд мав би можливість оцінити достовірність тверджень про віднесення спірної земельної ділянки до земель лісового фонду. В той же час, з точки зору колегії суддів апеляційного суду, такого обов`язку прокурором належним чином виконано не було.

В своєму позові прокурор посилався на лист ВО «Укрдержліспроект» від 21.04.2020 року з фрагментом публічної кадастрової карти (том. 1, а.с. 84-85). В той же час вказаний лист та зазначений фрагмент не містять жодного зазначення того, що земельна ділянка, яка є предметом позову, накладається на будь-який квартал землі лісового призначення. Не вбачається цього і шляхом дослідження зображень на вищевказаному фрагменті кадастрової карти.

Іншим документом, який прокурор представив на підтвердження своєї позиції, є лист вищевказаного ВО «Укрдержліспроект» від 22.04.2020 року №235, відповідно до якого накладення місцезнаходження земельних ділянок на публічну кадастрову карту було здійснене за матеріалами лісовпорядкування 2019 року. Знову ж таки, вказаний лист не містить самого висновку про накладення спірної земельної ділянки на землі лісу. Не видно такого накладення і з дослідження додатків до вказаного листа - фрагменту публічної кадастрової карти.

За твердженням прокурора, накладення спірної землі на землі лісу було встановлено шляхом накладення на публічну кадастрову карту України відповідних планшетів лісовпорядкування, однак інформації щодо того, хто та коли здійснював таке накладення, як і інформації, які саме планшети накладалися на публічно-кадастрову карту до суду представлено не було. Фактично до суду не було представлено і висновків про таке накладення, погоджених і затверджених будь-якою відповідальною особою, яка несе відповідальність за достовірність таких висновків, оскільки, як вже було зазначено вище, документи, на які посилався прокурор, таких висновків не мають. За таких умов, фактично прокурор надав до суду свою власну інтерпретацію незрозумілих картографічних матеріалів, хоча жодних доказів про наявність у нього як повноважень на це, так і відповідної кваліфікації, матеріали справи не містять.

З іншого боку, в ході розгляду справи апеляційним судом встановлено, що матеріали справи містять документи, які підтверджують факт того, що земельна ділянка з кадастровим номером 3224686200:02:009:0017 має цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, та є земельною ділянкою сільськогосподарського, а не лісогосподарського господарства. Зокрема, з цього при воду в матеріалах справи міститься копія проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства (під господарськими будівлями та дворами (пасіка)) ОСОБА_1 .

Відповідно до розпорядження Тетіївської районної державної адміністрації Київської області від 15.07.2008 № 534 «Про надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, яка розташована на території Скибинецької сільської ради за межами населеного пункту», ОСОБА_1 було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2 га, яка розташована на території Скибинецької сільської ради за межами населеного пункту за рахунок земель запасу (господарські будівлі і двори) для ведення особистого селянського господарства.

Відповідно до довідки Управління земельних ресурсів у Тетіївському районі Київської області про кількісну та якісну характеристику земельної ділянки від 22.09.2008 № 3329п згідно державної статистичної звітності форми 6-зем спірна земельна ділянка площею 1,6473 га розташована за межами населеного пункту с. Скибинці, рахується в землях сільськогосподарського призначення (під господарськими будівлями і дворами).

З акту обстеження спірної земельної ділянки, оформленого Державним спеціалізованим лісозахисним підприємством «Київлісозахист» від 28.07.2010 р. вбачається, що загальна площа земельної ділянки становить 1, 6473 га, і відводиться вона за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення.

Розпорядженням Тетіївської районної державної адміністрації Київської області від 24.02.2010 № 98 «Про передачу ОСОБА_1 у власність земельної ділянки, яка розташована на території Скибинецької сільської ради за межами населеного пункту для ведення особистого селянського господарства» останньому було передано у власність земельну ділянку сільськогосподарського призначення (господарські будівлі і двори) площею 1, 6473 га, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Скибинецької сільської ради за межами населеного пункту за рахунок земель запасу.

В подальшому на підставі вказаного розпорядження було видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 910432 від 15 серпня 2011 року, який зареєстрований за № 322960001000642.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства (під господарськими будівлями та дворами (пасіка)) містив оформлені компетентними організаціями відповідні документи, які визначають, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3224686200:02:009:0017 площею 1,6473 га є земельною ділянкою сільськогосподарського призначення (господарські будівлі і двори) для ведення особистого селянського господарства, розташована на території Скибинецької сільської ради за межами населеного пункту, була передана за рахунок земель запасу.

Рішенням Тетіївського районного суду Київської області від 02.04.2010 у справі № 2-162\2010 рік за ОСОБА_1 визнано право власності на нерухоме майно: приміщення для зберігання вуликів площею 17,6 кв.м. та складське приміщення площею 63,5 кв.м. Вказане нерухоме майно розташоване на спірній земельній ділянці.

Відповідно до частин 1, 2 статті 20 Земельного кодексу України (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; г) притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель (стаття 21 Земельного кодексу України).

При цьому згідно зі статтею 3 Земельного кодексу України земельні відносини, які виникають при використанні лісів, регулюються також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать Земельному кодексу України.

Водночас у частині другій статті 5 Лісового кодексу України (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.

Отже, застосування норм земельного і лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення повинно базуватись на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства, а не навпаки. Оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин повинні визначатися згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду.

Згідно зі статтею 17 Земельного кодексу України до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Відповідно до статті 32 Земельного кодексу України районні державні адміністрації у сфері лісових відносин на їх території: 1) забезпечують реалізацію державної політики у сфері лісових відносин; 2) беруть участь у розробленні та забезпеченні виконання регіональних (місцевих) програм з охорони, захисту, використання та відтворення лісів; 4) приймають рішення про виділення в установленому порядку для довгострокового тимчасового користування лісами лісових ділянок, що перебувають у державній власності, у межах сіл, селищ, міст районного значення; 5) беруть участь у здійсненні заходів щодо охорони і захисту лісів, ліквідації наслідків стихійних явищ, лісових пожеж, залучають у встановленому порядку до цих робіт населення, транспортні й інші технічні засоби та обладнання; 6) вносять у встановленому порядку пропозиції про обмеження або тимчасове припинення діяльності підприємств, установ та організацій у разі порушення ними лісового законодавства; 7) вирішують інші питання у сфері лісових відносин відповідно до закону.

Частиною третьою статті 17 Лісового кодексу України передбачено, що ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища. Право постійного користування лісами посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

Згідно зі статтею 55 Земельного кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: а) зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; в) окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Відповідно до статей 56, 57 Земельного кодексу України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

Таким чином, землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства, належать до земель лісогосподарського призначення, на які розповсюджується особливий режим щодо використання, надання в користування та передачі у власність, який визначається нормами Конституції України. Земельного кодексу України, іншими законами й нормативно-правовими актами.

Основною рисою земель лісогосподарського призначення є призначення цих земель саме для ведення лісового господарства, що за змістом статті 63 Лісового кодексу України полягає в здійсненні комплексу заходів щодо охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт «б» частини 1 статті 164 Земельного кодексу України).

Отже, однією з основних особливостей правового режиму земель лісогосподарського призначення є нерозривний зв`язок їх використання із лісокористуванням. Планування використання земель лісогосподарського призначення здійснюється головним чином у формі лісовпорядкування, яке, зокрема, передбачає складання проектів організації і розвитку лісового господарства та здійснення авторського нагляду за їх виконанням (пункт 13 статті 46 Лісового кодексу України).

Поряд із земельним кадастром здійснюється облік лісів та ведеться органами лісового господарства державний лісовий кадастр на основі державного земельного кадастру (частина друга статті 49 Лісового кодексу України) та включає: облік якісного і кількісного стану лісового фонду України; поділ лісів на категорії залежно від основних виконуваних ними функцій; грошову оцінку лісів (у необхідних випадках); інші показники (стаття 51 Лісового кодексу України).

Згідно зі статтею 7 Лісового кодексу України ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу.

Відповідно до статті 8 Лісового кодексу України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Згідно зі статтею 48 Лісового кодексу України в матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об`єкта лісовпорядкування.

Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно - правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування.

У проекті організації та розвитку лісового господарства визначаються і обґрунтовуються основні напрями організації і розвитку лісового господарства об`єкта впорядкування з урахуванням стану та перспектив економічного і соціального розвитку регіону.

Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища.

Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов`язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.

Відповідно до пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово - картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків і містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами.

Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Згідно з вимогами пункту 2.1.4 даної Інструкції складені оригінали планшетів, які мають межі з іншими землекористувачами, завіряються в органах землевпорядкування того району, де проводяться лісовпорядкувальні роботи. Такі висновки визначені у постанові Верховного Суду від 15 вересня 2021 року у справі № 373/462/19 (провадження № 61 -4515св21). Проте, позивачем - прокурором в справі не надано суду належним чином оформлені оригінали планшетів (згідно з вимогами пункту 2.1.4 вказаної вище Інструкції складені оригінали планшетів, які мають межі з іншими землекористувачами, завіряються в органах землевпорядкування того району, де проводяться лісовпорядкувальні роботи), а державний акт на спірну земельну ділянку відповідним державним лісогосподарським підприємством (в тому числі і державним підприємством «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс») не отримані. Отже, і враховуючи Прикінцеві положення Лісового кодексу України, документи, що підтверджують право постійного користування земельними лісовими ділянками (зокрема, спірною земельною ділянкою) державним підприємством «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс» позивачем суду не надано.

Звертаючись до суду, позивач не було надано належним чином оформлених планово-картографічних матеріалі лісовпорядкування, які підтверджували би належність спірної земельної ділянки до лісового фонду, а отже він не надав доказів того, що передана у власність ОСОБА_1 земельна ділянка належить до земель лісового фонду. Належних документів щодо відведення та закріплення спірної земельної ділянки за будь-якими лісовпорядними організаціями також немає. За таких умов посилання прокурора на порушення прав та інтересів держави в особі Київської обласної державної адміністрації є безпідставним, оскільки наявні в справі докази свідчать про те, що спірна земля є земельною ділянкою сільськогосподарського призначення (господарські будівлі і двори) для ведення особистого селянського господарства, розташована на території Скибинецької сільської ради за межами населеного пункту і була передана за рахунок земель запасу.

Крім того, згідно зі статтями 181-184, 202-204 Земельного кодексу України, законами України «Про Державний земельний кадастр» та «Про землеустрій» дані державного земельного кадастру - це документальне підтвердження відомостей про правовий режим земель, їх цільове призначення, їх розподіл серед власників землі і землекористувачів за категоріями земель, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, які ґрунтуються на підставі землевпорядної документації.

Як вже зазначалося, відповідно до довідки Управління земельних ресурсів у Тетіївському районі Київської області про кількісну та якісну характеристику земельної ділянки від 22.09.2008 № 3329п згідно державної статистичної звітності форми 6-зем земельна ділянка площею 1,6473 га. яка відводиться у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 , розташована за межами населеного пункту с. Скибинці, рахується в землях сільськогосподарського призначення (під господарськими будівлями і дворами).

Також суд звертає увагу на те, що позивач не надав доказів того, що спірна земельна ділянка після заснування державного підприємства «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс» увійшла до масиву земель лісогосподарського призначення, які в порядку, передбаченому статтею 17 Лісового кодексу України та статтями 56. 57 Земельного кодексу України, на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування з відповідним погодженням були передані в користування державного підприємства «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс» або були передані в користування зазначеному підприємству з іншого спеціалізованого підприємства.

В матеріалах справи наявна копія розпорядження Київської обласної державної адміністрації від 27.12.2010 № 1524 «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок» з якого вбачається, що Державному підприємству «Тетіївське державне агролісництво» надавався дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в постійне користування 10 земельних ділянок загальною площею 248,4 га для ведення лісового господарства на території Скибинецької сільської ради Тетіївського району Київської області. В той же час інформації про які саме земельні ділянки йдеться в зазначеному розпорядженні, як і яка подальша доля цього розпорядження, матеріали справи не містять.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що посилання прокурора на віднесення спірної землі до земель лісового господарства належним чином доведені не були. З іншої сторони з матеріалів справи вбачається, що цілісне призначення спірної земельної ділянки є і було як земля для сільськогосподарського виробництва. Про даний факт свідчать матеріали справи.

При вирішенні справи апеляційний суд звертає увагу також і на те, що цільове призначення спірної землі як земля сільськогосподарського призначення обліковувалось задовго до прийняття оскаржуваного в рамках даної справи рішення про відчуження землі. Зокрема про це свідчить і інформація, зазначена у відповідній довідці6-зем. При цьому, при виділенні землі відповідачу, районна державна адміністрація не змінювала цільового призначення спірної земельної ділянки. Пояснити суду, яким чином землі, які прокурор вважав землями лісу, до цього мали статус землі сільськогосподарського призначення, хто саме та коли надав їм такого статусу та на підставі якого рішення, в судовому засіданні прокурор не зміг.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів апеляційного суду вважає, що спірні землі були виділені відповідачу саме із земель запасу сільськогосподарського призначення, а твердження прокурора про віднесення їх до земель лісу не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи.

Окремо при вирішені справи колегія суддів апеляційного суду звертає увагу на те, що на спірній землі міститься об`єкт нерухомого майна, право власності на який ОСОБА_1 отримав на підставі відповідного рішення суду, та зареєстрував за собою у встановленому законом порядку. Дана обставина з точки зору колегії суддів не є визначальною при вирішенні справи, в той же час додатково до вищевикладеного обґрунтовує відсутність підстав для задоволення позову.

У відповідності до положень ст. 376 ЦПК України підставами для зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З урахуванням викладеного колегія суддів приходить до висновку про наявність передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення по справі нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Згідно положень ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки суд прийшов до висновку про задоволення апеляційної скарги та відмову у задоволенні позову, сплачена ОСОБА_1 сума судового збору підлягає відшкодуванню. З огляду на вищевказане, з Білоцерківської окружної прокуратури на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 9 459, 00 грн.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Тетіївського районного суду Київської області від 20 вересня 2022 року скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Стягнути з Білоцерківської окружної прокуратури (09100, Київська область, м. Біла Церква, вул. Шолом-Алейхема, буд. 38-А) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 9 459 (дев`ять тисяч чотириста п`ятдесят дев`ять) гривень 00 коп. судового збору.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий С.О. Журба

Судді Т.О. Писана

К.П. Приходько