Рішення

від 25.07.2023 по справі 910/9070/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25.07.2023Справа № 910/9070/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Князькова В.В.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу

за позовом Комунального підприємства «Київський метрополітен», м.Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповід альністю «ЕКСПЕРТ-СЕРВІС», м. Київ

про стягнення 12 944,19 грн, -

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство «Київський метрополітен» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповід альністю «ЕКСПЕРТ-СЕРВІС» про стягнення заборгованості в розмірі 11028,87 грн, пені в сумі 1691,42 грн, 3% річних в розмірі 223,90 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем своїх обов`язків за договором №2432-1 від 16.06.2020 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду в частині сплати орендних платежів за період з 21.09.2022 по 21.05.2023.

Ухвалою від 09.06.2023 судом було відкрито провадження у справі; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

15.06.2023 до Господарського суду надійшла заява Комунального підприємства «Київський метрополітен» про залучення до участі в розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Департамент комунальної власності м.Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації".

Розглянувши вказану заяву, суд дійшов висновку щодо відсутності достатніх підстав для її задоволення з урахуванням такого.

За приписами ч.ч.1, 2 ст.50 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи. Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.

Що ж до наявності юридичного інтересу у третьої особи, то у вирішенні відповідного питання суд має з`ясовувати, чи буде у зв`язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов`язки, або змінено її наявні права та/або обов`язки, або позбавлено певних прав та/або обов`язків у майбутньому.

Наразі, предметом спору у справі є стягнення з відповідача заборгованості із внесення орендних платежів за договором №2432-1 від 16.06.2020 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду.

Судом прийнято до уваги, що вказаний договір, згідно матеріалів справи укладено між відповідачем (орендар), Департаментом комунальної власності м.Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (орендодавець) та Комунальним підприємством «Київський метрополітен» (балансоутримувач).

Одночасно, в п.3.4 договору №2432-1 від 16.06.2020 орендна плата сплачується орендарем на рахунок підприємства-балансоутримувача.

Тобто, враховуючи предмет та підстави позовних вимог, суд дійшов висновку, що за наслідками ухвалення рішення по справі у Департаменту комунальної власності м.Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) не виникне нових прав та обов`язків й не буде змінено вже існуючих.

За таких обставин, заява позивача про залучення третьої особи була залишена без задоволення.

04.07.2023 до господарського суду надійшов відзив на позов, в якому відповідач проти задоволення позову заперечив, посилаючись на те, що оскільки вестибюль, частина якого є об`єктом оренди, зачинений починаючи з 24.02.2022, а отже, не міг бути використаний орендарем. Означені обставини, на думку відповідача, є підставою для звільнення орендаря від сплати орендних платежів на підставі ч.6 ст.762 Господарського кодексу України.

Відповіді на відзив у строки, які було встановлено судом в ухвалі про відкриття провадження, до суду не подано.

З огляду на те, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.

Відповідно до ч.4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

16.06.2020 між Департаментом комунальної власності м.Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (орендодавець), Товариством з обмеженою відповід альністю «ЕКСПЕРТ-СЕРВІС» (орендар) та Комунальним підприємством «Київський метрополітен» (балансоутримувач) було укладено договір №2432-1 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду (нова редакція договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 28.04.2017 №2432), за умовами п.1.1 якого орендодавець на підставі протоколу засідання постійної комісії Київської міської ради з питань власності, від 19.05.2020 передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно (частину вестибюлю), далі об`єкт, який знаходиться за адресою: м. Київ, станції метро «Осокоркн» (вестибюль № 2), для розміщення на території метрополітену автомату з продажу газет.

Згідно п.п.2.1, 2.2 договору №2432-1 від 16.06.2020 об`єктом оренди є: частина вестибюлю станції метро «Осокорки», загальною площею 3,0 кв. м та зазначена в викопіюванні зі Схем, що складає невід`ємну частиною цього Договору. Вартість Об`єкта згідно із затвердженим висновком про вартість майна станом на 31.12.2019 року становить за 1 кв. м 56 666 гри. 67 коп. всього: 170 000 (сто сімдесят тисяч) гри. 01 кой.(без податку на додану вартість).

Пунктами 3.1, 3.2 договору №2432-1 від 16.06.2020 визначено, що орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за майно територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду, затвердженої рішенням Київської міської ради від 21.04,2015 року N 415/1280, і становить без податку на додану вартість: 479 гри. 33 коп. за 1 кв. м орендованої площі, що в цілому складає 1 437 (одна тисяча чотириста тридцять сім) гри. 98 коп. Додатково до орендної плати нараховується податок на додану вартість у розмірах та порядку, визначених законодавством України, який сплачується орендарем разом з орендною платою. Якщо договір укладено на строк, що перевищує три роки, розмір орендної плати за базовий місяць розрахунку переглядається кожні три роки і доводиться до орендаря листом за підписом уповноваженої особи орендодавця. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць. Оперативна інформація про індекси інфляції, розраховані Державною службою статистики України, розміщується на веб-сайті Фонду державного майна України.

Згідно п.3.4 договору №2432-1 від 16.06.2020 орендна плата сплачується орендарем на рахунок підприємства - балансоутримувача, починаючи з дати підписання акта приймання-передачі.

У п.3.5 договору №2432-1 від 16.06.2020 вказано, що орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря щомісячно не пізніше 20 числа місяця за розрахунковим.

Відповідно до п.4.2 договору №2432-1 від 16.06.2020 орендар зобов`язаний, в тому числі, своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату та інші платежі.

У п.5.2.2 договору №2432-1 від 16.06.2020 стягнути з орендаря заборгованість з орендної плати та інші збитки, заподіяні ним невиконанням своїх зобов`язань за цим договором, шляхом звернення стягнення на його кошти та майно в порядку, визначеному законодавством України.

Цей договір є укладеним з моменту підписання його сторонами і діє з 16.06.2020 до 14.06.2023 (п.9.1 договору №2432-1 від 16.06.2020).

Як вбачається з матеріалів справи, 16.06.2020 контрагентами було складено та підписано акт приймання-передачі нерухомого майна, а саме частину вестибюлю, що перебуває на балансі Комунального підприємства «Київський метрополітен», загальною площею 1,5 кв.м, розташованому за адресою: м.Київ, станція метро "Осокорки" (вестибюль 2).

Проте, як вказує позивач, відповідачем було порушено свої зобов`язання за договором №2432-1 від 16.06.2020 в частині внесення орендних платежів за період з 21.09.2022 по 21.05.2023 на загальну суму 11 028,87 грн, що стало підставою для нарахування пені, 3% річних та звернення до суду з розглядуваним позовом.

Судом вказувалось, що заперечуючи проти позову, відповідач посилався на те, що оскільки вестибюль, частина якого є об`єктом оренди, зачинений починаючи з 24.02.2022, а відтак, об`єкт оренди не міг бути використаний орендарем. Означені обставини, на думку відповідача, є підставою для звільнення орендаря від сплати орендних платежів на підставі ч.6 ст.762 Господарського кодексу України.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню виходячи з наступних підстав.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

За приписами ч.ч.1, 2, 3, 5 ст.762 Цивільного кодексу України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за найм (оренду) майна може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за найм (оренду) майна встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за найм (оренду) майна. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Одночасно, частини 6 нормою ст.762 Цивільного кодексу України визначено, що наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Верховний Суд у постановах від 22.05.2019 у справі № 914/1248/18, від 27.08.2019 у справі № 914/2264/17 виклав правовий висновок про те, що для застосування частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном визначальною умовою такого звільнення є наявність обставин, за які орендар не відповідає. Тобто, наймач повинен довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане, і він не відповідає за ці обставини. Підставою звільнення від зобов`язання сплачувати орендну плату ця норма визначає об`єктивну неможливість використовувати передане в оренду майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає. При оцінці таких обставин презюмується незмінність умов господарювання (користування майном) чи стану об`єкта оренди, а орендар повинен подати докази наявності тих обставин, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог, а також довести, що ці обставини виникли з незалежних від нього причин, зокрема, внаслідок зміни кон`юнктури на ринку товарів, робіт, послуг, з вини орендодавця, через дію непереборної сили тощо. Якщо орендар з незалежних від нього обставин протягом певного часу був повністю позбавлений можливості користуватися орендованим майном, то на підставі цієї норми Закону він вправі порушувати питання про повне звільнення його від внесення орендної плати.

Верховним Судом у постанові від 12.04.2023 по справі №910/14244/20 вказав, що у частині шостій статті 762 Цивільного кодексу України відсутній вичерпний перелік обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин, засобів їх підтвердження (постанова Верховного Суду від 08.07.2021 у справі № 910/8040/20).

При цьому у пункті 6.10. постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 910/7495/16 зазначено, що підставою для застосування норми частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством.

Отже, для застосування частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном визначальною умовою такого звільнення є наявність обставин, за які орендар не відповідає.

У такий спосіб підставою звільнення від зобов`язання сплачувати орендну плату ця норма визначає, зокрема, об`єктивну неможливість використовувати передане в оренду майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає.

Судом враховано, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Наразі, обгрунтовуючи наявність підстав для звільнення Товариства з обмеженою відповід альністю «ЕКСПЕРТ-СЕРВІС» від сплати орендних платежів за період з 21.09.2022 по 21.05.2023, відповідачем вказано, що останній не має доступу до орендованого майна, оскільки з 24.02.2022 (тобто, з моменту початку повномасштабного вторгнення російської федерації) вхід до східного вестибюлю станції метро "Осокорки" є закритим.

Одночасно, судом враховано, що означена інформація підтверджується даними офіційного сайту Комунального підприємства «Київський метрополітен».

До того ж, судом враховано, що орендар звертався до орендодавця та підприємства - балансоутримувача з листом №1601/2023 від 17.02.2023 про зупинення нарахування орендних платежів з 01.08.2022.

Тобто, за висновками суду, матеріалами справи підтверджуються обставини неможливості орендаря здійснювати використання об`єкта оренди з незалежних від нього підстав, а отже, суд вбачає за можливе застосувати до спірних правовідносин приписи ч.6 ст.762 Цивільного кодексу України та звільнити відповідача від сплати орендних платежів за період з 21.09.2022 по 21.05.2023.

В контексті наведеного суд також хвертає увагу сторін на те, що важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (відповідні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Проте, всупереч викладеного позивачем обставин неможливості використання орендарем об`єкта оренди у спірний період через закриття східного вестибюлю станції метро "Осокорки" належними та допустимими доказами не було.

Одночасно, наявний в матеріалах справи акт звірки взаємних розрахунків сторін за договором висновків суду щодо доцільності застосування до спірних правовідносин приписів ч.6 ст.762 Цивільного кодексу України не нівелює.

Отже, виходячи з вищевикладеного у сукупності, суд дійшов висновку щодо залишення без задоволення позовних вимог Комунального підприємства «Київський метрополітен» до Товариства з обмеженою відповід альністю «ЕКСПЕРТ-СЕРВІС» про стягнення заборгованості в розмірі 11028,87 грн.

Позовні вимоги Комунального підприємства «Київський метрополітен» в частині стягнення пені в сумі 1691,42 грн та 3% річних в розмірі 223,90 грн підлягають залишенню без задоволення як похідні.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVIN OTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,

вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від

27 вересня 2001 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу, в тому числі і щодо непідписання сторонами в межах договору актів приймання-передачі наданих послуг чи настання форс-мажорних обставин, як підстави для звільнення орендаря від відповідальності за порушення строків внесення орендних платежів, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як такі, що не впливають на висновки суду щодо відсутності достатніх підстав для задоволення позовних вимог.

Враховуючи приписи ст.129 Господарського процесуального кодексу Укарїни судовий збір залишається за позивачем.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні позову Комунального підприємства «Київський метрополітен» до Товариства з обмеженою відповід альністю «ЕКСПЕРТ-СЕРВІС» про стягнення заборгованості в розмірі 11028,87 грн, пені в сумі 1691,42 грн, 3% річних в розмірі 223,90 грн.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до апеляційного господарського суду.

Повний текст складено 25.07.2023.

Суддя В.В. Князьков