Рішення

від 28.07.2023 по справі 941/515/21

ПЕТРІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2023 рокусмт ПетровеСправа № 941/515/21 Провадження № 2/941/6/23

Петрівський районний суд Кіровоградської області

в складі: головуючого судді - Колесник С. І.

при секретарі - Проценко К.В.

з участю: представника позивача - ОСОБА_1

позивача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Петрове Кіровоградської області цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Приватного підприємства «Дружба» про визнання правочину недійсним та скасування запису про проведену державну реєстрацію права,-

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулася до суду з позовом про визнання правочину недійсним та скасування запису про проведену державну реєстрацію права мотивуючи це тим, що відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 12.02.2018 року було зареєстровано її право власності на земельну ділянку, розташовану на території Петрівської (Козацької) сільради Петрівського району Кіровоградської області, кадастровий номер 3524955100:02:000:2129, площею 11.074 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1482698235249, номер запису про право власності: 24780674.

Також, згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 12.02.2018 року на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 39620444 від 12.02.2018 року проведено державну реєстрацію Договору про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), виданого 01.02.2018 року, за яким ОСОБА_2 (позивачка) надала Приватному підприємству «Дружба» (відповідач) у строкове платне користування належну їй земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 11,0740 га строком на 49 років, номер запису про інше речове право: 24780781 (далі - Договір емфітевзису).

На переконання позивачки вказаний Договір про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), укладений 01.02.2018 року між нею та відповідачем, має бути визнано недійсним, оскільки, під час його підписання сторонами, відповідач повів себе недобросовісно, не повідомив про важливі обставини, які вплинули б на рішення не укладати цей правочин і внаслідок замовчування важливої для позивачки інформації, вдався до обману. Також відповідачем порушено вимоги щодо мого вільного волевиявлення, як сторони цього правочину, бо умови Договору емфітевзису не відповідають внутрішній волі позивачки.

Позивачка та її представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, посилаючись на доводи викладені в позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні пояснив, що 01.02.2018 року між ОСОБА_2 і ПП «Дружба» було укладено Договір про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), площею 11,0740 га, що розташована на території Петрівської с/ради Петрівського району Кіровоградської області, строком на 49 років, який зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права за номером 24780781. Отримання позивачкою плати за землю підтверджується видатковим касовим ордером від 07.02.2014 року, за яким ОСОБА_2 отримала від ПП «Дружба» 50000 гривень, та видатковим касовим ордером від 10.01.2018 року, за яким ОСОБА_2 отримала від ПП «Дружба» 40000 гривень, зазначені кошти ОСОБА_2 отримала на руки з врахуванням всіх податкових та інших обов`язкових зборів і платежів.

Також окремою заявою представник відповідача просив застосувати позовну давність до позовних вимог.

Суд, заслухавши доводи учасників справи, покази свідків, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню зі слідуючих підстав.

Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

Відповідно до положень ст.202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Правочин, зокрема договір, є однією з найпоширеніших підстав виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин у системі юридичних фактів.

Відповідно до позиції Верховного Суду, зазначеній у п.п.36, 39 постанвои від 27.01.2021 року у справі № 910/17876/19, кожна сторона при укладенні правочину має поводити себе добросовісно, обачливо і розумно, об`єктивно оцінювати ситуацію. При встановленні наявності обману суд має враховувати стандарт поведінки розумного учасника обороту, який наділений схожими характеристиками зі стороною, яку ввели в оману. Сторони мають інформувати одна одну про важливі обставини, які можуть вплинути на рішення укласти правочин, тому замовчування важливої для сторони інформації, яка могла вплинути на її намір укласти договір може бути кваліфіковане як обман. Обов`язок щодо розкриття інформації випливає із принципу добросовісності, закріпленого у статті 3 ЦК України.

Згідно ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно ч.1 ст.230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина 1 статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

За змістом п.20 Постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Способи введення в оману відображені у п.3.10 Постанови Пленуму ВГСУ від 29.05.2013 № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», відповідно до якого під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, що передбачено ч.3 ст.203 ЦК України.

Вільне волевиявлення учасника правочину, відповідність правочину внутрішній волі є однією із загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Згідно ст.215 ЦК України, недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу, є підставою недійсності правочину.

Отже, недотримання вимоги щодо вільного волевиявлення учасника правочину, невідповідність правочину внутрішній волі сторони в момент вчинення правочину за змістом ч.1 ст.215 ЦК України є підставою для його недійсності.

Згідно ч.3 ст.215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ч.1 ст.15, ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Метою норм ЦК України про недійсність правочину внаслідок порушення вимоги щодо вільного волевиявлення учасника правочину та його відповідність внутрішній волі такого учасника, є захист прав саме цієї особи.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18) зроблено висновок, що «недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 04.09.2018 року у справі

№ 915/127/18 звернула увагу, що належним способом захисту права або інтересу позивача є скасування запису про проведену державну реєстрацію права на підставі ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

В судовому засіданні встановлено, що відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 12.02.2018 року було зареєстровано за позивачкою - ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку, розташовану на території Петрівської (Козацької) сільради Петрівського району Кіровоградської області, кадастровий номер 3524955100:02:000:2129, площею 11.074 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1482698235249, номер запису про право власності: 24780674 (а.с.10).

Також, згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 12.02.2018 року на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 39620444 від 12.02.2018 року проведено державну реєстрацію Договору про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), виданого 01.02.2018 року, за яким ОСОБА_2 (позивачка) надала Приватному підприємству «Дружба» (відповідач) у строкове платне користування належну їй земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 11,0740 га строком на 49 років, номер запису про інше речове право: 24780781.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 , 14.06.2011 року отримала Свідоцтво про право на спадщину за заповітом, яка складається із земельної ділянки кадастровий номер 3524955100:02:000:2129, площею 11.074 га, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Петрівської селищної ради Петрівського району Кіровоградської області (далі - Земельна ділянка), що залишилась після смерті її матері, ОСОБА_3 , що підтверджується копією вказаного Свідоцтва, посвідченого 14.06.2011 року приватним нотаріусом Петрівського нотаріального округу Кіровоградської області Каліушком Д.І. та зареєстрованим в реєстрі за № 979 (а.с.14) .

В той же час, земельна ділянка кадастровий номер 3524955100:02:000:2129 з 2001 року постійно перебувала в оренді у Приватного підприємства «Дружба», засновником і директором якого є ОСОБА_4 .

Так, 27.08.2001 року між ОСОБА_3 (покійною матір`ю позивачки) та ПП «Дружба» було укладено Договір оренди земельної ділянки, посвідчений того ж дня нотаріально та зареєстрований нотаріусом в реєстрі за № 2089 строком до 31 грудня 2011 року.

Надалі, 28.10.2004 року між ОСОБА_3 (покійною матір`ю позивачки) та ПП «Дружба» було укладено Договір оренди землі, який зареєстровано у ДП «Кіровоградська регіональна філія Центру державного земельного кадастру» 24.12.2004 року строком на 10 років.

Факт перебування земельної ділянки в оренді у ПП «Дружба» з 2001 року підтверджується копією Договору оренди земельної ділянки, посвідченим 27.08.2001 року державним нотаріусом Петрівської державної нотаріальної контори Капіушко О.Е. та зареєстрованим в реєстрі за № 2089, та Договору оренди землі від 28.10.2004 року, зареєстрованим у ДП «Кіровоградська регіональна філія Центру державного земельного кадастру» 24.12.2004 року за № 1308 (а.с.23-26).

01.02.2018 року позивачкою та відповідачем було підписано договір про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), який згідно умов укладений строком на 49 років. За користування земельною ділянкою ПП «Дружба» за весь строк користування сплатило позивачці одноразово 50000,00 грн. з розрахунку 1020,00 грн. щорічно, що підтверджується копією договору (а.с.27-30).

Відповідно до відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків ДФС України про суми виплачених доходів за період з 01.01.2018 року по 30.09.2019 року, ПП «Дружба» в першому кварталі 2018 року сплатило позивачці 49689,00 грн., з яких перерахувало в бюджет 8944,02 грн. в якості податку та військового збору.

Відповідно до відомостей з Державного реєстру фізичних осіб платників податків ДФС України про суми виплачених доходів за період з 01.01.2020 року по 30.09.2020 року, у 2020 році ПП «Дружба» за користування земельною ділянкою орендну плату позивачці не сплачував.

Позивачка зазначає, що в грудні 2017 року під час її зустрічі із ОСОБА_4 сторони домовились про те, що вона з ПП «Дружба» підпише Договір оренди земельної ділянки строком на 10 років. Орендна плата вноситиметься орендарем (відповідачем) щороку у формі та розмірі, що дорівнюватиме відповідному відсотку від нормативної грошової оцінки, з урахуванням коефіцієнта індексації. В 2018 році розмір орендної плати мав дорівнювати 20 000,00 грн. за рік.

Також ОСОБА_4 запевнив, що виплатить їй 40000,00 грн. за користування земельною ділянкою за 2017-2018 роки, для чого вона має прийти на початку 2018 року, оскільки в касі підприємства такої суми не було.

В лютому 2018 році позивачка прийшла в офіс ПП «Дружба», де ОСОБА_4 дав їй підписати Договір оренди земельної ділянки, і повідомив, що цей договір стандартний, укладається на умовах, про які вони домовились раніше (в грудні 2017 року).

Позивачка підписала наданий їй ОСОБА_4 договір, далі в касі ПП «Дружба» отримала готівкою 40000,00 грн. орендної плати за 2017 - 2018 роки, що засвідчила своїм підписом у документі касира.

В листопаді 2019 року позивачка зателефонувала ОСОБА_4 і запитала, коли ПП «Дружба» сплатить їй орендну плату за 2019 рік. ОСОБА_4 повідомив, що його підприємство не зобов`язане сплачувати їй орендну плату та порадив уважно почитати Договір. Також позивачка вказала, що 01.02.2018 року ОСОБА_4 прочитати Договір не дав, тільки останню його сторінку для підпису.

Позивачка в листопаді 2019 року, ознайомившись з умовами договору, звернула увагу на те, що Договір укладено на 49 років, однак вона надавала свою згоду на укладення Договору строком 10 років. Наступного дня позивачка пішла до ОСОБА_4 з тип питання, що він навмисно вказав строк у 49 років проти її волі, оскільки вона не давала згоди укладати його більше, ніж на 10 років, а тому наполягала на розірванні цього договору. ОСОБА_4 не сперечався, договір розірвати не погодився, повідомивши, що він вчасно щороку сплачуватиме орендну плату.

Наприкінці грудня 2019 року, позивачка прийшла на зустріч із ОСОБА_4 , яка відбулась в приміщенні офісу ПП «Дружба». Під час цієї зустрічі ОСОБА_4 наголосив на тому, що ПП «Дружба» не має перед нею як орендодавцем, заборгованості зі сплати орендної плати, оскільки все сплатило у лютому 2018 року.

В січні 2020 року позивачка звернулася за правовою допомогою та дізналася, що Договір, який вона підписала в лютому 2018 року, не договір оренди земельної ділянки, а договір емфітевзису, укладений строком на 49 років, відповідно до якого за користування належною позивачці земельною ділянкою ПП «Дружба» за весь строк користування сплатило одноразово 50000,00 грн. з розрахунку 1020,00 грн. щорічно.

У зв`язку з чим, позивачка зателефонувала ОСОБА_4 для роз`яснень, але останній відмовився коментувати дану обставину та поклав трубку. Всі подальші її спроби з ним поспілкуватися з питання розірвання Договору емфітевзису виявилися марними.

Таким чином, між сторонами у справі виникли спірні правовідносини щодо дійсності укладеного правочину (договору емфітевзису), що регулюються нормами статей 203, 215, 230, 638 ЦК України, правовими висновками, викладеними в п.20 Постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», п.3.10. Постанови Пленуму ВГСУ від 29.05.2013 № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», а також в Постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 року у справі

№ 761/26815/17.

Позивачкою обрано належний спосіб захисту свого порушеного майнового права, що узгоджується з правовим висновком, викладеним в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 року у справі № 915/127/18.

На підтвердження того, що з 2001 року до 01.02.2018 року між сторонами були встановлені сталі довірливі орендні правовідносини, Позивачка надала суду наступні письмові докази:

Договір оренди земельної ділянки, укладений 27.08.2001 року між покійною матір`ю позивачки ОСОБА_3 та ПП «Дружба», та посвідчений того ж дня нотаріально та зареєстрований нотаріусом в реєстрі за № 2089 строком на 10 років до 31.12.2011 року;

Договір оренди землі, укладений 28.10.2004 року між покійною матір`ю позивачки ОСОБА_3 та ПП «Дружба», зареєстрований у ДП «Кіровоградська регіональна філія Центру державного земельного кадастру 24.12.2004 року строком на 10 років.

Крім того, в судових засіданнях і позивачка ОСОБА_2 , і директор ПП «Дружба» ОСОБА_4 підтвердили, що їхні батьки були кумами, мали приязні довірливі відносини.

В 2012 році Позивачка в касі ПП «Дружба» отримала 50000,00 грн. в рахунок орендної плати за 2012 - 2016 роки, що підтвердили в судовому засіданні сама позивачка і свідки сторони відповідача ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , зазначивши, що до 2018 року ОСОБА_2 отримувала від підприємства кошти наперед.

Письмові докази, подані ОСОБА_2 на підтвердження обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, не оспорюються стороною відповідача. Як і не оспорюються відповідачем свідчення, надані свідками сторони позивачки.

В грудні 2017 року під час зустрічі ОСОБА_2 із ОСОБА_4 , сторони домовились, що підпишуть Договір оренди земельної ділянки строком на 10 років. Саме на таких умовах підписувався договір позивачкою, запропонований їй відповідачем. Про те, що позивачці на підпис надано Договір про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), а не Договір оренди земельної ділянки, Відповідач власницю земельної ділянки не повідомив. Ними взагалі ні до дня підписання, ні після підписання Договору не розглядалась можливість укладення договору емфітевзису. Вказані обставини справи підтвердила у судовому засіданні

ОСОБА_6 , якає донькою позивачки, і яка разом з нею приходила 01.02.2018 року до ОСОБА_4 .

В той же час, як пояснив в судовому засіданні ОСОБА_4 , під час зустрічі зі

ОСОБА_2 ні в грудні 2017 року, ні в лютому 2018 року він не пояснював останній, що ПП «Дружба» має намір укласти зі ОСОБА_2 договір емфітевзису, а не оренди. У зв`язку зі сплином часу ОСОБА_7 не пам`ятає, чи звертав увагу Позивачки в грудні 2017 року на те, що це буде не такий договір, як раніше, за яким користувалось ПП «Дружба» її земельною ділянкою з 2001 року.

Представник відповідача, свідки сторони відповідача ОСОБА_8 , ОСОБА_5 ,

ОСОБА_4 вказали на те, що перед підписанням спірного Договору ОСОБА_2 разом із донькою ознайомлювалися з ним і мали би звернути увагу, що це Договір емфітевзису.

В той же час, свідок сторони Відповідача ОСОБА_9 , який 01.02.2018 року особисто був присутній під час ознайомлення та підписання спірного договору сторонами, повідомив, що чув в діалозі між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 лунали слова, що вони підписують договір оренди. ОСОБА_4 запропонував ОСОБА_2 піти в бухгалтерію, де їй видадуть договір оренди, щоб вона ознайомилась в приймальні та повернулася підписати, якщо умови договору влаштовують. На підписання договору ОСОБА_2 зайшла сама (без доньки), в руках у неї були документи: Договір оренди в 2-х примірниках.

Кожна сторона повинна надати належні та достовірні докази на підтвердження своїх вимог та заперечень.

Відповідачем на підтвердження своїх заперечень проти позову надано два видаткові касові ордери, які не можуть бути належними доказами, оскільки в цих ордерах не зазначено, за який період було сплачено кошти, вони не містять достовірної інформації про дату отримання коштів позивачкою.

Також суд критично оцінює пояснення свідка ОСОБА_10 та не бере їх до уваги, оскільки його свідчення суперечать одне одному та є сумнівними, з огляду на наступне.

Так, свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні 17.11.2021 року зазначив, що в 2021 році його викликав директор ПП «Дружба» і нагадав йому про день, коли підприємство підписувало Договір емфітевзису зі ОСОБА_2 .

Крім того, представнику Позивача свідок ОСОБА_10 пояснив, що 17.11.2021 року (день судового засідання, коли він надавав пояснення) точно пам`ятає, що це було 01.02.2018 року, оскільки перед цим днем його батько купив машину.

Одночасно суду свідок ОСОБА_10 пояснив, що пам`ятає цей день, тому що в нього батько купив в цей день машину.

Коли мова йшла про те, який саме договір надавали на підпис ОСОБА_2 в ПП «Дружба» 01.02.2018 року, свідок ОСОБА_10 не зміг відповісти відразу і по складах назвав, що «ем-фі-тев-зи-су». При цьому, як він зазначив, що не знає, що таке емфітевзис, бо він працює будівельником, але в той день в 2018 році він чітко пам`ятає, що то був саме договір емфітевзису, бо його батько в 2019 році оформляв такий самий, тобто через рік після спірної події.

Далі, свідок ОСОБА_10 чітко і впевнено вказав на те, що 01.02.2018 року було у понеділок, однак відповідно до календаря, то 01.02.2018 року було в четвер, а не в понеділок, як запевняв свідок.

За таких умов, письмові докази, надані Відповідачем, покази свідків сторони Відповідача не підтвердили обґрунтованість заперечень ПП «Дружба» та не спростували обставини, викладені ОСОБА_2 в позовній заяві, які підтверджені письмовими доказами як зі сторони Позивача, так і зі сторони Відповідача.

Таким чином, підписання користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) стало можливим внаслідок того, що відповідач, маючи умисел на тривалий строк за низьку ціну отримати в користування належну позивачці земельну ділянку, площею 11.074 га, навмисно ввів ОСОБА_2 в оману щодо предмету, строку, умов оплати за договором.

Відповідач приховував від Позивачки дійсність умов, на яких цей договір підписано сторонами, зокрема, умову про право користування Земельною ділянкою на строк 49 років (п. 2.1. Договору емфітевзису від 01.02.2018 року) та умову про те, що за згодою сторін розмір плати встановлюється в сумі 1020,00 грн. щорічно і повністю оплачено Відповідачем за весь строк користування земельною ділянкою в сумі 50000,00 грн. (п.3. І. І. Договору емфітевзису 01.02.2018 року).

Отже, вже в момент здійснення правочину (01.02.2018 року) існувала підстава його недійсності, оскільки Відповідач вдався до обману шляхом замовчування того, що підписуваний сторонами договір є не договір оренди, а договір емфітевзису, умови якого в повній мірі не відповідають домовленостям досягнутим сторонами.

Щодо застосування позовної давності до позовних вимог суд зазначає наступне.

Представник відповідача свою заяву про застосування позовної давності до позовних вимог мотивував тим, що право на звернення до суду у позивачки виникло з моменту укладення нею з ПП «Дружба» спірного договору з 01.02.2018 року, але не пізніше з дати його державної реєстрації 12.02.2018 року. Позивачка звернулася до суду 19.04.2021 року тобто через 3 роки 2 місяці і 5 днів після виникнення в неї права на позов і коли вона могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, тобто після спливу позовної давності.

Однак позивачка зі свого боку, безпосередньо в позові, зазначала про те, що перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними нею обчислювався не з моменту вчинення правочину, а відповідно до ч.1 ст 261 ЦК України - від дня, коли вона довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Про своє порушене право позивачка дізналась в листопаді 2019 року, коли під час спілкування з Відповідачем почула від останнього, що строк договору про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), укладеного 01.02.2018 року між ОСОБА_2 та Приватним підприємством «Дружба», становить 49 років. Тобто, протягом трьох років, відлік яких почався з листопада 2019 року і тривав по листопад 2022 року.

В той же час, 20.04.2020 року Верховний Суд надав роз`яснення щодо продовження процесуальних строків під час дії карантину.

Так, 02.04.2020 року набрав чинності Закон України від 30.03.2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-ІХ), яким розділ ХІІ «Прикінцеві положення» ЦПК України доповнено пунктом 3 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки звернення до суду продовжуються на строк дії такого карантину.

На усій території України карантин було встановлено з 12.03.2020 року.

Відповідно п.8 Роз`яснень, якщо процесуальний строк почав перебіг до 12.03.2020 року, то його тривалість буде дорівнювати: кількість днів строку, визначеного законом, які пройшли до 12.03.2020 року + період карантину + кількість днів строку, які залишись від визначеного законом строку.

30.06.2023 року набрала чинності Постанова КМУ № 651 від 27.06.2023 року «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», якою відмінино з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

За таких умов, враховуючи, що строк для звернення до суду почав свій перебіг до 12.03.2020 року, його тривалість буде дорівнювати 2 роки 1 місяць (кількість днів строку, визначеного законом, які пройшли до 12.03.2020 року) + період дії карантину (з 12.03.2020 року по 24 год. 00 хв. 30.06.2023 року) + 11 місяців (кількість днів строку, які залишись від визначеного законом строку).

Згідно із Законом № 540-ІХ строк, на який продовжені процесуальні строки, визначений строком закінчення карантину, тобто моментом, коли Кабінет Міністрів України ухвалить офіційне рішення про його закінчення.

Отже, твердження представника відповідача про те, що позивачкою пропущено строк звернення до суду на 2 місяці і 5 днів, суперечить діючому законодавству та є надуманим.

За таких умов, вимоги заяви представника відповідача про застосування строків позовної давності не підлягають задоволенню.

У відповідності до ст.141 ЦПК України, з відповідача підлягають стягненню на користь позивача судові витрати, які підтверджені належними доказами, а саме, судовий збір в розмірі 908 гривень.

Керуючись ст.ст.258, 259, 264, 265, 273 ЦПК України,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_2 до Приватного підприємства «Дружба» про визнання правочину недійсним та скасування запису про проведену державну реєстрацію права - задовільнити.

Визнати договір про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), укладений 01.02.2018 року між ОСОБА_2 та Приватним підприємством «Дружба», недійсним з моменту його укладення.

Скасувати запис № 24780781 від 12.02.2018 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про проведену державну реєстрацію іншого речового права Приватного підприємства «Дружба» на строкове платне користування земельною ділянкою для ведення товарного сільськогосподарського виробництва строком на 49 років на підставі ч.3 ст.26 Закону України " Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Стягнути з Приватного підприємства «Дружба» на користь ОСОБА_2 сплачений судовий збір у розмірі 908 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після відмови у відкритті апеляційного провадження, повернення апеляційної скарги, залишення її без розгляду, ухвалення іншого рішення, яким закінчується апеляційне провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Повний текст рішення складено 28 липня 2023 року.

Суддя С.І. Колесник