Рішення

від 21.07.2023 по справі 903/434/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

21 липня 2023 року Справа № 903/434/23

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Амріта Плюс», м.Луцьк

до відповідача: ОСОБА_1 , с.Липини, Волинська область

про стягнення 15 620 грн. 06 коп.

Суддя Шум М.С.

Без виклику представників сторін

встановив: Товариство з обмеженою відповідальністю «Амріта Плюс» просить суд стягнути з ОСОБА_1 15 620,06 грн. з яких 3% річних в сумі 2 824, 67 грн. та втрати від інфляції в сумі 12 795,93 грн., а також 2 684,00 грн. судового збору та 7 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Господарського суду Волинської області від 03.11.2021 у справі №903/738/21 стягнуто з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідент. код НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Амріта Плюс» (вул. Рівненська, буд. 76а, м. Луцьк, код ЄДРПОУ 36959432) 129 002 грн. 68 коп. збитків та 2 270 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору, а всього 131 272 грн. 68 коп. (сто тридцять одна тисяча двісті сімдесят дві грн. 68 коп.).

Додатковим рішенням по даній справі від 15.11.2021 стягнуто з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Амріта Плюс» (43020, Волинська обл., м. Луцьк, вул. Рівненська, буд. 76а, код ЄДРПОУ 36959432) 9000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Відтак, при обґрунтуванні позовних вимог посилається на прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання за рішеннями суду від 03.11.2021 по справі № 903/738/21 про стягнення збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) посадової особи.

Ухвалою суду від 03.05.2023 позовну заяву Товариство з обмеженою відповідальністю «Амріта Плюс» до ОСОБА_1 про стягнення 15 620, 06 грн. залишено без руху, позивачу запропоновано не пізніше 5-ти календарних днів з дня вручення ухвали усунути недоліки позовної заяви та подати суду докази сплати судового збору в сумі 2 684,00 грн.

Заявою від 09.05.2023 позивач надав суду докази сплати судового збору в сумі 2 684 грн. 00 коп. на рахунок Господарського суду Волинської області.

Ухвалою суду від 22.05.2023 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами

Суд зазначає, що відповідач вимог ухвали суду від 22.05.2023 про відкриття провадження у справі не виконав, своїм процесуальним правом на подання до суду відзиву на позовну заяву, інших передбачених ГПК України заяв та клопотань не скористався, останніх суду у визначенні ГПК України строки та порядку не подав.

Ухвала від 22.05.2023 про відкриття провадження у даній справі направлялась рекомендованою кореспонденцією на адресу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ) та була повернута до суду без вручення адресату з підстав: "адресат відсутній за вказаною адресою".

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що неотримання кореспонденції суду (ухвали від 22.05.2023) відповідачем та повернення її до суду з відмітками "адресат відсутній за вказаною адресою" є наслідками діяння відповідача щодо належного отримання, тобто його власною волею. Відтак, відповідач вважається повідомленим про розгляд справи належним чином, оскільки судом було виконано всі покладені на нього обов`язки.

Відповідно до ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Таким чином, процесуальні документи суду надсилалися відповідачу за належною адресою.

Не перебування відповідачів за місцем їх державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію не є перешкодою розгляду справи судом відповідно за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права судом. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018р. та від 15.03.2018р. у справах №911/1163/17 та №910/32340/15 відповідно.

Згідно із п.п. 4, 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Згідно з частиною 4статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов`язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за необхідне розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, суд -

встановив:

рішенням Господарського суду Волинської області від 03.11.2021 у справі № 903/738/21 позов задоволено; стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Амріта Плюс 131272,68 грн, з них 129002,68 грн збитків та 2270,00 грн витрат по сплаті судового збору.

Додатковим рішенням Господарського суду Волинської області від 15.11.2021 у справі № 903/738/21 стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Амріта Плюс 9000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Судові рішення набрали законної сили 14.02.2022.

На виконання даних рішень господарським судом 22.03.2022 року видано наказ № 903/738/21-1 та № 903/738/21-2.

Судові накази стягувачем були пред`явлені до виконання у Луцький відділ державної виконавчої служби у Луцькому районі Волинської області ЗМУМЮ (м.Луцьк), у зв`язку з чим, 10.05.2022 було відкрито виконавчі провадження ВП №68985551 та ВП № 68985671, водночас є не виконані.

Предметом спору у справі, що розглядається є стягнення 15 620, 06 грн. з яких 3% річних в сумі 2 824,67 грн. та втрати від інфляції в сумі 12 795,93 грн., внаслідок невиконання рішення суду.

Якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до ч.1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ч.2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодекс

Статтями 598, 599 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частиною 5 ст. 11 ЦК України передбачається виникнення цивільних прав та обов`язків з рішення суду(з встановленого факту завдання шкоди особі). Таким чином, на підставі рішення суду можуть виникати зобов`язання, які залежно від змісту можуть бути грошовими або негрошовими.

За змістом статей 524, 533-535 та 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Статтею 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто приписи цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань(договір чи делікт), якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема окремі види зобов`язань.

Суд зауважує, що за змістом наведених норм закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вказана позиція відповідає правовому висновку, викладеному в постанові Верховного Суду України від 06 липня 2016 року у справі № 6-1946цс15, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц .

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання в сумі 140272,68 грн у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Позивачем, відповідно до поданого розрахунку нараховано за період з 23.08.2022 по 24.04.2023 відповідачу 12 795,93 грн. інфляційних втрат, 2 824,67 грн - 3% річних..

Судом перевірено розрахунки надані позивачем та встановлено про правомірність заявлених до стягнення 2 824,67 грн - 3 % річних та 12 795,93 грн інфляційних втрат, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України за період з 15.02.2022 по 22.08.2022 на суму 140272,68 грн.

За таких обставин, позов підлягає до задоволення і з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 2 824,67 грн - 3 % річних та 12 795,93 грн інфляційних втрат, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України за період з 15.02.2022 по 22.08.2022 на суму 140272,68 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Також, позивачем заявлено до стягнення судові витрати на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 7 000,00 грн.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Разом із тим, згідно зі статтею 15 ГПК України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 ГПК України).

Відповідно до частини 3 статті 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно зі статтею 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

За приписами ч.1 ст.126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 2 ст. 126 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

25.04.2023 між позивачем (клієнт за договором) та адвокатським обєднанням "АФК" в особі керуючого партнера Кумановського Луки Миколайовича (адвокат за договором) було укладено договір про надання правничої допомоги (адвокатських послуг), відповідно до умов якого, клієнт доручив, а адвокат взяв на себе зобов`язання надати правову допомогу.

Підтвердженням наданих послуг є розрахунок адвокатських послуг за договором про надання правничої допомоги (адвокатських послуг) від 25.04.2023 на 7 000,00 грн, вартість послуг адвокатського об`єднання у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Амріта Плюс`до Герасимчука Василя Васильовича про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, акт приймання передачі наданої правничої допомоги за договором про надання правничої допомоги (адвокатських послуг) від 25.04.2023 на суму 7 000.00 грн. (а.с. 53-56).

При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір є обґрунтованим (п. 268).

В постанові Верховного Суду від 10.11.2021 року по справі 329/766/18, судом зроблені наступні висновки: "Відмовляючи у задоволенні вимог про стягнення витрат на правничу допомогу, апеляційний суд не звернув уваги на те, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною або тільки має бути сплачено, не врахував умови пункту 3 актів №2, 3 до договору про правничу допомогу та ту обставину, що на момент ухвалення апеляційний судом постанови про скасування рішення суду першої інстанції та відмову у стягненні витрат на правничу допомогу (25 лютого 2020 року) не сплив обумовлений сторонами десятиденний строк на сплату гонорару адвокатського бюро.

Крім того, вирішуючи питання необхідності надання доказів фактичної оплати послуг з отриманої позивачем правової допомоги на суму 7 000,00 грн., суд також враховує правову позицію, яку викладено Об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19: "за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу)".

Позивач не подав до заяви доказів на підтвердження перерахування адвокату вартості наданих ним послуг.

Проте, витрати на професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено. Такого висновку дійшла Об?єднана Палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28.11.2002 "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, зазначено, що за ст. 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення ЄСПЛ у справах "Ніколова проти Болгарії" та "Єчюс проти Литви", п.п. 79 і 112).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Тобто, нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п. п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, у постанові Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 912/1025/20).

За умови підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, не надання іншою стороною доказів невідповідності заявлених до відшкодування витрат критеріям співмірності, у тому числі спростування правильності відповідних розрахунків, витрати на надану професійну правничу допомогу підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено, чи тільки має бути сплачено (Постанова об`єднаної палати КГС ВС від 22.01.2021 №925/1137/19).

Втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч.4 ст.126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору визначеному нормами ст. 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України (Постанова об`єднаної палати КГС ВС від 20.11.2020 у справі №910/13071/19).

Згідно висновків, викладених Верховним Судом у п. 4.16. постанови від 30.11.2020 у справі № 922/2869/19 «суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони» та «суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачами відповідне клопотання» не є тотожними за своєю суттю, і фактично другий висновок відповідає викладеному в пункті 6.1 постанови Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, що «під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу. Суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

У пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо.

Суд зазначає, що справа не є складною, оскільки стосується стягнення 3% річних та інфляційних підставі ст.625 ЦК України та не містить велику кількість документів, які необхідно було б вивчити.

З огляду на складність справи, наданий адвокатом обсяг послуг, суд вважає, що розмір заявлених ТзОВ "Амріта Плюс " витрат на правову (правничу) допомогу у сумі 7 000.00 грн, не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, такі витрати не мають характеру необхідних і неспіврозмірні з виконаною роботою у суді, отже їх розмір є необґрунтованими у зазначеному вище розмірі, а їх стягнення з відповідача становитиме надмірний тягар для останнього, що не узгоджується із принципом розподілу таких витрат.

Враховуючи наведене, оцінивши подані позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат та аргументи клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, виходячи з вищенаведених критеріїв та обставин справи, суд керуючись статтями 126, 129 ГПК України, дійшов висновку, що витрати ТзОВ "Амріта Плюс" на професійну правничу допомогу, які пов`язані з розглядом цієї справи у суді, підлягають розподілу частково у сумі 3 500,00 грн.

Такий розмір відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру і ці витрати є співрозмірні з виконаною роботою у суді.

При вирішенні питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу суд враховує висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.06.2021 у справі № 912/1025/20, згідно з яким для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат і вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність.

За приписами ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Приймаючи до уваги наведене вище, виходячи із засад розумності і справедливості, оскільки розмір судових витрат доведений, документально обгрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру таких витрат із первинно заявлених позивачем до стягнення з відповідача 7 000.00 грн. до суми 3500,00 грн.

Згідно ст. 129 ГПК України судовий збір в сумі 2 684,00 грн. покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Амріта Плюс (вул.Рівненська,76а, м.Луцьк, Волинська область, 43020, код ЄДРПОУ 36959432) 15 620,06 грн. з яких 3% річних в сумі 2 824, 67 грн. та втрати від інфляції в сумі 12 795,93 грн., а також 2 684,00 грн. судового збору та 3 500,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

3. В іншій частині заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Амріта Плюс " про стягнення витрат на професійну правничу допомогу - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги це рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

СуддяМ. С. Шум