Постанова

від 27.07.2023 по справі 420/1364/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2023 року

м. Київ

справа №420/1364/19

адміністративне провадження №К/990/4916/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Кашпур О.В.,

суддів - Радишевської О.Р., Уханенка С.А.

розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу

за заявою ОСОБА_1 про заміну сторони виконавчого провадження у справі за його позовом до Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, Державної екологічної інспекції України, Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, за участю третьої особи - Державної екологічної інспекції Північно-Західного регіону Чорного моря, про стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2022 року, постановлену в складі головуючого судді Радчука А.А., та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2022 року, прийняту в складі колегії суддів: головуючого Кравченка К.В., суддів Джабурія О.В., Вербицької Н.В.,

У С Т А Н О В И В :

І. Короткий зміст обставин справи і судових рішень

1. У березні 2019 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства екології та природних ресурсів України, в якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просив стягнути на його користь з Міністерства екології та природних ресурсів України середню заробітну плату за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі працівника за час затримки з 26 квітня 2004 року по 29 травня 2019 року в розмірі 21945676,20 грн і моральну шкоду в сумі 50000 грн.

2. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 03 липня 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з Міністерства екології та природних ресурсів України на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 13 серпня 2004 року по 03 липня 2019 року в розмірі 217626,36 грн. Стягнуто з Міністерства екології та природних ресурсів України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 50000 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

3. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2019 року апеляційні скарги ОСОБА_1 і Міністерства екології та природних ресурсів України (в теперішній час Міністерство енергетики та захисту довкілля України) залишено без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03 липня 2019 року - без змін.

4. Постановою Верховного Суду від 05 березня 2020 року касаційні скарги Міністерства екології та природних ресурсів України (в теперішній час Міністерство енергетики та захисту довкілля України) і ОСОБА_1 задоволено. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03 липня 2019 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2019 року скасовано, справу №420/1364/19 направлено на новий судовий розгляд до Одеського окружного адміністративного суду.

5. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 16 березня 2021 року, занесеною до протоколу судового засідання, прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 у новій редакції від 09 жовтня 2020 року, в якій позивач просив стягнути з держави в особі Міністерства охорони навколишнього природного середовища України середню заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 13 серпня 2004 року по 30 вересня 2020 року в розмірі 863331,64 грн (з урахуванням індексації) та моральну шкоду в розмірі 600000 грн.

6. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 16 березня 2021 року, занесеною до протоколу судового засідання, залучено до участі у справі в якості другого відповідача - Державну екологічну інспекцію України.

7. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 30 березня 2021 року, занесеною до протоколу судового засідання, замінено відповідача у справі - Міністерство екології та природних ресурсів України на Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України.

8. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2021 року, занесеною до протоколу судового засідання, залучено до участі у справі в якості співвідповідача - Міністерство охорони навколишнього природного середовища України.

9. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 18 травня 2021 року, занесеною до протоколу судового засідання, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів, - Державну екологічну інспекцію Північно-Західного регіону Чорного моря.

10. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28 липня 2021 року позов ОСОБА_1 до Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, Державної екологічної інспекції України, Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, за участю третьої особи - Державної екологічної інспекції Північно-Західного регіону Чорного моря, про стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди задоволено частково. Стягнуто з Міністерства охорони навколишнього природного середовища України (вул. Урицького, 35, м. Київ, 03035, код ЄДРПОУ 00013735) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середню заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 13 серпня 2004 року по 28 липня 2021 року в розмірі 259329 (двісті п`ятдесят дев`ять тисяч триста двадцять дев`ять) грн та 48 коп. Стягнуто з Міністерства охорони навколишнього природного середовища України (вул. Урицького, 35, м. Київ, 03035, код ЄДРПОУ 00013735) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) моральну шкоду в розмірі 100000 (сто тисяч) грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

11. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2022 року апеляційну скаргу адвоката Чумаченка С.О. в інтересах ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 липня 2021 року змінено, виклавши абзац 2 резолютивної частини цього рішення у новій редакції: «Стягнути з Міністерства охорони навколишнього природного середовища України (вул. Урицького, 35, м. Київ, 03035, код ЄДРПОУ 00013735) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середню заробітну плату за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 13.08.2004 року по 28.07.2021 року в розмірі 2912390 (два мільйона дев`ятсот дванадцять тисяч триста дев`яносто) гривень та 64 коп». У іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 липня 2021 року залишено без змін.

12. На виконання судових рішень у справі №420/1364/19 позивачеві 26 травня 2022 року видано виконавчі листи.

13. 19 вересня 2022 року адвокат Чумаченко С.О. подав в інтересах ОСОБА_1 до Одеського окружного адміністративного суду заяву про заміну сторони виконавчого провадження, в якій просив замінити боржника у виконавчих листах, виданих по справі №420/1364/19, з Міністерства охорони навколишнього природного середовища України (код ЄДРПОУ 00013735; місцезнаходження: 03035, м. Київ, вул. Урицького, буд. 35) на Державну екологічну інспекцію України (код ЄДРПОУ 37508533; місцезнаходження: 01042, м. Київ, пров. Новопечерський, буд. 3, корп. 2).

14. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2022 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про заміну боржника у виконавчих листах по справі №420/1364/19 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, Державної екологічної інспекції України, Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, за участю третьої особи - Державної екологічної інспекції Північно-Західного регіону Чорного моря, про стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди.

15. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2022 року - без змін.

ІІ. Короткий зміст вимог касаційної скарги

16. ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2022 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2022 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити його заяву.

17. Скаржник у касаційній скарзі посилається на хибність висновків судів попередніх інстанцій при вирішенні його заяви про заміну боржника у виконавчих листах по справі №420/1364/19.

18. ОСОБА_1 указує, що Державна екологічна інспекція України щонайменше з моменту прийняття 09 грудня 2010 року Указу Президента України №1085/2010, яким її визначено правонаступником Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, несе обов`язок з реалізації рішення Київського районного суду міста Одеси від 12 серпня 2004 року по справі №2-4602/2004, і саме в її компетенції є поновлення ОСОБА_1 на посаді у відповідному територіальному органі. Заміна боржника у виконавчому провадженні з виконання рішення про поновлення на роботі надасть лише додаткові важелі впливу, але не забезпечить впевненості реалізації рішення, адже існує першочергова залежність процедури від волі самого суб`єкта. Відповідальність Державної екологічної інспекції України за статтею 236 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) в даному випадку є абсолютно обґрунтованою. Заміна боржника у виконавчих листах по справі №420/1364/19 забезпечить дотримання принципу обов`язковості виконання судового рішення, а також його реальності. За ситуації, яка склалася, рішення про стягнення середньої заробітної плати за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі носить виключно абстрактний характер. У той час як на суд покладено обов`язок реального поновлення прав особи, що звертається за їхнім захистом. В іншому випадку інститут правонаступництва може стати дієвим механізмом уникнення від відповідальності за порушення трудового законодавства.

ІІІ. Рух справи у суді касаційної інстанції

19. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Кашпур О.В., суддів Радишевської О.Р., Уханенка С.А. ухвалою від 22 лютого 2023 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

20. Державна екологічна інспекція України подала відзив на касаційну скаргу із проханням залишити її без задоволення, а оскаржувані ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2022 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2022 року - без змін, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій і прийняли законне та обґрунтоване рішення про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 про заміну боржника у виконавчих листах по справі №420/1364/19.

21. Адвокат Чумаченко С.О., який діє в інтересах ОСОБА_1 , подав додаткові пояснення, в яких зазначає про доцільність під час розгляду справи взяти до уваги наявність ухвали Київського районного суду міста Одеси від 08 грудня 2022 року в справі №947/27997/22, якою задоволено заяву Міністерства енергетики України про заміну сторони виконавчого провадження по цивільній справі №2-4602/04 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства екології та природних ресурсів України про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Замінено Міністерство енергетики України (Міністерство екології та природних ресурсів України) (вул. Хрещатик, 30, м. Київ, 01601, ідентифікаційний код 37552996) у виконавчому провадженні №3076282 від 31 серпня 2004 року в справі №2-4602/2004 на Державну екологічну інспекцію України (Новопечерський пров. 3, корпус 2, м. Київ, 01042; ідентифікаційний код 37508533).

22. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Кашпур О.В. від 26 липня 2023 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами з 27 липня 2023 року.

ІV. Позиція Верховного Суду

23. Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

24. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

25. Надаючи оцінку обґрунтованості касаційної скарги та оскаржуваним судовим рішенням, Верховний Суд, з урахуванням приписів статті 341 КАС України, виходить із таких міркувань.

26. За правилами статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

27. Відповідно до статті 52 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

28. Приписами частин першої та четвертої статті 379 КАС України закріплено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою заінтересованої особи суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником. Положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження.

29. За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон №1404-VIII), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

30. У частинах першій та другій статті 15 Закону №1404-VIII обумовлено, що сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.

31. Нормами абзацу першого частини п`ятої статті 15 Закону №1404-VIII визначено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

32. У постанові від 11 жовтня 2019 року в справі №812/1408/16 Верховний Суд констатував, що виконавче провадження є однією зі стадій судового провадження, яка його завершує. Ця стадія розпочинається з набранням судовим рішенням законної сили або за інших умов, установлених законом. Сторони судового провадження на стадії виконавчого провадження набувають відповідної процесуальної якості, користуються правами та несуть певні обов`язки, зумовлені статусом сторони. За законом на стадії виконавчого провадження можлива заміна сторони виконавчого провадження. Така заміна є прийнятною, зокрема, у правовідносинах, що допускають правонаступництво. При цьому законодавством установлено головну умову, за якої обов`язки боржника може бути перекладено на іншу особу, - це вибуття сторони виконавчого провадження.

33. За правилами частин першої та п`ятої статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

34. Відповідно до пунктів 5, 6 Порядку здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2011 року №1074, орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. Права та обов`язки органів виконавчої влади переходять: у разі злиття органів виконавчої влади - до органу виконавчої влади, утвореного внаслідок такого злиття; у разі приєднання одного або кількох органів виконавчої влади до іншого органу виконавчої влади - до органу виконавчої влади, до якого приєднано один або кілька органів виконавчої влади; у разі поділу органу виконавчої влади - до органів виконавчої влади, утворених внаслідок такого поділу; у разі перетворення органу виконавчої влади - до утвореного органу виконавчої влади; у разі ліквідації органу виконавчої влади і передачі його завдань та функцій іншим органам виконавчої влади - до органів виконавчої влади, визначених відповідним актом Кабінету Міністрів України.

35. Згідно з пунктом 8 указаного Порядку внаслідок реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) органів виконавчої влади припиняється той орган виконавчої влади, майнові права та обов`язки якого переходять його правонаступникам. Перейменування органу виконавчої влади не призводить до його реорганізації.

36. У постановах від 20 лютого 2019 року в справі №826/16659/15 та від 13 березня 2019 року в справі №524/4478/17 Верховний Суд констатував, що публічне правонаступництво органів державної влади є окремим, особливим видом правонаступництва, під таким терміном розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов`язків одного суб`єкта права іншому. При цьому обов`язок щодо відновлення порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права. Такий підхід про перехід обов`язку відновити порушені права до правонаступника відповідає принципу верховенства права, оскільки метою правосуддя є ефективне поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів.

37. У спорах, які виникають з публічних правовідносин, де оскаржуються рішення (дії, бездіяльність) державного органу, пов`язані зі здійсненням функції від імені держави, стороною є сама держава в особі того чи іншого уповноваженого органу. Функції держави, які реалізовувалися ліквідованим органом, не можуть бути припинені та підлягають передачі іншому/іншим державному/державним органу/органам, за виключенням того випадку, коли держава відмовляється від таких функцій взагалі.

38. Отже, правонаступництво у сфері управлінської діяльності органів державної влади (публічне правонаступництво) передбачає повне або часткове передання адміністративної компетенції одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) іншому, чи внаслідок припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції.

39. Відповідну позицію висловив Верховний Суд у постанові від 12 червня 2018 року в справі №2а-23895/09/1270.

40. Як зазначив Верховний Суд у постанові від 11 жовтня 2019 року в справі №812/1408/16, особливістю адміністративного (публічного) правонаступництва є те, що подія переходу прав та обов`язків, що відбувається із суб`єктами владних повноважень, сама собою повинна бути публічною та врегульованою нормами адміністративного права.

41. Можна виділити дві форми адміністративного (публічного) правонаступництва: 1) фактичне (або компетенційне адміністративне правонаступництво), тобто таке, де вирішуються питання передачі фактичних повноважень від одного до іншого органу, посадової особи (або повноважень за компетенцією) та 2) процесуальне адміністративне (публічне) правонаступництво.

42. Фактичне (компетенційне) адміністративне (публічне) правонаступництво - це врегульовані нормами адміністративного права умови та порядок передання адміністративної компетенції від одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) до іншого, який набуває певні владні повноваження внаслідок ліквідації органу чи посади суб`єкта владних повноважень, припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення компетенції органу публічної адміністрації чи припинення повноважень посадової особи.

43. Процесуальне адміністративне (публічне) правонаступництво - це унормована можливість заміни адміністративним судом (на будь-якій стадії процесу судового розгляду справи в суді першої, апеляційної та касаційної інстанцій (окрім випадків перегляду справи за винятковими чи нововиявленими обставинами)) сторони чи третьої особи іншим суб`єктом, коли права та обов`язки суб`єкта владних повноважень перейшли від сторони (в адміністративній справі) до іншого суб`єкта владних повноважень, а також можливість суб`єкта публічної адміністрації (правонаступника) вступити в судовий процес як сторона чи третя особа.

44. При визначенні процесуального адміністративного (публічного) правонаступництва суд повинен виходити з того, хто є правонаступником у спірних правовідносинах, і враховувати таке: якщо під час розгляду адміністративної справи буде встановлено, що орган державної влади, орган місцевого самоврядування, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржуються, припинили свою діяльність, то суд повинен залучити до участі у справі їхніх правонаступників.

45. У разі ж відсутності правонаступників, суд повинен залучити до участі у справі орган, до компетенції якого належить ухвалення рішення про усунення порушень прав, свобод чи інтересів позивача. У разі зменшення обсягу компетенції суб`єкта владних повноважень, не пов`язаного з припиненням його діяльності, до участі у справі як другий відповідач суд залучає іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого передані або належать функції чи повноваження щодо вирішення питання про відновлення порушених прав, свобод чи інтересів позивача.

46. Отже, підставою для переходу адміністративної компетенції від одного суб`єкта владних повноважень до іншого (набуття адміністративної компетенції) є події, що відбулися із суб`єктом владних повноважень.

47. Аналогічну правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 грудня 2021 року в справі №9901/348/19.

48. Згідно з пунктом 51 Рішення Європейського суду з прав людини від 13 січня 2011 року в справі «Чуйкіна проти України» (Chuykina v. Ukraine) (заява №28924/04) ліквідація державної установи без правонаступництва не може звільнити державу від необхідності виконання рішення щодо ліквідованого органу. У цій справі Суд також зазначив, що «інший висновок дозволить державі використовувати такий підхід, щоб уникати сплати боргів своїх органів, особливо беручи до уваги те, що потреби, які змінюються, змушують державу часто змінювати свою організаційну структуру, включаючи формування нових органів та ліквідацію старих».

49. У постановах від 11 лютого 2021 року в справі №826/9815/18, від 13 жовтня 2021 року в справі №803/130/16, від 02 листопада 2021 року в справі №816/1231/15, від 26 травня 2022 року в справі №807/3591/14, від 28 липня 2022 року в справі №807/3656/14, від 03 травня 2023 року в справі №260/4620/21 та інших Верховний Суд констатував, що положення КАС України, на відміну від чинного цивільного чи господарського процесуального законодавства, не пов`язують процесуальне правонаступництво з обов`язковою наявністю факту припинення юридичної особи. Ключовим за правилам КАС України є доведення обставин вибуття сторони - суб`єкта владних повноважень з відносин, щодо яких виник спір. Такі правила КАС України встановлені, враховуючи специфіку публічно-правових відносин, а саме: повноваження відповідних державних органів не є статичними і можуть передаватися від одного органу до іншого у випадку зміни законодавства. Водночас такий перехід може не збігатися у часі з юридичним припиненням суб`єкта владних повноважень унаслідок реорганізації чи ліквідації.

50. Отже, якщо спір виник з приводу реалізації суб`єктом владних повноважень, що припиняється, його компетенції, підстави для правонаступництва виникають з моменту його вибуття з правовідносин, щодо яких виник спір, унаслідок, зокрема, передачі розпорядчим актом Кабінету Міністрів України його адміністративної компетенції іншому/іншим суб`єкту/суб`єктам владних повноважень. Якщо ж спір виник у відносинах, що не пов`язані з реалізацією суб`єктом владних повноважень його компетенції, підстави для правонаступництва виникають з моменту припинення сторони - суб`єкта владних повноважень.

51. Предметом спору в справі №420/1364/19 є стягнення на користь ОСОБА_1 середньої заробітної плати за затримку виконання рішення Київського районного суду міста Одеси від 12 серпня 2004 року по справі №2-4602/2004 про поновлення його на роботі, а також моральної шкоди.

52. Як слідує зі змісту рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 липня 2021 року та постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2022 року в справі №420/1364/19, середню заробітну плату за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі та моральну шкоду на користь ОСОБА_1 стягнуто з Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, яке протиправно звільнило позивача у 2004 році та станом на теперішній час не припинено, а тому повинно нести відповідальність за невиконання рішення Київського районного суду міста Одеси від 12 серпня 2004 року по справі №2-4602/2004, зокрема, виплачувати середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.

53. На виконання судових рішень у справі №420/1364/19 позивачеві 26 травня 2022 року видано виконавчі листи про:

- стягнення з Міністерства охорони навколишнього природного середовища України (вул. Урицького, 35, м. Київ, 03035, код ЄДРПОУ 00013735) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середньої заробітної плати за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 13.08.2004 року по 28.07.2021 року в розмірі 2912390 (два мільйона дев`ятсот дванадцять тисяч триста дев`яносто) гривень та 64 коп;

- стягнення з Міністерства охорони навколишнього природного середовища України (вул. Урицького, 35, м. Київ, 03035, код ЄДРПОУ 00013735) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) моральної шкоди в розмірі 100000 (сто тисяч) грн.

54. Боржником у вказаних виконавчих листах зазначено Міністерство охорони навколишнього природного середовища України (вул. Урицького, 35, м. Київ, 03035, код ЄДРПОУ 00013735).

55. Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про заміну боржника у виконавчих листах по справі №420/1364/19 з Міністерства охорони навколишнього природного середовища України на Державну екологічну інспекцію України, суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі від 29 вересня 2022 року виходив із того, що у рішенні від 28 липня 2021 року по справі №420/1364/19 Одеський окружний адміністративний суд дійшов висновку, що саме Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, яке протиправно звільнило позивача у 2004 році та станом на теперішній час не припинено, повинно нести відповідальність за невиконання рішення Київського районного суду міста Одеси від 12 серпня 2004 року по справі №2-4602/2004, зокрема, виплачувати середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі. П`ятий апеляційний адміністративний суд у постанові від 16 березня 2022 року по справі №420/1364/19 погодився з такою позицією суду першої інстанції та зауважив, що при вирішенні питання про те, хто саме повинен нести відповідальність за статтею 236 КЗпП України за невиконання рішення Київського районного суду міста Одеси від 12 серпня 2004 року по справі №2-4602/2004 необхідно також ураховувати, що в рамках виконавчого провадження з примусового виконання вказаного рішення Київського районного суду міста Одеси від 12 серпня 2004 року не було здійснено заміни боржника, яким і на час розгляду цього спору залишається Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, яке як юридична особа на час винесення цієї постанови не припинено та продовжує перебувати в стані припинення. З огляду на зазначене, відсутні підстави для заміни боржника у виконавчих листах, виданих по справі №420/1364/19, з Міністерства охорони навколишнього природного середовища України на Державну екологічну інспекцію України.

56. Отже, відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про заміну боржника у виконавчих листах по справі №420/1364/19, суд першої інстанції виходив виключно з обставин, установлених Одеським окружним адміністративним судом у рішенні від 28 липня 2021 року та П`ятим апеляційним адміністративним судом у постанові від 16 березня 2022 року. Будь-яких інших обставин суд першої інстанції не з`ясовував, хоча відповідні обставини могли змінитися з моменту ухвалення вказаних судових рішень до розгляду заяви позивача про заміну боржника у виконавчих листах.

57. Залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції від 29 вересня 2022 року, суд апеляційної інстанції у своїй постанові від 14 грудня 2022 року погодився з твердженнями скаржника щодо наявності правонаступництва Державної екологічної інспекції України відносно прав та обов`язків відповідних державних екологічних інспекцій як спеціальних підрозділів Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, оскільки це прямо випливає з постанови Кабінету Міністрів України від 14 вересня 2011 року №995 «Про утворення територіальних органів Державної екологічної інспекції» і про це зазначив Верховний Суд у постанові від 22 січня 2020 року в справі №2а-1507/09/2670. У той же час суд апеляційної інстанції врахував, що на відміну від справи №2а-1507/09/2670, в рамках якої Верховний Суд виніс постанову від 22 січня 2020 року, в якій погодився із можливістю заміни боржника у виконавчому провадженні з виконання рішення суду про поновлення позивача на посаді першого заступника начальника Державної екологічної інспекції в Київській області - першого заступника Головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища в Київській області, предметом розгляду в цій справі є стягнення фінансової санкції, передбаченої статтею 236 КЗпП України за невиконання рішення Київського районного суду міста Одеси від 12 серпня 2004 року по справі №2-4602/2004 про поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Державної інспекції охорони Чорного моря - заступника Головного державного інспектора охорони навколишнього природного середовища Чорного моря. Так, стаття 236 КЗпП України передбачає, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки. Передбачена цією нормою санкція за невиконання рішення про поновлення на роботі має стягуватися саме з того роботодавця, який не виконує рішення про поновлення на роботі. Відповідно, якщо відповідальна особа за виконання рішення суду про поновлення на роботі не змінилася, то передбачена статтею 236 КЗпП України відповідальність за невиконання такого рішення не може бути покладена на іншу особу, на яку обов`язок по виконанню такого рішення суду не був покладений. Як слідує з матеріалів цієї справи, в рамках виконавчого провадження з примусового виконання рішення Київського районного суду міста Одеси від 12 серпня 2004 року про поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Державної інспекції охорони Чорного моря - заступника Головного державного інспектора охорони навколишнього природного середовища Чорного моря не було здійснено заміни особи, яка повинна виконати таке рішення, тобто боржника, яким і на час розгляду цього питання залишається Міністерство охорони навколишнього природного середовища України. При цьому відповідно до положень статті 379 КАС України та частини п`ятої статті 15 Закону №1404-VIII ОСОБА_1 як сторона у виконавчому провадженні з виконання рішення Київського районного суду міста Одеси від 12 серпня 2004 року по справі №2-4602/2004 має право ініціювати заміну боржника в такому виконавчому провадженні з Міністерства охорони навколишнього природного середовища України на Державну екологічну інспекцію України, але докази звернення ОСОБА_1 із такою ініціативою протягом всього тривалого часу існування зазначеного виконавчого провадження відсутні. Позивач не пояснює, з яких причин він ініціює питання про заміну боржника на Державну екологічну інспекцію України у виконавчому провадженні по цій справі та не намагається здійснити заміну боржника на Державну екологічну інспекцію України у виконавчому провадженні з виконання рішення Київського районного суду міста Одеси від 12 серпня 2004 року про поновлення його на роботі, що було б цілком логічним з точки зору захисту трудових прав, на захист яких і направлена стаття 236 КЗпП України. Виходячи з викладеного суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки у виконавчому провадженні з примусового виконання рішення Київського районного суду міста Одеси від 12 серпня 2004 року по справі №2-4602/2004 про поновлення ОСОБА_1 на посаді не була замінена особа (боржник), яка повинна виконати таке рішення, то покладення передбаченої статтею 236 КЗпП України фінансової відповідальності за невиконання такого рішення суду на Державну екологічну інспекцію України не буде відповідати принципу справедливості, оскільки цей орган затримку виконання рішення Київського районного суду міста Одеси від 12 серпня 2004 року не допускав, і, відповідно, прав ОСОБА_1 не порушував. В іншому випадку виникне ситуація, при якій Державна екологічна інспекція України невизначений час буде продовжувати нести відповідальність по статті 236 КЗпП України за невиконання рішення Київського районного суду міста Одеси від 12 серпня 2004 року, до виконання якого вона не має жодного відношення. Ураховуючи наведене суд апеляційної інстанції дійшов висновків, що суд першої інстанції прийняв правильне по суті рішення про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 про заміну боржника у виконавчих листах по справі №420/1364/19 і підстави для скасування ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2022 року відсутні.

58. Переглядаючи ухвалу суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові від 14 грудня 2022 року правильно виходив із того, що передбачену статтею 236 КЗпП України відповідальність за невиконання рішення про поновлення працівника на роботі (виплата працівникові середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки) має нести саме та уповноважена особа (роботодавець), яка не виконує рішення про поновлення на роботі. Відповідно, якщо відповідальна особа за виконання рішення суду про поновлення на роботі не змінилася, то передбачена статтею 236 КЗпП України відповідальність за невиконання такого рішення не може бути покладена на іншу особу, на яку обов`язок по виконанню такого рішення суду не був покладений.

59. Разом із тим, зазначаючи у своїй постанові від 14 грудня 2022 року серед підстав для відмови у заміні боржника у виконавчих листах по справі №420/1364/19 про те, що в рамках виконавчого провадження з примусового виконання рішення Київського районного суду міста Одеси від 12 серпня 2004 року по справі №2-4602/2004 про поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Державної інспекції охорони Чорного моря - заступника Головного державного інспектора охорони навколишнього природного середовища Чорного моря не було здійснено заміни особи, яка повинна виконати таке рішення, тобто боржника, яким і на час розгляду цього питання залишається Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, суд апеляційної інстанції не з`ясував і не урахував усіх необхідних обставин, зокрема тої обставини, що 08 грудня 2022 року Київським районним судом міста Одеси (справа №947/27997/22) було постановлено ухвалу, якою задоволено заяву Міністерства енергетики України про заміну сторони виконавчого провадження по цивільній справі №2-4602/04 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства екології та природних ресурсів України про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Замінено Міністерство енергетики України (Міністерство екології та природних ресурсів України) (вул. Хрещатик, 30, м. Київ, 01601, ідентифікаційний код 37552996) у виконавчому провадженні №3076282 від 31 серпня 2004 року в справі №2-4602/2004 на Державну екологічну інспекцію України (Новопечерський пров. 3, корпус 2, м. Київ, 01042; ідентифікаційний код 37508533). Оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції від 14 грудня 2022 року не містить висновків у розрізі наявності вказаної обставини.

60. Зазначаючи про незаміну боржника у виконавчому провадженні з примусового виконання рішення Київського районного суду міста Одеси від 12 серпня 2004 року по справі №2-4602/2004, а також, що покладення передбаченої статтею 236 КЗпП України фінансової відповідальності за невиконання такого рішення суду на Державну екологічну інспекцію України не буде відповідати принципу справедливості, оскільки цей орган затримку виконання рішення Київського районного суду міста Одеси від 12 серпня 2004 року не допускав, і, відповідно, прав ОСОБА_1 не порушував, суд апеляційної інстанції не зважав на ту обставину, що у даному випадку розглядається питання не про визначення відповідача у справі - як такого, що має нести відповідальність за невиконання певного зобов`язання, який уже встановлений судовими рішеннями у справі №420/1364/19, які набрали законної сили, а вирішується питання наявності підстав для заміни у виконавчих листах по справі №420/1364/19 боржника (відповідача) його правонаступником щодо виконання зобов`язання, покладеного на нього судовими рішеннями.

61. Отже, оскільки суд апеляційної інстанції під час перегляду ухвали суду першої інстанції не з`ясував і не урахував усіх необхідних обставин, що мають значення для правильного вирішення заяви ОСОБА_1 про заміну боржника у виконавчих листах по справі №420/1364/19, Верховний Суд, виходячи із меж, визначених статтею 341 КАС України, з огляду на приписи статті 353 КАС України, дійшов висновку, що касаційну скаргу ОСОБА_1 необхідно задовольнити частково, скасувати постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2022 року, якою залишено без змін ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2022 року, та направити справу №420/1364/19 до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2022 року, якою залишено без змін ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2022 року, в справі №420/1364/19 скасувати.

3. Справу №420/1364/19 направити до П`ятого апеляційного адміністративного суду на новий розгляд.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий: О. В. Кашпур

Судді: О. Р. Радишевська

С. А. Уханенко