Ухвала

від 26.07.2023 по справі 754/8692/16-ц

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №:754/8692/16-ц

Провадження №: 2/755/1498/23

"26" липня 2023 р. м.Київ

Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Коваленко І.В.,

при секретарі - Назаровій І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Консультативно - діагностичний центр» Деснянського району м. Києва, третя особа: ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди,-

в с т а н о в и в:

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до Деснянського районного суду м. Києва з позовом до лікаря - стоматолога - терапевта стоматологічного відділення філії №3 Комунального некомерційного підприємства «Консультативно - діагностичний центр» Деснянського району м. Києва Проценко Наталії Петрівни, Комунального некомерційного підприємства «Консультативно - діагностичний центр» Деснянського району м. Києва про відшкодування майнової та моральної шкоди.

В подальшому, з урахуванням позовних вимог, позивач заявила позовні вимоги лише до Комунального некомерційного підприємства «Консультативно - діагностичний центр» Деснянського району м. Києва, оскільки ОСОБА_2 була звільнена з роботи.

19 вересня 2016 року ухвалою Деснянського районного суду м. Києва, яка занесена до журналу судового засідання, до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, залучено лікаря - стоматолога - терапевта стоматологічного відділення філії №3 Комунального некомерційного підприємства «Консультативно - діагностичний центр» Деснянського району м. Києва Проценко Наталію Петрівну.

14 листопада 2016 року рішенням Деснянського районного суду м. Києва, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 22 березня 2017 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з КНП «Консультативно-діагностичний центр» Деснянського району м. Києва на користь ОСОБА_1 68 400 грн. на відшкодування майнової шкоди та 12 000 грн. на відшкодування моральної шкоди. Вирішено питання розподілу судових витрат.

04 жовтня 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ рішення Деснянського районного суду міста Києва від 14 листопада 2016 року та ухвала Апеляційного суду міста Києва від 22 березня 2017 року у даній справі були скасовані, справу передано до суду першої інстанції на новий розгляд.

01 листопада 2017 року ухвалою Деснянського районного суду м. Києва вказану справу прийнято до провадження судді Деснянського районного суду м. Києва Галась І.А.

04 травня 2022 року ухвалою Деснянського районного суду м. Києва справу передано до Київського апеляційного суду для визначення підсудності на підставі ч.1 ст. 26 ЦПК України, оскільки ОСОБА_2 , яка залучена до участі в справі в якості третьої особи, рішенням Київської міської ради №3151/3192 від 04 листопада 2021 року призначена присяжною Деснянського районного суду м. Києва.

22.10.2021 року ухвалою Київського апеляційного суду підсудність цивільної справи 754/8692/16-ц за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Консультативно - діагностичний центр» Деснянського району м. Києва, третя особа: ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди, визначено Дніпровському районному суду м. Києва.

09.06.2022 року цивільна справа 754/8692/16-ц за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Консультативно-діагностичний центр» Деснянського району м. Києва, третя особа: ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди надійшла до Дніпровського районного суду міста Києва, та 09.06.2022 року передана в провадження судді Коваленко І.В., у відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

13.06.2022 року ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва прийнято до провадження матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Консультативно - діагностичний центр» Деснянського району м. Києва, третя особа: ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди.

Розгляд справи постановлено проводити за правилами спрощеного позовного провадження, з повідомленням (викликом) сторін.

Призначено перше судове засідання для розгляду справи по суті на «14» липня 2022 року на 12 год. 45 хв. в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва за адресою: м. Київ, вул. І. Сергієнка, 3, каб. №8, під головуванням судді Коваленко І.В.

У судові засідання, що призначались судом на 14.07.2022, 04.08.2022, 06.10.2022, 27.10.2022, 22.12.2022, 09.02.2023, 15.03.2023, 10.04.2023, 06.06.2023, 04.07.2023 та 26.07.2023 позивач ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце розгляду справи, не з`явилась, про причини неявки суду не повідомила.

Суд, дослідивши матеріали справи, доходить наступного.

Частиною 3 ст. 131 ЦПК України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Згідно з положенням ч. 5 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 р. № 475/97-ВР, гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.

Як наголошує у своїх рішеннях Європейський суд, позивач як сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Як убачається з матеріалів справи, позивачка систематично не з`являлась у призначені судові засідання, при цьому остання належним чином повідомлялася про призначені судові засідання. Будь-яких заяв щодо неможливості прибуття у судові засідання остання не подавала, також заяв про розгляд цивільної справи за її позовом у відсутність останньої до суду також не подавала.

Статтею 175 Цивільного процесуального кодексу України визначено основні вимоги до позовної заяви. Так, п. 2 ч. 3 зазначеної статі визначено, що позовна заява повинна містити, крім іншого, відомі номери засобів зв`язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти.

Як встановлено судом із матеріалів справи, у судові засідання, що призначалися судом позивач систематично не з`являлась, при цьому про день, час та місце судового розгляду була повідомлена належним чином, про що свідчать довідки про доставку SMS-повідомлень на номер засобів зв`язку, зазначений самою ж позивачкою у позовній заяві, а також зворотні повідомлення про вручення рекомендованої кореспонденції за адресою місця реєстрації позивачки, однак позивачка у судові засідання жодного разу не з`явилась.

Повідомлення учасників у справі за допомогою SMS повідомлень суд вважає належним, з урахуванням наступного.

Так, задля здійснення правосуддя у розумні строки, з урахуванням норм цивільного законодавства, що встановлюють строки для розгляду справ, судом можуть застосовуються альтернативні засоби для повідомлення учасників у справі, зокрема за допомогою SMS повідомлень.

Надсилання повідомлення/судової повістки рекомендованим листом з повідомлення про вручення є способом забезпечення права учасника справи знати про рух справи у якій вона є стороною. В той же час, повідомлення учасника про рух справи може здійснюється альтернативними засобами комунікації - телефоном, електронною поштою, месенджерами. Такі дії, хоч і не передбачені процесуальним законом, але мають ту ж саму мету - проінформувати учасника справи. Отже, правова мета досягається, але в інший спосіб, який не передбачений законом.

Можливість інформування учасників справи про судове провадження альтернативними засобами комунікації (тобто не рекомендованим листом і не на офіційну електронну адресу) прямо перебачено законом. Зокрема, відповідно до статті 128 ЦПК України за наявності відповідної письмової заяви учасника справи, який не має офіційної електронної адреси, та технічної можливості, повідомлення про призначення справи до розгляду та про дату, час і місце проведення судового засідання чи проведення відповідної процесуальної дії може здійснюватися судом з використанням засобів мобільного зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, шляхом надсилання такому учаснику справи текстових повідомлень із зазначенням веб-адреси відповідної ухвали в Єдиному державному реєстрі судових рішень, в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Якщо учасник надав суду телефон та електронну адресу (хоча міг цього і не робити), зазначивши їх у заяві (скарзі), то слід припустити, що учасник бажає, принаймні не заперечує, щоб ці засоби комунікації використовувалися судом. Це, в свою чергу, покладає на учасника справи обов`язок отримувати повідомлення і відповідати на них. З огляду на це, суд, який комунікує з учасником справи з допомогою повідомлених ним засобів комунікації, діє правомірно і добросовісно. Тому слід виходити з «презумпції обізнаності»: особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення. Самого лише заперечення учасника про неотримання повідомлення недостатньо, щоб спростувати цю презумпцію. Суд, який добросовісно інформує учасника справи з наміром забезпечити здійснення правосуддя, не повинен нести «ризик незнання» учасника, який надав суду свої номери та адреси, але не користується чи не стежить за ними.

Такі правові висновки викладені в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17.11.2022 у справі №560/5541/20.

Суд погоджується з даними висновками та вважає, суд повинен сприяти розгляду справ у розумні строки та не затягувати їх розгляд, відповідно застосовувати альтернативні способи повідомлення учасників у справі, які ними повідомлені суду у заявах по суті справи, а останні повинні цікавитися рухом справи.

З викладеного вище вбачається, що суд не позбавлений можливості використовувати засоби зв`язку, вказані у позовній заяви, інших заявах, які подані до суду із зазначенням таких засобів комунікації, для альтернативного повідомлення учасника у справі та комунікації з ним. При цьому, суд також враховує, що попередньо надіслані судом процесуальні документи, судові повістки, на альтернативні засоби зв`язку такі як електронна пошта, смс повідомлення, були отримані позивачем та заперечень остання щодо такого засобу комунікації не висловлювала.

Таким чином, незважаючи на те, що позивачка була ініціатором судового процесу, вважаючи, що її права були порушені, в подальшому свідомо нехтувала своїми процесуальними правами та обов`язками, не з`являючись у судові засідання.

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо: належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи.

Системний аналіз п. 3 ч. 1 ст. 257 ЦПК України та положень ст. 223 цього Кодексу свідчить про те, що законодавець диференціює необхідність врахування судом поважності/неповажності явки позивача, та наявність перешкод для розгляду справи за його відсутності при наявності заяви про розгляд справи за його відсутності. Тобто вказує на врахування судом поважності причин неявки позивача до суду та повідомлення ним про причини нявки. Це пов`язано із дією принципу цивільного судочинства - диспозитивністю та пропорційністю, відповідно до якого, кожний учасник процесу самостійно розпоряджається наданими йому законом процесуальними правами, а суд, в межах встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, визначає порядок здійснення провадження у справі.

Згідно із постановою Верховного Суду від 22.05.2019 року (справа №310/12817/13 провадження №61-36375св18) суд прийшов до висновку, що процесуальний закон не вказує на необхідність врахування судом поважності причин повторної неявки позивача до суду. Такі положення процесуального закону пов`язані із принципом диспозитивності цивільного судочинства, у відповідності до змісту якого особа, яка бере участь у справі, самостійно розпоряджається наданими їй законом процесуальними правами.

Зазначені наслідки настають незалежно від причин повторної неявки, які можуть бути поважними. Таким чином, навіть маючи докази поважності причин неявки позивача, суд повинен залишати позовну заяву без розгляду. Зазначена норма дисциплінує позивача, як ініціатора судового розгляду, стимулює його належно користуватися своїми правами та не затягувати розгляд справи. Якщо позивач не може взяти участь в судовому засіданні, він може подати заяву про розгляд справи за його відсутності. Така заява може бути подана на будь-якій стадії розгляду справи.

Правове значення в даному випадку має лише належне повідомлення позивача про день та час розгляду справи, повторність неявки в судове засідання та неподання заяви про розгляд справи за відсутності позивача.

Частина 2 та 5 ст. 12 ЦПК України визначає, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Як передбачено ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваними судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно п. 2 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи.

Частина 1 ст. 44 ЦПК України визначає, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків у межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. Правосуддя має бути швидким. Тривала невиправдана затримка процесу практично рівнозначна відмові в правосудді. (Рішення Суду у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16.12.1992 р., (Judgement of ECHR of 16 December 1992 De Geouffre de la Pradelle v. France // Series A N 253-В).

З цього приводу прецедентними є також рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28 жовтня 1998 року та «Креуз проти Польщі» від 19 червня 2001 року. У вказаних рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

З рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнов проти України», слідує, що в силу вимог ч. 1 статті 6 Конвенції про захисти прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст. 6 даної Конвенції.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, в їх системному зв`язку, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правам та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Вказане узгоджується з позицією Європейського суду з прав людини, що викладена в рішенні по справі «Пономарьов проти України» (заява №3236/03), в частині того, що «…сторони в розумінні інтервалу часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (mutatis mutandis, рішення у справі «Олександр Шевченко проти України», заява № 8371/02, п. 27, рішення від 26.04.2007 року, та «Трух проти України», заява № 50966/99 від 14.10.2003 року).

У рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» ЄСПЛ вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Враховуючи те, що між сторонами існує спір, суд вважає, що розгляд справи по суті без позивача не є можливим, це буде суперечити рівності сторін та можуть бути порушені права сторін, а також не буде можливості повно та всебічно розглянути справу.

Згідно з вимогами ЦПК України у випадку повторної неявки позивача, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Враховуючи викладене, норми чинного законодавства України, та прецедентну практику Європейського суду з прав людини, суд вважає, що позовна заява підлягає залишенню без розгляду, оскільки викладене свідчить про втрату позивачем заінтересованості у цій справі та дає суду підстави для залишення позовної заяви без розгляду, оскільки проведення судового розгляду справи без участі позивача буду суперечити наданим ЦПК України правам позивача.

При цьому суд зазначає, що залишення заяви без розгляду не позбавляє позивача права повторно звернутись до суду з даною заявою.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 43, 44, 128, 130, 131, 223, 257, 258, 260, 353, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

у х в а л и в:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Консультативно - діагностичний центр» Деснянського району м. Києва, третя особа: ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди- залишити без розгляду.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручені у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Суддя: