Постанова

від 27.07.2023 по справі 910/13226/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" липня 2023 р. Справа№ 910/13226/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Михальської Ю.Б.

Скрипки І.М.

розглянувши у порядку письмового провадження, без виклику учасників справи, апеляційну скаргу Державної інноваційної фінансово-кредитної установи

на рішення Господарського суду м. Києва

від 20.03.2023

у справі №910/13226/22 (суддя Я.В. Маринченко)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Якість Гарантовано"

до Державної інноваційної фінансово-кредитної установи

про стягнення 91 070, 36 грн.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Якість Гарантовано» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної інноваційної фінансово-кредитної установи про стягнення 91070,36 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору надання послуг №09-10 від 26.07.2019 в частині оплати наданих послуг, позивач у травні 2021 звертався до суду з позовом до відповідача. Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.11.2021 по справі №910/7052/21 позов задоволено частково та стягнуто з Державної інноваційної фінансово-кредитної на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Якість гарантовано» заборгованість у розмірі 255000 грн., 3% річних у розмірі 2577,95 грн., інфляційні втрати у розмірі 12190,75 грн., судовий збір у розмірі 4046,53 грн. та витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 4685 грн. Позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 79270,50 грн. та 3% річних у розмірі 11799,86 грн. оскільки, перерахування стягнутої заборгованості на підставі вищевказаного рішення відповідачем було здійснено лише 23.11.2022.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2023 у справі № 910/13226/22 позов задоволено. На підставі рішення суду з Державної інноваційної фінансово-кредитної установи на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Якість Гарантовано" підлягають стягненню інфляційні втрати у розмірі 79270 грн. 50 коп. та 3% річних у розмірі 11799 грн. 86 коп., а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 2481 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн.

Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд виходив з того, що наявність грошового зобов`язання відповідача, яке виникло, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором про надання послуг №09-10 від 26.07.2019 підтверджується рішенням Господарського суду міста Києва у справі №910/7052/21 за участі тих самих сторін, яке набрало законної сили, а тому відповідно до ч.4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України не підлягає повторному доказуванню.

23.11.2022 на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 18.11.2021 по справі № 910/7052/21 Шевченківським відділом державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) було перераховано на користь позивача грошові кошти у розмірі 278500,23 грн., що підтверджується наявною у матеріалах справи платіжною інструкцією №29899 від 09.11.2022.

Враховуючи, що сам факт прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання. (пункт 7.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань»).

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 79270,50 грн. та 3% річних у розмірі 11799,86 грн. за період з 10.05.2021 по 23.11.2022. Також рішенням суду задоволено частково вимоги позивача щодо стягнення з відповідача адвокатських послуг у розмірі 5000 грн.

Доводи відповідача щодо сплати заборгованості 09.11.2022, а не 23.11.2022, судом першої інстанції відхилено, оскільки з наявної в матеріалах справи платіжної інструкції № 29899 від 09.11.2022 на суму 278500,23 грн., вбачається, що вказаний платіж одержано банком саме 23.11.2022 та проведено банком 23.11.2022. Інших доказів, які б підтверджували б повне виконання (отримання позивачем) грошового зобов`язання раніше аніж 23.11.2022 матеріали справи не містять.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись із прийнятим рішенням, Державна інноваційна фінансово-кредитна установа звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2023 у справі № 910/13226/22 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, неправильним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права.

Апелянт зазначає, що після здійснення всіх виконавчих дій з установи стягнуті кошти за рішенням суду у справі № 910/7052/21, які були перераховані 09.11.2022, а не 23.11.2022, як зазначено у позовній заяві. Термін перерахування коштів на рахунок позивача під час виконавчого провадження, після списання коштів з рахунку відповідача, не залежить від відповідача. На переконання апелянта, вимоги про стягнення коштів у даній справі по 23.11.2022 є безпідставними.

Крім того, апелянт звертає увагу апеляційного суду на те, що позивач звернувся лише у жовтні 2022 до виконавчої служби про примусове виконання рішення Господарського суду міста Києва № 910/7052/21, яке набрало законної сили 30.08.2022. Однак суд першої інстанції не звернув увагу на зазначені обставини, що є порушенням норм процесуального та матеріального права.

Також апелянт просить суд врахувати той факт, що починаючи з 24.02.2022 в Україні оголошено воєнний стан, що спричинило тривалий розгляд справи № 910/4052/21 в суді апеляційної інстанції, однак суд першої інстанції також на зазначену обставину не звернув увагу.

На переконання апелянта позивачем неправомірно нараховано інфляційні втрати у розмірі 79 270, 50 грн. та 3% річних у розмірі 11 799, 86 грн. за період з 10.05.2021 по 23.11.2022, оскільки не додано детальний розрахунок нарахування по всім складовим, що не дає можливості перевірити поданий розрахунок.

Крім того, 3% річних та індекс інфляції позивач прорахував за травень як за повний місяць, що суперечить висновкам Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладені у постанові від 20.11.20220 у справі № 910/13071/19.

Апелянт повністю заперечує проти задоволення вимог позивача про стягнення витрат на правову допомогу, оскільки на його переконання зазначена вимога нічим не підтверджена в розумінні вимог ГПК України, позивачем не подано до суду жодних документів, які б підтверджували понесені витрати на правову допомогу, а тому підстав для задоволення такої вимоги не має.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечує проти доводів апеляційної скарги, просить суд відмовити в її задоволенні, оскільки вона є безпідставною, необґрунтованою, суперечить фактичним обставинам справи, а оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заперечуючи проти доводів апелянта, позивач зазначає, що до предмету доказування у даній справі не відносяться причини, з яких позивач не звертався до виконавчої служби з заявою про примусове виконання рішення Господарського суду міста Києва від 18.11.2021 по справі № 910/7052/21. Одночасно зазначена обставина є очевидною, так як позивач отримав судовий наказ Господарського суду міста Києва лише 04.10.2022, що підтверджується копією постанови про відкриття виконавчого провадження (ВП 70097063) Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), яка наявна у матеріалах справи.

Доводи апелянта про те, що позивач порахував індекс інфляції та 3 % річних за травень 2021, як повний місяць, не відповідає дійсності та спростовується розрахунком 3% річних, доданим до позовної заяви.

Твердження апелянта про те, що договір № 27/11 про надання правової допомоги від 27.11.2022 та додаток до нього не підписані позивачем, а тому ідентифікувати дійсність цього договору є неможливим, спростовується доданою до позовної заяви копією договору № 27/11 з додатком до нього, які містять усі обов`язкові реквізити для документу, передбачені п. 4.4 ДСТУ 4163:2020 «Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів», у тому числі підписи та печатку. За приписами ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Одночасно апелянт належних та допустимих доказів, які б спростовували презумпцію правомірності вчинення договору № 27/11 з додатком та розрахунків між сторонами вказаного правочину, суду не надав.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

26.07.2019 між Державною інноваційною фінансово-кредитною установою (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Якість гарантовано» (виконавець) було укладено договір про надання послуг №09-10 (надалі - договір).

Внаслідок неналежного виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору в частині оплати наданих послуг, позивач у травні 2021 звертався до суду з позовом до відповідача про стягнення 255000 грн основного боргу, 23868 грн інфляційних втрат та 3% річних у розмірі 8932,39 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.11.2021 по справі №910/7052/21 залишеного без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.08.2022 позов задоволено частково та стягнуто з Державної інноваційної фінансово-кредитної на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Якість гарантовано» заборгованість у розмірі 255000 грн., 3% річних у розмірі 2577,95 грн., інфляційні втрати у розмірі 12190,75 грн., судовий збір у розмірі 4046,53 грн. та витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 4685 грн.

04.10.2022 на виконання вказаного рішення Господарським судом міста Києва видано відповідний наказ у справі №910/7052/21.

18.10.2022 державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на виконання наказу Господарським судом міста Києва від 18.10.2022 по справі №910/7052/21 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №70097063.

10.11.2022 Шевченківським відділом ДВС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) винесено постанову про закінчення виконавчого провадження.

23.11.2022 на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 18.11.2021 по справі № 910/7052/21, Шевченківським відділом державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) було перераховано на поточний рахунок позивача грошові кошти у розмірі 278 500,23 грн., що підтверджується наявною у матеріалах справи платіжною інструкцією №29899 від 09.11.2022.

Оскільки, перерахування стягнутої заборгованості на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 18.11.2021 № 910/7052/21 відповідачем було здійснено лише 23.11.2022, позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 79270,50 грн. та 3% річних у розмірі 11799,86 грн. за період з 10.05.2021 по 23.11.2022.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Господарського суду міста Києва від 18.11.2021 у справі № 910/7052/21, позов задоволено частково та стягнуто з Державної інноваційної фінансово-кредитної на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Якість гарантовано» заборгованість у розмірі 255000 грн., 3% річних у розмірі 2577,95 грн., інфляційні втрати у розмірі 12190,75 грн., судовий збір у розмірі 4046,53 грн. та витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 4685 грн. Зазначене рішення залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.08.2022.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Колегія суддів зазначає, що преюдиційність - це обов`язковість обставин, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі, для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені обставини не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акту, який вступив у законну силу. Cуть преюдиції полягає у неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Відповідно до частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі «Совтрансавто-Холдінг» проти України» (заява №48553/99), а також рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі «Брумареску проти Румунії» (заява №28342/95)).

Отже, в силу приписів ч. 4 ст. 75 ГПК обставина наявності грошового зобов`язання відповідача, яке виникло, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором про надання послуг №09-10 від 26.07.2019 не потребує доведенню.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, колегія суддів зазначає, що саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання. (пункт 7.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань»).

Вимагати сплату суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Доводи апелянта про те, що відповідачем заборгованість було погашено 09.11.2022, а не 23.11.2022, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки з наявної в матеріалах справи платіжної інструкції №29899 від 09.11.2022 на суму 278500,23 грн. ( а.с. 24), вбачається, що вказаний платіж одержано банком саме 23.11.2022 та проведено банком 23.11.2022. Апелянтом не надано суду інших доказів, які б підтверджували б повне виконання (отримання позивачем) грошового зобов`язання раніше 23.11.2022. Крім того, апелянт не був позбавлений права на виконання грошового зобов`язання в добровільному порядку для уникнення нарахування позивачем 3% річних та інфляційних втрат за спірний період.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Суд апеляційної інстанції перевіривши нарахування позивачем індексу інфляції, а також 3% річних, дійшов висновку про допущення арифметичної помилки в частині нарахування 3% річних, оскільки вони позивачем розраховані за період з 10.05.2021 по 23.11.2022, однак 23.11.2022 є днем, в який відбулася оплата, що суперечить нормам чинного законодавства.

Отже, зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції, здійснивши перерахунок 3% річних, дійшов висновку про їх часткове задоволення за період з 10.05.2021 по 22.11.2022, що становить 11 778, 90 грн., які підлягають стягненню з відповідача. В частині розрахунку інфляційних втрат у розмірі 79270, 50 грн., які є арифметично правильними та підлягають стягненню в зазанченому розмірі..

Також позивачем заявлено вимогу про покладення на відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 9500 грн.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно зі ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Відповідно до ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 ГПК України).

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України, згідно приписів якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом із тим, у частині 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Разом з цим, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 ГПК України). Така правова позиція викладена Об`єднаною палатою Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 05.11.2019 року у справі № 908/2348/18.

Позивачем на підтвердження факту надання правничої допомоги до матеріалів справи додано довіреність від 28.11.2022, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЖТ №001009 від 11.12.2018, копію Договору №27/11 про надання правової допомоги від 27.11.2022, копію додатку від 27.11.2023 до Договору та копію акту про надання правової допомоги від 11.01.2023 на суму 8200 грн.

Пунктом 2 ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Дослідивши матеріали справи та враховуючи рівень складності справи, розмір заявлених позовних вимог, об`єм та вид роботи проведеної адвокатом та наявність заперечень відповідача щодо розміру вказаних витрат, з метою дотримання співмірності між складністю даної справи і витратами, здійсненими позивачем на оплату адвокатських послуг, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про обмеження розміру покладених на позивача витрат з оплати професійної правничої допомоги адвоката у розмірі 5000 грн.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як визначено ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до п. 2, ч. 1, ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія суддів апеляційного господарського суду приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва зміні в частині зменшення 3% річних.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 2 частини 1 статті 275, статтями 277, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної інноваційної фінансово-кредитної установи на рішення Господарського суду м. Києва від 20.03.2023 у справі №910/13226/22 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду міста Києва від 20..03.2023 у справі № 910/13226/22 змінити.

Викласти резолютивну частині рішення у наступній редакції.

«Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Державної інноваційної фінансово-кредитної установи (01054, м. Київ, вул. Хмельницького, 65б; ідентифікаційний код 00041467) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Якість Гарантовано» (03148, м. Київ, просп. Леся Курбаса, 1/1, кв. 19; ідентифікаційний код 37832451) інфляційні втрати у розмірі 79270 грн. 50 коп. та 3% річних у розмірі 11778 грн. 90 коп., а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 2481 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.

В іншій частині позову відмовити.»

Видати наказ.

Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

Матеріали справи № 910/13226/22 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді Ю.Б. Михальська

І.М. Скрипка