Рішення

від 17.07.2023 по справі 953/4578/23

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 953/4578/23

н/п 2/953/3127/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2023 року Київський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Зуб Г.А.

за участю секретаря Черниш О.М.,

за участю представників ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши у судовому засіданні в режимі відео-конференції цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Державного біотехнологічного університету про стягнення заборгованості з заробітної плати за вимушений прогул, -

ВСТАНОВИВ:

12.06.2023 до Київського районного суду м. Харкова надійшла позовна заява ОСОБА_4 до Державного біотехнологічного університету, в якій позивач просить стягнути з відповідача заборгованість з заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 13.11.2021 по 13.03.2023 у сумі 483764, 46 грн. після сплати всіх обов`язкових податків та зборів, пов`язаних з виплатою заробітної плати.

В обгрунтування вказаних вимог посилається на наступне. Позивач працював на посаді першого проректора Державного біотехнологічного університету з 11.08.2021 по 12.11.2021. Наказом №262-к від 12.11.2021 позивача було звільнено з посади. Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 13.03.2023 наказ про звільнення позивача скасовано, та зобов`язано відповідача поновити його на роботі. Дане рішення набуло законної сили, та є обов`язковим для виконання. 21.03.2023 позивача було поновлено на посаді наказом №06-06/122 від 14.03.2023, та 21.03.2023 позивач був звільнений з посади за згодою сторін наказом №06-08/73 від 21.03.2023. За час вимушеного прогулу за період з моменту звільнення 13.11.2021 по момент ухвалення рішення судом 13.03.2023 відповідач не виплатив позивачу компенсацію за час вимушеного прогулу. При звільненні відповідач виплатив позивачу лише 5785,60 грн. за період з 14.03.2023 по 21.03.2023, що і стало підставою для звернення до суду з вказаним позовом.

Представником відповідача ДБТУ подано відзив на позовну заяву, в якому він просить відмовити в задоволенні повному обсязі, посилаючись на те, що вказана вимога повинна розглядатись в межах справи про поновлення на посаді позивача, та в період вирішення спору позивач працював у Сумському НАУ на посаді професора кафедри менеджменту та отримував заробітну плату, що суттєво впливає на розмір компенсації середнього заробітку, який предметом спору у цій справі. Також позивач пропустив строк на звернення до суду з вказаним позовом, оскільки законодавець встановив трьохмісячний строк для звернення до суду з такою вимогою. Крім того, рішення про поновлення на посаді позивача уде оскаржено в касаційному порядку.

Позивач та його представник ОСОБА_1 в судовому засіданні просили задовольнити позов в повному обсязі.

Представники відповідача ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в судовому засіданні просили відмовити в задоволенні позову, посилаючись на обставини зазначені у відзиві на позовну заяву, та підтримали заявлені клопотання про зупинення провадження по дійсній справі, та закриття провадження по справі.

12.06.2023 вказана позовна заява надійшла до Київського районного суду м. Харкова, та розподілена судді ОСОБА_5 .

Ухвалою судді від 13.06.2023 прийнято до розгляду вказану позовну заяву, та відкрито провадження в ній в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Протокольною ухвалою суду від 17.07.2023 задоволено клопотання представника відповідача про проведення судового засідання в режимі ВКЗ з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою суду від 17.07.2023 відмовлено в задоволенні клопотань представників відповідача ДБТУ про зупинення провадження по справі, про закриття провадження по справі, та про витребування доказів.

Судом встановлено, що позивач працював на посаді першого проректора Державного біотехнологічного університету з 11.08.2021 по 12.11.2021. Наказом №262-к від 12.11.2021 позивача було звільнено з посади. Позивач не погодився з вказаним наказом, та звернувся до суду.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 13.03.2023, яке залишено без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 29.05.2023, скасовано наказ №262-к від 12.11.2021 «Про застосування дисциплінарного стягнення», виданий ДБТУ; зобов`язано ДБТУ анулювати запис у трудовій книжці позивача № НОМЕР_1 «Про звільнення з займаної посади за одноразове грубе порушення, п.1 ст. 41 КЗпП України»; та поновлено ОСОБА_4 на роботі на посаді першого проректора ДБТУ з 12.11.2021. Вказане рішення набрало законної сили, та доказів зупинення виконання його дії до суду не надано.

Наказом №06-06/122 від 14.03.2023 скасовано наказ від 12.11.2021 №262-к «Про застосування дисциплінарного стягнення», та поновлено ОСОБА_4 на роботі на посаді першого проректора ДБТУ з 12.11.2021.

Наказом від 21.03.2023 №06-08/73 позивача звільнено з посади з 21.03.2023 за угодою сторін, п. 1 ст. 36 КЗпП України, та наказано сплатити компенсацію за 1 календарний день невикористаної основної щорічної відпустки за період роботи в ДБТУ з 14.03.2023 по 21.03.2023.

Позивач звернувся до суду з вимогою про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 13.11.2021 по 13.03.2023, виходячи з наступного розрахунку: 345 днів вимушеного прогулу*1402,22 грн. (заробітна плата за 1 робочий день).

За змістом частини першої статті 4ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 5ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Частиною третьою статі 43Конституції України передбачено право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до частини другої статті 97КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом.

Згідно із частиною другою статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 у справі № 1-18/2013 щодо тлумачення положень частини другоїстатті 233 КЗпП України, статей1,12 Закону № 108/95-ВРКонституційний Суд України вказав, що під заробітною платою,

що належить працівникові, або, за визначенням, використаним участині другійстатті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов`язок роботодавця нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник у разі порушення законодавства про оплату праці має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

Конституційний Суд України зробив висновок, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто всіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Тобто Конституційний Суд України фактично зробив висновок, що навіть у разі невиконання трудової функції не з власної вини, він вважається таким, що працює і отримує за це заробітну плату, а не компенсацію, бо саме заробітна плата є тією грошовою виплатою, яка забезпечує можливість самого існування як працівника, так і, можливо, членів його сім`ї, а також наповнення державного бюджету, бо із цієї виплати вираховуються податки і збори, у тому числі внески до Пенсійного фонду України у розмірах, який передбачений саме для заробітної плати, а період вимушеного прогулу зараховується до страхового стажу.

Такий період невиконання трудової функції можна порівняти з простоєм.

При цьому, під простоєм розуміється зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (частина перша статті 34 КЗпП України).

Тобто простій можливий як з вини роботодавця, так і за відсутності його вини. Законодавство у будь-якому випадку простою гарантує працівникам отримання частини заробітної плати.

У свою чергу, вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудову функцію.

Вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця, який незаконно звільнив найманого працівника. Тому, за цей час працівник, права якого були порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій має безумовне право на отримання заробітної плати, розмір якої обраховується згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженимпостановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100(далі - Порядок № 100), і сама виплата, відповідно, названа середньою заробітною платою.

Вказане також узгоджується з пунктом 1.3 розділу 1 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженоїнаказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713 (далі - Інструкція № 114/8713) яким передбачено, що для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Відповідно до підпункту 2.2.12 пункту 2.2 розділу 2 Інструкції № 114/8713 до фонду додаткової заробітної плати включається оплата за невідпрацьований час, зокрема, оплата простоїв не з вини працівника.

У розділі 3 Інструкції № 114/8713 закріплено вичерпний переліквиплат, що не належать до фонду оплати праці. Згідно з пунктом 3.9 розділу 3 вказаної Інструкції до фонду оплати праці не належать суми, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні.

В Інструкції № 114/8713 середній заробіток за час вимушеного прогулу не віднесено до вичерпного переліку виплат, що не належать до фонду оплати праці.

На думку Великої Палати Верховного Суду, середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин.Такий висновок підтверджується також змістом частини другоїстатті 235 КЗпП України, якою визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.

Тобто, в разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату.

Вказана норма права, крім превентивної функції, виконує функцію соціальну, задовольняючи потребу працівника в засобах до існування на період незаконного звільнення. Відтак, за умови встановлення факту незаконного звільнення особи, час вимушеного прогулу працівника повинен бути оплаченим і спір розглянутим в одному позовному провадженні з вирішенням питання про поновлення на роботі, або в різних провадженнях, що не впливає на розрахунок середнього заробітку, оскільки період за який він обраховується є сталим для звільненого працівника.

Таке тлумачення відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності, сприяє дотриманню балансу прав і законних інтересів незаконно звільнених працівників, які були позбавлені можливості працювати та отримувати гарантовану на конституційному рівні винагороду за виконану роботу, та стимулює несумлінних роботодавців, які порушили таке конституційне право працівників, у подальшому дотримуватися норм чинного законодавства.

Правова природа середнього заробітку за час вимушеного прогулу відрізняється від правової природи середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.Середній заробіток за час вимушеного прогулу - це заробітна плата, а середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні таким не є. Заробітна плата не може сплачуватися особі, яка не перебуває в трудових відносинах з роботодавцем, який проводить виплату. При виплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах.

Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу входить до структури заробітної плати, бо є заробітною платою.

Отже, спір щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який виник у зв`язку з незаконним звільненням працівника, який був позбавлений можливості виконувати роботу не зі своєї вини, є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про працю та про оплату праці.

Згідно із частиною другоюстатті 233 КЗпП Україниу разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Аналізуючи зміст частини другоїстатті 233 КЗпП України, можна зробити висновок, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору та відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, і не залежить від здійснення роботодавцем нарахування таких виплат.

На підставі системного аналізу наведених положень трудового законодавства Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 у справі №755/12623/19 прийшла до висновку, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення

середнього заробітку за час вимушеного прогулу як складової належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком.Також, позивач не позбавлений права після ухвалення судового рішення про поновлення його на роботі в подальшому звернутися до суду із позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, якщо такі вимоги не розглянуті у справі про поновлення на роботі.

Тому помилковим є посилання сторони відповідача, що позивачем пропущено строк для заявлення вказаної вимоги.

Роботодавець не провів оплату праці позивачу за період вимушеного прогулу.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу підлягає стягненню за період з 13.11.2021 по 13.03.2023.

Відповідно до абзацу третього пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок) середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Згідно з пунктом 5 розділу IV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на кількість відпрацьованих робочих днів, а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.

Відповідно до абзацу другого пункту 8 Порядку після визначення середньоденної заробітної плати, як розрахункової величини для нарахування виплат працівникові здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячну кількість робочих днів у розрахунковому періоді.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу позивача за період з 13.11.2021 по 13.03.2023 складає 483765,90 грн. (1402,22 грн.*345 робочих днів), проте позивач в своєму позові просить стягнути 483764,46 грн., та суд не може вийти за межі вказаного розрахунку. Вказаний розрахунок не спростований стороною відповідача.

Щодо роботи позивача у Сумському НАУ відповідач посилається на пункт 32 постанови Пленуму Верховного № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів». Такі посилання є необґрунтованими, оскільки вказані положення, які визначають, що при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час, зроблені з урахуванням вимог частини третьої статті 117 КЗпП України, яку було виключено на підставі Закону України «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України» від 20 грудня 2005 року № 3248-ІV. Водночас, відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 826/808/16 провадження № 11-134ас18 від 20 червня 2018 року зроблено висновок, що виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу. Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин. Аналогічні висновки викладені в таких постановах Верховного Суду: від 16 вересня 2020 року у справі № 308/5864/18 провадження № 61-452св20; від 29 липня 2020 року у справі № 334/10717/14-ц провадження № 61-9843св18; від 21 лютого 2020 року у справі № 607/5609/17. Таким чином, суд приходить до висновку, що обставина, що позивач був працевлаштованим, не є підставою для зменшення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 04 липня 2023 року по справі № 754/13157/19, провадження № 61-16107св21.

Також суд зазначає, що податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу

зменшується на суму податків і зборів.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18) та у постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 522/13736/15 (провадження № 61-25545св18), від 10 жовтня 2019 року у справі № 369/10046/18 (провадження № 61-9664сво19), від 27 листопада 2019 року у справі № 401/1813/16-ц (провадження № 61-29744св18), від 22 березня 2023 року у справі № 136/423/22 (провадження № 61-9636св22).

За вказаних обставин, позов підлягає задоволенню за наведених вище підстав.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд стягує з відповідача на користь держави судові витрати в розмірі 4837,64 грн. відповідно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 3,4, 12, 76, 306, 263-265 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_4 доДержавного біотехнологічногоуніверситету простягнення заборгованостіз заробітноїплати завимушений прогул задовольнити.

Стягнути з Державного біотехнологічного університету, на користь ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , заробітну плату за вимушений прогул за періодз 13.11.2021по 13.03.2023у сумі483764грн. (чотириста вісімдесят три тисячі сімсот шістдесят чотири) 46 коп. без урахування податків та інших обов`язкових платежів.

Стягнути з Державного біотехнологічного університету, на користь держави витрати по оплаті судового збору в розмірі 4837 (чотири тисячі вісімсот тридцять сім) гривень 64 коп.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач ОСОБА_4 , місцеперебування: АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2 .

Відповідач Державний біотехнологічний університет, місцезнаходження: м. Харків, вул. Алчевських, 44, код ЄДРПОУ 44234755.

Повний текст рішення виготовлено 28 липня 2023 року.

СУДДЯ Г.А. ЗУБ