Рішення

від 17.07.2023 по справі 916/3508/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"17" липня 2023 р.м. Одеса Справа № 916/3508/21

Господарський суд Одеської області у складі:

судді С.В. Літвінова

при секретарі Т.О. Липі

розглянувши у підготовчому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ізмаїльська станція технічного обслуговування автомобілів" (68600, Одеська обл., місто Ізмаїл, вул. Капітана Семенюка, буд. 61) до відповідача: Ізмаїльської міської Ради Ізмаїльського району Одеської області (68600, Одеська обл., місто Ізмаїл, вул. Суворова, буд. 62) про визнання протиправним та скасування рішення про припинення права постійного користування земельною ділянкою

за участю представників:

від позивача: Вішневський О.Л.- по довіреності

від відповідача: не зявився

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Ізмаїльська станція технічного обслуговування автомобілів" (далі ТОВ "Ізмаїльська станція технічного обслуговування автомобілів") звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області (далі Ізмаїльська міська рада), в якій просило визнати протиправним та скасувати рішення Ізмаїльської міської ради від 09.07.2021 № 1085-VIII "Про припинення Товариству з обмеженою відповідальністю "Ізмаїльська станція технічного обслуговування автомобілів" права постійного користування земельною ділянкою для розміщення та експлуатації основних, підсобних та допоміжних будівель та споруд за адресою: вулиця Семенюка Капітана, 61 у м. Ізмаїл Ізмаїльського району Одеської області".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Ізмаїльська міська рада оспорюваним рішенням незаконно припинила право постійного користування земельною ділянкою ТОВ "Ізмаїльська станція технічного обслуговування автомобілів". Позивач вважав, що у відповідача не було законних підстав для прийняття оспорюваного рішення, і цим рішенням Ізмаїльська міська рада втрутилась у право позивача на мирне володіння своїм майном.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 23.05.2022, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.11.2022 у справі № 916/3508/21, позовні вимоги ТОВ "Ізмаїльська станція технічного обслуговування автомобілів" до Ізмаїльської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення про припинення права постійного користування земельною ділянкою задоволено в повному обсязі.

Постановою Верховного Суду від 31.01.2023 касаційну скаргу Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області задоволено частково. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.11.2022 та рішення Господарського суду Одеської області від 23.05.2022 у справі № 916/3508/21 скасувано, справу № 916/3508/21 передано на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.03.2023 справу № 916/3508/21 передано на розгляд судді Літвінову С.В.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 06.03.2023 Прийняти справу № 916/3508/21 до свого провадження за правилами Господарського процесуального кодексу України в порядку загального позовного провадження.

13.03.2023 позивач надав письмові пояснення у справі.

Обгрунтовуючи свої пояснення позивач зазначає, що право постійного користування, надане Позивачу рішенням Ізмаїльської Ради народних депутатів від 25 лютого 1998 року № 174-ХХІІ, та посвідчене державним актом на право постійного користування землею ІІ-ОД28 №004121 ніколи не припинялось та не переходило до інших осіб, а тому на момент прийняття Відповідачем оскарженого рішення належало Позивачу. Прийняттям незаконного рішення Відповідач безпідставно припинив належне Позивачу право, тому це рішення повинно бути визнане незаконним та скасоване згідно статті 21 Цивільного Кодексу України, як таке, що порушує його цивільні права та інтереси (право на вільне володіння майном).

03.04.2023 відповідачем по справі надані письмові пояснення відповідно яких відповідач вказує, що право на земельну ділянку у відповідності до ст..120 ЗК України та ст..ЗО ЗК України 1990 р. перейшло до нового власника нерухомого майна, ОСОБА_1 , а далі до ОСОБА_2 , позивачем ТОВ «Ізмаїльська станція технічного обслуговування» не доведено наявність у нього порушеного права.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 23.05.2023р. закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті в засіданні суду.

03.06.2019року оголошено перерву до 01.07.2019року.

Позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином.

У судовому засіданні 17.07.2023 р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника відповідача, суд встановив.

12 травня 1998 року відповідно до рішення Ізмаїльської Ради народних депутатів від 25.02.1998 року №174-ХХІІ Спільному підприємству "Ізмаїльська станція технічного обслуговування автомобілів" (нова назва Товариства з обмеженою відповідальністю "Ізмаїльська станція технічного обслуговування автомобілів") видано державний акт на право постійного користування землею серія ІІ-ОД-28 №004121, площею 0,3640 га за адресою АДРЕСА_1 .

Зазначений акт було зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею 12 травня 1998 р. за №61, що засвідчено відміткою в акті.

23.11.1999 рішенням Ізмаїльського міського суду у справі №2-2024-1999 визнано за фізичною особою ОСОБА_1 право власності на будівлі та споруди літ А-1, А-2, а-2, а-3, Б, Ж,С, И, О , П, Р, Ф по АДРЕСА_1 .

З доповнення до статуту товариства з обмеженою відповідальність "Ізмаїльська станція технічного обслуговування автомобілів" судом встановлено, що засновник товариства ОСОБА_1 вніс у статутний фонд майно з правом користування, належне йому на праві власності, а саме: будинок та споруди по АДРЕСА_1 . Це право користування засновники оцінили у сумі 21 000 грн, про що зазначили в п. 5.4.2. статуту.

На підставі договору дарування від 17.07.2008 право власності на нежитлові будівлі з господарськими будівлями та з надвірними спорудами, що знаходяться в АДРЕСА_1 , було набуто ОСОБА_2 . Право власності на підставі означеного договору за ОСОБА_2 , було зареєстровано 15.08.2008, про що свідчить наявний в матеріалах справи витяг .

Рішенням Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області від 09.07.2021 №1085-VIII Про припинення Товариству з обмеженою відповідальністю Ізмаїльська станція технічного обслуговування автомобілів права постійного користування земельною ділянкою для розміщення та експлуатації основних, підсобних та допоміжних будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1 припинено позивачу право постійного користування земельною ділянкою, площею 0,3640 га для розміщення та експлуатації основних, підсобних та допоміжних будівель та споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідне рішення прийнято відповідачем на підставі положень ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст.ст.12,79,791,83,92,122,141 Земельного кодексу України, ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", для дотримання єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинків та споруд в зв`язку з переходом майнових прав на об`єкт нерухомого майна, що розташований на земельній ділянці.

Отже, позивач звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою про визнання протиправним та скасувати рішення Ізмаїльської міської ради від 09.07.2021 № 1085-VIII "Про припинення Товариству з обмеженою відповідальністю "Ізмаїльська станція технічного обслуговування автомобілів" права постійного користування земельною ділянкою для розміщення та експлуатації основних, підсобних та допоміжних будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1 ".

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представника відповідача, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до частини 2 статті Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 10 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Подібний спосіб захисту передбачений пунктом "г" частини 3 статті 152 Земельного кодексу України.

Верховний Суд скасовуючи постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.11.2022 та рішення Господарського суду Одеської області від 23.05.2022 у справі № 916/3508/21 у своїй постанові зазначив, що господарські суди попередніх інстанцій, надаючи оцінку оспорюваному рішенню відповідача щодо припинення права постійного користування позивача земельною ділянкою, першочергово повинні були встановити, чи порушено право позивача оспорюваним рішенням, яке саме право позивача порушується таким рішенням. Однак зміст оскаржуваних судових рішень свідчить про те, що суди попередніх інстанцій, дійшовши висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у цій справі, не установили та не зазначили, чи порушені права позивача оспорюваним рішенням, яке саме право порушено та в чому полягає його порушення, оскільки оскаржувані судові рішення не містять належного мотивування наявності реального (дійсного) порушення прав та інтересів позивача у цьому випадку.

Крім того, Верховний Суд зазначив, що господарськими судами попередніх інстанцій не встановлено та не зазначено, чи переходило право користування земельною ділянкою до ОСОБА_1 у зв`язку з ухваленням 23.11.1999 рішення Ізмаїльським міським судом у справі № 2-2024-1999, та чи переходило таке право згодом до інших юридичних та фізичних осіб у зв`язку з відчуженням будівель та споруд.

Господарським судом встановлено, що Рішенням Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області від 09.07.2021 №1085-VIII Про припинення Товариству з обмеженою відповідальністю Ізмаїльська станція технічного обслуговування автомобілів права постійного користування земельною ділянкою для розміщення та експлуатації основних, підсобних та допоміжних будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1 припинено позивачу право постійного користування земельною ділянкою, площею 0,3640 га для розміщення та експлуатації основних, підсобних та допоміжних будівель та споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Отже, в разі звернення з вимогами про визнання незаконним та скасування, зокрема, правового акта індивідуальної дії, виданого органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, встановленню та доведенню підлягають як обставини, що оскаржуваний акт суперечить актам цивільного законодавства (не відповідає законові), так і обставини, що цей акт порушує цивільні права або інтереси особи, яка звернулась із відповідними позовними вимогами, а метою захисту порушеного або оспорюваного права є відповідні наслідки у вигляді відновлення порушеного права або охоронюваного інтересу саме особи, яка звернулась за їх захистом. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.06.2022 у справі № 903/1173/15, від 09.11.2021 у справі № 906/1388/20, від 26.08.2021 у справі № 924/949/20, від 23.10.2018 у справі № 903/857/18, від 20.08.2019 у справі № 911/714/18, від 13.10.2020 у справі № 911/1413/19.

Підставами для визнання недійсним (незаконним) акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, і водночас порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 14.06.2022 у справі № 903/1173/15, від 09.11.2021 у справі № 906/1388/20, від 26.08.2021 у справі № 924/949/20, від 05.12.2019 у справі № 914/73/18, від 14.01.2020 у справі № 910/21404/17, від 13.10.2020 у справі № 911/1413/19.

Крім того, Земельний кодекс України, прийнятий 25.10.2001, визначає право постійного користування земельною ділянкою як право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку (частина 1 статті 92 Земельного кодексу України). Підстави припинення права користування земельними ділянками наведено у статті 141 цього Кодексу.

Державні акти про право власності або право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право. При цьому положення про обов`язок переоформити право користування земельною ділянкою у відповідний строк, передбачений у пункті 6 Перехідних положень Земельного кодексу України, визнано неконституційним на підставі Рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 у справі № 1-17/2005 за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками).

Таким чином, право користування земельною ділянкою, набуте у встановленому порядку до 01.01.2002 (набрання чинності Земельного кодексу України, прийнятого 25.10.2001), не втрачається внаслідок його непереоформлення підприємством, яке за змістом чинного Земельного кодексу України не може набувати права постійного землекористування, а зберігається за ним до приведення прав і обов`язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства, у тому числі за правонаступником такого землекористувача. Зазначену правову позицію викладено у постановах Верховного Суду України від 26.09.2011 у справі № 6-14цс11 та постановах Верховного Суду від 26.09.2019 у справі № 924/1114/18, від 22.05.2019 у справі №914/1104/18.

Разом з тим, відповідно до СТ..120 Земельного кодексу України визначено, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені.

Відповідно до ч.3 ст.30 Земельного кодексу від 18.12.1990 в редакції від 17.03.1999, що діяла на час прийняття зазначеного рішення Ізмаїльським міським судом, при передачі підприємствами, установами і організаціями будівель та споруд іншим підприємствам, установам і організаціям разом з цими об`єктами до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій знаходяться зазначені будівлі та споруди.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17 зробила висновок, що «при відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об`єкт нерухомості, слід враховувати те, що зазначена норма статті 120 ЗК України закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебувало у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачався роздільний механізм правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникали при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, споруджену на земельній ділянці, та правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на вказану нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.

Отже, суд доходить до висновку, якщо у випадку переходу у встановленому законом порядку права власності на об`єкт нерухомості, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у власності особи, яка відчужила зазначений об`єкт нерухомості, у набувача останнього право власності на відповідну земельну ділянку виникає одночасно із виникненням права власності на такий об`єкт, розміщений на цій ділянці. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на розміщену на ній нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

Відповідно до ч.1 ст.22 Земельного кодексу України від 18.12.1990, що діяв на момент видачі СП «Ізмаїльська станція технічного обслуговування автомобілів» державного акту на право постійного користування землею, право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Відповідно до ч.1 ст.23 Земельного кодексу України від 18.12.1990 право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Також суд зазначає, що відповідно до ч.2 Перехідних та прикінцевих положень Закону України «Про державний земельний кадастр» земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.

Таким чином, земельна ділянка по АДРЕСА_1 у відповідності із діючим на момент видачі державного акту законодавства набула ознак об`єкта права власності і є сформованою.

Судом встановлено, що станом на 26.06.2023 на підставі договору дарування від 17.07.2008 право власності на нежитлові будівлі з господарськими будівлями та з надвірними спорудами, що знаходяться в АДРЕСА_1 , було набуто ОСОБА_2 . Право власності на підставі означеного договору за ОСОБА_2 , було зареєстровано 15.08.2008, про що свідчить наявний в матеріалах справи витяг.

Отже, земельна ділянка та розташована на ній будівля (споруда) по АДРЕСА_1 являють собою єдиний об`єкт правових відносин. І при переході права власності на нерухоме майно від ТОВ «Ізмаїльська станція технічного обслуговування» до ОСОБА_1 , а далі і до ОСОБА_2 , перейшло й право на земельну ділянку, на якій воно розташовано.

Таким чином, суд доходить до висновку, що право на земельну ділянку у відповідності до ст.120 ЗК України та ст.30 ЗК України 1990 р. перейшло до нового власника нерухомого майна ОСОБА_1 , а далі до ОСОБА_2 , позивачем ТОВ «Ізмаїльська станція технічного обслуговування» не доведено наявність у нього порушеного права.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст.79 ГПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Посилання позивача не спростовують висновків, до яких дійшов суд.

При цьому, суд звертає увагу сторін на те, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЧ), яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів… мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. І хоча п.1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суду обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Саме такі висновки викладені у рішенні ЕСПЧ від 10.02.2010р.у справі "Серявін та інші проти України".

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову повністю.

У зв`язку із відмовою у задоволенні позову, судовий збір в порядку ст. 129 ГПК України позивачу не відшкодовується.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 79, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. В задоволені позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Ізмаїльська станція технічного обслуговування автомобілів" до Ізмаїльської міської Ради Ізмаїльського району Одеської області про визнання протиправним та скасування рішення про припинення права постійного користування земельною ділянкою - відмовити повністю.

2. Судові витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.

Повний текст рішення складено 27 липня 2023 р.

Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Літвінов