ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 липня 2023 року
м. Київ
справа № 640/15028/19
адміністративне провадження № К/9901/2506/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Дашутіна І. В.,
суддів - Шишова О. О., Яковенка М. М.,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 березня 2020 року (суддя Головань О.В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2020 року (колегія суддів: Епель О.В., Карпушова О.В., Степанюк А.Г.) у справі №640/15028/19 за позовом №640/15028/19 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПАРК ЛЕЙН» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
У серпні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ПАРК ЛЕЙН» (далі - ТОВ «ПАРК ЛЕЙН», позивач) звернулося з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (правонаступник - Головне управління ДПС у м. Києві; далі - ГУ ДПС у м. Києві, відповідач, контролюючий орган), у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 20 травня 2019 року №00006921402, №00006911402, №00006931402.
В обґрунтування позовних вимог щодо донарахування зобов`язань з податку на прибуток (щодо дисконтування заборгованості) позивач зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення відповідача є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки платник не був зобов`язаний проводити дисконтування кредиторської заборгованості та визначати й відображати фінансовий дохід від дисконтування, а також здійснювати амортизацію дисконту на кожну наступну дату балансу у зв`язку з тим, що порядок та методика проведення такої амортизації не визначені у національних стандартах бухгалтерського обліку. При цьому висновки акту перевірки та формула розрахунку дисконтування визначені контролюючим органом відповідно до положень міжнародних стандартів бухгалтерського обліку, тоді як застосування платником податків національних стандартів бухгалтерського обліку унеможливлює одночасне застосування міжнародних стандартів фінансової звітності.
Щодо донарахування податкових зобов`язань з податку на додану вартість (щодо безоплатного надання послуг) позивач зазначає, що відповідач не взяв до уваги тієї обставини, що наявність у штаті позивача найманих працівників і певних посад (електрика, інженера, оператора, ліфтера) пов`язане із виконанням ним прямих приписів закону, які застосовуються до нього як до власника об`єкта нерухомого майна із певними характеристиками (торговельно-розважального центру). Зазначені особи здійснюють постійне обслуговування приміщень незалежно від того, чи передане воно в оренду, а тому виконання зазначеними особами своїх посадових обов`язків не може вважатись наданням безоплатних послуг орендарям.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 березня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2020 року, адміністративний позов задоволено.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суди попередніх інстанцій зазначили, що посилання на відображення в бухгалтерському обліку справедливої вартості активів, наявності різниці між справедливою вартістю та номінальною сумою грошових коштів міститься у національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку, однак такі положення не визначають порядку визначення справедливої вартості і амортизованої собівартості фінансового зобов`язання і в них відсутні жодні посилання на можливість застосування будь-яких інших актів законодавства (національних чи міжнародних) в таких випадках.
Суди також зазначили, що факт надання позивачем безоплатних послуг орендарям не підтверджується матеріалами перевірки і не може бути підставою для збільшення позивачу суми податкового зобов`язання. При цьому контролюючий орган залишив поза увагою, що видатки орендодавця з утримання належного йому приміщення входять до структури орендної плати та не є предметом окремих розрахунків.
Суди попередніх інстанцій під час розгляду справи установили:
З 27 грудня 2018 року по 18 січня 2019 року Головне управління ДФС у м. Києві на підставі плану-графіку проведення документальних перевірок суб`єктів господарювання на 2018 рік, наказу від 06 грудня 2018 року № 17788 проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ "ПАРК ЛЕЙН" з питань дотримання податкового, валютного законодавства та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2016 року по 30 вересня 2018 року, за результатами якої складено акт від 25 січня 2019 року № 51/26-15-14-02-02/35265945.
Позивач подав заперечення від 15 лютого 2019 року № 06, за результатами розгляду яких призначено документальну позапланову виїзну перевірку.
У період з 18 березня 2019 року по 22 березня 2019 року Головне управління ДФС у м. Києві на підставі наказу від 12 березня 2019 року № 18472 провело документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "ПАРК ЛЕЙН" з питань, що стали предметом оскарження при розгляді заперечень від 15 лютого 2019 року №06 на акт перевірки від 25 січня 2019 року № 51/26-15-14-02-02/35265945. За результатами перевірки складено акт перевірки від 29 березня 2019 року № 230/26-15-14-02/35265945.
Позивач подав заперечення до акту перевірки від 06 травня 2019 року № 20, за результатом розгляду яких Головне управління ДФС у м. Києві прийняло рішення від 15 травня 2019 року №91528/10/26-15-14-02-02 та виклало висновки акту перевірки у новій редакції.
Відповідно до викладених висновків контролюючий орган встановив порушення:
1) пунктів 5, 6, 7, 10 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 «Зобов`язання», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 січня 2000 року № 20 (далі - П(С)БО 11 «Зобов`язання»), пунктів 6, 29-31 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 13 «Фінансові інструменти», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 2001 року № 559 (далі - П(С)БО 13 «Фінансові інструменти»), пунктів 7-8, 10, 15, 20-22 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року № 290 (далі - П(С)БО 15 «Дохід»), підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 140.4 статті 140 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що призвело до завищення від`ємного значення об`єкта оподаткування на загальну суму 28 396 374 грн;
2) підпунктів 14.1.13, 14.1.203 пункту 14.1 статті 14, пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188 ПК України, внаслідок чого встановлено заниження податкового зобов`язання з податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 197 824,00 грн.
3) пункту 201.10 ст. 201 ПК України, у результаті чого відсутня реєстрація податкових накладних за січень 2017 року - вересень 2018 року.
Пункт 1 зазначених висновків контролюючий орган обґрунтовує тим, що позивач не здійснив дисконтування суми заборгованості, не визначив та не відобразив фінансовий дохід від дисконтування кредиторської заборгованості в момент виникнення заборгованості на загальну суму 81 236 707,00 грн, а також не здійснив амортизацію дисконту протягом строку користування на кожну наступну дату балансу.
Пункти 2 та 3 висновків контролюючого органу ґрунтуються на тому, що позивач не включив до бази оподаткування податку на додану вартість послуги чергових, електриків, інженерів, операторів котельні, чергових ескалаторів, ліфтерів, які були надані орендаторам (контрагентам позивача) на безоплатній основі та використані ними у господарській діяльності. У зв`язку з цим позивач мав належним чином облікувати такі безоплатно надані послуги та, відповідно, виписати податкові накладні.
У подальшому, Головне управління ДФС у м. Києві прийняло 20 травня 2019 року податкові повідомлення рішення:
- № 00006921402, яким зменшено суму від`ємного значення з податку на прибуток у розмірі 28 396 374 грн за податковою декларацією № 9285487402 від 20 грудня 2018 року (звітний період - три квартали 2018 року);
- № 00006911402, яким збільшено суму податкового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 296 736 грн, в тому числі за основними зобов`язаннями 197 824,00 грн та за штрафними санкціями 98 912,00 грн;
- № 00006931402, згідно з яким позивачу нараховано штраф у розмірі 56 908,00 грн.
Рішенням Державної фіскальної служби України від 29.07.2019 № 35961/6/99-99-11-04-01-25, за результатами адміністративного оскарження, скаргу позивача залишено без задоволення, а податкові повідомлення-рішення - без змін.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:
Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ГУ ДПС у м. Києві (правонаступник Головного управління ДФС у м. Києві) звернулося з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Скаржник, серед іншого, посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права та зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 140.4 статті 140 ПК України та положень (стандартів) бухгалтерського обліку з питань оподаткування фінансового доходу від дисконтування кредиторської заборгованості в момент її виникнення та від здійснення амортизації дисконту протягом строку користування кредитними коштами на кожну наступну дату складення балансу.
Контролюючий орган наполягає, що боргові зобов`язання позивача за договорами позики підлягають обов`язковому дисконтування з метою приведення номінальної суми заборгованості до справедливої вартості.
Згідно з ухвалою Верховного Суду від 04 лютого 2021 року, підставою для відкриття касаційного провадження визначено пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначено, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовані норми підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 140.4 статті 140 Податкового кодексу України; пунктів 5, 6, 7, 10 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 «Зобов`язання», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000 № 20; пунктів 6, 29, 30,31 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 13 «Фінансові інструменти»; пунктів 7, 8, 10, 15, 20, 21, 22 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 № 290; за відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах (щодо оцінки фінансових зобов`язань в балансі та їх врахування при визначенні фінансового результату (питання дисконтування фінансових зобов`язань та амортизації дисконту)).
Позивач подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказав на безпідставність викладених в ній доводів та просив залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:
Відповідно до підпункту 14.1.267 пункту 14.1 статті 14 ПК України позика - грошові кошти, що надаються резидентами, які є фінансовими установами, або нерезидентами, крім нерезидентів, які мають офшорний статус, позичальнику на визначений строк із зобов`язанням їх повернення та сплатою процентів за користування сумою позики.
Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV) національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку - нормативно-правовий акт, затверджений центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, що визначає принципи та методи ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності, що не суперечать міжнародним стандартам; міжнародні стандарти фінансової звітності - прийняті Радою з міжнародних стандартів бухгалтерського обліку документи, якими визначено порядок складання фінансової звітності.
Відповідно до частини третьої статті 12-1 Закону № 996-XIV підприємства (крім публічних акціонерних товариств, банків, страховиків, а також підприємств, які провадять господарську діяльність за видами, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України), самостійно визначають доцільність застосування міжнародних стандартів для складання фінансової звітності та консолідованої фінансової звітності.
Відповідно до пункту 6 П(С)БО 11 «Зобов`язання» зобов`язання поділяються на: довгострокові; поточні; непередбачені зобов`язання; доходи майбутніх періодів.
Зобов`язання визнається, якщо його оцінка може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення. Якщо на дату балансу раніше визнане зобов`язання не підлягає погашенню, то його сума включається до складу доходу звітного періоду (пункт 5 П(С)БО 11 «Зобов`язання»).
Відповідно до абзаців першого та восьмого пункту 4 П(С)БО 11 «Зобов`язання» довгострокові зобов`язання - всі зобов`язання, які не є поточними зобов`язаннями, а поточні зобов`язання - зобов`язання, які будуть погашені протягом операційного циклу підприємства або повинні бути погашені протягом дванадцяти місяців, починаючи з дати балансу.
Пунктом 7 П(С)БО 11 «Зобов`язання» передбачено, що до довгострокових зобов`язань належать: довгострокові кредити банків; інші довгострокові зобов`язання; відстрочені податкові зобов`язання; довгострокові забезпечення.
Відповідно до пунктів 11, 12 П(С)БО 11 «Зобов`язання» поточні зобов`язання включають: короткострокові кредити банків; поточну кредиторську заборгованість за довгостроковими зобов`язаннями, за товари, роботи, послуги, за розрахунками з бюджетом, у тому числі з податку на прибуток, за розрахунками зі страхування, за розрахунками з оплати праці, за розрахунками з учасниками, за розрахунками із внутрішніх розрахунків; короткострокові векселі видані; поточні забезпечення; інші поточні зобов`язання.
Поточні зобов`язання відображаються в балансі за сумою погашення.
За визначенням в абзаці дев`ятому пункту 4 цього ж П(С)БО сума погашення - не дисконтована сума грошових коштів або їх еквівалентів, яка, як очікується, буде сплачена для погашення зобов`язання в процесі звичайної діяльності підприємства.
Відповідно до пункту 10 П(С)БО 11 «Зобов`язання» довгострокові зобов`язання, на які нараховуються відсотки, відображаються в балансі за їх теперішньою вартістю. Визначення теперішньої вартості залежить від умов та виду зобов`язання.
Теперішня вартість - дисконтована сума майбутніх платежів (за вирахуванням суми очікуваного відшкодування), яка, як очікується, буде необхідна для погашення зобов`язання в процесі звичайної діяльності підприємства (абзац десятий пункту 4 П(С)БО 11 «Зобов`язання»).
Відповідно до пункту 4 П(С)БО 13 «Фінансові інструменти» фінансовий актив - це: а) грошові кошти та їх еквіваленти; б) контракт, що надає право отримати грошові кошти або інший фінансовий актив від іншого підприємства; в) контракт, що надає право обмінятися фінансовими інструментами з іншим підприємством на потенційно вигідних умовах; г) інструмент власного капіталу іншого підприємства.
Фінансові інвестиції - активи, які утримуються підприємством з метою збільшення прибутку (відсотків, дивідендів тощо), зростання вартості капіталу або інших вигод для інвестора.
Фінансове зобов`язання - контрактне зобов`язання: а) передати грошові кошти або інший фінансовий актив іншому підприємству; б) обмінятися фінансовими інструментами з іншим підприємством на потенційно невигідних умовах.
Фінансовий інструмент - контракт, який одночасно приводить до виникнення (збільшення) фінансового активу в одного підприємства і фінансового зобов`язання або інструмента власного капіталу в іншого.
Фінансовий актив або фінансове зобов`язання відображається у балансі, якщо підприємство є стороною-укладачем угоди щодо фінансового інструмента (пункт 10 П(С)БО 13 «Фінансові інструменти»).
Фінансові інструменти первісно оцінюють та відображають за їх фактичною собівартістю, яка складається із справедливої вартості активів, зобов`язань або інструментів власного капіталу, наданих або отриманих в обмін на відповідний фінансовий інструмент, і витрат, які безпосередньо пов`язані з придбанням або вибуттям фінансового інструмента (комісійні, обов`язкові збори та платежі при передачі цінних паперів тощо) (пункт 29 П(С)БО 13 «Фінансові інструменти»).
Відповідно до пункту 31 П(С)БО 13 «Фінансові інструменти» на кожну наступну після визнання дату балансу фінансові зобов`язання оцінюються за амортизованою собівартістю, крім фінансових зобов`язань, призначених для перепродажу, і зобов`язань за похідними фінансовими інструментами.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем і компанією-нерезидентом «PADIRAS HOLDING LIMITED» (резидент Республіки Кіпр) укладено два договори платної (процентної) валютної позики (кредиту): № 1 від 10 грудня 2007 року та № 2 від 25 грудня 2009 року.
Зазначені договори, враховуючи додаткові угоди, передбачають строк користування грошовими коштами до 25 грудня 2022 року та фіксовану процентну ставку в розмірі 11 % річних.
За першим із зазначених вище договорів позивач отримав за період з 12 серпня 2008 року по 24 грудня 2009 року позику на загальну суму 8 509 925,00 доларів США.
У подальшому зазначену позику позивач достроково частково повернув в період з 17 травня 2011 року по 25 квітня 2013 року на загальну суму 2655 000,00 доларів США. На початок періоду, що перевірявся (01 січня 2016 року), заборгованість позивача становила 5 854 925,00 доларів США.
За другим із зазначених вище договорів позивач отримав за період з 11 лютого 2010 року по 08 січня 2015 року позику на загальну суму 7 599 975,00 доларів США, яка залишалася непогашеною на початок періоду, що перевірявся.
Станом на початок періоду, що перевірявся, заборгованість позивача за вказаними договорами обліковувалася на субрахунку 506 «Інші довгострокові позики в іноземній валюті» у загальній сумі 13 454 900,00 доларів США.
Суди попередніх інстанцій встановили та сторони не заперечують, що дисконтування зазначеної вище заборгованості позивач не здійснював.
Таким чином, зобов`язання позивача, які виникли на підставі зазначених договорів, ураховуючи визначений цими договорами та додатковими угодами до них строк користування кредитними коштами (дата погашення кредиту - до 25 грудня 2022 року), за не встановлення у справі факту дострокового повернення позивачем кредиту є довгостроковими зобов`язаннями, тому позивач мав визначити теперішню (справедливу) вартість свого зобов`язання.
При цьому, отримані позивачем кошти за вказаними договорами відповідають визначенню «фінансовий інструмент» у пункті 4 П(С)БО 13 у зв`язку з тим, що надана позика - це фінансовий актив, оскільки є контрактним правом кредитора на отримання коштів у майбутньому, а отримана позика - це фінансове зобов`язання позичальника (позивача), оскільки його погашення призведе до майбутньої виплати коштів.
Водночас норми П(С)БО 13 не дають визначення амортизованої собівартості фінансового зобов`язання, не встановлюють порядок визначення справедливої вартості фінансового зобов`язання, так само не відсилають в цих цілях до інших нормативно-правових актів.
Контролюючий орган безпідставно застосовує порядок амортизації собівартості фінансових інвестицій, що визначений у П(С)БО 12 «Фінансові інвестиції», оскільки помилково ототожнює фінансові інвестиції (активи) з фінансовими зобов`язаннями, що є різними поняттями в силу пункту 4 П(С)БО 13 «Зобов`язання». Колегія суддів звертає увагу, що у цьому випадку отримання позивачем позики є фінансовим зобов`язанням, а не фінансовою інвестицією, у зв`язку з чим відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин методики визначення амортизованої собівартості фінансової інвестиції.
Разом із цим, слід також зауважити, що національними стандартами (положеннями) бухгалтерського обліку не визначено методологію щодо визначення справедливої та амортизованої вартості фінансових зобов`язань, тоді як така методологія визначена Міжнародними стандартами фінансової звітності.
У цьому випадку, зі змісту акта перевірки вбачається, що контролюючим органом здійснено дисконтування за формулою, що встановлено Міжнародним стандартом фінансової звітності.
Однак, слід ураховувати, що частиною третьою статті 12-1 Закону № 996-ХІV встановлено, що підприємства, крім тих, що зазначені в частині другій цієї статті, самостійно визначають доцільність застосування міжнародних стандартів для складання фінансової звітності та консолідованої фінансової звітності. Тобто, позивач, як особа, бухгалтерський облік якої базується на національних стандартах (положеннях) бухгалтерського обліку, а не на міжнародних стандартах фінансової звітності, з урахуванням того, що національними стандартами (положеннями) бухгалтерського обліку не визначено методологію щодо визначення справедливої та амортизованої вартості фінансових зобов`язань, не зобов`язаний визначати таку методологію оцінки фінансових зобов`язань самостійно. В свою чергу, контролюючий орган не має права визначати цю методику та давати вказівки такому платнику податків (який керується виключно національними стандартами (положеннями) бухгалтерського обліку) щодо методики, про що було зазначено у постанові Верховного Суду від 10 вересня 2021 року у справі №160/6203/20.
Таким чином, визначення національних стандартів не дозволяє застосувати міжнародні стандарти обліку у разі відсутності методів ведення обліку в національних стандартах. Тому позиція контролюючого органу щодо посилання на міжнародні стандарти у разі, коли підприємство здійснює облік за національними стандартами, є неправомірною та не відповідає положенням Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що застосований відповідачем розрахунок за формулою дисконтування заборгованості позивача є неправомірним, оскільки ґрунтується на нормах міжнародного стандарту фінансового обліку, в той час як позивач застосовує національне положення бухгалтерського обліку.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 04 січня 2023 року у справі № 640/10524/20.
Щодо доводів ГУ ДПС у м. Києві про обґрунтованість застосування до спірних правовідносин П(С)БО 28 «Зменшення корисності активів», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 грудня 2004 року № 817 для визначення теперішньої вартості майбутніх чистих грошових надходжень та ставки дисконту, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано зазначили, що П(С)БО 28 визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про зменшення корисності активів та її розкриття у фінансовій звітності, та не визначає такі методологічні засади щодо зобов`язань. Крім того, в бухгалтерському обліку позивача обліковується кредиторська заборгованість, тобто фінансові зобов`язання, відповідно нормативно-правові акти, які регулюють методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про фінансові активи, є незастосовними в межах спірних правовідносин.
Такого ж висновку щодо застосування норм П(С)БО 28 «Зменшення корисності активів» Верховний Суд дійшов у постановах від 10 вересня 2021 року у справі №160/6203/20, від 05 листопада 2021 року у справі №640/2937/20, від 30 листопада 2021 року у справі №160/13265/19.
Отже, підстави касаційного оскарження, визначені пунктом 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи з огляду на наявність висновків Верховного Суду з порушених скаржником питань, серед іншого, у постановах від 05 серпня 2022 року у справі №640/8574/19, від 05 жовтня 2022 року у справі №320/6494/19, від 05 листопада 2021 року у справі №640/2937/20, від 30 листопада 2021 року у справі №160/13265/19.
Таким чином, колегія суддів, дослідивши доводи та вимоги касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, на підставі встановлених фактичних обставин справи, зазначає, що жодних обґрунтованих доводів щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права в касаційній скарзі скаржником не наведено.
Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
З огляду на наведене, керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 КАС України, суд,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 березня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.
Суддя-доповідач І.В. Дашутін
Судді О.О. Шишов
М.М. Яковенко
Суд | Касаційний адміністративний суд Верховного Суду |
Дата ухвалення рішення | 26.07.2023 |
Оприлюднено | 28.07.2023 |
Номер документу | 112470327 |
Судочинство | Адміністративне |
Категорія | Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо адміністрування окремих податків, зборів, платежів, з них податку на додану вартість (крім бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, податку на додану вартість із ввезених на митну територію України товарів (продукції), зупинення реєстрації податкових накладних) |
Адміністративне
Касаційний адміністративний суд Верховного Суду
Дашутін І.В.
Адміністративне
Шостий апеляційний адміністративний суд
Епель Оксана Володимирівна
Адміністративне
Шостий апеляційний адміністративний суд
Епель Оксана Володимирівна
Адміністративне
Шостий апеляційний адміністративний суд
Епель Оксана Володимирівна
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні